Житомир у роки післявоєнного відновлення народного господарства
Як тільки місто було визволене від окупантів, житомиряни розгорнули наполегливу боротьбу за відбудову народного господарства. Дороговказом в їх боротьбі була постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від окупантів». У розв’язанні завдань, що їх ставили Комуністична партія і Радянський уряд, довелося долати величезні труднощі. Лише в Житомирі гітлерівці знищили 113 тис. радянських громадян і понад 10 тис. вивезли на німецьку каторгу. Фашистські людожери зруйнували музичну й панчішну фабрики, меблевий комбінат, 17 промислових артілей, залізничний вузол, спалили будинки облвиконкому і міськради, педінституту, міської лікарні, музей і багато інших споруд. З 500 торговельних точок, що діяли до війни, залишилося 1504.
Партійні і радянські організації вжили невідкладних заходів для відродження міста. Розгорнулося соціалістичне змагання за швидку відбудову народного господарства. Завдяки справжньому трудовому героїзму трудящих мас, величезній допомозі Комуністичної партії та Радянського уряду, порівняно швидко відроджувалися промислові й комунальні підприємства. На початку 1944 року відновили свою роботу мотороремонтний завод, електростанція, обласна друкарня, в серпні — музична фабрика, у вересні — повстяна, 1945 року стали до ладу панчішна фабрика і та інші підприємства й промислові артілі. 1946 року радянський уряд виділив 11 млн. карбованців на відбудову ремонтного заводу. Місто поступово очищалося від захаращення, уламків зруйнованих будинків. Розпочалися відбудова і ремонт житлового фонду, водокачки, тротуарів. Зусиллями трудящих почалося озеленення міста.
Після вигнання окупантів зразу ж відновилися заняття в 10 школах, де навчалося понад 4 тисячі учнів, а через рік, тобто в 1945 році, ще 11, які додатково прийняли 4,5 тис. дітей.
У вересні 1944 року відчинилися двері педагогічного інституту ім. Ів. Франка, а в травні 1945 року облвиконком прийняв постанову про відновлення навчання на всіх факультетах сільськогосподарського інституту. 1944 року відкрилась обласна бібліотека, в якій збереглося 70 тис. книг. Відновили свою роботу клуби і краєзнавчий музей. На кінець 1944 року в місті налічувалося 11 тис. радіоточок. У січні 1944 року прийняли глядачів кінотеатри ім. ВЛКСМ та ім. Ів. Франка. Тоді ж розпочав свій сезон музично-драматичний театр.
Трудящі міста водночас подавали допомогу фронту своєчасним і якісним виконанням замовлень для військових частин, збиранням коштів на танкову колону «Радянська Житомирщина» і теплого одягу для воїнів тощо. Житомиряни відремонтували приміщення під госпіталі, передали для обслуговування поранених 5,5 тис. штук посуду, багато білизни і 4,5 тис. книг.
Спираючись на перші успіхи, партійна організація піднімала маси на дальшу боротьбу за відбудову народного господарства. Велику мобілізуючу роль у цьому відіграв четвертий п’ятирічний план на 1946—1950 рр. В місті розпочалася боротьба за кращі виробничі показники. Житомир вступив у змагання з Вінницею і Бердичевом. Соціалістичне змагання розгорнулося між заводами і фабриками, цехами і змінами, між окремими робітниками. 1947 року, коли ленінградці звернулися до трудівників країни з закликом достроково виконати післявоєнну п’ятирічку, колективи підприємств міста палко підтримали цей патріотичний почин. Вони також підхопили почин москвичів за рентабельну роботу і збільшення надпланових нагромаджень. Сотні робітників фабрик і заводів, залізниці систематично перевиконували свої виробничі завдання. В роки четвертої п’ятирічки 1062 стахановці виконували щороку 5—7 річних норм. Поліпшилася і якість промислової продукції, знизилась її собівартість, збільшилась економія сировини, палива та електроенергії. Завдяки цьому п’ятирічку було виконано достроково. В 1950 році обсяг промислової продукції міста становив 129,3 проц. до рівня 1940 року.
