Післявоєнне відновлення народного господарства на Житомирщини
Багато лиха завдали трудящим області німецько-фашистські загарбники. На Житомирщині окупанти розстріляли, повісили, спалили і закатували понад 322 тис. чоловік, у т. ч. велику кількість військовополонених. Близько 60 тис. громадян вороги вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Лежали в руїнах десятки міст і сіл, селищ, майже всі будівлі заводів і фабрик, радгоспів і колгоспів. У Городницькому районі з 42 населених пунктів частково уціліло лише сім. Були спалені Словечне і 13 навколишніх сіл. Тут гітлерівці знищили понад 5 тис. чоловік, переважно жінок, дітей і стариків. Лише згарища залишилися від 49 сіл в Овруцькому, Олевському, Коростенському і Коростишівському районах. Окупанти пограбували підприємства, зруйнували 21 тис. колгоспних будівель, вивезли в Німеччину майже всю худобу. В населення області вони відібрали 162,5 тис. голів рогатої худоби і свиней.
З перших днів визволення трудящі Житомирщини під керівництвом обласної партійної організації та обласного виконавчого комітету дружно взялися за відбудову народного господарства. Бойовою програмою для житомирян, як і для всього радянського народу, була постанова ЦК ВКІІ(б) і Раднаркому СРСР від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецьких окупантів».
Завдяки самовідданій праці робітничих колективів оживали промислові підприємства, налагоджуючи випуск продукції, необхідної для фронту і населення. Уже на початок 1945 року на Житомирщині працювало понад 90 заводів і фабрик, 50 районних промислових комбінатів, близько 100 промислових артілей.
Ціною величезних зусиль відроджувалося сільське господарство. На полях залишилося багато мін, артилерійських снарядів та авіабомб. Жінкам і підліткам доводилось працювати поруч з саперами. Бракувало тягла і реманенту. Навіть кіс та серпів не вистачало. Протягом першої половини 1944 року було зібрано й відремонтовано кількасот тракторів. У проведенні польових робіт значну допомогу надавала Військова Рада 1-го Українського фронту. Вона передала області 153 автомашини і 80 тонн пального. Всебічна братня допомога йшла з радянських республік. Трудящі Калінінської, Московської і Ярославської областей надіслали 5120 цнт сортового насіння льону. Коростень для бібліотеки одержав від ленінградців понад дві тисячі томів різної літератури. 1944 року колгоспи освоїли посівну площу на 63 проц. За 1944 рік у колгоспах області створено 2995 тваринницьких ферм, де налічувалося лише великої рогатої худоби 91 372 голови.
У відродженні тваринництва велику допомогу житомирянам подали колгоспи Рязанської, Пермської, Пензенської областей та Марійської АРСР. Протягом весни—літа колгоспи Житомирщини одержали з цих областей 10 тис. голів великої рогатої худоби, 14 тис. овець та 5 тис. свиней.
Глибоко пройняті почуттям радянського патріотизму, бажанням швидше розгромити ненависного ворога, трудящі Житомирщини в 1944 році не лише виконали план хлібозаготівель, але й здали у фонд оборони понад 1 млн. пудів хліба. 30 квітня на залізничній станції Тернопіль делегація трудящих області вручила командиру 91-ї окремої танкової бригади Герою Радянського Союзу полковнику І. Г. Якубовському (нині маршал, двічі Герой Радянського Союзу) 30 танків Т-343, які були виготовлені на кошти трудящих Житомирщини.
Активну участь трудящі Житомирщини взяли у відбудові Донбасу. На заклик партії в Донбас виїхало близько 7 тис. юнаків і дівчат. Для забезпечення шахт кріпильним лісом в області було організовано кілька масових недільників. Тільки в липні 1944 року для донбасівських шахт відвантажено 350 вагонів лісу. Биківський, Довбиський та Кам’янобрідський фарфоро-фаянсовий заводи відправили для робітничих їдалень різного посуду на 500 тис. карбованців.
Повсякденним піклуванням оточувала громадськість області сім’ї фронтовиків та дітей-сиріт. На кінець вересня 1944 року для сімей фронтовиків споруджено 4423 нові будинки, заготовлено 12 158 тонн торфу і 17 580 кубічних метрів дров. З 5870 дітей-сиріт частина була влаштована в дитячі будинки, а частина — в ремісничі училища і школи ФЗН. Близько півтори тисячі дітей-сиріт взяли трудящі області на своє утримання.
Здобувши всесвітньо-історичну перемогу над гітлерівською Німеччиною та імперіалістичною Японією, радянський народ під проводом Комуністичної партії взявся за мирне будівництво.
