Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область
Краснокутськ — селище міського типу, центр Краснокутського району і Краснокутської селищної Ради, якій підпорядковано населені пункти Основинці, Ситники, Степанівна, Чернещина. Розташований у північно-західній частині Харківської області, на правому березі річки Мерлі (притока Ворскли), за 22 км від найближчої залізничної станції Гути і за 109 км від Харкова. З Харковом, станцією Водяною і м. Богодуховом селище зв’язане автобусним сполученням. Населення — 8325 чоловік.
Краснокутськ — один з найстаріших населених пунктів Слобідської України. Він заснований у період визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі як один з опорних пунктів захисту південних кордонів Російської держави від нападів татар. Значна група переселенців з Корсунщини оселилася поблизу річки Мерлі, на місці майбутнього Краснокутська, в 1651 році. Цю дату вважають часом його заснування. Уже в 1652 році тут збудовано острог. У 1654 році і пізніше фортеця була ще більш укріплена.
В XVII і XVIII століттях це поселення мало назву Красний Кут. Воно розташоване у мальовничій, зручній для жителів місцевості, на пагорбі, поблизу річки, в оточенні великих лісових масивів. У 1780 році поселення перейменоване на Краснокутськ. Тривалий час, до 1765 року, Краснокутськ був сотенним містечком Охтирського полку. Козаки Краснокутської сотні брали участь у походах 1687 і 1689 років проти кримських татар, в Азовських походах Петра І у 1695—1696 рр. Наприкінці XVII — на початку XVIII століття Краснокутськ кілька раз зазнавав руйнувань від нападів татар. Один з найспустошливіших набігів відноситься до 1680 року. Татари спалили багато будівель, захопили у полон понад 100 чоловіків, жінок і дітей. Другий подібного характеру напад стався в 1688 році.
Однією з яскравих сторінок в історії спільної боротьби російського і українського народів проти іноземних загарбників є відсіч шведській інтервенції під час Північної війни. У 1709 році недалеко від Краснокутська (с. Городнє) відбувся бій між військами інтервентів і російською армією, в ході якого один з великих шведських загонів зазнав поразки. Разом з російськими військами активну участь у боротьбі проти загарбників брали селяни, в т. ч. краснокутські. Відступаючи, шведи заподіяли Краснокутську величезних руйнувань, пограбували його жителів.
Деякий час, наприкінці XVIII століття, Краснокутськ був повітовим містом, а з 1798 року перетворений у заштатне місто Богодухівського повіту. За даними на 1773 рік, в ньому проживали 4134 жителі, в т. ч. військових обивателів — 3741, підсусідків — 170, монастирських підданих — 7. Понад 200 чол. становили представники привілейованих станів — військові, військові у відставці, колишня козацька старшина та інші.
Основним заняттям жителів Краснокутська було сільське господарство. В значних розмірах провадилася торгівля, переважно предметами, застосовуваними в селянському побуті. За відомостями на 1779 рік, в Краснокутську щороку відбувалося 4 ярмарки — в березні, квітні, червні і листопаді. Вони тривали від 2 до 6 днів. На ярмарки привозили товари з Харкова, Полтави, Охтирки. Приїздили купці з центральної Росії, які скуповували худобу для продажу її у великоросійських губерніях. У вільний від польових робіт час населення займалося виробництвом возів і частин до них, якими торгували в Харкові, Полтаві, а також вивозили в Таврію. У Краснокутську виробляли гончарний посуд. Існувало невелике підприємство по виробництву селітри. Частина селян чумакувала.
Напередодні реформи 1861 року з 4673 жителів Краснокутська три чверті становили державні селяни і ремісники, а решту — міщани, купці, духівництво, дворяни. З усієї кількості жителів тільки 11 проц. володіли нерухомим майном, у т. ч. землею. В середньому на один селянський двір припадало 1,3 десятини общинної землі, причому більшу частину її становили сіножаті і непридатні для обробітку грунти. Реформа 1861 року майже не внесла змін у економічне становище державних селян. Малоземелля, занепад місцевих ремесел примушували бідноту йти на заробітки в донські і херсонські степи, до Криму.
У пореформений період, особливо наприкінці XIX століття, навколо Краснокутська виникло кілька великих економій капіталістичного типу. Провідною культурою в них були цукрові буряки. Ці економії належали одному з найбільших цукрозаводчиків на Україні — Харитоненку, а також поміщикам Каразіну, Айзенштейну, Кенігу та іншим.
Значна частина краснокутських селян працювала на бурякових плантаціях цих економій. Становище найманих сільськогосподарських робітників-поденників, особливо жінок і дітей, праця яких широко застосовувалася в поміщицьких економіях, було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав від сходу і до заходу сонця. Харчувалися строковики погано, спали в сараях на брудній соломі. За свою тяжку працю чоловіки одержували за сезон 3 крб., а жінки і діти — ще менше.
