Войнилів, Калуський район, Івано-Франківська область
Войнилів — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Сивці (притока Дністра), за 17 км від райцентру. Через Войнилів проходить автотраса Калуш—Бурштин. Населення — 3056 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Довпотів, Кудлатівка, Павликівка, Перевозець, Слобідка.
Войнилів належить до давніх поселень Прикарпаття. Першу письмову згадку про нього датовано 1443 роком. Відтоді довгі роки село лишалося власністю різних польських шляхтичів. Перепродуючи його, багатії прагнули якомога більше здерти з населення прибутків. 1523 року шляхтич М. Синявський віддав в оренду села Верхнє і Войнилів І. Дідушицькому за 100 гривен.
Значення Войнилова, який пізніше стає містечком, з часом зростає. В ньому розвивалися ремесло й торгівля. З ремісницьких професій найбільш поширеними були слюсарська, ковальська, теслярська, кравецька, гончарська, шевська. Були тут бондарі, ткачі, кушніри, мельники, пекарі, селітровари та ін. Число ремісників зростало за рахунок міщан, а також селян. З 1552 року містечко дістало магдебурзьке право. За адміністративним поділом того часу Войнилів належав до Галицького повіту Руського воєводства. З першої половини XVII ст., коли ним володіли шляхтичі Понятовські, Гедзінські та Синявські, тут посилюється полонізація та окатоличування українського населення. В містечку будується костьол, насаджується уніатство.
Магнати запрошували до Войнилова польських поселенців і тимчасово звільняли їх від податків. Домагаючись збільшення прибутків, вони запровадили в ньому торгові дні, влаштовували ярмарки двічі на рік. Займалися мешканці Войнилова і сільським господарством. Містечку належало у 1579 році 3 лани землі.
Міщанам жилося нелегко, особливо, коли містечко прибирали до рук орендарі, які значно збільшували різні податки й повинності. Часто бувало так, що орендар за виконану ремісниками роботу нічого не платив.
Багато терпіли жителі Войнилова і від іноземних загарбників. Внаслідок татарських нападів Войнилів зазнав великих руйнувань у 1618, 1621 і в 1624 роках. Татарські напади, феодальна експлуатація призвели до того, що в другій половині XVII і першій половині XVIII ст. містечко занепало.
Трудящі Войнилова не раз виступали проти своїх експлуататорів, захищали рідне містечко. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. вони захопили маєток поміщика Л. Ліщинського, самовільно вирубували панський ліс. Багато селян приєдналося до загонів Семена Височана. Потрапляючи в полон, повстанці на тортурах зізнавалися, що «вчинили це з наміром скинути ярмо неволі».
Мужньо вистояли войнилівські міщани й селяни навколишніх сіл турецько-татарську облогу у вересні 1676 року і разом з польськими військами розгромили турецько-татарські загони.
Після першого поділу Речі Посполитої та загарбання Галичини Австрією Войнилів входив до Стрийського округу. На 1785 рік у містечку, яким володіли шляхтичі Тодоські, налічувалося 165 будинків і проживало 1004 чоловіка. Войнилову належало тоді 4035 моргів земельних угідь. Однак більша частина їх, у т. ч. всі ліси, були власністю шляхти. Проживали в місті переважно селяни-кріпаки. їм доводилося відробляти панщину, відбувати різні повинності, сплачувати чинш, сторожове, грунтове, податки за курей, пряжу тощо. 15 селян були такими вбогими, що їх зарахували до категорії халупників. Вони податків не платили, але виконували різні роботи на користь шляхтича — власника Войнилова. Були тоді у Войнилові 4 мельники, які платили 10 злотих чиншу. Велику суму податку — 250 злотих — сплачували селяни і міщани від худоби, т. зв. роговщину, 400 злотих горнового платили ремісники-гончарі, 200 злотих давала феодалу оренда від випалювання вапна. Та найбільший прибуток, 4050 злотих, пан мав за оренду броварні. Загальна сума прибутків з Войнилова у 1778 році становила близько 7,5 тис. злотих. Крім цього, десятину й інші повинності відбувало населення містечка на користь католицького й уніатського священиків.