Водночас з відбудовою промисловості відновлювалося і комунальне господарство. Відремонтовано й споруджено нові будинки, упорядковано вулиці, бульвари і сквери. Кількість населення зросла з 53 тис. чоловік у січні 1945 року до 76 тис. у січні 1950 року, зріс робітничий клас. На панчішній фабриці, наприклад, уже було 918 робітників, на меблевому комбінаті—860.
Розгорталася радянська торгівля. Були відкриті універмаг, меблеві, книжкові, парфюмерні і продовольчі магазини.
У 1946—1950 рр. стали до ладу більшість медичних закладів, в яких працювало 467 лікарів, серед них нині заслужені лікарі УРСР окуліст міської лікарні С. М. Тер-Арютунянц, головний лікар, педіатр міської дитячої лікарні Т. Ф. Лаврентьева і терапевт міської лікарні Б. А. Шульман.
1950 року в місті діяло 32 школи, де навчалося близько 14 тис. учнів, тобто більше, ніж до війни. У цих школах працювало 579 досвідчених учителів. У трьох технікумах і чотирьох училищах, що відновили свою роботу у післявоєнний період, навчалося 2 тис. юнаків і дівчат. 1949 року педагогічне училище реорганізовано на трирічний учительський Інститут іноземних мов. 1952 року на його базі створено педагогічний інститут. 1955 року цей навчальний заклад на правах факультету приєднано до педагогічного інституту ім. Ів. Франка. 1950 року в трьох вузах — педагогічному, сільськогосподарському та іноземних мов — навчалося 2 тис. студентів.
Успішне завершення відбудови промисловості створило умови для дальшого розвитку економіки міста. Цьому сприяло зміцнення енергетичної бази міста. 1959 року Житомир підключено до Кременчуцької енергосистеми, що дало можливість повністю забезпечити його електроенергією.
За роки п’ятої п’ятирічки реконструйовано й розширено авторемонтний завод, меблевий комбінат та інші підприємства, оснащено новою, досконалішою технікою панчішну фабрику і фабрику музичних інструментів. І в наступні роки тривало переобладнання старих підприємств. Лише в 1959—1963 рр. здійснено технічну реконструкцію на 23 підприємствах. За ці роки сконструйовано та змонтовано 150 потокових конвейєрних ліній, встановлено понад дві тисячі автоматів і напівавтоматів. У 1966—1970 рр. здійснено комплексну механізацію 15 цехів і дільниць, введено в дію понад 150 автоматичних, напівавтоматичних потоково-механізованих і конвейєрних ліній. Це дало можливість розширити асортимент і поліпшити якість продукції. Лише 1970 року розпочато випуск понад 150 нових зразків виробів, у т. ч. комбінованих вимірювальних приладів, щитів і диспетчерських пультів. Завдяки цьому з кожним роком підприємства міста нарощують свої виробничі потужності. Фабрика музичних інструментів щороку випускає по тисячі баянів та гармоній. На одне з найбільших підприємств міста перетворюється панчішна фабрика (з 1969 року «Комсомолка»).
1956 року в місті розпочалося будівництво заводу «Електровимірник». Минуло небагато часу, і підприємство стало випускати прилади високої точності (ампервольтметри, деталі до транзисторів, частотоміри, підсилювачі тощо). 1959 року почав діяти завод «Щитавтоматика». Щити та пульти, виготовлені на цьому підприємстві, можна зустріти на електростанціях Сибіру, в цехах металургійних комбінатів Уралу, Закавказзя, на підприємствах братніх соціалістичних країн. 1960 року на базі ремонтного заводу виріс великий завод «Автозапчастина», який виготовляє деталі 40 найменувань.
