Сенькове, Куп’янський район, Харківська область
Сенькове — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Осколу, за 25 км від Куп’янська і за 8 км від найближчої залізничної станції Колгоспна, на залізничній лінії Куп’янськ — Святогорськ. Через село проходить автомагістраль Харків — Луганськ. Населення — 1640 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вовче, Кругляківка і Ревуче.
У Сеньковому збереглися пам’ятки давнини. Дані археологічних розвідок свідчать про те, що територія, де розташоване сучасне село, була заселена в період бронзи. Поблизу села розкопано курган, в якому знайдено поховання зрубної культури (кінця II і початку І тисячоліття до н. е.)1.
Сенькове виникло у другій половині XVII століття. Першими поселенцями слободи були козаки з Правобережної України. Відомо, що в 1685 році Сенькове — вже сотенне містечко Ізюмського полку. Назва слободи походить від імені засновника, сотника козацького ізюмського полку Семена (Сенька) Богуславського. Спочатку Богуславський оселився на пустоші, в гирлі невеликої річки, що впадає в річку Оскіл і нині зветься Сеньок. Але через те, що ця місцевість була незручною для оборони під час нападів татар, він змушений був переселитися на підвищену місцевість, з якої в ясну погоду можна було побачити наближення ворога. На цьому підвищенні було збудовано укріплення. Воно являло собою земляний вал, огороджений високими гострими надовбнями. Всередині валу містилися льохи для зберігання пороху та припасів на випадок татарських наскоків.
Перші поселенці слободи несли військову службу та займалися хліборобством і дрібними промислами. У 1732 році в Сеньковому налічувалося старшин і козаків — 133, підпомічників — 372, робітних людей і підданих — 91, всього — 596 душ. На той час у Сеньковому було 159 дворів з 197 хатами. З розвитком господарства зростала кількість населення слободи. На 1785 рік число дворів у Сеньковому збільшилось до 257, а населення — до 1911 чоловік.
Серед населення слободи з кожним роком зростала майнова нерівність. При цьому збільшення землі у козацької старшини відбувалося за рахунок захоплення общинних земель. Якщо в 1767 році за військовими обивателями Сенькового числилося 12 тис. десятин орної землі, то на 1784 рік володіння ці зменшилися до 6528 десятин — майже наполовину. Тільки одному з нащадків Семена Богуславського в цей час належало близько 500 десятин орної землі. В той же час зростала кількість безземельних і малоземельних селян.
Крім хліборобства, жителі Сенькова займались ремеслами і промислами. Продукцію ремісничого виробництва і промислів сеньківці збували на місцевих базарах. Серед предметів торгівлі були мило, дьоготь, воскові свічки, риба. У другій половині XVIII століття в селі була винокурня, що належала громаді. Горілку продавали в шинках, яких налічувалося шість. Розвивалась ярмаркова торгівля. У 1779 році збиралося два ярмарки, а на кінець століття їх вже було чотири.
У першій половині XIX століття Сенькове продовжувало зростати. На 1859 рік тут проживало 1514 чоловік, а до 1886 року населення збільшилося до 2078 чоловік.
В результаті реформи колишні державні селяни Сенькова дістали земельні наділи в середньому по 7,4 десятини — всього 5218 десятин на 709 ревізьких душ. Але значна частина землі була малопридатною або й зовсім непридатною для хліборобства. Тому переважна більшість селянських дворів на кінець XIX століття мала орної землі не більше як 3,8 десятини на ревізьку душу.
В міру дальшого зростання населення малоземелля селян ставало дедалі більш відчутним. Місцеві багатії, головним чином куркульська верхівка, зосередивши у своїх руках велику кількість землі, нещадно експлуатували селян. На початку XX століття із загальної кількості наділів — понад 5 тис. десятин — общині належала тільки половина.
Близько 2 тис. десятин кращої землі були власністю поміщиків Рабиновича, Балабанова та інших. Великі ділянки — по 100—120 десятин, мали кілька місцевих куркулів.
Селянські господарства у Сеньковому були здебільшого бідняцькими. Значна частина селян зовсім не мала свого господарства. Розорені, зубожілі селяни змушені були працювати в поміщицьких маєтках та господарствах місцевих багатіїв.
