Виникнення і розвиток міста Харків
Харків — місто обласного підпорядкування, центр Харківської області, один із найбільших промислових, наукових і культурних центрів Радянської України і всього Радянського Союзу. Розташований на місці злиття річок Харкова, Лопані та Уди (басейн Сіверського Дінця). Територія сучасного Харкова — 270 кв. км. Великий вузол залізничних, автомобільних шляхів та авіаліній. Населення — 1091,7 тис. чол. Адміністративно поділяється на 8 районів: Дзержинський, Жовтневий, Київський, Комінтернівський, Ленінський, Московський, Орджонікідзевський, Червонозаводський.
Територія, на якій розміщений Харків, як про це свідчать археологічні пам’ятки, досить інтенсивно заселялася вже у II тисячолітті до н. е. Тут, в районі Курязь’кого монастиря, знайдено предмети періоду бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), зокрема мідна сокира, поховання з кам’яним молотком (на вул. Данилевського) та кілька поселень поблизу станцій Основа, Гути, Жихор. Тут жили люди і за скіфських часів (VI—III століття до н. е.). Знахідки скіфського часу виявлені також в урочищі Саржиний Яр та на Холодній Горі. З сарматських часів (III століття до н. е.— І—II століття н. е.) зберігся на терені Харкова скіфсько-сарматський могильник біля Липового Гаю.
Рештки ранньослов’янських поселень II—VI століть н. е. (Черняхівська культура) виявлені на околиці Павлівни, біля цегельні та в урочищі Саржиний Яр, на площах Тевелєва та Рози Люксембур. Про те, що слов’янські поселення існували тут і в період Київської Русі, свідчать знахідки біля залізничної станції Харків, у Проїжджому провулку та на Холодній Горі х. Найвизначнішою пам’яткою VII — початку XIII століття є Донецьке городище — місто Донець, що згадується в Іпатівському літопису (1185 р.), в зв’язку з втечею Новгород-Сіверського князя Ігоря з половецького полону.
Інші археологічні пам’ятки (скарб арабських монет VIII століття, бронзові дзеркальця з арабськими написами тощо), знайдені в районі Харкова, свідчать про зв’язки слов’ян у VIII—XII століттях з Поволжям і ірано-арабським Сходом, а кам’яні баби — про перебування на цій території кочових племен (X—XII століття).
Неодноразові напади кочовиків, монголо-татарська навала призвели до спустошення цього краю.
За писемними джерелами не можна точно визначити рік заснування Харкова, але вони дають підстави твердити, що перші переселенці з Правобережної України з’явились на території сучасного міста до 1654 року, ще в період визвольної війни українського народу проти польської шляхти 3. Так, зокрема, збереглася скарга бєлгородського духівництва до воєводи Шереметєва, де зазначається, що в 1654 році «прийшлі люди», які оселилися по річках Лопані і Харкові, захопили церковні вотчини і за государевим указом збудували тут нове місто Харків. Чолобитники просили виселити нових переселенців, а залишити лише 37 родин, які поселилися раніше. Зберігся іменний список дорослих жителів Харкова, що служили в козацькому полку, датований 1655 роком. Дійшов до нас і указ царя Олексія Михайловича 1656 року, в якому сказано: «Велено быти на нашей службе для городского строения… в Харькове воину Селифонтову».
Перші жителі Харкова, незалежно від походження та роду занять, записувались до Харківського козацького полку. У списку від 1655 року зареєстровано 587 козаків; вони були поділені на 6 сотень, що, в свою чергу, складалися з десятків.
Крім військової служби, жителі Харкова займалися мисливством і рибальством, заводили пасіки і, освоюючи цілинні землі, починали займатись хліборобством.
