Троянів, Житомирський район, Житомирська область
Троянів — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Гнилоп’яті (притока Тетерева), за 25 км від Житомира та за 10 км від залізничної станції Кодня. Населення — 3309 чоловік. Сільраді підпорядковані села Головенка, Залізня, Ставецьке.
Територія, де розташований сучасний Троянів, була заселена ще в III тисячолітті до н. е. На його околиці досліджено поселення пізньотрипільської культури, житла на якому розміщувалися двома концентричними рядами, знайдено кремінні знаряддя, глиняні статуетки. Виявлено також поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), ранньоскіфського часу (VII—VI ст. до н. е.) і поселення ранніх слов’ян VII—VIII ст. та давньоруське із залишками залізоробного виробництва.
З середини XIV ст. село належало литовським феодалам, а після Люблінської унії 1569 року Троянів, як і вся Правобережна Україна, підпав під владу шляхетської Польщі. Між магнатами часто точилася боротьба за землю, від чого найбільше терпіли селяни. Так, 1605 року жителі сіл Соколівки та Михайлівни скаржилися повітовому суду на троянівського власника О. Воронина, син якого з групою озброєних дворових людей пограбував їхні села, а селян, що чинили опір, люто карав.
Жорстоке гноблення й сваволя польської шляхти викликали гнів і обурення трудового люду. 1648 року, коли почалася визвольна війна українського народу, троянівські повстанці в складі Київського полку брали участь у боротьбі проти польсько-шляхетських військ за возз’єднання України з Росією. Однак після Андрусівського перемир’я 1667 року Троянів в складі Правобережної України знову відійшов до Польщі.
На початку XVIII ст. в Троянівському маєтку Вороничів почало складатися панщинно-фільваркове виробництво. Цей напрям господарства швидко усталювався. Якщо 1728 року у володіннях Вороничів на 116 селянських господарств панщинних було всього 18, то в 1767 — відповідно 373 і 138, які відробляли панщини 52—128 днів на рік. В інвентарній книзі за 1758 рік зазначено: «Кріпаки за звичаєм, як тяглові, так і піші, з плугом, бороною, ціпом, косою, серпом, сокирою повинні ходити з ранку до вечора на панщину і впрягати в плуг волів стільки, скільки собі впрягають».
Поширення відробіткової ренти спричинилося до масової участі кріпаків Троянівського маєтку в Коліївщині, що стверджується матеріалами шляхетського суду, який відбувся в Троянові і Кодні 1771—1772 рр. над учасниками гайдамацького руху.
1793 року Троянів у складі Правобережної України возз’єднано з Росією. 1796 року він став волосним центром Волинської губернії. В умовах самодержавного ладу трудящі Троянова теж зазнавали жорстокого визиску. Про це яскраво свідчать численні скарги селян до повітового суду на місцевого поміщика. В 1832 році група вільних селян скаржилася на те, що поміщик самоправно покріпачив їх. 1853 року він зарахував до кріпаків навіть відставного унтер-офіцера.
Селян оббирали не лише поміщики, а й духовенство. Двом церквам у Троянові належало 165 десятин орної землі, яку обробляли селяни-прихожани. На користь церкви збиралися грошові та натуральні побори.
Інвентарна реформа 1847—1848 рр. формально дещо обмежила поміщицьку сваволю. Але повинності, введені реформою, були не менші. За користування землею селяни мусили відробляти на користь поміщика три дні на тиждень, по 12 згінних днів влітку та обробляти церковну землю.
Щоб збільшити прибутки, власник маєтку дедалі розширював промислове виробництво. В 50-х роках XIX ст. у Троянові почав діяти винокурний завод. У 1860 році селяни-кріпаки, які працювали на заводі, скаржилися в повітовий суд на важкі умови праці. Але суд справу вирішив на користь поміщика.
Після скасування кріпацтва селянам Троянова за уставною грамотою передано 2060 десятин землі, в т. ч. 224 десятини садибної. За цю землю, починаючи з 1 серпня 1863 року, протягом 49 років селяни повинні були сплатити 28 934 крб.
