Волноваха, Волноваський район, Донецька область (продовження)
Винятково швидко розвивався вузол Волноваха в роки індустріалізації країни. Залізничники одержали й почали освоювати випущені вітчизняною промисловістю нові паровози, великовагові вагони. Розгорнувся рух за режим економії і раціоналізацію виробництва. У 1928/1929 рр. вантажооборот станції становив 106 371 тонну, тобто зріс у 3,3 раза порівняно з 1913 роком. У 1927 році тут було збудовано електростанцію. На заклик парторганізації трудящі селища у 1929 році дружньо передплатили Третю державну позику індустріалізації країни, включилися у змагання ударних бригад. Комсомольська організація вузла, що налічувала на той час 150 членів, створила загони «легкої кавалерії». На лютий 1930 року усі робітники і службовці вступили в ударні бригади, незабаром Волноваха стала ударним залізничним вузлом.
Енергійно боролися трудящі Волновахи за виконання п’ятирічних планів. Уже на середину 1932 року на вузлі з 27 паровозів — 26 було переведено на госпрозрахунок. Машиністи депо довели середньодобовий пробіг паровоза до 153 км замість 63 км на початок 1931 року, кількість «хворих» паровозів за цей час скоротилася з 33 проц. до 12,5 проц., а простої вагонів — з 29,5 проц. до 13,9 проц. Найкращих результатів домоглися паровозні бригади комуніста Й. Є. Варуші та І. І. Бурченка, що виконали план пробігу паровоза на 148 проц. і зекономили 20 проц. палива. Комсомольці вузла провели кілька суботників і декадників, вагонники включилися у всесоюзне змагання за найкращий вагонний парк.
Водночас розгорнулися роботи по реконструкції усього вузла. У 1932—1934 рр. були збудовані і обладнані новою технікою нові паровозне і вагонне депо, спорудили також механізовану гірку для формування поїздів, нову потужну електростанцію, ряд службових приміщень, поліпшено водопостачання, вузол було повністю електрифіковано. Для участі в реконструкції вузла сюди за путівками ЦК ЛКСМУ прибуло близько 500 комсомольців-будівельників. До XVII з’їзду ВКП(б) багато об’єктів вузла було достроково здано в експлуатацію. На II Донецькій обласній партконференції, яка відбулася в січні 1934 року, зазначалося, що «комсомольці вивели Волноваху у передову станцію». У 1934 році Волноваський вузол став зразковим і зайняв перше місце у конкурсі-змаганні залізничних станцій країни.
З 1935 року станція стала центром Волноваського відділку Південно-Донецької залізниці. На вузол почали надходити потужні вітчизняні паровози «ФД». Освоївши їх, кращі машиністи Ф. 3. Дирман, С. Д. Винський, М. П. Михалко та ін. уже в 1936 році довели середньодобовий пробіг паровоза до 247 км. У паровозному депо розгорнувся рух послідовників П. Ф. Кривоноса. Ініціатором швидкісного водіння великовагових поїздів на вузлі став комуніст Ф. 3. Дирман. За успіхи в роботі його першим на відділку було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1940—1941 рр. комуністи П. М. Чичиков, Й. Є. Варуша, С. Д. Винський, Т. І. Мокрий, Ф. П. Чернявський та ін. довели середньодобовий пробіг паровоза до 360 км, виконуючи норму на 133—135 проц. Напередодні війни на вузлі працювало понад 2 тис. робітників.
За роки перших п’ятирічок у Волновасі виникли підприємства місцевої та харчової промисловості: хлібозавод, завод безалкогольних напоїв, пункт заготзерно. Було реконструйовано млин у Платонівці, створено будівельну дільницю, автоколону. Відкрилося кілька побутових майстерень райпромкомбінату, почав працювати райхарчокомбінат, друкарня.