У 1656—1659 рр. в Харкові споруджено фортецю. Місто оточували глибокий рів і подвійна стіна з дубових колод з 10 баштами. За переписом 1662 року, фортеця мала 11 гармат, 402 ядра, 8 бочок пороху та значні запаси свинцю. Під фортецею проходили численні радіально розташовані підземні ходи. Всередині фортеці були садиби козаків, які жили тут разом із своїми сім’ями, інколи досить великими. Крім козаків і старшини, тут жили ремісники, купці, духівництво.
Після зведення фортеці, що займала ключові позиції на прикордонній лінії Бєлгород — Новий Оскіл — Воронеж. Харків стає важливим опорним пунктом Російської держави в боротьбі проти кримських і ногайських татар. Харківські козаки брали участь у війнах Російської держави, зокрема в Азовських походах (1695—1696 рр.), Північній війні (1700—1721 рр.)6, російсько-турецькій (1735— 1739 рр.), Семилітній війні (1756—1763 рр.).
Поступово Харків втрачав своє значення як військова фортеця і розвивався як великий центр ремесел і торгівлі. Збільшується кількість населення. Посилюється його розшарування. Якщо раніше всі жителі Харкова поділялись на старшину, козаків, підсусідків і підпомічників, то матеріали перепису 1732 року розрізняють далеко більше соціальних груп.
Переважну більшість населення тодішнього Харкова — 2502 з 3714 чоловік — становили козаки і селяни, 492 чол. — цехові ремісники, 163 чол. — робітники і наймити.
Зростає і чисельність заможної верхівки. Так, той же перепис виділяє 186 чоловік козацької старшини і духівництва, 205 шинкарів і торговців.
Серед найпоширеніших ремесел у Харкові на початку XVIII століття було килимарство (виготовлення ворсових килимів — коців).
Цим промислом займалося кількасот господарств, в деяких з них налічувалось до двох десятків найманих робітників. Щороку харківські промисли давали близько 26 тис. коців. За обсягом виробництва коцярський промисел займав перше місце в тодішній Росії.
Харківські коці, виконані українськими майстрами за народними мотивами, відзначалися добротністю та красою і славились далеко за межами України.
Поширене було і виробництво дукачів, перснів, сережок тощо. Розвиваються також ремесла: шкіряне, шевське, ковальське, слюсарне, столярне та інші. Значних розмірів набувають гуральництво і цегельне виробництво: у 1765 році в місті було 9 цегелень, 4 пивоварні і 4 солодовні, 27 водяних млинів. Виникають і підприємства мануфактурного типу.
Незважаючи на розвиток промисловості; все ж основним заняттям населення в цей час було сільське господарство. В 1780 році хліборобством у Харкові займалося близько 70 процентів жителів. Цей процент весь час зменшувався і на початку XIX століття становив 18, а число ремісників збільшилося до 47 процентів.
Дальший розвиток Харкова зв’язаний з розвитком торгівлі і перетворенням його у 1765 році, після ліквідації царським урядом козацького самоврядування, на центр Слобідсько-Української губернії, з 1780 по 1796 рік — головне місто
Харківського намісництва, з 1797 — знову центр Слобідсько-Української губернії, перейменованої в 1835 році на Харківську.
Економічному зростанню міста сприяло його вигідне географічне положення на схрещенні торговельних шляхів з Москви, Петербурга, Києва у Крим, на Кавказ, Поволжя тощо. У 1659 році виник Успенський ярмарок, пізніше — Покровський, Хрещенський і Троїцький, які відігравали велику роль у внутрішній торгівлі країни.
Наприкінці XVIII — в першій половині XIX століття Харків став одним з найбільших центрів торгівлі Росії з Молдавією, Волощиною та балканськими країнами. У 1785 році в Харкові продавалося хліба, жирів та ін. продовольчих товарів на суму до 165 тис. крб., «красних» товарів — на 250 тис. крб., металевих виробів, упряжі, взуття, дерев’яного і кришталевого посуду та ін. предметів — на 70 тис. крб., риби та ікри — на 165 тис. крб. Великої рогатої худоби й овець для відгону до Москви купувалося на суму до 90 тис. крб. Торговельні обороти харківських ярмарків зростали досить швидко. Вже у 1800 році товарооборот Хрещенського ярмарку становив 10 млн. крб., а в 50-х рр. XIX століття він досяг 25 млн. крб. В цілому на цей час річний товарооборот харківських ярмарків перевищував 40 млн. крб. — майже 50 процентів товарообороту всіх ярмарків на Україні.
