Народичі, Народицький район, Житомирська область
Народичі — селище міського типу, центр району. Розташовані на лівому березі річки Ужа (басейн Прип’яті), за 140 км на північний схід від Житомира і за 125 км від залізничної станції Овруч. Через селище проходять автошляхи Коростень—Довляди (БРСР), Київ—Мінськ. Населення — 5,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковано с. Старе Шарне.
На території сучасних Народичів люди жили ще в давнину. Археологічними розвідками тут знайдено знаряддя праці та залишки вогнищ неолітичного періоду. Досліджено також могильники доби бронзи і кургани часів Київської Русі.
Перша письмова згадка про Народичі датується 1545 роком, коли вони були приписані до Овруцького замку. На користь останнього селяни платили подимний податок грошима і медом.
Після Люблінської унії 1569 року Народичі, як і інші населені пункти Правобережної України, відійшли до шляхетської Польщі. 1639 року польський король подарував їх полковнику С. Потоцькому. Згодом вони стали власністю його дочки.
Феодальна залежність селян посилилася. їм заборонялося залишати маєток і переходити до інших господарів. Шляхта всіляко насаджувала католицизм, зневажала українську мову, звичаї та обряди.
Коли розгорілася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., місцеві жителі взяли в ній участь у складі Овруцької сотні Київського полку.
Тривала агресивна війна Польщі з Росією, що почалася 1654 року, закінчилася підписанням Андрусівського перемир’я 1667 року, за яким Народичі, як і вся Правобережна Україна, залишилися під владою Польщі.
Після війни зросла експлуатація селян. їх життя, крім того, ускладнювалося безперервними чварами між польською шляхтою, яка часто ворогувала між собою, грабувала сусідні маєтки, спустошувала селянські господарства, чинила розбої і грабежі. У 80-х роках XVII ст., доведені до відчаю польськими феодалами, селяни Народичів неодноразово виступали проти гнобителів.
Наприкінці XVII ст. Народичі стали волосним містечком і значним торговельним центром Овруцького повіту Київського воєводства. Щомісяця відбувалися тут ярмарки. Розвивалися промисли, ремесла. На рубежі XVII—XVIII ст. в містечку працювала рудня на болотній залізній руді.
Перша половина XVIII ст. позначена дальшим зубожінням селянських господарств. 1724 року селяни Народичів змушені були відробляти по 118 днів панщини. Крім того, вони платили 120 злотих чиншу, 100 — сторожчизни і 118 — подорожчизни. З селян брали також 80 колод меду, або замість нього 320 злотих на рік.
Нестерпні умови життя примушували трудящі маси продовжувати боротьбу проти соціального й національного гніту. Жителі Народичів та навколишніх сіл взяли участь у гайдамацькому повстанні 1734 року. Селянський рух ще більше загострився у 50-х роках XVIII ст. 1750 року селяни і міщани розгромили панський маєток, вигнали з містечка всю шляхту та торговців і захопили владу. В Народичах і на околицях діяв гайдамацький загін під проводом Івана Подоляки.
1793 року внаслідок возз’єднання Правобережної України з Лівобережною Народичі увійшли до складу Росії і стали центром Народицької волості. На початку 30-х років XIX ст. їх землі перейшли до казни, і селяни стали державними. Селян примушували щорічно відбувати подвірну повинність, лагодити мости, греблі й шляхи.
Майже не поліпшилося життя селян і після реформи 1861 року. За землі, якими вони володіли, треба було виплачувати протягом 49 років викупні платежі по 1469 крб. 60 коп. щорічно.
Після реформи Народичі стали центром новоствореної волості Овруцького повіту. Більш інтенсивно розвивалися промисловість і торгівля. 1868 року тут працювали два водяні млини, дві чинбарні, цегельня, винокурні. 1897 року на місцевій сировині діяло 14 шкіряних заводів. Розвивалися шевське і кравецьке ремесла.
Зростало й населення. Якщо 1868 року в містечку налічувалося 1946 жителів, то за переписом 1897-го — 5300.
На початку XX ст. до Народичів проникають соціал-демократичні ідеї. В 1905—1906 рр. тут діяла підпільна революційна група. Вона вела агітацію серед населення, поширювала листівки, в яких закликала до боротьби з самодержавством. 1906 року групу було розкрито. Найбільш активних членів групи засуджено на різні строки тюремного ув’язнення.