В межах Сеньківської волості був розташований маєток Ієнове, що належав поміщикові Рабиновичу. Тут за копійки від зорі й до зорі гнули спину селяни Сенькового та сусідніх сіл. В цьому господарстві на 960 десятинах землі вирощували ефіроолійні культури. їх переробляли на місцевому заводі, а відходами виробництва відгодовували велику рогату худобу. Крім цього капіталізованого поміщицького підприємства, в селі був ряд дрібних промислових підприємств, заснованих місцевими багатіями: три олійниці, бондарня, чинбарня, шевська майстерня, крупорушка, сукновальня. Тут працювало по 2—3 майстри, які мали по 3—5 учнів. Місцевий куркуль Кузнецов мав цегельню з двох печей, які давали за сезон 154 тис. штук цегли. У селі було також 2 парові і 4 водяні млини, з яких тільки один належав общині.
Тяжка праця на поміщиків і куркулів, політичне безправ’я призводили до незадоволення селян, яке рік у рік зростало. Найбільш яскраво виявилось воно в роки першої російської буржуазно-демократичної революції. Революційну пропаганду в Сеньковому проводили житель сусіднього села Кругляківки В. Д. Токар, який повернувся в село після служби у флоті, і вчитель місцевої школи, прізвище якого невідоме.
Дізнавшись про те, що селяни Куп’янської волості 10 червня 1906 року збираються на сільський сход, щоб прийняти ухвалу про підвищення плати за працю в поміщицькому маєтку, селяни Сенькова вирішили припинити роботу і взяти участь у цьому сході. Справник, довідавшись про це, звелів вислати кінні роз’їзди на дороги, щоб не пустити селян у Куп’янськ.
Після поразки революції 1905 року знову підвела голову реакція. Уряд всіляко сприяв створенню на селах міцного ядра з багатих селян — чорносотенців для боротьби з революційно настроєною біднотою. Заснували союз чорносотенців і багатії Сенькового. У квітні 1907 року вони вирішили відсвяткувати цю подію. Але як тільки чорносотенці слободи вийшли на сільську площу, щоб відслужити молебен з нагоди відкриття волосного відділення «Союза русского народа», близько 200 селян Сенькова та навколишніх сіл розігнали чорносотенне зборище, розгромили приміщення, відведене їм, а разом з тим і квартиру станового пристава.
Поліція, що прибула на місце подій, мусила відступити. Тільки війська, викликані з Куп’янська, змогли придушити цей виступ. Активні його учасники були заарештовані. Багатьох селян вислали до Сибіру.
Столипінська реформа створила ще більш сприятливі умови куркулям для грабування общини і розорення основних мас селянства.
Користуючись безвихідним становищем бідноти, багатії за безцінь скуповували в них землю.
Зубожіння і злидні змушували значну частину селян залишати рідні місця. Бідняки М. Пугачов, П. Шляхов, Й. Кирмас, X. Протас, І. Бондаренко та багато інших виїхали до Сибіру і Казахстану шукати кращої долі, але й там її не знайшли.
Перша світова війна ще більше загострила класові суперечності. Багато сімей вона позбавила годувальників, господарство їх занепадало. На плечі жінок лягло піклування про сім’ю, господарство. Але, як і раніше, жінки одержували за свою працю у багатіїв копійки. У 1916 році вони виступили проти цього. Виступ очолили Д. А. Кравченко, П. Д. Дрогіна, М. А. Кушніренко. 25 селянок, які працювали в економії Маркова, залишили роботу. Організаторів виступу: Кравченко, Дрогіну, Кушніренко — було заарештовано.
Мрія селян Сенькового про землю здійснилася тоді, коли в селі було встановлено Радянську владу. В грудні 1917 року тут утворився волосний революційний комітет, першим головою якого став В. Д. Токар.
Землі поміщиків Рабиновича, Афанасьева, Балабанова та нетрудові землі місцевих куркулів були розподілені між безземельними та малоземельними селянами. Але недовго довелось господарювати селянам на своїй землі. На початку квітня 1918 року село окупували німецько-кайзерівські війська. Окупація тривала до листопада 1918 року. Після вигнання німецьких окупантів у селі знову була встановлена Радянська влада.
