Середнє Водяне, Рахівський район, Закарпатська область
СЕРЕДНЄ ВОДЯНЕ (до 1948 р.— Середня Апша) — село, центр сільської Ради. Розташоване за 46 км від районного центру і за 2 км від залізничної станції Солотвина на лінії Солот-вина—Ужгород та автомагістралі Ужгород— Рахів. Населення — 4410 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Добрик, Плаюц.
Колгосп ім. Жданова має 10 автомобілів, 9 тракторів та іншу техніку. За ним закріплено більше 4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2800 га сіножатей, 1,4 тис. га випасів, 600 га орної землі, 800 га садів. У господарстві — 1,2 тис. голів великої рогатої худоби (у т. ч. 490 корів), 2,2 тис. овець.
В селі — середня, 2 восьмирічні і 2 початкові школи, 4 бібліотеки, клуб. Працюють лікарня на 25 ліжок, дитячий садок, поштове відділення, 10 торговельних точок. За останні роки село фактично заново відбудоване. Тут споруджено 1000 нових житлових будинків міського типу, відкрито кімнату щастя, зведено міст на річці Апшиці, побудовано лазню, відкрито краєзнавчий музей.
Понад 100 чоловік з села здобули середню освіту, більше 20 — вищу. З села вийшло 55 учителів, 11 медичних працівників, 3 агрономи, З інженери, 3 кандидати наук.
В історичних документах Середнє Водяне згадується в кінці XIV століття. Першими поселенцями були вівчарі-втікачі. Вже в ті часи мешканці села мусили здавати за наказом цареградського патріарха частину врожаю і худоби на користь монастиря. За переказами, жителі села брали участь у національно-визвольній боротьбі 1703—1711 рр. З тих часів у селі зберігався прапор, під яким селяни Середнього Водяного брали участь у війську Ференца II Ракоці. Цю бойову реліквію забрали угорсько-фашистські окупанти.
Мешканці села брали участь і в загонах ватажків опришків І. Пинті, в складі військ Л. Ко-шута.
В 20-х і 30-х роках під керівництвом комуністів трудівники села разом з жителями Солотвина брали участь у «голодних походах» і демонстраціях.
18 жовтня 1944 року село визволено Червоною Армією від фашистських окупантів. Перший голова сільського Народного комітету Н. Ю. Гузо був делегатом Першого з’їзду Народних комітетів (листопад 1944 року). Шість передовиків колгоспу за трудові успіхи нагороджено орденами і медалями. В селі збереглися дві старовинні архітектурні пам’ятки — дерев’яні церкви (початку XV століття).