Будівництво промислових підприємств, зокрема цукрових заводів, посилило попит на кваліфіковану робочу силу. Тому в 1894 році в Краснокутську було відкрито ремісниче училище по підготовці робітників механічних спеціальностей.
За переписом населення 1897 року, в Краснокутську проживало 6860 жителів, у т. ч. селян 4888, міщан 1811, дворян 74, купців 28, духівництва 20. З 1823 жителів, що мали самостійне заняття, в сільському господарстві працювали 665 (без членів сімей), у ремісництві — 232, торгівлі—22. 85 чоловік (5 проц.) було зайнято в адміністративних установах, суді, поліції тощо. Педагогічною діяльністю займалося всього 12 чоловік, лікарською — 13 чоловік. На 1897 рік 82,6 проц. населення було, неписьменним. Серед селян кількість письменних дорівнювала 14,5 проц., а жінок — 1,1 процента.
Дані перепису відображають, процес розшарування селянства Краснокутська. На одному полюсі була, купка багатіїв, на другому — швидко зростаюча маса селянської бідноти, яку жорстоко експлуатували поміщики і куркулі. З 1309 господарств 70 користувалися найманою робочою силою; в 50 працювали по одному наймиту, в 15 — від 2 до 3, в 5 — від 4 до 101 2. На початку XX століття майнове розшарування ще посилилося. З 1029 селянських господарств 49 зовсім не мали орної землі, 246 — належало лише по одній десятині. Переважна більшість господарств мала 2— З десятини, в 47 — кількість землі коливалася від 20 до 40 десятин, а в чотирьох — перевищувала 40 десятин. Таким чином, значна частина селян Краснокутська не могла прогодувати своїх сімей за рахунок власного господарства і була змушена орендувати клаптики землі за відробіток у поміщицьких економіях або куркулів. У зв’язку з тим, що роботи в цих господарствах мали сезонний характер, було багато випадків, коли селянина одночасно викликали працювати в кілька економій, бо в одній він брав за відробіток солому, в другій орендував землю, в третій — випас для корови.
Особливо погіршало економічне становище селянської бідноти весною 1902 року, коли після кількох місяців голодування, викликаного неврожаєм 1901 року, настала пора весняної сівби, а сіяти було нічим. Саме в цей період у Краснокутську, як і в інших місцях Харківської та Полтавської губерній, почалися заворушення. Селяни кидали роботу в поміщицьких економіях, не виконували розпорядження місцевих властей, а в деяких випадках громили поміщицькі економії. Наляканий такими подіями міський староста Зайцев звернувся до харківського губернатора з телеграмою, в якій просив вислати війська, зважаючи на «безпорядки в Краснокутську, розташованому серед економій, заводів та ізольованому від залізниці». Селянські заворушення були жорстоко придушені.
В роки першої російської революції виступи трудящих Краснокутська все більше набирали політичного характеру. Зростав вплив більшовицької партії. Про це переконливо свідчить постанова загальних зборів селян Краснокутської волості, що відбулися 2 червня 1906 року. їх учасники вимагали негайно передати всі державні, монастирські, церковні та поміщицькі землі в руки трудящих без усякого викупу; скликати Установчі збори, запровадити загальне, пряме, рівне виборче право при таємному голосуванні; скасувати всі прямі та непрямі податки, акцизи і замінити їх прогресивним податком; скасувати смертну кару; амністувати всіх борців за свободу. Учасники зборів висловили готовність захищати до останньої краплі крові своїх представників, які ведуть боротьбу за інтереси всього трудящого люду.
Напередодні першої світової війни, у 1913 році, в Краснокутську працювало три невеликі підприємства, які виробляли продукції на 9,6 тис. крб. Освітній рівень населення, особливо селян, був низьким. З культосвітніх закладів тут були: З церковнопарафіальні школи, земська трикласна школа і початкова школа для дівчаток. Середнім навчальним закладом вважалось міське вище початкове училище. Існували також жіноча гімназія і Олександрійське ремісниче училище. В початкових та земській школах навчалось близько 200 дітей селян та ремісників і працювало в них 8 учителів. У міському вищому початковому училищі та в жіночій гімназії вчилися діти переважно заможних верств. Тільки ці верстви могли користуватися медичною допомогою, бо в місті була лише платна лікарня, яку обслуговували 2 лікарі.
З початком першої світової імперіалістичної війни багато жителів Краснокутська було мобілізовано в армію. Для потреб війни царський уряд вилучив з селянських господарств значну кількість коней, через що вони були позбавлені тягла. В 1916 році в Краснокутську та навколишніх селах 40,4 проц. селян-бідняків не мали ні коней, ні волів, а 18,2 проц.— взагалі ніякої худоби.