На початку 1919 року в селі був створений партійний осередок. Першими комуністами села були вчитель сеньківської школи В. Г. Соболь, місцеві жителі Я. П. Мартовицький, С. X. Коваленко, І. С. Трембак та інші. Але розгортанню активної діяльності партійного осередку перешкодили білогвардійські банди Денікіна. У червні 1919 року вони захопили село і відновили старі порядки. Почалися репресії і переслідування сільських активістів. П’ятьох місцевих комуністів, серед яких був і В. Г. Соболь, у 1919 році схопили денікінці. їх катували, били шомполами.
У жовтні 1919 року розпочався загальний наступ проти Денікіна. Частини Червоної Армії після запеклих боїв у грудні 1919 року визволили Куп’янський повіт від денікінських банд. З цього часу Радянська влада на селі була утверджена остаточно. Тут утворився волосний ревком, головою якого став місцевий житель С. І. Дрогін. Ревком провадив велику роботу по охороні революційного порядку, подавав допомогу Червоній Армії продовольством, очолив роботи по розподілу землі тощо. Велика роль належала йому і в боротьбі з бандитизмом.
Сеньківці назавжди зберегли добру пам’ять про відважного бійця Червоної Армії, свого земляка А. В. Войтенка, який віддав життя за владу Рад. Відважний воїн загинув у нерівному бою з махновською бандою і похований у братській могилі в селищі Куп’янськ-Вузловий.
Ревком припинив свою діяльність у березні 1920 року. На цей час розпочав роботу виконавчий комітет волосної Ради.
Після закінчення громадянської війни багато сеньківців повернулися з фронтів і включилися в активну роботу по будівництву і зміцненню Радянської влади на селі. Серед них С. Г. Гордієнко, С. П. Дробитько, А. Д. Трембак, матрос Чорноморського флоту Д. Є. Дробитько та інші.
В середині літа 1920 року в селі був створений комнезам. Першим його головою став житель села Сенькового, партизан громадянської війни А. А. Коми-шанський. Комнезам відіграв велику роль у залученні середняків села до соціалістичного будівництва та в боротьбі з куркульством; він захищав інтереси бідноти, наділяв землею та реманентом безземельних і малоземельних селян. Комнезам здійснював продрозверстку, вилучав продовольчі лишки у куркулів, готував селянську молодь до служби в Червоній Армії.
У статті «Гайда, сеньківці!», вміщеній у газеті «Добьем Врангеля» (орган Куп’янського повітового Виконавчого комітету), делегати з’їзду комітетів незаможних селян від Сеньківської волості палко вітали Червону Армію, яка визволила їх від ярма капіталістів та поміщиків, і запевняли, що нещадно боротимуться з дезертирами та ворогами Радянської влади.
До 1923 року Сенькове було волосним центром, а цього року стало центром Сеньківського району, що існував як адміністративна одиниця до 1930 року.
Кількість Членів комітету незаможних селян на 1923 рік зросла в селі до 125 чоловік. Органи Радянської влади передали комнезамові 437 десятин орної землі і 557 десятин луків. Землею наділили безземельних і малоземельних селян, а сіножаті залишили в розпорядженні комнезаму.
Керовані партійною організацією, сеньківці брали активну участь у будівництві нового життя. Було відкрито хату-читальню, при якій працювали гуртки: хоровий, драматичний, музичний. У 1924 році організували однорічні курси по підготовці трактористів, механіків, де навчалося 30—35 чоловік. У наступному році в Сеньковому відбулась районна агрономічна конференція, в якій взяло участь 60 чоловік.
Партійна організація розгорнула широку масово-політичну роботу по пропаганді ленінського кооперативного плану. Авторитет і вплив партійного осередку на селян день у день зростали. Вірними помічниками партійної організації були комсомольці. Комсомольський осередок виник у Сеньковому в 1922 році. Організатором і секретарем його був Я. Г. Сидоренко. Перші комсомольці: С. А. Близько (нині пенсіонер), М. Г. Бобров (загинув на фронті під ‘час Великої Вітчизняної війни), М. Т. Силантій (нині пенсіонер) та інші — були застрільниками в боротьбі з неписьменністю, допомагали сім’ям червоноармійців, дітям-сиротам тощо. Комсомольська організація брала також активну участь у створенні сільськогосподарських кооперативних товариств.
