Верхівня, Ружинський район, Житомирська область
Верхівня — село, центр сільської Ради. Розташована за 18 км від районного центру та від найближчої залізничної станції Бровки. Через село протікає річка Верховенка (притока Роставиці). Дворів — 594. Населення — 2056 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Мусіївка.
На території сучасної Верхівні люди жили в глибоку давнину. Свідченням цього є давньоруський курганний могильник, виявлений на околиці села.
Перша документальна згадка про Верхівню датується 1600 роком. У той час вона входила до складу шляхетської Польщі. Про тяжке становище селян-кріпаків свідчать матеріали Житомирського гродського суду, де йдеться про заставу села в 1609 році, про тривалі постої жовнірів у 1611 році, а також про утиски селян, насильства та збитки, завдані їм. Надмірні утиски час від часу призводили до втеч селян від своїх гнобителів.
Верхівнянці разом з жителями Паволочі, Ходоркова, Коростишева, Брусилова, Радомишля та інших сіл не раз виступали проти місцевих багатіїв і польської шляхти. Пан Стрибель у 1618 році скаржився на селян з Верхівні, які розгромили його маєток.
Жителі Верхівні брали участь у визвольній війні українського народу 1648— 1654 рр. Під час війни Верхівня належала паволоцькому полковникові І. Миньківському. 1657 року Богдан Хмельницький спеціальним універсалом закріпив село за нащадками І. Миньківського. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Верхівня залишилася під владою Польщі і разом з навколишніми селами стала власністю князя Любомирського, а з 1780 року — графа В. Ганського.
1793 року Верхівня в складі Правобережної України возз’єднана з Росією.
На початку XIX ст. тут засновано суконну фабрику, на якій 1836 року працювало 328 кріпаків. Для роботи на фабриці поміщик Ганський переселяв до Верхівні кріпаків з інших сіл. Так, з 8 сіл Горностайпільського ключа Радомишльського повіту в 1833 році він переселив 55 селянських сімей.
Вотчинне поміщицьке суконне підприємство, засноване на кріпосній праці, вже у 50-х роках XIX ст. почало занепадати. Воно не витримувало конкуренції із зростаючими капіталістичними фабриками. Кріпаки, зазнаючи жорстокого визиску, відмовлялися працювати на фабриці, а на знущання відповідали втечами та заворушеннями.
Не кращим було становище й тих кріпаків, які працювали у сільському господарстві. 1836 року їх налічувалося 1031 чоловік. Вони були переобтяжені непосильною працею і великими повинностями. Панщина сягала 5 днів на тиждень. Селян, які відмовлялися працювати, часто карали. В 1848 році поміщик Ганський, ім’я якого стало символом жорстокості, віддав селянина Климентія Ярича до арештантської роти.
Історія Верхівні пов’язана з життям видатного французького письменника Оноре де Бальзака (1799—1850). У 1833 році графиня Е. Ганська (дружина В. Ганського) познайомилася з Бальзаком у Швейцарії. З того часу між Ганською і письменником встановилися дружні стосунки. В 1847 році Бальзак приїхав до Верхівні, сподіваючись залишитися назавжди і прийняти російське підданство.
Перебуваючи у Верхівні, Бальзак працював над драмою «Мачуха» та повістю «Утаємничений». Рукопис повісті «Утаємничений» датовано: «Верхівня, Україна, грудень 1847 р.» Тут письменник написав «Лист про Київ» — дорожні нотатки про поїздку на Україну.
Під час перебування в селі Бальзак цікавився життям трудового народу. В листах до рідних він з захопленням писав про кріпака-умільця з Верхівні, який із заліза і срібла створював чудові портрети та картини. Письменника вражало приниження поміщиками робітників-кріпаків. Вказуючи на велику різницю між становищем селян і родини Ганських, він зазначав: «Яке багатство в цих знатних польських будинках. Дивно, як такі цінності тут уживаються з варварством».
