Попільня, Попiльнянський район, Житомирська область
Попільня — селище міського типу, центр району, залізнична станція. Розташована за 75 км на південний схід від Житомира. Населення — 4,3 тис. чоловік.
Виникнення селища пов’язане з будівництвом дільниці Фастів—Козятин залізничної магістралі Київ—Одеса, яке здійснювалося в 60-х роках XIX ст. Траса пролягла поблизу с. Попільні. Споруджена тут станція дістала назву Попільня.
1900 року в невеликому пристанційному селищі налічувалося 18 дворів, де проживало 106 чоловік. Більшість з них була робітниками-залізничниками.
Станція Попільня обслуговувала переважно Андрушівський, Корнинський і Ходорківський цукрові заводи.
З початку XX ст. залізничники Попільні включилися в революційну боротьбу проти самодержавства. Жителі пристанційного селища раніше, ніж навколишніх сіл, дізнавалися про події, що відбувалися в Росії та за її межами. Вони підтримували тісні зв’язки з залізничниками Києва, Фастова, Козятина. Революційно настроєні робітники та студенти Києва поширювали заборонену царським урядом літературу, революційні листівки та газети.
У роки першої світової імперіалістичної війни поширенню революційних настроїв серед жителів Попільні сприяли антивоєнні виступи солдатів, які направлялися через станцію на фронт. Лише 17 листопада 1915 року під час зупинки військового ешелону з нього втекли 450 солдатів.
Ще більше зросли класова свідомість і політична активність залізничників Попільні після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в Росії. Тут часто бували члени Ходорківської більшовицької організації (П. Д. Кабанник, М. Т. Ярош та інші) і вели агітаційну роботу. В червні жителі Попільні поділили між собою заготовлені лісопромисловцями в сусідньому лісі дрова, а в липні перешкодили відправленню із станції 120 вагонів з лісоматеріалами.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції залізничники Попільні зустріли з великою радістю. На приміщенні станції замайорів червоний прапор. У другій половині січня 1918 року 2-й гвардійський корпус Південно-Західного фронту, рухаючись залізницею на допомогу робітникам Києва, які повстали проти контрреволюційної Центральної ради, встановив у Попільні Радянську владу.
Наприкінці лютого 1918 року Попільню окупували війська кайзерівської Німеччини. Через станцію рушили на захід ешелони з награбованим добром.
Для мобілізації сил на боротьбу з інтервентами та націоналістичною контрреволюцією підпільні більшовицькі організації розгорнули серед трудящих широку політичну агітацію. В Попільню надходили листівки Київської більшовицької організації. В липні 1918 року робітники станції взяли участь у всеукраїнському страйку залізничників. У серпні, коли в Сквирському повіті розгорнувся масовий партизанський рух, його підтримали залізничники Попільні. З їх допомогою був перерваний телефонний і телеграфний зв’язок станції з Києвом. Передбачалося зруйнувати залізничну колію Попільня—Строків та Попільня—Бровки. Але здійснити цей план не вдалося: щоб перешкодити діям червоних партизанів німецьке командування послало в Попільню роту солдатів.
Після краху німецької окупації в листопаді 1918 року Попільня деякий час перебувала в руках буржуазно-націоналістичної Директорії. На початку березня 1919 року 1-а Українська радянська дивізія, якою командував М. О. Щорс, визволила її від петлюрівських військ.
Екіпаж таращанського бронепоїзда роззброїв ворожий бронепоїзд і захопив 3 гармати, 12 кулеметів, понад 200 снарядів, велику кількість гвинтівок, патронів та 22 полонених. Тоді ж у Попільні було виведено з ладу ще один петлюрівський бронепоїзд, який прибув сюди після серйозного пошкодження на станції Бровки.
В Попільні відновилася Радянська влада. Територіально селище було підпорядковане Сквирському повітовому ревкому.
Скориставшись наступом денікінців на півдні України, недобиті війська Директорії в серпні 1919 року розгорнули наступ на Київ. 24 серпня вони захопили Попільню. Але хазяйнували тут недовго. 15 вересня її визволила 58-а радянська дивізія під командуванням І. Ф. Федька, яка в складі Південної групи військ пробивалася з-під Одеси на північ у район Коростеня на з’єднання з військами 12-ї армії. Аж до грудня Попільня перебувала в районі бойових дій радянських військ проти петлюрівців та денікінців.
