Розквіт, Березівський район, Одеська область
Розквіт (до 1930 року — Гладкий, Кусса, Гуза, до 1959 року — Будьоннівське) — село, що входить до Ставківської сільської Ради. Розташований за 35 км від районного центру і за 22 км від залізничної станції Раухівка на лінії Одеса—Харків. Населення — 1067 чоловік.
Наприкінці XIX століття на місці сучасного Розквіту виник хутір Гладкий, який входив до Демидівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. Хутір і навколишні землі належали німцю-колоністу Куссу. У 1898 році на хуторі було лише 3 двори, в яких проживав 21 чоловік. Напередодні Жовтневої революції тут налічувалось 7 дворів, панський будинок і 6 землянок, де проживали чабани разом з сім’ями та підпаски, що доглядали панські отари. Чабанів брали нестройово. Підпасків чабан наймав на власні кошти. Наймитська доля була тяжкою. Про ті часи розповідає колишній наймит, нині уславлений голова колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС М. О. Посмітний: «Платили мало, годували погано, а працювати доводилося від зорі до зорі». Змучені важкою працею, влітку 1914 року чабани під керівництвом М. Посмітного, П. Мороза та Л. Сулими організували страйк, вимагаючи поліпшення їх злиденного життя. Прибулі на хутір жандарми заарештували призвідників виступу і через деякий час відправили їх на фронт.
Встановлення Радянської влади на Одещині на початку 1918 року, перші її заходи показали хуторянам, що нова влада — їх захисник.
У лютому 1920 року в Гладкому остаточно встановилася Радянська влада. Повернувшись після закінчення громадянської війни додому, фронтовики поділили землю. Та обробляти її бідняцьким реманентом поодинці було не під силу. Тоді зібралися колишні наймити М. Посмітний, Л. Сулима, Ф. Музика, 4 брати Спірки, 2 брати Заворотнюки, 2 брати Барди, Ф. Коршемлюк та А. Яковлев і вирішили об’єднатись, щоб разом обробляти землю. Так у 1924 році виник ТСОЗ «Червона Україна», головою якого обрано М. О. Посмітного. ТСОЗу належало 180 га землі, 20 коней, кілька плугів і дерев’яних борін та 2 косарки. Першого року зорали тільки 113 га землі, а вже наступного — освоїли всю площу. Через деякий час на прохання тсозівців 550 га родючих угідь поблизу хутора Гладкого були передані артілі.
З цього часу власне й почалась історія соціалістичного села Розквіту, історія нинішнього колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС.
З 1925 року землі навколо хутора почали заселяти вихідці з густонаселених північних областей України. За два кілометри від Гладкого виник хутір Тараса Шевченка, заснований переселенцями з колишнього Ново-Шепелицького району Київської області. 17 родин цього хутора організували ТСОЗ «Земельна праця», головою якого обрали І. Г. Шевченка. Він з 11 років працював грабарем на залізницях, одержуючи за це мізерні гроші. В роки громадянської війни він був червоним кавалеристом. На 310 га виділеної ТСОЗу землі господарство мало всього 20 коней. На кошти, одержані від держави, тсозівці придбали 3 сівалки та молотарку.
Восени 1926 року до хутора Гладкого прибули переселенці з Поділля. Вони організували артіль «Схід сонця», в якій об’єднались 80 чоловік. Колгосп мав 250 десятин землі, 5 однолемішних плугів, 3 дерев’яні і 3 залізні борони, 7 коней. На одержані від держави гроші подоляни почали будувати за півтора кілометра від Гладкого хати і громадські приміщення. Новий населений пункт дістав назву Федорівна, за ім’ям першого голови артілі Ф. Серкизюка. Комуніст з 1918 року, вчитель з села Жванець на Поділлі, він доклав багато зусиль, щоб створити колективне господарство. Багато працював з молоддю, залучаючи її до будівництва нового життя. Новоствореним колективним господарствам держава надала сільськогосподарський кредит, за допомогою якого селяни могли придбати худобу, чистосортне насіння, нові машини. На початку 1926 року члени ТСОЗу «Червона Україна» вирішили придбати за рахунок кредиту трактор. До Одеси на курси трактористів вони послали І. Барду. У березні 1926 року новий трактор прибув на станцію Сербка. Коли ця звістка долинула до хутора, зустрічати його вийшли всі жителі. Того року добре оброблене поле дало хороший урожай озимої пшениці.
Гірше йшли справи в переселенських артілях і товариствах. Кошти, що їх давала держава, витрачались на спорудження хат та на прожиток. Для обробітку всієї землі не вистачало робочих рук, через те частину її доводилося здавати в оренду заможним селянам. Таким колективам Об’єднання українських радгоспів запропонувало замість грошових кредитів обробляти землю тракторами.
