Житомир у роки революції i Громадянської війни
У серпні 1917 року більшовицька фракція виникла в профспілці меблевиків, витіснивши з неї бундівців. Окремі групи більшовиків діяли в гарнізоні, в складі виконавчого комітету ополчення, 39-ї мотоциклетної команди, в майстернях 11-ї армії. Більшовики також були в усіх військових частинах, розміщених у Житомирі. На цей час зміцніли зв’язки Житомирської більшовицької організації з організаціями на периферії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Житомирі активізувалась і діяльність бундівців та сіоністів з організації Поалей-Ціон, які, прикриваючись соціалістичними лозунгами, підтримували контрреволюційну політику Тимчасового уряду, намагалися відірвати єврейських пролетарів від російських та українських робітників, від загальної класової боротьби проти буржуазії та поміщиків. Бундівці, як і сіоністи, створювали окремі організації націоналістичного напрямку. Розколюючи єдність дій житомирського пролетаріату, відволікаючи єврейських робітників від спільної боротьби за владу Рад, бундівці блокувалися з українськими буржуазними націоналістами проти більшовиків.
Під час розгрому корніловщини в Житомирі солдати і робітники негайно зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію, почали арешти вищих чинів армії, причетних до контрреволюційного заколоту. Активну участь у придушенні корніловського заколоту в штабі Південно-Західного фронту взяв М. А. Кост, один з організаторів Житомирської більшовицької організації.
У жовтні 1917 року в Житомирі відбувся з’їзд селян і солдатів Південно-Західного фронту, які не входили до складу діючої армії. З’їзд ухвалив резолюцію, що вимагала негайного скасування приватної власності на землю, ліси, надра, і доручив повітовим та волосним комітетам взяти на облік реманент і приступити до розподілу землі. З’їзд вимагав передачі всієї влади Радам як у центрі, так і на місцях.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді стало відомо в Житомирі на другий день, 26 жовтня 1917 року. Через день відбулося термінове засідання Ради робітничих і солдатських депутатів. На розгляд засідання депутати-більшовики запропонували свою резолюцію, яка вимагала передати владу Радам. Однак есеро-меншовицька більшість Ради проголосувала за довір’я поваленому Тимчасовому уряду. Більше того, Житомирська Рада та губернський комісар оголосили про визнання й підтримку буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
Трудящі міста з радістю вітали соціалістичну революцію. 30 жовтня (12 листопада) в Житомирі відбувся багатолюдний мітинг, скликаний більшовиками всупереч діям контрреволюційних угодовців та націоналістів. Більшовики закликали трудящих відстоювати владу Рад. 16 листопада загальні збори солдатів гарнізону ухвалили рішення про підтримку влади Рад, а через два дні на засіданні Ради представник 39-ї мотоциклетної команди вимагав встановити в Житомирі Радянську владу і переобрати Раду, яка складалася з прибічників Корнілова і Керенського. За вимогою більшовиків, робітників і солдатів, з житомирської в’язниці 23 листопада звільнили 39 солдатів-більшовиків.
Важливою подією в житті більшовиків Житомира, як і багатьох міст України, був обласний з’їзд РСДРП(б) Південно-Західного краю, що відбувся 3—5 грудня 1917 року в Києві, в роботі якого взяв участь делегат від більшовиків Житомира.
Боротьба за владу Рад набувала в Житомирі дедалі гострішого характеру. Вороги соціалістичної революції створили тут «Комітет охорони громадської безпеки», який наказав взяти під охорону пошту, телеграф і заявив, що всякі революційні виступи будуть негайно придушені силою зброї. Буржуазно-націоналістична Центральна рада за допомогою меншовиків, есерів та бундівців наприкінці листопада прибрала владу в місті до своїх рук. Боротьба проти сил контрреволюції ще більше активізувалася після Першого Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив встановлення Радянської влади на Україні і закликав трудящих усіма силами охороняти і зміцнювати братерський союз з робітниками і селянами Росії.