Після Лютневої революції вкрай розорені селяни почали захоплювати землі поміщиків і цукрозаводчиків. В телеграмі управителя Павло-Ольгинського цукрового заводу від 21 жовтня 1917 року вказується, що жителі розташованих навколо Краснокутська сіл самовільно захопили орендовану заводом землю. На його прохання проти «бунтівників» були кинуті війська.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція розв’язала земельне питання. Наприкінці 1917 року — на початку 1918 року в Краснокутську були створена Рада робітничих, селянських та солдатських депутатів. Її представники брали участь у повітовому з’їзді Рад, що відбувся на початку 1918 року в Богодухові. Коли на Україну вторглися австро-німецькі загарбники, в районі Краснокутська у квітні 1918 року відбулися запеклі бої. Багато краснокутчан боролися проти окупантів та їх націоналістичних найманців в партизанських загонах, що діяли в Богодухівському повіті.
Наприкінці 1918 року, після краху австро-німецького окупаційного режиму на Україні, трудящим довелося боротись проти буржуазно-націоналістичної Директорії. 23 грудня 1918 року невеликий загін на чолі з А. С. Лискою увірвався в Краснокутськ і завдав великих втрат петлюрівському гарнізону.
У січні 1919 року в селище вступили загони Червоної Армії. З метою зміцнення Радянської влади та посилення боротьби проти куркульських банд 15 січня 1919 року в Краснокутську створено ревком, а в лютому — партійний осередок. До складу осередку входили 3 члени партії і 50 співчуваючих. Наступного року кількість комуністів збільшилася до 11 чоловік.
З членів партосередку найактивнішу участь у боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади у Краснокутському повіті брали С. Л. Стороженко, А. І. Раїна, В. П. Міщенко та інші. С. Л. Стороженко, виходець з робітничої сім’ї, у період, коли селище захопили петлюрівці, підтримував тісний зв’язок з більшовицькою партійною організацією, яка діяла в той час у Богодухівському повіті. Згодом був секретарем ревкому, виконував обов’язки волосного військового комісара.
В. П. Міщенко, син селянина-бідняка, до революції наймитував у поміщицьких економіях, брав участь у селянському русі в 1902 і 1905 рр. Після військової служби в царській армії повернувся в Краснокутськ, вступив до партизанського загону, який вів боротьбу проти німецьких окупантів і гетьманців. В. П. Міщенко був членом Краснокутського ревкому.
А. І. Раїна — активний учасник підпільної більшовицької організації Краснокутська в період німецької окупації у 1918 році, потім голова Краснокутського ревкому, член Богодухівського ревкому.
Члени партосередку багато уваги приділяли підготовці і проведенню виборів до Ради робітничих і селянських депутатів. Вибори відбулися наприкінці березня 1919 року і проходили в умовах жорстокої класової боротьби з куркульством та буржуазними націоналістами. Селяни дали рішучу відсіч спробам класового ворога пробратися до Ради і обрали до неї комуністів і співчуваючих їм.
Одним з першочергових завдань новообраної Ради було забезпечення селянської бідноти землею. У Краснокутську налічувалося 456 безземельних і 715 малоземельних господарств (із загальної кількості 1658). Вже на початку 1919 року бідняцьким господарствам було виділено 174 десятини, в т. ч. з Пархомівської економії — 105, колишнього маєтку Каразіна — 30, Оленовської економії Кеніга — 20 десятин тощо. Близько 200 десятин роздали безземельним селянам під садиби.
З метою подання допомоги біднякам у спорудженні житла Рада виділила ділянки в навколишніх лісах для заготівлі будівельного матеріалу. Радянські та партійні органи вживали всіх заходів для налагодження роботи двох цегельних заводів. Однак мирне будівництво було перерване денікінцями, які в липні 1919 року захопили селище. Комуністи Краснокутська, зокрема С. Л. Стороженко і В. П. Міщенко, боролися проти білогвардійців в рядах Богодухівського полку.
Після визволення Краснокутська червоними військами від денікінців (кінець 1919 р.) його жителям ще не раз доводилося братися за зброю. У квітні 1921 року в селище вдерлися махновці. Вони оточили будинок волвиконкому, схопили його керівника М. Базилевича, помічника начальника міліції Фурсова, жінорга і секретаря партійного осередку міліції О. Піщаникову і вчинили над ними криваву розправу. Для боротьби проти банди в Краснокутськ з Пархомівки прибув загін комендантської роти, очолюваний М. Заклепенком. Махновці були розгромлені, але в запеклій сутичці з переважаючими силами бандитів багато бійців цього загону загинуло. Серед них чимало комуністів і радянських активістів з с. Пархомівки. Трудящі Краснокутська поховали загиблих у братській могилі біля школи, а згодом тут спорудили пам’ятник.
На честь одного з героїв цих подій, командира пархомівського загону М. Заклепенка, названо вулицю в Краснокутську. Місцевій трудовій школі і меліоративному товариству присвоєно імена Базилевича і Піщаникової.