У 1926 році вперше в Радянському Союзі на полях сучасного колгоспу XXI з’їзду КПРС почали працювати державні трактори з радгоспу ім. Шевченка, який, маючи на той час 10 тракторів «Красный путиловец», поклав початок майбутнім машинно-тракторним станціям. Трактори підняли цілину, по 5—6 разів переорювали її, засіяли чистосортним насінням. І хоч рік видався посушливим, на переселенських полях зеленіли сотні гектарів пшениці.
Поступово ленінські ідеї переходу роздрібнених господарств на колективний шлях розвитку втілювався в життя. У своєму листі, зачитаному з трибуни XV з’їзду партії, селяни хуторів Гладкого, Федорівки, Шевченка та інших писали: «…Після тієї роботи тракторів, яку ми бачили, ми не хочемо більше вести бідняцьке дрібне господарство, а вирішили організувати усуспільнене тракторне господарство, в якому не буде окремих селянських клаптиків посівів». Машинно-тракторні станції допомагали біднякам зміцнювати колективні господарства. Вже в 1928 році Шевченківська МТС, створена на базі радгоспу ім. Шевченка, вивела на колгоспні поля 68 тракторів.
Впровадження в сільське господарство потужної машинної техніки сприяло не тільки зміцненню колгоспів, але й їхньому дальшому укрупненню. Господарювання трьох сусідніх товариств на невеликих нивах виявилось нераціональним. Тому постало питання про об’єднання цих артілей. Роз’яснювальну роботу серед селян про переваги колективного господарювання провадили комуністи та бідняцько-середняцький актив села.
Помічниками комуністів стали члени комсомольського осередку, створеного в 1928 році. До складу осередку ввійшли В. О. Кучер (секретар), І. Й. Зарицький, О. Й. Зарицька, Ю. 3. Білецька, М. Д. Курносенко. Комсомолка М. Барда стала першим у колгоспі працівником новоствореної тваринницької ферми. На своїх зборах молодь прийняла рішення домогтися, щоб їх батьки першими вступили в артілі. Активному процесу колективізації чинили шалений опір куркулі. Однак селяни, очолювані комуністами і комсомольцями, перебороли його.
Після об’єднання товариство в 1929 році перейшло на Статут сільгоспартілі. Було усуспільнено тягло та реманент, збудовано велику стайню, воловню, комору, корівник, свинарник; молочно-товарна ферма мала 22 корови. За пропозицією будьоннівця Л. Сулими колгосп назвали ім’ям С. М. Будьонного. Головою новоствореної артілі одностайно обрали голову ТСОЗу «Червона Україна» М. О. Посмітного.
В артілі були створені постійні бригади і ланки, налагоджено нормування праці, облік і контроль. Між бригадами і ланками розгорнулося соціалістичне змагання. В 1930 році комсомольці, кількість яких збільшилася майже втроє, організували ланку по вирощуванню високих врожаїв, і вона незмінно виходила переможцем у змаганні з іншими ланками. Про той час згадує комсомолка, член садововиноградної бригади О. Й. Зарицька, що вона вдень корів доїла, а ввечері півнорми кукурудзи обробляла. Комсомольці працювали вечорами до густих присмерків, падали під копиці і вже напівсонні наказували черговому: «Зійде місяць — буди», а на зорі першими підхоплювалися.
Приділялось багато уваги культурно-освітній роботі. В селі працювали бібліотека, хата-читальня, гуртки лікнепу, розповсюджувалися газети, політична література, влаштовувались масові читання, провадилась агрономічна та санітарно-медична пропаганда. Місцем проведення культурно-масової роботи в селі був клуб. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності та інші. Комсомольці випускали колгоспну стінгазету.
Переборюючи труднощі, сільськогосподарська артіль ім. Будьонного зростала й міцніла. В 1930—1931 рр. вона вийшла на перше місце в районі. Врожай зернових становив 17 цнт з га. На цей час господарство було вже відоме серед інших колгоспів. Уряд України вирішив мати 100 таких показових об’єднань, щоб на території кожного округу були зразкові господарства для допомоги іншим колгоспам.
На початку 1932 року до артілі ім. Будьонного приєднався ще ТСОЗ «Земельна праця».
У довоєнні роки колгосп ім. Будьонного перетворився на велике багатогалузеве господарство, яке мало значні досягнення в усіх галузях виробництва. Його успіхи в боротьбі за сталі врожаї зернових та інших сільськогосподарських культур, підвищення продуктивності худоби вже тоді викликали великий інтерес в усіх колгоспах республіки.
Сюди за досвідом приїздили колгоспники з інших районів. З ініціативи комуністів у колгоспі постійно провадились агрозаняття, на яких передовики артілі знайомились з агротехнікою, вивчали досвід новаторів колгоспного виробництва.
