Післявоєнне відновлення народного господарства на Прикарпатті
Окупанти і їх пособники на території області зруйнували понад 300 промислових підприємств, 295 колгоспів, 25 МТС і 11 радгоспів, спалили і зруйнували близько 10 тис. державних і колгоспних будівель, у т. ч. 523 школи, 87 лікарень, понад 30 тис. індивідуальних житлових будинків. Загальні збитки становили понад 14 млрд. карбованців.
Трудящим області довелося докласти багато зусиль, щоб загоїти рани, завдані окупантами. Уже в серпні 1944 року першу продукцію для фронту дали Битківський і Ріпнянський нафтопромисли, Надвірнянський нафтопереробний завод, Коломийський і Станіславський машинобудівні заводи та інші підприємства.
Досить довго стояв фронт на території області, і це створило чималі труднощі в проведенні сільськогосподарських робіт. Але й за цих умов селяни, яким Радянська влада подала допомогу, організовано засіяли поля й своєчасно зібрали врожай, до 27-річниці Великого Жовтня здали державі 1279 тис. пудів хліба, 27 680 цнт м’яса та багато інших продуктів. На будівництво танкової колони прикарпатці зібрали понад 7 млн. карбованців.
Велике значення для відбудови народного господарства та поліпшення масово-політичної і культурно-освітньої роботи мала постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 7 травня 1945 року
«Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Стані-славській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік». Для-здійснення поставленого завдання цим областям подавалася повсякденна допомога кадрами й матеріально-технічними засобами. До середини 1946 року у Станіславську область було відряджено 8314 кваліфікованих спеціалістів і досвідчених керівників, серед них 3448 комуністів і 3565 комсомольців.
Протягом 1945 року відбудовано 273 промислові підприємства, 38 райпромкомбінатів, 64 промислові артілі. За цей же час освоєно 89 проц. довоєнних площ. Відновили свою роботу всі 25 машинно-тракторних станцій.
Успішно налагоджувалось культурно-освітнє життя. У 747 школах, 11 спеціальних середніх навчальних закладах та Станіславському вчительському інституті уже в 1944 році розпочалося навчання, працювали Станіславський і Коломийський драматичні театри, обласна філармонія, кінотеатри, бібліотеки. В 1945 році в Станіславі було відкрито медичний інститут. Населення обслуговувало 183 лікувально-профілактичні заклади.
Соціалістичні перетворення на Прикарпатті відбувалися в умовах жорстокої класової боротьби. Банди українських буржуазних націоналістів чинили запеклий опір відновленню й зміцненню Радянської влади. Вони тероризували населення, вбивали активістів, влаштовували диверсії, вдавалися до збройних виступів, але зірвати плани соціалістичної перебудови виявились безсилими. Радянські органи, спираючись на допомогу місцевого населення, незабаром ліквідували ворожі гнізда і відкрили перед трудящими дальший шлях вільного розвитку.
Зростали і зміцнювалися партійні організації області. За роки післявоєнної П’ятирічки з місцевого активу було прийнято до партії 2181 чоловік. На 1951 рік обласна партійна організація мала у своїх лавах 8731 комуніста. Вони об’єднувались у 727 первинних партійних організаціях. Міські і районні партійні організації очолювали такі досвідчені керівники, як А. Я. Біда, С. Ю. Богданов, В. Я. Брезицький, В. М. Воробйов, О. С. Іванов, Л. Є. Животков, П. С. Кириленко, Д. Я. Клевеко, Г. П. Кононенко, О. К. Майборода, П. І. Петренко, І. Ф. П’ятун, І. Д. Рубан, О. О. Седлер, С. І. Черниш, П. Г. ІПкавро, І. Д. Яременко.
Партійні організації зосередили свою увагу на доборі і вихованні кадрів з місцевого населення. До 1948 року на керівну роботу в партійних і радянських органах було висунуто 3874 чоловіка. Поліпшувалася діяльність радянських, господарських, профспілкових, комсомольських організацій. Вони вели важливу організаторську й масову-політичну роботу серед населення, спрямовану на соціалістичну перебудову економіки і культури краю.