Але більшість селян не могла її викупити. Через 40 років лише 210 господарств викупили невеликі ділянки. Решту земель троянівського маєтку взяв в оренду багатій Нестроєв.
У пореформений період, у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин, у містечку швидко розвивалися ремесло й торгівля. 1864 року тут налічувалося 28 крамниць, працювали млин, пивоварний і шкіряний заводи. Щотижня відбувалися ярмарки, на яких здебільшого торгували хлібом. 1887 року в Троянові проживало 2399 чоловік.
Під час революції 1905—1907 рр. троянівські селяни не раз виступали проти поміщика. Вони спалили економію й вигнали орендаря Нестроєва. Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування селянства. В той час, як переважна маса селян дедалі убожіла, окремі господарі багатіли. За два роки — з 1908 по 1910 рік — у Троянові утворилося 27 куркульських господарств, кожному з них належало від 40 до 140 десятин землі.
У 1910—1913 рр. дальшого розвитку набуло дрібне промислове виробництво. Тут уже діяло 10 кузень, крупорушка, олійня, шкірзавод, паровий, вітряний і водяний млини та кілька столярних майстерень. Розвивалися кустарні промисли. Особливо поширеним було гончарство. Гончарні вироби місцевих майстрів: горщики, миски, глечики славилися далеко за межами губернії.
Більшість населення Троянова була неписьменною. В церковнопарафіяльній школі, яка відкрилася ще 1836 року, навчалося 15—20 хлопчиків. Дівчаток в школу не приймали. Лише 1895 року в містечку відкрили жіноче училище, де здобували освіту 25—30 дітей, переважно дочки заможних жителів.
Перша світова війна 1914—1918 рр. призвела до занепаду селянські господарства. 1916 року посівні площі, порівняно з 1913, зменшилися. Зросли ціни на ліс, промислові та продовольчі товари. Найбільше терпіли селяни від реквізицій великої рогатої худоби та коней на потреби армії. Невдоволення політикою самодержавства стало масовим.
Після Лютневої революції, внаслідок якої було повалено самодержавство, в Троянові обрано волосний виконавчий комітет. Але, переконавшись згодом у антинародній політиці Тимчасового уряду, частина депутатів, представників трудового селянства, вийшла зі складу виконавчого комітету й він припинив свою діяльність. Влітку та восени 1917 року селяни самовільно розорювали поміщицьку землю, ділили майно. Ініціаторами цих дій часто були солдати, що повернулися з фронту.
З великою радістю зустріли трудящі Троянова звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вони одностайно схвалили декрети Радянської влади. Та приступити до здійснення їх тоді ще не змогли через опір місцевих властей Центральної ради. В січні 1918 року було встановлено Радянську владу, але в лютому 1918 року містечко окупували кайзерівські війська.
В Троянові і на території волості розгорнулася боротьба проти німецьких загарбників та їх ставлеників. Восени був сформований партизанський загін, який в листопаді розгромив ворожий гарнізон і визволив містечко. Та утримати його загін не зміг. Через кілька днів Троянів, як і багато інших міст і сіл Волині, захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії.
В січні 1919 року троянівці повстали проти петлюрівців. Але повстання було придушене, лише наприкінці квітня 1919 року Червона Армія визволила містечко від цих запроданців. 4 травня 1919 року в Троянові утворено волосний ревком та комітет бідноти, а 25 травня — містечковий ревком.
Волосний та містечковий ревкоми, спираючись на відданих владі Рад активістів, розгорнули серед населення велику організаторську та масово-політичну роботу. Вони роз’яснювали внутрішню і зовнішню політику більшовицької партії та Радянського уряду, забезпечували виконання продрозкладки, організували збирання продовольства та одягу для Червоної Армії.
