Ружин, Ружинський район, Житомирська область
Ружин — селище міського типу (з 1962 року), центр селищної Ради і району. Розташований у південно-східній частині області, на березі річки Роставиці (притока Росі). Відстань до Житомира — 112 км, до найближчої залізничної станції Зарудинці — 10 км. Через селище проходить автошлях Київ—Вінниця. Населення — 3,9 тис. чоловік.
Територія сучасного селища була заселена ще в II—VI ст. н. е. Про це свідчать залишки ранньослов’янського поселення черняхівської культури. Тут також виявлено рештки городища часів Київської Русі.
Населений пункт відомий з кінця XV ст. під назвою Щербів. 1569 року він разом з іншими землями Правобережжя потрапив під владу шляхетської Польщі.
Польський король подарував його братам Тивоновичам. Згодом Щербів перейшов до князів Стрижевських, а з 1591 року — до Ружинських, які перейменували його на Ружин. Тут було зведено замок, названий Скоргородком. В 1592 та 1612 роках Ружин був зруйнований татарами.
Князі Ружинські нещадно визискували населення. На початку XVII ст. селяни працювали на хазяїна 4—5 днів на тиждень.
Жорстока феодально-кріпосницька експлуатація та національне гноблення штовхали населення Ружина на шлях антифеодальної і національно-визвольної боротьби. Тому, коли в 1591—1593 рр. під проводом К. Косинського та в 1637 — 1638 рр. під керівництвом П. Павлюка та К. Скидана на території Правобережної України спалахнули селянсько-козацькі повстання, в них взяли участь і ружинські селяни. Але найвищим проявом боротьби були їх виступи проти польсько-шляхетського гноблення під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького.
З 1648 року Ружин став сотенним містечком Паволоцького полку. Але пізніше він залишився під владою Польщі. 1663 року польські магнати зруйнували Ружин. З часом містечко відродилося. Новим проявом народної боротьби була участь селян Ружина у визвольному повстанському русі проти польсько-шляхетських загарбників під керівництвом фастівського козацького полковника С. Палія. Після Пруського трактату 1711 року значна частина ружинського населення, щоб позбутися гніту шляхетської Польщі, переселилася на Лівобережну Україну. Селяни й міщани Ружина брали участь у гайдамацьких повстаннях 1734,1750 років, а також у великому народно-визвольному повстанні 1768 року.
1793 року Правобережна Україна возз’єдналася з Росією. Ружин у числі інших населених пунктів віднесено до Київського намісництва, а з 1797 року він став заштатним містечком Київської губернії. Володіла ним тоді поміщиця Потоцька. Проживало в Ружині 750 чоловік.
На початку XIX ст. в Ружині зароджується дрібна промисловість. 1811 року засновано суконну фабрику, 1829-го — винокурний, цегельний, черепичний заводи, паровий і водяний млини. Згодом тут збудовано невеликі напівкустарні підприємства — шкіряний завод, 8 кузень, слюсарну майстерню, 4 кінних млини, крупорушку та олійницю. Найбільшим з них був винокурний завод, на якому працювало 12 робітників. Значні прибутки поміщикам давали млин та олійниця.
Становище селян в умовах феодально-кріпосницького ладу залишалося тяжким. Пани силою змушували кріпаків відбувати повинності. Так, селянина Гордія Черниченка за невихід на панщину покарали 30 ударами різок, Антона Крохмалюка віддали в солдати за те, що поскаржився на посесора. 1839 року обурені кріпаки, які працювали щоденно на панщині, звернулися до повітового суду з проханням захистити їх від жорстоких знущань орендаря. Проте захисту вони так і не знайшли.
Не поліпшилося економічне становище трудящих і після реформи 1861 року. Кращі, родючі землі в Ружині залишилися власністю поміщика та церкви. Так, землевласник А. Злотницький володів 2743 десятинами землі, церква тримала в своїх руках 148 десятин, а селянам залишалося лише 643 десятини.
Розвиток промисловості й торгівлі зумовлював дальше зростання Ружина. 1866 року в ньому налічувалося 1524 чоловіка. Ружин тоді став , волосним центром Сквирського повіту Київської губернії. 1900 року тут уже проживало 5424 чоловіка.
