Ананьїв, Ананьївський район, Одеська область (продовження)
Наприкінці 20-х років в Ананьєві назріли умови для суцільної колективізації. Виходячи з рішень XV з’їзду ВКП(б) і реальних місцевих умов, комуністи Ананьева восени 1929 року організували перші 2 колгоспи — «Шлях до культурного господарства» і «Червоний орач», до яких вступили 80 бідняків, батраків і середняків. Наступного року на третій дільниці Ананьева виник колгосп «Перше травня» (нині сільськогосподарська артіль «Правда»), який очолив Ф. 3. Чабаненко.
Певною перешкодою на шляху колективізації стали окремі перекручення політики партії, що мали місце і в Ананьєві. Так, на початку 1932 року райком партії та райвиконком вимагали примусового усуспільнення всієї худоби і присадибних ділянок членів колгоспів. За допомогою ЦК КП(б)У ці помилки були виправлені.
Соціалістична перебудова сільського господарства відбувалася в умовах запеклої боротьби з куркульством. Восени 1931 року під час зборів селян третьої дільниці, де обговорювались питання організації колгоспу, пострілом через вікно убито уповноваженого райкому партії О. В. Григораша. Наступного дня куркулі вбили голову сільради першої дільниці М. Г. Гуцула. Та опір класових ворогів було зламано, багатьох з них розкуркулено і вислано за межі району.
На початок 1932 року колективізацію в Ананьєві завершено. Створено 13 колгоспів, які об’єднували 83,6 проц. селянських господарств і 93,7 проц. всієї орної землі. У зміцненні молодих колгоспів важливу роль відіграла Ананьївська МТС, створена в 1929 році. В 1934 році її машинами було скошено 34,8 проц. зернових і обмолочено 87 проц. врожаю, зібраного колективними господарствами. Завдяки допомозі держави, повсякденному піклуванню партійних і радянських органів, зокрема політвідділу МТС, сумлінній праці колгоспників було досить швидко подолано численні труднощі, і колективні господарства почали успішно розвиватись. Так, артіль ім. XVII партз’їзду (до 1934 року «Червоний орач») за 8 передвоєнних років подвоїла і потроїла поголів’я худоби. Якщо в 1933 році вона мала 77 коней, 27 корів, 40 голів молодняка великої рогатої худоби, 7 свиней, то у 1940 році в ній налічувалося 160 коней, понад 80 корів, 150 голів молодняка, 370 свиней, 250 овець. Колгоспники заклали 40 га саду, виростили 100-пудовий врожай зернових. Грошовий прибуток зріс з 160 тис. крб. до 950 тис. крб. За ці роки артіль збудувала тваринницькі приміщення, хату-лабораторію, клуб.
У колгоспі виросли нові люди — передовики і новатори. В 1939 році ланкові В. Драмашко, М. Норець та Л. Малюта збирали по 50—60 цнт кукурудзи та по 30—40 цнт проса з кожного га. Уряд високо оцінив трудовий подвиг молодих колгоспниць, нагородивши їх орденом Леніна. Комсомолка Віра Драмашко була обрана депутатом Верховної Ради Молдавської АРСР1. Сумлінно працювали і члени інших сільськогосподарських артілей. Труд колгоспників добре винагороджувався. У 1936—1940 рр. вони одержували по 4—6 кг хліба на трудодень. Кожна сім’я мала присадибну ділянку, корову, свиней.
За роки передвоєнних п’ятирічок значні зміни сталися в міській промисловості. В 1940 році в Ананьєві працювали цегельний, спиртовий і маслоробний заводи, 8 промислових артілей та райхарчокомбінат, на яких було зайнято близько 500 робітників і службовців. Ці підприємства спеціалізувалися, головним чином, на переробці сільськогосподарської сировини. Важливе значення для підвищення технічного рівня промислових підприємств мало введення в експлуатацію у 1939 році міської електростанції. В будинках трудящих засвітилися лампочки Ілліча. Зростало та впорядковувалося саме місто. Воно прикрасилося новими спорудами. На центральних вулицях прокладено тротуари. Почалось будівництво водопроводу. Діяв радіовузол.