В серпні 1919 року Троянів захопили петлюрівці. Та не довго безчинствували буржуазні націоналісти. Через місяць частини 44-ї та 45-ї радянських дивізій знову визволили його. Відновили роботу волосний і містечковий ревкоми та комітет бідноти. Тоді ж виник комсомольський осередок. На початку квітня 1920 року створено партійний осередок, який був ініціатором заходів, спрямованих на здійснення соціалістичних перетворень.
Однак мирний перепочинок був нетривалим. 26 квітня 1920 року Троянів окупували польські інтервенти, вони відновили старі порядки, грабували населення, чинили розправи над радянськими активістами.
12 червня 1920 року 6-а і 11-а кавалерійські дивізії Першої Кінної армії визволили містечко від ворога. Палко вітали троянівці своїх визволителів — прославлених кіннотників. Одразу був створений волосний ревком, а в липні — містечковий. У серпні того ж року почав діяти комітет незаможних селян. Під керівництвом волосного ревкому та партійного осередку населення взялося за налагодження господарства. Особливу увагу ревком приділяв промисловим підприємствам, зокрема, шкірзаводові, який було передано в оренду Троянівському комітету незаможних селян. Одночасно вирішувались питання допомоги фронтові. Створили комісію, яка зібрала для Червоної Армії серед населення багато одягу, кілька тисяч пудів продовольства, фуражу, а також тютюну для бійців, всього на 6250 крб. Трудящі Троянова подавали допомогу населенню промислових центрів. Узимку 1921 року вони відправили 3600 пудів хліба, 2400 картоплі та .260 голів худоби.
Комуністи й комсомольці організовували суботники та недільники для відбудови господарства, збирали одяг для робітників Донбасу та продовольство для голодуючих Поволжя, подавали допомогу сім’ям червоноармійців, вели боротьбу проти злочинності та спекуляції, влаштовували платні концерти й спектаклі на користь голодуючих, вели широку масово-політичну роботу. Селяни Троянова повністю виконали річне завдання продподатку до початку вересня 1921 року — на 4 місяці раніше строку.
1921 року відбулися вибори до Рад.
Протягом 1920—1925 рр. трудящі Троянова провели значну роботу в галузі господарського й культурного будівництва. Був здійснений перерозподіл земель, конфісковано у приватних власників і передано у відання місцевих органів влади паровий млин, крупорушки, олійні, шкірзавод. Відкривалися культосвітні заклади. З ініціативи партосередку влітку 1921 року почала працювати школа ліквідації неписьменності, через рік — сельбуд і початкова школа, а з 1923 року — семирічна. Сельбуд був центром культурно-масової роботи. В ньому працювали гуртки: політичний, драматичний, хоровий, лікнепу. Бібліотека сельбуду налічувала 1480 книжок. Вона одержувала 13 газет і 4 журнали.
1923 року Троянів став районним центром. В цей час тут мешкало 4170 чоловік населення. Сільськогосподарське товариство, організоване 1922 року, з допомогою державних кредитів за два роки збудувало електростанцію, створило машинно-прокатний, зерноочисний пункти. Важливу роль у справі популяризації колективних форм господарювання відіграла перша районна сільськогосподарська виставка, що відбулася в Троянові 1925 року. На ній були продемонстровані перші успіхи виробничих кооперативів району.
Партосередок приділяв велику увагу комсомольській організації села, навчанню молоді. Троянівські комуністи проводили політико-виховну роботу і в сусідніх селах. Вони мали великий авторитет у селян, їх обирали до сільради, КНС, селянських товариств взаємодопомоги. Селяни-бідняки й середняки відвідували партійні збори, заняття в політшколі. Батрацько-бідняцькі активісти вступали в члени партії. Активну участь у громадському житті села брали жінки.
В серпні 1927 року в селі організовано машинно-тракторне товариство. Колективне господарство «Колос», яке виникло в квітні 1929 року, об’єднало 21 бідняцьку сім’ю. Наприкінці року створено ще одну артіль. Через рік представники обох артілей доповідали на Волинській окружній партійній конференції про свої перші успіхи. Артіль «Колос» вже об’єднувала 400 селянських господарств, мала 1444 га землі, було посіяно 360 га озимини й 345 — ярих культур.