В першу чергу ставилося завдання відбудувати промисловість та індустріалізувати Прикарпаття. Обком партії розробив конкретні заходи, колективи промислових підприємств і будов взяли на себе підвищені зобов’язання і добивалися їх виконання.
Уже в 1948 році на підприємствах області нараховувалось 27 тис. передовиків виробництва. Багато з них достроково завершили свої п’ятирічні завдання. Токар Станіславського паровозоремонтного заводу О. М. Гасюк виконав за п’ятирічку 15 річних норм, слюсар вагомеханічного заводу В. Г. Креховецький — 10 норм. Серед трудящих області знаходили відгук і підтримку патріотичні починання, які народжувалися в країні: рух за швидкісні методи праці, боротьба за економію сировини і матеріалів, за надпланові нагромадження.
У відбудові і соціалістичній реконструкції промисловості Прикарпаття значну допомогу подавали трудящі всієї країни. Для відбудови паровозоремонтного заводу, зокрема, надходило устаткування з Москви, Ленінграда, Горького га інших міст Союзу РСР1. Зміцнювалися виробничі зв’язки між трикотажниками Коломиї і Підмосков’я, лісорубами Карпат і будівельниками Києва, Харкова, гірниками Калуша і Кривбасу.
Протягом 1945—1948 рр. промисловість області була відбудована, стали до ладу паровозоремонтний завод, шкіряно-взуттєвий комбінат, меблева фабрика в Станіславі, калійний комбінат у Калуші, нафтопереробний завод у Надвірній, лісокомбінати в Болехові, Надвірній, Вигоді, Ділятині, Брошневі, цукровий завод у Городенці.
Розвивалася лісова й деревообробна промисловість. Карпатський ліс ішов на відбудову Донбасу, Києва, Харкова, металургійних комбінатів «Запоріжсталь», «Нікопольсталь». На лісову і деревообробну промисловість в 1950 році припадала половина всієї промислової продукції області. Впроваджувалася механізація в лісорозробках. У 1958 році більшість виробничих процесів було механізовано. Багато робітників і лісорубів, що оволоділи новою технікою й показували зразки високопродуктивної праці, були відзначені орденами і медалями Союзу РСР, а моторист електропили Ділятинського ліспромгоспу Д. М. Гоголь удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Виросли здібні кадри інженерно-технічних працівників, керівники підприємств.
На базі нової техніки реконструйовано і нафтову промисловість. Більшість свердловин стала працювати за глибоконасосним способом, парову енергію замінено електричною; повністю переобладнано силове господарство нафтопромислів. Технічна реконструкція, запозичення досвіду нафтовиків Баку, Башкирії і Татарії забезпечили більш високу продуктивність праці, що в Свою чергу різко збільшило видобуток нафти.
Одночасно тривали розвідувальні роботи щодо виявлення нових родовищ. Восени 1949 року в районі Долини закладено першу свердловину, в наступному році вона дала потужний фонтан нафти. У 1952 році на нововідкритому родовищі закладено укрупнений нафтопромисел. На кінець 1958 року він давав уже більше половини нафти, що добувалась на той час на Україні. На околиці Долини виросло велике містечко нафтовиків.
Швидко розвивалася й газова промисловість, яку було Створено майже заново. Дешевим паливом стали користуватися промислові підприємства і населення обласного центру, Калуша, Долини, Болехова та інших міст.
Новою технікою оснащувалися підприємства хімічної промисловості. На Камському калійному комбінаті майже заново збудовано збагачувальну фабрику та інші об’єкти.
В 1955 році на будівельних майданчиках облбудтресту, «Укрцукроспецбуду» та інших організацій почалося виготовлення залізобетонних конструкцій та деталей. Це дало можливість прискорити спорудження промислових підприємств та житлових будинків.
Реконструйовано старі й побудовано нові підприємства легкої і харчової промисловості. В Станіславі стали давати продукцію новозбудовані трикотажна, швейна та взуттєва фабрики, в Коломиї — фабрика щіток, промислові й харчові комбінати. Капітально перебудовано Городенківський цукровий комбінат. Однією з найбільших споруд п’ятої п’ятирічки був Бовшівський цукровий комбінат, який у 1957 році включився у виробничий процес.