У першій половині XIX ст. обезземелення та дальше розшарування селян Войнилова посилилося. Поміщики загарбали собі близько 3 тис. моргів угідь, тобто 3/4 всіх угідь, які були приписані до містечка. Більша частина селян мала невеликі клаптики землі, всього по кілька десятків квадратних сажнів, куркулі ж мали по 20 і більше моргів землі.
На той час Войнилів був невеликим торговим і ремісничим поселенням. Тут щороку влаштовували 5 ярмарків. Були тут гончарна, ткацька майстерні, гуральня, цегельня. Працювало чимало ремісників.
Життя трудящих не стало кращим і після 1848 року. За «звільнення» від кріпацтва вони мали сплачувати великий викуп. Ліси й значну частину пасовиськ привласнила поміщиця Поструська. Кривдила селян і церква. На початку 70-х років XIX ст. уніатська церква володіла 57 моргами орної землі та сіножатей. Через 30—40 років її володіння збільшилися за рахунок дальшого пограбування селян ще на 220 моргів.
Захищаючись від панської і церковної сваволі, мешканці Войнилова активно боролися за справедливе вирішення сервітутної справи. Ця боротьба тривала кілька десятиліть. Було витрачено багато коштів на судове розслідування, але все лишалося по-старому.
Переважна більшість жителів Войнилова на той час була неписьменною. Лише в 1854 році тут засновано початкову школу, яку відвідувало 25 дітей з 419. У XX ст» школа стала 4-класною з польською мовою навчання. До роботи в ній допускали тільки польських викладачів.
Не краще було з медичною справою. Лише у 1874 році тут почав працювати один лікар, який мав обслуговувати місцеве населення і жителів навколишніх сіл.
Перша світова війна завдала великих руйнувань і жертв. В містечку було розквартировано австрійську дивізію. Австрійські власті безперервно реквізували коней, рогату худобу, сільськогосподарські продукти. Чимало чоловіків було мобілізовано до армії або відправлено на примусові роботи. Солдати з Войнилова не хотіли воювати проти своїх братів і здавалися в полон російським військам. Багато з них взяли потім участь у соціалістичній революції в Росії.
Наприкінці 1917 року у Войнилові відбулося масове віче (збори), на якому селяни й міщани вітали перехід влади в Росії до рук трудящих.
У 1919 році містечко загарбала панська Польща. Окупаційний режим ще більше загострив боротьбу трудящих за своє соціальне й національне визволення, яку очолили комуністи.
Перебуваючи в російському полоні, Й. Й. Дрозд ознайомився з марксистсько-ленінським вченням. У Жовтневі дні брав участь у революції. Повернувшись до рідного краю, вів роз’яснювальну роботу серед своїх односельчан, розповідав про В. І. Леніна і партію більшовиків, про перші ленінські декрети. На початку березня 1919 року Й. Й. Дрозд заснував підпільну комуністичну групу. Членами її були І. Гаджаровський — гімназист, П. Бабій — студент торгової школи у Львові, селянин С. Олексів, О. Сметанський, П. Гречух та інші. За короткий час група об’єднала 20 чоловік. Незважаючи на репресії, терор, комуністичний осередок підтримував тісні зв’язки з трудящими, розповсюджував марксистську літературу. Найбільшу популярність серед населення мали Маніфест І конгресу Комінтерну, брошура В. О. Карпінського «Що таке Радянська влада і як вона будується» та інші.
Коли в квітні 1920 року війська буржуазної Польщі почали наступ на Країну Рад, на вулицях Войнилова з’явилися комуністичні лозунги: «Хай живе єдина пролетарська соціалістична республіка!», «Хай живе свобода всіх національностей!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».
В час наступу Червоної Армії проти польсько-шляхетських військ у Войнилові був створений революційний комітет на чолі з І. Гаджаровським. Але він проіснував недовго. Коли шляхетська Польща знову окупувала Галичину, частина членів Войнилівської партійної організації змушена була виїхати до Радянської України.