Успішному завершенню колективізації в Троянові намагалися перешкодити куркулі. Вони нищили худобу, особливо коней, реманент, підпалювали хати сільських активістів, вдавалися до терористичних актів. Але куркульський опір, анти-радянська агітація не змогли звернути селян з обраного ними соціалістичного шляху. 1930 року обидві артілі об’єдналися.
Партійна організація колгоспу, яка в той час налічувала 24 комуністи, в 1930—1932 рр. всі свої зусилля спрямувала на організаційно-господарське зміцнення артілі, завершення суцільної колективізації. Готуючись до третьої більшовицької весни, колгоспники створювали виробничі бригади і закріплювали за ними землю, реманент, робочу худобу, організовували змагання між бригадами. Велику роль у зміцненні колгоспу «Колос» відіграла тракторна бригада Коднянської МТС, 1933 року колективізація в Троянові завершилася. Колгосп об’єднував 490 господарств і мав 3 тис. га землі, 329 коней і 65 корів. У 10 бригадах працювало 805 колгоспників.
Щоб артільне господарство велося на рівні вимог агрономічної науки, партійна організація і правління колгоспу організували агротехнічну школу для колгоспного активу, де навчалося 60 кращих трудівників села.
Восени 1933 року за побажанням членів артілі господарство було знову поділено на колгоспи «Комінтерн» та «Більшовик». Перемога колгоспного ладу на селі створила сприятливі умови для творчої праці. Свідченням цього був розмах соціалістичного змагання, стахановського руху. 1938 року колгоспники Троянова змагалися за вирощення 25 цнт зернових і 300—350 цнт цукрових буряків з кожного гектара посіву. З розвитком економіки колгоспу зростав добробут трудівників села. Люди стали краще харчуватися, одягатися, дедалі зростав їхній культурний рівень.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. В лікарні і поліклініці працювало 10 медичних працівників, з них 4 лікарі.
1934 року Троянівську семирічну школу перетворено на середню. В ній 18 учителів навчали понад 600 учнів з п’яти сіл. Школа мала добре обладнаний спортивний майданчик, дослідні земельні ділянки, столярну майстерню. В будинку культури, спорудженому в 1935 році, кілька разів на тиждень демонструвалися кінофільми. Бібліотека налічувала 30 тис. книжок, працювало відділення книги для дітей та юнацтва.
Розбійницький напад німецько-фашистських загарбників на нашу країну перервав мирну працю радянського народу. 15 липня 1941 року Троянів був окупований фашистськими загарбниками.
Багато лиха зазнали жителі села під час фашистської окупації. Гітлерівці планували перетворити Троянів на німецьку колонію. В зв’язку з цим, за розпорядженням рейхскомісара України Коха, в 1942 році почалося масове виселення місцевих жителів із своїх рідних осель. Всіх, хто чинив опір німецько-фашистським окупантам, загарбники вбивали. Взимку 1942 року гітлерівці закатували старих комуністів М. Г. Якимчука, В. І. Гнідого, О. Г. Якимчука та А. Т. Прилипка. В березні того ж року фашисти розстріляли ще 15 комуністів і активістів села. Всього 1942 року гітлерівці знищили близько 500 чоловік. 150 чоловік, переважно дівчат і жінок середнього віку, відправили на каторжні роботи до Німеччини.
Але ні масові розстріли, ні інші жорстокі дії окупаційних властей не залякали радянських людей. Вони не схилили голови перед ворогом. Улітку 1942 року на території району розгорнулася боротьба проти окупантів. У Троянові почала діяти підпільна група, до якої ввійшли О. М. Бендер (керівник), О. М. Кравчук, І. С. Тишецький, М. Д. Ткачук та його дружина Катерина, дочка Ганна, сини Григорій та Олександр, Ф. Т. Гіренко та інші. Згодом група виросла до 35 чоловік. Вона тримала зв’язок з Житомирським підпільним обкомом КП(б)У. Підпільники діставали для народних месників боєприпаси, продукти харчування, одяг, медикаменти, допомагали добувати розвідувальні дані тощо.
