Донецьк і Велика Жовтнева соціалістична революція
Війна, розв’язана імперіалістами, принесла гірничопромисловцям нові бариші, робітникам — злидні й голод. Здобуваючи величезні прибутки на державних замовленнях, Новоросійське товариство розгорнуло будівництво нового мартенівського цеху і заміну старих доменних печей. У 1916 році завод мав 5 доменних і 21 мартенівську піч річною продуктивністю 18 млн. пудів чавуну і 16,5 млн. пудів заліза і сталі.
Під час війни в 1916 році товариство Путіловських заводів у Петрограді терміново перевезло звідти устаткування і поблизу залізничної станції Юзове створило металообробне підприємство. Виникли ще два коксові заводи: Рутченківський на 142 печі та Мушкетівський на 408 печей. У лютому 1917 року почав випускати продукцію перший у Росії завод синтетичної кислоти.
Мобілізація до армії призвела до нестачі робочих рук на підприємствах. Уже в перший місяць війни на кам’яновугільних рудниках селища бракувало близько 6 тис. робітників. Внаслідок цього вуглевидобуток скоротився на 40—50 проц. Припинили роботу доменна і 5 мартенівських печей на металургійному заводі. Пізніше число робітників зросло за рахунок військовополонених, жінок і дітей. На 1 вересня 1916 року в Юзівському гірничому окрузі було більш як 29 тис. робітників, у т. ч. 7 тис. військовополонених і понад 3 тис. жінок і дітей. На початок 1917 року кількість робітників у Юзівці досягла 32 тис. чоловік.
Маючи дешеву робочу силу, капіталісти швидко збагачувалися на воєнних поставках і розширяли виробництво. Значно збільшився видобуток кам’яного вугілля, 43 шахти видали на-гора близько 243 млн. пудів мінерального палива.
В той же час підприємці жорстоко експлуатували робітників. Так, якщо майстер токарного цеху металургійного заводу одержував до 250 крб. в місяць, то заробіток жінок, що працювали у ткацькому цеху при заводі, не перевищував 15 карбованців. У роки війни ціни на продукти харчування та товари першої потреби зросли до 200—500 проц., тоді як заробітна плата залишалася такою ж, як і раніше. Зростання цін, продовольча криза і поразки на фронті революціонізували робітничі маси. Весною 1915 року соціал-демократи починають відновлювати свою організацію. На середину наступного року в Юзівці оформилася більшовицька група на чолі з П. Алфьоровим. Під її керівництвом активізувалася робота партійних гуртків Юзівського району. Так, група Вознесенського рудника влітку 1916 року друкувала нелегальну газету «Правда труда». Тут опубліковано праці В. І. Леніна «Кілька тез», докладні інформації про Ціммервальдську і Кінтальську конференції та інші матеріали, які висвітлювали ставлення більшовицької партії до війни.
Для посилення революційної агітації серед трудящих і зміцнення зв’язку з ними більшовики використовували профспілки і страхові каси. Вони виступали проти меншовиків, які займали «оборонські» позиції і співробітничали з буржуазією у «робітничих групах» при військово-промислових комітетах.
Під впливом революційної пропаганди і в зв’язку з різким погіршенням матеріального становища робітників з весни 1915 року по січень 1917 року на заводах і рудниках Юзівки трудящі провели близько 20 страйків. Двічі страйкували гірники Вознесенського, Лідіївського, Риківського, Чулківського рудників, чотири рази — Рутченківського. Деякі виступи закінчувалися перемогою робітників. Наприклад, гірники Рутченківського і Чулківського рудників під час лютневого страйку 1916 року добилися підвищення заробітку на 5—10 коп. за кожну видобуту вагонетку вугілля. Крім того, шахтарі Рутченківки своєю дружною шестиденною боротьбою в травні того ж року примусили адміністрацію рудника збільшити зарплату ще на 10—15 проц. Вони першими в Юзівці оголосили страйк у 1917 році напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції.