Ще в серпні 1930 року Жовтневий район було перейменовано у Волноваський, а через 8 років центр району, селище Волноваху, віднесено до категорії міст районного підпорядкування. З 7 січня 1932 року регулярно виходила районна газета «За більшовицькі темпи». У межі Волновахи увійшли сусідні села Платонівка та Карлівка, де були розташовані колгоспи «Культурна революція» і «Червоний партизан». Населення міста в 1939 році становило 15 261 чоловік.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Волновасі працювали 2 середні та семирічна школи, районний Будинок культури ім. В. І. Леніна і Палац культури залізничників ім. К. Маркса, 3 бібліотеки. Для дітей відкрили дитячі ясла і садок. Тут функціонували 2 лікарні, поліклініка. Спортивні змагання проходили на стадіоні «Локомотив».
Районна партійна організація на 1 січня 1941 року налічувала 957 комуністів, об’єднаних у 54 первинні парторганізації. Більшість комуністів (понад 520 чоловік) працювала на транспорті, підприємствах і установах міста, де було створено 28 первинних партійних організацій. У травні 1941 року тільки на залізничному вузлі працювало 250 комуністів. Комсомольська організація району виросла з 1040 чоловік у 1932 році-до 2840 у 1940 році.
Місто залізничників жило активним трудовим і політичним життям.
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни сотні його жителів пішли на фронт, серед них добровольці: секретар парткому вузла П. Н. Дубовик, комсомольський працівник I. X. Мірошников, учитель П. І. Бурмак, колгоспник І. М. Минченко та багато інших.
У липні 1941 року партком вузла накреслив заходи щодо організації роботи у воєнний час. На допомогу Червоній Армії залізничники в серпні 1941 року обладнали броне-площадку. Колгоспники Волноваського району виступили з ініціативою — здати у фонд оборони країни понад план м’ясо і птицю. Трудівники міста взяли активну участь у спорудженні протитанкових укріплень. На початку жовтня 1941 року фронт наблизився до Волновахи. У глибокий тил було евакуйовано рухомий склад та найцінніше обладнання залізничного вузла, а також худобу та сільськогосподарські машини з колгоспів і МТС району. Стримуючи ворога, тут вела бої 18-а армія (командуючий — генерал В. Я. Колпакчі) Південного фронту.
11 жовтня 1941 року місто окупували фашистські загарбники. Почалися важкі дні гітлерівського кривавого режиму. Фашисти розстріляли близько 100 радянських громадян, у т. ч. 35 комуністів і комсомольців, серед них — голову колгоспу П. С. Шацького, працівника військкомату Т. М. Михалка, машиніста М. М. Каменецького та інших.
Незважаючи на терор, радянські люди вели активну боротьбу проти фашистських загарбників. У грудні 1941 року патріоти знищили гітлерівський пост, що охороняв залізницю у районі Великоанадольського лісу, а в жовтні 1942 року групу фашистів біля хутора Мар’янівки (тепер у складі м. Волновахи). На території Волноваського району і в місті діяло кілька патріотичних і підпільно-розвідувальних груп. Ще 8 жовтня 1941 року, напередодні відступу Червоної Армії, командування Південного фронту залишило в місті для розвідувальної роботи радиста — лейтенанта В. І. Шапинського і місцевого жителя 65-річного Ф. С. Стрижака, на квартирі якого була явка, їхніми активними помічниками стали залізничники І. Г. Тесля, електромонтер станції Волноваха комсомолець І. І. їжак з сестрою Г. І. Попко. За розвідувальними даними, що їх передавав В. І. Шапинський, радянська авіація протягом грудня 1941 — серпня 1943 рр. не раз бомбила фашистські ешелони, склади боєприпасів, порушувала електропостачання станції. Розвідники діяли до вересня 1943 року, після чого В. І. Шапинський повернувся у свою частину (навесні 1944 року він загинув при виконанні бойового завдання).