Обласна партійна організація, в лавах якої налічувалося наприкінці 1945 року близько 9,3 тис. комуністів, у т. ч. 1722 робітники і 1728 колгоспників, розгорнула велику роботу щодо роз’яснення завдань, поставлених у новому п’ятиріччі. Важливим кроком у пожвавленні й активізації всіх форм агітації і пропаганди післявоєнного часу були передвиборні збори і вибори до Верховних Рад Союзу РСР та Української РСР, що відбулися у 1946 і 1947 роках, та вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. Зростали партійні і комсомольські організації. В січні 1948 року в області вже налічувалося понад 19,5 тис. комуністів і 42 тис. комсомольців.
Колективи фабрик, заводів, залізниць та артілей промислової кооперації палко підтримували звернення ленінградців про дострокове виконання четвертої п’ятирічки. Вони підхопили патріотичний рух москвичів за рентабельну роботу підприємств і збільшення понадпланових нагромаджень, за прискорення обігу оборотних коштів і відмовлення від бюджетних дотацій. Впроваджуючи прогресивні форми праці, 1,5 тис. робітників виконали по два і більше п’ятирічних виробничих завдань.
Завдяки масовому трудовому піднесенню і величезній організаторській роботі партійної організації, систематичній допомозі держави, четверту п’ятирічку трудящі області виконали достроково. В народне господарство області в четвертій п’ятирічці було вкладено 159 млн. крб. (в цінах 1969 р.). Всі промислові підприємства були відновлені й оснащені удосконаленим устаткуванням. Обсяг валової продукції становив 110 проц. довоєнного рівня, а великої промисловості — 117 проц. Порівняно з 1940 роком валова продукція склоробної промисловості збільшилася на 11 проц., фарфоро-фаянсової — на 69 проц., виробництво паперу — на 1106 тонн, панчішно-шкарпеткових виробів — на 1446 тис. пар, тваринного масла — на 822 тонни тощо. Цілком були відбудовані транспорт, шкіряно-взуттєва і текстильна промисловість.
За роки четвертої п’ятирічки стало до ладу чимало нових підприємств, у т. ч. Коростенський завод буддеталей, Ємільчинський завод переробки льону, шахти Коростишева, багато фабрик і заводів місцевої промисловості й промкооперації. На новій технічній основі були відбудовані й реконструйовані Бердичівський рафінадний завод, Коростенський завод «Жовтнева кузня», Бердичівський — «Прогрес» і Олевський фарфоровий заводи, Малинська і Миропільська паперові фабрики.
З такою ж наполегливістю, як і відбудова промисловості, йшло відродження сільського господарства. Піднімаючи з руїн колгоспи і радгоспи, Житомирська парт-організація стала ініціатором руху за надання допомоги у відбудові і побудові народним методом МТС. Березневий (1946 року) Пленум ЦК КП(б)У схвалив цей патріотичний почин. Водночас житомиряни підтримали ініціативу трудящих Вінницької області в справі будівництва народним методом сільських електростанцій. Лише до травня 1946 року вони спорудили 11 і розгорнули будівництво 15 електростанцій. Трудівники села палко підтримали й поширили досвід марийських колгоспників у вирощуванні високих урожаїв.
Як і до Великої Вітчизняної війни, заспівувачами руху за одержання дорідних урожаїв виступили знатні новатори соціалістичних ланів. Н. Г. Заглада, Є. А. Саух, О. X. Заїка та багато інших щорічно одержували по 12—20 цнт льоноволокна, М. А. Марцун — по 600—730 цнт цукрових буряків, а М. С. Худолій — по 700 цнт картоплі з га. Ланка Г. П. Тараскіної з колгоспу ім. Леніна Ружинського району збирала по 30 цнт пшениці з одного гектара.
Застосовуючи досвід передовиків сільського господарства, колгоспи «Новий світ» Ружинського району, «Більшовик» Андрушівського, «Шлях Ілліча» Словечанського, «Хлібороб» Бердичівського району та багато інших одержували високі врожаї зернових і технічних культур на великих площах. Визначних успіхів у розвиткові громадського тваринництва домоглися артіль імені Мануїльського Житомирського району і радгосп «Рихальський» Ємільчинського району.
Завдяки напруженій праці всіх трудівників колгоспного села, допомозі держави і народів-братів, четверту п’ятирічку було успішно виконано і в сільському господарстві. 1950 року в цілому досягла довоєнного рівня посівна площа. На 74,6 тис. голів збільшилося поголів’я великої рогатої худоби. Підвищилася культура землеробства. Зросло технічне оснащення колгоспного виробництва. Тракторів порівняно з 1940 роком збільшилося в 1,5 раза, а комбайнів — удвічі.
Незважаючи на погані кліматичні умови останнього року п’ятирічки, колгоспи Житомирщини підвищили врожайність зернових і технічних культур. Порівняно з 1940 роком валовий збір жита збільшився на 636 тис. цнт, зернобобових культур — на 69 тис. цнт, цукрових буряків — на 861 тис. цнт. Трудівники колгоспів і радгоспів області здали державі хліба майже на 3 млн. пудів більше, ніж у 1940 році.
