Миколаївка, Широківський район, Дніпропетровська область
Миколаївка — селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковані села Вінниця, Вишневе, Зелений Гай, Карпівка, Олександрія, Розівка, Тихий Став, Цвіткове, Червоний Плугатар, Широка Дача. Розташована за 6 км від Широкого та за 180 км від Дніпропетровська. До найближчої залізничної станції Новий Інгулець — 12 км. З районним центром та Інгульцем Миколаївка зв’язана також автомагістраллю. Населення — 7,2 тис. чоловік.
Миколаївка (вона ж Велике Сіромашине, а потім — Козельське) виникла в другій половині XVIII століття на землях, які входили до Інгульської паланки Запорізької Січі. На місці теперішнього селища, як свідчать історичні джерела, був зимівник одного із заможних козацьких старшин Сіромахи. Після ліквідації Запорізької Січі Сіромаха «за вірність і відданість» одержав 10 тис. десятин землі. Щоб заселити ці землі, він давав дозвіл на поселення селянам-втікачам, за що вони повинні були працювати спочатку на нього один день на тиждень.
Головним заняттям мешканців Миколаївки було землеробство. Вони вирощували озиму пшеницю, жито, ячмінь, просо, а по берегах річки Інгульця — льон.
За царським указом від 1797 року, селяни Миколаївки були закріплені за поміщиком, на землях якого вони мешкали.
В 1802 році село входило до складу Херсонського повіту Херсонської губернії. 89 селян і 9 тис. десятин землі у Миколаївці були власністю вдови майора Ковельського — дочки Сіромахи. В 1859 році в селі налічувалось 60 дворів, мешкало 348 чоловік.
Під час проведення реформи 1861 року селяни втратили майже п’яту частину землі. Вони одержали від поміщика 781 десятину наділів, по 4,5 десятини на ревізьку душу. Поміщикові дісталось 2301,2 десятини кращої землі. Викупити повністю свої наділи в 1861 році змогли лише 2 заможні родини.
Основною системою землеробства в селянських господарствах було трипілля, добрива на поля майже не вивозились. Внаслідок цього врожайність була низькою. Наприклад, середня врожайність за 11 років (1877—1888 рр.) з десятини (в пудах) становила: озимого жита — 35, ярої пшениці — 20, ячменю — 20, вівса — 40.
Після скасування кріпосного права посилився процес розшарування селянства.
Зросла кількість безземельних та малоземельних господарств. В той час у селі з’явилося кілька куркульських господарств, серед них особливо виділялися куркулі Сидоркін, Балло, Черниш, Букач та інші. Вони нещадно експлуатували бідняків-односельчан.
У 80-х роках в селі з’являються дрібні підприємства — кар’єри по видобутку вапна, паровий млин, кузні, одна крамниця. Щорічно у травні в селі відбувався ярмарок, один раз на тиждень збирались базари, на яких торгували хлібом, худобою, кустарними виробами та промисловими товарами. Важливе значення для розвитку господарства мав транзитний шлях з Херсону на Кривий Ріг, що проходив через це село. У 1885 році Миколаївка стала волосним центром. За період з 1885 по 1897 рік населення її зросло з 474 до 663 чол., а кількість дворів збільшилась майже вдвічі. В 1887 році тут було 107 селянських дворів, 3 двори міщан і садиба поміщика.
З 80-х років XIX століття історія села пов’язана з розвитком Криворізького залізорудного басейну. В 1898 році Нікополь-Маріупольське акціонерне товариство заснувало тут невеликий рудник Миколаївський-1 (чотири кар’єри), на якому працювало 35 робітників і за рік видобувалось до 600 тис. пудів залізної руди. В 1901 році закінчено будівництво залізничної вітки від станції Кривий Ріг до станції Миколо-Козельськ, що поблизу Миколаївки. У березні 1904 року вона була продовжена до станції Апостолове.
