Возз’єднання Західної України з Радянською Україною
Відразу після визволення Львівщини з-під гніту буржуазно-поміщицької Польщі тут почали виникати перші справді народні органи влади — тимчасові управління у містах і селянські комітети в селах. Саме на їх долю випала місія проведення перших революційних перетворень на Львівщині. Спираючись на підтримку широких народних мас, вони ліквідували старий апарат гноблення і насилля і стали єдиними центрами політичного, господарського і культурного життя визволеного народу.
Велику роботу провели тимчасові управління та селянські комітети у налагодженні нормальних умов життя у визволених районах. Виняткову активність проявляли колишні члени КПЗУ.
Питання про характер майбутньої влади на Західній Україні, її суспільний і державний лад вирішили обрані 22 жовтня 1939 року в обстановці величезного політичного піднесення Народні Збори Західної України. Серед обраних у Народні Збори Західної України депутатів були: письменник С. Тудор, активні діячі революційного руху О. Кожан, М. Олексюк, І. Тишик, Й. Завадка, М. Садовий, М. Соляк, М. Кіх та багато інших.
Народні Збори прийняли історичні декларації про встановлення Радянської влади в Західній Україні, про прийняття Західної України до складу Радянського Союзу з включенням її у суверенну Українську соціалістичну державу, про націоналізацію банків і великої промисловості, про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель та земель великих державних урядовців.
1 листопада 1939 року V позачергова сесія Верховної Ради СРСР задовольнила просьбу Народних Зборів Західної України і прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР з возз’єднанням її з Радянською Україною. 15 листопада 1939 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки, заслухавши заяву Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України, ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу Української РСР.
Возз’єднання Західної України з Радянською Україною було тріумфом ленінської національної політики. Глибоко знаменним є те, що возз’єднання відбулося в рамках не старої, а нової, соціалістичної України, невід’ємної складової частини СРСР. У цих умовах воно відкрило перед Західною Україною гігантські можливості для її економічного, політичного і культурного розвитку. Це був революційний стрибок від національно-колоніальної залежності, безправ’я і відсталості в системі капіталізму до свободи, національної рівноправності, до відродження і прогресу в системі соціалізму, стрибок від поневолення поміщиками і капіталістами до радянського суспільного ладу.
24 березня 1940 року в Західній Україні в обстановці величезного політичного піднесення відбулися вибори до Верховної Ради Союзу РСР і до Верховної Ради Української РСР. До Верховної Ради Союзу РСР обрано 35 депутатів, до Верховної Ради Української РСР — 80 депутатів.
Відразу після возз’єднання Комуністична партія і Радянський уряд накреслили заходи по ліквідації економічної відсталості західних областей Української РСР.
Одночасно створено було всі необхідні умови для їх реалізації. З братніх республік та з інших областей Радянської України прислано фабрично-заводське устаткування, сільськогосподарські машини, досвідчені технічні кадри і т. п.
Важливою запорукою успіхів економіки возз’єднаної Львівщини було проведення в життя історичної Декларації Народних Зборів по питанню промисловості. На виконання цієї Декларації у Львівській та колишній Дрогобицькій областях націоналізовано 842 промислові підприємства.
За короткий період часу після возз’єднання до Великої Вітчизняної війни соціалістична промисловість Львівської області у своєму розвитку пішла значно вперед. У 1940 році вона не тільки досягла рівня 1939 року, але й значно перевершила його. Швидко розвилась нафтова промисловість. Відбудовувались зруйновані підприємства, пускались у дію законсервовані. В 1941 році в нафтовому басейні вже діяло 2416 нафтових вишок, 19 нафтопереробних заводів, які переробляли від 32 до 35 тис. тонн нафти.
Змінилось життя робітників. їх реальна заробітна плата стала набагато перевищувати злиденні заробітки за часів панської Польщі. Робітники забезпечувалися квартирами, одержували щорічні оплачувані відпустки.
Істотні зміни відбулись і в сільському господарстві. Ліквідація поміщицького і монастирського землеволодіння забезпечила можливість наділення землею безземельних і малоземельних селян. У Львівській і Дрогобицькій областях 183 757 селянських господарств одержали 230 тис. гектарів землі. Крім того, в індивідуальне користування селян роздано понад 12 600 коней, 26 448 корів та інше. Були створені машинно-тракторні станції. На початку 1941 року на Львівщині вже було 698 тракторів (у 15-сильному обчисленні), а також багато інших сільськогосподарських машин. Машинно-тракторні станції подали чималу допомогу одноосібним селянським господарствам.
Але найбільшим стимулом для розвитку сільського господарства було об’єднання дрібних селянських господарств у великі колективні соціалістичні господарства. Використовуючи досвід соціалістичного будівництва на селі в Радянському Союзі, трудяще селянство Львівщини впевнено ставало на принципіально новий шлях організації сільськогосподарського виробництва. Цьому передувала велика організаційно-політична робота, яку проводили у селах Львівщини партійні організації. В лютому 1940 року відбулась нарада передовиків сільського господарства республіки, в якій взяли участь і представники селян Львівщини. Соціалістична перебудова села відбувалася в умовах гострої непримиренної класової боротьби з залишками експлуататорських класів та їх ідеологами — українськими буржуазними націоналістами.
На 1 червня 1941 року на Львівщині було створено 631 колгосп, в яких було об’єднано 31 910 селянських господарств. Колективізація відкрила селянству Львівщини шлях до добробуту. Це було яскравим доказом переваги соціалістичного сільського господарства над малорентабельним одноосібним господарством.
Радянська влада забезпечила трудящим Львівщини всебічний культурний розвиток. Назавжди по-кінчено з політичним і національним гнітом. Залучаючись до участі в державному управлінні, трудові маси самі стали господарями своєї долі. В 1939— 1941 р. на Львівщині відбулися значні культурні перетворення. Запроваджено загальне безплатне навчання в школах. На початку 1940/41 навчального року вже працювало 1972 загальноосвітні школи (без шкіл робітничої, сільської молоді та дорослих), в яких навчалось 365,3 тис. учнів. Систему освіти реорганізовано так, щоб вона відповідала вимогам комуністичного виховання учнів. Розгорнуто широку роботу по підготовці учительських кадрів для шкіл. Вчителі розпочали навчання з неписьменними.
Інтенсивна діяльність проводилася по будівництву вищої школи. В 1940/41 навчальному році на території Львівської області працювали 9 вищих учбових закладів, в яких навчалось 10,2 тис. студентів, а також 33 технікуми з 5,6 тис. учнів. Вперше діти трудящих Львівщини могли безперешкодно вступати у вузи. Вищі учбові заклади та наукові установи, створені у Львові, стали важливими осередками науки. У наукову роботу активно включились академіки Української РСР Ф. Колесса, В. Щурат, М. Возняк та інші українські вчені, які зазнавали переслідувань у період польської окупації.
Проявляючи неухильне піклування про культурний ріст трудящих, партія й уряд розширяли сітку культурно-освітніх установ. У 1940 році на Львівщині налічувалось 1191 клубна установа, 708 масових бібліотек (з книжковим фондом 670,2 тис. примірників), 116 кіноустановок, 12 музеїв і 6 театрів. У тісних творчих зв’язках з усіма радянськими письменниками, художниками і композиторами розгорнули кипучу діяльність львівські письменники, художники і композитори. Швидко розвивалась народна творчість.
Досягнення трудящих Львівщини в галузі соціалістичної змістом і національної формою української культури були торжеством ленінської національної політики, переконливим доказом того, що лише соціалістичний лад може забезпечити всебічне духовне зростання людей.