З числа ентузіастів, засновників колгоспу, виросли здібні бригадири — рільники, садоводи, городники, тваринники. Колгоспні ферми у 1938 році налічували тисячу голів худоби. Корови-рекордистки знатної доярки О. Бірюкової давали по 4500 кг молока на рік. Бригади Ф. Музики, Л. Сулими, 3. Бойченка вирощували по 200—220 пудів пшениці на кожному гектарі. Під керівництвом колгоспного виноградаря комуніста І. С. Коваленка, який впровадив кращі сорти на колгоспних виноградниках, зібрали з га по 100 цнт винограду, заклали колгоспний розсадник. Досвідчений хлібороб І. Г. Шевченко організував лабораторію, налагодив зв’язок з селекційним інститутом, пропагував наукові методи ведення господарства. Річний прибуток артілі за 1938 рік зріс до 415 тис. крб., а у 1940 році дорівнював 500 тис. крб. В цей час надходження від тваринництва становили третину загальних прибутків.
Заможно жили колгоспники, з року в рік вагомішим ставав трудодень. Середня оплата трудодня за 7 років (1933—1940) становила по 4,8 кг зерна та понад 4 крб. грішми. Сім’я колгоспника С. Довгаленка у 1938 році одержала на трудодні 4366 крб. і 114 цнт хліба.
За досягнуті успіхи в розвитку всіх галузей господарства артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1941 рр. Право участі у виставці здобули всі бригадири, завідуючий хатою-лабораторією І. Г. Шевченко, передові колгоспники — всього 20 чоловік. Голова колгоспу М. О. Посмітний був у 1939 році нагороджений орденом «Знак Пошани».
Уродженець села Джугастрового, син селянина-бідняка, М. О. Посмітний з дитячих років наймитував у поміщиків і куркулів, юнаком брав участь у боротьбі з визискувачами. Батько М. О. Посмітного — О. Посмітний був головою Джугастрівського земельного комітету. З лютого 1924 року Макар Онисимович — беззмінний голова одного з перших у Радянському Союзі колгоспів. З 1931 року він — комуніст, в 1933 і 1935 рр. був учасником І і II Всесоюзних з’їздів колгоспників-ударників, обраний членом ВЦВК, а в 1936 році — учасник VIII надзвичайного з’їзду Рад, який прийняв нову Радянську Конституцію.
За роки існування колгоспу змінився степовий хутір, виросли його люди. Були побудовані нові господарські і житлові приміщення, поновилися засоби виробництва, транспорт. Зникли землянки хутора Федорівки, зник і сам хутір, злившись з Гладким. Колишні переселенці побудували кам’яні будинки. За три передвоєнні роки в селі побудували електростанцію, готель, школу, клуб; з господарських приміщень — великий корівник, олійню, млин, пробурили 2 артезіанські колодязі глибиною 127 метрів. Село радіофікували. До 1938 року в Будьоннівському була повністю ліквідована неписьменність. Ще радіснішим обіцяв бути наступний день. «Збудуємо клуб,— казали колгоспники,— хати… Нам не село, нам би місто збудувати. Шосейні шляхи прокласти. Трамваї щоб ходили… літаки літали».
Та щастю людському перетяла шлях німецько-фашистська навала. Пішли на двобій з ворогом бригадири Ф. Музика, Л. Сулима, 3. Бойченко, садівник І. Коваленко, С. Березовський — всього понад 120 трудівників артілі. Намолочений хліб і свиней здали армії. В глибокий тил погнав худобу старий І. Г. Шевченко. Колгоспниці разом з дітьми евакуювались на схід, де самовіддано працювали, щоб прискорити перемогу над ворогом. Останнім залишив колгосп його голова, комуніст М. О. Посмітний. З батьком пішли на фронт 4 його сини. Вони захищали Москву, бились під Вязьмою. В бою, як і в праці, були попереду. За мужність у боях з німецько-фашистськими окупантами М. О. Посмітний удостоєний 6 урядових нагород.