З переходом до мирного будівництва перед партійними та радянськими органами Краснокутська постали невідкладні завдання щодо налагодження нормального життя в селищі та навколишніх селах, постачання Радянській державі і армії продовольства мобілізації коштів для фінансування лікарень, шкіл та інших культурно-побутових закладів. На засіданні Краснокутської Ради 21 грудня 1922 року були заслухані питання про продовольчий податок, розподіл земель, місцевий бюджет та інші. На цьому засіданні була прийнята постанова про забезпечення продовольством 68-го стрілецького полку і Краснокутського дитячого будинку, а також виплату заробітної плати вчителям ремісничого училища.
Активну допомогу партійним і радянським органам подавала комсомольська організація, створена в Краснокутську на початку 1920 року. Очолював її В. П. Усань (він загинув у роки Великої Вітчизняної війни). Комсомольці стежили за виконанням продовольчої розверстки, проводили культурно-освітню роботу серед населення, боролися з куркулями, дезертирами і бандитами. Не раз комсомольці виїздили в сусідні села — Павлівку, Мурафу, Качалівку — для охорони народного добра. Піонерська організація була створена в Краснокутську в травні 1922 року. Юні ленінці були добрими помічниками комсомольської організації. Вони допомагали збирати врожай, садити парки тощо.
Велику роль у житті села відігравали волосний і сільський комнезами, організовані у 1920 році. Активну участь в їх діяльності брали комуністи і комсомольці, які становили близько 11 проц. загальної кількості їх членів. Головою волосного комнезаму був А. С. Лиска, в минулому наймит. У 1918 році він брав активну участь в боротьбі проти німецьких окупантів та петлюрівців, у 1919—1920 рр. служив у рядах Червоної Армії, боровся проти військ Денікіна і Врангеля. Тепер А. С. Лиска — пенсіонер, живе в Краснокутську.
Під керівництвом партійної організації комітети незаможних селян вели боротьбу проти контрреволюційних елементів і куркульського бандитизму. У звіті Краснокутського волосного КНС за перше півріччя 1922 року зазначалось, що комнезамівці знешкодили 4 бандитів, 15 дезертирів та 30 інших злочинців. Члени КНС брали участь у збиранні продподатку.
З допомогою Радянської держави трудящі Краснокутська швидко налагодили роботу лікувальних та культурно-освітніх закладів. Ще в 1920 році тут відкрито лікарню, в якій працювали лікар, три фельдшери, акушерка і медсестра. У 1922 році в селищі організовано самодіяльний театр, відкрито кінотеатр, школу по ліквідації неписьменності, трудову школу для дітей, дитячий будинок, професійно-технічну школу.
Вирішальні ділянки адміністративного, господарського і культурного життя -селища очолювали комуністи. В інформації Богодухівського повітпарткому Харківському губкому вказувалося, що в Краснокутську дуже сильний комуністичний прошарок у волвиконкомі, міліції, райпродкомі і дільничному суді.
У 1923 році, за новим адміністративним поділом, Краснокутськ став районним центром. До складу району увійшли Краснокутська, Козіївська, Пархомівська, Качалівська та Мурафська волості.
У перші роки Радянської влади економіка селища в основному базувалась на виробництві сільськогосподарської продукції в дрібних індивідуальних господарствах. Частина краснокутчан працювала на цукрових заводах та на інших підприємствах. Близько 1 тис. жителів селища займалися кустарними промислами, в т. ч. 532 чол.— лимарством, 327 чол.— шевством, 104 чол.— ковальством.
В селянських господарствах значне місце посідало бурякосіяння і постачання сировини цукровим заводам. Врожайність сільськогосподарських культур у дрібних індивідуальних господарствах була невисокою. В середньому за п’ять років (1921—1925 рр.) врожай озимої пшениці в них становив 67 пудів з десятини, вівса — 63, озимого жита — 62 пуди.
Незважаючи на те, що за роки Радянської влади кількість землі в обробітку зросла, дрібні господарства були неспроможні повністю задовольнити свої потреби і потреби держави. Життя вимагало переходу до соціалістичних форм господарювання на селі.
Перші кооперативні об’єднання виникли у Краснокутську в 1924 році. Це були два меліоративні товариства: Першотравневе та ім. Базилевича і Піщаникової. В березні цього ж року почало свою діяльність друге Червоноармійське сільськогосподарське кредитне товариство, яке налічувало 81 пайщика. В його розпорядженні були машинопрокатний пункт, дві кузні. Члени цих товариств користувались машинами для обробітку землі, очистки насіння та збирання врожаю, одержували кредити від держави для купівлі посівного матеріалу і господарського реманенту. Участь селян у цих найпростіших формах кооперації допомагала їм усвідомити переваги спільного господарювання.
У 1928 році на території Краснокутська і в навколишніх селах виникли перші виробничі кооперативні об’єднання. Так, у червні 1928 року почало свою діяльність товариство спільного обробітку землі «Серп і молот», що об’єднувало селянські господарства, земельна площа яких становила 81,5 гектара. У 1929—1930 рр. були організовані артілі «Жовтневий орач», «Піонер», «Перемога», «Червоний партизан» та ім. Шевченка. Серед зачинателів колгоспного руху в Краснокутську були І. О. Ломанченко, І. С. Дубинка, П. І. Долуда, О. С. Чаговець та інші. Хоч нині вони вже літні люди, але й досі деякі з них продовжують працювати в колгоспному виробництві. Колективні господарства діставали всіляку допомогу від держави. У 1929 році їм було продано на вигідних умовах 187 плугів, 109 борін, 32 сівалки, 32 жатки, 3 молотарки.