Радянську владу в Житомирі встановлено 8—9 січня 1918 року, але вона протрималася недовго. Місто захопила контрреволюційна Центральна рада, яка після вигнання радянськими військами з Києва в кінці січня втекла до Житомира, а звідти далі на Захід. У Житомир радянські війська, якими командував В. С. Кіквідзе, вступили 17 лютого 1918 року. У визволенні міста брали участь частини 1-го гвардійського корпусу та загони моряків Балтійського флоту, які прийшли на допомогу українським трудящим. Того ж дня в місті створено військово-революційний комітет. 18 лютого 1918 року влада в Житомирі перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Для боротьби з контрреволюцією було організовано червоногвардійський загін з робітників і солдатів. Але 22 лютого Житомир знову захопили війська Центральної ради, а 24 лютого 1918 р. місто окупували німецькі війська.
Більшовики, перебуваючи в підпіллі, продовжували керувати боротьбою за владу Рад. Першого травня 1918 року в місті відбулася демонстрація трудящих. Вони висловлювали готовність рішуче боротися проти окупантів та їх прислужників.
У травні—червні 1918 року відбулися страйки пекарів та друкарів, а 17 липня почався страйк залізничників Житомира.
У вересні 1918 року з ініціативи Житомирського партійного комітету було скликано першу конференцію більшовиків Волині, яка поставила на порядок денний підготовку до збройного повстання, обрала делегатів на другий з’їзд КП(б)У, в т. ч. від Житомирської партійної організації.
4 січня 1919 року повстання трудящих Житомира проти буржуазно-націоналістичної Директорії, яка захопила владу після краху німецької окупації, закінчилося відновленням Радянської влади. Та сили були нерівні. 7 січня 1919 року петлюрівці, підтягнувши додаткові війська, вдерлися до міста. На початку березня, визволивши Бердичів, радянські війська вийшли в тил петлюрівцям, які перебували в районі Житомира. Розвиваючи наступ, кавалерійська бригада, в складі якої діяв полк червоного козацтва на чолі з В. М. Примаковим, 14 березня 1919 року визволила Житомир. Того ж дня військово-революційний комітет, створений у лютому 1919 року, від імені Тимчасового робітничо-селянського уряду України звернувся до жителів міста з відозвою про відновлення Радянської влади. 17 березня 1919 року вийшов перший номер газети «Известия» — органу Житомирського ревкому. 19 березня було проведено вибори до Ради робітничих депутатів.
Але ворог не хотів миритися з втратою Житомира. Одержавши підкріплення, петлюрівці 22 березня 1919 року знову захопили місто. Вони намагалися використати його як плацдарм для наступу на Київ. Та Червона Армія зірвала плани противника. 12 квітня 1919 року радянські війська під командуванням М. О. Щорса визволили Житомир. Цього ж дня народний комісар військово-морських справ УРСР М. І. Подвойський від імені уряду Радянської України привітав війська, що визволили Житомир. Губернський ревком закликав трудящих міста до будівництва нового життя.
14 травня загальні збори робітників-металістів, на яких були присутні представники від багатьох інших підприємств міста, в телеграмі, надісланій Раді Народних Комісарів Української РСР, заявляли, що «вони всіма силами і зі зброєю в руках до останньої краплі крові будуть підтримувати Червону Армію у боротьбі з світовою буржуазією за краще майбутнє, за торжество ідей комунізму».
18 травня 1919 року на першій сесії новообраної Ради робітничих депутатів було обрано виконком у складі 15 чоловік, з них 14 більшовиків, у т. ч. О. Гілінський, М. Кручинський, І. Лес.
Трудящі Житомира під керівництвом більшовиків розгорнули боротьбу за зміцнення Радянської влади, ліквідацію господарської розрухи і посилення допомоги Червоній Армії. Створена у квітні 1919 року Рада народного господарства, розпочала облік і націоналізацію промислових підприємств. На приватних підприємствах запроваджувався робітничий контроль, вводився 8-годинний робочий день. На фабриках і заводах створювалися комітети охорони праці.
