Київ у період підготовки і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції політична обстановка в Києві була надзвичайно складною. Велику активність в боротьбі за владу проявляли численні буржуазні і дрібнобуржуазні партії як російські, так і українські. Вони намагалися демагогічними обіцянками завоювати вплив серед широких мас трудящих і спрямувати їхню революційну енергію в своїх класових інтересах.
В такій обстановці більшовицька організація Києва розгорнула широку роботу по роз’ясненню масам невідкладних завдань моменту, очолила боротьбу за створення революційних органів влади.
Основні напрямки роботи більшовицької організації в цих нових умовах були визначені на перших легальних зборах більшовиків міста, що відбулися 6 березня 1917 року. Тут було заслухано звіт про роботу більшовиків в умовах підпілля, розглянуті питання про поточний політичний момент, про ставлення до інших політичних партій, обрано Тимчасовий комітет РСДРП.
Під впливом більшовицької агітації зростала політична свідомість трудящих мас Києва. Після Лютневої революції у місті відбулося багато зборів, мітингів, демонстрацій, де трудящі висловили свої вимоги. Боротьба робітників та їх революційні вимоги робили великий вплив і на солдатів.
В ніч з 3 на 4 квітня 1917 року в Росію повернувся В. І. Ленін, який 4 квітня виступив перед більшовиками з доповіддю «Про завдання пролетаріату в даній революції», тези якої були опубліковані в «Правде». В цьому історичному документі викладений теоретично обгрунтований план боротьби за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Узагальнюючи досвід Паризької комуни і двох російських революцій, В. І. Ленін прийшов до висновку, що найдоцільнішою формою диктатури пролетаріату в Росії може бути республіка Рад. Лозунг «Вся влада Радам» в конкретній історичній обстановці, що склалася в Росії, орієнтував партію на мирний розвиток революції шляхом боротьби більшовиків за вплив усередині Рад, хоч Ленін враховував можливість і збройної боротьби. В. І. Ленін викривав імперіалістичний характер війни, застерігав більшовиків від підтримки Тимчасового уряду, націлював партію на проведення націоналізації землі і передачі її селянам, радив встановити контроль над виробництвом і розподілом продуктів.
Квітневі тези В. І. Леніна мали величезний вплив на трудящі маси. Вони визначали чітку лінію дій для більшовицьких організацій. Проте не всі більшовики одразу сприйняли нову ленінську тактику. Значна частина партійних працівників не могла зразу освоїтися з крутим поворотом у житті країни, з рішучою зміною тактики і новими настановами, які дав В. І. Ленін у Квітневих тезах.
Гострою була боротьба навколо Квітневих тез і в Київському комітеті РСДРП. Це пояснювалось тим, що частина членів комітету — Є. Б. Бош, О. Б. Горвіц, І. М. Крейсберг та інші — деякий час перебували під впливом Г. Пятакова, який був противником ленінської теорії соціалістичної революції, недооцінював національне питання і допускав ряд інших помилок.
Київським більшовикам Квітневі тези В. І. Леніна стали відомі через М. О. Савельева (Петрова), який був делегований Київським комітетом більшовиків до Петрограда для участі в роботі наради партійних працівників, що відбулася 27 березня 1907 року. Він зустрічав В. І. Леніна на Фінляндському вокзалі, слухав його промову і повернувся до Києва з текстом Квітневих тез. Під час обговорення Квітневих тез в Київській партійній організації розгорілась пристрасна полеміка між прихильниками і противниками тез. Обговорення тез кілька разів виносилось на засідання комітету, і 14 квітня під впливом Пятакова комітет ухвалив резолюцію, в якій тези В. І. Леніна вважались неприйнятими.
Таку ж резолюцію Г. Пятаков намагався нав’язати загальним зборам більшовиків Києва, які відбулися 15 квітня. Але збори відхилили цю пропозицію. Основна маса Київської міської партійної організації підтримала ленінську позицію.