18 квітня 1942 року юні патріоти М. Гвоздь та І. Семенчук у с. Свободному знищили фашистський пост і організували диверсію на залізниці Волноваха — Маріуполь. Незабаром їх заарештували і 1 травня повісили. Радянські розвїдники-парашутисти О. А. Заблоцька та Д. К. Бречко, послані в район Волновахи за завданням командування Червоної Армії, а також місцевий житель Д. М. Гребенник, що допомагав їм, збирали розвідувальні дані, організовували диверсії, знищували гітлерівців. У квітні 1942 року С. Ф. Герасимов установив зв’язок з радянськими розвідниками-парашутистами і допомагав їм. Фашисти виявили на його квартирі міни, гранати і парашути. Всю його сім’ю гітлерівці розстріляли, а наприкінці травня того ж року схопили і повісили самого С. Ф. Герасимова. Влітку 1943 року було розстріляно волноваських підпільників—медпрацівника Л. Лідовську і машиніста паровоза Ф. В. Філіпських. Разом з групою патріотів вони подавали допомогу полоненим бійцям і командирам Червоної Армії, поширювали зведення Радянського інформбюро, організували в Маріуполі втечу групи військовополонених.
Жителі Волновахи брали також участь у партизанському русі в інших районах країни. Так, син Ф. В. Філіпських — Євген — вихованець Волноваської комсомольської організації, що працював до війни спершу машиністом, а потім вагонним майстром на станції Волноваха, з перших днів Великої Вітчизняної війни був на фронті. У серпні 1941 року він потрапив в оточення й організував партизанську бригаду «Полум’я», яка протягом 3 років діяла в лісах Білорусії. За виявлену мужність і героїзм у боротьбі з фашистськими загарбниками йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни полковник Є. Ф. Філіпських працював на партійній роботі в Білорусії.
За 23 місяці окупації фашисти завдали місту величезних збитків. Понад 1 тис. радянських громадян вони вигнали з Волноваського району на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини. Особливо лютували фашисти напередодні свого відступу. Вони зруйнували вокзал, паровозне й вагонне депо, електростанцію, майже всі технічні споруди, зв’язок, станційні колії, систему і засоби водопостачання. В руїнах лежали 2 школи, лікарня, палац культури, 46 житлових будинків, службові і технічні приміщення вузла. Було зруйновано 32 км залізничної колії. Збитки, завдані тільки залізничному транспорту, становили близько 36 млн. крб. Другу колію на дільниці Волноваха—Маріуполь фашисти зняли і вивезли. Майже цілком було знищено майно колгоспів «Культурна революція» і «Червоний партизан», а також підсобного господарства вузла — радгоспу «Транспортник».
10 вересня 1943 року після запеклих боїв на річці Кальміусі частини 28-ї армії Південного фронту (воїни 11-го танкового корпусу під командуванням генерала М. М. Радкевича і 5-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала 0. Г. Селіванова) визволили Волноваху від окупантів. У боях за місто відзначилася 3-я гвардійська стрілецька дивізія генерала К. О. Цаликова. Землякам-уральцям цієї дивізії Свердловський обком ВКП(б) надіслав привітання, в якому говорилося: «Ваші воєнні подвиги запалюють трудящих Уралу на нові успіхи в ім’я якнайшвидшого розгрому і вигнання німецьких окупантів з України. Від щирого серця бажаємо вам нових успіхів». У визволенні міста брали участь також і пілоти полку тричі Героя Радянського Союзу 0. І. Покришкіна.
Відразу ж після вигнання гітлерівців трудящі Волновахи приступили до відбудови економіки міста. Цією роботою керували Волноваський райком КП(б)У, райвиконком і міська Рада депутатів трудящих, що відновили свою діяльність 10 вересня 1943 року. На відбудові вузла, крім залізничних військ, щодня працювало близько 515 жителів міста. Уже через 3 дні після визволення станція почала пропускати поїзди. По-бойовому працювала в ті дні партійна організація вузла, що налічувала насічень 1944 року 150 комуністів. Завдяки самовідданій праці залізничників і будівельників на кінець 1943 року стали до ладу підсобні цехи і 2 секції паровозного депо, електростанція. Було налагоджено зв’язок, водопостачання, відбудовано гуртожиток, кілька житлових будинків, магазинів і їдалень. Паровозне депо і Волноваський відділок залізниці в листопаді — грудні 1943 року зайняли перше місце на Південно-Донецькій залізниці і завоювали перехідний Червоний прапор НКШ і ВЦРПС. Стали до ладу млин, хлібозавод, кілька побутових майстерень. Почала функціонувати поліклініка, відновилися заняття в школах. Уже в перші роки після визволення міста тут працювали лікарня, 3 школи, школа робітничої молоді, бібліотека. Було відбудовано Палац культури ім. К. Маркса, багато житлових будинків, відкрито нові магазини, побутові майстерні, райхарчокомбінат тощо. У 1946 році збудовано нове приміщення районного Будинку культури ім. В. І. Леніна.