На хуторі Хінчанка, що розташований на східній околиці міста, в 1959— 1961 рр. зведено першу чергу текстильного велетня Полісся — Житомирського льонокомбінату, а через два роки стала до ладу друга черга підприємства. В просторих світлих цехах встановлено понад 1300 ткацьких верстатів, 38 тис. прядильних веретен, сотні одиниць технологічного устаткування. В спорудженні льонокомбінату брали участь 58 міст 13 союзних республік. На верстатах можна побачити марки багатьох заводів країни: «Таджиктекстильмаш», «Узбектекстильмаш», ризького та костромського заводів текстильного обладнання. Кадри для підприємства готувалися в Орші, Смоленську та Костромі. Неподалік льонокомбінату стали до ладу завод силікатної цегли (1964 р.), паперова фабрика (1962 р.) та завод залізобетонних виробів (1964 р.).
Отже, за повоєнні роки невпізнанно змінився виробничий комплекс міста. З’явилися нові галузі промислового виробництва: текстильна, паперова, електроприладобудування. Тепер у місті (1973 рік) діє 138 підприємств, на яких працює 57 тис. чоловік. Річна валова продукція промислових підприємств Житомира в 1970 році становила 400 млн. крб., що в 39 разів більше, ніж у 1940 році. Трудящі міста своєю самовідданою працею примножують трудові успіхи радянського народу. В робітничих колективах широкого розмаху набуло змагання за комуністичну працю. Перші бригади комуністичної праці з’явилися в складальному цеху заводу «Електровимірник» і на фабриці музичних інструментів. Всебічну підтримку й допомогу новому руху подали партійні організації. В 1959 році в цей рух включилося 184 колективи.
Рухом за комуністичне ставлення до праці в 1965 році було охоплено 25 тис. робітників, інженерів та службовців. Першим підприємством комуністичної праці став хлібозавод № 2. Нова хвиля соціалістичного змагання була викликана підготовкою до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Змагаючись за достойну зустріч славного ювілею, трудівники промисловості міста випустили надпланової продукції на суму 6 млн. крб. Країна одержала додатково велику кількість приладів, устаткування тощо.
Гідно зустріли трудящі Житомира 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. 1970 року в змаганні на честь Ленінського ювілею й XXIV з’їзду КПРС взяло участь 30 тис. чоловік. Право підписати трудовий рапорт виборювали понад 100 бригад. Понад 2 тис. трудівників до 21 квітня 1970 року виконали свої річні завдання.
Славною сторінкою в літопису Житомира став комуністичний суботник, що відбувся 11 квітня 1970 року. В ньому взяли участь 100 тис. трудящих міста. Того дня на підприємствах міста було вироблено продукції на 1,1 млн. карбованців.
У дні ленінської трудової вахти понад 10 тис. трудівників були нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Заводи «Електровимірник», домобудівний комбінат, музична фабрика, м’ясокомбінат та хлібозавод № 2, механізована колона № 6, обласна лікарня нагороджені Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки 647 чоловік удостоєно урядових нагород, у т. ч. ордена Леніна — 8, Жовтневої Революції — 23, Трудового Червоного Прапора — 153, а робітник меблевого комбінату, депутат Верховної Ради УРСР Ю. П. Рибак та водій автоколони 2193 В. Я. Цирюк — звання Героя Соціалістичної Праці. В. Я. Цирюк займається й спортом. На республіканському змаганні з автокросу (1965 р.) в особистій першості здобув золоту медаль і звання абсолютного чемпіона республіки. Заслуженою повагою трудящих міста користується водій автопідприємства 2256 В. В. Хрустицька, сестра Героя Радянського Союзу В. В. Хрустицького. За 30 років роботи шофером вона наїздила мільйон кілометрів. За сумлінну працю її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Важливу роль у підвищенні продуктивності праці відіграв рух винахідників та раціоналізаторів. Якщо в 1964 році у виробництво впроваджено близько 1200 рацпропозицій, які дали річний економічний ефект 600 тис. крб., то в 1970 році відповідно — 2345 і майже 2 млн. карбованців. 1971 року на підприємствах міста діяли 25 конструкторських бюро на громадських засадах, 76 комплексних творчих бригад при первинних організаціях товариства раціоналізаторів і винахідників, що об’єднували понад 600 інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників. На меблевому комбінаті заслуженою повагою користується ударник комуністичної праці столяр Я. В. Головачов. На його рахунку 156 раціоналізаторських пропозицій. Я. В. Головачов нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та удостоєний звання заслуженого раціоналізатора УРСР.
