Куйбишеве, Бахчисарайський район, Кримська область
Куйбишеве — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване в мальовничій Бельбецькій долині, за 22 км на південь від Бахчисарая. Відстань до залізничної станції Сирень (Сюрень) — 11 км. Населення —2,1 тис. чоловік. Через Куйбишеве проходить автошлях Бахчисарай — Ялта. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Велике Садове, Високе, Мале Садове, Новоульяновка, Підлісне, Танкове, Шепетівка.
Бельбецьку долину поблизу Куйбишевого було заселено понад 15 тис. років тому. Біля села Танкового досліджено два поселення: в одному з гротів (Сюрень І)— епохи пізнього палеоліту, в іншому (Сюрень II) — мезолітичне. Виявлено також поселення і могильник таврів, що мешкали тут у І тисячолітті до н. е. Неподалік населених пунктів Високого, Малого Садового відомі три середньовічні поселення, 2 могильники та 2 замки. Один з них — напівзруйнована Сюреньська фортеця — й досі стоїть на високій скелі поблизу села Малого Садового. Оборонна стіна та кругла башта споруджені не пізніше VIII ст. До фортеці прилягає монастир Челтер-Коба, збудований у IX столітті.
За 8 км від Куйбишевого збереглися руїни печерного міста Мангупа (в V— XV ст.— Феодоро). В XIII—XV ст. Феодоро — центр феодального князівства. Він був добре укріпленим ремісничим і торговим містом. Населення його складалося переважно з огречених сарматів і аланів, що раніше змішалися з нащадками таврів, скіфів та інших народностей. В князівстві жили також греки, караїми, вірмени.
Після монголо-татарської навали князівство довго зберігало свою внутрішню цілісність. Воно було відоме далеко за межами Криму і мало зв’язки з Московською державою, Молдавією. В XV ст. частина територій на узбережжі в районі Алушти належала мангупським князям, які вели успішну боротьбу з генуезцями за вихід до моря. Лише в 1475 році Мангупське князівство припинило своє існування після взяття турками фортеці Феодоро. Завойовники зруйнували та пограбували місто, розорили й спустошили його сільську округу в Бельбецькій та інших долинах. Більшість мешканців Феодоро вони перебили, а ті, що залишилися живими, стали їх рабами. Після падіння фортеці територією Мангупського князівства володіли турецькі султани.
Місцеві жителі віддавна займалися хліборобством, садівництвом, виноградарством та городництвом. Про це свідчать виявлені під час розкопок Сюреньської фортеці та міста Мангупа зернові та господарчі ями, численні давильні винограду, місткість яких досягала 3 куб. метрів. Деякі з них були вирубані в скелях. Під сади та городи використовувалися лісні вирубки — чаїри, залишки яких вчені знаходять у верхів’ях Бельбека і в наш час. У цій місцевості і дотепер зустрічаються здичавілі виноградні лози.
Час виникнення села Албат (стара назва Куйбишевого) у Бельбецькій долині точно не відомий. У XVIII ст., до приєднання Криму до Росії, в Албаті мешкали християни (православні), а також мусульмани. 1778 року з Албата до Приазов’я виїхало 113 чоловік (християн), які залишили безлюдними 19 дворів. З 1887 десятин землі, що лічилися за селом, було 1302 десятини придатної та 585 непридатної для обробітку. У 1805 році тут налічувалося 30 дворів і 227 жителів. Основну частину населення становили державні селяни.
На початку XIX ст. власником землі в Албаті став поміщик Патінеоті, який жорстоко пригноблював місцеве населення. Із скарги селян до суду, поданої у вересні 1827 року, відомо, що землевласник примушував жителів села працювати на нього і не в «робітні дні», возити дрова та сіно до Севастополя.
Фруктові сади, виноградники, тютюнові плантації, що становили багатство Бельбецької долини, належали поміщикам, купцям і духовенству. Вони нещадно визискували селян, які жили в злиднях і безправ’ї. Указ 1866 року, що поширював основні принципи закону 1861 року на державних селян, не поліпшив життя мешканців Албата. Вони, як і раніше, обробляли землю поміщика на кабальних умовах. Кримський селянин-десятинник повинен був віддавати поміщикові 10—20 проц. врожаю та від ¼ до ⅓ частини сіна за косіння, платити грішми за житло, випас худоби, а також давати підводу за вимогою власника землі для перевезення його товарів.