Велика робота проводилася по відбудові і соціалістичній реконструкції підприємств місцевої промисловості та споживчої кооперації.
На промислових підприємствах швидко поширювався почин робітниці Станіславської бавовняної фабрики Р. П. Буренко, яка працювала на кількох верстатах. Незабаром їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона обиралася депутатом Верховної Ради УРСР.
Неослабну увагу звертала обласна партійна організація на розвиток сільського господарства. Це завдання виявилось нелегким. Воно ускладнювалось тим, що тут сільське господарство до Радянської влади було відсталим, а в роки Вітчизняної війни підірване фашистською окупацією.
На 1 січня 1946 року в області налічувалось понад 210 тис. індивідуальних селянських господарств. На кожне з них припадало в середньому по 3,8 га землі, а в гірських районах — лише 1,1 га. Один кінь був на три двори, а в гірських районах — на 9—10 дворів.
Одразу ж після визволення області робилися перші кроки у здійсненні колективізації на селі. Певну роль тут відіграли земельні товариства, які створювалися в районах. Вони організовували очистку зерна, ремонт інвентаря, допомагали обробляти землю безкінним господарствам, сім’ям інвалідів війни та вдовам. У 1946 році в області працювало 875 земельних товариств. Вони об’єднували 193 518 селянських господарств.
У 1948 році на Прикарпатті шириться рух за здійснення суцільної колективізації. Друга обласна партійна конференція, яка відбулася в березні 1948 року, поставила перед партійними організаціями завдання відновити колгоспи, що існували до війни, і створити нові.
Повсякденну допомогу в проведенні колективізації сільського господарства краю подавала держава. Протягом 1949—1950 рр. сюди надійшло 860 тракторів та іншої сільськогосподарської техніки на 4 млн. карбованців. Селянам області держава відпустила близько 10 тис. тонн сортового насіння, понад 30 тис. тонн мінеральних добрив, а також 2,3 млн. крб. довготермінового кредиту. В 1944—1950 рр. в область відрядили 2305 спеціалістів сільського господарства. Водночас на різних курсах і в школах з місцевого населення підготовлено понад 11 тис. голів колгоспів, бригадирів, рільників, механізаторів, тваринників, садоводів, ланкових, будівельників та інших працівників сільського господарства.
Безпосередніми організаторами колгоспного будівництва виступали районні та сільські партійні організації. Влітку 1946 року в селі Кобаках була створена перша на Прикарпатті сільська партійна організація. На кінець 1950 року в області було вже 152 сільські територіальні й колгоспні первинні партійні організації та партійно-кандидатські групи, які об’єднували 1249 комуністів. Повсякденну допомогу їм подавали комсомольці. В їх лавах перебувало тоді 5985 юнаків і дівчат. Корисну роботу на селі вели жіночі організації, наукові та культурно-освітні заклади. Виховне значення мало шефство робітничих колективів міст над першими колгоспами.
Навесні 1946 року вже відновив свою діяльність 21 колгосп. На 1 січня 1951 року їх було створено 616. Вони об’єднували 78,2 проц. усіх селянських господарств. Перемога колгоспного ладу відкрила широкі можливості для дальшого розвитку сільського господарства. Щоб раціонально використовувати кадри і техніку, вирішено об’єднати колгоспи. Ця робота провадилась поступово з урахуванням реальних умов у кожному районі.
Важливе значення для дальшого розвитку сільського господарства мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Для втілення їх у життя обласна партійна організація вжила ряд заходів. З обласного центру, міст і районів було направлено в села для зміцнення партійних організацій близько 1200 комуністів, у колгоспи виїхало 558 агрономів і зоотехніків. У виробництво впроваджувалися досягнення агрономічної науки, використовувався досвід колгоспного будівництва східних областей республіки. На кінець 1958 року на вирішальних ділянках колгоспного виробництва працювало 3406 комуністів і понад 13 тис. комсомольців. Вони очолювали боротьбу за дальше піднесення всіх галузей сільського господарства. Добрими організаторами колгоспного виробництва виявили себе тридцятитисячники, такі як Я. Г. Грудєв, С. І. Панченко, В. Й. Цап. За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, 1303 колгоспники, партійні і радянські працівники були нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, а ланкові М. О. Яремійчук, М. Я. Лозиняк, М. С. Мойса, доярки М. П. Ферлей, А. І. Шабат іа голова колгоспу В. О. Драгун — удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці.