Основну робочу силу для будівництва залізниці і рудника постачало село. Селяни-бідняки Миколаївки працювали на залізниці, наймалися на підсобні роботи на станцію Миколо-Козельськ або влаштовувались на рудники. Робочий день на рудниках тривав 12—14 годин, одержували ж робітники по 50 і менше копійок на день.
У зв’язку з економічною кризою в країні на початку XX століття частина робітників рудника Миколаївський-1 втратила роботу, в 1903 році було закрито всі чотири кар’єри.
На початку XX століття в селі збільшилась кількість безземельних та малоземельних господарств. За 45 років, що минули після реформи 1861 року, населення села зросло в 2,4 раза, а площа надільної землі не змінилась. Із 129 господарств села 78 дворів (60,5 проц.) мали по 5 десятин. їх землекористування складало 291 десятину надільної землі (або 37,3 проц.), 22 господарства (17,1 проц.) користувались наділами до 10 десятин. їм належало 187 десятин (23,9 проц. всієї надільної землі). Наділи понад 10 десятин мали 20 дворів (15,5 проц.). У куркулів було 303 десятини надільної землі (або 38,8 проц.), 9 селянських господарств зовсім не мали надільної землі. 84 господарства Миколаївки брали землю в оренду. Нерівномірно розподілялась між різними групами селян Миколаївки і робоча худоба. Так, 19 бідняцьких господарств лишилося без робочої худоби, а в 15 господарствах не було ніякої худоби. В той же час кожне з 15 куркульських господарств мало від 5 до 10 голів тільки рогатої худоби. Заможні господарства мали залізних плугів — 61, букерів — 75, котків — 61, а також 73 віялки. У бідняків майже не було потрібних сільськогосподарських знарядь.
Тяжке економічне становище викликало невдоволення трудящих, які повставали на боротьбу проти гнобителів. У роки першої російської буржуазно-демократичної революції жителі села Павло та Никифор Скирки, за завданням криворізьких більшовиків, поширювали серед односельчан більшовицькі листівки. На станцію Миколо-Козельськ приїздили представники більшовицьких організацій Кривого Рога та станції Довгинцеве для налагодження зв’язків з революційно настроеними робітниками і селянами Миколаївки. Вони проводили серед них агітаційну роботу, закликали до активної боротьби проти самодержавства.
9 грудня 1905 року Бойовий страйковий комітет станції Довгинцеве надіслав телеграму на станцію Миколо-Козельськ, в якій запропонував залізничникам припинити роботу, увільнити адміністрацію і створити свій страйковий комітет. Робітники станції палко відгукнулися на цей заклик. Вони організували бойову дружину. Дружинники підтримували бойовий порядок, охороняли залізничне майно, встановили контроль за рухом поїздів та составів з продовольчими вантажами. Селяни Миколаївки допомагали страйкарям хлібом й іншими продуктами.
Для придушення страйку до Миколаївки прибули козаки 23-го драгунського Вознесенського полку. Драгуни влаштували жорстоку розправу над робітниками і селянами, які брали участь у революційних подіях. Найбільш активних учасників цих подій було заарештовано і засуджено царським судом. Так, С. Я. Скирка та вчителя М. М. Росинського відправили до Херсонської в’язниці, де вони були ув’язнені на два роки.
Запровадження столипінської аграрної реформи спричинило дальше обезземелення основної маси селян і дальше загострення класових суперечностей в селі. З 1907 по 1915 рік з Миколаївки вийшло на хутори 14 господарств з родинами. Куркулі захопили найкращі землі. Крім того, вони скуповували і орендували землю односельчан, які розорювалися. В 1910 році в селі почав працювати цегельно-черепичний завод, через рік на станції Миколо-Козельськ відкрився гасовий склад нафтового магната Нобеля. Із станції Миколо-Козельськ вивозилось 416,6 тис. пудів хліба. Зростало кустарне виробництво. В 1912 році в селі постійно працювало 5 ковалів, 7 столярів і теслярів, 12 шевців, 20 шорників та інші. Двічі на рік відбувалися ярмарки. Торгівлею тут постійно займалося 17 чоловік. В 1912 році в селі (разом зі станцією Миколо-Козельськ) налічувалося 163 двори і 1185 жителів.