Було здійснено організаційно-господарське зміцнення колгоспів. Замість 1926 сільськогосподарських артілей створено 925 з середньою площею орної землі в 1300 га. В селах області на цей час уже працювало 760 спеціалістів з вищою і спеціальною середньою освітою, в т. ч. 468 агрономів. Протягом п’ятирічки 52 колгоспи і 12 МТС було електрифіковано.
За успіхи, досягнуті у відбудові сільського господарства, за одержання високих урожаїв зернових і технічних культур та високі показники в розвиткові тваринництва 540 чоловік нагороджено орденами і медалями, а 19 новаторів соціалістичного землеробства удостоєні почесного звання Героя Соціалістичної Праці, в т. ч. ланкова колгоспу ім. Леніна Ружинського району Г. П. Тараскіна, ланкова радгоспу «Чорнорудка» цього ж району В. X. Загранична, голова колгоспу ім. Леніна Червоноармійського району П. Г. Чухно, завідуючий фермою колгоспу «За комунізм» Житомирського району К. О. Ткачук, свинарка колгоспу ім. Мануїльського О. С. Поліщук.
Поліпшувався добробут радянських людей, підвищувався їх культурний рівень. Кількість робітників і службовців у 1950 році становила 172,4 тис. чоловік, майже на 2 тис. чоловік більше, ніж у 1940 році. На основі зниження роздрібних цін зросла їх реальна заробітна плата. Майже вдвічі збільшилася оплата трудодня колгоспників. Окремі колгоспи видавали на трудодень по 3 і більше кілограмів хліба, картоплю, овочі та ін. продукти.
Розширилася мережа лікувальних закладів. Порівняно з довоєнним часом збільшилася кількість ліжок у лікарнях. Чисельність усіх лікарів зросла на 313 чоловік, а середніх медичних працівників — на 787 чоловік.
Ще у 1944 році трудящі села Верхівні Вчорайшенського району та села Великих Кліщів Базарського району провели недільник ремонту шкіл. За один день вони відремонтували і підготували до нового навчального року школи, завезли для них паливо і виконали інші роботи. Цей патріотичний почин був схвалений обкомом партії і поширений на всю область. 26 травня 1946 року в недільнику ремонту шкіл взяло участь близько 300 тис. робітників, колгоспників і службовців. Вони відремонтували 1405 шкіл і 1355 квартир учителів, побудували кілька навчальних і допоміжних господарських приміщень, упорядкували всі шкільні садиби, завезли паливо, полагодили парти, столи, дошки. Цей масовий недільник газета «Правда» назвала благородним прикладом, «великим громадським рухом». Мережа шкіл і кількість учнів у них 1950 року перевершила довоєнний рівень. Вчителів вже налічувалося 13 223 чоловіки, тобто на 925 чоловік більше, ніж у 1940 році. За досягнуті успіхи у розвитку народної освіти багато вчителів було нагороджено орденами та медалями.
На початку 1944 року відновилися заняття в Житомирському педагогічному і сільськогосподарському та Бердичівському вчительському інститутах, у 25 технікумах та ін. спеціальних середніх навчальних закладах. Порівняно з довоєнним часом в області збільшилася кількість культурно-освітніх закладів, кіноустановок, радіовузлів і радіоточок. У січні 1944 року відновив роботу Житомирський обласний музично-драматичний театр. Перед робітниками, колгоспниками та інтелігенцією області виступали видатні майстри культури Москви, Києва, Харкова та ін. міст. Все це мало велике значення для піднесення культури й освіти трудящих області.
Велике політичне і трудове піднесення викликало відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією. Це свято перетворилося на хвилюючу демонстрацію дружби українського і російського народів, усіх народів соціалістичної Вітчизни.
На фабриках і заводах, на залізничному транспорті і в сільському господарстві комуністи виступали справжніми натхненниками й організаторами всенародного соціалістичного змагання за успішне виконання виробничих завдань п’ятої п’ятирічки кожним колективом. Обсяг валової продукції промисловості області в 1955 році збільшився порівняно з 1950 роком на 83,4 проц. Це збільшення відбувалося насамперед за рахунок докорінного поліпшення устаткування і кращого його використання, за рахунок впровадження у виробництво передового досвіду і підвищення продуктивності праці. За п’ятиріччя вона зросла на 42 проц. Успішно розвивалася промисловість і в наступні роки. Протягом 1959—1965 рр. промислово-виробничі фонди зросли більше, ніж у 2,5 раза. За високі успіхи в праці 693 трудівники промисловості відзначені урядовими нагородами. З них 28 чоловік було нагороджено орденом Леніна, 87 — орденом Трудового Червоного Прапора, 230 — орденом «Знак Пошани», а робітниці Малинської паперової фабрики О. П. Захлівній та фрезерувальнику Головинського гранітного кар’єру О. А. Вербичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Саме в цей час серед трудящих області широкого розмаху набрав рух за комуністичну працю. Першими підхопили почин залізничників депо Москва—Сортувальна робітники та службовці Овруцького рудоуправління, Малинської паперової фабрики, Житомирського хлібозаводу № 2 та Коростишівського шахтоуправління. Всі вони здобули звання колективів комуністичної праці. Згодом у цей патріотичний рух включилися сотні нових колективів.