Працівники промисловості міста, змагаючись за виконання рішень XXIV з’їзду КПРС, гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, домоглися значних успіхів у 1971—1972 рр. Вони за два роки виробили продукції на 910 392 тис. крб., у т. ч. 1972 року — на 456 570 тис. крб. За кращі результати у всесоюзному змаганні на відзнаку 50-річчя утворення Радянського Союзу Житомирський меблевий комбінат нагороджено Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. 19 кварталів підряд підприємство завойовувало першість у всесоюзному і республіканському соціалістичному змаганні. Лише 1972 року понад план реалізовано продукції на 171 тис. крб., що в 1,5 раза перевищує соцзобов’язання. На 600 комплектів перевиконано завдання виробництва основної продукції — меблевих наборів «Полісянка». Заводові «Електровимірник» Указом Президії Верховної Ради Української РСР присвоєно ім’я 50-річчя СРСР.
Протягом 9-ї п’ятирічки планується збудувати 9 нових підприємств і 49 цехів на діючих підприємствах, 70 цехів реконструювати, 62 цехи і дільниці комплексно механізувати, впровадити не менше 90 автоматичних і конвейєрних ліній. У 1975 році промислові підприємства міста виготовлятимуть продукції на суму близько 630 млн. крб. Ще у 8-й п’ятирічці розпочалося будівництво заводу хімічного волокна, перша черга якого стане до ладу в 1973 році. Завод виготовлятиме капроновий шовк для текстильних виробів, корд і технічне волокно для шинної промисловості.
Завершується спорудження заводу будівельних металоконструкцій, перша черга якого стала до ладу 1972 року, потужністю 80 тис. тонн ферм, колон, підкранових балок та інших металоконструкцій, заводу залізобетонних виробів потужністю 70 тисяч куб. метрів збірного залізобетону на рік. Вдвічі збільшиться потужність силікатного заводу, який у 1975 році виготовить близько 100 млн. штук цегли. Протягом п’ятирічки стануть до ладу заводи склотари, перукарського обладнання, завод ремонту шляхових машин «Ремдормаш». Нині всі зусилля трудящих міста зосереджені на втіленні в життя цих нових накреслень, на виконанні плану третього вирішального року дев’ятої п’ятирічки. У відповідь на звернення ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів СРСР «До радянського народу, до трудящих усіх національностей Союзу РСР» у зв’язку з 50-річчям утворення СРСР, колективи підприємств, будов, транспорту взяли зобов’язання план 1973 року виконати достроково, 28 грудня, і реалізувати понад план продукції на 5 млн. карбованців.
Трудівники міста дбають і про зв’язок з колгоспним селянством, подають йому всебічну допомогу. Ще в роки п’ятої п’ятирічки вони взяли шефство над 4 радгоспами і 54 колгоспами області. Тоді парторганізація міста підібрала і відрядила на село в рахунок тридцятитисячників 100 комуністів, які були призначені директорами МТС, головними інженерами і механіками. Нині 77 підприємств та організацій міста здійснюють шефство над колгоспами. 1972 року лише в колгоспах Житомирського району шефи побудували 46 силосних траншей на 16 тис. тонн зеленої маси.
З кожним роком розвивається міський транспорт. 1 травня 1962 року пущено першу чергу тролейбуса по маршруту центр—вокзал, а нині довжина тролейбусних маршрутів досягла 34,6 км. Крім того, діє три трамвайні лінії довжиною 20,1 км і 75 міських та приміських автобусних маршрутів. Міський транспорт щодня перевозить понад 210 тис. пасажирів.
Генеральним планом реконструкції Житомира передбачено виведення транзитного транспорту за межі міста. Поліпшаться транспортні зв’язки Житомира з іншими населеними пунктами області та республіки. Протягом дев’ятої п’ятирічки передбачається збільшити протяжність тролейбусних ліній на 13,2 км. Прийме пасажирів новий аеровокзал. Авіалінії зв’яжуть обласний центр прямим сполученням з Москвою, Донецьком, Львовом, Запоріжжям, Одесою.