Істотні зрушення мали місце і в культурному житті Ананьева. До 1936 року було повністю ліквідовано неписьменність. В місті відкрилися 2 середні школи. Розширювалася мережа середніх спеціальних навчальних закладів. На базі педагогічних курсів було організовано школу, яка готувала вчителів початкових класів. Ще в 1933 році Ананьївське профтехучилище реорганізували в технікум механізації сільського господарства. Враховуючи зрослі потреби колгоспів та МТС в трактористах і комбайнерах, у 1934 році в місті відкрили школу механізації.
Чимало було зроблено для поліпшення культурного обслуговування населення. У 1936 році на базі народного будинку відкрився районний клуб, де працювало 6 гуртків художньої самодіяльності. В клубі виступали актори Одеси, Тирасполя та інших міст. З 1932 року українською і молдавською мовою почала виходити районна газета «Більшовицька перемога».
Великі масштаби господарського та культурного будівництва в місті вимагали посилення організаторської роботи партійних і радянських органів. З 1939 року в Ананьєві відновила діяльність міська Рада депутатів трудящих. Напередодні війни, в 1940 році, Ананьївський район увійшов до складу Одеської області.
Коли німецько-фашистські орди 22 червня 1941 року вторглися в нашу країну, ананьївці, як і всі радянські люди, стали на захист своєї соціалістичної Вітчизни. Сотні жителів міста пішли на фронт. В Ананьєві сформували винищувальний батальйон. Понад тисяча жінок, підлітків будували за містом укріплення, копали протитанкові рови. Організовано йшла підготовка до евакуації населення, техніки МТС, майна колгоспів та підприємств.
Героїчно обороняли Ананьїв і села району частини 9-ї армії. Та 2 серпня 1941 року танкова група ворога прорвалася до Первомайська. Щоб запобігти оточенню, наші війська змушені були відійти на південний схід. 7 серпня радянські частини залишили Ананьїв. В місто вдерлися гітлерівські загарбники. Його жителі відразу відчули на собі весь жах т. зв. нового порядку. Окупанти вдалися до масового знищення мирних жителів. На четвертому кілометрі шляху Ананьїв—Жеребкове фашисти розстріляли з кулеметів єврейське населення міста. За час окупації від рук ворога загинуло близько 2,5 тис. радянських людей. Зокрема, загарбники стратили місцевих жителів П. В. Григорьева і Т. В. Гуревича за те, що вони подавали допомогу пораненим червоноармійцям.
Жорстокий терор не зламав ананьївців, а тільки подесятерив їх ненависть до окупантів. Жадібно читали жителі міста підпільні листівки, які надходили з сусіднього села Гандрабурів. Їх поширювали комуніст С. І. Мунтян, безпартійні В. Н. Кердивар, Ф. П. Лупуленко та інші патріоти. Вони зуміли зберегти радіоприймач і таємно ним користувалися. На їх заклик населення переховувало хліб, худобу, щоб вони не дісталися окупантам.
Під впливом успіхів Червоної Армії підпільна боротьба в місті поступово посилювалася. Після розгрому німецько-фашистських військ на Орловсько-Курській дузі активну роботу серед населення розгорнули комуніст В. М. Бондаренко, безпартійні С. Н. Вось, К. В. Кульчицький, М. П. Красовський та інші. Вони були зв’язані з одеським підпіллям, звідки одержували листівки, а також з балтськими партизанами. Та фашисти натрапили на слід патріотів. С. Н. Вось і К. В. Кульчицький були розстріляні.
У 1943 році в місті діяла підпільна комсомольська група, створена комуністами. До неї входило 8 чоловік — М. Д. Кучеренко (керівник), В. І. Буженко, Н. П. Вінницька, І. Г. Виноградов, М. П. Дроздов, В. С. Єрмоленко, П. Т. Кудашев, Б. П. Топор. Вони друкували на машинці листівки й розповсюджували їх в громадських місцях: у кінотеатрі, на ринку тощо. На початку травня М. П. Дроздова і І. Г. Виноградова було послано до балтських партизанів. Однак на станції Балта їх затримали фашисти. Під час обшуку в них знайшли зброю та підроблені перепустки. 18—20 травня були заарештовані всі підпільники. Лише двом з них — Б. П. Топору та П. Т. Кудашеву — вдалося втекти з тираспольської тюрми, куди після нелюдських катувань кинули комсомольців. Всі інші 3 квітня 1944 року були розстріляні. На стіні тюрми знайдено напис: «Вважати загиблим Васю Буженка, Одеська область, м. Ананьїв, Пролетарська, 10. Прощайте, мамо, тату і братику Коленько. Ваш син Вася Буженко. Цілую всіх. 3.IV.1944 року».