Революція 1905—1907 рр. знайшла глибокий відгук серед трудящих Ружина. Робітники та селяни рубали поміщицький ліс, пасли худобу на поміщицьких посівах, а згодом спалили поміщицьку садибу.
Після столипінської аграрної реформи посилилося соціальне розшарування ружинських селян. 1912 року із 245 господарств 55 — були безземельними, 81 — мало від 1 до 3 десятин, 93 — від 3 до 9 десятин, 5 — десять і більше десятин. Із загального числа господарств 81 — не мало худоби, 41 — коней.
Царський уряд мало дбав про освіту. Лише 1880 року відкрито двокласне міністерське сільське училище на 47 дітей. Зате власті не шкодували-ґрошей на церкви. 1900 року в такому невеликому містечку, як Ружин, діяли православна церква (збудована 1727 року), римсько-католицький костьол (з 1816 року) синагога та 6 єврейських молитовних будинків.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна; Значну частину чоловічого населення мобілізували до царської армії і відправили на фронт. Набагато зросли податки. Різко скоротилися посівні площі, у селян забрали худобу, коней. Посилилися репресії. Життя ружинців стало нестерпним.
Звістка про повалення царизму докотилася до Ружина. В березні 1917 року відбувся масовий мітинг, на якому промовці вимагали миру, землі, хліба. Проте буржуазний уряд продовжував вести кровопролитну війну. Земля, випаси, ліси, як і раніше, залишалися в руках поміщика.
Радо вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Ружина. Вони активно включилися в боротьбу за нове життя. Радянську владу встановлено наприкінці січня 1918 року. Робітники й селяни під керівництвом повітового та волосного ревкомів втілювали в життя ленінські декрети. Але наступ німецьких загарбників, які увірвалися в містечко на початку березня, зірвав соціалістичні перетворення. Окупанти грабували населення, жорстоко розправлялися з прихильниками Радянської влади. Трудящі Ружина не корилися і вели активну боротьбу проти загарбників та їх пособників — українських буржуазних націоналістів. Проти інтервентів і гетьманців розгорнулася партизанська боротьба. Ружинський повстанський загін у кількості 300 чоловік на чолі з А. Правдюком, з’єднавшись з двома іншими загонами, на початку серпня вирушив на допомогу повсталій Сквирі. Згодом збройне повстання охопило майже всі села південно-західної частини Сквирського повіту. Повстанці захопили Ружин і пішли на Ягнятин, Карабчиєв, Верхівню. Німецьке командування оголосило Сквирський повіт у стані облоги і послало проти повстанців війська.
Незважаючи на героїчні зусилля повстанців, вони не змогли подолати ворога й змушені були відступити. Проте боротьба не припинилася. В листопаді 1918 року повстанці визволили містечко, але в грудні його захопили петлюрівці. Трудящі піднялися на боротьбу. Ружин кілька разів переходив з рук у руки. На початку березня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії у взаємодії з повстанцями визволили Ружин. Відразу ж було створено волосний ревком на чолі з А. Ф. Пасічником. Важливу роль у налагоджуванні мирного життя відіграв партійний осередок, створений тут у червні 1919 року.
В серпні 1919 року Ружин захопили петлюрівці. Комуністи й ревкомівці пішли в підпілля і почали організовувати трудящих на боротьбу проти контрреволюції. У грудні того року Червона Армія вигнала петлюрівців з містечка.
Однак наприкінці квітня 1920 року Ружин окупували польські інтервенти, разом з якими прийшли петлюрівці. 5 червня після кількох коротких запеклих сутичок Перша Кінна армія прорвала польський фронт і рушила в напрямку на Ружин, визволивши його від іноземних загарбників.
Відразу ж розпочалася відбудова економіки та культури містечка. Вийшов з підпілля і активізував свою діяльність волосний революційний комітет, створено Ружинський сільський ревком на чолі з Г. А. Бонюком та Баламутівський — під керівництвом І. Т. Шморгуна, а також комітет незаможних селян. З’їзд представників ревкомів і комнезамів, що відбувся 13 липня 1920 року в Ружині, одностайно заявив про свою підтримку Червоної Армії і заходів Радянської влади щодо здійснення соціалістичних перетворень. Невдовзі організовано волосне партійне бюро на чолі з колишнім робітником Путіловського заводу уродженцем села Плоскої Ружинської волості 3. П. Гондзею. Особлива увага приділялася залученню молоді до нового життя. З лютого 1923 року створено комсомольський осередок.