Останнім часом набули дальшого розвитку засоби зв’язку. Діє міжміська автоматична телефонна станція, Житомир має безпосередній зв’язок з 43 містами, кількість міжміських телефонних каналів зв’язку зросла в 4 рази, телеграфних — в 3 рази. Різко збільшилась і кількість абонентів міської автоматичної телефонної станції.
Дедалі розширюється мережа магазинів, кафе, їдалень. У 1972 році житомирян обслуговувало 222 магазини і 162 підприємства громадського харчування. Лише в 1971—72 рр. відкрито 16 великих магазинів. Протягом дев’ятої п’ятирічки передбачено збудувати 34 магазини, 43 підприємства громадського харчування на 8900 місць, ринок на 600 торгових місць, овоче- та картоплесховища.
У 1951 —1972 рр. широкого розмаху набуло житлове будівництво. Лише протягом 1966—1970 рр. побудовано 439,5 тис. кв. метрів житла. До кінця дев’ятої п’ятирічки буде споруджено 510 тис. кв. метрів житла.
У зв’язку з будівництвом усе більше й більше змінюється обличчя міста. Його окрасою тепер є площа В. І. Леніна. В центрі її підноситься пам’ятник великому вождю (автори монументу — заслужені діячі мистецтв УРСР скульптори М. К. Вронський та О. П. Олійник, архітектор Ф. А. Грінченко). До 50-річчя Радянської влади споруджено нове приміщення музично-драматичного театру (за проектом архітекторів Б. Жижеріна та В. Пироговського). Перспективу площі завершує будинок обкому та міськкому КП України, споруджений в 1954—1955 рр. (архітектори Д. Богуславський і П. Гіренко). Виникли нові площі — Рад, Першотравнева, Перемоги. Розширено привокзальну площу. Головною і найкрасивішою є вулиця Леніна, яка зв’язує три великі райони міста — Центральний, Привокзальний та Завокзальний. Невпізнанно змінилася й вулиця К. Маркса. На кожному кроці — нові житлові будинки, магазини, заклади культури. 5 травня 1968 року тут відкрито пам’ятник Карлу Марксу. В 1972 році завершено реконструкцію значної частини Московської вулиці, яка перетворилася на одну з кращих магістралей міста.
Улюбленим місцем відпочинку житомирян є міський парк ім. Ю. Гагаріна площею 45 га. За першість у всесоюзному огляді парків у 1964 році йому присуджено диплом 1-го ступеня Міністерства культури СРСР та газети «Известия». Міський парк відпочинку став лауреатом Всесоюзного огляду парків, присвяченого 100-річчю від дня народження В. І. Леніна.
Вздовж Тетерева і Кам’янки тягнеться лісопаркова зона, що об’єднує центральний район з Мальованкою та Зарічанами. На Тетереві створено водосховище. Силами трудящих у районі Корбутівки обладнано нову зону відпочинку — гідропарк з пляжами, водною станцією, атракціонами. Тут зведено туристський комплекс.
Гранітні скелясті береги Тетерева і Кам’янки, зелені масиви парків, садів та скверів, ансамблі нової забудови надають місту своєрідної краси. Площа зелених насаджень перевищила тепер 2600 га, тобто 13,8 кв. метрів на кожного жителя. До 1975 року вона збільшиться ще на 115 гектарів.
Нині головна. увага приділяється забудові Східного житлового мікрорайону, розміщеного поблизу промислової зони, де проживатиме 40—45 тис. чоловік. 1972 року здано в експлуатацію першу чергу мікрорайону, площею 100 тис. кв. метрів житла, школу, 2 дитячі комбінати, промтоварний магазин, поштамт, аптеку.
Забудова району завершиться в 1975 році. Крім житла, намічено звести кінотеатр, 2 школи, 3 дошкільні заклади, комбінат побутового обслуговування, універмаг, кафе, кілька продовольчих та промтоварних магазинів. Крім Східного, буде створено Західний житловий район. Уже ведеться реконструкція Південно-Західного району. Різноманітна забудова надасть місту особливої виразності. Вулиці потопатимуть у буйній зелені.