В січні—березні 1944 року за завданням радянського командування в Ананьєві створено партизанську групу в складі Г. І. Негруцького, М. Д. Сніжинського, П. Д. Ткаченка і Г. Т. Чабаненка. Вона мала провадити розвідку в тилу ворога, передавати наступаючим радянським військам відомості про розташування гітлерівських частин і укріплень. Партизани організували в селах району підпільні диверсійні групи. Одна з них діяла в Долинському лісі. Їй вдалося перервати зв’язок між німецькими частинами, що врятувало Ананьїв від повного зруйнування.
Наближався час визволення. Наприкінці березня радянські війська форсували Південний Буг і закріпилися на його західному березі. Поблизу Любашівки — останнього рубежа перед Ананьєвом — фашисти чинили запеклий опір. Батареї Героя Радянського Союзу В. Коваленка, А. Кривенка і М. Семерчея відкрили по ворожих позиціях ураганний вогонь. В ніч на 31 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту розгромили гітлерівців і вийшли до річки Тилігулу.
Почався бій за Ананьїв. В ньому відзначились командир батареї Герой Радянського Союзу О. Лушников, розвідник капітан Черевично, командир роти старший лейтенант С. Прокопчук, сержанти Богорад, Погорєлов та багато інших. 31 березня 1944 року Ананьїв було визволено. Руїни і попіл лишили після себе окупанти. Вони зруйнували 7 промислових підприємств, електростанцію, кінотеатр, середню школу № 1, 190 житлових будинків. Фашисти вивезли з міста 840 коней, 800 голів великої рогатої худоби, 1150 овець, 350 свиней, 2 тис. штук птиці. Загальні збитки досягли величезної суми — близько 35 млн. карбованців.
Перед комуністами, міськрадою, всіма трудящими постали надзвичайно складні завдання — в найкоротший строк ліквідувати наслідки окупації, відновити нормальне життя міста, подати допомогу Червоній Армії. Самовіддано працювали, жінки та молодь. На їх плечі ліг увесь тягар но вирощуванню й збиранню врожаю. Працювати доводилося в надзвичайно важких умовах. Адже на всі 50 колгоспів району лишилося всього 60 коней. Не було машин, насіння. Колгоспники з власних, запасів зібрали для артільних полів 6027 цнт зернових, 515 цнт соняшнику, 4690 цнт картоплі. Грунт готували під посів лопатами, або ж використовуючи у запряжці корів. Збирали врожай також вручну. Завдяки самовідданій праці колгоспників косовицю зернових було закінчено за 13 робочих днів. План хлібозаготівель виконано на 200 проц. Намагаючись внести свій вклад в справу розгрому ворога, ананьївці здали у фонд Червоної Армії 6,9 тис. пудів хліба. Молодь міста першою в районі включилася в збирання коштів на будівництво торпедних катерів «Одеський комсомолець». Велику турботу виявляли міськрада, громадськість, жителі міста про сім’ї, фронтовиків. З квітня 1944 року по травень 1945 року їм виділено 186 тис. крб.,. 35 тонн зерна, 15 тонн картоплі, 22 тонни овочів.
Поступово життя в місті нормалізувалося. Неоціненну допомогу колгоспам подали ЦК ВКП(б) і Радянський уряд. Уже на кінець 1944 року з інших областей країни в Ананьїв прибуло 600 голів великої рогатої худоби, трактори, комбайни тощо. 13 ананьївських колгоспів одержали 481 тис. крб. довгострокових кредитів для закупівлі худоби.