Трудящі міста взяли активну участь у збиранні подарунків для Червоної Армії і коштів на будівництво танків для 65-ї танкової бригади, що визволяла Волноваху. Залізничники вузла зібрали 658 тис. крб., колгоспник І. Я. Шпаренко передав з власних заощаджень 30 тис. крб., а всього трудящі міста внесли у фонд оборони 1458 тис. карбованців.
Долаючи величезні труднощі, люди працювали під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги». Розгорталося масове соціалістичне змагання. У 1944 році серед 2549 робітників і службовців вузла понад 1380 були стахановцями і 674 — ударниками. Річний план колектив паровозного депо виконав на 130 проц., вагонного — на 140 проц., дистанції зв’язку — на 141 проц., станції Волноваха — на 147 проц. На 225—235 проц. виконали виробничі завдання колективи механічного і комсомольсько-молодіжного автоматного цехів, очолювані комуністами Г. В. Чувилком і П. Є. Циганком. Взірець у праці показували машиністи паровозів М. В. Гарасько, І. І. Макаренко, К. С. Бельдей, І. Г. Тараненко, С. I. Валика, механік-раціоналізатор В. Д. Ярославцев. По 2—3 норми виконували щодня Г. К. Сарака, О. Плахтієнко, І. Пустовійт, Б. Гаркуша, А. Маринець та ін. Комсомольська організація вузла, що налічувала 1944 року 192 чоловіка, створила 15 комсомольсько-молодіжних цехів, змін і бригад, які систематично перевиконували виробничі завдання. У 1944 році паровозне і вагонне депо станції Волноваха кілька разів завойовували перше місце на Південно-Донецькій залізниці, а колектив першої дистанції зв’язку і сигналізації було нагороджено перехідним Червоним прапором НКШ і ВЦРПС. Робітники вузла подавали велику допомогу і підшефним колгоспам — «Культурна революція», «Червоний партизан» і радгоспу «Транспортник». У 1944 році ці колгоспи і радгосп повністю освоїли свої довоєнні посівні площі. Велика група волноваських залізничників брала участь у відбудові транспорту у визволених західних областях країни.
У 1945 році відбудова вагонного і паровозного депо у Волновасі в основному була завершена. За самовіддану працю колективу паровозного депо вручили на вічно зберігання перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони СРСР.
Активно включилися залізничники Волновахи у боротьбу за дострокове виконання плану першої післявоєнної п’ятирічки. У 1947 році колективи паровозного і вагонного депо, що виконали річне завдання на 329 проц., зайняли перше місце на Південно-Донецькій залізниці. Високих показників у праці домоглися комуністи — машиністи Й. Є. Варуша, І. К. Андрієнко, В. І. Тищенко, Я. М. Голуб, Ю. П. Мокрий, Ф. П. Чернявський, Ф. Поздняков, С. В. Єршов та ін., що довели середньодобовий пробіг паровоза до 357— 389 км, замість 261 км за планом, водили великовагові поїзди, зекономили багато палива. Тільки у 1945—1947 рр. понад 150 залізничників Волновахи за самовіддану працю було нагороджено орденами і медалями СРСР. У 1949 році з 4032 робітників і службовців вузла у змаганні брало участь 3991 чоловік. Серед них — 2224 стахановці, 1296 ударників, 332 послідовники лунінського руху. Уже в серпні 1949 року працівники паровозного депо виконали п’ятирічний план перевезення вантажів, а вузол у цілому досяг довоєнного рівня вантажообороту і набагато перевищив його за пробігом і технічною швидкістю паровозів.