10 серпня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Вони вщент зруйнували колгоспне господарство, пограбували майно колгоспників. Настали чорні дні окупації. Восени 1942 року п’яні німецькі офіцери влаштували полювання на зайців і лисиць. Вони вигнали з хат 50 дідів, жінок та підлітків, щоб ті заганяли звірів. В цьому «полюванні» кілька селян було тяжко поранено, а В. Серкизюка вбито. Гітлерівці вбили колгоспників І. Бірюка, Ф. Геонісіна. Та не могли вбити віру людей в Радянську владу, в Комуністичну партію. І. Черняк таємно встановив; у млині приймач, слухав зведення Радінформбюро і розповідав односельчанам правду про події на фронтах. У день 26 роковин Великого Жовтня над селом пролетів радянський літак. Він скинув листівки, в яких повідомлялось про визволення Києва. 4 квітня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили с. Будьоннівське від фашистських загарбників. У 1952 році жителі перенесли останки воїнів, що полягли під час визволення села, і поховали у братській могилі в колгоспному парку. На могилі встановлено пам’ятник, а поряд обеліск, на якому вирізьблені імена 85 будьоннівців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Пограбованим, спустошеним залишили фашистські окупанти багатий колись колгосп. Був знищений навіть сад, який з любов’ю виростили в посушливому степу колгоспники. Багато зусиль довелось докласти трудівникам артілі, щоб відбудувати господарство артілі. Найважчі роботи лягли на плечі жінок, бо чоловіки ще були на фронтах Вітчизняної війни. Жінки були і бригадирами, і завідуючими фермами,, навіть машиністами. Єдиною тягловою силою було кілька корів, що дивом збереглись. У колгоспному господарстві залишилась свиноматка та троє скалічених коней.
І все ж колгоспники впорались з весняно-літніми польовими роботами, провели сівбу озимини. Хоч колгосп за підсумками року і посів останнє місце в районі, однак люди були окрилені надією на краще майбутнє.
Закінчилась війна. Почали прибувати воїни-односельчани. Радість межувала з горем. Не повернулись з фронту, загинули смертю хоробрих Ф. Музика, Л. Сулима,. 3. Бойченко. Не діждався своїх синів І. Г. Шевченко, осиротіли Серафима та Олександр Березовські, батько яких, колгоспний активіст, був одним з перших поселенців.
У листопаді 1945 року повернувся додому гвардії старший сержант М. О. Посмітний — учасник боїв під Сталінградом, штурму Берліна. Колгоспники знову обрали його головою артілі.
Поступово налагоджувалося мирне трудове життя. Велику допомогу артілі подала держава. Невдовзі після визволення села колгосп одержав будівельні матеріали, хімікати, мінеральні добрива, посівне насіння, кошти на придбання сільськогосподарської техніки.
Минув рік. Значні зрушення стались у колгоспі ім. Будьонного завдяки заходам організаційно-господарського характеру, правильній розстановці людей, впровадженню агротехніки. Комуністи і комсомольці виступили ініціаторами соціалістичного змагання. У посушливий 1946 рік тут відвоювали врожай, розрахувалися з державою, засипали насіння і по кілограму хліба та по 3 крб. 30 коп. видали колгоспникам на трудодень. Бригада Я. Кравця зібрала по 12 цнт проса з га, а кращі ланки, очолювані Н. Сокур і В. Зарицькою,— по 14 цнт. Доярка О. Бірюкова досягла рекордних надоїв. За свою працю вона одержала близько 15 тис. крб. грішми. На колгоспній фермі було близько 200 голів великої рогатої худоби. Відновлено вівчарські, свинарські ферми і пташники. У господарстві налічувалось 75 коней.
За перші післявоєнні роки будьоннівці відремонтували млин, їдальню, клуб, готель. В ці ж роки виникла партійна група, а з 1948 року — партійна організація секретарем якої став І. М. Посмітний. Комсомольська організація налічувала 60 членів ЛКСМУ. Комсомольці кинули заклик: взятися за найважчі ділянки виробництва. Секретар комсомольської організації колгоспу молода комуністка Є. Є. Березовська першою залишила контору, де працювала рахівником, і очолила ланку.
В 1947 році розгорнулася боротьба за довоєнні врожаї. Озиму пшеницю посіяли чистосортним насінням на ранніх парах. Крім того, зорали всю площу на зяб. До весни добре підготувались. В колгоспі було 87 коней, воли. МТС надіслала новий трактор. У тому ж році колгосп досяг показників довоєнного часу. Він завоював першість по продуктивності тваринництва і врожаях не тільки в районі, але й в області.
Прийшов достаток у хату колгоспника. Трудівники заробили на трудодень по 10 крб. грішми та 4,5 кг зернових. Родина Я. Кравця одержала 540 пудів хліба, 100 пудів картоплі, 18 тис. крб. Сумлінною працею І. Стоянов заробив на трудодні 250 пудів хліба і 9600 крб. грошей. У 1948 році в колгоспі зібрали по 30,3 цнт пшениці з га. Державі здали 11 тис. цнт зерна. Ланка Є. І. Ведути досягла високої врожайності озимої пшениці — 32,9 цнт з га, ланки Н. 3. Бойченко — 32,5 цнт, С. С. Березовської та С. М. Стоянової по 30,6 цнт з га. Хороших показників (30,3 цнт з га) досягли бригадири П. П. Веду та та І. О. Черняк.