1 вересня 1944 року відкрилися двері всіх шкіл міста. Відновили роботу сільськогосподарський технікум і школа механізації. З серпня 1944 року вийшов перший післявоєнний номер районної газети «Більшовицька перемога» (тепер — «Радянське село»). На її сторінках друкувалося чимало матеріалів про бойові подвиги ананьївців на фронтах війни. Невмирущу славу здобув колишній випускник Ананьївської середньої школи № 1 льотчик-винищувач Є. П. Маріїнський. Він зробив сотні бойових вильотів, особисто і в групових боях збив 20 фашистських літаків. У травні 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В партизанському загоні «Красное знамя» під Ленінградом воювала Н. С. Калюжна. В березні 1944 року під час бою з гітлерівцями біля села Воронячого Острова на Онезькому озері вона була поранена, але лишилася в строю. За цей бій її нагороджено медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» першого ступеня. Вона — кавалер орденів Червоної Зірки і Вітчизняної війни першого ступеня. У великій битві за незалежність любимої Батьківщини брали участь понад 3 тис. воїнів-ананьївців. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни чимало з них повернулися до рідного міста і активно включилися у відбудову зруйнованого господарства.
В 1945 році комсомольці і позаспілкова молодь Ананьева і сіл району розгорнули змагання під лозунгом: «Зберімо насіння і забезпечмо високий урожай! Забезпечмо швидкий і якісний ремонт сільськогосподарського інвентаря!». 2460 юнаків і дівчат працювали на колгоспних ланах. Було створено 26 комсомольсько-молодіжних ланок по збиранню врожаю, 35 — на сівбі озимини. Відзначаючи самовіддану роботу молодих патріотів по відродженню господарства колгоспів, ЦК ВЛКСМ у 1946 році нагородив Ананьївську районну комсомольську організацію Червоним прапором.
Наполеглива праця колгоспників, допомога соціалістичної держави машинами і кредитами дали можливість артілям Ананьева вже у 1946 році повністю освоїти довоєнну посівну площу. Зростали врожаї зернових. Того ж року окремі ланки збирали по 25—30 цнт. Не забули колгоспи і про тваринництво. В 1946—1950 рр. спільними зусиллями колективу Ананьївської дільниці облсільбудтресту і колгоспників відбудовано і споруджено 9 корівників, 12 телятників, 4 свинарники та ін. госпоцарські приміщення. Поголів’я великої рогатої худоби за 5 років зросло з 400 до 1000 голів. На кінець четвертої п’ятирічки сільгоспартілі Ананьева перевершили довоєнний рівень виробництва. Потреби дальшого розвитку колгоспного виробництва, більш ефективного використання техніки й ресурсів викликали необхідність укрупнення сільгоспартілей. Його здійснено в 1950—1953 рр. Замість 13 колгоспів, лишилося 2. Це дало змогу підвищити продуктивність колективних господарств. На 100 га одержано 14,2 цнт свинини, 192,8 цнт молока, 46,8 кг вовни, 2,9 тис. яєць.
Великих успіхів добилися трудівники Ананьева у відродженні і дальшому розвитку місцевої промисловості. Вже у 1945—1946 рр. відновили роботу цегельний і маслозавод, 8 промартілей, які об’єдналися в райхарчокомбінат. У 1948 році дала струм міська електростанція, а через 2 роки розпочалося будівництво нової, більш потужної теплоелектростанції. Посилення електроозброєності позитивно вплинуло на економічні показники підприємств. За роки четвертої п’ятирічки обсяг промислової продукції міста зріс у 5,5 раза.
Наполегливо працювали ананьївці і на відбудові міського господарства. У 1945—1946 рр. вони підняли з руїн 100 будівель. Нарощувалися темпи житлового будівництва. Якщо у 1946 році споруджено 5 нових будинків, то в 1949 році — 1091 2. У 1947—1950 рр. жителі міста забрукували 4,2 тис. кв. метрів вулиць, збудували міст через річку Тилігул. Ананьїв прикрасився новим парком ім. Ленінського комсомолу. Вже в 1947 році була відновлена довоєнна торговельна мережа, а в 1950 році стали до ладу 2 нові магазини.
Чимало уваги приділялося питанням освіти і культури. В 1944—1946 рр. знову відкрито освітні і педагогічну школи, дитячі будинки. В 1946/47 навчальному році вперше після війни сіла за парти робітнича молодь. На початку 1949 року завершено відбудову однієї з кращих споруд міста — середньої школи № 1. Значною подією в культурному житті міста стало відкриття 3 вересня 1946 року районного клубу.
Новий крок вперед зробили ананьївці в 1951—1958 рр. Продуктивність праці в міській промисловості зросла за цей час на 186 процентів.