За завданням партизанів підпільники лікар-хірург троянівської лікарні І. С. Тишецький та фельдшер H. Я. Бумакова врятували від гітлерівського рабства багатьох юнаків і дівчат, видавши їм фіктивні довідки, лікували поранених партизанів, постачали загін необхідними медикаментами. Н. Я. Бумакова під час переходу партизанського загону ім. Дзержинського до Білорусії героїчно загинула в бою з гітлерівцями.
Троянів був визволений від фашистських загарбників 2 січня 1944 року військами 1-го Українського фронту. Безпосередню участь у бою за населений пункт брала 23-я мотострілецька бригада під командуванням полковника О. О. Головачова згодом двічі Героя Радянського Союзу. В боях за Троянів загинули танкіст Герой Радянського Союзу капітан П. Т. Шурупов з Орловщини, Герой Радянського Союзу старший лейтенант С. Ф. Макаєв з Москви та 126 інших відважних воїнів Червоної Армії. За мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками, звання Героя Радянського Союзу удостоєні жителі Троянова В. Я. Кравець та посмертно —дев’ятнадцятирічний комсомолець I. Г. Шеремет, який героїчно загинув убою під селом Лунною Гродненської області Білоруської РСР під час форсування річки Німану. 388 троянівців, учасників Великої Вітчизняної війни, нагороджені орденами й медалями, в т. ч. П. І. Польовий, О. Я. Трокоз, В. К. Наумов, П. М. Глібко, С. С. Куник, Д. К. Складанівський. Воїнам, які віддали життя за визволення села, встановлено пам’ятник.
Зразу ж після визволення в Троянові відновили свою діяльність райком партії, сільська Рада депутатів трудящих, господарські органи. Троянівці з великим ентузіазмом взялися за відбудову зруйнованого господарства. Працювали здебільшого жінки й підлітки. За короткий строк відремонтували виробничі приміщення, сільськогосподарські машини та реманент. Не вистачало насіння — колгоспники знесли свої запаси, не було тяглової сили — орали коровами.
Велику допомогу колгоспам подавала держава, відпускаючи кредити, будівельні матеріали, сортове насіння. При МТС за рік було підготовлено 120 трактористок та багато інших спеціалістів для сільськогосподарського виробництва. Відбудовано електростанцію, будинок культури, приміщення середньої школи, лікарні, радіовузол. Трудящі Троянова подавали активну допомогу фронту. 1944 року на побудову танкової колони «Радянська Житомирщина» вони внесли 775 тис. крб. та передплатили на 1559 тис. карбованців державної позики.
Село поступово загоювало рани, заподіяні війною. Проте становище залишалося дуже важким. На 1 січня 1945 року в двох троянівських колгоспах було всього 25 голів великої рогатої худоби, 35 коней, 8 свиней, 20 овець. Господарства мали 7 возів, 5 віялок, 4 жатки та 80 кінних плугів. Урожайність зернових у 1945 році становила 5,5 цнт з га, цукрових буряків — 47 цнт, картоплі — 54 цнт, овочів — 59 цнт. Поступово з допомогою держави справи в колгоспах налагоджувалися, міцніла їх економіка.
Осінь 1947 року була щедрою для троянівців. Колгосп «Більшовик» засипав у засіки 5400 цнт хліба. Бригада М. П. Дехтяренка зібрала по 150 цнт цукрових буряків і по 164 цнт картоплі з гектара, а ланка Г. С. Ємець (Пуздрач) — по 230 цнт картоплі з гектара. Колгосп достроково виконав план продажу хліба державі. На тваринницьких фермах було вже 180 голів великої рогатої худоби. Значну допомогу хліборобам села у відродженні господарства подали робітники Житомира. Виробничий колектив облмісцевпрому навесні 1946 року прислав колгоспові машини для вивезення добрив на поля, допоміг запчастинами.