З кожним роком зміцнювалась матеріально-технічна база колгоспів. У 1958 році вони закупили техніку машинно-тракторних станцій, що були реорганізовані в ремонтно-технічні станції. На колгоспних полях працювало близько 3 тис. тракторів понад 400 комбайнів та багато інших сільськогосподарських машин. Все це позначилось на підвищенні врожайності і продуктивності тваринництва. Неподільні фонди колгоспів, порівнюючи до 1950 року, збільшилися в 15 разів.
Зміцнення економіки області зумовило підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Реальні доходи робітників і службовців, у порівнянні з довоєнним періодом, зросли в 2 рази. Оплата трудодня в колгоспах з 1951 по 1958 рік збільшилася в 5 разів. Поліпшилося культурно-побутове обслуговування населення. В багатьох селах виникли нові лікарні, клуби, палаци культури, навчальні заклади. Запроваджено загальне обов’язкове восьмирічне навчання. У 1958 році працювало 858 загальноосвітніх шкіл і 39 шкіл робітничої і сільської молоді. Кіно, радіо, книги, газети стали необхідністю кожного трудівника. Буйніше розквітли народна художня самодіяльність та мистецтво Гуцульщини. Другий обласний фестиваль молоді (травень 1957 р.) та перша обласна виставка образотворчого мистецтва (серпень 1957 р.), присвячені 40-річчю Жовтня, перетворилися на справжню демонстрацію творчого зростання народних талантів.
Знаменними віхами в житті прикарпатців, як і всього радянського народу, були XXI і XXII з’їзди КПРС. Вони вказали конкретні шляхи будівництва комунізму. Трудящі області з творчим піднесенням взялися за виконання семирічного плану, брали підвищені зобов’язання і наполегливо боролися за втілення їх у життя.
Ширився рух за комуністичне ставлення до праці. В цьому патріотичному русі взяло участь понад 70 тис. чоловік. До початку 1960 року 270 послідовників В. Гаганової перейшли з передових на відстаючі ділянки виробництва й добилися їх піднесення.
В 1959—1965 рр. на Прикарпатті значно в більших масштабах, ніж раніше, здійснювались реконструкція й будівництво нових промислових підприємств. Швидко розвивалися такі галузі індустрії, як електроенергетична, хімічна, нафтопереробна, будівельна й машинобудівна. Стали до ладу Ямницький цементний завод, Калуська база будівельної індустрії, Бурштинський збірно-розбірний завод домобудування, Івано-Франківський шинноремонтний і Долинський газобензиновий заводи, нафтопровід Долина — Дрогобич, газопровід Угерськ—Івано-Франківськ—Чернівці. Значно розширено й реконструйовано Коломийський завод сільськогосподарських машин, Івано-Франківський приладобудівний і Надвірнянський нафтопереробний заводи та інші підприємства.
Розпочалося будівництво таких велетнів сучасної індустрії, як Бурштинська ДРЕС і Калуський хіміко-металургійний комбінат. Вони стали ударними комсомольськими будовами, прикладом інтернаціональної дружби радянських людей. Поруч з українцями тут працюють росіяни, білоруси, грузини, вірмени, представники понад 35 національностей країни. Обладнання сюди надходить з 400 міст СРСР, зокрема з Москви, Ленінграда, Свердловська, з Казахстану, Узбекистану, Башкирії, Татарії, а також з братніх соціалістичних країн — Німецької Демократичної Республіки, Болгарії, Чехословаччини.
Промисловість області освоїла виробництво понад 70 видів нової продукції, в т. ч. універсальні грейферні навантажувачі, газові й рідинні лічильники, глибинні манометри, харчовий парафін, аеросил, металевий магній, поліакриламід, концентровані добрива, цемент, збірні залізобетонні вироби і конструкції, стінні панелі, деревно-стружкові плити тощо.
