Селянський одяг
Традиційний український одяг є складовою частиною матеріальної і духовної культури. Він пройшов тривалий шлях розвитку від простих тунікоподібних сорочок до вишуканого українського національного костюма. Одяг завжди виділяв людину з навколишнього природного середовища, ніс закодовану інформацію про власника одягу, його національність, його місце в соціальній структурі суспільства, розкривав рівень культури. За одягом ще 50 років тому люди могли визначити з якої місцевості людина, можна було розрізнити: свій / чужий, багатий / бідний, дівчина / жінка, сільський / міський. Особливо це було характерно для XVIII — XIX століть. В наш час багато характерних рис в повсякденному одязі різних регіонів зникли, але залишилися в традиційно — національному одязі різних регіонів, особливо відрізняється національний одяг мешканців західної України.
Селянський одяг розвивався на основі попередніх давньоукраїнських форм, пройшов свій шлях розвитку і зберіг до сьогодення деякі стародавні слов’янські традиції. У продовж багатьох віків одяг селянина виконував такі функції: захисту (оберегову), соціальну, статево-вікову, естетичну і обрядову. Найдавніша з функцій – захисна, адже одяг насамперед захищав тіло людини від несприятливих природно-кліматичних умов — холоду, спеки, дощу, снігу, морозу, вітру, тощо. За своїми віруваннями наші предки вважали, що одяг з магічними охоронними знаками і різними атрибутами захистить її від злих сил, зурочення і будь-яких природних впливів. Задля цього жінки виготовляли нитки і полотно на прядках і верстатах, на яких були зображені спеціальні охоронні знаки. На готовий пошитий одяг також наносилися магічні знаки, символи, візерунки, вишивки. Спеціально пришивали до одягу різні обереги, амулети або зав’язували на одязі магічні вузлики (Наузи).
В наш час змінилися вірування селян — вони вже на надіються на магічні захисні функції різних оберегів, рідко хто з мешканців Пиріжни продовжує захищати себе від зурочення магічними знаками і атрибутами. Рідко хто іноді чіпляє за стародавньою традицією на одяг шпильку або червону нитку на руку. Захисна і естетична функції в селянському одязі від природних впливів збереглися, лише змінилися атрибути, якими прикрашють одяг. Бажання прикрасити одяг у мешканців села було завжди. У минулі часи одяг прикрашали вишивкою, різні види вишивки вживали на спідній і верхній одяг, на літній і зимовий, прикрашали одяг намистом, поясами. У сучасному сільському одязі зимовий одяг рідко хто вишивє, дехто прикрашає вишивкою літні сукні, кофточки, спідниці. В сьогоденні для прикраси одягу вживається широкий асортимент атрибутів – це художня стрічка, кайма, кружево, складки – гофре, плісе, різні форми крою рукава, ліфа, комірця, різні форми вирізів ворота, цепочки, кулони, буси, туфлі, сумочки, гаманці і багато інших прикрас. Ці сучасні прикраси широко використовує сучасна молодь.
В стародавні часи вбрання селяни готували самостійно. В кожній родині, вирощували коноплю, обробляли її і виготовляли біле полотно, тому одяг селян був переважно білого кольору. Білими були сорочки, штани, запаски, свити.
По традиції наших предків до складу жіночого селянського одягу входили: біла полотняна сорочка; поясне вбрання з однієї чи двох вовняних або полотняних пілок; нагрудне короткополе вбрання — літник; верхній одяг — свита, кожух. У теплі дні жінки носили лише довгу полотняну сорочку, підв’язану поясом, крайкою або фартухом. Овальну горловину сорочки декорували каймою й вишивкою. Крім білого, верхнє тепле вбрання виготовляли також із сукна природних темних, коричневих і різних відтінків сірих барв, — це залежало від того, якого кольору овець тримав селянин. Яскравими могли бути такі компоненти, як пояс, ткане поясне жіноче вбрання, головні убори дівчат. Вбрання дівчат відрізнялося від жіночого насиченішим колоритом. Святкова сорочка обов’язково прикрашалася вишивкою.
Сільське чоловіче вбрання завжди було однообразним і простішим, складалося воно в стародавні часи із білої сорочки, білих штанів. Чоловічі сорочки були також тунікоподібними з високим стоячим вузьким коміром, пазушним розрізом на середині, довгі до коліна. Штани шили з грубого домотканого полотна. Підперезували їх широким ремінним поясом. Літнім верхнім одягом був сердак, зимовим — кожух, чугаїна з доморобного сукна, довгі сукняні свити.