Трудова Юзівка на мітингах і зборах вітала повалення самодержавства. На металургійному заводі 3 березня відбувся двотисячний мітинг, скликаний з ініціативи більшовиків, які вийшли з підпілля. Більшовики на той час були в одній організації з меншовиками-інтернаціоналістами, зберігаючи за собою право публічних виступів від імені соціал-демократів — більшовиків. Легально почало працювати Центральне бюро гірничих робітників, що об’єднало всі рудкоми і шахткоми Юзівсько-Макіївсько-Єнакіївського району і Спілку металістів. Під керівництвом більшовиків на деяких підприємствах трудящі добилися скасування штрафів, підвищення зарплати, боролися за 8-годинний робочий день.
4 березня було обрано Раду робітничих депутатів. Незалежно від кількості виборців однакове число депутатів послали трудящі і великих підприємств, яких у місті було небагато, і дрібних кустарних майстерень, різних артілей, торгових фірм. Перші обирали більшовиків, другі — меншовиків та есерів. У Раді з 400 місць більшість належала меншовикам та есерам. Користуючись цим, буржуазія створила тимчасовий громадський комітет.
У гострій боротьбі за маси з меншовиками та есерами більшовики Юзівки готували трудящих до соціалістичної революції. 26 травня 1917 року вони виділились у самостійну організацію — Юзівський комітет РСДРП(б). До його складу входили П. Алфьоров, Д. Бірюков, Ф. Зайцев, Я. Залмаєв, Д. Корнієнко, С. Пєвцова, С. Окунь, А. Шишкін та інші. При комітеті діяла агітаційно-пропагандистська колегія, яка керувала всією пропагандистською, масово-політичною, а пізніше й видавничою роботою. Більшовики організували передплату газет «Правда» і «Пролетарий», які здобули велику популярність у трудящих.
На початок червня вплив юзівських більшовиків на маси зріс. їхні лозунги дістали підтримку на демонстрації 25 червня 1917 року, яку меншовики хотіли провести на захист Тимчасового уряду і наступу на фронті. Робітники металургійного заводу, Риківської та Юзівської шахт ішли вулицями з більшовицькими лозунгами: «Вся влада Радам!», «Геть війну!». Демонстрантів почала розганяти кінна міліція на чолі з меншовиком Легким і есером Клюєвим. Були арештовані Я. В. Залмаєв та інші. На заклик більшовиків, що уникли арешту, по великих підприємствах міста пройшли мітинги, під час яких висувалася вимога звільнити керівників демонстрації.
В середині липня більшовики міста послали своїх представників на 1-у обласну конференцію Донецько-Криворізького басейну, Я. В. Залмаєв увійшов до складу обраного конференцією обласного комітету РСДРП(б). Він же був і делегатом VI з’їзду партії. Повернувшись з Петрограда, Я. Залмаєв на міських зборах у серпні доповів про роботу з’їзду, який узяв курс на збройне повстання. Збори одностайно схвалили рішення з’їзду. 21 серпня з ініціативи більшовиків зібрався п’ятитисячний мітинг робітників заводу і шахт міста, учасники якого зажадали негайної організації контролю над виробництвом, а щодо Тимчасового уряду у прийнятій резолюції записали: «…коаліційну владу, що полягає в угодовстві з буржуазією, яка спочатку потай, а тепер уже відкрито оголосила війну революції, ми визнаємо безумовно згубною для країни».
Під час корніловського заколоту юзівські більшовики 30 серпня організували революційний комітет для боротьби з контрреволюцією. Наступного дня почали активно створюватися і озброюватися загони Червоної гвардії. Загони очолили М. Горгаєв, І. Дерев’янко, М. Суглицький, Н. Самсуков, Є. Архипов, А. Коваль та інші більшовики.
На початок жовтня 1917 року в більшовицьких організаціях міста налічувалося близько 2 тис. членів партії. На цей час більшовики значно зміцнили свої позиції і здобули в Юзівській Раді третину місць. Членами президії Ради стали Я. В. Залмаєв і Ф. І. Зайцев; до складу виконкому ввійшли П. О. Алфьоров, М. Т. Волосевич, М. Г. Толмачов, І. П. Лагутенко. На II Всеросійський з’їзд трудящі Юзівки обрали більшовиків Я. Залмаєва і П. Кривозубова та меншовика С. Трояновського.