За ці успіхи 10 бригадирам і ланковим та голові колгоспу М. О. Посмітному було присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Велику групу колгоспників та спеціалістів сільського господарства уряд нагородив орденами і медалями, в т. ч. орденом Леніна — ланкових А. П. Білецьку, Є. П. Вальвак, Г. А. Яковлеву, колгоспників Н. Ф. Серкизюк, Л. О. Черняк, І. Г. Шевченка.
Успіхи у вирощуванні кормових культур створили умови для розвитку тваринництва. У 1949 році грошові прибутки від тваринництва досягли 650 тис. крб. проти 498 тис. у 1948 році. Невпинне зростання господарства, наслідки сумлінної праці примножували багатства колгоспу. Загальний доход артілі з 1 млн. крб. у 1947 році вріс до 1 млн. 983 тис. у 1949 році, майже вдвоє. Відрахування до неподільного фонду за ці роки з 30 тис. збільшились до 766,5 тис. карбованців.
Досвід будьоннівців поширювався серед інших господарств. Сюди все частіше приїздили делегації, щоб повчитися, як краще вести колгоспне господарство. У 1947 році будьоннівці висунули М. О. Посмітного кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР. Кандидатуру одного з зачинателів колгоспного руху на Україні, відомого організатора колгоспного будівництва підтримали трудівники інших сусідніх районів. У 1950 році М. О. Посмітний був обраний депутатом Верховної Ради СРСР і членом її Президії.
В тому ж році до колгоспу ім. Будьонного приєдналась сусідня артіль «Червона зірка».
Господарство з кожним роком міцніло. Матеріальна база колгоспу дала змогу будувати господарські і культурно-освітні приміщення та житлові будинки. Велике будівництво розпочалось в селі ще в 1948—1949 рр. Тоді було побудовано електростанцію, яка забезпечувала село електрикою, цегельно-черепичний завод, олійню, млин, телятники, корівники, вівчарні, стайні, ковальську і столярні майстерні, нафтобазу. Високий рівень механізації в рільництві дав змогу затратити на виробництво одного центнера озимої пшениці тільки 0,8 трудодня, тоді як у 1946 році витрачалось 6,9 трудодня. На тваринницьких фермах було запроваджено механізоване водопостачання.
У наступні роки колгосп ім. Будьонного зробив значний крок уперед по шляху економічного розвитку. У 1953 році в постанові жовтневого Пленуму ЦК КП України колгосп був відзначений в числі передових у республіці. Виробничі показники його досягли рівня завдань, поставлених вересневим (1953 р.) Пленумом ЦК КПРС. У 1954 році на Всесоюзній сільськогосподарській виставці будьоннівці демонстрували свої успіхи перед країною. Честь представляти колгосп випала Героям Соціалістичної Праці М. О. Посмітному, П. П. Ведуті, І. О. Черняку, завідуючому будинком сільгоспкультури колгоспу І. Г. Шевченку та іншим. У 1956 році право участі у ВСГВ завоювали працівники тваринницької ферми.
1957 рік був роком великої активності трудівників артілі. На честь 40-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції колгоспники взяли підвищені зобов’язання, готували трудові подарунки до знаменної дати.
Значну роль у розвитку соціалістичного змагання відіграла колгоспна багатотиражна газета, яка почала виходити у 1957 році. Вона стала трибуною партійної, комсомольської організацій та правління колгоспу, які спрямували трудові зусилля колгоспників на більш широке впровадження агротехніки, використання передового досвіду, на виконання передсвяткових зобов’язань. Велике позитивне значення мав безпосередній зв’язок комуністів з виробництвом.
До славетної дати колгоспники підійшли з великими трудовими досягненнями. Тільки зернових вони зібрали по 28,3 цнт з гектара.
Роки післявоєнних п’ятирічок були героїчними для трудівників колгоспу, роками боротьби за піднесення сільського господарства. Врожай зернових у колгоспі підвищився від 18 цнт з га у 1947 році до 30 цнт у 1958 році, виробництво м’яса на 100 га угідь з 40 цнт збільшилось до 124 цнт, молока — з 234 цнт до 507 цнт. Грошовий прибуток колгоспу зріс у 2,5 раза.
До 40-х роковин Радянської влади в селі було прокладено водопровід, побудовано хлібозавод, ковбасний та молочний цехи, винний підвал на 1 млн. літрів.