Проводилася значна робота по соціалістичній перебудові села. В 1922 році українцями, білорусами, поляками — колишніми емігрантами, що повернулися з США і Канади, засновано Ружинську комуну «Новий світ». Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, вони звернулися до Раднаркому РРФСР з проханням дозволити їм повернутися на Батьківщину. З дозволу В. І. Леніна група емігрантів на чолі з Я. Г. Дудкіним — колишнім робітником Гомельської губернії, одним із учасників створення Комуністичної партії США та працівником її ЦК, зібравши серед робітників добровільні внески в сумі 147 тис. крб. золотом і закупивши необхідну кількість машин та сільськогосподарського реманенту, приїхала в Москву. Емігрантів прийняв М. 1. Калінін. Разом з Ф. Е. Дзержинським він вручив їм мандат Радянського уряду на право користування 800 десятинами землі і колишнім приміщенням економії, що розміщувалася в Ружині. 125 комунарів з 4 тракторами, 2 вантажними автомашинами, молотаркою, 2 сівалками, жаткою, 3 сінокосарками, 3 снопов’язалками та іншим сільськогосподарським інвентарем прибули до Ружина. Комунари під керівництвом першого голови комуни Я. Г. Дудкіна і при підтримці місцевого населення за короткий час відремонтували зруйновані приміщення, збудували електростанцію, водокачку з вітряним двигуном, слюсарну та взуттєву майстерні, житлові будинки, стайні, свинарник, закупили племінну худобу. На території маєтку було відкрито клуб і бібліотеку. Працювали комунари дружно, організовано. Через рік посівні площі комуни збільшилися вдвоє, а врожаї — майже втроє і становили 150 пудів з гектара.
Комуна міцніла в гострій класовій боротьбі з куркульськими бандами, які намагалися терором залякати комунарів, перешкодити соціалістичним перетворенням на селі.
З допомогою держави господарство комуни зростало, поліпшувався матеріальний добробут її трудівників. Дружні взаємовідносини комунарів з ружинцями зміцнювалися. Вони безплатно очищали зерно одноосібних селян, допомагали їм в сортообміні тощо. За короткий час комуна здобула велику популярність серед ружинських селян. 1924 року тут побували члени Комінтерну — представники італійської та американської компартій. Після ознайомлення з життям комунарів відбувся мітинг, який вилився в яскраву демонстрацію дружби і солідарності в боротьбі за соціалізм.
Відповідаючи на заклик В. І. Леніна до хліборобів України подати продовольчу допомогу голодуючому населенню Поволжя, комунари і селяни Ружина протягом 1922 року відправили російським братам 1629 тис. крб., одяг та сільськогосподарські продукти. Наступного року ружинці подали безкорисливу допомогу дітям Німеччини.
24 березня 1923 року з Ружинської, Верхівнянської, Кривошиєнецької, Топорівської, Білилівської і Малочернявської волостей утворено Ружинський район Київської губернії. З Ружинського, Верхівнянського та Кривошиєнецького партійних осередків тоді ж створено райком партії, секретарем якого обрано голову комуни «Новий світ» Я. Г. Дудкіна. В жовтні—листопаді проведено вибори до Ружинської Ради. 80 проц. серед обраних депутатів були члени комнезамів. Створюються районний виконавчий комітет і сільрада. 12 листопада 1924 року обрано райком ЛКСМУ. Тоді в районі налічувалося 14 комсомольських осередків, які об’єднували 167 членів РЛКСМ.
Дбаючи про швидку відбудову бідняцьких і середняцьких господарств і поступовий перехід селян до виробничої кооперації, комуністи з допомогою Ради й КНС організовували сільськогосподарські та промислові товариства. Вже на початку 1925 року в спільній споживчій кооперації Ружина та Баламутівки перебувало 399 членів. Першими до неї вступили комунари. Значну роль у кооперативному русі відіграли профспілки.