Значних успіхів добилися у перші післявоєнні роки і колгоспи «Культурна революція» та «Червоний партизан». У 1948 році за вирощування високих урожаїв велику групу колгоспників нагородили орденами і медалями СРСР, а ланковій — комуністці У. С. Мастепан у травні 1949 року було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У 1950 році обидва колгоспи об’єдналися в один — ім. Чапаева, більша частина бригад і землі якого незабаром відійшли до Новогригорівської сільської Ради Волноваського району.
У роки наступних п’ятирічок Волноваський райком КП України, районна і міська Ради депутатів трудящих провели велику роботу щодо мобілізації трудящих на розвиток економіки. У місті побудовано нові підприємства: комбінат хлібопродуктів, харчокомбінат, заводи будівельних матеріалів, асфальто-бетонний, молочний та ін. За семирічку було проведено реконструкцію залізничного вузла — локомотивного депо, служб сигналізації і зв’язку. Електрифіковано дільниці Волноваха — Донецьк і Волноваха — Жданов. Депо устатковано новими верстатами, автокарами, пневматичними підйомниками, проведено денне освітлення. Збудовано новий вокзал.
Волноваха стала значним центром харчової промисловості і будівельної індустрії. У 1967 році докорінно перебудовано молочний завод — тут почали випускати 13 видів продукції на суму понад 4 млн. крб. на рік. На південній околиці міста височать корпуси комбінату хлібопродуктів. Протягом року комбінат переробляє понад 4 млн. пудів зерна і технічних культур. Розширився комбінат харчових продуктів. Тут є цехи газованих і фруктових вод, консервування, кондитерських виробів. Річний обсяг продукції підприємства — 1 млн. крб. Порівняно з 1950 роком виробництво зросло вдвоє. У місті є млин, олійниця, хлібозавод, пересувна механізована колона тресту «Ждановсільбуд», а також Волноваський «Міжколгоспбуд», де працюють понад 460 робітників. Тут створено механізовані столярні та деревообробні цехи, завод залізобетонних конструкцій. Будівельники «Міжколгоспбуду» протягом 1966—1967 рр. здали в експлуатацію приміщення і споруди загальною вартістю 4 млн. карбованців.
Багато будівельних матеріалів (понад 1 млн. шлакоблоків і 1,2 млн. штук тротуарної плитки) виробляє на рік Волноваський райпромкомбінат, до складу якого входять завод шлакоблоків, завод по виробництву вапна, цех залізобетонних конструкцій та інших.
Великим підприємством, оснащеним новою технікою, є районне об’єднання «Сільгосптехніки», що має механічний, ковальський, слюсарний цехи для ремонту тракторів, комбайнів, автомобілів та ін. сільськогосподарських машин.
У місті є також велика автобаза, комбінат побутового обслуговування. Розвідку корисних копалин веде Приазовська геологорозвідувальна експедиція. Крім депо, відділів і служб залізничного вузла, у Волновасі працюють ще 7 підприємств і 72 інші організації та установи, де трудиться 6020 чоловік.
На всіх підприємствах міста широкого розповсюдження набули нові форми соціалістичного змагання. У вагонному депо почесного звання колективів комуністичної праці удостоєно 2 цехи і 3 бригади, звання ударників комуністичної праці — понад 300 чоловік. Звання колективу комуністичної праці завоювали і працівники вокзалу станції Волноваха. Всього на вузлі і промислових підприємствах міста працює понад 1800 ударників комуністичної праці. Машиніст тепловоза локомотивного депо, Герой Соціалістичної Праці, комуніст М. Є. Варуша за три з половиною роки п’ятирічки провів понад 240 великовагових поїздів і зекономив понад 50 тонн дизельного палива. Серед передовиків виробництва — токар вагонного депо М. П. Прокопенко, старший наглядач вагонів І. І. Колесник, бригадир дистанції шляху І. Ю. Ткаченко, слюсар Волноваської дистанції сигналізації і зв’язку О. Г. Васильченко та багато інших.