Для боротьби з контрреволюційними бандами і надання допомоги Червоній Армії в Житомирі .в середині 1919 року створюється 1-й Волинський радянський полк, введено «всербуч», всі трудящі міста віком від 18 до 40 років були охоплені навчанням на курсах військової підготовки, група комсомольців виїхала в Київ на курси червоних командирів. Велику допомогу більшовикам подавав Центральний Комітет КП(б)У.
17—18 червня 1919 року в Житомирі відбулася друга губернська конференція більшовиків. З доповіддю «Про роботу в Червоній Армії» на конференції виступив Народний комісар військово-морських справ України М. І. Подвойський. З 24 традня в місті і в губернії було оголошено масовий запис добровольців у Червону Армію. За кілька днів у Житомирі добровільно вступило в Червону Армію близько 600 чоловік.
Загальні збори міської парторганізації 17 червня 1919 року ухвалили мобілізувати і відправити на фронт 25 проц. комуністів.
Бойовим помічником більшовиків міста була комсомольська організація, що організаційно оформилася 29 квітня 1919 року. Робота серед молоді в справі надання допомоги Червоній Армії була основною ланкою в діяльності комсомолу.
Знаменним для міста було перебування в ньому Першої Української Радянської дивізії. Політвідділ дивізії здійснював велику масово-політичну роботу серед населення, спрямовану на зміцнення Радянської влади. Начдив М. О. Щорс організував у Житомирі школу червоних командирів, до якої прийняли 300 молодших командирів і бійців, які відзначилися у боях. Велику виховну та політико-освітню роботу проводили відкриті в червні 1919 року перший комуністичний клуб ім. К. Маркса, будинок освіти червоноармійців та школа політичної грамоти для робітничої молоді.
На початку серпня 1919 року в зв’язку з новою спробою петлюрівців піти на Київ Житомир знову опинився в смузі бойових дій. Кілька днів у районі міста точилися запеклі бої. Місто переходило із рук. в руки. Проти петлюрівців пліч-о-пліч з бійцями 44-ї дивізії безстрашно билися курсанти Житомирської школи червоних командирів. 19 серпня під Житомиром загинув командир Таращанської бригади В. Н. Боженко. Трудящі міста і бійці Червоної Армії поховали Боженка на бульварі, біля пам’ятника Пушкіну. 20 серпня 1919 року частини 44-ї дивізії за наказом радянського командування залишили місто і відійшли на північ у район Коростеня. Увірвавшись до Житомира, петлюрівці зруйнували могилу Василя Боженка, поглумилися над останками мертвого героя. І на цей раз петлюрівці не змогли довго утримати місто. 19 вересня 1919 року спільними діями Південної групи військ і 44-ї дивізії Житомир було визволено. У бою за місто особливо відзначилася кавалерійська бригада Г. І. Котовського, яка входила до 45-ї стрілецької дивізії.
У розробленні та здійсненні плану визволення Житомира важливу роль відіграли командуючий Південною групою військ Й. Є. Якір,, командир 44-ї дивізії І. Н. Дубовий, члени Реввійськради групи військ Я. Б. Гамарник, В. П. Затонський та Л. Й. Картвелішвілі.
Після визволення міста ревком звернувся до трудящих з закликом надати йому всебічну допомогу в зміцненні Радянської влади і остаточному розгромі контрреволюції. Ревком та міська більшовицька організація вживали термінових заходів щодо відновлення діяльності радянських установ. Налагоджувалася робота підприємств і профспілкових організацій. Населення забезпечувалося хлібом.
Наприкінці вересня 1919 року під час денікінської навали, коли майже вся Україна була захоплена ворогом, Житомир залишався радянським. З другої половини жовтня і майже до кінця 1919 року член ВУЦВК’у Д. 3. Мануїльський тривалий час перебував у Житомирі. Він спрямовував роботу радянських і партійних органів міста, виступав з доповідями перед трудящими, керував селянською секцією губпарткому, брав участь у підготовці та проведенні 1-го селянського з’їзду Волині.