Незадовільною була медична допомога населенню. Тільки в 1896 році в Миколаївці почав працювати земський фельдшер. У 1885 році відкрито земську початкову школу на 50 учнів. Це була єдина школа на всю волость. Більшість учнів не мала змоги пройти весь трирічний строк навчання. Так, у 1893 році школу закінчили лише 4 хлопчики і 5 дівчаток6. Напередодні першої світової війни близько 80 проц. населення села було неписьменним.
Коли почалася війна, понад 100 чоловіків з села було мобілізовано до царської армії. За час війни в Миколаївці скоротилися посівні площі, зменшилась урожайність, становище трудящих селян погіршало. Тільки в одному 1914 році було одержано 11 повідомлень про тих, хто загинув на фронті.
2 березня 1917 року населення Миколаївки довідалося про повалення самодержавства. Цю звістку передав їм телеграфіст станції Миколо-Козельськ. Начальник станції Іщенко, який підтримував революційно настроєних селян і робітників, робітники та селяни Г. С. Нікулін, О. С. Ігнатченко, Я. Г. Скирко, Ф. Г. Довгорук та інші роззброїли жандарма й урядника. Відбулися мітинг і збори, на яких трудящі села вітали повалення царизму. Вже в березні в селі обрали Раду селянських депутатів. Та її виконавчий комітет складався з куркульських і націоналістичних елементів. Він підтримував політику Тимчасового уряду і Центральної ради. Більшовики рудника «Інгулець» багато зробили, щоб вирвати селян Миколаївки з-під впливу українських есерів. В січні 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Миколаївський ревком очолив Г. С. Нікулін.
Ревком і земельний комітет, на чолі з О. С. Ігнатченком, відібрали землю, худобу та сільськогосподарський реманент у поміщика Ушакова, який володів 7 тис. десятин землі, а також у поміщика Селиванова. Більшість худоби, сільськогосподарських машин та іншого поміщицького майна було передано трудовому селянству. Землю розподіляли в першу чергу між безземельними та малоземельними селянами по 2 десятини на їдця.
Наприкінці березня 1918 року Миколаївку захопили німецько-австрійські окупанти. Разом з ними до села повернувся і поміщик Ушаков. З допомогою солдатів він примусив селян повернути своє майно і землю. Трудівники села брали активну участь у боротьбі проти окупаційного режиму. Влітку 1918 року гетьманський староста доповідав, що «навколо Довгинцевого, Широкого та Миколо-Козельська (південніше Кривого Рога) діють озброєні партизанські загони. Одна з частин мала сутичку з озброєним загоном поблизу Миколо-Козельська. За вірогідними відомостями, загін ховається в каменоломнях між Миколо-Козельськом та Широким. Для очищення цих місць надіслані частини». Однак ліквідувати партизанський рух на Криворіжжі окупантам не вдалося.
Наприкінці 1918 року німецьких загарбників та гетьманців вигнано з України. На деякий час їх замінили ставленики петлюрівської Директорії. Радянська влада в Миколаївці була відновлена на початку 1919 року. В лютому Миколаївка стала волосним селом Криворізького повіту. Багато зусиль докладали органи Радянської влади, щоб налагодити господарське життя села. Та в серпні 1919 року сюди вдерлися денікінці. Загін карателів більше тижня чинив розправу над селянами і залізничниками. Денікінці силою зігнали всіх мешканців села на майдан, оточили їх і направили на них два кулемети. Вони повісили начальника міліції комуніста М. Г. Шевченка, члена ревкому С. О. Скирка та завідуючого земельним відділом О. С. Ігнатченка. Члена ревкому П. Ігнатченка денікінці так побили шомполами, що він невдовзі після того помер.