Навесні 1920 року на Країну Рад напала буржуазно-поміщицька Польща. 27 квітня Попільня опинилася в руках польських окупантів.
Комуністична партія і Радянський уряд вжили рішучих заходів для розгрому польських інтервентів. 5 червня 1920 року Перша Кінна армія прорвала фронт у районі Попільня—Козятин, вийшла в тил 3-ї польської армії і почала наступ на Житомир. Опівдні 6 червня частини 14-ї кавалерійської дивізії під командуванням О. Я. Пархоменка, розгромивши близько двох рот ворога, визволили станцію Попільня. Бронепоїзд «Генерал Довбор-Мусницький», який стояв там, встиг відійти до Козятина. Проте втекти йому не вдалося, бо кавалеристи 4-ї дивізії, оволодівши станцією Вчорайше, розібрали залізничну колію. Після короткого бою команда бронепоїзда (4 офіцери і 100 солдатів) змушена була здатися. Червоноармійці захопили 4 гармати, 16 кулеметів, вагони з боєприпасами, борошном, цукром.
Трудящі Попільні приступили до мирного соціалістичного будівництва. На той час у селищі налічувалося 30 будинків і проживало близько 300 чоловік населення. Під керівництвом Сквирського повітового ревкому залізничники налагоджували роботу залізничної станції, якій в ході бойових дій було завдано великої шкоди. Більш швидкими темпами Попільня почала розвиватися з 1923 року, коли вона стала районним центром. За короткий час у селищі було зведено чимало адміністративних будинків. Велося також велике житлове будівництво. В 1923—1925 рр. з’явилися нові вулиці: Радянська, Пролетарська, Богдана Хмельницького.
В період відбудови народного господарства Попільня як адміністративний центр району відіграла значну роль. Районні партійні та радянські органи надавали допомогу активу сіл у створенні і зміцненні комітетів незаможних селян, налагодженні роботи клубів, бібліотек, сельбудів.
Коли в 1927 році Комуністична партія проголосила курс на колективізацію сільського господарства, комуністи райцентру, яких тоді налічувалося 24 чоловіки, взяли активну участь у створенні колгоспів. Районні організації допомагали колгоспам кадрами керівних працівників. Значну роль у переході селян району до колективного господарювання відіграла Попільнянська МТС, організована на початку 1931 року.
2—3 липня 1931 року в Попільні відбулася перша районна партійна конференція, на якій обговорювалися підсумки господарської роботи району в третьому році першої п’ятирічки. Делегати надіслали вітальну телеграму ЦК КП(б)У, в якій доповідали, зокрема, що в районі колективізовано 72 проц. селянських господарств.
Райком партії і райвиконком приділяли багато уваги роботі з кадрами. До 1935 року в райцентрі на різних курсах удосконалили свою кваліфікацію близько тисячі бригадирів, завідуючих фермами, рахівників. 1936 року організовано районні місячні курси для голів колгоспів.
Активним пропагандистом політики Комуністичної партії стала районна газета «Прапор колгоспника», що виходила з січня 1932 року. На її сторінках висвітлювалося багатогранне життя трудящих Попільні та району.
Велика увага приділялася комуністичному вихованню підростаючого покоління. Щомісяця в газеті під рубрикою «Молодий комунар» вміщувалися статті про роботу комсомольських організацій.
З кожним роком зростала організуюча роль комуністів Попільні в соціалістичних перетвореннях. 1937 року в райцентрі працювало 7 первинних парторганізацій, які об’єднували 59 комуністів. З метою піднесення ідейно-теоретичного рівня активу було утворено гуртки вивчення основ марксизму-ленінізму та історії ВКП(б). 1934 року при райкомі партії розпочала роботу радіоаудиторія Всесоюзного заочного інституту масової політичної освіти.