Комуністи, що залишилися в підпіллі, проводили агітаційну роботу серед населення. 23 листопада 1925 року поліцейські органи Калуського повіту повідомляли, що у Войнилові знайдено відозви, складені українською мовою. Листівки закликали жителів не виходити на роботу в маєтки поміщиків. У відповідь на заклики комуністів воєводське управління загрожувало селянам арештами, стягненням штрафів.
У серпні 1931 року організація КПЗУ у Войнилові нараховувала 8 чоловік. Комуністи закликали населення до боротьби за визволення західноукраїнських земель від гніту панської Польщі і возз’єднання з Українською РСР. 6 лютого 1934 року з’явився транспарант: «Хай живе боротьба за звільнення Західної України!». Активно діяв комітет КПЗУ у Войнилові в 1936 році. В січні біля костьолу було вивішено транспарант з лозунгами: «Хай живе свято 3-х Л!», «Геть фашизм!», «Геть білий терор, геть війну!», «Хай живе КПЗУ!».
В березні біля школи було розкидано комуністичні відозви, в яких населення закликалося до об’єднання у зв’язку з назріванням нової світової війни, до солідарності з СРСР.
Чималу роль у боротьбі трудящих Войнилова відіграв місцевий комітет комсомолу, який працював під безпосереднім керівництвом комуністів. Першими комсомольцями у Войнилові були М. Шайнер та М. Г. Кусень. 5 грудня 1934 року вночі комсомольці розповсюдили 4 відозви ЦК КСМЗУ, які закликали робітників і селян до боротьби проти фашистського терору, проти спроб ліквідувати професійні спілки. У першотравневих листівках 1936 року писалося: «Товариші робітники і селяни! Перше травня є днем солідарності всього робітничого і селянського народу. Хай живе народний фронт боротьби з фашизмом!». З травня 1936 року в місті Калуші відбулася партійно-комсомольська конференція. Від Войнилівського комітету КПЗУ на ній виступив Рейнгартц.
Польські власті, хоч і діяли разом з українськими буржуазними націоналістами та католицькою церквою, не могли загальмувати розвитку класової боротьби. Адже вона у Войнилові мала глибокі соціально-економічні корені. В 1934 році малоземельних селян у Войнилові було в 3 рази більше, ніж середняків і куркулів. Кращі землі й ліси загарбав поміщик. Одного лісу йому належало 917 гектарів. Селяни-бідняки змушені були йти на заробітки, гнути спини на підприємців. Пани навіть забороняли ходити в їхній ліс по ягоди й гриби. Якщо хтось з бідняків назбирав грошей, щоб придбати клаптик землі, йому не продавали, аж поки він не відмовлявся від своєї національної приналежності. Селяни виплачували чимало різних податків. Один грунтовий податок дорівнював 40 проц. загального прибутку. В середньому кожний житель Войнилова сплачував податок у розмірі 100 злотих.
Село майже не одержувало медичної допомоги. Постійними супутниками в житті селян були туберкульоз, ревматизм, зоб, венеричні захворювання. У Войнилові не було лікарні, деякий час працював тут один приватний лікар. 1939 року з кожної сотні дітей, які народжувались, вмирало 23.
Населення ополячувалося. Слово «українець» польські окупанти заміняли словом «бидло», «хлоп». Переслідувалась українська мова й культура. У Войнилівській школі навчання велося польською мовою. Основними предметами, що викладалися, були релігія та історія Польщі. Більшість населення залишалася неписьменною. До 1939 року у Войнилові не було клубу, бібліотеки, кінотеатру.
Визволення трудящим Войнилова приніс вересень 1939 року. Створюються органи народної влади. До складу революційного комітету увійшли колишні члени КПЗУ — селянин С. М. Залевський, П. Медвідь, М. Шайнер та ін. Комітет вже у перші дні свого існування ухвалив конфіскувати поміщицьку землю й розподілити її між селянами, а дрібні підприємства кооперувати. У жовтні трудящі Войнилова обрали депутатом Народних Зборів Західної України колишнього члена КСМЗУ М. Шайнер. Після проголошення Радянської влади трудящі обрали сільську Раду, першим головою якої став М. М. Федюшко.