Налякані тим, що бідняцькі і середняцькі маси стають на шлях колективного господарювання, куркулі та інші недобитки ворожих елементів розгорнули агітацію проти вступу селян у колгоспи, почали тероризувати активістів, шкодити, псувати та знищувати громадське майно. У 1930 році куркулі вбили одного з організаторів колгоспів у Краснокутську Д. Д. Кабашного. Але терор класового ворога було зламано. Трудящі селяни взяли активну участь у розкуркулюванні. Питома вага куркульських господарств у 1930 році скоротилася до 0,4 проц., а в наступні роки вони зовсім зникли.
У передвоєнний період над сільгоспартілями Краснокутська шефствували трудящі Жовтневого району Харкова та воїни Українського військового округу. Вони допомагали колгоспам і МТС у ремонті техніки, збиранні врожаю, провадили культурно-масову роботу серед селян. У серпні 1933 року в Краснокутськ приїздив П. П. Постишев, який допоміг розв’язати ряд господарських питань, зокрема щодо побудови вузькоколійної залізниці, мостів.
Ще до Великої Вітчизняної війни колгоспи Краснокутська перетворились у міцні господарства з розвинутим рільництвом і тваринництвом. Так, артіль «Піонер» мала у своєму користуванні 1650 га землі, в тому числі 1303 га орної. Основні процеси обробітку землі в значній мірі були механізовані. Ці роботи в колгоспах проводила Краснокутська МТС, створена навесні 1931 року. В її розпорядженні на початку 1934 року було 65 тракторів, 19 автомашин та інша техніка, а перед війною — 121 трактор, 27 зернових комбайнів, 113 тракторних сівалок та 250 інших сільськогосподарських машин.
У тридцятих роках в Краснокутську була проведена велика робота по мобілізації коштів для зміцнення обороноздатності нашої Вітчизни. У 1930 році комсомольці району виступили з ініціативою збирати кошти на побудову літака імені газети «Колективіст Краснокутчини». Було зібрано 35 тис. крб. 10 травня 1931 року літак був переданий представникам Червоної Армії. Трудящі взяли участь у збиранні коштів для побудови ще одного літака, а також танка, дирижабля «Україна» та в проведенні Декади оборони країни.
Неухильно зростала роль партійних і комсомольських організацій, які були створені майже в усіх колгоспах та на підприємствах селища, у розв’язанні всіх важливих політичних і господарських питань. Багато уваги приділяли вони піднесенню культурного рівня трудящих. З метою ліквідації неписьменності в Краснокутську та навколишніх селах у роки колективізації організовано 39 загальноосвітніх курсів, в яких навчалось понад 3 тис. чоловік. Крім цього, партійні і комсомольські організації допомогли створити 18 політгуртків, 26 військових гуртків, З гуртки читання художньої літератури, сприяли розвитку художньої самодіяльності. Для підготовки кваліфікованих кадрів колгоспного виробництва в селищі були відкриті курси майстрів сільського господарства, де навчалось 120 чоловік.
З учбових закладів у Краснокутську в 30-х роках були: школа колгоспної молоді, середня школа, індустріальний технікум, професійно-технічна школа, ремісниче училище. Починаючи з 1933 року всі діти віком від 8 до 12 років були охоплені загальним обов’язковим навчанням. З 1930 року в селищі виходила районна газета «Колективіст Краснокутчини», тираж якої до війни дорівнював 6 тис. примірників. Незабаром відкрилася бібліотека з фондом в 14,5 тис. книжок, яка обслуговувала 890 дорослих і близько 1600 дітей. У 1936 році споруджено піонерський клуб з читальнею, кімнатами для юних музикантів, жовтенят, спеціальною кімнатою для ігор. Створено перший великий дитячий садок. Щоб краще задовольняти потреби населення в різних товарах, відкрито універмаг.
У передвоєнні роки в колгоспах Краснокутська широко розгорнулось змагання за право бути учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Це право здобули завідуючий свинофермою артілі «Перемога» К. Ф. Цибинога, свинар колгоспу «Піонер» П. П. Самілик, колектив Краснокутської науково-дослідної станції садівництва та інші. Багато учасників виставки були нагороджені дипломами, цінними подарунками і грошовими преміями.