2 лютого 1848 року Бальзак виїхав до Франції. Вдруге він повернувся в маєток Ганських у кінці вересня того ж року для одруження з Ганською. Вінчання відбулося 14 березня 1850 року в Бердичеві в костьолі св. Варвари. В травні подружжя виїхало до Парижа, назавжди залишивши Верхівню.
3 середини XIX ст. село перейшло до графів Ржевуських. Тоді там налічувалося 349 дворів (2384 жителі).
Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян. Більшість кращих земель залишалася власністю поміщика. Селянам було відведено 1319 десятин за викуп. Протягом 49 років вони мали сплатити за землю понад 35 тис. крб. До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і за користування наділами змушені були відбувати по 111 літніх та 72 зимових дні панщини або платити оброк. Викупні платежі лягали непосильним тягарем на плечі селян. Вони опинилися в економічній кабалі поміщика.
Грабіжницький характер реформи викликав обурення серед селян. Вони повели боротьбу проти тяжкого поміщицького гніту. Найбільш поширеною формою боротьби була відмова тимчасовозобов’язаних селян відбувати панщину і платити оброк. Нерідко протест набував гострого характеру і справа доходила до збройних сутичок з місцевими властями та військовими командами, присланими на приборкання селян. 1864 року до Верхівні двічі вводилися війська для придушення селянських заворушень.
У пореформений період село поступово зростало. З 1866 року воно стало центром новоутвореної волості. Починаючи з 1837 року, тут систематично, спочатку раз на тиждень, а потім через кожні два тижні відбувалися ярмарки. До села було приписано 2800 десятин землі, з яких у користуванні селян перебувало 1281 десятина. За даними загального перепису населення 1897 року у Верхівні налічувалося 2440 жителів, основним заняттям яких було хліборобство. Крім того, частина селян ходила на заробітки в Київ, Одесу та на залізницю.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. селяни Верхівнянської волості піднімалися на боротьбу проти гнобителів. У червні 1906 року в селі відбувся виступ селян проти поміщика.
В роки реакції й столипінської аграрної реформи посилився процес обезземелення і соціального розшарування серед селянства. 1912 року з 444 селянських, господарств 100 були безземельними або мали менше однієї десятини, 95 — мали від 1 до 2, 80 — від 2 до 3 десятин. Малоземельні господарства становили 61,9 проц. загальної кількості селянських господарств. З 275 малоземельних господарств 143 — не мали худоби.
Незадовільним було медичне обслуговування населення. Переважна більшість жителів лишалася неписьменною. Працювала лише церковнопарафіяльна школа, відкрита в середині XIX століття.
Перша світова війна принесла верхівнянцям багато горя і страждань, дальше розорення бідняцьких господарств.
Після повалення самодержавства селяни Верхівні почали вимагати розподілу поміщицької землі, проте реалізувати свої вимоги вони не змогли. На перешкоді стояв буржуазний Тимчасовий уряд.
З великою радістю зустріли трудящі Верхівні звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Сільська біднота одностайно схвалювала ленінські декрети про мир і землю. Але контрреволюційна Центральна рада, яка в листопаді 1917 року узурпувала владу на Україні, стала на охороні інтересів своєї соціальної бази — куркульства й поміщиків. Радянську владу в селі встановлено у січні 1918 року. В лютому 1918 року німецькі імперіалісти вдерлися у Верхівню. З перших днів окупації трудящі Верхівні розгорнули боротьбу. Багато жителів влилося в повстанський загін сусіднього села Мовчанівки. Загін завдавав відчутних ударів загарбникам і їх пособникам — буржуазним націоналістам. Виступи селян ряду сіл на початку серпня 1918 року переросли в повстання на чолі з комуністом А. Правдюком. Повстанці захопили села Ружин, Ягнятин, Карабчиїв, Верхівню, Паволоч. Частина з них вирушила на Сквиру і в ніч на 10 серпня зав’язала бій з німецькими військами та їх українськими буржуазно-націоналістичними прислужниками. Активними учасниками цього повстання були жителі Верхівні брати Костянтин і Кирило Івановичі Бондаренки. В листопаді окупанти залишили Верхівню. В грудні село захопили петлюрівці, яких у березні 1919 року вигнали з Верхівні частини 1-ї Української радянської дивізії у взаємодії з повстанцями. Після визволення тут організовано ревком на чолі з Т. М. Проценком. Під керівництвом ревкому верхівнянці вели рішучу боротьбу з контрреволюцією, проводили збір продовольства та коней для Червоної Армії. Тоді ж був організований комітет бідноти на чолі з комуністом К. І. Бондаренком. Він допомагав ревкому у здійсненні продрозкладки, розподілу поміщицької землі.