Для зміцнення органів Радянської влади в Житомирі багато робила комсомольська організація. Комсомольці вели боротьбу з спекуляцією, бандитизмом та саботажем. У ході цієї боротьби зростали лави організації, створювалися нові комсомольські осередки. 1 листопада 1919 року відбулися загальні збори комсомольців міста, на яких було ухвалено резолюцію про мобілізацію молоді на боротьбу з Денікіним і вирішено видавати комсомольську газету «Пути Красной молодежи». (Перший номер її вийшов у листопаді 1919 року).
7 листопада 1919 року трудящі Житомира урочисто відзначили 2-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. На урочистому мітингу на площі біля міського театру промовці закликали трудящих до зміцнення союзу робітників і селян, до об’єднання всіх зусиль для остаточного розгрому ворогів Радянської влади. Мітинг закінчився співом «Інтернаціоналу». Після мітингу відбулася демонстрація.
Завдяки перемогам Червоної Армії на фронтах громадянської війни становище в Житомирі на початку 1920 року значно поліпшилося. За роки війни зріс авторитет більшовиків. Під час партійного тижня, який проходив у місті з 9 по 16 січня 1920 року в партію вступив 161 чоловік. 72 проц. з них становили робітники.
Під час «тижня єднання тилу з фронтом» робітники міста відробили без оплати понад 3 тис. годин. Вони відрахували у фонд оборони дво-і триденні заробітки.
Наприкінці квітня 1920 року мирна праця житомирян, як і всього народу, була перервана розбійницьким нападом буржуазно-поміщицької Польщі. 26 квітня Житомир опинився в руках інтервентів. Ворог розправлявся з комуністами та радянськими активістами. Щодня на Сінній площі чинилися криваві розправи.
На початку червня Червона Армія перейшла в рішучий наступ. 7 червня 4-а дивізія Першої Кінної армії під командуванням Ф. Літунова визволила Житомир. Наступ радянських кіннотників був настільки стрімким, що штаб Пілсудського ледь уник полону. Радянським військам дістались у Житомирі великі трофеї, з полону було визволено 5 тис. червоноармійців.
12 червня 1920 року в Житомир вступили основні сили Першої Кінної армії. 19 червня 1920 року в місті опубліковано наказ Реввійськради Першої Кінної армії про відновлення діяльності всіх радянських установ та організацій. Цей наказ підписали член ВУЦВК К. Є. Ворошилов і командуючий Першої Кінної С. М. Будьонний.
В. І. Ленін надавав великого значення визволенню Житомира: «Цими днями,— повідомляв він делегатів 2-ї Всеросійської наради по роботі на селі,— виявилось, що нашою кіннотою взято Житомир; остання дорога, яка сполучає Київ з польським фронтом, з півдня і з півночі уже перерізана нашими військами, і Київ, значить, пропав для поляків безнадійно».
У визволеному місті швидко налагоджувалася робота промислових підприємств, транспорту, відновлювалася діяльність шкіл і культурно-освітніх закладів. Голова ВУЦВК Г. І. Петровський, який відвідав Житомир на початку вересня 1920 року, відзначив, що робітники міста охоплені великим трудовим піднесенням. Виступаючи на мітингу бійців і командирів житомирського гарнізону, а також на загальних зборах залізничників станції Житомир, Г. І. Петровський закликав трудящих міста докласти всіх сил, щоб скоріше відбудувати зруйноване господарство. У резолюціях, ухвалених на мітингах і зборах, трудящі Житомира палко вітали В.І. Леніна і запевняли Радянський уряд, що не пошкодують сил для здійснення планів соціалістичного будівництва.
Мобілізуючи трудящих на відбудову народного господарства, партійна організація водночас приділяла багато уваги боротьбі проти бандитизму та буржуазних націоналістів. У квітні 1921 року губком КП(б) України звернувся з листом до всіх комуністів міста, в якому закликав їх оволодіти військовою справою і подати дійову допомогу органам Державного політичного управління, Червоній Армії в розгромі бандитизму. Борючись за виконання історичних рішень X з’їзду РКП(б), партійна організація Житомира завдала рішучої відсічі троцькістам та іншим антипартійним групам, що засіли в профспілках і гальмували справу відбудови господарства, а також українським та єврейським буржуазно-націоналістичним елементам.