У день 19-ї річниці Жовтня в Краснокутську відкрито пам’ятник В. І. Леніну, а пізніше — К. Марксу. Колгоспники, робітники, інтелігенція селища, як і всі радянські люди, продемонстрували тісну згуртованість навколо партії під час перших виборів до Верховної Ради СРСР, Верховної Ради Української РСР і місцевих Рад депутатів трудящих. У виборах до Краснокутської селищної Ради, які відбулись 24 грудня 1939 року, брало участь близько 4 тис. виборців, або 99,7 проц. Серед 25 обраних депутатів було 14 комуністів і 11 безпартійних; 6 жінок.
З початком Великої Вітчизняної війни сотні краснокутчан пішли захищати рідну Вітчизну. Жителі, які не були призвані до армії, брали участь в оборонних роботах. За кілька місяців фронт наблизився до Харківщини. 9 жовтня 1941 року фашистським військам вдалося тимчасово окупувати селище. Але жителі його не скорилися загарбникам. В навколишніх лісах почали діяти партизанські групи, в самому Краснокутську розгорнули боротьбу підпільники. Особливо посилився партизанський рух після розгрому німецько-фашистських військ на берегах Волги. Одним з найактивніших його учасників був Т. C. Милюха. Ще в перші місяці війни він за завданням ЦК КП(б)У стає начальником штабу одного з партизанських загонів, який діяв на Київщині. В одному з боїв Милюха був тяжко поранений. Друзі допомогли йому добратися до с. Костянтинівни Краснокутського району. Тут він знайшов притулок у сім’ї Кириченків, які переховували його від гітлерівців.
Як тільки загоїлися рани, комуніст Т. С. Милюха взявся за формування партизанського загону та патріотичних антифашистських груп (кінець 1942 р.). Народні месники провадили агітаційну роботу серед населення, закликаючи його чинити рішучий опір окупантам, здійснювали акти саботажу на цукрових заводах, тричі руйнували залізничне полотно на лінії Харків — Полтава. В лютому 1943 року, коли радянські війська наближалися до Харкова, партизанський загін, очолюваний Милюхою, 9 днів утримував у своїх руках майже весь Краснокутський район, вів бої з фашистськими військами і перешкодив окупантам вивезти людей, худобу, награбоване майно. Партизани передали наступаючим частинам Червоної Армії захоплені у фашистів автомашини, пальне, продовольчі склади, худобу та інше.
20 лютого 1943 року радянські війська визволили Краснокутськ від німецько-фашистських загарбників. Селище опинилося у фронтовій зоні. Тут радянським військам довелося вести запеклі бої проти великого фашистського угрупування. Під натиском переважаючих сил ворога частини Червоної Армії на деякий час змушені були відійти. 9 березня був знову залишений і Краснокутськ. За наказом штабу партизанського руху 5 квітня 1943 року був сформований другий Харківський партизанський полк. До його складу ввійшли бійці партизанського загону Краснокутського району. Командував полком Т. С. Милюха. Окремі загони полку вели боротьбу в тилу ворога в районах Лимана, Сум та інших місцях. 11 серпня 1943 року радянські війська остаточно визволили Краснокутськ від фашистів.
У визволенні селища брала участь 71 стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Замировського, яку підтримував 680-й протитанковий артилерійський полк. Велику мужність і відвагу проявили бійці 5 батареї цього полку і особливо сержант О. Д. Майоров та рядовий І. Н. Нестеров. У серпні 1943 року, під час однієї з контратак, гітлерівці кинули проти нашої піхоти танки. Але влучні постріли артилеристів примусили їх повернути назад. Три фашистські машини підбили з своєї гармати Майоров і Нестеров. У цьому бою вони загинули смертю хоробрих. їм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нині Краснокутська середня школа носить ім’я І. Н. Нестерова.
У лавах Червоної Армії боролися проти гітлерівських загарбників близько 2 тис. краснокутчан. Серед них старший лейтенант А. О. Прокопенко, який має 6 урядових нагород, стрілок-автоматник, кавалер ордена Слави II і III ступеня В. П. Безкоровайний та багато інших.
Чимало жителів Краснокутська віддали життя в боротьбі за свободу Радянської Вітчизни. Гітлерівці розстріляли комуніста, голову колгоспу «Жовтневий орач», партизана О. П. Завгороднього, колгоспника артілі «Маяк», партизана І. С. Солонецького. Був закатований ветфельдшер, партизан І. Л. Муковоз. На бойовому посту, поширюючи листівки, трагічно загинула комсомолка-партизанка Ганна Завгородня. Окупанти насильно відправили у фашистське рабство 290 краснокутчан.
За час окупації фашисти зруйнували багато житлових будинків, 14 приміщень культурно-побутових закладів, висадили в повітря міст через річку Мерлю. Окупанти зруйнували майже всі колгоспні будівлі, вивезли до Німеччини близько 1000 голів великої рогатої худоби і коней, понад 508 свиней та овець тощо. Так, у колись багатій артілі «Піонер» після вигнання гітлерівців лишилося всього 3 виробничі приміщення, 10 коней і стільки ж свиней.