Багато зроблено в місті і для поліпшення служби побуту. Став до ладу будинок побуту.
Поліпшується добробут житомирян, зростає їх заробітна плата. У місті 22 850 пенсіонерів, яким щороку виплачується 8,2 млн. крб. пенсії. 774 багатодітних матерів одержують 44 тис. крб. допомоги.
Турбота про здоров’я, відпочинок і фізичний розвиток трудящих постійно в в центрі уваги партійних, радянських та профспілкових організацій. Якщо в 1959 році витрати на охорону здоров’я складали 2041 тис. крб., то в 1972 році 5191,5 тис. крб. 1965 року в місті було 4 лікарні на 1015 місць, а в 1972 році — 8 на 2020 місць. Крім того, діє 3 поліклініки, 40 лікарняних та фельдшерських пунктів на підприємствах, станція швидкої допомоги, 14 аптек. Цілющі радонові ванни Житомирської водолікарні повернули до праці сотні хворих людей. До послуг житомирян — три будинки відпочинку. В медичних закладах міста трудиться 700 лікарів — у 5,4 раза більше, ніж у 1940 році та близько 2400 чоловік середнього медичного персоналу. Великим авторитетом у житомирян користуються заслужені лікарі Української PСP С. І. Конопелько та Г. В. Бількевич.
Швидкими темпами розвивається освіта. Лише в 1971 —1972 рр. відчинили двері дві школи на 2520 учнів. Тепер у місті — 36 загальноосвітніх денних шкіл, 7 вечірніх та одна заочна середня школа, де навчається понад 28 750 учнів, у 2,2 раза більше, ніж у 1940 році. В школах працює 1660 вчителів, що втричі перевищує кількість учителів міста в 1940 році. Директор школи № 6 Я. В. Кульчицька, педагоги Л. Ф. Бобровська з школи № 8 і Л. Й. Покорна з школи № 16 удостоєні почесного звання заслуженого вчителя Української РСР.
У восьмій п’ятирічці почали діяти 8 дитячих дошкільних закладів. Всього в 1972 році було 48 дитячих закладів, де виховувалося близько 8800 дітей.
Фахівців вищої і середньої кваліфікації готують 3 інститути, 9 середніх спеціальних закладів. У них навчається близько 6,6 тис. студентів та 8,6 тис. учнів. Лише педагогічний інститут ім. Ів. Франка у 1966—1971 рр. підготував понад три тисячі вчителів. Професорсько-викладацький колектив за останнє десятиріччя опублікував 30 томів наукових праць. Майже чотири тисячі агрономів підготував після війни сільськогосподарський інститут, навчально-матеріальна база якого значно зміцніла й розширилася. Інститут має 2 учбові господарства: «Україна», «Черемошне». Далеко за межами області відоме ім’я професора інституту А. С. Молостова, перу якого належать друковані праці з питань селекції сільськогосподарських культур, професорів Є. О. Михайленко та Л. Л. Щетиніної. З 1960 року в місті працює загальнотехнічний факультет Київського ордена Леніна політехнічного інституту, провідними спеціальностями якого є машинобудування, приладобудування і легка промисловість.
У підготовці висококваліфікованих кадрів для промисловості і сільського господарства велика роль належить профтехучилищам. Зараз у місті — 9 профтехучилищ. Багато випускників цих училищ стали відомими виробничниками та керівниками підприємств. В їх числі можна назвати Л. І. Горбаченко, електрозварницю Бердичівського заводу «Прогрес», депутата Верховної Ради СРСР, В. П. Аврамець, Героя Соціалістичної Праці, бригадира тракторної бригади ордена Леніна колгоспу «Більшовик» Андрушівського району та багатьох інших. На адресу училищ з усіх кінців Радянського Союзу щороку надходять сотні листів, в яких висловлюється подяка за добру підготовку спеціалістів.