Дальшого розвитку в Народичах набуло дрібне кустарне виробництво: ткацтво, шевство і бондарство. Доброю славою користувалися різьбярі по дереву. Все ж головним заняттям жителів залишилося землеробство. Воно, як і раніше, базувалося на ручній праці. Так, за матеріалами подвірного перепису Волинської губернії 1910 року в Народицькій волості на кожні 100 десятин посіву припадало: плугів і сох — 14,7, борін — 26,9, сівалок рядкових — 0, жаток — 0, молотарок — 0,2, в’язалок — 1,1 штук.
Населення майже не одержувало медичної допомоги. Лютували епідемії інфекційних хвороб. В місцевій лікарні, що відкрилася на базі фельдшерського пункту в 1897 році, налічувалося лише 10 ліжок і працювало 2 медичні працівники з середньою освітою. Містечко було невпорядкованим, на підприємствах робота виконувалася в умовах повної антисанітарії.
Повільно розвивалися освіта та культура. З 1864 року діяло парафіяльне училище, що розміщувалося в приватному будинку. 1873 року в Народичах відкрито чотирикласну парафіяльну школу, яку 1900 року реорганізовано у двокласне училище. 1909 року училище закінчило 13 хлопчиків і 3 дівчинки, 1911-го — 7 хлопчиків і 5 дівчаток. 1905 року відкрито народну бібліотеку.
Особливо нестерпним стало життя селян і міщан у період першої світової війни. Майже всіх чоловіків забрали на фронт, дома залишилися жінки, діти й старі. Селянські господарства зубожіли, занепадало ремесло.
Про повалення царського самодержавства у Народичах стало відомо в березні 1917 року. Однак це не полегшило економічного становища трудящих. Тому з великою радістю вони зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У січні 1918 року в містечку встановлено Радянську владу. Але приступити до здійснення соціалістичних перетворень народичанцям не вдалося — в кінці лютого Народичі окупували кайзерівські війська. З допомогою українських буржуазних націоналістів вони грабували населення, вивозили до Німеччини народне добро.
Проти німецьких окупантів та гетьманських військ 1 грудня 1918 року в Овруцькому повіті спалахнуло повстання. Боротьбою в Народичах керувала підпільна волосна більшовицька організація, яка оформилася невдовзі після І з’їзду КП(б)У. Після краху німецької окупації Народичі захопили петлюрівці, яких вигнала звідси Червона Армія в січні 1919 року.
Наприкінці січня 1919 року в Народичах створено волосний ревком, до складу якого увійшли М. В. Галушко, П. І. Іванченко та інші. Ревком здійснював велику роботу щодо зміцнення влади Рад. Свої зусилля ревком спрямовував насамперед на мобілізацію бійців до Червоної Армії, забезпечення армії продовольством, наділення землею бідняцьких родин.
Розгорнувши з району Коростеня наступ на Київ, 17 березня 1919 року повіт захопили петлюрівці. Вони вчинили розправу над радянськими активістами і пограбували населення Народичів. Проте закріпитися буржуазним найманцям не вдалося. 20 квітня в містечку знову замайорів червоний прапор.
Створений відразу ж після вигнання петлюрівців, ревком зайнявся розподілом між незаможними селянами колишніх поміщицьких земель. Бідноті виділялися насіння й реманент.
Наприкінці квітня 1920 року Народичі захопили польські інтервенти, але в червні їх було вибито червоними військами і на всій території Овруцького повіту остаточно встановлено Радянську владу. 25 червня 1920 року Народицький волосний ревком знову відновив свою діяльність.
У складних умовах розпочалася відбудова народного господарства. Місцеві підприємства не працювали, для обробітку землі не вистачало реманенту. Значну роль відіграв комітет незаможних селян, створений у липні 1920 року в Народичах. КНС вирішував питання про наділення селян землею, піклувався про забезпечення сільської бідноти посівним матеріалом, тяглом, реманентом, організовував прокат сільськогосподарських машин. Активну участь у проведенні цієї роботи брав комсомольський осередок, який виник 19 листопада 1919 року.
Радянська влада піклувалася про здоров’я й культуру трудящих. 1920 року в містечку відновила роботу лікарня, розпочали діяльність школа для дітей і вечірня школа для дорослих, сельбуд та бібліотека. Тоді ж відкрито дитячий садок і дитбудинок. В квітні почали працювати двомісячні курси для комсомольського і профспілкового активу волості.
Безмежну відданість Радянській владі продемонстрували комсомольці та молодь містечка в боротьбі з бандою Тютюнника. В листопаді 1921 року десятки юнаків влилися в бригаду Г. І. Котовського і в її складі відважно билися до повного розгрому банди.