1950 року троянівські колгоспи об’єдналися в один — «Більшовик», а згодом до нього приєднався колгосп сусіднього хутора Ставецького «Модрівець». За високі виробничі показники група колгоспників 1952 року була відзначена урядовими нагородами. Голові колгоспу П. Н. Грушкові і ланковій О. А. Кравець було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджені бригадир будівельної бригади М. І. Коберник, ланкові О. П. Гаврилюк та А. А. Дацюк.
Налагоджувалося й культурне життя села. Силами громадськості ремонтувалися школи, лікарня, будинок культури; завозилося паливо. Сіли за парти Троянівської школи діти п’яти навколишніх сіл. Розгорнув роботу будинок культури, в ньому успішно виступали гуртки художньої самодіяльності та агіткультбригада, читалися лекції і доповіді на актуальні теми з питань життя країни. 1947 року в Троянові вперше за повоєнні роки було проведено кінофестиваль, на якому демонструвалися кінофільми «Суд народів», «В горах Югославії», «Трактористи».
Прискореними темпами почало розвиватися господарство колгоспу після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Комуністи були ініціаторами соціалістичного змагання за підвищення продуктивності всіх галузей колгоспного виробництва. Рік у рік колгосп «Більшовик» виробляв більше зерна, продуктів тваринництва. 1955 року в господарстві було 600 голів великої рогатої худоби та 500 свиней. Неподільний фонд з 1950 по 1955 рік зріс з 943 тис. крб. до 4628 тис. Колгосп побудував з допомогою держави гідроелектростанцію. Було механізовано трудомісткі роботи на фермах.
1958 року до колгоспу «Більшовик» приєднались артілі ім. Енгельса села Залізні та ім. Кірова хутора Головенки. Тепер земельний фонд господарства досяг 6 тис. га. До 1800 голів зросло поголів’я великої рогатої худоби й до 1600 голів — поголів’я свиней. У 1958—1959 рр. колгосп придбав необхідну сільськогосподарську техніку. Це дало можливість максимально механізувати роботи в землеробстві і піднести його культуру.
1959 року колгосп виростив по 16 цнт зернових з гектара та по 200 — цукрових буряків, надоїв по 2333 кг молока від корови. В розрахунку на 100 га угідь було вироблено по 268 цнт молока та по 34 цнт м’яса.
За виробничими показниками колгосп вийшов у число передових господарств області і був учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Багатьох трудівників артілі відзначено медалями Виставки. З 1963 року колгосп називається «Світанок».
Господарство поглиблювало спеціалізацію в дальшому розвитку м’ясо-молочного тваринництва та вирощення цукрових буряків. Урожай зернових у 1966— 1970 рр. зріс на 3,4 цнт і становив 18,8 цнт, цукрових буряків — на 31 цнт і досяг 229 цнт з гектара. За цей час вироблено на кожні сто га угідь по 465 цнт молока і по 60,4 цнт м’яса. У восьмій п’ятирічці продуктивність праці в колгоспі зросла на 18 процентів.
Колгосп повністю перейшов на господарський розрахунок. Тваринництво стало високопродуктивною галуззю громадського господарства. Неподільний фонд у колгоспі становив 3184 тис. крб., загальний прибуток — майже мільйон крб. Зміцніла матеріально-технічна база колгоспу. 1970 року він мав 67 тракторів, 40 автомашин, 18 комбайнів різного призначення і багато інших сільськогосподарських машин.
За 1960—1970 рр. в колгоспі побудовано 12 чотирирядних корівників, 14 телятників, 5 конюшень, 8 зерносховищ, 4 свинарники, 2 приміщення для птахоферми, гараж з автомайстернею, хмелесушарню, пилораму, споруджено три ставки. Селище електрифіковане й радіофіковане. Всі виробничі процеси в колгоспі механізовані.