Восени 1919 року чимало жителів Миколаївки — бідняки Я. Я. Скирко, Л. І. Загоруйко, І. І. Брешенко та інші пішли до партизанських загонів, що діяли на Криворіжжі. В січні 1920 року частини 45-ї стрілецької дивізії Червоної Армії під командуванням Й. Е. Якіра вигнали звідси денікінців. Радянська влада була відновлена остаточно. В перші дні після визволення села утворився волосний ревком, у березні 1920 року владу було передано сільській і волосній Радам. Волвиконком знову розподілив поміщицьку та куркульські землі. У цьому допомагали створені у червні 1920 року волосний і сільський комітети незаможних селян. Першим головою волосного КНС обрано С. Кушніра. Комнезамівці захищали інтереси бідноти, допомагали продовольчим органам у збиранні продрозверстки, а пізніше — продподатку.
Всією роботою серед трудящих Миколаївки і волості керував волосний партійний осередок, створений 5 червня 1920 року з 15 комуністів. До складу його входили комуністи станції Миколо-Козельськ та районної продовольчої комісії. Партосередок очолював С. М. Муравський.
Влітку 1920 року, за вказівкою Катеринославського губкому КП(б)У, Миколаївський партосередок разом з КНС і сільрадою провів «Тиждень допомоги незаможному селянину» і «Тиждень допомоги сім’ям червоноармійців». У тому ж році КНС організував збір продовольства, фуражу, медикаментів для Червоної Армії.
В 1920—1922 рр. у Миколаївській волості лютували банди Іванова, Свища і Клепача. Тільки в Миколаївці бандити по-звірячому вбили 12 чоловік, в т. ч. начальника волосної міліції А. Печенегу, комнезамівців А. Іщенка, А. Пустогородського, П. Калиниченка, А. Конченка та інших. Для боротьби з бандитизмом в селі сформували загін самооборони, до якого ввійшли І. Давидовський, Т. Черниш та інші. Цей загін разом з частинами Червоної Армії (в селі тоді стояли тилові частини Другої Кінної армії) і міліцією брав участь у розгромі банд. В 1921—-1922 рр. на станції Миколо-Козельськ діяли польовий штаб і районна «трійка» Криворізької повітової військової наради по боротьбі з бандитизмом. Остаточно банди ліквідовано у 1922 році.
Значну допомогу партійним і радянським органам села в роботі серед трудящих подали політпрацівники частин 6-ї кавалерійської дивізії, які були розташовані в Миколаївці.
У тяжкий неврожайний 1921 рік партосередок, волвиконком і КНС села організували комітет допомоги голодуючим, відкрили для них їдальню. Значну допомогу подавали місцеві органи дітям-сиротам, червоноармійським і багатодітним сім’ям. У 1922 році в Миколаївці створено комсомольський осередок, першим секретарем якого був Н. Скирко.
Під керівництвом партосередку, сільської Ради, КНС трудящі селяни відбудовували зруйноване господарство. На початку 20-х рр. в селі працювали два парові млини, олійниця, шкіряний завод, кузня, а також споживче і сільськогосподарське кредитне товариства. У 1925 році тут налічувалося 290 індивідуальних господарств і 1275 чол. населення. Селяни мали 2100 десятин землі.
Комуністи Миколаївки провели велику роботу серед трудового селянства по роз’ясненню ленінського кооперативного плану і створенню умов для переходу до масової колективізації. Зміцніла і поліпшила свою діяльність споживча кооперація села. В середині 1928 року вона об’єднувала 550 пайовиків.
Зростала політична активність селян. 31 грудня 1928 року відбулися перевибори сільської Ради. До її складу ввійшло 18 чол., серед них 7 бідняків, 3 наймити, 8 середняків та 2 службовці, в т. ч. було 3 комуністи і 4 комсомольці.