У лютому 1940 року Войнилів став районним центром. Почали діяти районний комітет КП(б}У, райком комсомолу, виконком районної Ради депутатів трудящих. У травні 1941 року Войнилівська партійна організація об’єднувала понад 50 комуністів. Вже у 1940 році було відкрито парткабінет та гуртки політосвіти, в яких навчалося 35 чоловік місцевого активу.
На радянську, господарську, кооперативну та іншу роботу в масштабі району висунули 522 чоловіка з робітників, селян і трудової інтелігенції, у т. ч. 98 жінок.
У передвоєнні роки у Войнилові почали працювати школа з українською мовою навчання, бібліотека, кінотеатр, лікарня. Допомогу селянам подавала створена MTС.
Але перші соціалістичні перетворення перервала війна. 2 липня 1941 року Войнилів окупували німецько-фашистські загарбники. У Войнилівському лісі гітлерівці розстріляли близько 150 чоловік. Від рук українських буржуазних націоналістів загинув секретар Войнилівського райкому комсомолу В. Г. Бобов. У Войнилові в братській могилі поховано 211 загиблих в боях воїнів Червоної Армії. Червоним слідопитам, учням середньої школи, вдалося розшукати рідних близько 100 полеглих.
Фашистські окупанти закрили у Войнилові школу, лікарню, пограбували аптеку, маслозавод, пошту тощо.
В умовах фашистського терору жителі Войнилова чинили окупантам всілякий опір.
Під час Карпатського рейду партизанського з’єднання G. А. Ковпака місцеве населення подавало їм допомогу. Житель Войнилова О. Сметанський, який до війни очолював сільську Раду, підтримував зв’язок з ковпаківцями, розповсюджував антифашистські листівки, за що був убитий озвірілою бандою українських буржуазних націоналістів. Антифашистську роботу серед мешканців села вели комуніст П. Шпирко, комсомолець О. І. Дуркало та інші.
Голова колишнього Войнилівського райвиконкому, депутат Верховної Ради СРСР М. О. Семанишин був комісаром партизанського з’єднання, яке діяло на території Волині, Білорусії і Польщі.
Радянські війська після триденного бою 30 липня 1944 року визволили Войнилів від окупантів.
Після визволення села від гітлерівських загарбників значна частина чоловіків пішла на фронт.
З визволенням Войнилова було відновлено роботу органів Радянської влади, запрацював Войнилівський районний комітет партії. Партійна організація при РК КП(б)У в лютому 1945 року вже об’єднувала 29 комуністів.
Ще димилися згарища руїн, не вщух грім боїв, а комуністи вже організовували трудящих на відбудову зруйнованого фашистами господарства й культури. Почала виходити районна газета «Вперед».
В ті роки гостро відчувалася нестача техніки, посівного матеріалу, робочих рук. У плуги доводилося впрягати корів, хоч їх і залишилося після фашистів дуже мало. Волочили ріллю ручними граблями. Та посівні кампанії 1946 і 1947 рр. було завершено вчасно й здачу хліба державі виконано достроково.
Зростала політична свідомість і активність населення Войнилова. Під час виборів до Верховних Рад СPCP і УРСР за кандидатів блоку комуністів і безпартійних проголосувало понад 99 проц. виборців.
Значною подією в житті Войнилова було створення за ініціативою бідняцького сільського активу в 1948 році колгоспу. Він об’єднав спочатку 150 одноосібних господарств. У виконанні сільськогосподарських робіт колгоспу, який майже не мав свого тягла, значну підтримку подавала Войнилівська МТС.