В роки семирічки і нової п’ятирічки трудящі Ананьева домоглися дальшого розвитку місцевої промисловості, сільського господарства та культури. У 1959— 1965 рр. реконструйовано Ананьївський промкомбінат, відкрито нові цехи — бондарний, цементно-піскової черепиці та ін. Завдяки цьому випуск продукції зріс у 1,5 раза. У 1966 році колектив підприємства вийшов переможцем у соціалістичному змаганні. 6 листопада, на місяць раніше взятого зобов’язання, він виконав річний план. Збільшився асортимент і обсяг валової продукції маслозаводу. Встановлення потокових ліній, холодильних камер, механізація виробничих процесів дали змогу підприємству за роки семирічки збільшити закупівлю молока в 1,3 раза, а виробництво масла — в 1,2 раза.
На цегельному заводі механізовано більшість процесів випалювання цегли. У 1960 році введено в експлуатацію 16-камерну випалювальну піч, потужністю 8 млн. штук цегли на рік. Лише за останній рік семирічки виробництво цегли зросло на 1200 тис. штук, собівартість 1 тисячі — знизилась на 1 крб. 8 коп. Водночас середньорічна зарплата робітників зросла майже на 40 крб. У 1966 році видав першу продукцію консервний комбінат, а вже у 1968 році його потужність досягла 3,6 млн. умовних банок на рік.
Добре працює колектив Ананьївського об’єднання «Сільгосптехніка» в складі якого є 31 ударник комуністичної праці. Гордістю підприємства є токар В. В. Недєва. Невтомний раціоналізатор, вона працює на швидкісних режимах, має власне клеймо. їй одній з перших на підприємстві присвоєно звання ударника комуністичної праці. Трудящі міста тричі обирали її депутатом обласної Ради. В. В. Недєва — член .республіканського комітету профспілки робітників та службовців сільського господарства і заготівель України.
В 1966 році Радянський уряд нагородив її орденом «Знак Пошани».
За останні роки значно піднесли свої виробничі та технічні показники і інші підприємства міста: хлібозавод, побутовий комбінат, «Міжколгоспбуд», ремонтно-будівельна дільниця, друкарня. Всього в Ананьєві працюють 13 промислових, будівельних і транспортних підприємств, на яких зайнято 2,1 тис. робітників і службовців. Обсяг валової промислової продукції становить 6,5 млн. крб. Запроваджуючи нову систему планування та матеріального стимулювання, місцева промисловість виконала план ювілейного року на 106 проц., випущено продукції понад план на 355,5 тис. карбованців.
Поряд з розвитком промисловості першорядну роль в економіці Ананьева відіграє сільське господарство. На околицях міста розташовані колгоспи «Перемога» і «Правда», яким держава передала у вічне користування 13,5 тис. га землі, у т. ч. 8 тис. га орної. Це багатогалузеві господарства, тут добре розвинуто виробництво зернових і технічних культур, а також свинарство (артіль «Правда») і птахівництво (колгосп «Перемога»). Партійні організації колгоспів постійно дбають про залучення до керівництва господарством спеціалістів високої кваліфікації. Нині в обох артілях працюють 17 агрономів, ветлікарів, зоотехніків, механіків, економістів, які своєю працею сприяють піднесенню артільного виробництва. Колгоспи добре забезпечені технікою, тут налічується 61 трактор, 45 комбайнів, 27 вантажних автомашин. Більшість цієї техніки придбана у роки семирічки.
Серед механізаторів є чимало справжніх майстрів своєї справи. Кращим з них є бригадир тракторної бригади колгоспу «Перемога» комуніст Г. В. Лелиця. Керована ним бригада у 1965 році виростила по 28,4 цнт озимої пшениці на площі 631 га. Бригадир і його товариші завжди в пошуку, вони швидко підхоплюють досвід передових механізаторів області та республіки, рік у рік знижують собівартість продукції, домагаються підвищення врожайності, зводять до мінімуму ручну працю. Уряд високо оцінив самовіддану працю Г. В. Лелиці — в грудні 1965 року його нагороджено орденом Леніна. Загальною шаною користується послідовниця П. М. Ангеліної — О. Л. Мішуренко. Вона вже близько 30 років працює механізатором. У 1967 році її обрано депутатом районної Ради.