Під керівництвом партійних організацій у Попільні і районі широко розгорнулося соціалістичне змагання — стахановський рух. Ініціаторами його виступили механізатори Попільнянської МТС. 1935 року стахановським рухом було охоплено 150 попільнянців. Вони виконували планові завдання на 150—200 проц. Зразки самовідданої праці показували шофери Й. Д. Лановець і В. С. Слобідська. В 1936 році на вивезенні цукрових буряків вони за зміну виробляли по 200 — 250 тонно-кілометрів. Наступного року тракторна бригада, очолювана Т. А. Руденком, виробила на кожний трактор по 730 га умовної оранки і заощадила 5446 кг пального, а бригада П. Н. Дідика — відповідно 727 га і 4865 кг. За прикладом П. М. Ангеліної 1937 року в Попільнянській МТС було створено жіночу тракторну бригаду, яку очолила комсомолка Л. М. Курилець. За короткий строк бригада стала однією з кращих у районі.
По-ударному працювали залізничники. В 1936 році вони прийняли і відправили 28 258 поїздів, навантажили і розвантажили понад 7 тис. вагонів. Потік вантажів зростав з кожним роком. За відмінну роботу колектив станції був занесений на Дошку пошани Південно-Західної залізниці.
В результаті розгортання соціалістичного змагання трудящі Попільні досягали все нових і нових успіхів у праці. В 1939 році Попільнянська МТС стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Її було нагороджено дипломом першого ступеня і премійовано легковою автомашиною. Особливо відзначилася бригада, очолювана П. Н. Дідиком. Вона виробила на трактор по 1027 га умовної оранки (замість 630 га). Багато зробив для налагодження роботи станції її директор М. М. Гусленко, якого в 1939 році обрали секретарем райкому партії. За високий виробіток умовної оранки на трактор і значне зниження собівартості виконуваних робіт МТС 1940 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У довоєнний час відбулися істотні зміни в соціально-культурному житті трудящих Попільні, яка з вересня 1937 року стала складовою частиною новоутвореної Житомирської області. 1938 року Попільню віднесено до категорії селищ міського типу. В ній тоді проживало 1700 чоловік. Житлова площа селища на кінець 1940 року зросла порівняно з 1922 роком у 10 разів. Тут діяло 5 магазинів та 6 ларків.
Значно поліпшилася охорона здоров’я населення. Необхідну медичну допомогу попільнянцям подавали 35 медпрацівників районної лікарні.
Досягнуто успіхів і в галузі народної освіти. Відійшла в минуле неписьменність. 1934 року в селищі відкрито семирічну школу.
Приділялася увага дальшому піднесенню культурно-освітнього рівня жителів. 1935 року в Попільні став діяти радіовузол на 250 точок. Того ж року розпочав роботу районний будинок культури/ В 1935—1937 рр. відкрито дві бібліотеки, книжковий фонд яких наприкінці 1938 року налічував 11 тис. томів.
Підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя попільнянців. З перших днів війни всі організації селища й району швидко перебудували свою роботу на воєнний лад. Для боротьби з диверсантами було створено винищувальний батальйон, до складу якого увійшло 360 чоловік партійного і радянського активу. Сотні жителів Попільні взяли участь у будівництві оборонних споруд на лінії Унава — Великі Лісівці — Харліївка — Андрушки. Сотні попільнянців зі зброєю в руках стали на захист рідної Батьківщини. З великим напруженням працювали в ті дні залізничники станції Попільня. За добу при постійних нальотах фашистської авіації вони пропускали близько 50 ешелонів.
12 липня 1941 року поблизу Попільні зав’язався запеклий бій з танками ворога. Смертю хоробрих загинуло багато радянських воїнів, у т. ч. молодший лейтенант М. Д. Сінокоп, уродженець с. Бобрика, що на Сумщині. В його кишені знайдено медальйон із запискою: «Загину за Батьківщину, але живим ворогові не здамся. 22.06. 1941 р.»
На підступах до селища мужньо билися з фашистами бійці першої, другої та третьої комендатур 94-го прикордонного загону під командуванням майора Ф. І. Врублевського. Але сили були нерівні. 14 липня 1941 року загарбники увірвалися в Попільню.