У середині 20-х рр. у Сеньковому приступили до здійснення ленінського кооперативного плану. Тут організувалися промкооперація, кооперативне об’єднання, що займалося вирощуванням племінної худоби, і кредитне товариство, яке забезпечувало селян молотарками, сівалками, віялками тощо. Через це товариство держава давала селянам кредит для придбання машин. Дальшим кроком було створення ТСОЗів. Так, у квітні 1928 року з активною участю КНС в Сеньковому був створений ТСОЗ ім. 10-річчя Жовтня. Спочатку в ньому об’єдналися 19 господарств. Першим головою товариства обрали жителя села С. X. Коваленка. В 1929—1930 рр. тут виникло ще три товариства спільного обробітку землі.
Справжнім святом для селян стала перша борозна, прокладена трактором на ланах ТСОЗу в 1929 році. Першими трактористами, що навчилися управляти «Фордзоном», були Ф. Г. Гордієнко і колишній наймит М. А. Нардід. Трактор відібрали в куркуля, але мотор був зіпсований. Довго возилися з ним механізатори, а все ж полагодили і «Фордзон» почав працювати. У 1931 році на базі чотирьох товариств утворено дві артілі. Зачинателями колгоспного руху були жителі села Д. К. Шипенко, партизан громадянської війни, Д. Є. Дробитько, які усе своє трудове життя віддали колгоспу; Н. Г. Гордієнко, С. X. Коваленко та інші члени КНС. Артіль «20 років РСЧА» тривалий час очолював Г. Р. Сантищев, двадцятип’ятитисячник, який на заклик партії поїхав працювати на село. В роки Великої Вітчизняної війни він загинув смертю героя.
Велика роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів належала МТС, створеній у Сеньковому в 1932 році. Вона подала велику допомогу колгоспам у проведенні сільськогосподарських робіт, організації праці та розвитку їх економіки. До Великої Вітчизняної війни Сеньківська МТС мала 120 тракторів (у т. ч. 35 гусеничних) та 45 комбайнів. Вона обслуговувала 30 колгоспів.
Кращі працівники МТС брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року. Серед них трактористи І. Р. Самойлов, В. П. Двірник, І. С. Непийвода, А. С. Кривобок, які в 1938 році значно перевиконали план тракторних робіт і заощадили багато пального. Комбайнер A. І, Гордієнко, теж учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки, в цьому ж році зібрав урожай з 811 га і заробив близько 5 тис. крб., в т. ч. 1600 крб.— за економію пального.
Подолавши перші труднощі, скориставшись з допомоги держави, колгоспи зміцніли організаційно. Колгоспники працювали самовіддано. Почуваючи себе повновладними господарями землі, своєї долі, вони в усьому, що було зв’язане з життям колгоспу, виявляли ентузіазм і трудовий героїзм.
Партійна організація, керуючи соціалістичним змаганням, виховала багатьох передовиків сільського господарства. Серед кращих людей колгоспу були послідовниці Марії Демченко — п’ятисотенниці Ф. Ф. Гур’єва з колгоспу «Друга п’ятирічка», Д. П. Пелих і Н. Д. Шляхова з колгоспу «20 років РСЧА». Великих успіхів досягли буряководи в колгоспі «Друга п’ятирічка». Середній урожай цукрових буряків у 1938 році був 320 цнт з гектара.
Сеньківці добилися значних успіхів і в тваринництві. Прославила себе самовідданою працею свинарка О. О. Гур’єва, яка виростила по 24 поросят від кожної з 6 свиноматок. У 1938 році її удостоїли високої нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора. За досягнуті успіхи голова колгоспу «Друга п’ятирічка» С. О. Соляник та голова сільради І. Г. Гоптенко були затверджені запасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року.
Разюче змінилося Сенькове за роки Радянської влади. У 1935—1938 рр. в селі було споруджено дві електростанції потужністю 22,5 і 30 кіловат. Вони дали світло в будинки колгоспників та електроенергію для колгоспів і МТС. У селі з’явилось багато нових красивих будинків, вулиці села були озеленені.
В дореволюційні часи медичну допомогу населенню Сенькового подавав фельдшер, і тільки в 1913 році тут відкрили лікарню на десять ліжок, де працювали один лікар і фельдшер. В 30-і роки тут побудували лікарню, аптеку.