Великих успіхів добилися ананьївські тваринники. Так, свинарка артілі «Перемога» Т. М. Куликова протягом кількох років одержувала по 25—27 ділових поросят від кожної свиноматки. Вона вболівала за доручену їй справу, охоче передавала свій виробничий досвід молоді. Трудовий подвиг колгоспниці дістав найвищу оцінку партії та уряду. В 1958 році Т. М. Куликовій було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона і нині сумлінно працює в рідному колгоспі, керує фермою великої рогатої худоби.
В артілі «Перемога» тривалий час працювала дояркою В. В. Яськова. В 1963 році на пропозицію парткому комуністку Яськову було призначено завідуючою молочнотоварною фермою. Вона зуміла знайти стежку до людських сердець, організувала доярок на самовіддану працю. Керована нею ферма завоювала звання колективу
комуністичної праці. В 1965 році від кожної корови тут було надоєно по 3 тис. кг молока. У березні 1966 року Радянський уряд нагородив В. В. Яськову орденом «Знак Пошани». Комуністи Одещини гідно оцінили самовіддану, працю В. В. Яськової і виявили їй високе довір’я, обравши делегатом XXIII з’їзду КПРС.
Завдяки наполегливій праці рільників, механізаторів, тваринників ананьївські артілі в 1966 році перевиконали плани виробництва і продажу державі зернових і технічних культур, м’яса і молока. У наступному році колгоспники Ананьева працювали з особливим натхненням. Включившись у змагання на честь піввікового ювілею Радянської влади, вони зібрали пересічно по 20,2 цнт зернових з га та продали державі понад план 7534 цнт зерна. Успішно виконані плани виробництва й продажу продуктів тваринництва. На 100 га угідь вироблено по 44,7 цнт м’яса, понад 200 цнт молока, 26 кг вовни. Нині в артілі «Правда» на кожні 100 га земельних угідь припадає 39 голів великої рогатої худоби.
Успішний розвиток всіх галузей господарства сприяв значному зростанню доходів колгоспів. Так, в артілі «Правда» доход у ювілейному 1967 році зріс порівняно з 1964 роком на 476 тис. крб. і досяг 1,2 млн. крб. Економічне зміцнення колгоспів дало змогу піднести рівень матеріальної зацікавленості людей у результатах виробництва. Обидва господарства в 1967 році витратили на основну і додаткову оплату праці 1054,2 тис. крб., на пенсійне забезпечення колгоспників — 81 тис. крб. Тільки в артілі «Перемога» 1965 року пенсії одержували понад 300 ветеранів праці. Підвищення доходів колгоспів дає змогу їх правлінням витрачати значні кошти на господарське і житлове будівництво. Дідівські хати поступаються місцем добротним цегляним будиночкам.
Не впізнати нині Ананьева. За післявоєнні роки тут споруджено близько 900 будинків загальною площею 30 тис. кв. метрів. Новим у забудові міста є 2—4-поверхові споруди. 12 з них прикрасили вулиці Радянську, Леніна, Пролетарську, Пушкіна та інші. Розширено міський водопровід. Ним користуються мешканці 506 будинків. Успішно йде газифікація. За 1960—1966 роки кількість газових плит у квартирах збільшилась з 22 до 748. Великі роботи здійснили трудящі по озелененню міста. Зелена зона становить близько 200 гектарів.
Значного розвитку набула в Ананьєві державна і кооперативна торгівля. В місті є 60 торговельних закладів, у т. ч. 24 магазини і 15 підприємств громадського харчування. В 1965 році в Ананьєві стали до ладу двоповерховий універсальний магазин і ресторан «Супутник».
Мережа закладів охорони здоров’я включає центральну районну лікарню на 200 ліжок, протитуберкульозний диспансер на 65 ліжок, аптеку, 6 фельдшерсько-акушерських пунктів, пункт переливання крові, пологовий будинок. В усіх цих закладах працюють 45 лікарів і понад 140 чоловік середнього медичного персоналу. Багато років стоїть на варті здоров’я трудящих лікар-окуліст Р. А. Федоровська. З перших місяців Великої Вітчизняної війни вона, студентка IV курсу Одеського медичного інституту, пішла на фронт. Її бойовий шлях закінчився під Будапештом. В 1946 році з дипломом лікаря вона приїхала в Ананьїв і відтоді тут працює. В 1961 році Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Р. А. Федоровській почесне звання заслуженого лікаря Української РСР.