Щоб прикрити відступ прикордонників, капітану І. М. Середі з загоном бійців було наказано зайняти оборону неподалік с. Парипси (4 км від Попільні) і затримати наступ гітлерівців. Відважні воїни з честю виконали бойовий наказ. Вони дали можливість головним силам прикордонників відійти і закріпитися на нових рубежах. У бою загинуло 152 солдати, у т. ч. капітан І. М. Середа, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Захопивши Попільню, загарбники встановили в ній жорстокий окупаційний режим. Вони вивозили до Німеччини молодь і награбоване добро, катували населення.
Радянські люди не скорилися ворогові. В листопаді 1941 року розпочав діяльність Попільнянський підпільний комітет, до складу якого входило 15 комуністів і безпартійних з Попільнянського та Ружинського районів. Під його керівництвом наприкінці 1941 року в с. Ставищі Попільнянського району комсомолець Д. В. Осика створив комсомольську підпільну організацію. До неї увійшли також комсомольці сіл Зубарів та Кожанки Фастівського району і с. Яхнів Велико-половецького району Київської області. Згодом комсомольські підпільні організації та групи виникли і в інших селах Попільнянського району.
В лютому 1942 року підпільники розібрали рейки на залізничній лінії між станціями Фастів—Унава й пустили під укіс ешелон, внаслідок чого 7 вагонів було знищено, а рух поїздів значно затримано. У березні планувалося здійснити велику диверсію на станції Попільна: підірвати склад боєприпасів, нафтобазу та стрілочні переводи. Проте виконати це завдання не вдалося. Зрадник видав підпільників. Поліція заарештувала 15 патріотів. Після жорстоких катувань усіх арештованих було страчено. Але розправа над підпільниками не залякала патріотів, їх справу продовжували комсомольці на чолі з В. Г. Жиляєвим.
У районі Попільні активно діяла також група організації «Київський робітник», якою керував підпільний Залізничний райком партії м. Києва. На залізничній лінії Фастів — Попільня підпільники кілька разів пускали під укіс ворожі ешелони.
Від німецько-фашистських окупантів Попільня визволена 10 листопада 1943 року в ході запеклих наступальних боїв. Проте гітлерівці не хотіли примиритися з втратою Києва. Незабаром вони перейшли в контрнаступ і знову захопили селище. В ті дні героїчний подвиг у боях за Попільню здійснив син російського народу командир вогневого взводу 1453-го самохідного артилерійського полку комуніст лейтенант П. І. Фомичов. Його підрозділ розгромив ворожу колону, знищивши 28 автомашин і 80 солдатів. Відбиваючи атаку ворожих танків у районі залізничної станції, П. І. Фомичов підпустив на близьку відстань 2 ворожі танки і особисто підпалив їх. У бою відважний командир був смертельно поранений. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 9 лютого 1944 року йому посмертно .присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Здійснюючи Житомирсько-Бердичівську наступальну операцію, війська 1-го Українського фронту 26 грудня 1943 року визволили Попільню остаточно. У її визволенні безпосередню участь брали частини 38-ї армії (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко) та 1-ї гвардійської танкової армії (командуючий генерал-лейтенант М. Ю. Катуков). Особливо відзначилася в боях 1-а гвардійська танкова бригада 8-го гвардійського механізованого корпусу полковника В. М. Горелова3. Член Військової Ради 1-ї гвардійської танкової армії генерал М. К. Попель писав: «Світало. Дорога на Попільню являла собою картину недавнього бою. Обгорілі громади німецьких танків, автомашин, кинуті гармати, ящики з нероз-стріляними снарядами, набиті патронами металеві кулеметні стрічки. І скрізь — біля машин, танків, гармат — сіро-зелені шинелі фашистських солдатів. У Попільні сліди такого ж розгрому. Але тут менше танків і більше легкових автомашин»4.
Близько 300 радянських бійців різних національностей віддали своє життя, захищаючи і визволяючи Попільню від гітлерівських окупантів. Свій вклад у розгром фашистської Німеччини внесли воїни-попільнянці. 119 чоловік відзначено урядовими нагородами. В боях під Сталінградом та під час визволення Прибалтики відзначився І. І. Нікулін. Його нагороджено орденом Червоного Прапора, трьома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями. Під Ленінградом та на Курській дузі воював М. Г. Кабанов. Учасником оборони Заполяр’я був С. П. Різниченко. Десятки попільнянців боролися за світле майбутнє Польщі й Чехословаччини. 186 жителів Попільні не повернулися до рідних осель з фронтових доріг. 1967 року в центрі селища на їх честь споруджено обеліск вічної Слави.