7 листопада 1922 року в Народичах відбувся 1 волосний з’їзд Рад, на якому обрано волосний виконком. 1923 року після введення нового адміністративно-територіального поділу містечко стає центром Народицького району Коростенської округи. Тоді ж створено районний комітет партії, райвиконком та інші районні організації.
На кінець 1925 року закінчилася відбудова народного господарства. На цей час у Народичах працювало 2 водяні і один паровий млини, лісопильний завод, 5 маслобоєнь, 12 крупорушок, 4 шкіряні і смолокурний заводи, цегельня. Відроджувалося і сільське господарство. Бідняцькі й середняцькі маси постійно відчували турботу про них з боку Радянської влади, яка всіляко допомагала їм. 1924 року в Народичах створюється кредитне товариство, через яке селяни могли придбати сільськогосподарські машини, реманент, худобу, насіння.
Дальшого розвитку набули медицина, освіта й культура містечка. Поповнювалися штати лікарні. Тут працювали лікар, стоматолог, фармацевт, 4 фельдшери, акушерки і медицинські сестри. Завдяки поширенню санітарно-гігієнічних знань серед жителів вдалося запобігти захворювань на висипний тиф та інші інфекційні хвороби. Діти шкільного віку навчалися у семирічній школі. Для дорослого населення організовувалися гуртки ліквідації неписьменності. Культурно-освітню роботу проводили хати-читальні. 1925 року збудовано новий сельбуд. Демонструвалися кінофільми.
Після XV з’їзду ВКП(б) комуністи та комсомольці Народичів розгорнули активну роботу серед селян щодо втілення в життя ленінського кооперативного плану. З їх ініціативи 1929 року організовано колгосп «Червона зірка». До нього вступило 19 сімей, а наступного року ще 200. Першим головою артілі обрано М. Л. Орла. Колективізація в Народичах проходила в умовах гострої класової боротьби.
1932 року колективізацію було завершено. Крім артілі «Червона зірка», утворилося ще 5. Допомогу колгоспам подавала Народицька МТС, заснована 1932 року.
Важливу роль у піднесенні колгоспної економіки відіграв стахановський рух, ініціатором якого в селі виступила передова льонарка артілі «Червона зірка» Т. В. Дубок. З кожного гектара посіву вона збирала по 14,5 цнт льоноволокна та натіпувала за день по 50 кг волокна при нормі 6 кг. Радянський уряд високо оцінив працю колишньої батрачки Т. В. Дубок, нагородивший орденами Леніна і «Знак Пошани». 1937 року передову льонарку обрано депутатом Верховної Ради Союзу РСР 1-го скликання. Про славну трудівницю в народі співали:
Там, де сонце в небі кружить,
Де цвіте в полях льонок,
Дзвінко ллється пісня дужа Про стахановку Дубок. . .
Почин Т. В. Дубок був підхоплений іншими трудівниками. В 1937 році за високі врожаї льону нагороджено ланкових колгоспу «Червона зірка» А. В. Котлярчук — орденом Леніна і Н. Т. Гордін — орденом Трудового Червоного Прапора. Наполегливо працювали в той час льонозбиральник Народицької МТС А. Р. Остапчук, трактористи М. П. Туленко, М. І. Вернигора, бригадир рільничої бригади І. У.Котлярчук. Понад 150 стахановців налічували колгоспи села.
З кожним роком міцніла їх економіка і зростав матеріальний добробут трудящих. У 1939—1940 рр. працівникам колгоспних ланів видавали на трудодень по 2—3 кг зерна та по 1,5—2 крб. грішми.
Дальшого розвитку набувала місцева промисловість. Кустарі (шевці і кравці) та гончарі об’єдналися в 1932 році у промислову артіль «Червоний промінь». Було збудовано комбінат переробки деревини і виготовлення цегли, електростанцію.
Завдяки піклуванню партії та уряду розширилася мережа медичних і культурно-освітніх закладів. Трудящих обслуговували лікарня з хірургічним, терапевтичним, пологовим відділеннями, поліклініка із зубопротезним кабінетом, санітарно-епідеміологічна станція. 1935 року семирічна школа реорганізована в середню. 1936 року відкрито середню школу № 2. 1939 року для середньої школи № 1 збудовано двоповерхове приміщення. За роки довоєнних п’ятирічок повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Значну роль у культурному розвитку села відіграли будинок культури, збудований 1937 року, бібліотека, кінотеатр.
Підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю громадян Народичів. У перші ж дні війни майже всі чоловіки пішли на фронт. Високий патріотизм проявили жінки та підлітки. Сотні їх добровільно працювали на будівництві оборонних споруд під Коростенем. Близько 200 жителів району будували аеродром поблизу Овруча. Для боротьби з диверсантами в Народичах створено винищувальний загін із 70 чоловік. Командував ним начальник райвідділу міліції М. І. Ковальов. Використовуючи завчасно побудовані оборонні споруди в районі Коростеня, радянські воїни героїчно відбивали атаки ворога. Лише 22 серпня 1941 року гітлерівські війська захопили Народичі.
Майже два з половиною роки хозяйнували окупанти в селі. їх сваволі не було меж. Одного дня гітлерівці розстріляли в Народичах 250 дітей, 4 вчительки, а за роки окупації — 650 чоловік. Насильно вивезли на каторгу до Німеччини близько 2 тис. жителів району.
Радянські люди не корилися ворогові. На території Житомирщини, зокрема району, активно діяли партизанські з’єднання С. Ф. Маликова та М. І. Наумова. Народні месники не раз завдавали дошкульних ударів окупантам. 16 листопада 1943 року після впертих боїв 143-я стрілецька дивізія 1-го Українського фронту визволила село від фашистів. У боях за Народичі знищено 600 гітлерівських солдатів і офіцерів, 9 гармат, 6 мінометів, 40 кулеметів та багато іншої техніки, а також склад з боєприпасами.
Мужньо билися з німецько-фашистськими загарбниками жителі Народичів. З першого і до останнього дня війни перебував на фронті старший лейтенант Г. І. Кравченко. В складі танкового екіпажу він брав участь у боях під Сталінградом, на Курській дузі, під час форсування Дніпра, під Будапештом та Віднем. Після капітуляції гітлерівських військ громив японських імперіалістів. Свій бойовий шлях славний воїн закінчив у Порт-Артурі. Він нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, 3 орденами Червоної Зірки та кількома медалями. Тисячі кілометрів з боями пройшли генерал-лейтенант І. М. Галушко, полковник О. О. Кравченко, підполковник І. М. Лисаківський. Всього в боротьбі з гітлерівськими окупантами в роки Великої Вітчизняної війни брало участь близько 2 тис. жителів села, з них 730 — відзначено урядовими нагородами, 216 — віддали своє життя за Батьківщину. 1949 року в селі на честь полеглих воїнів споруджено 2 обеліски вічної Слави.
Зразу ж після визволення, коли ще продовжувалася війна, жителі Народичів взялися за відбудову зруйнованого господарства. Завдяки героїчній праці населення, переважно жінок і підлітків, на початок 1944 року відновили роботу колгоспи. Ціною великих зусиль вони провели першу після визволення весняну сівбу. План посіву виконали на 152 проц. Велику допомогу в цьому подали трудящі РРФСР. Вони надіслали трактори, реманент, насіння, коней, корів.
Поступово піднімалася з руїн і МТС. В 1944 році вона виконала 9909 га умовної оранки.
Стали до ладу місцеві промислові підприємства — райпромкомбінат, харчокомбінат, артілі «Дружба», «Кооптруд», «Червоний промінь».
Завдяки наполегливості і ентузіазму трудящих, систематичній допомозі з боку держави відбудова народного господарства здійснювалася швидкими темпами. В липні 1944 року на заклик райкому партії в Народичах організовано недільник по ремонту шкіл та лікарні, під час якого було виконано роботи на суму 116 840 крб. Того ж року сіли за парти діти двох середніх шкіл. Відновили свою роботу лікарня, поліклініка, дитяча консультація, санепідемстанція, дитсадок, будинок культури, кінотеатр, комбінат побутового обслуговування, заготконтора, торговельні організації.
Самовіддано працювали народичанці в рік перемоги над фашизмом. На весняній сівбі трактористи П. В. Галушко і Г. Д. Кароль щоденно виконували норми виробітку на 150—200 проц. Збираючи врожай 1945 року, колгоспниця Л. В. Кушнір за світловий день зв’язувала в снопи жита на площі 0,5 га, Т. І. Середович — 0,75 га, Т. І. Фещенко — 0,9 гектара.
За успішне виконання комплексу робіт колгоспу ім. В. І. Леніна в 1945 році присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У та виконкому обласної Ради депутатів трудящих.