Важко було жителям селища піднімати з руїн село, колгоспне господарство. Йшла війна, не вистачало робочих рук, машин, коштів. Але з допомогою держави вони поступово подолали численні труднощі. Силами робітників і селян були відбудовані школи, клуби, лікарня, поліклініка тощо. Було вжито заходів для відновлення посівних площ. Трудящі братніх республік прислали машини. Навесні 1944 року Краснокутська МТС вже мала 36 тракторів, 25 комбайнів, 13 плугів, 65 сівалок.
Однак колгоспи селища ще довго не могли оправитися від жахливих руйнувань, підняти культуру землеробства. Урожайність зернових протягом десятиріччя (1944—1953) не перевищувала в середньому 10 цнт з гектара. Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.) справи в артілях пішли значно краще.
Колгосп «Маяк», який до цього був одним із найвідсталіших в районі, очолив комуніст А. Я. Гук. Віра в людей, організаторський талант, принципіальність допомогли йому швидко завоювати авторитет серед колгоспників, підняти дисципліну, налагодити громадське виробництво. З допомогою партійної організації і самих колгоспників йому вдалося вивести артіль у ряди передових. У 1955— 1959 рр. урожайність зернових у цьому господарстві в середньому становила 17 цнт з га, а в роки семирічки — 22,1 цнт з гектара. З цукрових плантацій колгоспники зняли у 1964 році по 225,4 цнт солодкого кореня з га, а в наступному році — 265,8 центнера. Невпинно збільшується поголів’я продуктивної худоби. У 1965 році на фермах артілі «Маяк» налічувалося 1459 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 470 корів; 1030 свиней.
В останній рік семирічки колгосп одержав у розрахунку на 100 га земельних угідь м’яса 73,5 цнт (проти 43 цнт у 1958 році), молока — 428 цнт (в 5 раз більше, ніж у 1958 році). За виробництвом молока артіль тепер займає одне з перших місць в районі. Значно зросли і її доходи. У 1960—1964 рр. вона одержувала від реалізації своєї продукції в середньому понад 600 тис. крб., а в 1965 році — 917 тис. крб. Неподільний фонд колгоспу становив у 1965 році 1183 тис. карбованців.
Великі доходи артілі дають можливість краще озброїти господарство технікою, проводити велике будівництво, підвищувати оплату трудодня колгоспників. На початок 1966 року її машинний парк складався з 18 тракторів, 6 зернових, 10 кукурудзозбиральних, силосних та бурякозбиральних комбайнів, 9 автомашин. За роки семирічки тут збудовано 5 корівників, 4 телятники, 3 великі свинарники, 2 відгодівельні майданчики на 600 голів, 2 птахоферми, овочесховище, цегельний завод потужністю 2 млн. штук цегли на рік та багато інших об’єктів. Усі вони споруджені капітально: з цегли, вкриті шифером, черепицею, залізом. Тваринницькі приміщення електрифіковані, обладнані автопоїлками, а в корівниках та літніх таборах є установки для механічного доїння.
У новій п’ятирічці члени артілі планують довести врожай зернових культур до 24 цнт з га, молока — до 476 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Ще більше зміцніє виробнича база колгоспу. Буде збудовано комбікормовий завод та цех по переробці овочів і фруктів. Передбачається спорудити дитячий комбінат, універмаг, лікарню, їдальню, побутову майстерню, лазню, провести водопровід.
Дбають в колгоспі і про добробут людей, задоволення їх матеріальних і культурних потреб. У 1965 році колгоспники цього господарства одержали на трудодень, крім натуроплати, по 1 крб. 62 копійки. Понад 200 літніх членів артілі забезпечені пенсіями. Колгосп щороку виділяє кошти для оздоровлення своїх людей у санаторіях та будинках відпочинку.
Все багатство артілі створено працьовитими руками її членів. На всю область славляться передовики цього господарства. Так, М. П. Овсяник протягом багатьох років систематично добивалась високих надоїв молока — 6 тис. літрів від кожної із закріплених за нею корів. Указом Президії Верховної Ради CPСP від 28 лютого 1958 року Марії Павлівні присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ударник комуністичної праці М. П. Овсяник була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, кількох республіканських нарад передовиків сільського господарства в Києві. Її обирали депутатом Верховної Ради УРСР. Досвід М. П. Овсяник став надбанням багатьох доярок району. І в рідному колгоспі вона виховала чимало гідних послідовників. Роки перебування в неволі (фашисти вигнали її на каторжні роботи до Німеччини) підірвали здоров’я, і вона, незважаючи на тривале лікування, змушена була залишити роботу на фермі. Але Марія Павлівна продовжує працювати, завідує дитячими яслами в своєму селищі.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, близько 100 членів артілі «Маяк» відзначені урядовими нагородами, понад 120 чоловік — медалями, дипломами і цінними подарунками ВДНГ СРСР. Ланкова М. О. Гіль і доярка П. І. Підлісна нагороджені орденом Леніна, доярка Н. М. Гончарова — орденом Трудового Червоного Прапора, ланкова К. Л. Ророг — орденом «Знак Пошани». Голову колгоспу А. Я. Гука уряд нагородив орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Він представляв комуністів Харківщини на XXIII з’їзді КПРС.