Зі зміною історичних періодів в житті людей, одяг як і інші складові культури зазнав значних змін в різних прошарках населення, але в сільській місцевості ці зміни відбувалися дуже повільно. Одяг мешканців Пиріжни до 50-х років минулого століття залишався незмінним — простим і скромним і зберігав елементи традиційного стародавнього одягу, чому сприяла ізольованість села. З моменту заснування села до другої половини XX століття пиріжняни самі забезпечували себе одягом. До 50-х років минулого століття у Пиріжні одяг ділився на буденний та святковий. Буденний літній жіночий одяг включав в себе широку і довгеньку спідницю і кофту, які були темних і сірих кольорів (не маркі), кофта була завжди з довгим рукавом, застібнутим на манжеті. Такий одяг був дуже зручний в повсякденній праці. До 30-х років XX століття спідниці шили з самотканого полотна, яке фарбували рослинними темними фарбами (бузиною, корою яблуні). Жінки старшого віку носили спідниці з піднятим спереду подолом. Святковий одяг відрізнявся від повсякденного намистом і вишитою сорочкою з вишитим подолом, який обов’язково опускався нижче спідниці. Обов’язковим елементом пиріжнянського одягу були хустки. Хустки пов’язували різними способами: кінцями під підборіддям, кінцями назад, на тім’ї, що збереглося до наших днів. До 50-х років минулого століття по прадавній традиції усі заміжні жінки Пиріжни покривали волосся хусткою. Це було обов’язкове оздоблення жінки, так як наші предки вважали, що непокрите волосся жінки приносить лихо, неврожай, падіж худоби, тощо.
Щоденним головним убором дівчат в попередні історичні часи, була також смуга тканини або вишита стрічка. У свята дівоче вбрання збагачувалося вінком квітів. Вінок одягали тільки повнолітні дівчата. Вінок — це знак цнотливості дівчини, тому збезчещена дівчина, за народними етичними нормами, не мала права його одягати. У Пиріжні жінки в довоєнний період літом носили тільки білі хустки, зимою — теплі хустки темного коліру. З розвитком легкої промисловості в селянський побут увійшли хустки різних кольорів. Кольорова хустка з візерунками разом з вишитою сорочкою надає яскравий колорит національному одягу.
У наш час в Пиріжні жінки старшого віку продовжують покривати голову хусткою, а для молодих жінок ця традиція стала не обов’язковою, хустки вони одягають тільки на сільськогосподарські роботи і при непогоді.
Одяг пиріжнянських чоловіків також зазнав зміни, але залишався таким же простим. До 50-х років XX століття чоловічий одяг складався із штанів темного (чорного, коричневого) кольору, підштаників білого кольору, білої натільної сорочки і верхньої сорочки темного коліру, френча (піджака) чорного, або коричневого кольору, на голові – кашкет (картуз). Святкова сорочка була обов’язково білого кольору і прикрашалася вишивкою. Чоловіки носили взимку теплий одяг із вовни, шерстяну тканину виготовляли на верстатах і називався цей одяг «чугаїна». Хто був більш заможним, носили взимку кожухи, на ногах кірзові чоботи або валянки, заможні селяни на свята носили хромові чоботи. Влітку чоловіки ходили босоніж до холодів.
Прикладом використання прадавніх традицій в пиріжнянському одязі служить весільна фотографія селян Пиріжни 1928 року. На фотографії зображена сільська родина Кучерявих — усі селяни у скромному, простому святковому одязі. Жіночі і чоловічі сорочки прикрашені вишивкою, вороти сорочок закриті. Молоді дівчата прикрасили одяг намистом. У літніх жінок одяг чорного кольору, жіночі «спідниці» довгі, сорочки вишиті, поділ сорочки опущений нижче спідниці, що вважалося прикрасою на той час.
Селянський колір одягу у селі був переважно сіро-темних тонів, святкові спідниці у молоді відрізнялися більш яскравими кольорами, але все одно був темних тонів: темно-синій, темно-зелений, коричневий. Пиріжняські жінки взимку носили теплі напівпальто, пошиті сільською кравчинею, які називалися у селі «полька» або коротке пальто, яке називали «сачок». Сукні (плаття) у селі почали носити тільки в післявоєнний період з 50-х років минулого століття. На початку сукні зберігали старі традиції — їх шили темних кольорів і довгенькими, обов’язково з застібнутими воротом і довгим рукавом. Невдовзі сукні носили вже різних кольорів, різної довжини, з відкритим воротом і коротким рукавом..
За стародавньої традиції, тривалий час літні жінки у Пиріжні носили одяг тільки чорного кольору, що означало, за повір’ям слов’ян, — жінка, яка перестала народжувати, одягала чорний одяг, підсвідомо готуючи себе до відходу на «той світ».