В 1929 році в селі створено перший колгосп «Червона зірка», до якого вступило 27 комнезамівців: І. Топчій, Ф. Довгорук, Н. Скирко, М. Трюхан, Г. Буцький, А. Калиниченко та інші. Головою артілі вони обрали І. Н. Шевченка. З тягла колгосп мав лише 12 коней. Держава допомогла йому придбати трактор, молотарку, електромотор та 12 корів. На початку 1930 року в селі виникло ще дві артілі — «Нове життя» і «Комсомолець України».
Але через відсутність досвіду, в гонитві за швидкими темпами колективізації було порушено ленінський принцип добровільності вступу до колгоспів. На 1 березня 1930 року всіх бідняків і середняків. (93 проц. всіх селянських господарств села) під страхом позбавлення виборчих прав і «розкуркулювання» було записано до колгоспів. Такі «заходи» викликали гостре невдоволення серед частини селян. Під впливом куркульської агітації з колгоспів вийшло дві третини їхнього складу, головним чином — середняки. На 22 квітня 1930 року в артілях залишилося 30,5 проц. господарств села. У цих складних умовах комуністи та комсомольці села вели широку роз’яснювальну роботу серед населення. Та поступово, пересвідчившись у перевагах колективного господарства, селяни знову вступали до колгоспів. До кінця 1930 року в артілях Миколаївки налічувалося вже 79 проц. селянських господарств. Близько 30 сімей куркулів було вислано за межі села.
Найміцнішим з колективних господарств був колгосп «Червона зірка». Восени 1930 року тут вперше провели розподіл прибутків. Крім натуроплати, кожному колгоспнику виплатили від 700 до 1300 крб. грішми. В 1931 році три артілі Миколаївки об’єдналися в одну під назвою «Кривбуд». В новому колгоспі було створено виробничі бригади і встановлено тверду оплату трудодня.
Велику допомогу партосередкові і сільраді Миколаївки в проведенні колективізації, в боротьбі з куркульством подали комуністи і профорганізації Криворізького басейну.
10 лютого 1930 року на території Миколаївки було створено Миколо-Козельську МТС з тракторним парком, що мав 33 машини. MTС обслуговувала 21 колгосп. У 1932 році Миколо-Козельську МТС перейменовано в Широківську. Через рік вона мала 96 тракторів та 6 вантажних автомашин й обслуговувала 83 колгоспи. При МТС було побудовано ремонтну майстерню. Створений при МТС політвідділ з січня 1933 по листопад 1934 року провів велику роботу щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів. У 1933 році в колгоспі «Кривбуд» організовано окремий партійний осередок, який складався з 13 комуністів.
За роки перших п’ятирічок артіль «Кривбуд» економічно зміцніла. Очолював її тоді Т. Ю. Галиченко. Протягом 1937—1939 рр. тут в середньому збирали врожай зернових по 15,4 цнт з га на площі 842 га, надій молока на кожну фуражну корову становив 2141 кг, вихід ягнят — 141 на 100 вівцематок. За ці показники колгосп був представлений на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві, занесений до Книги пошани ВСГВ у 1939 і 1940 рр., а також затверджений учасником виставки на 1941 рік.
Учасниками ВСГВ 1939 і 1940 рр. була велика група майстрів сільськогосподарського виробництва колгоспу, серед них бригадир А. А. Жеглай, який добився врожаю ячменю по 20,1 цнт з га на площі 70 га; ланкова Л. П. Скирко, яка виростила по 351,5 цнт цукрових буряків з га на площі 5,6 га; агротехнік С. Г. Скирко, що домоглася по 25,5 цнт пшениці з га на площі 57 га; завідуючий молочно-товарною фермою В. Й. Нековаль, чабан І. К. Копачевський, конюх А. І. Лясковський та інші. Право на участь у виставці 1941 року заслужили 14 колгоспів Миколаївки, які були присутні на її відкритті 25 травня. Успіхи передовиків колгоспу були нерозривно зв’язані з добре налагодженою роботою парторганізації, секретарем якої працювала Д. І. Ігнатченко, учасниця ВСГВ 1939 і 1940 років.