Розвиток капіталістичних відносин у Росії в першій половині XIX століття призвів до відчутних змін у соціально-економічному і культурному житті міста. Ще більше багатіла панівна верхівка — дворянство, духівництво і купці, посилювалося зубожіння трудящих мас. Окремі купці перетворювались на великих промисловців. Так, виходець із козацької старшини Г. Г. Топчієв став власником цегельного заводу в Харкові і двох горілчаних заводів поблизу міста. Займався він також вивозом солі з Криму, солоної і копченої риби з Дону, купівлею і оптовим продажем меду.
У Харкові на той час виникло багато нових підприємств. У 1810 році починають давати продукцію мідноливарні та металообробні майстерні. У 1820 році на Кінній площі (тепер площа Повстання) було збудовано сірникову фабрику. В 1835 році почав працювати чавуноливарний завод Федотова. Другий чавуно- і мідноливарний завод з двома паровими машинами дав першу продукцію в 1846 році. Розширювалися діючі підприємства, зростала кількість робітників на них. У 1855 році, крім З мідноливарних, 2 чавуноливарних, у Харкові були також підприємства по відливанню шроту, 3 шкіряні, 4 вовномийні, 2 миловарні, 5 свічкових, 10 каретних, 3 цегельні, 5 тютюнових, 2 воскобійні, олійниця, 3 ватні, по виготовленню свинцевих білил, кахлів тощо. На цих підприємствах працювало близько 2000 робітників, а вироблена продукція оцінювалась в 1 млн. 131 тис. крб.. Одним з найбільших підприємств тогочасного міста була вовномийня купця Климова, де працювало 260 чоловік.
З розвитком промисловості і торгівлі зростало населення міста, змінювався його склад. На 1861 рік у Харкові серед 50 тис. жителів налічувалось 2596 купців, 10 154 міщанини, 2633 цехові ремісники, 11 936 державних селян і 2534 колишні дворові.
Поступово змінювався і зовнішній вигляд міста. Земляний вал, стіни фортеці руйнувалися. Почав зростати торговий посад, утворювались ярмаркові площі, збільшувалась кількість будинків та інших приміщень.
Проте у 80-х роках XVIII століття Харків займав ще незначну площу — близько 3 кв. км. Навколо міста розташовувалися хутори. Переважна більшість дерев’яних будиночків тулилася на покручених вулицях і в провулках. Одним із перших архітектурних пам’ятників XVII століття, який зберігся досі, є Покровський собор, побудований у 1689 році. У XVIII столітті за проектами архітекторів було споруджено ряд кам’яних будинків адміністративного та громадського характеру. Зокрема, в центральній частині старого Харкова, за проектом архітектора П. А. Ярославського, були збудовані провіантські склади, банк і Присутствені місця. В цей час починає складатись ансамбль адміністративного центру на Миколаївській площі (тепер площа Тевелєва). У 1766—1777 рр. споруджений будинок, який згодом став приміщенням університету.