Колгосп у 1958 році став передовим господарством не тільки в області, а й у республіці. Рішенням Одеського обкому КП України та облвиконкому за господарські успіхи на честь 40-річчя Радянської влади на Україні колгоспу вручили перехідний Червоний прапор. Голові артілі М. О. Посмітному за видатні досягнення в розвитку сільського господарства вдруге присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. На вшанування ветерана колгоспного будівництва в село приїхали делегації міста-героя Одеси, сусідніх областей, республік. Високі урядові нагороди одержала велика група колгоспників. Ордена Леніна удостоєні доярка В. Л. Тодорова, секретар партійної організації В. М. Чечуков, головний агроном В. А. Бондаренко, бригадир П. С. Дяченко.
Після XXI та XXII з’їздів КПРС партійна організація і правління колгоспу стали приділяти ще більше уваги питанням виробництва — впровадженню комплексної механізації, широкому використанню добрив, збільшенню валових зборів зерна і продукції тваринництва.
На відзнаку історичних подій у житті радянського народу колгоспники вирішили змінити назву колгоспу, назвавши ім’ям XXI з’їзду КПРС. По-новому назвали і село — Розквіт. Ці назви сповнені глибокого змісту. Історія Розквіту — це історія соціалістичного будівництва села, свідчення тих можливостей, які відкриває колективне господарювання для розвитку продуктивних сил і побудови на цій основі комуністичного суспільства.
У роки семирічки партійна організація та правління колгоспу розробили найбільш ефективні форми організації виробництва і оплати праці, які відповідали конкретним умовам колгоспу. На відповідальні ділянки виробництва партійна організація направила комуністів, які очолили бригади, ланки: у рослинництві працювало 9 комуністів, у тваринництві — 7, на підсобних підприємствах та в будівництві — 12 членів КПРС.
Організаційні заходи, а також комплексна механізація і поліпшення агротехніки, насамперед, впровадження сталих сівозмін, високоефективний обробіток грунту та догляд за сівозмінами дали чудові наслідки.
Застосування мінеральних та органічних добрив дало можливість підвищити врожайність всіх культур. У 1965 році на кожний гектар оранки було внесено по 2 цнт мінеральних і по 3 тонни місцевих добрив, а під цукрові буряки — в 2—3 рази більше. Протягом семирічки валовий збір зернових та зернобобових підвищився з 36 цнт до 48 цнт. Врожайність кукурудзи за ці роки зросла від 24,8 цнт з га до 41.6 цнт. У 1964 році комсомольська ланка Я. Голосова на площі 204 га зібрала по 59.6 цнт кукурудзи з кожного гектара. Цукрових буряків зібрали в 1965 році по 396 цнт з гектара.
Підвищенню всіх галузей колгоспного виробництва сприяла міцна технічна база. На початку семирічки колгосп мав 16 тракторів, 5 зернових комбайнів та інші сільськогосподарські машини. У 1967 році в господарстві вже налічувалось 35 тракторів, 18 комбайнів, десятки тракторних плугів, сівалок, культиваторів, 33 вантажні автомашини. Нині в артілі працюють 250 механізаторів і шоферів.
Завдяки поліпшенню кормової бази, запровадженню механізації, сумлінному догляду поголів’я худоби значно зросло і в 1965 році налічувало 1912 голів великої рогатої худоби, 2449 свиней тощо.
Досягнення колгоспу в економічному розвитку дало можливість розгорнути будівництво господарських, культурних та побутових об’єктів, житлових будинків. За роки семирічки тут побудували млинокомбінат, який, крім борошна всіх сортів, виробляє різні крупи; зерносклад, бондарний цех, телятники, доїльні майданчики, пташники, кузню. Тільки в 1965 році в селі споруджено плодоконсервний завод, склад для зберігання хімікатів, реконструйовано кормоцех, збудовано майданчики для відгодівлі свиней.
Втілюючи в життя рішення XXI з’їзду партії, члени артілі в травні 1961 року вирішили на основі комуністичної взаємодопомоги підтягнути відстаюче господарство— колгосп ім. Леніна. На загальних зборах двох артілей обговорили конкретні заходи взаємодопомоги. Був укладений договір, за яким намічалось виростити зернових пересічно 22—25 цнт, зерна кукурудзи 50 цнт, соняшнику — 18—20 цнт, проса — 20—30 цнт і цукрових буряків 250 цнт. Спеціалісти обох колгоспів разом з науковцями опорного пункту Всесоюзного науково-дослідного інституту економіки сільського господарства, відкритого в Розквіті у 1957 році, всебічно проаналізували підсумки виробничої діяльності колгоспу ім. Леніна, оцінили структуру посівних площ, підрахували собівартість продукції, виявили резерви зростання. Шефи сприяли застосуванню передових методів, якими вони користуються у своїй роботі, допомогли створити ланки комплексної механізації. Механізатори підшефного колгоспу вчились у цей час у кращих механізаторів Розквіту майстерності вирощування високих урожаїв.