За роки довоєнних п’ятирічок у Миколаївці на території хлібоприймального пункту «Заготзерно» збудовано і обладнано багато складів, впроваджено механізацію трудомістких процесів по розвантаженню автомашин та навантаженню в залізничні вагони, споруджено два заводи по виробництву вапна. Значно зросло перевезення пасажирів і вантажів через залізничну станцію Миколо-Козельськ.
Невпинно підвищувався матеріальний та життєвий рівень трудящих. В 1937 році село електрифіковано, в багатьох будинках з’явилося радіо. Було збудовано зразковий сільмаг міського типу. Миколаївка стала красивим і впорядкованим селом.
Ще в 1930 році тут відкрито лікарню на 15 ліжок. Для трудівників села доступним стало санаторне лікування. Лише за 5 місяців 1931 року 7 колгоспників артілі «Кривбуд» побували на курортах країни.
Восени 1934 року в селі відкрилась неповна середня школа, а до початку 1937 року повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.
Віроломний напад фашистської Німеччини тимчасово перервав мирну працю трудящих Миколаївки, як і всієї Батьківщини. Понад 380 мешканців села пішли до лав діючої Червоної Армії.
14 серпня 1941 року німецько-фашистські війська захопили село і станцію Миколо-Козельськ. На землях колгоспу фашисти створили «громадське господарство», в якому силою примушували працювати населення. Всю сільськогосподарську продукцію фашисти забирали, а селян тримали на голодному пайку. 135 юнаків і дівчат гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини. Фашисти вчинили жорстоку розправу над партизаном членом ВКП(б) І. І. Брешенком, колгоспниками артілі «Кривбуд» комуністами Є. Н. Бабуриним, П. Цибуленком, Ф. Тумановим, залізничником станції Миколо-Козельськ комуністом С. Кривоносом та багатьма іншими.
Патріоти села активно включилися у всенародну боротьбу проти окупантів. До Широківського партизанського загону Г. М. Седнєва у 1942 році увійшла група миколаївців, що складалась з 40 чоловік. Очолював її колгоспник артілі «Кривбуд» партизан громадянської війни Є. Я. Скирко. Миколаївські партизани багато зробили, щоб забезпечити партизанів Широківського загону зброєю, здобутою в окупантів. Так, у квітні 1943 року, захопивши у ворога зброю, група Скирка переправила її партизанам села Каміногірки.
Серед дня, у всіх на виду, вони транспортували зброю в труні під виглядом покійника.
В лютому 1944 року, за завданням командування 4-ї гвардійської дивізії, партизани групи 6. Я. Скирка та А. Нагорного завдали дошкульного удару по ворожому гарнізонові у Миколаївці і протягом доби тримали там оборону. Відбиваючи атаку гітлерівців, підтриману двома танками, вони знищили 35 фашистів і захопили трофеї. Партизани врятували сотні радянських людей, яких фашисти гнали на каторгу до Німеччини.
За мужність і відвагу в боротьбі з окупантами понад 250 жителів Миколаївки нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Так, М. П. Самійленко удостоєний ордена Вітчизняної війни 1 ступеня, 2 орденів Червоної Зірки і 5 медалей. Комуніст С. С. Пахомов, який з перших днів війни був на фронті і дійшов до Берліна, нагороджений 2 орденами Червоної Зірки і 7 медалями. Миколаївці пишаються також своїм земляком Г. М. Мельником, який в роки Великої Вітчизняної війни партизанив у брянських, білоруських та українських лісах. В січні 1945 року його послали до окупованої фашистами Чехословаччини, де він був призначений комісаром партизанської бригади «Родина». За бойові заслуги Г. М. Мельник нагороджений орденами Радянського Союзу і Чехословаччини. Тепер Г. М. Мельник працює у районному об’єднанні «Сільгосптехніка».