В темноті і неуцтві жили селяни Сенькового в дореволюційні часи. Переважна більшість їх була неписьменна. Тільки в 1903 році тут відкрили земську школу. В селі, де проживало понад 2 тис. населення, школа могла охопити лише 70 дітей, головним чином з сімей заможних селян. Шкільний учитель, який мав середню освіту, був найосвіченішою людиною на селі. Докорінно змінилося становище за роки Радянської влади. На початку 30-х рр. у селі було повністю ліквідовано неписьменність. Тут побудували школу-десятирічку, в якій у передвоєнні роки навчалося близько 400 учнів. Багато дітей колгоспників, що закінчили десятирічку, вчилися в технікумах та інститутах.
Зросла культура населення. У 30-х рр. в Сеньковому побудували новий великий клуб із залом на 500 місць, кімнатами для роботи гуртків та бібліотеки.
Війна порушила мирну творчу працю сеньківців. Вже в перші дні війни в ряди Червоної Армії влилися 400 чоловіків із Сенькового, а ті, що лишилися в селі, доклали багато зусиль, щоб евакуювати в глибокий тил країни державне і колгоспне майно. В Саратовську область було відправлено трактори та іншу техніку МТС.
Фашистські стерв’ятники неодноразово бомбардували Сенькове. Під час одного з нальотів загинуло багато жителів села, було зруйновано міст через річку Оскіл, школу, клуб, аптеку, близько 100 будинків колгоспників. 19 червня 1942 року в село вступили ворожі війська. Фашисти вщент зруйнували колгоспні будівлі, МТС, електростанції. Вони переслідували колгоспних активістів, знущалися з них. 28 жителів села окупанти розстріляли тільки за те, що вони були чесними трудівниками, передовими колгоспниками. Колгоспника «20 років РСЧА» М. І. Гур’єва і тракториста Сеньківської МТС І. С. Непийводу та жителя села М. І. Болдирєва фашисти розстріляли за зв’язок з партизанами. їх поховано в братській могилі у Куп’янську. Гітлерівці розстріляли також комсомольців І. І. Дрогіна, Г. І. Ратія, О. І. Китнюха та інших.
Та, незважаючи на терор і насильства, жителі Сенькового не скорилися окупантам. Вони перешкоджали відправці молоді в Німеччину, ховали хліб, худобу, чим могли допомагали партизанам.
На фронтах Великої Вітчизняної війни сеньківці виявили себе мужніми захисниками Батьківщини. 36 жителів села, воїнів Радянської Армії, були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, а гвардії капітану Д. Ф. Лозі присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Зустрівши ворожу танкову колону із 25 танків і самохідних гармат, командир танкового батальйону Д. Ф. Лоза розгорнув свій підрозділ і сам на танку кинувся вперед. Розгорівся жорстокий бій. Танкова колона ворога була розгромлена. На полі бою лишилися 15 танків (з них 7 типу «Пантера»), 50 автомашин та 250 ворожих солдатів і офіцерів. Після війни Д. Ф. Лоза закінчив військову академію і працює там викладачем.
2 лютого 1943 року Сенькове було визволено від фашистів. Збитки, завдані селу, величезні. Тільки по двох колгоспах — «20 років РСЧА», «Друга п’ятирічка» та Сеньківській МТС вони становили 48 млн. карбованців. Не лишилося ні машин, ні худоби, ні майна. Відновлювати господарство довелося, головним чином, жінкам і підліткам. Незважаючи на труднощі воєнного часу, сеньківці дружно взялися за відбудову колгоспів. На допомогу їм прийшла держава. В 1943 році капіталовкладення в господарство артілей становили 7 тис. крб., а через два роки досягли 18 тис. карбованців. Великої рогатої худоби в 1943 році було тільки 97 голів, а в 1945 — вже 246 голів.
За самовіддану працю в роки Великої Вітчизняної війни 85 колгоспників с. Сенькового нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни колектив трудівників сеньківських колгоспів поповнився — в нього влилися демобілізовані воїни.
Правління колгоспів і парторганізація села, спираючись на трудовий ентузіазм колгоспників, розгорнули масове соціалістичне змагання. Колгосп «20 років РСЧА» досяг значних показників у розвитку економіки. Він став одним з передових у Куп’янському районі. Великих успіхів досягла Сеньківська МТС. В колгоспах, які вона обслуговувала, в 1947 році було одержано високий урожай, зокрема, 25,5 цнт зернових з гектара на площі 1019 га. Впровадивши режим економії, працівники МТС зберегли сотні карбованців державних коштів, набагато знизили собівартість одного гектара умовної оранки.