Попільнянці свято бережуть пам’ять про тих, хто в грізні роки Великої Вітчизняної війни поліг за Батьківщину. Неподалік селища на могилі загиблих воїнів встановлено гранітний обеліск Слави, на якому викарбувано слова: «Безумству смілих співаєм славу. Воїнам 94 прикордонного загону, полеглим 14 липня 1941 року в бою за Радянську Батьківщину».
Ще гриміла на Заході канонада, а трудящі Попільні, переборюючи величезні труднощі, розпочали загоювати рани війни. В перші ж дні після визволення відновили діяльність районні організації. В своїй роботі райком партії та райвиконком спиралися на комсомольців та безпартійний актив. Зусилля попільнянців спрямовувалися на відбудову народного господарства і допомогу фронтові.
Через тиждень після вигнання ворога з Попільні інженерні частини наступаючих радянських військ за активною допомогою трудящих селища відбудували колійне господарство станції і відновили рух на залізниці. На травень 1944 року трудящими селища й району до фонду оборони здано 240 тис. пудів зерна, передплачено державної позики на суму 2,5 млн. крб. До кінця року вони заготовили ще 100 тис. пудів зерна, внесли 2 млн. крб. на побудову танкової колони «Радянська Житомирщина» і 75 тис. крб. для допомоги сім’ям фронтовиків. Стахановську вахту під девізом «Військовим вантажам — зелену вулицю» ніс колектив станції Попільня. З 517 працівників станції понад 400 систематично перевиконували виробничі завдання.
Наприкінці січня 1944 року в селищі розпочала роботу медамбулаторія, організована з допомогою пересувного військового госпіталю, в лютому — семирічна школа.
Велику допомогу колгоспам району в розв’язанні господарських завдань подавала Попільнянська МТС. Праці на польових роботах механізатори віддавали всі свої сили. Так, трактористи О. І. Гонтар та В. А. Кулівський виконали в 1944 році по чотири річні норми. Три річні норми виконала тракторна бригада І. Г. Волинця, заощадивши при цьому 2 тис. кг пального. В 1945 році МТС здобула першість у Всесоюзному соціалістичному змаганні. Їй було вручено перехідний Червоний прапор Наркомзему СРСР.
Незважаючи на нестачу тракторів і тягла, довоєнні посівні площі району в 1947 році відновлено на 97 проц. В кожному колгоспі була створена ферма для великої рогатої худоби. Допомога держави й сумлінна праця колгоспників стали основою швидкого подолання труднощів.
Під керівництвом партійних організацій на підприємствах, у колгоспах та радгоспах розгорнулося масове соціалістичне змагання за виконання четвертої п’ятирічки за 4 роки. Приклад у змаганні подавали залізничники станції Попільня. 1950 року бригада шляховиків першої дистанції колії виконала річний план ремонтних робіт за 11 місяців і заощадила 87 тис. крб. Застосувавши метод безвідчіпного розвантаження вагонів, бригада вантажників, очолювана П. Г. Гончаруком, виконала п’ятирічне завдання за 3 роки і 11 місяців. Уже в другому кварталі 1952 року колектив Попільнянської дистанції колії зайняв перше місце у змаганні серед підприємств залізничного транспорту Житомирської області і Вінницької магістралі. Йому було присуджено перехідний Червоний прапор Житомирського обкому партії та облвиконкому.
Приклад залізничників наслідували механізатори Попільнянської МТС. В 1950 році вони виконали річний план на 106 проц., знизили собівартість оранки одного гектара на 4 крб. 42 копійки.
Одночасно з господарськими питаннями в роки четвертої п’ятирічки вживалися заходи щодо благоустрою районного центру. На впорядкування його райвиконком у 1950 році асигнував 15 тис. крб., у т. ч. на електрифікацію і радіофікацію — 7 тис. карбованців.
Трудящі Попільні подавали велику допомогу підшефним колгоспам. Так, залізничники в 1954 році для колгоспу с. Голуб’ятина виготовили 60 парникових рам, відпрацювали на збиранні врожаю 400 людино-днів, взяли участь у спорудженні тваринницької ферми.