На УП (Квітневій) Всеросійській конференції РСДРП(б), яка відкрилася в Петрограді 24 квітня, В. І. Ленін, розвиваючи висунуті в Квітневих тезах положення, переконливо довів можливість і необхідність в Росії соціалістичної революції. Конференція засудила опортуністичні виступи Каменева і Пятакова, які прирікали революцію на поразку. Для більшовицької організації Києва особливе значення, поряд з іншими рішеннями конференції, мала резолюція з національного питання. Деякі керівні працівники Київського комітету — Г. Пятаков та інші — недооцінювали національне питання, а інколи обстоювали навіть позиції великодержавні, шовіністичні, не визнаючи права націй на самовизначення. Такі погляди були особливо небезпечними для більшовиків Києва, які повинні були протиставити націоналістичній агітації українських буржуазних і дрібнобуржуазних партій свою чітку лінію щодо національного питання. Помилки київських більшовиків у національному питанні українські буржуазні націоналісти вміло використовували в своїх інтересах.
Виступаючи на Квітневій конференції, В. І. Ленін гостро критикував шовіністичні погляди Г. Пятакова, наполягав на визнанні права націй на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійних держав, підкреслюючи, що той, хто не визнає цього права, — анексіоніст і шовініст. Разом з тим В. І. Ленін застерігав, що право націй на відокремлення не слід змішувати з доцільністю такого відокремлення, що це питання слід розв’язувати, виходячи з інтересів класової боротьби пролетаріату за соціалізм. «Якщо українці побачать, що у нас республіка Рад,— говорив В. І. Ленін,— вони не відокремляться, а якщо у нас буде республіка Мілюкова, вони відокремляться».
Рішення конференції з національного питання мали велике значення для більшовицьких організацій України.
Керуючись рішеннями Квітневої конференції, більшовики Києва ще активніше розгорнули боротьбу за завоювання мас. Велику увагу вони приділяли роботі в Раді робітничих депутатів, у профспілках, фабзавкомах. Основним лозунгом, яким більшовики керувались у своїй роботі, був лозунг «Вся влада Радам!». Більшовицька фракція в Київській Раді намагалась спрямувати діяльність Ради в революційне річище, підняти її авторитет в масах. Виступаючи в Раді при обговоренні тих чи інших питань, більшовики викривали угодовство меншовиків і есерів, підкреслювали необхідність передачі всієї влади Радам. Так, на засіданні Ради 24 травня при обговоренні питання про поточний момент, на противагу меншовикам і есерам, які схвалювали створення коаліційного уряду, більшовицька фракція внесла резолюцію, в якій пропонувала визнати вступ до міністерства представників Петроградської Ради помилковим кроком. Більшовики закликали робітників, солдатів і селян у момент настання краху коаліційної політики взяти всю владу в свої руки.
При обговоренні питання про боротьбу з продовольчими труднощами 24 червня представник більшовицької фракції О. Горвіц заявив, що продовольчі труднощі викликали війна і політика буржуазії і що «боротьба проти господарської розрухи є боротьбою проти капіталістів». Він запропонував взяти на облік всі продукти, встановити тверді ціни і запровадити карткову систему на предмети споживання, підкресливши при цьому, що всі зазначені заходи будуть малодійовими, поки Ради не стануть владою, що рішуче проводить в життя свої рішення.
Хоч проекти резолюцій, запропоновані більшовиками, відхилялися Радами, сам факт їх проголошення відігравав певну роль в політичному вихованні трудящих. Робота більшовицької фракції в Раді проходила під безпосереднім керівництвом Київського комітету РСДРП, який включив до свого складу всю фракцію і систематично слухав інформацію про її роботу.
Агітаційна робота більшовиків у масах сприяла зростанню їх авторитету серед трудящих. Про це свідчили перевибори Ради робітничих депутатів, що відбулися в травні, під час яких за більшовиків голосувало значно більше робітників, ніж на попередніх виборах. Обираючи до Ради нових представників,, робітники Києва вимагали від них більш рішучих дій. Так, робітники Київського електричного товариства, обираючи членів Ради робітничих депутатів, зажадали від неї та її виконавчого комітету «відкинути всяку нерішучість і стати на шлях непримиренної класової і політичної боротьби аж до повного закріплення за собою влади».
Незважаючи на те, що після перевиборів Київської Ради робітничих депутатів більшість місць в ній залишилась за меншовиками та есерами, фракція більшовиків збільшилась до 90 чоловік. У виконком було обрано 11 депутатів-більшовиків проти 6-у попередньому складі.
Більшовики Києва приділяли велику увагу організації і згуртуванню робітничого класу, роз’яснюючи робітникам необхідність об’єднуватися в профспілки, створювати фабрично-заводські комітети. Цей процес проходив дуже активно. На травень 1917 року в організаційній комісії Київської Ради робітничих депутатів було вже зареєстровано 20 профспілок.