Про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді в Юзівці стало відомо вночі проти 27 жовтня (9 листопада), а вже на другий день перед юзівськими більшовиками виступив Б. І. Магідов — член Катеринославського губернського комітету РСДРП(б). Він розповів про події у Петрограді. На підприємствах міста під керівництвом більшовиків відбулися мітинги і збори, які вітали перемогу соціалістичної революції.
Повернувшись з Петрограда, делегат II Всеросійського з’їзду Рад Я. В. Залмаєв виступив на пленарному засіданні Ради робітничих і солдатських депутатів. Розповівши про роботу і рішення з’їзду, він запропонував переобрати угодовський виконком Ради. Більшовики подали також у Раду проект резолюції про підтримку Жовтневого збройного повстання, але есеро-меншовицька більшість, яка виступила проти соціалістичної революції, відхилила його, схваливши створення «однорідної демократичної влади». 31 жовтня відбулося ще одне засідання Ради. І знову пропозицію більшовиків не прийняли. Тоді 1 листопада більшовики вирішили винести питання про владу на обговорення робітників шахт і заводів. На мітингах і зборах вони роз’яснили рішення II з’їзду Рад і значення Великої Жовтневої соціалістичної революції. На вимогу робітників 17 листопада переобрано Юзівську Раду і її виконком. Головою виконкому обрали Я. В. Залмаєва, заступником — П. О. Алфьорова, секретарем — Ф. І. Зайцева. Рада заявила про цілковиту підтримку Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним.
Загони Червоної гвардії роззброїли міліцію Тимчасового уряду, допомогли встановити владу Рад на рудниках. Пошта, банки та інші установи перейшли під контроль Ради; фабрично-заводські комітети почали контролювати роботу підприємств.
Велику роз’яснювальну роботу серед трудящих міста і рудників Юзівського району провели більшовики в листопаді під час виборів до Установчих зборів. Вони здобули на виборах 40 проц. голосів, есери — 18 проц., меншовики — 7 процентів.
Трудящі Юзівки взяли активну участь у боротьбі проти каледінських військ, які наприкінці 1917 року захопили південно-східну частину Донбасу. В райони і шахти міста для формування робітничих загонів було послано представників військово-революційного комітету Юзівсько-Макіївського району, створеного ще у листопаді з ініціативи Юзівського комітету РСДРП(б). Вони організували Перший Юзівсько-Макіївсько-Кальміуський полк, Рутченківський шахтарський батальйон та інші. У грудні 1917 року Червона гвардія налічувала близько 2000 бійців. Її загони очолили М. Суглицький, В. Кучуков, С. Стандецький, П. Кривозубов. Юзівський комітет РСДРП(б) відрядив свого представника П. О. Алфьорова в ЦК партії, до В. І. Леніна. Він одержав у Петрограді два вагони зброї, яку під охороною робітничого загону 20 листопада доставив на станцію Юзове. Її роздали робітникам. Юзівські червоногвардійці увійшли до складу революційних військ, які під командуванням Р. Ф. Сіверса героїчно билися проти донської контрреволюції. Оборонні позиції проходили по річці Кальміусу, на східних підступах до міста.
В гострій боротьбі з контрреволюцією почалися перші соціалістичні перетворення в Юзівці. За постановою президії ВРНГ у січні 1918 року розгорнулася націоналізація підприємств Новоросійського товариства. Робітники взяли в свої руки управління Вознесенським, Рутченківським, Чулківським рудниками. На 1 березня 2/3 шахт були в руках адміністрації, обраної робітниками. За декретом Ради Народних Комісарів Донецько-Криворізької республіки для відбудови підприємств у буржуазії було конфісковано кілька мільйонів карбованців і запроваджено податок на великих капіталістів та торговців. Ще в листопаді 1917 року загальні збори робітників Новоросійського металургійного заводу затвердили розроблений заводським комітетом «Статут самодисципліни», який визначав чіткий порядок роботи підприємства.
Для боротьби з контрреволюцією за досвідом Петрограда і Москви в місті почали організовувати загони міліції, створили революційний трибунал і радянський суд. Відкрилися робітничі бібліотеки, клуби. Почали працювати школи для дітей робітників.