В наш час пиріжнянські літні жінки не всі дотримуються цієї традиції. Одяг літніх жінок став більш різноманітним і різнокольоровим.
В дореволюційний період і перше десятиріччя XX століття повсякденним сільським взуттям були для чоловіків і жінок постоли та кірзові чоботи, які увійшли в широкий вжиток селян наприкінці XVIII ст. На початку XIX ст. появилися черевики. На свята взували хто що мав – постоли, чоботи чи черевики. З 50-х років минулого століття діти, жінки, і чоловіки носити туфлі. Для всіх селян Пиріжни, в тому числі для дітей і підлітків, одяг був занадто скромний, так як використовували в основному приглушені тони сірого, чорного, коричневого, темно-зеленого кольорів. Такі ж кольори використовували для дитячого одягу та для одягу підлітків.
На фотографії традиційний сільський святковий дитячий та підлітковий одяг 50-х років XX століття: вишиті сорочки, воріт закритий, вишитий поділ опущений нижче «спідниці», колір верхнього одягу традиційний — темно синій і коричневий До Великодня обов’язково матері вишивали сорочки для своїх дітей. На це свято майже вся жіноча половина сільської громади одягала вишиті сорочки і опускала вишитий поділ (підтичку) нижче «спідниці». Дитячий одяг нічим не відрізнявся від одягу дорослих селян: дівчатка носили широкі спідниці, сорочки, покривали голови хусточками. Хлопчики носили штани, сорочки, френчі та кашкета (картуз) темних кольорів. Святковий дитячий одяг відрізнявся також тільки вишивкою.
Найяскравішим одягом в усі часи був весільний одяг. До весілля наречена повинна була сама вишити собі сорочку і своєму судженому, що символізувало перехід хлопця в новий соціальний статус — в мужика-господаря своєї родини. Весільну сорочку кроїли з одного шматка полотна на довжину зросту нареченої — «до долу», така сорочка називалася в стародавні часи «додільна». Цю сорочку жінки берегли все життя до самої смерті як оберіг, який повинен був забезпечити їй спокій «на тому світі». Орнамент вишивки на весільній сорочці передавав мотиви землі, родючості, що символізувало родючість землі та плодючість жінки. Традиція носити довгі спідниці, сукні поступово змінювалася, і в наші часи цю традицію зберегли тільки жінки похилого віку. Сільська молодь сьогодні одягає вишиванки, широкі «спідниці» або «запаски» тільки на свята: Великдень, Івана Купала, Різдво. Учасники художньої самодіяльності одягають національні костюми для виступу на концертах і вечорах у Будинку культури.
В наш час молодь не дотримується старих традицій в одязі, віддає перевагу модному, новому одягу, світлих та яскравих кольорів.
З прадавніх часів у Пиріжні в окремих календарних звичаях і обрядах застосовували рядження — одяг носили навиворіт, одягали одяг протилежної статі – чоловік одягав жіночий одяг, жінка чоловічий. В давнину це мало продуктивне значення, як побажання благополуччя, багатства і процвітання. Традиції рядження сьогодні у селі Пиріжна застосовують на весіллі, на новий рік і на свято Меланки.
Збереглася до наших днів прадавня традиція не готувати одяг для новонароджених, але пояснюють люди цю традицію по — різному. У прадавні часи у слов’ян сорочка була символічним новим тілом людини, тому одяг дитині вони шили тільки після народження цього нового тіла. З появою дитини його сповивали у старі батьківські сорочки, як би передавали дитині свою захисну, охоронну силу. До 12 років дитина носила одяг, перешитий з батьківського одягу і носила охоронні знаки – батьківські символи. Після ініціації — урочистого вікового переведення дитини в статус старшої, їй шили власний одяг і навішували їй власні обереги. Традиція не готувати заздалегідь одяг дитині поступово відмирає, не всі мешканці села придержуються цієї традиції.
Як і в минулі століття традиційний обрядовий одяг пиріжнян містить різні атрибути, характерні для того чи іншого обряду — весільного, родильного чи поховального. В наш час мода змінила вигляд людини: сьогодні вже не відрізниш, з якого регіону людина тільки по одягу, серед молодого покоління стерлася різниця між міським одягом і сільським. Іноді дуже важко розрізнити, хто перед тобою – чоловік або жінка, особливо у місті, тому що жінки носять штани, куртки, кросівки, коротку стрижку, курять цигарки. Такий одяг дуже зручний, але жінка втрачає свою індивідуальність, жіночість та привабливість.