Ідейно-виховну роботу серед трудящих міста проводять понад 1160 політінформаторів, 6200 агітаторів, 400 лекторів. У період підготовки і відзначення 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, 50-річчя утворення СРСР в місті набули поширення такі форми виховної роботи, як ленінські і жовтневі читання, тематичні лекторії і кінолекторії, зустрічі з ветеранами праці, учасниками Великої Вітчизняної війни, передовиками виробництва, теоретичні конференції, кінофестивалі, фестивалі самодіяльного мистецтва, фотовиставки, виставки творів художників. Цікаво і змістовно пройшли читацькі конференції «В. І. Ленін і Україна», Дні прибалтійських республік, Білорусії, Російської Федерації.
За місцем проживання населення на агітплощадках будинкоуправлінь проводяться бесіди за круглим столом, усні журнали з питань міжнародного становища, господарського і культурного будівництва, в яких беруть участь відповідальні партійні, радянські та господарські працівники, лектори.
У ювілейному 1970 році в новому приміщенні значно розширив свої експозиції краєзнавчий музей, зокрема відділи: історії дорадянського часу, історії радянського суспільства і художній. 1 серпня 1970 року в будинку, де народився С. П. Корольов, відкрито меморіальний музей видатного вченого. Численні фото, документи та різні речі музею розповідають про життя і діяльність С. П. Корольова, про покорителів космосу, досягнення радянської космонавтики.
До послуг трудящих — обласний музично-драматичний театр, філармонія, 15 будинків культури і клубів, 7 постійних і 2 літні кінотеатри, 70 бібліотек з книжковим фондом близько 3,5 млн. примірників.
У Житомирі також побували Івановський, Гомельський, Омський, Ростовський, Калінінградський, Архангельський театри, Червонопрапорний імені Александрова ансамбль пісні і танцю Радянської Армії, Сибірський та Оренбурзький народні хори, Молдавський ансамбль «Жок» та багато інших творчих колективів. Кожний такий приїзд знайомив трудящих міста з життям, культурою братніх народів Радянського Союзу.
За 1951—1972 рр. набула розквіту художня самодіяльність. Нині в місті налічується 120 колективів художньої самодіяльності, що об’єднують 10 тис. чоловік. Як свято пісні, щороку навесні в Житомирі проводиться огляд художньої самодіяльності, під час якого самодіяльні співаки, танцюристи, читці, музиканти демонструють свою майстерність. Особливо масовими були фестивалі самодіяльного мистецтва, присвячені 100-річчю від дня народження В. І. Леніна та 50-річчя утворення Союзу РСР, в якому взяло участь 9 тис. чоловік. Великою популярністю користуються виступи самодіяльних митців меблевого комбінату, міського будинку культури, льонокомбінату, фабрики музичних інструментів, заводу «Електровимірник», сільськогосподарського інституту. За високу виконавську майстерність ансамблям пісні і танцю міського будинку культури, меблевого комбінату і драматичному колективу міського будинку культури присвоєно звання «Самодіяльні народні». Неодноразовими лауреатами республіканських оглядів художньої самодіяльності були робітниця музичної фабрики Т. Федорченко, бригадир меблевого комбінату А. Кайданович.
У Житомирі навчалися український радянський композитор О. Білаш, головний диригент оркестру українського радіо і телебачення В. Гнєдаш та багато інших.
Натхненно трудяться в місті майстри пензля і різця члени спілки художників СРСР М. А. Максименко, О. П. Вітрик, В. О. Таранченко, Д. Н. Красняк, В. І. Нечуйвітер, П. О. Фоменков, твори яких не раз демонструвалися на всесоюзних, республіканських та міжнародних виставках. У виставочному залі художніх майстерень художнього фонду УРСР організовуються виставки творів місцевих митців, а також митців інших міст республіки. Тут, зокрема, були виставки членів-кореспондентів Академії мистецтв СРСР М. Дерегуса та Й. Бокшая, народного художника УРСР М. Глущенка, заслуженого діяча мистецтв В. Мироненка та інших. При будинку народної творчості працює студія молодих художників. Житомирська організація Спілки письменників України (заснована 1965 року) налічує 14 членів, які за останні п’ять років опублікували 40 художніх творів.