В міру зростання міста та розвитку його економіки розвивалась і культура. В 1727 році відкрився Харківський колегіум, який до початку XIX століття був центром освіти на Слобідській Україні. В 1765 році, на вимогу дворянства, в колегіумі створені класи французької і німецької мов, музичні, математики, інженерної справи. А в 1768 році виникли ще «додаткові класи», частина яких стала по суті, першим після Петербурзької академії мистецтв казеннокоштним художнім навчальним закладом у країні. Із стін колегіуму вийшло чимало відомих діячів вітчизняної науки і культури, вчителів, живописців і архітекторів, зокрема М. І. Гнєдич, Є. Й. Мухін, І. І. Базилевич, М. Калиновський, С. Маяцький, В. Неминущий, П. А. Ярославський. Серед викладачів колегіуму були відомий український філософ, гуманіст і письменник Г. С. Сковорода, професор І. О. Двігубський, художник І. С. Саблуков, диригент А. Л. Ведель та інші.
В 1768 році було відкрито казенне училище, а пізніше, в 1789 році,— головне народне училище. У школах навчалися діти дворян, духівництва, купців і заможних міщан. У 1770 році серед учнів колегіуму було 88 процентів дітей духівництва. В казенному училищі навчалися тільки діти дворян. Для дітей найбіднішої частини населення шкіл фактично не існувало.
Шкільна мережа міста тривалий час залишалась дуже обмежена. Лише в 1805 році було відкрито перше повітове училище, але воно не мало ні свого приміщення, ні необхідних посібників. У 1834 році нижче відділення цього училища перетворене на окремий навчальний заклад — Харківську школу взаємного навчання. Ця школа тривалий час була єдиним неприватним закладом, де хлопчики навчалися елементарної грамоти. Діти заможних верств населення у Харкові могли вчитися в 2 гімназіях: одній, заснованій у 1805, і другій — у 1841 рр. — та в інституті шляхетних дівчат (відкритому в 1812 році). Недостатня кількість навчальних закладів, мізерні асигнування на освіту (в 1861 році з міського бюджету витрачено на освіту лише 2467 крб.), тяжке матеріальне становище трудящих призводили до того, що більшість дітей зовсім не вчилася в школі.
Найвизначнішою подією в розвитку науки і культури міста того часу було відкриття в січні 1805 року Харківського університету, засновником якого був учений і громадський діяч В. Н. Каразін. Першим ректором університету став професор словесності І. С. Рижський.
З ініціативи В. Н. Каразіна в 1811 році створюється філотехнічне товариство для поширення досягнень науки й техніки і сприяння розвиткові промисловості та піднесенню економіки півдня Росії. До цього товариства входили, крім харківських учених і винахідників, аматори науки й техніки шести суміжних губерній. У 1839 році при університеті відкрито практичне ветеринарне училище, перетворене в 1850 році на ветеринарний інститут. З самого початку існування університет став визначним центром освіти й науки на Україні. У 1805 році при університеті створено першу в Харкові друкарню.
У 1812 році почала виходити перша міська газета — «Харьковский еженедельник», а в 1816 році — перший на Україні журнал сатири й гумору — «Харьковский Демокрит». Хоч журнал і мав ліберально-поміркований характер, але окремі сатиричні вірші та байки, що друкувалися в ньому, мали навіть антикріпосницьке спрямування. В цьому журналі вперше в українській періодичній пресі опубліковано кілька творів українською мовою. Того ж року почав видаватись і журнал «Украинский вестник», у 1838 році — офіційні «Харьковские губернские ведомости».
З Харковом пов’язана діяльність письменника та історика М. І. Костомарова, письменників Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, П. П. Гулака-Артемовського, Л. І. Боровиковського, М. М. Петренка, О. О. Корсуна, А. Л. Метлинського та інших.
Датою заснування театру в Харкові можна вважати 29 вересня 1780 року, коли на фортечному валу, там, де зараз Університетська гірка, відбулась перша театральна вистава. Постійний театр відкрився в 1791 році. В 1842 році відкрито драматичний театр (тепер театр ім. Т. Г. Шевченка).
У Харкові в XIX столітті виступали видатні актори російської та української сцени: М. С. Щепкін, О. Є. Мартинов, П. С. Мочалов, М. X. Рибаков, I. X. Дрейсіг, Й. О. Петров, П. В. Васильєв та інші.