За успішне виконання семирічного плану велику групу трудящих міста у 1966 році удостоєно високих урядових нагород. Вдруге орденом Леніна нагороджено першого секретаря Волноваського райкому КП України В. С. Тетерюка, який ось уже більше десяти років очолює районну партійну організацію. Орденом Леніна нагороджено складача поїздів станції Волноваха Г. І. Лайденова, орденом Трудового Червоного Прапора — майстра локомотивного депо Г. В. Чувилка і старшого геолога Приазовської геологорозвідувальної експедиції П. С. П’ятницю, орденом «Знак Пошани» — кращого токаря залізничного вузла О. Р. Голубничого та інших.
До 50-річчя Радянської влади багато колективів підприємств і організацій міста були відзначені перехідними і пам’ятними ювілейними прапорами. Трудящі Волноваського району за успіхи у спорудженні колгоспних і радгоспних зрошувальних систем одержали перехідний Червоний прапор ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР. За досягнення у виробництві сільськогосподарської продукції, у господарському і культурному будівництві у зв’язку з 50-річчям Великого Жовтня Волноваський район було нагороджено пам’ятним Червоним прапором Донецького обкому КП України, обласної Ради депутатів трудящих і обласної Ради профспілок. Перехідний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ завоювала комсомольсько-молодіжна зміна О. І. Купченка на станції Волноваха.
Перехідними і пам’ятними ювілейними прапорами обласних і районних організацій були нагороджені колективи Волноваської енергодільниці, локомотивного депо, райспоживспілки, молокозаводу, дистанції зв’язку і споруд, вузла зв’язку, дорожного відділу, дорожно-експлуатаційної дільниці. Групі ветеранів революції і громадянської війни вручили ордени і медалі СРСР. Серед них ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно колишніх голову Волноваського ревкому А. Г. Хавикова, керівника продзагону Г. В. Ананьева та інших.
У період підготовки до 50-річчя Жовтня Волноваський райком КП України, районна і міська Рада депутатів трудящих, партійні організації, а також усі трудящі міста і району виступали ініціаторами «Волноваської дворічки» — дворічного плану оновлення та впорядкування сіл і населених пунктів району. Своє зобов’язання вони з честю виконали. За 2 роки (1966—1967 рр.) було прокладено понад 580 км (при зобов’язанні 500 км) шляхів з твердим покриттям, що сполучили всі 35 колгоспів і радгоспів з районним центром, а також з іншими селами. За ці ж два роки у районі збудували 20 шкіл (замість 3-х по плану), 47 дитячих закладів, 16 клубів і палаців культури, 41 магазин, 2 лікарні, 40 фельдшерсько-акушерських пунктів, спортивні споруди, а також розпочато будівництво ще 47 різних об’єктів культурно-побутового призначення.
Розвивається, росте, упорядковується Волноваха. Про це дбає насамперед районна парторганізація, яка налічує 6088 комуністів, об’єднаних у 151 первинній партійній організації. Понад 1740 комуністів працюють на підприємствах і в установах міста, де створено 49 парторганізацій. 36 первинних комсомольських організацій об’єднують 1922 комсомольці.
У складі Волноваської міськради— 73 депутати, в їх числі 30 жінок. Серед народних обранців 38 комуністів. Створено 10 постійних комісій, де працюють 64 депутати. Депутати міськради розв’язують питання господарського і культурного будівництва. Особливо енергійно працює постійна комісія комунально-побутового господарства і впорядкування міста, очолювана найстарішим депутатом міської Ради, директором заводу будматеріалів І. А. Кальяновим. Велику громадську роботу проводять і такі депутати, як П. Р. Пархоменко — кращий складач поїздів станції Волноваха і член виконкому міськради, І. І. Горенко — слюсар локомотивного депо, В. Н. Мазун — тесляр, Г. І. Панишко — бригадир тракторної бригади та інші.