Урочисто відзначили трудящі Попільні 300-річчя возз’єднання України з Росією. З нагоди знаменної дати в селищі відбулася ювілейна об’єднана сесія районної і селищної Рад депутатів трудящих. На честь свята залізничники станції виконали піврічний план на 260 процентів.
Великим політичним і трудовим піднесенням відзначили попільнянці 40-річчя Радянської влади. Колективи підприємств, колгоспів та радгоспів підготували знаменній річниці свої трудові подарунки. За підсумками виконання соціалістичних зобов’язань і планів у 1957 році 128 працівників району відзначено урядовими нагородами, в т. ч. 23 працівники Попільнянської МТС та районних організацій.
Особливо великі зміни.сталися в Попільні в роки семирічки та 8-ї п’ятирічки. Селище помітно виросло і впорядкувалося. За переписом 1959 року в ньому проживало 2600 чоловік.
1966 року в Попільні споруджено великий консервний завод з сезонною продуктивністю 5 млн. банок фруктових та овочевих консервів 40 найменувань. Його продукція користується великим попитом у робітників Уралу, Сибіру, моряків Балтики, трудящих Чехословаччини, Угорщини, Польщі. З 1959 року в селищі працює «Міжколгоспбуд», з 1965 року — автопідприємство.
У 1961—1963 рр. електрифіковано і переведено на електровозну і тепловозну тягу залізничну магістраль. Щодоби через станцію проходить кілька десятків пасажирських поїздів, у т. ч. і міжнародного сполучення. Крім того, курсує електропоїзд Попільня—Київ. 1963 року колективу станції Попільня присвоєно звання колективу комуністичної праці. Орденом Леніна нагороджено колійників В. А. Запольського і Ф. Р. Козлюка.
Під керівництвом партійних організацій та радянських органів трудящі Попільні здобувають нові перемоги в комуністичному будівництві. Високопродуктивною працею відзначили вони 50-річний ювілей Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та XXIV з’їзд КПРС. З ентузіазмом вони борються за дострокове виконання планових завдань 9-ї п’ятирічки.
За сумлінну працю 150 працівників селища нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
За роки 8-ї п’ятирічки майже в 2,5 раза збільшив обсяг робіт колектив районного об’єднання «Сільгосптехніки». Самовіддано трудилися слюсарі М. С. Геращенко, А. О. Косійчук і В. А. Кравчук, які виконували виробничі завдання на 120—150 проц. За 1972 рік колектив об’єднання виконав різних робіт на суму близько 450 тис. карбованців.
На 106 проц. по виробництву і реалізації продукції виконав свій п’ятирічний план колектив молокозаводу, що почав працювати з 1960 року. Найкращих показників домоглися робітники К. П. Андрійчук, Р. Ю. Букало та Н. Г. Підлужна. Розгорнувши змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, колектив заводу в 1972 році перевиконав план і випустив 5393 цнт масла та 3082 цнт сиру.
За 4 роки і 9 місяців виконали 8-у п’ятирічку залізничники станції. До кінця 1970 року понад план було відвантажено майже 50 тис. тонн народногосподарських вантажів. Заспівувачами соціалістичного змагання виступили Г. Ф. Бурих, М. П. Довгалюк, І. М. Покотило. На честь 50-річного ювілею Радянського Союзу їх зміни зекономили 920 вагонів.
Добре працював колектив автопідприємства. Понад п’ятирічний план було перевезено близько 6 тис. тонн вантажів та 23 тис. пасажирів. У 1972 році, змагаючись за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, водії перевезли 420 тис. тонн вантажів і 1400 тис. пасажирів.
За роки 8-ї п’ятирічки Попільнянський «Міжколгоспбуд» спорудив у селах району 120 виробничих об’єктів. Щорічно зростає обсяг виконуваних ним робіт, споруджувані об’єкти стають складнішими, масштабнішими. За два роки 9-ї п’ятирічки робітники «Міжколгоспбуду» звели 35 новобудов.