У серпні 1919 року Верхівню знову захопили петлюрівці. Але безчинствували вони тут недовго. У вересні того ж року Південна група радянських військ, здійснюючи перехід з-під Одеси в район Коростеня на з’єднання з військами 12-ї армії, визволила село від петлюрівців. Проте обстановка в цьому районі була дуже складною. Село кілька разів переходило з рук в руки. Становище стабілізувалося лише в грудні, коли було визволено Київ. Відновлений ревком згуртовував навколо себе бідноту, проводив роботу щодо зміцнення Радянської влади на селі, вів боротьбу з бандами та різними контрреволюційними елементами, вилучав у куркулів хліб, який потім розподіляв серед бідноти.
В кінці квітня 1920 року Верхівню окупували польські війська. Знову почалися грабунки й насильства. Багатьох активістів було закатовано. Але окупація тривала недовго. 5 червня Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного прорвала польський фронт і ранком 6 червня частини 14-ї кавалерійської дивізії вступили в село.
Після краху інтервенції панської Польщі трудящі Верхівні приступили до соціалістичних перетворень. В умовах розрухи й голоду відновлювалося господарство. Був проведений перерозподіл земель, у результаті якого 505 селянських сімей одержали землю. В серпні 1920 року обрано сільську Раду. Її першим головою був Д. М. Даценко. В організації допомоги бідноті велику роль відіграв створений у листопаді комітет незаможних селян. Того ж року оформився волосний партійний осередок на чолі з секретарем Ю. Г. Чагаровим. Трудящі Верхівні з кожним роком добивалися нових і нових успіхів.
22 жовтня 1923 року в селі організовано товариство спільного обробітку землі «Червоний хлібороб», в яке спочатку вступило 12 селянських родин. За короткий строк товариство здобуло велику популярність серед селян. Наприкінці того ж року до нього вже входило 36 бідняцько-батрацьких дворів. 1924 року виникло ще одне колективне господарство, в якому об’єдналося 8 родин.
Значну допомогу селянам подавала держава. Лише в 1925 році вони одержали 12 тис. крб. кредиту. Зміцнювалася економіка села. 1925 року порівняно з 1920-м поголів’я худоби зросло на 25 проц. У 1926 році проти 1925-го втричі збільшився посів цукрових буряків. Колективні форми господарювання привертали на свій бік дедалі більше селян. У лютому 1927 року в селі створено машинне товариство.
Важливою подією у житті Верхівні стало відкриття в серпні 1921 року агрошколи, яку 1932 року реорганізовано в технікум. Сюди прийшли вчитися діти селян-бідняків, які до революції не могли й мріяти про середню спеціальну освіту. Агрошкола готувала кваліфікованих спеціалістів сільського господарства. 1925 року тут навчалося 45 чоловік.
Велику роботу було проведено в галузі народної освіти. 1925 року відкрито семирічну школу, де 7 учителів навчали 214 учнів. Чимала увага приділялася справі ліквідації неписьменності серед населення. Було створено гуртки лікнепу, організовано школу для малописьменних.
Центром культурно-освітньої і масово-політичної роботи серед населення був селянський клуб. Тут часто читалися лекції, організовувалися голосні читки газет, вечори відпочинку; працювали гуртки: драматичний, сільськогосподарський, військовий, антирелігійний. У селі було дві бібліотеки — при клубі та при агрошколі. Активну участь у здійсненні масово-політичної та культосвітньої роботи брали учні агрошколи.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення. В селі діяла лікарня. Допомогу хворим подавали лікар та 3 чоловіка середнього медперсоналу.