Велику допомогу мав колгосп від держави й трудящих східних областей республіки. Ланкова, депутат Верховної Ради Української РСР М. О. Турелик після наради передовиків сільського господарства в Черкасах, застосувала їх досвід у своєму колгоспі. Держава постачала артіль сортовим насінням, грішми, з Житомирської області було одержано високоякісну посівну картоплю.
Після об’єднання господарство зміцніло. Зросла продуктивність праці. Ланка комуністки Ю. І. Турій, трактористи В. Андрусів і М. Ковальчук виконували по 2—3 виробничі норми.
Вже у перші післявоєнні роки було досягнуто чималих успіхів у розвитку освіти, охорони здоров’я й культурного життя Войнилова. Місцеву десятирічку в 1947 році закінчили перші 16 юнаків та дівчат. Почали працювати лікарня, поліклініка. Відкрили будинок культури з 2 бібліотеками — дитячою та для дорослих, читальним залом, кімнатами для спортивних ігор, кінозалом, методичним кабінетом тощо. Розгорнули роботу школи й гуртки політосвіти. Високу політичну свідомість продемонстрували трудящі Войнилова 12 березня 1950 року під час виборів до Верховної Ради СРСР.
Важливе значення для зміцнення колгоспу мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС і XX з’їзду КПРС. Парторганізація колгоспу розставила комуністів на відповідальних ділянках роботи, активізувала організаційно-партійну та політико-виховну роботу, зміцнила зв’язки з безпартійними. Кращою стала трудова дисципліна. Зросло виробництво продукції. У 1953 році ланка комуністки А. І. Магас зібрала по 360 цнт картоплі з гектара, а ланка Н. П. Мельник — по 308 цнт. З 1955 року колгосп очолив тридцятитисячник М. Г. Дробот.
Великого значення надавали матеріальному стимулюванню колгоспників. З початку 1956 року запроваджено щомісячне грошове авансування.
Високих показників досягли й тваринники. У 1965 році колгосп достроково, до 15 жовтня, виконав річний план продажу молока державі.
Зміцнення економіки дало змогу колгоспу здійснити значне капітальне будівництво: лише на меліорацію на площі 670 га витрачено 1 млн. 200 тис. крб.; побудовано 2 механізовані корівники, приміщення контори колгоспу, гараж.
У колгоспі «Промінь» виросли нові люди, передовики сільського господарства: член КПРС, краща ланкова, орденоносець А. І. Магас, учасниця Всесоюзної виставки досягнень народного господарства, депутат селищної Ради Г. І. Бухвак, депутат селищної Ради, член правління і парткому колгоспу бригадир тракторної бригади М. М. Макута, завідуюча тваринницькою фермою, член КПРС М. О. Савка та інші.
Крім колгоспу, у Войнилові працює відділення «Сільгосптехніки». За успішне виконання плану допомоги колгоспам у вапнуванні кислих грунтів на площі 4450 га механізований загін у 1968 році був нагороджений перехідним Червоним прапором ЦК ЛКСМУ та «Укрсільгосптехніки». За 1965—1969 рр. 54 працівникам відділення «Сільгосптехніки» присвоєно звання ударника комуністичної праці. Чимало працівників за високі виробничі показники нагороджені орденами й медалями Союзу РСР.
З квітня 1958 року діє міжколгоспна будівельна організація. Вона обслуговує 22 колгоспи району. За перевиконання будівництва господарських, культурно-побутових і лікувальних закладів у 1968 році колективу присвоєно звання бригади комуністичної праці. Комплексно-будівельна бригада М. Д. Андрухова та бригада С. М. Побігуна того ж року посіли серед будівельників перше місце в республіці. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна «Міжколгоспбуд» успішно виконав взяті зобов’язання щодо будівництва, підвищив продуктивність праці на 3 проц. і одержав надпланових прибутків понад 2 тис. карбованців.
У Войнилові працює сироварний цех, де виробляється сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному йде на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м’ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.
За роки Радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці: І. Франка та В. Стефаника. Працюють комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв’язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.
Багато уваги приділяється розвитку торгівлі та громадського харчування. В 1960 році у Войнилові побудовано раймаг, книгокультмаг, ресторан, 3 їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.