В 1924 році створюються ТСОЗи: «Червона нива», «Незаможник», «Зелений гай» «Зірка майбутнього». Згодом на їх базі виникла сільськогосподарська артіль «Червоний батрак», почесним членом якої було обрано М. І. Калініна. Важкими видалися перші кроки ружинських колективних господарств. За станом на 1 січня 1925 року з 950 селянських дворів Ружина 613 — не мали коней, 696 — корів. В усіх господарствах налічувалися 61 плуг і 30 культиваторів. Під керівництвом районної партійної організації, яка об’єднувала тоді 40 комуністів, селяни Ружина спільними зусиллями впевнено долали труднощі. Допомагала їм і держава, відпускаючи довгострокові кредити на придбання худоби, сільськогосподарського реманенту та на будівництво тваринницьких приміщень. Сільська Рада сприяла зміцненню і розширенню перших колективних селянських господарств, поліпшенню обробітку землі.
У складних умовах відбудовного періоду, коли лютували тиф, скарлатина, віспа та інші хвороби, в Ружині розпочала роботу дільнична лікарня на 20 ліжок, де працювали лікар, два фельдшери, акушер і дві медсестри. Функціонували поліклініка та аптека. Для безпритульних дітей 1921 року відкрито дитячий будинок на 25 місць.
Розвивалася соціалістична культура. У 1923 році семирічна трудова школа охопила навчанням усіх дітей села. В ній працювало 6 учителів. В перші роки радянського будівництва одним з важливих заходів на освітньому фронті була ліквідація неписьменності серед дорослих. Активно працювали члени районного товариства «Геть неписьменність». До числа культармійців-викладачів залучалися вчителі, комсомольці. Велику роботу проводили хата-читальня, організована 1925 року, та бібліотека, фонд якої тоді складався з 742 книг.
До початку масової колективізації ружинські колективні господарства зміцніли, добилися непоганих наслідків у господарюванні. 1929 року ружинські й баламутівські ТСОЗи перейшли на статут колгоспів. Вони об’єднували 136 родин, які вели своє господарство на 1624 га землі. В комуні «Новий світ» працювало 215 чоловік, у т. ч. 87 — з місцевого населення. Тут на 160 га вирощували цукрові буряки, на 50 — городні культури, 69 га займав фруктовий сад, решту — зернові культури. Високопродуктивним стало тваринництво.
Важливу роль у розвитку економіки колгоспів і організаційному їх зміцненні відіграли Ружинська МТС, заснована 1931 року, та її політвідділ. У своєму розпорядженні МТС мала 42 трактори. Тривалий час директором МТС працював А. Р. Ткачук.
Районна газета «Соціалістичне село», яка почала виходити в червні 1930 року, широко популяризувала перший досвід і досягнення колгоспів, виховувала у хліборобів любов до колективної праці.
Зламавши опір куркулів, трудящі Ружина на початку 1932 року в основному завершили колективізацію. Колективна форма господарювання стала провідною в сільському господарстві. В Ружинібули 5 колгоспів та комуна «Новий світ», яка згодом перейшла на статут сільськогосподарської артілі. Долаючи труднощі, колгоспники з кожним роком досягали нових успіхів: збільшувалися врожаї, зростала продуктивність громадської худоби. Так, у 1938 році бригада колгоспу «Новий світ», очолювана А. А. Салигою, виростила пшениці по 28 цнт з га, а ланкова П. І. Кожукало — по 29 цнт. Від кожної корови в середньому було надоєно по 2015 літрів молока і одержано від свиноматки по 15 ділових поросят.
Значною подією в житті ружинців стала перша районна сільськогосподарська виставка, організована в листопаді 1938 року. На ній демонстрували свої досягнення 27 колгоспів, 13 бригад, 36 ланок і 94 кращі виробничники. Вона вилилася у своєрідне свято праці. За 4 дні виставку відвідало близько 7 тис. чоловік, у т. ч. і представники з сусідніх Вчорайшанського та Сквирського районів. Серед експонатів найвищу оцінку дістали експонати колгоспу «Новий світ». У 1940 році за високі виробничі показники цей колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
За період з 1926 по 1941 рік сталися значні зміни в соціально-культурному житті села. Працювали неповна середня, а з 1936 року — середня школа, будинок культури. В основному було ліквідовано неписьменність, успішно здійснювався закон про всеобуч. За плідну роботу в довоєнні роки кращі вчителі І. О. Гончарук і Г. С. Стасиневич нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. В лікарні функціонували хірургічне, терапевтичне і дитяче відділення, де працювало 9 медпрацівників, у т. ч. 4 лікарі.
В 1937 році, з утворенням Житомирської області, Ружин увійшов до її складу.
Зміцніла морально-політична єдність трудящих села. Це яскраво продемонстровано під час виборів, що відбулися 12 грудня 1937 року на основі нової Конституції, затвердженої на Надзвичайному VIII з’їзді Рад СРСР. Вибори перетворилися на всенародне свято.
Підступний напад німецько-фашистських загарбників на нашу країну перервав творчу працю трудящих Ружина. В перші ж дні війни чоловіки, переважна більшість комуністів і комсомольців, Сталина захист Батьківщини. Працездатне населення, що залишилося в селі, під керівництвом партійних і радянських органів брало участь у будівництві оборонних споруд. Понад 1500 чоловік і 500 підвід з Ружина та інших сіл району працювали на спорудженні посадочного майданчика для літаків і нафтосховища поблизу залізничної станції Зарудинці. Було здійснено евакуацію на схід майна МТС, колгоспів, радгоспів, підприємств, установ. Діяв винищувальний батальйон, який знешкоджував ворожих парашутистів і диверсантів.
В липні 1941 року фронт наблизився до Ружина. Дві доби неподалік села частини Червоної Армії вели запеклі бої з наступаючим ворогом. Та сили були нерівні. 16 липня німецько-фашистські загарбники вдерлися в село. Настали чорні дні окупаційного режиму. Гітлерівці розстрілювали радянських людей, грабували їх майно, вивозили до Німеччини колгоспне і державне добро. На дев’ятий день окупації фашисти розстріляли групу місцевих комуністів і комсомольців. Тоді загинули секретар партійної організації колгоспу «Новий світ» М. А. Салига, активісти С. В. Мороз, О. В. Сябрай, секретар комсомольської організації райспоживспілки Є. Ф. Заремба. 10 вересня 1941 року в урочищі Ставки гітлерівці розстріляли 750 радянських громадян.
Радянські люди не схилили голови перед поневолювачами. З перших днів окупації на території району розгорнулася активна боротьба. Вже в листопаді 1941 року бойову діяльність почав партизанський загін на чолі з командиром-комсомольцем П. О. Шуляком і комісаром молодшим політруком Я. В. Яценком. За короткий час загін з 16 чоловік зріс до 341. За три роки він провів 17 боїв з фашистами і поліцаями. Загін знищив близько 3,5 тис. гітлерівців і їх прислужників, вивів з ладу чимало ворожої техніки, перешкодив відправці до Німеччини близько 2 тис. радянських людей, пустив під укіс 46 ешелонів з фашистами та бойовою технікою. В 1943 році почав діяти партизанський загін під командуванням П. А. Баки.
Зламавши шалений опір ворога, 28 грудня 1943 року воїни Червоної Армії визволили Ружин. У боях за визволення району відзначилася танкова бригада, якою командував підполковник О. Ф. Бурда. Герой Радянського Союзу О. Ф. Бурда похований у Ружині. Рішенням виконкому селищної Ради двічі Герою Радянського Союзу І. Н. Бойку — колишньому командиру танкової частини, яка визволяла район, присвоєно звання почесного громадянина Ружина.
Вчасну й потрібну допомогу у визволенні села від гітлерівців подали партизани місцевих загонів. Не повернулися з поля бою колишній працівник Ружинського райкому партії П. В. Ліщук, комісар загону І. Л. Шумко, комсомольці А. М. Баранюк, В. С. Шуляк та багато інших.
У боях за Вітчизну відзначилися сотні ружинців. 238 чоловік удостоєно урядових нагород, у т. ч. учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн підполковник П. М. Андріанов нагороджений 3 орденами та 5 медалями. Бойовими нагородами відзначені П. Г. Тимошенко, І. В. Руденко, С. Д. Сосуля, Ф. X. Петриченко, П. Д. Чемуха та інші. 286 воїнів-ружинців не дожили до дня перемоги. Пам’ять про них свято шанують земляки, спорудивши на їх честь обеліск вічної Слави.
Фашисти заподіяли Ружину великої шкоди. Було знищено понад 200 індивідуальних та державних будинків, зруйновано підприємства місцевої промисловості, пограбовано майно у колгоспах.
Вже 30 грудня 1943 року відновили роботу районний комітет партії, районний виконавчий комітет, сільська Рада.
Незважаючи на відсутність техніки, нестачу тягла та насіння, трудівники ружинських колгоспів своєчасно провели весняну сівбу 1944 року. Нестачу тягла було компенсовано за рахунок використання на польових роботах корів, а насіннєвий фонд колгоспники поповнили зі своїх особистих запасів і фондів держави.
Прагнучи прискорити перемогу над ворогом, трудящі Ружина проводили збір продовольства та коштів у фонд оборони. Свої особисті грошові заощадження вони вносили на будівництво танків, літаків. Успішно пройшла передплата Державної оборонної позики. Вчителі передплатили позику на суму в розмірі двомісячної заробітної плати, а робітники МТС внесли готівкою близько 17 тис. карбованців.
З кожним днем зростали і ширилися політична й трудова активність мас, їх творча ініціатива. 17 червня 1944 року районний зліт передовиків сільського господарства звернувся до всіх трудівників, зокрема до жінок, із закликом ще продуктивніше працювати на полях, щоб замінити чоловіків, які билися на фронтах. І вони проявляли справжній героїзм, піднімаючи з руїн господарство. На перші післявоєнні жнива вийшли сотні жінок-косарів. Відроджувалася слава ружинських буряківників.
Відразу ж після визволення села від фашистських окупантів відновили роботу лікарня, школи, будинок культури, бібліотеки. Почали працювати гуртки художньої самодіяльності. Фонд бібліотек поповнювався за рахунок книг, що надходили з Російської Федерації.
В 1944 році ружинські колгоспи «Новий світ» та ім. О. Ю. Шмідта повністю освоїли довоєнні посівні площі. Приклад сумлінного ставлення до праці показали ланка Г. Л. Артемової з колгоспу «Новий світ», яка зібрала з га по 22 цнт зернових культур, і доярка з того ж колгоспу О. І. Польова, зайнявши перше місце в районі по надою молока. За досягнуті успіхи у відбудові сільського господарства Житомирський обласний комітет КП(б)У та облвиконком відзначили ружинців перехідним Червоним прапором.
Ще з більшою енергією працювали трудящі після переможного завершення Великої Вітчизняної війни. Окрилені перемогою, люди не рахувалися ні з часом, ні з силами. Незабаром почали повертатися до мирної праці демобілізовані воїни, які показували в роботі зразки витривалості і самовідданості. Відчутною була допомога народів-братів: з східних районів країни надходили трактори, автомашини, худоба тощо. Трудівники колгоспу «Новий світ» рік у рік добивалися нових і нових успіхів. У 1947 році ланкова Г. П. Тараскіна виростила небувалий до того у колгоспі врожай пшениці — по 31,7 цнт з га. За самовіддану працю і високі виробничі показники 1948 року їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Для дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва 1950 року на базі шести господарств утворено колгосп ім. В. І. Леніна. Головою правління обрали І. Д. Гетьмана. За великі успіхи у вирощенні високих урожаїв зернових культур колгосп у 1954 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Нові перспективи перед трудівниками колгоспу відкрили рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. Партійна організація зосередила основну увагу на підвищення продуктивності громадського тваринництва. Було споруджено нові типові ферми, розширено посіви кукурудзи та інших кормових культур. Особливо велику роботу у вирощуванні кукурудзи на силос провели комсомольці. Комсомольська організація колгоспу 1959 року вирощувала кукурудзу на площі 115 га і одержала по 787 цнт зеленої маси з гектара. Завдяки зміцненню кормової бази трудівники колгоспу того ж року вдвоє збільшили виробництво молока й м’яса. Від кожної фуражної корови надоєно по 2270 кг молока та вироблено по 42 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.
Сумлінна праця хліборобів відзначена урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено бригадира тракторної бригади І. Й. Прилуцького, ланкову комсомольсько-молодіжної ланки Н. Г. Молявчик, орденом Трудового Червоного Прапора — механізаторів С. Я. Чумака, Г. І. Олійник, В. Т. Патуту, орденом «Знак Пошани» — доярку Г. П. Радзицьку.
Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади, колгоспники в 1967 році одержали середній урожай зернових по 23,7 цнт з га, в т. ч. пшениці — 27, цукрових буряків — 244 цнт. Значних успіхів добилися й тваринники. На кожну фуражну корову було надоєно по 2326 кг молока, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 70 цнт м’яса. Неподільний фонд колгоспу становив близько мільйона крб. За досягнення цих успіхів колгоспові на вічне зберігання вручено пам’ятний Червоний прапор Житомирського обкому КП України, облвиконкому та облпрофради, голову колгоспу М. М. Гибала відзначено орденом Леніна, а колишнього секретаря партійної організації І. В. Руденка — орденом Жовтневої Революції.
Ружинські хлібороби успішно виконали восьмий п’ятирічний план. Перевиконано план продажу державі сільськогосподарських продуктів. Лише м’яса, на виробництві якого спеціалізується колгосп, продано державі понад план 7601 центнер. Чимало кращих трудівників селища відзначено орденами й медалями. Тільки ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження
Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 105 колгоспників. За багаторічну сумлінну працю багатьом ветеранам присвоєно звання почесного колгоспника.
В 1965—1970 рр. у колгоспі збудовано багато господарських приміщень, зокрема корівники, свинарники, приміщення для відгодівлі худоби, кормоцех. Всі трудомісткі процеси на фермах і в бригадах механізовано.
Нову хвилю політичного й трудового піднесення у ружинців викликали рішення XXIV з’їзду КПРС, величні плани комуністичного будівництва, накреслені на дев’яту п’ятирічку. Готуючись до відзначення 50-річчя утворення Союзу РСР, яке співпало з півсторічним ювілеєм з дня заснування колгоспу, його трудівники під керівництвом партійної організації, що об’єднує 59 комуністів, селищної Ради та правління колгоспу, досягли значних успіхів. 1972 року на 100 га сільськогосподарських угідь одержано 90 цнт. м’яса, вирощено зерна по 29,3 цнт (в т. ч. пшениці — 36,3 цнт), цукрових буряків — 287 цнт, картоплі — 172 цнт з кожного гектара.
В 1973 році — вирішальному році дев’ятої п’ятирічки колгоспники зобов’язалися на 100 га сільськогосподарських угідь виробити 105 цнт м’яса, одержати з кожного гектара 32 цнт зерна, 130 цнт овочів, 30 цнт фруктів. Господарство спеціалізується на вирощуванні племінних телиць та високоврожайного сорту картоплі «Сулев». Нині в колгоспі культивують високоврожайні сорти пшениці (Кавказ, Поліська-70), ячменю (Волтіцький), гречки (Глорія). В одержанні цих сортів ружинцям допомагають трудівники колгоспу ім. Карла Маркса Хаапсалукського району Естонської РСР.
За роки Радянської влади в Ружині зведено близько десяти промислових підприємств. Найбільшими з них є 2 цегельні заводи, маслозавод, харчокомбінат. Тут створено районне об’єднання «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», «Міжколгосп-шляхбуд», автогосподарство, побутовий комбінат, промисловий комбінат, міжрайонне управління електромережі.
Значну роботу в колгоспах району проводить райоб’єднання «Сільгосптехніки». Тут цілорічно здійснюється ремонт тракторів, зернових комбайнів та інших сільськогосподарських машин. У 1972 році колектив підприємства перевиконав взяті соціалістичні зобов’язання. Продано колгоспам району різної сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив і матеріалів на суму 3,8 млн. крб., виконано різних робіт на 1,2 млн. крб. Обсяги виконуваних робіт зростають з кожним роком.
Славиться своєю продукцією маслозавод. Майстер маслоцеху О. Й. Стаховський за успіхи, досягнуті у восьмій п’ятирічці, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В 1968 році тут побували учасники всесоюзного семінару маслоробів, які вивчали досвід виробництва масла з високими смаковими якостями. Колектив заводу значно перевиконав соціалістичні зобов’язання, взяті до 50-річчя утворення СРСР. У 1972 році підприємство виготовило 8404 цнт масла, 5935 цнт жирного сиру і 17 тис. цнт цільномолочної продукції, що значно перевищило планові завдання.
Вагомий вклад у виконання народногосподарських планів вносить обласне рибне господарство, створене 1965 року в Ружині. 1972 року працівники рибгоспу виростили по 6—7 цнт риби на гектар зариблених ставків і продали трудящим 5 тис. цнт свіжої риби. На кінець дев’ятої п’ятирічки рибгосп вирощуватиме й продаватиме 10 тис. цнт риби.
Росте і впорядковується селище. За післявоєнні роки воно стало невпізнанним. Ружин потопає в зелені фруктових і декоративних дерев. Понад 9 км вулиць мають тверде покриття, прокладено 3 км тротуарів, заасфальтовано вулиці В. І. Леніна, О. Ф. Бурди і центральну площу, на якій височить пам’ятник В. І. Леніну.
Чимало зроблено для поліпшення житлових умов трудящих. За останні роки в Ружині збудовано 10 багатоквартирних і понад 50 індивідуальних житлових будинків. У квартирах встановлено 449 телефонних апаратів і 1100 газових установок. Крім жител, у селищі споруджено будинок культури, кінотеатр, будинок зв’язку, приміщення восьмирічної школи, дитячого садка, універмаг, готель, 15 адміністративних будинків.
За повоєнні роки багато зроблено в галузі охорони здоров’я трудящих. В Ружині є лікарня на 9 відділень, поліклініка, аптека. Закінчується будівництво медичного містечка. У розпорядженні лікарні — 4 машини швидкої допомоги. Тут працює 25 лікарів і 75 чоловік з середньою спеціальною освітою. За сумлінну працю лікаря Г. Я. Биченко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Малята виховуються в 2 дитячих садках і яслах.
В середній та восьмирічній школах селища 61 учитель навчає понад тисячу дітей. За багаторічну бездоганну працю та педагогічну майстерність учителю Ф. Г. Махині присвоєно почесне звання заслуженого вчителя Української РСР.
Культурно-освітню роботу проводять районний будинок культури з залом на 500 місць, два клуби, 6 бібліотек з фондом понад 100 тис. книг. Культурні потреби ружинців задовольняє і широкоекранний кінотеатр. При будинку культури працюють хоровий, танцювальний, драматичний, вокальний та інші гуртки. Художні колективи не раз брали участь в обласних і республіканських конкурсах. Неодноразовими переможцями районного та обласного конкурсів були солісти колишні ланкова комсомольсько-молодіжної ланки Н. Г. Молявчик і секретар райкому комсомолу О. Т. Комаренко. Населення Ружина на 1973 рік передплатило 12,8 тис. примірників газет і журналів.
В чудових перетвореннях, що сталися в Ружині, велика заслуга селищної Ради депутатів трудящих, до складу якої входить 80 обранців народу, в т. ч. 43 комуністи, 12 комсомольців, 29 робітників, 29 колгоспників, 34 жінки. Спираючись на численний актив, виконком Ради, а також її постійні комісії повсякденно дбають про піднесення економіки й культури селища, зростання матеріального добробуту його громадян. У 1972 році з 224,5 тис. крб. бюджету на благоустрій витрачено 75 тис., дитячі заклади — 66 тис., школи — 39,3 тис. карбованців.
Керівна і спрямовуюча роль у господарському і культурному будівництві, комуністичному вихованні трудящих належить 419 комуністам, об’єднаним у 26 первинних партійних організаціях. Активну участь у трудовому й громадсько-політичному житті селища бере 21 комсомольська організація, що налічує у своїх лавах 554 члени ВЛКСМ.
Втілюючи в життя рішення Комуністичної партії, трудящі Ружина докладають усіх зусиль, щоб успішно виконати накреслення дев’ятої п’ятирічки.
В. Л. ЗАМОРСЬКИЙ, Г. І. ПАСКЕЛЬ, С. П. ЩЕРБА