Втілюючи в життя рішення XV з’їзду ВКП(б), трудящі Верхівні 1929 року створили колгосп «Червоний хлібороб», а через рік почався масовий перехід селян до колективних форм господарювання. З початку суцільної колективізації на селі загострилася класова боротьба. Куркулі вороже ставилися до колгоспного руху. Вони залякували активістів, проводили антирадянську агітацію, вдавалися до підривних дій. Сільський актив, очолюваний комуністами, дав рішучу відсіч їх діям. Було розкуркулено і вислано 18 глитайських сімей. 1933 року в селі створено ще два колгоспи — ім. 16-річчя Жовтня (231 селянський двір) та ім. 17 партз’їзду (261 селянський двір).
За роки довоєнних п’ятирічок верхівнянські колгоспи економічно зміцніли. Врожай зернових становив 17—18 цнт з га, цукрових буряків—250—300 цнт. На фермах налічувалося близько 500 голів великої рогатої худоби, 650 голів свиней та 175 пар коней. За досягнення в розвитку тваринництва працівник ферми колгоспу ім. 16-річчя Жовтня С. К. Баглич у 1939 році був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і занесений до Почесної книги виставки.
Поліпшувався добробут колгоспників. У 1939 році на трудодень видано по 4 кг пшениці. Крім того, вони одержали на трудодні картоплю, цукор та інші продукти.
1935 року в селі на базі семирічки відкрито середню школу. Напередодні Великої Вітчизняної війни в ній навчалося 653 учні; в сільськогосподарському технікумі здобували освіту 480 студентів.
Підступний напад фашистської Німеччини на GPGP перервав мирну працю радянських людей. 22 липня 1941 року фашистські загарбники окупували село. 882 дні перебувала Верхівня в руках німецько-фашистських варварів. Багато лиха довелося пережити за той час її жителям. Ворог заподіяв великої шкоди господарству села, знищив майже всі сільськогосподарські будівлі, машини, 80 га лісу, парк, вивіз колгоспну та селянську худобу. Окупанти розграбували сільськогосподарський технікум. 307 верхівнянців, переважно молоді, вороги насильно відправили на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
В перші ж дні окупації комуністи, яких спеціально залишено в селі, почали налагоджувати підпільну роботу. Але фашистам вдалося натрапити на їх слід. Вони схопили і розстріляли В. К. Свірчевського, Г. І. Сироватку, К. Д. Даценка, Р. Д. Гетьмана та У. Р. Любченка. Розправа над підпільниками не залякала жителів села. Патріоти продовжували боротьбу з ворогом, саботували заходи окупаційних властей, виводили з ладу сільськогосподарські машини. З жовтня 1943 року вони вбили німецького жандарма. Активно діяв В. А. Олійник, який встановив зв’язки з підпіллям Києва. Він героїчно загинув у збройній сутичці з ворогом в ніч на 14 жовтня 1943 року.
28 грудня 1943 року, розвиваючи наступ на Бердичівському напрямку, війська 1-го Українського фронту визволили Верхівню від окупантів.
313 жителів села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 148 — загинуло смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Уродженці Верхівні героїчно воювали на різних фронтах війни. Так, кавалер двох орденів Червоної Зірки, ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня та кількох медалей С. Я. Макушинський пройшов славний бойовий шлях від Сталінграда до Берліна. Хоробро билися з ворогом на Ленінградському фронті Г. П. Медвідь і член КПРС з 1925 року Т. Л. Пойда, який поліг смертю героя, захищаючи місто Леніна.
Жителі Верхівні свято бережуть пам’ять про своїх земляків, які загинули в боях за рідну Батьківщину. На їх честь у селі споруджено обеліск Слави. Кожного року 9 травня біля нього відбувається вшанування пам’яті героїв.
Ще йшли бої на фронтах війни, а трудівники Верхівні, очолені комуністами, взялися за відбудову зруйнованого господарства. Відновили свою діяльність колгоспи. Колгоспники старанно підготувалися до першої після визволення весняної сівби. План посіву було перевиконано.