За досягнуті успіхи Президія Верховної Ради СРСР у 1948 році присвоїла директору МТС К. Д. Бондарю високе звання Героя Соціалістичної Праці. Старший агроном М. П. Балутенко був нагороджений орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені механік МТС П. А. Беззубка, бригадир тракторної бригади П. М. Корх, заступник директора по політичній частині В. М. Маслик, коваль М. В. Мацюка, завідуючий майстернею МТС О. О. Стефанов, токар М. Т. Трембак.
В наступному році серед бригад перше місце завоювала бригада № 15 (бригадир Я. І. Заїка). Вона стала переможцем змагання, обробивши по 805 га на 15-сильний трактор. Передові трактористи цієї бригади обробили по 830—950 га на трактор.
У 1951 році колгоспи «20 років РСЧА» і «Друга п’ятирічка» об’єдналися. Укрупнений колгосп ім. Жданова очолив колишній голова артілі «Друга п’ятирічка» учасник Великої Вітчизняної війни, агроном І. Г. Войтенко.
Укрупнення дало можливість повніше й раціональніше використовувати техніку, скоротити адміністративно-управлінські витрати, а це сприяло дальшому економічному розвитку колгоспу, підвищенню добробуту колгоспників. У 1952 році прибутки артілі становили 122 тис. крб., а відрахування в неподільний фонд — 24 тис. крб. На 100 га орної землі було здано державі 17,5 цнт м’яса.
У післявоєнні роки в Сеньковому відбудовані або заново побудовані млин, олійниця, маслозавод, шевська та швейна майстерні. Великі зміни сталися в селі у зв’язку з будівництвом на річці Оскіл Червонооскільського водосховища, розпочатим у 1956 році. Частину колгоспних будівель і 120 будинків колгоспників довелося перенести на нове місце. Всі вони збудовані за новими типовими проектами, на 4—5 кімнат кожен.
Для дальшого розвитку і зміцнення колгоспу важливе значення мав вересневий Пленум ЦК КПРС (1953 р.). Колгосп ім. Жданова досяг певних успіхів у зміцненні свого господарства і матеріально-технічної бази. Велику увагу було приділено розвитку тваринництва, будівництву нових та розширенню існуючих тваринницьких приміщень. Завдяки цьому в 1955 році надої молока від кожної фуражної корови збільшилися на 200 літрів.
Колгосп розширив посівні площі і підвищив урожайність основних сільськогосподарських культур. Окремі ланки й бригади одержали по 250 цнт буряків та 28—30 цнт кукурудзи з гектара. І все ж середня врожайність основних сільськогосподарських культур, приріст поголів’я худоби та надої молока не завжди досягали запланованого рівня. Так, якщо в 1958 році середня врожайність буряків була 290 цнт з га, то в 1964 році колгоспники зібрали тільки 156 цнт; кукурудзи було зібрано 12,4 цнт проти 14,5 цнт; соняшнику — 14 цнт проти 19 цнт у 1958 році. Середня врожайність зернових культур хоч і збільшилась, але не набагато.
Це значною мірою пояснюється тим, що в ці роки не приділялося достатньої уваги питанням організаційно-господарського зміцнення колгоспу, підвищенню матеріальної заінтересованості кожного члена колективу в результатах своєї праці.
Щоб піднести економіку колгоспу, правління та партійна організація розробили в 1963 році конкретні заходи по підвищенню продуктивності худоби. Колгосп добре підготувався до літнього утримання худоби в полі, створив табори для молочної худоби поблизу зелених масивів, що значно сприяло збільшенню надоїв молока від кожної фуражної корови.
В колгоспі ім. Жданова побудовані добротні капітальні ферми, з механізованим водопостачанням, автопоїлками. За допомогою шефів — харківського заводу «Світло шахтаря» тут споруджено підвісну дорогу. Широко застосовується в господарстві хімія. Здріжджування та здобрювання кормів карбамідом сприяє піднесенню продуктивності тваринництва.
Славиться колгосп ім. Жданова фруктовим садом, площа якого досягла 60 гектарів. Колгосп рік у рік добивається високих врожаїв фруктів і одержує від цього значні доходи. Має він і свою пасіку.
Рішення березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.) та накреслені ним заходи, зокрема, щодо підвищення матеріальної заінтересованості трудівників сільського господарства та введення нових закупівельних цін, сприятимуть дальшому зміцненню економіки колгоспу. Так, тільки від реалізації зернових культур за новими закупівельними цінами грошові доходи колгоспу ім. Жданова зросли на 8,4 тис. крб. та на 23 тис. крб.— від продуктів тваринництва.
У 1965 році основні фонди артілі становили 823,1 тис. крб., тобто в 3,4 раза більше, ніж у 1955 році. Грошові доходи досягли в 1965 році 516 тис. крб., тобто порівняно з 1955 роком зросли більш як у 4,6 раза. Зростання доходів дало колгоспові змогу збільшити фонд грошової оплати колгоспникам з 35 тис. крб. у 1955 році до 203 тис. у 1965 році, тобто майже в 6 разів.
Спорудження Червонооскільського водосховища дало змогу розширити поливні площі під овочеві культури. Колгосп побудував насосну та водорозбірну станції. Все це сприяло підвищенню врожаїв картоплі до 120 цнт з га проти 50 цнт у минулі роки.
З кожним роком кращає, впорядковується Сенькове, особливо головна його вулиця — Харківська. Рівна, широка, вона проходить через усе село. Її прикрашають нові добротні красиві будинки, криті шифером та залізом. Село повністю електрифіковане. Майстерня побутового обслуговування, їдальня, перукарня, продмаг, аптека — всі ці заклади покликані задовольняти побутові потреби сеньківців, поліпшувати їхній побут.
У 1965 році тут закінчено спорудження нового приміщення лікарні з родильним, терапевтичним і хірургічним відділеннями, обладнано рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети. У сеньківській лікарні місцеві лікарі роблять складні операції. Медичні працівники лікарні проводять велику профілактичну роботу серед населення. Вони бувають у бригадах, на фермах, де проводять бесіди і медичні огляди колгоспників. Це дало плідні наслідки: за останні 10 років у селі не було жодного випадку інфекційного захворювання. 50 років працювала в лікарні акушеркою О. А. Карнаухова, нині пенсіонерка, нагороджена за сумлінну багаторічну працю орденом Леніна. Є в селі ветеринарна дільниця, де працює ветеринарний лікар і 2 ветфельдшери.
За післявоєнні роки значно зросли освіта і культура жителів села. У 1956 році тут збудовано двоповерхову середню школу, в якій навчається 400 учнів і працює 28 учителів, у т. ч. 18 з вищою освітою. Сеньківська школа політехнізована. Її профіль — механізація сільськогосподарського виробництва. В школі є добре обладнані слюсарна і столярна майстерні.
За роки Радянської влади 250 жителів села здобули вищу освіту. Серед них 65 агрономів і ветлікарів, 130 учителів, 35 лікарів та 20 інженерів.
У Сеньковому працюють 30 спеціалістів з вищою і 40 з середньою спеціальною освітою. Серед них учасник Великої Вітчизняної війни, директор школи, комуніст М. Т. Печенізький. У 1957 році йому присвоєно звання заслуженого вчителя школи Української РСР.
Вміють сеньківці трудитись і відпочивати. У Будинку культури завжди людно. Гурток художньої самодіяльності, в якому бере участь 42 чол., регулярно виступає з концертними програмами в Будинку культури та в колгоспних бригадах. В селі є дві стаціонарні кіноустановки, радіовузол, три бібліотеки з загальним фондом 13 тисяч книжок.
Село Сенькове пройшло важкий і славний шлях — від голоду, безправ’я, експлуатації і темноти до вільного, щасливого, культурного життя. Сьогодні дітям сеньківських хліборобів, які бувають у Києві, Москві, Ленінграді, відвідують музеї, театри, залишають свої відгуки про шедеври світового мистецтва в державному Ермітажі, навіть важко уявити, що був час, коли переважна більшість молодих селян далі сусіднього села не бувала.
Нове велике піднесення панує серед трудівників села після XXIII з’їзду КПРС. Вони самовіддано працюють на колгоспних ланах і фермах, у рільничих і будівельних бригадах. Механізатори, тваринники, овочівники, сільські спеціалісти взяли підвищені зобов’язання і роблять усе для того, щоб успішно виконати плани нової п’ятирічки, яка відкрила нові великі перспективи для розвитку села і всієї країни.
М. Д. ІСАКОВ, В. Г. СТЕБЛИНКО