Як загальний підсумок великої і плодотворної роботи, що її здійснили трудівники міст і сіл Житомирської області під керівництвом партійних організацій з нагоди святкування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, в 1967 році було нагородження області орденом Леніна і Пам’ятним Прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Високої нагороди — ордена Леніна — область удостоєна за активну участь трудящих у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни та за успіхи в господарському і культурному будівництві. Пам’ятний прапор вручено за заслуги у розвитку соціалістичної економіки і культури. Ця відзнака залишена на вічне зберігання в області, як символ трудової доблесті трудящих. Сім передових підприємств області — Малинська паперова фабрика, Баранівський фарфоровий завод, колгосп ім. Леніна Овруцького та ім. Кірова Чуднівського районів, бердичівський завод «Прогрес», радгосп «Карпівці» і трест «Житомиржитлобуд» — нагороджені пам’ятними союзними і республіканськими прапорами.
Святкування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 50-річчя Радянської влади на Україні вилилось у яскраву демонстрацію торжества ідей марксизму-ленінізму, величі матеріальних і духовних сил нашої Вітчизни, монолітної згуртованості партії і народу.
Борючись за втілення в життя рішень XXIII з’їзду КПРС, широко розгорнувши змагання за гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, облпарторганізація, місцеві Ради депутатів трудящих, профспілкові, комсомольські організації велику увагу звертали на прискорення темпів розвитку економіки області, поліпшення добробуту трудящих, виховання їх у комуністичному дусі. На перший план висувалися питання науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво передового досвіду та наукової організації праці.
У листопаді 1970 року трудящі Житомирщини рапортували про дострокове завершення восьмої п’ятирічки з основних виробничих показників. За п’ять років обсяг виробництва машинобудівної промисловості області зріс в 1,8 раза, легкої — в 1,9, будівельних матеріалів — в 1,7, склоробної та фарфоро-фаянсової — в 1,6 раза. Виробництво сільськогосподарських машин збільшилося в 2 рази, технічного устаткування — в 2,3 раза, електровимірювальних приладів — у 2,8, лляних тканин — в 1,9 раза. Продуктивність праці зросла на 26 процентів.
Все це результати невтомної праці житомирян у співдружності з трудящими всієї країни. Так, завод «Електровимірник» одержує вироби і матеріали майже з 400 підприємств країни Рад. Під час створення Іршанського гірничозбагачувального комбінату найгострішою була проблема кадрів. Розв’язати її допомогли російські брати. До Іршанська прибули з Російської Федерації висококваліфіковані фахівці і серед них лауреат Ленінської премії М. G. Куліш, лауреати Державної премії комуністи М. М. Санников та О. А. Попов. Нині на комбінаті працюють представники 17 національностей.
Трудящі області гідно зустріли 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили їх самовіддану працю. 69 860 чоловік було нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За досягнуті високі показники у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колективи Житомирського меблевого комбінату і Малинської паперової фабрики нагороджені Ленінськими Ювілейними Почесними Грамотами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. 18 колективів промислових підприємств, будов, колгоспів, радгоспів області нагороджені Ленінськими Ювілейними Почесними Грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів республіки і Укрпрофради.
Справжнім святом комуністичної праці став Всесоюзний ленінський суботник 12 квітня 1970 року, в якому взяло участь 705 тис. трудівників Житомирщини. Зароблені кошти були перераховані у фонд п’ятирічки. З ім’ям великого Леніна у серці робітники і колгоспники, всі трудящі поліського краю продовжили ленінську трудову вахту, включившись у всенародне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС. З новою силою розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці.
За успіхи, досягнуті у виконанні завдань п’ятирічки, 3969 трудівників області нагороджено орденами та медалями, а К. К. Ворону — формувальника Бердичівського заводу «Прогрес», Ю. П. Рибака — столяра Житомирського меблевого комбінату, В. П. Сараненка — слюсаря Першотравенського заводу електротехнічного фарфору, В. Є. Шморгуна — ставильника горнового цеху Баранівського фарфорового заводу ім. Леніна удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці.