Градизьк, Глобинський район, Полтавська область (продовження)
У передвоєнні роки Градизьк став культурним центром району. На 9333 чоловіки населення тут було 1 середня школа, вечірня середня школа робітничої молоді, дві семирічні і 3 початкові школи. Крім того, працював робітничий факультет Кременчуцького педагогічного інституту, на якому навчалось більше 100 чоловік робітників і колгоспників, та бухгалтерсько-економічний технікум, де вчилося 167 чол. У селищі діяв районний будинок культури на 500 місць, піонерський клуб, чотири колгоспних клуби. При клубах і школах працювали бібліотеки з книжковим фондом у кілька десятків тисяч примірників книг.
Та творче життя градижчан було порушено нападом фашистів на нашу країну. Вже з перших днів фашистської навали військовозобов’язані жителі Градизька пішли в ряди Радянської Армії. На їх місце в колгоспи, МТС, майстерні прийшли нові робітники, які швидко оволодівали професіями і виконували норми на 150— 200 проц. У багатьох випадках батьків замінили діти.
Населення брало участь у будівництві укріплень. Багато трудівників ввійшло до створеного винищувального батальйону, який разом з 14-ю Сумською кавалерійською дивізією брав участь в обороні укріплень на Дніпрі. Після жорстоких боїв 13 вересня 1941 року в селище вдерлись фашисти.
Окупанти встановили жорстокий режим. Один за одним видавали накази і розпорядження про здачу кожним жителем молока, курей, яєць, худоби, хліба тощо. За невиконання фашисти погрожували різними карами.
Вже в перший місяць окупанти закрили школи і перетворили їх на склади та стайні.
Молодь і дорослих працездатних чоловіків та жінок фашисти силоміць вивозили на каторжні роботи до Німеччини. На тих, хто ухилявся від поїздки, накладалися штрафи в розмірі до 500 крб., у них відбирали худобу. Замість дітей забирали батьків. Окупанти перетворили селище на своєрідне гето. Навіть дозвіл на виїзд за межі району давав військовий комендант.
У Градизьку був табір військовополонених. Кати розстріляли за час окупації 5000 радянських громадян та вивезли на каторгу до Німеччини 650 чоловік.
Але репресії не могли зломити опір радянських людей. Для боротьби в тилу ворога у Градизьку залишалась група комуністів, комсомольців і активістів села на чолі з секретарем райкому партії В. А. Слюсарем та головою райвиконкому М. П. Бережним. Підпільну діяльність проводили і створені у вересні—листопаді 1941 року інші партизанські загони. Один з таких загонів очолював житель Градизька М. А. Черв’яковський (голова колгоспу «Червоний лан»), комісаром був І. І. Пшеничний (директор Липівської школи). Комсомольською групою загону керував В. Д. Поливара. В липні 1943 року під Градизьком загін об’єднався з групою десантників-підривників, яка висадилась у лісі Казенній Дубині. Загін очолили командир В. П. Большаков і комісар В. Г. Руднєв, їх заступниками були М. А. Черв’яковський, І. І. Пшеничний та начальник штабу І. Ю. Голик. Загін імені Маршала Радянського Союзу С. К. Тимошенка провів ряд вдалих бойових операцій, знищив десятки гітлерівців та поліцаїв, передав на Велику Землю цінні відомості про ворога.
Відступаючи під ударами Радянської Армії, фашисти і їх найманці знищили приміщення всіх установ, культурно-освітніх закладів і охорони здоров’я, всі промислові підприємства, колгоспи, спалили понад 1900 житлових і господарських приміщень.
28 вересня 1943 року радянські війська визволили Градизьк. В числі воїнів-визволителів були жителі Градизька колишній учитель Градизької середньої школи П. М. Король, Г. М. Ковтун, М. Й. Іваненко, О. П. Бондаренко та інші.
Радянські війська без перепочинку приступили до форсування Дніпра. Поблизу Градизька побудували дві переправи — Воронівську і Липівську. Населення селища подавало допомогу в спорудженні цих переправ, готувало човни, переправляло бійців-розвідників на правий берег. Всі, хто міг тримати зброю, брали участь у боротьбі з ворогом.
Хоробро боролися градижчани з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, в тому числі й генерали М. І. Левченко та Д. В. Головко. Уродженець Градизька А. Г. Корзун удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Колишній учитель Градизької школи Г. І. Погорілий (Погорєлов), офіцер-прикордонник, був учасником першого бою з фашистами на 13-й прикордонній заставі Львівщини. Подвиг патріота описав письменник В. П. Беляев у книзі «Кордон в огні».
Протягом 14 місяців перебував у партизанському загоні Героя Радянського Союзу Д. М. Медведева командир відділення розвідки градижчанин М. Н. Обрізай. Нині в селищі живуть 576 учасників Великої Вітчизняної війни, нагороджених орденами та медалями Союзу РСР.
З перших днів після вигнання фашистів трудящі селища приступили до відбудови зруйнованого господарства. Виконком Градизької сільської Ради звернувся до населення із закликом докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною, і допомогти Червоній Армії швидше розгромити ненависного ворога.
Люди працювали з нечуваним ентузіазмом. З часу визволення до 1 січня 1944 року трудівники артілі «Україна», в основному жінки, старики та підлітки, виконали всі польові роботи і зібрали врожай. Колгосп одержав 37 035 крб. прибутку.
У 1945 році в колгоспі стали до ладу млин, крупорушка, кузня, майстерня транспортного реманенту, господарство вже мало 172 голови великої рогатої худоби, 79 свиней, 29 овець та 78 коней. За рік колгосп одержав близько 42 тис. крб. прибутку.
Колгосп «Промінь» мав прибутку близько 43 тис. крб., а ім. Чапаева — понад 21 тис. крб. прибутку. Однак урожаї зернових ще були низькі.
Багато уваги приділялось будівництву жител. Це термінове завдання виконували спеціально створені будівельні бригади.
Спираючись на велику допомогу держави, градижчани самовіддано працювали, відбудовуючи своє селище. Уже в перші роки після закінчення війни виросли приміщення райкому партії та райвиконкому, було відбудовано і споруджено нові раймаг, сільмаг, банк, чайну, лазню, впорядковано сквери і стадіон.
Відновили роботу райхарчокомбінат, деревообробна артіль ім. Т. Г. Шевченка, електростанція, кравецька і шевська майстерні.
На 1 січня 1950 року в Градизьку вже налічувалось 2901 господарство з населенням 9953 чоловіки.
У 1950 році відбулось об’єднання колгоспів ім. Леніна та ім. Ворошилова (хуторів Лізки, Середпілля та Ганнівки Градизької сільради) з колгоспом «Україна». Укрупнений колгосп мав 7230,1 га землі, 610 голів великої рогатої худоби (з них 125 корів і 150 волів), 130 коней, 600 свиней, 256 овець. В господарстві працювали 2 млини, цегельний завод, 2 кузні, 2 ремонтні майстерні. На фермах став до ладу водопровід.
Від усіх галузей господарства артіль одержала прибутку близько 1300 тис. крб. В колгоспі на той час було 2421 чоловік.
Артілі «Промінь» та ім. Чапаева об’єдналися в одну — ім. Андреева. За колгоспом закріплювалося 3934,7 га земельних угідь. Господарство мало 425 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 62 корови, 366 свиней, 215 овець. З допоміжних виробництв тут діяли 2 млини, цегельний завод, 2 обозні майстерні та 2 кузні.
На районній сільськогосподарській виставці у 1950 році колгоспи і МТС вже мали змогу демонструвати свої досягнення і техніку, якою вони були оснащені: самохідні комбайни, самохідні сінокосарки, дизельні трактори «ДТ-54», садово-городні трактори, картоплесаджалки, кукурудзо- і тютюносаджалки та іншу техніку. Колгоспи демонстрували механізацію тваринницьких ферм: автопоїлки, кормозапарники, електричну корморізку тощо. Все це вони мали завдяки наполегливій праці хліборобів та щедрій допомозі з боку держави.
Велику увагу колгоспи приділяли розвитку садівництва, городництва та вирощуванню тютюну.
Значну роль у піднесенні господарств колгоспів відігравала Градизька МТС. За досягнення високих показників на колгоспних полях уряд нагородив у 1952 році групу передових комбайнерів МТС. Серед них М. І. Онуфрієва, Г. П. Тараненка, Б. П. Ткаченка, М. Й. Тишка.
Питання господарського, культурного і громадського життя селища були предметом постійної уваги партійної організації. Так, VI Градизька районна партійна конференція, що відбувалась у січні 1952 року, вказала на необхідність підготовки при МТС кадрів механізаторів, піднесення громадського тваринництва та його продуктивності.
Ще більші зміни сталися в економічному і культурному житті селища за роки семирічки.
Чималих успіхів досяг колгосп «Україна», що утворився шляхом об’єднання у 1957 році всіх колгоспів Градизька в один. Сьогодні це технічно оснащене господарство. Тут є 25 тракторів, 22 комбайни, 33 автомашини, кілька десятків інших сільськогосподарських машин. Наявність такої техніки дає змогу механізувати основні види робіт на полі та фермах на 95—98 процентів. Колгосп має кваліфіковані кадри: близько 150 спеціалістів-трактористів, комбайнерів, шоферів.
За семиріччя валовий збір зерна зріс на 25 процентів. Майже вдвоє збільшився врожай картоплі. По 270—280 цнт буряків збирав колгосп з кожного гектара.
Добрі показники має колгосп і в тваринництві. На кінець семирічки на фермах утримувалось понад 2700 голів великої рогатої худоби, кількість свиней збільшилася з 1691 до 2214 голів. Відповідно зростало і виробництво продуктів тваринництва. На 100 га угідь м’яса вироблялося вже 51,1 цнт замість 42,7 цнт. Надій молока від кожної, корови збільшився на 400 кг і становив понад 2100 кілограмів.
Нових успіхів досяг колгосп за перший рік нової п’ятирічки. Пшениці з кожного га зібрано по 26,9 цнт, кукурудзи — 28 цнт, цукрових буряків — 286 цнт. Надій молока від кожної корови збільшився до 2236 кг, вироблено м’яса понад 3700 цнт.
Багато уваги колгосп приділяє розвитку птахівництва, бджільництва і тутового шовкопряда. За успіхи в розвитку тваринництва і птахівництва ряд передовиків виробництва нагороджено орденами і медалями, серед них орденом Трудового Червоного Прапора — птахівник А. С. Скриль, орденом «Знак пошани» — телятниця Л. П. Сергієнко.
Великого розмаху за ці роки набрав патріотичний рух за звання ударника комуністичної праці. Першими удостоєні цього почесного звання доярка О. С. Лях, комбайнер Г. П. Соловей, трактористи І. М. Остроушко і Л. С. Волошин, причіплювач М. В. Дранко та інші.
Колгосп має ряд допоміжних підприємств: млин, пилораму, кузню, столярну майстерню, дві електростанції, слюсарню. Він проводить роботи по використанню вод Кременчуцького моря для зрошення. В найближчі роки буде зрошуватись до 1000 га орної землі.
Із зростанням виробництва збільшились і грошові прибутки колгоспу. Якщо в першому році семирічки вони становили 565 590 крб., то в 1965 році дорівнювали майже 1200 тис. крб., а в 1966 році — понад 1 млн. 600 тис. крб. Це дало змогу колгоспові перейти на грошову оплату праці.
За семирічку майже вдвоє зріс фонд оплати праці колгоспників і в 1965 році становив понад 800 тис. крб. Крім того, на пенсійне забезпечення в 1965 році витрачено близько 35 тис. крб.
Великі зміни сталися в селищі за роки Радянської влади. Сьогодні в Градизьку діє ряд промислових підприємств, у яких зайнято близько 4 тис. робітників і службовців. Продукція багатьох з них відома не тільки в області, а й у всіх кінцях Радянського Союзу і йде на експорт.
За межі району йде продукція промкомбінату, особливо його цехів — металообробного, скловиробів, цеху по виробленню декоративних квітів. За роки семирічки вони значно розширились, з’явилося 5 нових цехів.
Належне місце серед підприємств селища займає молокозавод, широкий асортимент продукції якого відомий за межами республіки. За дострокове перевиконання виробничого плану та активну участь у громадському житті трудівники масло-цеху цього заводу були удостоєні звання колективу комуністичної праці і 9 робітників — звання ударників комуністичної праці.
Великий обсяг роботи виконує побуткомбінат. Він не тільки обслуговує трудящих Градизька, а й 9 навколишніх населених пунктів.
Одним із найбільших підприємств селища є будівельне управління № 4 Обл-міжколгоспбуду. За роки семирічки було споруджено в колгоспі «Україна» механічну майстерню, 4 тваринницьких та 3 господарських приміщення, магазин, дитсадок, цегельний завод; збудовано цегельний завод у Кагамлику, приміщення правління рибоколгоспу «Прибій», ряд споруд у Максимівці та інших селах.
Перевиконує свої виробничі плани і комбінат культурно-побутових товарів. Разом з тим комбінат домігся і зниження собівартості продукції на 5,3 проц. За високі виробничі показники колективу механічного відділу, очолюваного майстром Л. Воликом, присвоєно почесне звання бригади комуністичної праці. Є в селищі і цех кременчуцької фабрики художньої вишивки ім. Зої Космодем’янської та швейний цех Кременчуцької швейної фабрики.
Хорошими показниками відзначається і риболовецька артіль «Прибій», яка існує з 1930 року. За високі виробничі показники ланковий цієї артілі І. М. Максюта нагороджений у 1963 році орденом Леніна.
З кожним роком розростається Градизьк, перетворюється в красиве селище з прямими, широкими, обрамленими декоративними і фруктовими деревами вулицями, з розкішним парком, зеленими скверами, красивими житловими будинками, просторими і світлими громадськими, культурно-побутовими спорудами та різними підприємствами.
З 1957 року Градизьк віднесено до категорії селищ міського типу. Згідно з планом феконструкції Градизька, в цьому ж році з допомогою держави почалась забудова його північно-східної околиці.
З утворенням Кременчуцького моря зникли дрібні хутори, що були навколо Градизька,— Попівка, Тупалівка, Дебелівка, Папеківка. Вони були знесені, а їх жителі переселилися до нового чудового селища, що виросло на околиці Градизька, яке народ назвав Новоселівкою. Сюди ж переселилися сотні сімей з Чигирин-Діброви, Морозівки та інших сіл.
З укрупненням районів (30 грудня 1962 року) Градизький район було розформовано і майже всю його територію, в т. ч. і Градизьк, віднесено до Глобинського району.
Великих успіхів досягнуто за роки Радянської влади в галузі охорони здоров’я, освіти і культури. Незрівнянно поліпшилась охорона здоров’я населення. В селищі діє 8 медичних установ, у т. ч. 2 великі лікарні і тубдиспансер, які обслуговують і населення навколишніх сіл. В них працюють 29 лікарів та близько 150 чоловік середнього медперсоналу. Це значно більше, ніж було у всьому повіті за дожовтневі часи.
За багаторічну бездоганну працю багато медпрацівників нагороджені орденами і медалями CPCP. Серед них орден Леніна одержав заслужений лікар О. І. Комарецький; медалями нагороджені акушерка М. М. Кувалдіна, медсестри В. Д. Мельник, М. П. Тенетко та інші. Давно забуто тяжку спадщину дожовтневих часів — неписьменність, яка серед чоловіків становила 75 проц., а серед жінок до 96 процентів.
Сьогодні в селищі і середня, 2 восьмирічні, а також школа-інтернат. Розміщені вони в нових приміщеннях, в яких навчається понад півтори тисячі учнів.
Лише за роки семирічки здобули середню та восьмирічну освіту кількасот учнів. Багато з них закінчили або навчаються в різних вузах країни, інші працюють на промислових виробництвах та в сільському господарстві.
Навчають і виховують учнів понад 120 вчителів ентузіастів народної освіти. Багато з них мають великий досвід і за свою роботу в школі та активну участь у громадському житті заслужили велику повагу.
Протягом багатьох років самовідданої праці виховала більше тисячі юнаків і дівчат учителька Градизької середньої; школи Є. І. Головко. Уряд нагородив її орденом Леніна, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941— 1945 років».
Понад 40 років працює викладач фізики Є. О. Ковалевський. Він удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.
В середній школі стало традицією влаштовувати зустрічі з учасниками визволення Градизька від фашистських полчищ. Школярі листуються з учнями Польщі, Чехословаччини, НДР, Болгарії, Англії і одержали від них для свого музею ряд документів про В. І. Леніна.
Для молоді, що працює і продовжує вчитися, є вечірня школа робітничої молоді та заочна середня загальноосвітня школа.
Добре організовано роботу по вихованню дошкільнят. Тут працюють 4 стаціонарних дитячих садки і ясла.
Широко розгорнуто в селищі культмасову роботу. Одним із центрів її є Будинок культури. До участі в численних гуртках залучається талановита молодь. Вже понад 40 років у селищі працюють хоровий та драматичний колективи. Самодіяльний театральний колектив виховав чимало видатних митців. Серед них А. А. Верменич, народний артист УРСР (нині він у Дніпропетровську), А. Галимон (тепер працює в Чернігові), А. К. Гринько (зараз в Одесі) та інші. Багато сценічної молоді нагороджено почесними грамотами та дипломами обласного огляду та обласного управління культури. Творчий колектив бореться за почесне звання самодіяльного народного театру.
В пошані тут і спорт. Одинадцять спортивних колективів об’єднують понад 1200 юнаків та дівчат. До їх послуг 4 спортивних майданчики, стадіон. Роботою в окремих секціях керують майстри спорту. Багато кваліфікованих спортсменів вийшло з Градизька. Серед них майстри спорту В. Ф. Ковтун, Т. Я. Матрос. Суддею республіканської категорії по футболу став В. Л. Гарасюк та інші. Лише в 1964 році в секціях підготовлено 108 спортсменів 1-го, 2-го і 3-го розрядів, 240 значкістів ГПО.
Є де культурно провести дозвілля і піонерам. Тут працює Будинок піонерів.
Люблять градижчани книгу. Завжди людно в бібліотеках селища, у фондах яких налічується близько 95 тис. примірників книг. Крім того, є бібліотеки і в кожному колгоспі з фондом книг по кілька тисяч примірників. Понад дві третини населення — майже всі дорослі жителі — є постійними читачами бібліотек. У дожовтневий час на все селище лише окремі багатії одержували тільки 14 примірників газет і журналів. Нині по 2—3 примірники газет та журналів одержує кожна сім’я. Всього 6900 примірників на 3970 дворів.
З 1959 року в селищі видається газета «Колгоспник» — орган парторганізації і правління колгоспу «Україна» та селищної Ради депутатів трудящих.
Свідченням зростання культури є посилений попит на такі товари, як телевізори, радіоприймачі та різні побутові речі. Нині кожна друга сім’я має радіолу або телевізор; понад 2 тис. велосипедів, близько 200 мотоциклів, 15 легкових автомашин мають у власному користуванні трудівники селища. Газові плитки, пральні машини, холодильники стали звичними для жителів Градизька.
З кожним роком кращає Градизьк. Виросли перші житлові двоповерхові комунальні будинки загальною площею близько 1700 кв. м., продовжується дальша його забудова індивідуальними житловими та комунальними будинками на 3—5 кімнат. Центральні вулиці селища вкриті бруківкою та асфальтом, більш як на 20 км прокладено асфальтовані тротуари. 2 парки і 7 скверів з декоративними насадженнями прикрашають селище. Багато уваги приділяється водопостачанню. Вже діють дві глибинні свердловини і незабаром стануть до ладу ще дві.
У центрі селища встановлено пам’ятники — творцеві Радянської держави В. І. Леніну, а також воїнам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
За п’ятирічним планом передбачається дальше будівництво житлових, комунальних і громадських споруд, будівництво доріг, озеленення вулиць.
Розпочато будівництво водонапірних станцій, з допомогою яких водами Кременчуцького моря буде зрошено в найближчі роки понад 500 га орних земель.
Керівна роль в усіх галузях життя селища належить 18 партійним організаціям підприємств, колгоспу та різних установ. Вірним помічником їх є комсомольські організації.
Велика роль у благоустрої селища належить селищній Раді, її депутатам. Жителі Градизька обрали до її складу 104 депутатів, 10 — до районної і одного — до обласної Рад. Депутати Рад є невтомними активістами в усіх галузях життя селища. Серед них голова колгоспу «Україна» О. Н. Обрізай, депутат обласної Ради, депутати селищної Ради — заступник голови колгоспу Я. А. Ланевський, директор промкомбінату І. Й. Вільховий, директор восьмирічної школи № 1 Б. П. Куликовський, завідуючий селищним клубом В. Г. Костенко.
Що дала Радянська влада трудівникам Градизька, можна показати на прикладі життя сім’ї П. Л. Крупка. До Великої Жовтневої соціалістичної революції це був бідняк із бідняків, крім присадибної ділянки, він не мав жодного клаптика землі. Сім’я перебивалася випадковими заробітками. Освіту зміг здобути лише за два класи церковнопарафіальної школи. За Радянської влади став Панас Лукич знатною людиною. Він був першим головою ревкому. Пізніше очолив окружний комітет незаможних селян, а потім став членом ЦК незаможних селян України.
Зовсім по-іншому склалася доля дітей і онуків Панаса Лукича. Всі вони здобули вищу та середню освіту. Старший син Іван Панасович та його дочка Наталія Іванівна працюють вихователями в Градизькій школі-інтернаті.
Градижчани пишаються не тільки високими досягненнями в господарських справах, а й тим, що з їх середовища вийшло багато вчених, громадських діячів, військових. Серед них композитор О. І. Білаш, художник І. І. Юхно, генерал Д. В. Головко, М. І. Левченко, народний артист УРСР А. А. Верменич та інші.
В Градизьку живе старий більшовик і учасник штурму Зимового палацу і громадянської війни, нині пенсіонер Я. 3. Антосик, заслужений лікар республіки О. І. Комарецький та інші.
В. Н. ЖУК, Г. П. ОЛЕКСЕШЕНКО