Одночасно велася відбудова культурно-освітніх закладів. 18 червня 1944 року з ініціативи партійної організації села на масовий недільник вийшло все працездатне населення. Було повністю відремонтовано приміщення школи, виготовлено необхідне шкільне устаткування, завезено паливо на зиму.
Ще з більшим натхненням працювали верхівнянці після переможного завершення Великої Вітчизняної війни. Перемога над ворогом надихала їх на нові трудові подвиги. Колгоспники доклали сил, щоб вчасно і без втрат зібрати врожай. Добре була організована праця в рільничій бригаді № 4, яку очолював комуніст Г. Г. Боярчук. Вона першою закінчила збирання врожаю і виконала план сівби озимих культур. Колгоспники М. О. Даценко, Я. Г. Міщук та інші під час посівної виконували норми на 150—180 процентів.
Авангардну роль у відбудові господарства відігравали комуністи. В серпні 1946 року створено первинну партійну організацію колгоспу ім. 16-річчя Жовтня, яка мобілізувала колгоспників на дальший розвиток господарства. Ланка О. Г. Ваколюк виростила по 302 цнт цукрових буряків з га. 1947 року колгосп один з перших у районі виконав план хлібоздачі державі. 1948 року тут вирощено стопудовий урожай на всій площі зернових культур, достроково виконано державний план хлібозаготівлі. Зросло громадське тваринництво. Вдвічі збільшилася оплата праці на трудодень.
Великі зміни сталися в селі за роки повоєнних п’ятирічок. Після об’єднання в 1950 році утворилося одне велике колективне господарство — колгосп ім. Й. В. Сталіна, який 1959 року одержав назву ім. Першої семирічки, а 1967-го — ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.
На основі зміцнення технічної бази зростала урожайність сільськогосподарських культур.
Значних успіхів колгоспники досягли за роки восьмої п’ятирічки. Так, по виробництву цукрових буряків п’ятирічний план колгосп виконав на 116 проц., озимої пшениці — на 115, овочів — на 100 процентів.
Пам’ятним для трудящих Верхівні був 1970 рік. В соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відзначилося багато виробничих колективів. Рільнича бригада, яку очолював ветеран колгоспу С. А. Білецький, одержала по 291 цнт цукрових буряків з гектара, ланка М. К. Шафран — по 300 цнт. За успіхи, досягнуті у виконанні завдань восьмої п’ятирічки, та з нагоди знаменної дати 4 колгоспників нагороджено орденами, а 76 — ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Нову хвилю трудового піднесення викликали серед хліборобів села завдання дев’ятої п’ятирічки. Виконуючи соціалістичні зобов’язання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, вони в 1972 році зібрали по 26,6 цнт зернових культур, цукрових буряків — 318, картоплі — 102, овочів — 115 цнт з га. Значно перевиконано план продажу державі зернових, картоплі, цукрових буряків, овочів, тваринницької продукції, зокрема молока.
Нині колгосп ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції — високомеханізоване господарство, за яким закріплено 4226,7 га землі, в т. ч. 3306,7 га орної. Колгосп має 1244 голови високопродуктивної великої рогатої худоби, 712 голів свиней. У господарстві працює 33 трактори, 15 комбайнів, 14 вантажних автомашин та багато іншої техніки.
Рік у рік колгосп економічно міцніє, що дає змогу добре оплачувати працю його трудівників. Якщо в 1964 році прибуток господарства становив близько 500 тис., то в 1972-му — 840 тис. крб. Оплата одного людино-дня за той же час зросла з 1 крб. 65 коп. до 3 крб. 27 копійок.
У Верхівні проводиться значне капітальне і житлове будівництво. Споруджено цегельний завод потужністю мільйон штук цегли на рік, 5 тваринницьких приміщень. Тут збудовано будинки для дитячих ясел і лікарні. Колгоспники спорудили 350 житлових будинків.
Докорінно змінилися життя і побут населення. В особистому користуванні — 400 телевізорів, 300 пральних машин, 170 газових установок, 30 мотоциклів. Село повністю електрифіковано і радіофіковано. Трудящих обслуговують універмаг, їдальня, поштове відділення, побуткомбінат.