Значно поліпшено медичне обслуговування трудящих Войнилова. В жовтні 1965 року тут відкрито районну лікарню на 100 ліжок з відділами: хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним та рентгенкабінетом. Тут працюють 14 лікарів, 90 чоловік середнього й молодшого персоналу. Войнилівська лікарня одна з кращих лікарень в області, про досвід якої було створено кінофільм «Сільський лікар». У селищі є поліклініка, санстанція, протитуберкульозний диспансер.
Докорінні зміни сталися в галузі освіти. В селищі функціонує середня загальноосвітня школа з кабінетами: хімічним, фізичним, технічних засобів, автосправи, ленінською та піонерською кімнатами, спортивним залом, бібліотекою. Школа має автомашину, кіноустановку «Україна», духовий оркестр.
З 1946 по 1969 рік здобули середню освіту 852 юнаки і дівчат, серед них 19 учнів закінчили школу з золотими й срібними медалями. З числа випускників понад 200 чоловік мають вищу освіту і працюють: вчителями — 107 чоловік, лікарями — 43, інженерами — 20 і т. д. Колишні випускники школи: С. М. Зелик працює головним лікарем Калуського району, С. П. Белей — інженером Калуського заводу залізобетонних виробів і конструкцій, С. І. Поприч — учителька І—IV класів, відмінник народної освіти.
В листопаді 1964 року у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. За 4 роки тут підготовлено 380 механізаторів для сільського господарства.
Центром культурно-масової роботи став будинок культури. До селища часто приїздять артисти обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка, Гуцульського ансамблю пісні і танцю та інших мистецьких колективів. При будинку культури працюють гуртки: драматичний, танцювальний, хоровий, духових інструментів, художнього читання, які об’єднують понад 100 юнаків і дівчат. З липня 1965 року тут працює нова широкоекранна кіноустановка. У Войнилівському будинку культури відбуваються вечори відпочинку, зустрічі з новаторами виробництва, тематичні вечори, лекції і доповіді. За 1968 рік для трудящих селища членами групи товариства «Знання» прочитано 329 лекцій. При будинку культури є бібліотека. Її фонд становить більше 20 тис. книг. Для трудящих Войнилова друковане слово стало потребою життя. Щороку вони передплачують по 1—2 примірники газет і журналів на кожного жителя.
Піднесення матеріального й культурного рівня життя трудящих зумовило появу нових звичаїв та обрядів. На Новий рік молодь проводить новорічні щедрівки. На відкритій легковій автомашині, уквітчаній ялинкою, їдуть дід Мороз, Снігуронька, Новий рік, позаду, на вантажній автомашині, святково одягнений у народний прикарпатський одяг, розміщується хор щедрівників. Проїжджаючи вулицями, щедрівники заходять у дім кращих виробничників, учителів, лікарів і поздоровляють з Новим роком, зичать щастя, здоров’я, виконують щедрівки.
Натхненниками трудящих у будівництві нового життя є партійні організації. На 1 січня 1969 року в селищі їх налічувалось 7, об’єднували вони 145 комуністів.
Жителі Войнилова беруть активну участь у громадсько-політичному житті. В 1963 році Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну. На виборах у березні 1969 року до складу селищної Ради обрано 65 депутатів. Рада об’єднує близько 600 чоловік активу. Депутати і постійні комісії, спираючись на актив, вирішують різноманітні питання господарського, культурного та політико-виховного значення.
У 1968 році трудящі Войнилова приймали дорогих гостей з Підмосков’я, Києва, Алма-Ати, Житомирської і Хмельницької областей — рідних загиблих воїнів, що визволяли селище, і похованих у братській могилі.
Великі зміни сталися в прикарпатському селищі Войнилів за роки Радянської влади. Ще більшими будуть здобутки в майбутньому.
В. Г. КРАВЧЕНКО, Я. С. МЕЛЬНИЧУК, М. Д. ТАРАСЕНКО