Розширює виробництво Попільнянський гранітний кар’єр тресту «Укрбудшляхматеріали», заснований у 1953 році. За восьму п’ятирічку обсяг виробництва щебеню та інших будівельних матеріалів тут збільшено майже в 2 рази. Працівники кар’єру нині успішно виконують взяте зобов’язання: за рахунок впровадження нової техніки і технології та використання внутрішніх резервів підвищити продуктивність праці за 9-у п’ятирічку на 47,2 проценти.
За післявоєнні роки змінився зовнішній вигляд Попільні. З 1961 по 1970 рік у селищі споруджено близько 300 нових житлових будинків, зокрема 25 багатоквартирних будинків за державні кошти. Житловий фонд у порівнянні з 1959 роком зріс більше ніж у 2 рази. За 8-у та два роки 9-ї п’ятирічки з’явилися нові вулиці: Молодогвардійська, Польова, Космонавтів. У центрі Попільні зведено кінотеатр «Колос» із залом на 314 місць, двоповерхове приміщення вузла зв’язку. Реконструйовано районний будинок культури.
Селище повністю електрифіковано і радіофіковано. 1971 року до газопроводу Дашава—Київ підключено консервний завод. Незабаром розпочнеться газифікація квартир трудящих.
Дедалі поліпшується торговельне обслуговування населення. В 1965—1966 рр. у селищі стали до ладу їдальня, продовольчий та меблевий магазини, в 1968 році — міжрайонна типова торговельна база. 1970 року збудовано двоповерховий універмаг. Нині в Попільні діє 36 підприємств торгівлі і громадського харчування. За 8-у п’ятирічку продаж одягу зріс у 2 рази, взуття й тканин — у 2,5 раза, меблів — майже в 2 рази, електротоварів — у 5 разів.
Докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. В селищі працюють лікарня на 100 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, санітарно-епідеміологічна станція, лабораторія і аптека. 67 медпрацівників, у т. ч. 21 лікар, обслуговують жителів Попільні. Помічника санітарного лікаря райлікарні М. В. Ткалуна в 1966 році відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.
Попільня — селище високої культури. Ha 1 січня 1972 року тут налічувалося 1113 чоловік з вищою та середньою освітою. В середній школі (відкрита 1952 року) 55 учителів навчають 720 учнів. З 1967 року працює семирічна музична школа. За багаторічну і сумлінну працю вчительку Г. Т. Грінченко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а вчительок М. Є. Литвиненко та Н. Ю. Яковенко — орденом «Знак Пошани».
Змістовну культурно-освітню роботу веде районний будинок культури. При ньому працюють 10 гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь понад 250 чоловік. Оркестру народних інструментів за творчі успіхи на оглядах-конкурсах самодіяльних колективів, присвячених 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, присвоєно звання народного.
Трудящих селища обслуговують дві районні (для дорослих і дітей), шкільна та 5 профспілкових бібліотек з фондом 52 тис. книг.
1958 року в Попільні встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Важливі питання розвитку народного господарства й культурного будівництва, поліпшення побутового обслуговування населення та благоустрою повсякденно вирішує Попільнянська селищна Рада депутатів трудящих. До її складу входить 58 кращих трудівників. Переважна більшість з них — представники робітничих колективів. Серед обранців народу 19 комуністів, 10 комсомольців, 23 жінки. Лише на благоустрій селища в 1973 році асигновано 71 тис. карбованців.
Райком КП України й 26 первинних партійних організацій, які об’єднують 495 комуністів, постійно тримають у центрі уваги питання господарського й культурного розвитку селища, виховної та ідейно-політичної роботи. В школах, гуртках, семінарах системи політосвіти, створених партійними організаціями, марксистсько-ленінську теорію вивчають понад 550 чоловік. Агітаційно-масову й пропагандистську роботу серед населення проводить близько 300 агітаторів, політінформаторів та пропагандистів. Вірними помічниками комуністів виступають 396 членів ВЛКСМ 18 комсомольських організацій.
Впевнено крокує трудова Попільня по шляху комуністичного будівництва. Її працьовиті люди, самовідданною працею втілюють у життя історичні накреслення XXIV з’їзду КПРС.
Є. М. ЖАБОКРИЦЬКА, О. П. РЕМЕЗОВ, Г. С. СВИРИДЮК