Шанують у колгоспі «Маяк» і ветеранів праці. У 1965 році за багаторічну сумлінну роботу члени артілі П. М. Приходько, О. С. Чаговець, Д. М. Солонецький,; П. П. Гіль, А. Г. Нагорний рішенням загальних зборів удостоєні високого звання заслужених колгоспників.
Чималих господарських успіхів добилися і дві інші артілі Краснокутська — «Піонер» та ім. Петровського. В середньому на кожний колгосп селища припадає 2300 га землі, в т. ч. 1560 га орної. І з кожним роком ця земля використовується все більш продуктивно.
Зразки комуністичного ставлення до праці і виконання громадських обов’язків показують трудівники міських промислових підприємств — заводу будівельних матеріалів, маслозаводу, меблевої фабрики, побутового комбінату, харчокомбінату, «Міжколгоспбуду», районного відділення «Сільгосптехніка». Добре працюють робітники автотранспортного підприємства, яке має 63 вантажні автомашини, 27 автобусів, 7 вантажних та легкових таксі. Після напруженого трудового дня жителям селища є де відпочити, є де підвищувати свій культурний і освітній рівень. До їх послуг районний Будинок культури на 560 місць, 5 колгоспних клубів. В них читаються лекції, демонструються кінофільми, влаштовуються літературні вечори, драматичні вистави. Люблять краснокутчани виступи хорового колективу і домбрового оркестру колгоспу «Маяк» та чоловічого ансамблю Будинку культури. Перші два відзначені грамотами і преміями на обласному, а третій — на республіканському оглядах самодіяльних колективів 1964 року. В селищі є кілька бібліотек.
Любов’ю і увагою оточені в селищі його маленькі жителі. Для них споруджено Будинок піонерів, Будинок дошкільнят, 3 дитячі садки. Всі діти шкільного віку вчаться в школах. Їх в Краснокутську 9: середня, три восьмирічні, дві початкові, школа-інтернат, вечірня і заочна (для працюючої молоді). Загальна кількість учнів перевищує 1500 чоловік. Педагогічний колектив складається з 60 досвідчених вчителів. Шанують жителі селища заслужених вчителів школи УРСР П. О. Дехтяренка та П. Т. Завгородню, які доклали багато зусиль, щоб їх учні набули потрібних знань, виросли активними учасниками комуністичного будівництва.
За роки Радянської влади багато краснокутчан здобули вищу і спеціальну середню освіту й нині працюють в різних галузях народного господарства. Так, М. Ю. Гущин, виходець з бідняцької сім’ї, ще в 1927 році за путівкою комсомолу був посланий на навчання до Полтавського садово-городнього технікуму. Пізніше він закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, захистив кандидатську дисертацію, а тепер працює заступником директора Українського науково-дослідного інституту садівництва. З Краснокутська родом український радянський письменник М. О. Дашкієв — автор науково-фантастичних повістей і романів «Володар Всесвіту», «Зуби дракона» та інших. З Краснокутська одержали путівку в життя генерал-майор В. Калінін, Герой Радянського Союзу В. О. Войцехович — колишній заступник начальника штабу партизанського з’єднання С. А. Ковпака та інші.
Десятки і сотні краснокутчан стали вчителями, інженерами, агрономами, лікарями. Нині в селищі працює чимало спеціалістів з вищою освітою. Самих тільки лікарів — 26 чоловік. Якщо у 1918 році тут була одна лікарня на 50 ліжок, то тепер населення обслуговують близько 10 лікувальних закладів — лікарня на 150 ліжок, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, дитяча консультація.
Селищна рада проводить велику роботу по благоустрою Краснокутська. Зведено 14 великих житлових будинків на кошти держави. Крім того, 52 будинки міського типу спорудили індивідуальні забудовники. Розширено водопровідну сітку, прокладено нові тротуари. Селище електрифіковане і радіофіковане. До послуг його жителів 22 магазини, 2 перукарні, 2 лазні тощо. Дбають краснокутчани і про озеленення. На вулицях посаджено 5 тис. молодих дерев, багато квітів. 6 в селищі чудовий дендрологічний парк, заснований в 1809 році відомим українським ученим В. Н. Каразіним. Площа парку — 15 га. В ньому проводиться акліматизація цінних і рідкісних порід дерев та кущів.
Трудящі Краснокутська живуть заможно і культурно. В їх особистому користуванні 11 легкових машин, понад 100 телевізорів, багато мотоциклів, холодильників, пральних машин. Кожна сім’я передплачує 2—3 примірники газет і журналів.
Трудящі Краснокутська разом з усім радянським народом активно борються за виконання історичних рішень XXIII з’їздів КПРС і КП України.
Б. І. АНАТОВСЬКИЙ, П. О. ГРИШКО