Готуючи гідну зустріч святу дружби народів, 50-річчю утворення СРСР, хлібороби 1972 року в колгоспі «Світанок» зібрали пересічно по 25,3 цнт зернових, надоїли по 2952 кг молока. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 562 цнт молока й по 73 цнт м’яса.
В господарстві працюють 2 механіки, 8 електриків, 50 трактористів, 6 комбайнерів, 64 шофери, 3 агрономи, 2 зоотехніки і 2 ветлікарі. На 30—35 проц. зросла оплата праці хліборобів за рахунок перевиконання планових завдань. З 1959 року колгосп очолює А. П. Добринський. За сумлінну працю і виробничі успіхи колгоспу А. П. Добринського нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Мешканців Троянова обслуговують універмаг та 6 спеціалізованих магазинів. Товарообіг магазинів зріс головним чином за рахунок збільшення продажу меблів, одягу, взуття та електротоварів.
Троянів має регулярне сполучення з Житомиром та багатьма сусідніми селами. За генеральним планом реконструкції й благоустрою село забудовуватиметься типовими одноповерховими та двоповерховими котеджами. Запроектовано будівництво середньої школи, стадіону.
Медичне обслуговування в Троянові забезпечують 40 медичних працівників, у т. ч. 8 лікарів. Тут працюють поліклініка та дільнична лікарня на 50 ліжок, обладнані найновішим медичним устаткуванням.
У середній та восьмирічній школах 50 учителів навчають 800 учнів. Поряд з школою — дитячий будинок та ясла-садок на 115 місць. Крім того, дитячі ясла є в бригадах. Для дітей шкільного віку в Троянові відкрито будинок піонерів, в організованих тут гуртках діти вивчають радіотехніку, фотосправу, навчаються музики, художньої вишивки, крою та шиття.
До послуг трудящих бібліотека, в якій близько 50 тис. книжок, широкоекранний кінотеатр, будинок культури, збудований на честь 50-річчя Радянської влади. В ньому працюють гуртки художньої самодіяльності та народний університет культури. Хор Троянівського будинку культури на республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, відзначений срібною медаллю.
Трудовими здобутками троянівці зустріли 50-річчя Великого Жовтня та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Понад 1400 робітників, колгоспників, інтелігенції Троянова взяли участь у ленінському ювілейному суботнику. За високі успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні за гідну зустріч ювілею, 160 чоловік нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
У центрі села в сквері споруджено пам’ятник засновникові Комуністичної партії та Радянської держави В. І. Леніну. Троянівці встановили також пам’ятник рицарю революції Ф. Е. Дзержинському.
Троянівська сільська Рада стала справжнім організатором боротьби трудящих за своєчасне виконання державних планів і соціалістичних зобов’язань. На своїх сесіях вона розглядає питання виконання виробничих і фінансових планів підприємствами й колгоспом, благоустрою та санітарного стану села, роботи культосвітніх закладів. В її складі п’ять комісій: сільськогосподарська, культосвітня, планово-бюджетна, побутового обслуговування, соціалістичної законності.
Господарські успіхи виробничих колективів, хліборобів Троянова забезпечуються високим рівнем організаторської та масово-політичної роботи, яку провадять партійні організації села. 130 комуністів, комсомольців, представників інтелігенції працюють лекторами, політінформаторами, агітаторами.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Троянова домагаються високих виробничих показників. В авангарді йдуть 82 члени і кандидати в члени партії, об’єднані в 5 партійних організаціях, понад сто комсомольців, велика армія активістів. Більшість комуністів і комсомольців працює безпосередньо на виробництві.
Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань третього вирішального року дев’ятої п’ятирічки, робітники, колгоспники, інтелігенція, всі виробничі колективи взяли підвищені зобов’язання на 1973 рік і сумлінно борються за їх виконання.
Радісне сьогодні Троянова, прекрасне його майбутнє. Воно виражено в новому п’ятирічному плані підприємств і колгоспу, в натхненній праці тисяч троянівців — активних бійців за велику справу Комуністичної партії.
В. О. МАТЯЩУК, X. П. ТИННИЙ