На всіх ділянках промислового виробництва впроваджувалася нова техніка і технологія. При Івано-Франківському, Коломийському міськкомах і райкомах та багатьох первинних парторганізаціях підприємств, будов, транспорту і зв’язку створювалися постійно діючі ради або комісії сприяння технічному прогресу. До роботи в них залучалися досвідчені спеціалісти, робітники-новатори, інженерно-технічні працівники. Зростала роль профспілок у розвитку технічної творчості. Лише в 1961 році організовано 203 постійно діючі загальнозаводські і 88 цехових виробничих нарад, у яких взяли участь близько 9 тис. чоловік. Комсомольські організації створили ради молодих спеціалістів, школи раціоналізаторів, контрольні пости, рейдові бригади. Творчо працювали раціоналізатори. На кінець семирічки їх налічувалося близько 7 тисяч, було впроваджено 37 тис. раціоналізаторських пропозицій.
За роки семирічки на заводах і фабриках області поновлено значну частину верстатів і обладнання. Для комплексної механізації трудомістких процесів на великих підприємствах встановлено 128 потокових і автоматичних ліній.
Технічний прогрес, масове соціалістичне змагання, активна участь трудящих у виробничій діяльності сприяли підвищенню продуктивності праці. За семиріччя вона зросла на 61 проц. Це забезпечило майже дві третини приросту всієї промислової продукції.
За цей період значний крок вперед зробило і сільське господарство» Виробництво зерна збільшилося на 22 проц., зросло поголів’я громадської худоби. Якщо в 1958 році на 100 га сільськогосподарських угідь колгоспи одержали по 167,9 цнт молока й 25,5 цнт м’яса, то в 1965 році відповідно 250 цнт і 48,2 цнт. Більшими стали грошові доходи колгоспів. Однак через окремі недоліки в керівництві сільським господарством великі можливості колгоспного ладу повністю не використовувалися.
Дальшому розвитку колгоспного й радгоспного виробництва сприяли рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, який розробив науково-обгрунтовану програму піднесення продуктивних сил сільського господарства. Серед невідкладних заходів, вжитих партією і урядом, велике значення мали, зокрема, нові принципи заготівель і закупок сільськогосподарських продуктів, зміцнення технічної бази колгоспів і радгоспів, впровадження нової системи планування, гарантованої оплати праці колгоспників. Усе це допомогло швидше подолати недоліки, забезпечило дальший розвиток сільськогосподарського виробництва.
Накреслення XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України щодо розвитку народного господарства в новій п’ятирічці (1966—1970 рр.) трудящі області сприйняли як бойову програму. В містах і селах ширилося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів, за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня.
План ювілейного року було виконано достроково — до 14 грудня 1967 року. Понад план вироблено продукції на 40,3 млн. крб. Трудівники села зібрали 386,8 тис. тонн зерна, 837 тис. тонн цукрових буряків, 8,1 тис. тонн льону-волокна. За успіхи в господарському й культурному будівництві в 1967 році область було нагороджено орденом Леніна.Їй вручено пам’ятний Червоний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Цими ж прапорами відзначено лісокомбінат «Осмолода» та колгосп «Перше травня» Коломийського району, а Івано-Франківський приладобудівний завод і об’єднання «Укрзахіднафтагаз» — пам’ятними Червоними прапорами ЦК КП України, Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Сотні трудівників нагороджено орденами й медалями. Монтажник В. В. Бондарев, деревообробник Д. В. Штоковецький, оператор нафтопереробки Я. О. Осипенко, голова колгоспу С. Й. Хромичева, ланкові М. В. Заренчук і М. С. Роздільська, доярка М. О. Скіцько, механізатор В. М. Білан, чабан Ю. Г. Венгрии стали Героями Соціалістичної Праці.
За прикладом москвичів і ленінградців на Прикарпатті розгорнулося соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Трудящі успішно справилися з виробничими завданнями. До ленінського ювілею понад 300 заводів, фабрик, цехів, змін і бригад завершили п’ятирічні плани. В ленінський ювілейний фонд надійшло на 92 млн. крб. надпланової продукції. Партія і уряд високо оцінили досягнення трудівників області. 15 колективів було відзначено всесоюзними і республіканськими Ленінськими ювілейними почесними грамотами. 46 235 чоловік нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.