Під керівництвом партійних організацій, які вже в липні 1944 року налічували 32 комуністи, підприємства і колгоспи Народичів на кінець 1950 року досягли довоєнного рівня в усіх галузях виробництва. Валова продукція промисловості порівняно з 1940 роком зросла в 1,6 раза. В усіх шести колгоспах збільшилося виробництво зерна, картоплі, льоноволокна, поголів’я великої рогатої худоби , свиней. 1951 року колгоспи Народичів об’єдналися в два господарства — ім. В. І. Леніна і «Зоря комунізму».
Село було повністю електрифіковане і радіофіковане. Жителів обслуговували їдальня, шість магазинів, дев’ять ларків.
Успішно розвивалися охорона здоров’я й освіта. Розширилася районна лікарня, кількість ліжок збільшилась до 75. В медичних закладах працювало 7 лікарів у 46 фельдшерів і сестер. У двох середніх школах набували знань 998 дітей. їх навчали 43 вчителі з вищою і 13 з середньою освітою.
З вересня 1957 року Народичі — селище міського типу. Дедалі зміцнюється промисловість. Старі підприємства реконструйовано, будуються нові. Протягом 1957—1971 рр. стали до ладу «Міжколгоспбуд», два цегельні заводи, побуткомбінат, «Сільгосптехніка», ткацько-галантерейна фабрика, промкомбінат, хлібозавод. За восьму п’ятирічку валова продукція промисловості виросла в 2,4 раза.
Здійснюються заходи щодо спеціалізації, інтенсифікації сільського виробництва, підвищення культури землеробства і продуктивності тваринництва. З 1967 року колгосп ім. В. І. Леніна спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби та свиней. За ним закріплено 4401 га землі, в т. ч. 2737 га сільськогосподарських угідь. 1971 року господарство відгодувало 1395 голів великої рогатої худоби і 1494 голови свиней, виробило на 100 га сільськогосподарських угідь 132 цнт м’яса. На його полях вирощено високі врожаї: зерна — по 24,4 цнт, льоноволокна — 9,5 цнт, картоплі — 247 цнт, хмелю — 9,2 цнт з гектара. Грошовий доход колгоспу в 1971 році становив 1268 тис. крб. Господарство має 21 трактор, 15 вантажних автомашин, 12 комбайнів різного призначення та іншу сільськогосподарську техніку. В артілі багато передовиків праці, новаторів виробництва, серед них ланковий В. М. Рожківський, який впровадив механізований спосіб вирощування картоплі. Протягом 8 років він одержує з кожного із 100 га без затрат ручної праці 250—305 цнт бульб. 30 квітня 1966 року знатного ланкового нагороджено орденом Леніна, а 8 квітня 1971 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Значних успіхів досяг також колгосп «Зоря комунізму». За ним закріплено 4884 га землі, в т. ч. 3443 га сільськогосподарських угідь. Провідна галузь — м’ясо-молочне тваринництво. Грошовий доход колгоспу — 1056 тис. крб. Це дає можливість високо оплачувати працю і здійснювати велике капітальне будівництво. В господарстві — 25 тракторів, 11 комбайнів різного призначення, 14 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Починаючи з 1958 року, колгосп «Зоря комунізму» — постійний учасник Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. За впровадження комплексної механізації вирощування льону 15 листопада 1962 року його відзначено дипломом 1-го ступеня, а 15 грудня 1963 року — дипломом 3-го ступеня і грошовою премією Виставному. За післявоєнні роки в колгоспі виросло багато знатних виробничників. Кращому механізатору-льонареві М. І. Вернигорі присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджено бригадира рільничої бригади Г. М. Галенчика та орденом Трудового Червоного Прапора — передову доярку М. П. Шевченко.
Переконливими успіхами зустріли трудящі Народичів 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 289 трудівників удостоєні ювілейної медалі: «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
З почуттям законної гордості відзначили трудівники селища, як і всі радянські люди, 50-річчя утворення СРСР. Працівники промислових підприємств план 1972 року виконали достроково на 103 проц. Наполегливо попрацювали в ювілейному році й колгоспники. Вони виробили в артілі ім. В. І, Леніна на 100 га сільськогосподарських угідь по 139 цнт м’яса і по 180 цнт молока, в артілі «Зоря комунізму» по 62 цнт м’яса і по 317 цнт молока. 1972 року в цих колгоспах зібрали з кожного га зерна відповідно 24,3 і 17,2 цнт, картоплі — 193 і 208 цнт, льоноволокна — 11,2 і 12,5 центнерів.