Із своїх запасів розквітнянці виділили відстаючому господарству насіння кукурудзи, проса і озимих культур, а також виноградні саджанці на 10-гектарну площу. Через 2 роки колгосп ім. Леніна подолав відставання. Це було початком нового руху за комуністичну взаємодопомогу. Його дружно підхопили на Одещині та за її межами. У 1961 році колгосп ім. XXI з’їзду першим у нашій країні завоював високе звання артілі комуністичної праці.
Колгосп ім. XXI з’їзду КПРС за своїм розвитком набагато випередив середній рівень колгоспів. Це економічно міцне, багатогалузеве господарство, що має 3700 га сільськогосподарських угідь. Загальна сума неподільного фонду становить З 320 992 крб. На 1967 рік у рослинництві всі основні сільськогосподарські роботи механізовані. В тваринництві механізовано очищення приміщень і роздачу кормів. Значну допомогу подає артілі сільськогосподарська авіація. Літаки вносять добрива, ведуть боротьбу з шкідниками рослин.
У колгоспі ім. XXI з’їзду КПРС відбувається поєднання сільськогосподарської і промислової праці.
Близько 500 робітників зайнято на підприємствах артілі — консервному, винному, молоко- і хлібозаводі, млині. На цих підприємствах більшість процесів механізована і автоматизована. З метою дальшого поглиблення механізації процесів виробництва в колгоспі створене конструкторське бюро, в складі якого — інженер-механік, інженер-енергетик, спеціалісти промислового і сільськогосподарського профілю.
Впровадження у колгоспне виробництво більш досконалих машин та найновіших досягнень агрономічної науки вимагає грунтовних знань, постійного навчання і підвищення кваліфікації людей. Багато механізаторів, тваринників навчаються без відриву від виробництва в сільськогосподарських інститутах і технікумах. На базі колгоспів ім. XXI та ім. XXII з’їздів КПРС організовано в 1964 році школу передового досвіду для бригадирів комплексних і тракторних бригад, завідуючих фермами. Слухачам читають лекції спеціалісти і передовики сільськогосподарського виробництва.
Велику роль у розвитку артілі відіграє колгоспна партійна організація. Яскравим свідченням її авторитету серед колгоспників є поповнення партійних лав кращими трудівниками. Якщо в 1946 році в колгоспі було 4 комуністи, то в 1968 році налічувалось уже 52. Багато уваги приділяє партійне бюро ідеологічному вихованню трудівників артілі і особливо молоді, дбає про добір і виховання кадрів. На головні ділянки виробництва тут висуваються найдостойніші колгоспники.
Колгоспна партійна організація виховала чудових майстрів землеробської праці, організаторів колгоспного виробництва, серед них — Герой Соціалістичної Праці, нині голова колгоспу «Правда» Іванівського району І. О. Черняк, Герой Соціалістичної Праці механізатор І. Я. Путенцов, двічі Герой Соціалістичної Праці колишній бригадир артілі ім. XXI з’їзду КПРС, а нині голова колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС П. П. Ведута, секретар партійного бюро В. М. Чечуков, обраний в 1967 році першим секретарем Біляївського райкому КП України.
Активну участь у всіх колгоспних справах бере комсомольська організація, яка налічує 74 комсомольці. Помічником партійної організації є також профспілкова організація, створена в 1965 році. В її складі — 219 колгоспників. Профспілкова організація турбується про оздоровлення колгоспників та членів їх сімей, подає матеріальну допомогу окремим колгоспникам тощо.
Діяльність всіх громадських організацій сприяє удосконаленню і розвитку колгоспної демократії, залученню колгоспників до управління господарством. Справжнім господарем життя колгоспу є загальноколгоспні збори, які вирішують важливі питання розвитку виробництва. На них обговорюються актуальні проблеми, приймаються колективні рішення про дальше розгортання змагання за комуністичну працю, встановлення пенсій ветеранам колгоспної праці, допомогу відстаючим сусідам. У 1958 році розквітнянці першими в республіці продали власних корів колгоспу і тепер безплатно, в міру потреби, одержують молоко.
На загальних зборах вирішуються питання нормування і оплати праці. В 1967 році колгосп перейшов на гарантовану грошову оплату. Середній щомісячний заробіток колгоспника становить 100—120 крб. Грошова оплата поєднується з натуроплатою. Запроваджене матеріальне стимулювання гарантує додаткову оплату за перевиконання планів, кращу якість і зниження собівартості продукції.
Поряд з питаннями загального розвитку господарства, зміцнення трудової дисципліни важливе місце посідають питання культурного і побутового характеру. Органом правління, партійної і комсомольської організацій є щотижнева радіо-газета. Щоденно правління оголошує по радіо виробничі завдання на наступний день.