4 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили Миколаївку і станцію Миколо-Козельськ від німецько-фашистських загарбників 1 2. В боях за село загинуло 326 солдат і офіцерів Червоної Армії. Вони поховані в братській могилі в сільському парку. 140 жителів села загинули на різних фронтах Вітчизняної війни. Миколаївці свято шанують пам’ять капітана П. Ф. Реви, здібного організатора, хороброго командира партизанського загону у з’єднанні генерал-майора О. М. Сабурова. До війни П. Ф. Рева працював старшим механіком Широківської МТС і жив у Миколаївці. О. М. Сабуров у своїй книзі «За линией фронта» чимало сторінок присвятив подвигам П. Ф. Реви. 10 лютого 1943 року улюбленець всього партизанського з’єднання П. Ф. Рева загинув у бою смертю героя.
За час окупації Миколаївки гітлерівці майже повністю зруйнували господарство села, завдали шкоди залізничній станції Миколо-Козельськ, пограбували підприємства, МТС, нафтобазу, колгоспні ферми, а також культурно-освітні установи. За неповними даними, збитки, завдані фашистами, дорівнювали 3362 тис. карбованців.
5 березня 1944 року відновила свою роботу миколаївська сільська Рада, головою якої працював командир групи миколаївських партизан Є. Я. Скирко. У березні 1944 року відновлено первинну партійну організацію з 4 комуністів, секретарем її обрано Сусалева. У травні 1944 року на станції Миколо-Козельськ відновлено первинну парторганізацію з 6 комуністів. Секретарем організації обрано члена КПРС з 1919 року робітника П. М. Антонова. На початку вересня того ж року створено парторганізації при вапняному заводі та при залізничній середній школі.
З перших днів визволення трудящі села під керівництвом районної партійної організації приступили до відбудови зруйнованого господарства. Велику допомогу їм подавала держава. В квітні 1944 року вступив у дію завод, який виробляв вапно, будівельний камінь і черепицю. В перші роки після війни на заводі не вистачало техніки, багато процесів виконувалось вручну. Стали до ладу сирзавод, маслозавод, хлібоприймальний пункт, нафтобаза. Восени 1944 року відновила свою роботу залізнична станція Миколо-Козельськ. В березні 1944 року відбудовано й МТС. Її директором призначено комуніста Т. М. Кривоноса. В 1945 році МТС мала 15 тракторів і 10 комбайнів. У січні 1945 року в селі відкрилися курси для підготовки трактористів. До посівної кампанії 1945 року МТС відремонтувала реманент, укомплектувала бригади механізаторів. Серед передовиків виробництва на той час були механік Григораш, трактористи О. Яровий, О. Шульга, А. Селюта, Є. Куниця, які виконували плани на 215—270 процентів. Всі ці успіхи в роботі МТС були досягнуті завдяки наполегливій виховній роботі первинної партійної організації, в якій налічувалось 9 комуністів. З 1944 року секретарем її став Г. А. Лапин.
Велику допомогу МТС подавали шефи — колектив криворізького металургійного заводу ім. Леніна. Шефи надіслали до Миколаївки бригаду робітників для ремонту тракторів і комбайнів, а на час жнив — кілька автомашин.
У квітні 1944 року створено первинну парторганізацію колгоспу «Кривбуд», яка складалась з 4 комуністів. Очолив її В. М. Овчинник. Комсомольська організація на кінець 1944 року налічувала 25 чоловік. їх вожаком була В. Рой. Партійна і комсомольська організації колгоспу очолили боротьбу трудівників артілі за її відбудову. Поступово колгосп «Кривбуд» виходив в ряди передовиків. В червні 1945 року його нагороджено перехідним Червоним прапором Широківського райвиконкому та райкому партії.