Належна увага приділяється охороні здоров’я. В селі є лікарня на 40 ліжок, аптека, дитячі ясла та садок. 15 медпрацівників, у т. ч. 2 лікарі, дбають про здоров’я трудящих.
За роки Радянської влади великих успіхів досягнуто в галузі освіти. До Великого Жовтня майже всі були неписьменні, тепер кожний шостий житель має середню освіту. Зараз у Верхівні працює середня школа, в якій 29 педагогів навчають близько 600 учнів. За сумлінну працю вчительку Є. Б. Кващук 1954 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
В сільськогосподарському технікумі на стаціонарі навчаються 300 юнаків і дівчат. За півстоліття технікум підготував понад 3,5 тис. агрономів середньої кваліфікації. Багато його вихованців стали вченими, героями трудових буднів. Так, Ф. С. Коломієць — Герой Соціалістичної Праці, працює першим заступником міністра харчової промисловості СРСР; Я. У. Лінійчук — доктор економічних наук. 40 вихованців технікуму очолюють нині на Житомирщині колгоспи, понад 400 — агрономи, 250 — бригадири. Технікум з кожним роком розширюється. 1968 року відкрито відділ захисту рослин та заочний відділ агрономії. 1970 року проведено перший набір на відділення, яке готує агрономів-організаторів. Запроектовано будівництво нового навчального комплексу з гуртожитками і їдальнею.
Значний крок вперед зроблено в галузі культури. Культурно-освітні запити населення задовольняють два клуби, стаціонарна кіноустановка, три бібліотеки. Лише бібліотека сільськогосподарського технікуму налічує понад 30 тис. книг. При клубах працюють хорові, танцювальні та драматичні гуртки.
В побут села владно входять комсомольські весілля, урочисті реєстрації шлюбів, проводи молодих воїнів до Радянської Армії, сучасні щедрівки в новорічні свята, в яких прославляється праця трудівників колгоспного села.
1959 року в одній з кімнат сільськогосподарського технікуму, де колись жив Бальзак, створено меморіальну експозицію, а на будинку технікуму встановлено меморіальну дошку. Тут зберігаються реліквії тих часів, речі, якими користувався письменник, його бібліотека, що має понад 800 томів. Експонується також стенд з творами Бальзака, виданими в Радянському Союзі російською, українською та іншими мовами, література про письменника.
Великі перспективи розвитку села передбачено планом на найближчі роки. До 1976 року заплановано побудувати 105 квартир, клуб на 600 місць, торговий центр, аптеку, їдальню, готель і комбінат побутового обслуговування. Буде створено парк культури й відпочинку на площі 6,48 га, озеленено чималу територію Верхівні, заасфальтовано головні вулиці, тротуари, а центральну площу покрито бетонними плитами. Значні заходи передбачено щодо електро- тепло- і газопостачання, влаштування централізованої системи каналізації.
Плідно працює сільська Рада депутатів трудящих, до складу якої входить 38 кращих обранців народу, серед них 17 комуністів, 1 комсомолець, 26 колгоспників, 17 жінок. У своїй діяльності Рада спирається на актив, об’єднаний у постійних комісіях, очолених депутатами. З 42 339 крб. бюджету в 1972 році використано на школу 21 769 крб., дитячі заклади 16 156 карбованців.
Організаторами успішного виконання народногосподарських планів і вихователями мас виступають 70 комуністів, об’єднаних у двох партійних організаціях села. 85 проц. складу колгоспної партійної організації становлять передові виробничники і спеціалісти сільського господарства. їх найперша опора — 430 членів ВЛКСМ 3 первинних комсомольських організацій.
Впевнено дивляться верхівнянці в майбутнє. Трудівники Верхівні взяли добрий старт у 1973 році. Накреслені партією плани окрилюють і запалюють їх на нові патріотичні звершення, на успішне виконання соціалістичних зобов’язань, на втілення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС, завдань дев’ятої п’ятирічки.
М. С. БОВСУНІВСЬКИЙ, В. Д. ТУРУН