Докорінно змінився загальний вигляд села. У 1924 році серед степу знайшли тсозівці напівзруйнований будинок, 2 землянки і 2 акації. Тепер село потопає в садах. Архітектурним оформленням, ритмом життя воно мало чим відрізняється від районних центрів республіки. За планом реконструкції села, прийнятому в 1950 році, у Розквіті прокладені широкі заасфальтовані вулиці, освітлені увечері. Вздовж них висаджені ряди фруктових дерев. Споруджено 450 три-чотирикімнатні житлові будинки під шифером. Майже всі будинки газифіковані і радіофіковані.
Заможно і культурно живуть колгоспники. В їх особистому користуванні 30 легкових автомашин, 120 мотоциклів, майже в кожному будинку колгоспника—пральна і швейна машини. Про їх добробут свідчить сума товарообороту сільського споживчого товариства, яка за останні роки зросла у 4 рази порівняно з попередніми. В 1967 році в селі було 688 вкладників ощадкаси з сумою вкладів 610 тис. крб. або в 12,5 раза більше, ніж у 1953 році.
У 1965 році закінчено будівництво двоповерхової міжколгоспної лікарні на 50 ліжок з хірургічним, зубопротезним, гінекологічним, рентгенівським та іншими кабінетами. В лікарні є 2 операційні, стаціонар. Тут працюють 6 лікарів.
Всі літні колгоспники (150 чол.) одержують пенсії. У 1965 році в колгоспі створено пенсійну раду, яку очолює ветеран артілі І. Й. Зарицький. Протягом року літнім членам артілі виділяється 730 пудів хліба, 2900 кг молока, 10 тис. крб. У 1965 році колгосп відрахував у пенсійний фонд 42 тис. карбованців.
Колгоспники одержують оплачувані відпустки, мають можливість відпочивати по безплатних путівках у санаторіях та будинках відпочинку.
Колгосп постійно дбає про підростаюче покоління. На кошти артілі була споруджена двоповерхова середня школа, інтернат, обладнані учбові кабінети, спортивний зал, створено шкільний кінотеатр, відкрита музична школа. Піонерська організація школи провадить велику виховну роботу серед дітей. Піонери в 1967 році взяли участь у Всесоюзному огляді піонерських дружин «Сяйте, ленінські зорі» і зайняли одне з перших місць. Піонерська дружина нагороджена перехідним вимпелом. Школа по праву пишається своїми випускниками. 60 з них працюють на ланах і фермах: це — головний зоотехнік колгоспу комуніст М. Голосов, який без відриву від виробництва закінчив сільськогосподарський інститут і заочно вчиться в аспірантурі, доярка М. Сапункова, шофери В. Заворотнюк, В. Христюк, В. Кравченко. Вихованцем школи є перший в селі кандидат економічних наук В. М. Посмітний. У селі є також середня школа сільської молоді.
Зростає культурний рівень колгоспників. Жителі села у вільний від роботи час відпочивають у колгоспному Будинку культури. Тут працюють 8 гуртків художньої самодіяльності, в яких беруть участь 166 колгоспників, читаються цікаві лекції, провадяться зустрічі з новаторами виробництва. Відвідують Розквіт колективи театрів і філармоній. Самодіяльному вокальному колективу села присвоєно звання народного хору. В 1961 році він посів перше місце на районному, а в 1962 році — на обласному огляді художньої самодіяльності. В березні 1964 року цей хор завоював перше місце серед сільських народних хорів на обласному огляді, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, і був нагороджений великою пам’ятною медаллю.
В селі працюють бібліотека, кінотеатр. Колгоспники мають власні бібліотечки. До послуг жителів книгарня, швейна майстерня, універмаг.
Про героїчну працю, історію села і колгоспу розповідає відкритий у 1964 році музей трудової слави. Тут зібрано понад 500 експонатів. У створенні музею брали, участь учні школи, вчителі, ветерани колгоспної праці.
У побут розквітнянців увійшли нові радянські звичаї і обряди: свято першого снопа, посвячення в хлібороби тощо. Велике свято відбулось в селі у липні 1967 року. За успіхи в розвитку господарства прославленому колгоспу була вручена вища нагорода, яка увінчала благородну працю трьох поколінь,— орден Леніна. У жовтні сталася ще одна знаменна подія в житті колгоспу. З нагоди 50-річчя Великого Жовтня ордена Леніна колгосп ім. XXI з’їзду КПРС був нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР і ВЦРПС.
Урядові нагороди викликали нове трудове і політичне піднесення трудівників Розквіту, їх бажання працювати ще сумлінніше на благо Радянської Вітчизни,, на благо справи комунізму.
Л. Я. ЛАТИШЕВА, Г. М. ТРОФИМОВ.