Неврожай 1946 року завдав чималої шкоди артільному господарству. Та вже до кінця четвертої п’ятирічки артіль подолала наслідки війни і неврожайного року. В 1950 році колгосп «Кривбуд» об’єднався з сусідніми колгоспами у велику артіль «Родина», що сприяло значному підвищенню продуктивності господарства. 15 червня 1958 року на базі Широківської МТС створено Миколаївську ремонтно-технічну станцію.
За досягнення високих показників у виробництві продуктів сільського господарства Президія Верховної Ради СРСР Указом від 26 лютого 1958 року нагородила орденами й медалями Радянського Союзу М. А. Шишку — бригадира тракторної бригади МТС, С. К. Бабиченка — дільничного механіка МТС, В. Ф. Рябикова — комбайнера МТС та інших.
До 1962 року правління колгоспу та центральна садиба його перебували у Миколаївці, потім — у селі Карпівці. В Миколаївці розташовано шосту бригаду колгоспу «Родина». У 1966 році вона мала 13 тракторів, 3 зернові комбайни, 5 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. В бригаді є ферма великої рогатої худоби та свиноферма. Провідною галуззю господарства тут є м’ясо-молочне тваринництво. Серед тваринників відомі своїми успіхами доярки С. Панасюк, 3. Новосад та інші. Добру славу у всій бригаді завоювали механізатори.
В 1957 році село віднесено до категорії селищ міського типу. У післявоєнні роки в Миколаївці значного розвитку набрала місцева промисловість. За роки семирічки колектив цегельного заводу успішно виконував плани виробництва вапна і будівельного каменю. Зростала продуктивність інших промислових підприємств селища — нафтобази, хлібоприймального пункту «Заготзерно», Миколаївської PTC, яку 1961 року перетворено в районне відділення «Сільгосптехніка». Багато жителів Миколаївки працюють на Інгулецькому гірничозбагачувальному комбінаті, з яким встановлено регулярне автобусне сполучення.
В селищі працює 4 магазини, шевська і швейна майстерні.
До послуг трудящих — лікарня на 25 місць, яку обслуговують 4 лікарі та 16 працівників середнього медичного персоналу. Особливу повагу серед населення має фельдшер Н. С. Рожковська, яка працює тут понад 20 років. В селищі є аптека, амбулаторія.
У 1944 році відновила свою роботу загальноосвітня середня школа, при якій у 1959 році створено інтернат на 65 учнів для дітей сусідніх сіл. В наступному році збудоване ще одне шкільне приміщення на 6 класних кімнат. Протягом 1967/1968 рр. в школах Миколаївки навчалося 730 учнів, працювало 43 вчителі.
Миколаївка має 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить понад 10 тис. томів. Бібліотеками користуються понад 700 читачів. Гордість миколаївців — Палац культури на 400 місць, збудований у 1965 році. В ньому є кінозал з широким екраном, працюють драматичний, хоровий і танцювальний гуртки. Приміщення колишнього сільського клубу переобладнано під спортивний зал. Поруч з Палацом культури розрісся парк культури та відпочинку.
Селище повністю радіофіковане. В 1967 році його мешканці передплачували 3,5 тис. прим, газет і журналів, на кожну сім’ю припадало в середньому по 3 прим, періодичних видань.
Всі ці економічні та культурні успіхи досягнуто під керівництвом партійних і громадських організацій. У 1966 році в Миколаївці було 4 первинні партійні організації, які об’єднували 60 комуністів.
Велику і плідну роботу проводить селищна Рада депутатів трудящих, до складу якої обрано 72 депутати. Головою Ради з 1957 до 1969 року працював комуніст І. Ю. Новосельцев. За ініціативою Ради проведено значні роботи по благоустрою вулиць, майданів, парків. Насаджено багато дерев і декоративних чагарників. Лише в 1966 році прокладено 5 км бетонних тротуарів і 12 км водопроводу.
Натхнені рішеннями XXIII з’їзду КПРС, трудящі Миколаївки разом з усім радянським народом працюють над успішним виконанням завдань нової п’ятирічки.
М. Я. ДИШЛОВ.