Фабзавкоми почали виникати на київських підприємствах вже в березні 1917 року. Так, вони були організовані на заводах «Ауто», Гретера і Криванека, Південноросійському машинобудівному, дротяно-цвяховому, Апштейна та багатьох інших. Це були нові робітничі організації, створені революційною творчістю мас. Фабрично-заводські комітети захищали інтереси робітників, займались поліпшенням умов їх праці, вели, боротьбу проти, економічного саботажу підприємців, намагалися запровадити робітничий контроль. В ході цієї боротьби встановлювали тісні зв’язки з більшовицькою партією, розуміючи, що тільки вона є єдиним захисником інтересів пролетаріату. Серед керівників київських профспілок і фабзавкомів було багато більшовиків і серед них А. В. Іванов, О. Г. Горбачов, І. Ф. Смирнов (Ласточкін) та інші.
Керовані більшовиками профспілки і фабзавкоми організовували страйкову боротьбу робітників, запроваджували їх вимоги явочним порядком. Особливо широко під керівництвом більшовиків розгорнулася боротьба за 8-годинний робочий день. Більшовики закликали робітників діяти сміливо і рішуче, встановлювати 8-годинний робочий день явочним порядком. 23 березня 1917 року збори представників заводів і фабрик Києва вирішили запровадити 8-годинний робочий день на всіх підприємствах. На кінець березня на 8-годинний робочий день перейшло більше половини підприємств міста.
Робітники вели наполегливу боротьбу за підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. У квітні —травні на підприємствах Києва пройшла хвиля страйків. Майже всі вони закінчувалися перемогою робітників.
Однією з найважливіших ділянок діяльності київських більшовиків була політична робота серед солдатів. В Києві, який був тиловим містом Південно-Західного фронту, були зосереджені значні військові сили. Тому боротьба між політичними партіями за вплив серед солдатів була особливо гострою. Меншовики та есери закликали солдатів вірно служити Тимчасовому урядові, бути готовими битись на фронті до переможного закінчення війни. Центральна рада проводила роботу по створенню українізованих частин, які вона розраховувала використати для отримання революційного руху і для тиску на Тимчасовий уряд.
Більшовики викривали перед солдатами кадетів, меншовиків, есерів і буржуазних націоналістів, роз’яснювали їм політику партії більшовиків. Для організації роботи серед солдатів Київський комітет РСДРП(б) в травні 1917 року створив Тимчасовий комітет військової організації на чолі з Л. Л. Пятаковим. Військова більшовицька організація влаштувала виступи більшовиків на солдатських мітингах, поширювала серед солдатів більшовицьку літературу, газети.
Вплив більшовиків на солдатські маси зростав дуже швидко. Особливо великим впливом користувались більшовики в 3-му авіапарку, на артилерійському складі та в інших військових частинах.
На солдатських мітингах все частіше приймались резолюції з протестом проти війни, з вимогами передати владу в країні Радам робітничих і солдатських депутатів.
На мітингу, що відбувся 7 червня, солдати Київського гарнізону вимагали від Тимчасового уряду опублікування царських секретних договорів з країнами Антанти і висловили різкий протест проти імперіалістичної політики Тимчасового уряду. В ухваленій резолюції солдати закликали «всьому робітничому людові організуватися під прапором революційного крила соціал-демократії і передати владу в руки Рад; вимагати негайного укладення перемир’я на всіх фронтах і негайної передачі всіх фабрик і заводів під контроль робітників, а поміщицьких земель — під контроль селянських організацій».
Поряд з завоюванням на сторону революції солдатських мас більшовики створювали озброєні загони робітників — Червону гвардію. Через свій орган — газету «Голос соціал-демократа» — Київський комітет РСДРП(б) 18 квітня 1917 року звернувся до робітників із закликом озброюватися, вступати в ряди Червоної гвардії. «В наших руках, — писала газета, — повинна зосередитись величезна сила, а для цього пролетаріат повинен бути не тільки організованим, але й озброєним.
Тільки озброївшись, він може владно проявити свою організовану волю… Ось чому необхідно негайно… приступити до створення Червоної гвардії, революційної гвардії пролетаріату». На цей заклик гаряче відгукнулися пролетарі міста.