За післявоєнні роки в життя увійшло чимало нових обрядів і свят, зокрема вшанування ветеранів і передовиків виробництва, урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, вечори повноліття, урочисте вручення трудових книжок, урочиста посвята в робітники, студенти, традиційними стали свято праці, свято Серпа і Молота, проводи зими тощо.
Трудящі міста підтримують дружні зв’язки з трудящими міста Михайловграда Народної Республіки Болгарії. Житомир і Михайлов-град — міста-побратими. У місті діє 19 первинних організацій — колективних членів товариства радянсько-болгарської дружби, що налічують понад 20 тис. членів. Зміцненню радянсько-болгарської дружби сприяв приїзд делегацій партійних працівників Болгарії, учнів Михайловградської гімназії, учасників фестивалю дружби радянської та болгарської молоді, що проходив 1971 року.
Широкого розвитку за післявоєнні роки набули фізкультура і спорт. Любителям спорту створені всі умови для удосконалення своєї майстерності. До їх послуг — 4 стадіони, будинок спорту, плавальний басейн, дитяча та юнацька спортивні школи. В місті налічується понад 31 тис. фізкультурників. Добре налагоджена оборонно-масова робота.
У переддень 100-річчя Паризької комуни, в березні 1971 року, житомиряни спорудили погруддя своєму земляку, головнокомандуючому збройними силами комуни польському революціонеру-демократу Ярославу Домбровському (автор — скульптор А. Скобликов). Ім’я Я. Домбровського присвоєно міській школі № 36 та одній з вулиць міста.
У квітні 1971 року відкрито пам’ятник уродженцю Житомира С. П. Корольову, академіку, конструктору в галузі ракетної техніки і космічних досліджень, двічі Герою Соціалістичної Праці (скульптор О. П. Олійник та архітектор А. Корнєєв). Ім’ям С. П. Корольова названа центральна магістраль нового промислового району. З’явилися вулиці імені Ю. Гагаріна, В. Комарова, К. Ціолковського та Космонавтів.
Чимало робить міська організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, що налічує понад 14 тис. членів. У Житомирі держава охороняє 48 пам’ятників історії та архітектури і пам’ятних місць.
Керівником і організатором всіх здобутків трудящих міста є партійна організація, що налічує 390 первинних організацій, 194 цехові парторганізації, 331 парт-групу, які об’єднували на 1 січня 1973 року понад 13,3 тис. комуністів. Першим помічником їх завжди виступали комсомольці. Міська комсомольська організація налічує майже 32 тис. членів ВЛКСМ. У соціалістичному змаганні на честь XXIV з’їзду КПРС комсомольська організація гладильного цеху льонокомбінату вийшла переможцем і нагороджена пам’ятним червоним прапором ЦК ЛКСМУ.
Трудящі міста беруть активну участь в управлінні державою. Це яскраво підтвердили вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад депутатів трудящих, що відбулись у червні 1971 року. Столяр меблевого комбінату Герой Соціалістичної Праці Ю. П. Рибак був обраний депутатом Верховної Ради УРСР, депутатами обласної Ради обрано 17 робітників і службовців. До Житомирської міської Ради депутатів трудящих обрано 350 депутатів, у т. ч. робітників — 241, жінок — 151. Це представники семи національностей. У складі міської Ради діють 14 комісій та 11 депутатських груп. В органах народного контролю, добровільних народних дружинах, жіночих радах та інших громадських організаціях зайнято 29 тис. чоловік. На них спираються міський комітет КП України та міська Рада депутатів трудящих у вирішенні всіх завдань комуністичного будівництва.
В місті 660 профспілкових організацій, що об’єднують понад 111,8 тис. членів профспілки.
Впевненим кроком по шляху, вказаному великим Леніним, йдуть уперед трудящі міста. Разом з усім радянським народом вони будують своє майбутнє, ім’я якого комунізм.
Г. П. БУЛКІН, 3. Д. ВАХБРЕЙТ, О. М. ІВАЩЕНКО, О. О. ПАВЛОВ