Розквітає культурне життя в Ананьєві. В місті є 4 середні, 5 восьмирічних і 3 початкові школи, середня школа-інтернат, спеціальний дитячий будинок № 8. Щодня за парти сідають 3,2 тис. дітей робітників, службовців та колгоспників. Навчально-виховну роботу в школах проводять 230 вчителів і вихователів.
49 років беззмінно працювала в середній школі № 2 заслужена вчителька УРСР, кавалер ордена Леніна О. В. Плонська (1875—1965 рр.). Сотні ананьївців зобов’язані їй своїми успіхами в житті та праці. Справжнім майстром педагогічної справи є вчителька В. О. Могильова. Вона — позаштатний інспектор Міністерства освіти УРСР. Її ім’я занесено до районної Книги трудової слави. Відзначаючи самовіддану працю В. О. Могильовом Радянський уряд у 1966 році нагородив її орденом Трудового Червоного Прапора, а 27 серпня 1967 року їй присвоєно звання г заслуженого вчителя школи УРСР.
Велика і різноманітна виховна робота проводиться в школах міста. Десять років працює в школі-інтернаті інтернаціональний клуб. Тут як дорогі реліквії зберігаються листи і подарунки від видатних діячів міжнародного комуністичного руху — М. Тореза, В. Роше, В. Ульбріхта, Я. Кадара, Д. Ібаррурі, Л. Лонго. Кореспондентами клубу стали герой Шинки 112-річний К. В. Хруцький, мати Героїв Радянського Союзу Зої і Олександра Космодем’янських, космонавти Павло Попович та Валерій Биковський.
В Ананьєві працює семирічна музична школа. Сотні дітей трудівників міста здобувають тут музичну освіту.
Силами викладачів цієї школи з 1965 року організований цикл лекцій-концертів для трудящих. Фахівців для народного господарства готують спеціальні навчальні заклади міста. Ананьївський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку у 1960—1966 роках випустив понад тисячу бухгалтерів-плановиків для колгоспів Одещини. Професійно-технічне училище механізації сільського господарства за післявоєнні роки підготувало понад 12 тис. спеціалістів. Гордістю училища є його вихованці — Герої Соціалістичної Праці А. П. Корчинський, Д. Й. Мазур, Ф. С. Козачинський, які нині працюють в колгоспах Одеської області.
Центром культурного життя міста став районний Будинок культури. Лише в 1967 році в ньому було проведено 103 лекції, вистави і концерти, 22 тематичні вечори, які відвідали 64 тис. чоловік. При Будинку культури організовано 15 гуртків художньої самодіяльності. В них розвивають свої таланти понад 300 жителів міста. На базі цих гуртків створено агіткультбригаду, народний театр. Подарунком колективу театру до 50-річного ювілею Жовтня була постановка п’єси Є. Кравченка «Коли сходило сонце». У 1965 році при Будинку культури на громадських засадах відкрито балетну студію. Двічі на місяць проводяться заняття в народному університеті культури. В місті працює 2 зимові і літній кінотеатри на 1125 місць.
Другом і порадником трудівників міста стала книга. Широко пропагують літературу 11 бібліотек, які налічують понад 114 тис. томів. При районній бібліотеці з 1962 року на громадських засадах працює Клуб любителів поезії. Він об’єднує 38 чоловік. Члени клубу виступають із своїми віршами по міському радіомовленню, видають літературний листок «Молоді голоси». Член клубу вчитель Ф. І. Никифорчук друкує свої вірші в журналі «Перець».