Багато робітників і службовців міста беруть активну участь у роботі різних громадських організацій. У Волновасі працюють 2 селищні, 4 мікрорайонні та 59 квартальних і будинкових комітети, 23 жінради, 28 товариських судів, ради пенсіонерів на підприємствах і в 4 мікрорайонах. За громадським порядком стежать 36 народних дружин, що налічують понад 800 дружинників. Міська Рада провела велику роботу щодо перепланування і впорядкування вулиць та центральної частини міста, де тепер створено нову площу ім. В. І. Леніна. Збудовано багатоповерхові будинки, школи, магазини, побутові майстерні. На 1 січня 1969 року у Волновасі було 212 державних будинків загальною площею 34 116 кв. метрів і понад 5600 індивідуальних будинків трудящих. З 1906 га земель у міській смузі забудовано 754 га, а 503,6 га зайнято зеленими насадженнями. Закладено новий парк. Збудовано чудовий автовокзал, споруджено міську автоматичну телефонну станцію на 1500 номерів, міжміський телефон і телеграф, вузол зв’язку залізничників на 750 номерів, будинок зв’язку, кілька поштових відділень. Зведено багатоповерхове приміщення комбінату побутового обслуговування, готель, лазне-пральний комбінат, комбінат комунальних підприємств. Тут працюють 64 підприємства роздрібної торгівлі, 9 підприємств громадського харчування.
Населення Волновахи обслуговує поліклініка, центральна районна і залізнична лікарні, пункти швидкої допомоги, 3 аптеки. Медперсонал налічує 80 лікарів і 371 медпрацівника з середньою спеціальною освітою.
У місті — 8 шкіл (4 середні, восьмирічна, школа-інтернат і 2 школи робітничої молоді), де 288 учителів виховують 4459 учнів, 240 дітей навчаються у музичній школі по класу фортепіано, баяна, духових і народних інструментів, скрипки. Працюють 7 дитячих дошкільних закладів на 900 місць. У 13 гуртках будинку піонерів беруть участь понад 400 школярів. Дитячий сектор є і при клубі залізничників.
До послуг трудящих — 3 клуби (районний Будинок культуризм. В. І. Леніна, клуб залізничників ім. К. Маркса і клуб колгоспу ім. Чапаева). Всі вони мають кінозали. При них працюють гуртки художньої самодіяльності — хорові, драматичні, танцювальні, вокальні, музичні, дитячі студії тощо, де беруть участь близько 700 чоловік.
Місто має свій радіовузол. Майже в кожній сім’ї — радіоприймач і телевізори, що дає змогу трудящим дивитись і слухати радіо- і телепередачі з Москви, Донецька, Києва та ін. міст країни. Населення передплачує 22 700 примірників газет і журналів. Регулярно виходить українською і російською мовами районна газета «Прапор праці» («Знамя труда»). Систематично читають лекції в клубах, на підприємствах і в установах учителі, лікарі, інженери, агрономи — члени товариства «Знання». У місті є також кінотеатр, 10 бібліотек з книжковим фондом у 142 525 томів, літній кінотеатр, парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня. Споруджуються два палаци культури і стадіон на 5 тис. місць зі спортивним залом і плавальним басейном. Одним з кращих в області визнано сільський показовий автомотоклуб. З Волновахи ходять автобуси в Донецьк та ін. міста області, в 19 сіл, діють 3 внутріміські автобусні маршрути, є невеликий таксомоторний парк. В особистому користуванні громадян Волновахи понад дві тисячі легкових автомашин, мотоциклів і моторолерів.
Місто оточує широка смуга лісопарку. Поблизу Волновахи знаходиться одна з найвищих точок Приазовської височини — Могила Гончариха (278 м над рівнем моря), а за 3 км від міста починається Великоанадольський лісовий масив. Закладено його було восени 1843 року1, коли поручник корпусу лісничих, молодий російський учений-лісівник В. Є. Графф зі своїми першими учнями, селянськими хлопчиками-підлітками, висіяв у верхів’ях балки Кашлагач насіння ясеня, дуба і клена, а через 2 роки, восени 1845 року, почав перші посадки саджанців. Великоанадольський ліс, що розкинувся тепер на 2600 га, є зразковим степовим лісонасадженням.
Розквітло місто за роки Радянської влади. Трудящі Волновахи люблять своє місто і докладають усіх зусиль для дальшого розвитку його економіки і культури.
М. М. МОРИЛЬОВ, Д. А. ПЕРШАК