Сповнені творчої енергії, трудящі Народичів, включившись у всесоюзне соціалістичне змагання, наполегливо борються за виконання завдань третього, вирішального року дев’ятої п’ятирічки. В 1973 році промислові підприємства мають дати валової продукції на 2803 тис. крб. понад план. Колгосп ім. В. І. Леніна передбачає виростити з кожного га 25 цнт зернових, 260 цнт картоплі, 12 цнт льону та виробити на 100 га сільськогосподарських угідь 152 цнт м’яса і 189 цнт молока.
За останні роки невпізнанно змінилися Народичі, докорінно поліпшились житлові умови населення. В селищі споруджено чотириповерховий адміністративний будинок, продовольчий, хлібний, овочевий магазини, двоповерхове приміщення лікарні, вузол зв’язку, автобусну станцію, 7 км шляху з твердим покриттям, збудовано водопровід, 800 родин робітників, колгоспників і службовців справили новосілля.
В центрі селища встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
До послуг населення районного центру — 18 магазинів, дві їдальні, кафе, комбінати побутового і комунального обслуговування.
Багато уваги приділяється охороні здоров’я. Крім лікарні на 250 ліжок, тут діє поліклініка з рентгено- і зубопротезним кабінетами, пологовий будинок, аптека, санепідемстанція. У медичних закладах працюють 28 лікарів і 119 чоловік середнього медперсоналу. Акушерку Н. С. Чичирко нагороджено орденом Леніна.
Люблять у селищі спорт. На місцевому стадіоні регулярно проводяться масові змагання з легкої атлетики, футбола, баскетбола і волейбола.
Зростає загальноосвітній та культурний рівень населення. В 2 середніх школах навчається 1071 учень, 779 юнаків і дівчат здобувають середню освіту в заочній школі робітничої молоді. З 1970 року розпочала діяльність музична школа. На ниві радянської освіти в Народичах трудяться 73 вчителі з вищою і спеціальною середньою освітою.
В селищному будинку культури систематично читаються лекції і доповіді, відбуваються урочисті збори, концерти професіональних артистів і самодіяльних колективів, зустрічі з письменниками та знатними людьми району та області. При будинку культури постійно працюють гуртки: хоровий, музичний, драматичний, художнього вишивання, крою та шиття. Учасники художньої самодіяльності виїжджають з концертами в райони Житомирської, Київської областей та братньої Білорусії. Для шанувальників книги в бібліотеках селища є понад 55 тис. книжок. В кінотеатрі регулярно демонструються кінофільми, організовуються кінолекторії.
Чималу масово-політичну роботу проводить районне відділення Товариства «Знання», в складі якого 422 лектори.
Авангардну роль у житті Народичів відіграють 24 партійні організації, що об’єднують 507 комуністів. У боротьбі за виконання виробничих планів їм активно допомагають 630 комсомольців та 2425 членів профспілки.
Важливі питання розвитку економіки й культурного будівництва, поліпшення побутового обслуговування населення повсякчасно вирішує селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрано 80 депутатів, у т. ч. 30 робітників, 36 колгоспників, 32 комуністів, 15 комсомольців, 35 жінок. У своїй роботі вона спирається на актив, об’єднаний у постійні комісії: планово-бюджетну, сільськогосподарську, культурно-освітню, шляхового будівництва та благоустрою, охорони здоров’я і соціалістичної законності. Діяльність кожної з цих комісій має важливе значення. Сільськогосподарська комісія, зокрема, 1972 року провела перевірку і обговорила питання про раціональне використання та збереження земель у колгоспах, про хід підготовки їх до весняної сівби, організацію економічного навчання трудящих та інші.
Чудове сьогодні Народичів та ще прекраснішим буде їх завтра. В селищі передбачено спорудити новий будинок культури на 500 місць, кінотеатр — на 300, середню школу — на 1000, дитячий комбінат — на 140 місць, ще одну лікарню — на 150 ліжок, водолікарню, поліклініку — на 300 відвідувачів за зміну, комбінат побутового обслуговування, багатоквартирні житлові будинки, крохмалепатоковий і комбікормовий заводи.
Натхненною працею, новими успіхами звеличують трудящі селища поліський край. Втілюючи в життя рішення XXIV з’їзду КПРС, вони докладають усіх зусиль, щоб достроково завершити завдання дев’ятої п’ятирічки.
М. Я. ВОЙТЮК, І. С. КУЧЕР