Хвилюючою подією в житті міста стало відкриття у 1966 році Ананьївського історико-краєзнавчого музею, який діє на громадських засадах. Його експозиції відображають історію революційної боротьби та соціалістичних перетворень у місті. В музеї можна знайти цікаві матеріали про відомих діячів науки і культури, які народилися або жили і працювали в Ананьєві. Земляком ананьївців є лауреат Державної премії академік С. І. Вольфкович. Його праці з неорганічної хімії та технології знайшли широке визнання в усьому світі. Тривалий час в Ананьєві мешкав видатний український композитор і поет-перекладач П. І. Ніщинський. З 1875 по 1883 рік він викладав російську літературу, грецьку мову та співи в міських гімназіях. Саме тоді Ніщинський переклав на українську мову трагедію Софокла «Антігона», шосту пісню «Одіссеї» Гомера. Йому належить ряд оригінальних обробок народних пісень, у т. ч. «Закувала та сива зозуля», «Байда», «Ой гук, мати, гук» та інші. Він створив музичну картину «Вечорниці» до вистави «Назар Стодоля». Музична творчість П. І. Ніщинського стала надбанням українського національного мистецтва.
В місті народилися й набули широкого визнання нові радянські обряди, звичаї. Це передусім — комсомольські весілля. В них вдало поєднуються старовинні українські весільні обряди і нові риси радянського побуту, радянської культури. Як правило, вони відбуваються в Будинку культури. Його прикрашають квітами і зеленню. Над сценою вивішується гасло: «Комунізм не лише в полі, на фабриці, він і вдома — за столом, у стосунках сім’ї, в побуті». Наречених зустрічають хлібом-сіллю, обсипають зерном, квітами. Під час весілля виконуються старовинні і радянські пісні. Після реєстрації шлюбу піонери випускають голубів, як символ миру й щастя.
Великого поширення набрали в місті урочисті проводи призовників до Радянської Армії, ветеранів праці — на заслужений відпочинок, вручення повнолітнім паспортів тощо. Як одна сім’я, дружно і радісно, відзначають ананьївці свята міжнародної солідарності трудящих — 1 Травня, роковини Великого Жовтня. З особливим піднесенням відсвяткували вони 50-річні ювілеї Жовтневої соціалістичної революції та встановлення Радянської влади на Україні. Як ніколи багатолюдними були урочисті збори й мітинги, святкові демонстрації 7 листопада і 25 грудня 1967 року. Вони завершилися масовими народними гуляннями. Щиро веселилися трудівники міста, і вони мали на це повне право, бо з честю виконали свої зобов’язання, взяті до знаменного ювілею. Добре попрацювали і робітники, і колгоспники, і інтелігенція. Особливу шану завоювали будівельники. У 1967 році вони виконали величезний план робіт. В центрі і на околицях виросли чотириповерховий адміністративний будинок, гуртожиток для робітників консервного заводу, кафе, побутовий комбінат, 10 багатоквартирних будинків. Житловий фонд тільки за один рік збільшився на 1535 кв. метрів. Закінчено будівництво нового лікувального корпусу районної лікарні, дитячих ясел на 50 місць.
Ананьївці доклали багато зусиль, щоб прикрасити рідне місто, зробити його більш впорядкованим. Було капітально відремонтовано 3 тис. кв. метрів бруківки, 2,8 тис. кв. метрів тротуарів. Збудовано 6 км електроліній, додатково встановлено по вулицях 100 світильників. Закладені нові парки і сквери площею 5,5 га, висаджено 12 тис. дерев і 22 тис. кущів.
Не було забуто і тих, хто поліг за честь і незалежність Батьківщини, за те, щоб щасливо і радісно жили люди на радянській землі. Трудящі спорудили пам’ятники землякам та комсомольцям, що загинули на фронтах Вітчизняної війни, встановили меморіальні дошки на братських могилах. Пам’ятні дошки є і на будинках, споруджених на честь ювілею.
Неоціненна заслуга в тому, що Ананьїв з кожним роком стає дедалі красивішим, впорядкованішим, належить райкому партії, райвиконкому, міській Раді, громадськості міста. За розробленим ними перспективним планом на кінець п’ятирічки в Ананьєві піднімуться сучасні споруди двоповерхового автовокзалу, широкоекранного кінотеатру на 400 місць, гуртожитку училища механізації, триповерхового готелю, міжколгоспної майстерні по ремонту автомобілів. Буде здано в експлуатацію нову лінію водопроводу довжиною 5 кілометрів тощо.
Натхненно працюють колгоспники, робітники, представники народної інтелігенції, щоб перетворити Ананьїв на місто комуністичної культури і побуту.
В. Г. АБРАМОВИЧ, В. І. ВАСАЛАЄВ, А. С. СИДОРОВА