В Албаті 1885 року було 92 селянські двори, у т. ч. 29 безземельних. 63 мали лише 140 десятин непридатної для обробітку землі. Хліб не сіяли 43 двори, більш як половина з них не мала ніякої худоби. 12 родин орендували ділянки на найважчих умовах — з частки продуктів. Землевласник брав у них від 2/5 до 1/2 і більше частин урожаю. Наприкінці XIX ст. в селі починають виділятися окремі заможні селянські господарства. Так, у цей період 10 дворів використовували для обробітку ланів, садів і тютюнових плантацій найману робочу силу.
З розвитком капіталістичних відносин поглиблювався процес класового розшарування селянства. Погіршувалося становище основної маси жителів села. Навіть царські урядовці змушені були визнати, що селяни Албата дуже бідні й у більшості з них не вистачає хліба до нового врожаю. 1900 року в Албаті мешкало 486 чоловік. У селі зростали куркульські господарства. Кращими землями володіли поміщики — в 1915 році Кохендорфер мав 150 десятин землі, Свіцин — 254,5. Біднота не могла і не хотіла миритися з безпросвітними злиднями. Але класова свідомість пригноблених селян у глухому гірському селі пробуджувалася повільно. Окремі спроби виступити проти експлуататорів мали стихійний, неорганізований характер.
У цей період Албат входив до Каралезької волості Сімферопольського повіту. Селяни жили в тісних темних домівках. Неписьменність, злидні, безправ’я — такою була їх доля. Мулли та попи допомагали поміщикам і куркулям тримати бідноту в темряві й покорі. Не було медичного обслуговування населення. Найближча лікарня містилася за 16 верст. Хвора людина зверталася по допомогу до знахарів та мулл. Високою була смертність, особливо дитяча. Першу земську трикласну школу відкрили в Албаті 1897 року. У 1900/01 навчальному році тут вчилося 27 дітей. Багато хто з учнів через тяжкі матеріальні умови не міг відвідувати школу. Так, у 1906 році трирічний курс навчання закінчили двоє дітей.
Лише перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції створила умови для докорінного поліпшення становища трудового селянства. Радянську владу встановили в Албаті в середині січня 1918 року. Але через три місяці сюди вдерлися німецькі окупанти. Наприкінці 1918 року після відходу німецьких частин село захопили білогвардійці. Татарські буржуазні націоналісти і куркулі добровільно йшли до білогвардійських загонів, що розстрілювали мирних жителів, сіяли національну ворожнечу, чинили прилюдні екзекуції. У квітні 1919 року Албат визволено від ворога частинами Червоної Армії. Але в червні того ж року село захопили білогвардійці. Найбідніше селянство Албата підтримувало партизанів, які боролися проти ворогів, позбавляли білогвардійців продовольства і палива, руйнували мости і шляхи.
Остаточно Радянська влада утвердилася в Албаті після розгрому військ Врангеля у Криму Червоною Армією в середині листопада 1920 року. 29 листопада того ж року створено Албатський сільський ревком. Велику допомогу місцевим органам влади подавали робітники Севастополя.
Кращі представники трудового селянства гуртувалися навколо партійного осередку, що утворився в 1921 році й діяв при сільській Раді. Осередок працював у дуже складних умовах. У горах, що оточували Албат, засіли куркульські банди, що чинили розправу над комуністами та біднотою. 27 вересня 1921 року банда вдерлася до Албата і розгромила виконком Ради. Тяжке становище жителів села посилила посуха 1921 року. В ці нелегкі роки Радянський уряд подавав селянам допомогу, виділяв позики на продовольчі потреби.
Організаторську і політико-виховну роботу в Албаті проводили комуністи Севастопольського повіту, а після створення в 1923 році Бахчисарайського району — бахчисарайські комуністи. Вони докладали багато сил, щоб вирвати селян з-під впливу націоналістів і мулл, залучити їх до кооперативного руху.
Одним з перших паростків нового в житті Албата було створення 1921 року трудової артілі «Сезам». До неї увійшли 19 бідняків і 25 членів їх родин. У них було 140 десятин землі під садом та плантаціями тютюну. Того ж року тут почало діяти відділення Біюк-Сюреньського споживчого товариства Комсомольський осередок в Албаті утворився 1924 року. Передові комсомольці та кращі представники найбіднішого селянства виявили бажання вступити до більшовицької партії. Комуністи села спочатку входили до складу Коккозької кандидатської групи. В липні 1927 року Бахчисарайський райком ВКП(б) прийняв рішення створити в Албаті кандидатську групу, прикріпивши до неї комуніста з Бахчисарая. Група складалася з одного члена партії та чотирьох кандидатів у члени партії.
Поряд з розв’язанням господарських питань велика увага приділялася розвитку народної освіти, культури. Провадилася ліквідація неписьменності. Відкрили хату-читальню. Серед мешканців села велася агітаційно-масова робота, залучалися до громадського життя жінки. Радянська влада дбала про охорону історичних пам’яток. Ще 1921 року за наказом Кримревкому про націоналізацію музеїв та пам’яток культури залишки міста Мангупа було взято під охорону Республіки.
Активно проходило в Албаті обговорення рішень XV з’їзду ВКП(б), що взяв курс на колективізацію сільського господарства. Багато жителів села, які виступали на зборах, присвячених цьому питанню, схвалювали лінію партії. Комуністи, місцеві органи влади особливу увагу приділяли пропаганді досвіду перших колективних господарств. Взимку 1927 року в Албаті організували сільськогосподарську виставку, що викликала великий інтерес у селян.
1928 року в Албаті створено ще одну невелику сільськогосподарську артіль — «Плугатар». Проте не було досвіду ведення колективного господарства, не вистачало робочих рук. Куркулі й татарські буржуазні націоналісти чинили впертий опір колективізації. Вони намагалися протягнути до складу сільської Ради своїх представників, залякували жителів. Коли почався масовий колгоспний рух, вони вдавалися до фіктивних поділів своїх господарств, щоб і далі експлуатувати селян. Керована партійною організацією Албата біднота дала рішучу відсіч ворогам колгоспного ладу.
Незважаючи на опір куркулів, у 1929 році було організовано колгосп ім. Дзержинського. Ініціаторами його створення стали комуністи. 1930 року в ньому вже об’єднувалося 100 господарств. Колгоспники обробляли 50 га садів, 23,3 га городів та 9 га плантацій тютюну.
В Албаті працювали дві первинні парторганізації — територіальна й колгоспна. Комуністи йшли в авангарді соціалістичного будівництва. Вони добилися зміцнення економіки громадського господарства. Трудівники села одержували добрі врожаї фруктів і тютюну. Так, 1938 року вони зібрали по 11,8 цнт тютюну з гектара на площі 55 га. Колгосп мав дві тваринницькі ферми. Його поля обробляла створена 1935 року машинно-тракторна станція, що налічувала 13 тракторів.
Зростала політична й трудова активність колгоспного селянства. Розгорнувся стахановський рух. За успіхи в праці колгосп ім. Дзержинського не раз заносили на районну Дошку пошани. 1940 року він став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
1935 року з Бахчисарайського району було виділено Фотісальський район з центром у Албаті. Тоді ж за проханням трудящих новий район назвали Куйбишевським. Радянські та партійні органи виявляли постійну турботу про дальший розвиток Албата і району. В селі збудували колгоспну електростанцію, планувалося провести до Албата лінію для одержання електроенергії з Севастополя. Споруджувалися нові будинки, дитячі ясла, поліпшувалися шляхи. Укріплювалися береги ріки Бельбеку.
Великі зміни відбулися в галузі охорони здоров’я й освіти. В січні 1929 року в селі відкрили фельдшерський пункт, а потім і районну лікарню. Працювала середня школа. Діяла бібліотека, кінотеатр. З 1935 року тут видавалася газета «Ударник». До послуг мешканців були пошта, телеграф.
Мирну працю радянських людей перервав напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. Наприкінці жовтня —на початку листопада 1941 року фашистські окупанти захопили степовий Крим. У долинах рік Альми й Качі 2—5 листопада розгорнулася велика битва. Частинам Приморської армії, що залишилися в тилу 11-ї німецької армії Манштейна, треба було прорвати оборону ворога й вийти до Севастополя. Запеклі бої точилися на шосе Бахчисарай—Ялта поблизу Албата. Протягом трьох днів окремі населені пункти по кілька разів переходили з рук до рук, У ці суворі дні воїни 40-ї кавалерійської дивізії здійснили героїчний рейд по території Куйбишевського району, захопленого гітлерівцями. Завдання було виконано — наступ ворога на Ялту припинено. Це дало змогу головним силам Приморської армії прорватися до Севастополя. Багато хто поліг смертю хоробрих у цих боях. Серед них командир 7-го кавалерійського полку угорець Шандор Петраш.
На початку листопада 1941 року льотчик морської авіації капітан М. Т. Хрустальов повторив безсмертний подвиг капітана Гастелло, спрямувавши літак на колону ворожих військ. М. Т. Хрустальову споруджено пам’ятник у селі Малому Садовому, поблизу того місця, де загинув герой.
Частина жителів Куйбишевського району пішла разом з військами Червоної Армії. Загинули, захищаючи Севастополь, мешканці Албата П. І. Верхолапов, М. П. Драчов, С. Д. Прієв та багато інших.
За час окупації фашисти стратили 379 чоловік, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 123 жителі Куйбишевського району. При сприянні зрадників був заарештований і розстріляний у грудні 1941 року Н. Халілєв — фундатор колгоспу, секретар Албатської сільради. Зрадники виказали ворогам партизанку комуністку М. В. Климову, яка до війни працювала директором лісгоспу, а з листопада 1941 по травень 1942 року була політруком однієї з груп Севастопольського партизанського загону. В серпні 1943 року після страхітливих катувань гітлерівці розстріляли М. В. Климову.
Незважаючи на звірства фашистських загарбників та їхніх поплічників—татарських буржуазних націоналістів, боротьба проти них у горах і Бельбецькій долині не припинялась. Але початок партизанського руху в Куйбишевському районі був пов’язаний з великими труднощами. Татарські буржуазні націоналісти, які пробралися до керівництва Куйбишевським партизанським загоном, розпустили його, пограбували матеріальні бази, а самі перейшли на службу до німецьких окупантів. Коли в горах Криму розгорнулась партизанська боротьба, мешканці Албата взяли в ній участь. Особливо активними були дії партизанів біля залізничної станції Сюрень, де відважні бійці диверсійних груп під командуванням Г. В. Грузинова, А. Молочникова, М. Г. Гордієнка, С. Половчені, В. Олейникова пускали під укіс ворожі ешелони.
Від німецько-фашистських загарбників Албат визволено 15 квітня 1944 року 227-ю стрілецькою дивізією під командуванням полковника Г. І. Преображенського, а також частинами 57-го танкового полку й артилерійськими частинами та 32-ю гвардійською дивізією, якою командував полковник М. К. Закуренков.
Гітлерівці завдали селу великих збитків, які лише по комунальному господарству становили 1185 тис. крб. З перших днів визволення Албата відновили роботу партійні та радянські органи. Вживалися термінові заходи, щоб розмінувати шляхи, поля, сади. Невдовзі мешканці села взялися відбудовувати виведену з ладу зрошувальну систему, упорядковувати понівечені сади, тютюнові плантації, виноградники. Трудящі Куйбишевського району, прагнучи прискорити перемогу над ворогом, у травні 1944 року придбали облігацій Третьої державної воєнної позики на суму 821 тис. крб. 1944 року відкрито дві школи — початкову і середню.
Працювали поліклініка, райспоживспілка і сільське споживче товариство, комунальний комбінат та інші установи.
Велику допомогу у відбудові Албата подав Радянський уряд. У серпні 1944 року до Куйбишевського району стали прибувати переселенці з різних областей країни. Незважаючи на труднощі воєнного часу, держава надавала їм позики, пільги. Новоприбулі спільно із старожилами відбудовували господарство. У колгоспників-переселенців не було досвіду в обробітку вирощуваних тут культур. Парторганізація колгоспу ім. Дзержинського приділяла багато уваги залученню всіх трудящих до систематичного сільськогосподарського навчання.
1946 року в колгоспі було закладено новий сад. Збільшився машинний парк Куйбишевської MTС. У 1950 році вона одержала нові сільськогосподарські машини. Рівень механізації сільськогосподарських робіт у районі вдвоє перевищував довоєнний.
Колгосп мав 80 га садів, близько 20 га плантацій тютюну, вирощували також зернові культури, овочі. 1950 року колгосп ім. Дзержинського об’єднався з колгоспом ім. Леніна, розташованим у селі Новоульяновці. Нове господарство було названо ім’ям Леніна. Його першим головою став один із зачинателів колгоспною руху в Куйбишевому Т. А. Майборода. Об’єднане господарство поступово міцніло. Прибуток колгоспу за 1952 рік становив 1146 тис. крб. при плані 906 тис. карбованців.
На початку 60-х років у колгоспі ім. Леніна, який продовжував укрупнюватися, працювали жителі Куйбишевого, Великого Садового, Високого, Малого Садового, Новоульяновки, Печерного, згодом приєднаного до Високого, Підлісного, Танкового, Шепетівки. Це — багатонаціональний колектив. На ланах і фермах, тютюнових плантаціях і в садах єдиною дружною сім’єю працюють росіяни, українці, азербайджанці, вірмени, грузини, євреї, латиші, мордвини, естонці та інші.
З 1964 року укрупнений колгосп став називатися ім. Ілліча. Центральна садиба і третій відділок розташовані в Куйбишевому. За господарством закріплено 4733 га землі, в т. ч. 1115 га орної. Тут можна обробляти лише вузьку долину ріки та невеликі ділянки біля підніжжя і на схилах гір. Колгоспники піднімали економіку господарства за рахунок вмілого використання землі. Площа садів у 1962 році становила 452 га. На гектарі розміщували вже більш як 300 дерев. Сади змінилися якісно. їх обробляли із застосуванням найновіших досягнень агротехніки і збирали добрі врожаї. Якщо в 1960 році одержали в середньому з гектара по 85 цнт фруктів, то в 1966 році — по 148 цнт, а ланка О. П. Дьоміної зібрала по 220 цнт плодів з гектара. Повністю механізували посадку тютюну. Його вирощували на 260 га. 1963 року на базі передової бригади 3. К. Ковальової було створено школу передового досвіду, в якій проходили стажування 70 тютюнників з інших господарств.
1962 року колгосп мав 20 тракторів, 30 автомашин, 4 комбайни, а 1972 — 41 трактор, 56 автомашин, 5 комбайнів. Застосування механізації та електрифікації дало змогу скоротити витрати праці при обробітку сільськогосподарських культур. Так, вже 1966 року на виробництво центнера тютюну порівняно з 1950 роком вони зменшилися майже наполовину і значно скоротилися в садівництві й рільництві.
За підсумками соціалістичного змагання 1965—1966 рр. колгосп ім. Ілліча по розвитку садівництва посів друге місце у Кримській області. Багато хто з трудівників за успіхи в праці удостоєний високих урядових нагород. Орден Леніна вручено головному агрономові В. П. Карпачову, садівникам О. П. Дьоміній та М. М. Кравченко, агроному-тютюннику 3. К. Ковальовій.
Починаючи від 1965 року господарство щороку демонструє свої досягнення на ВДНГ і двічі нагороджувалося дипломами 1-го ступеня. Учасниками Виставки досягнень народного господарства СРСР були 33 колгоспники, багатьох з них нагороджено медалями Виставки.
Рік у рік зміцнюється економіка господарства. Якщо в 1968 році чистий прибуток дорівнював 1905 тис. крб., то в 1970 році — 2041 тис. крб. 1968 року тут одержано найвищий валовий прибуток на гектар сільськогосподарських угідь по Кримській області — 1644 карбованці.
Готуючись гідно зустріти XXIV з’їзд КПРС, трудівники колгоспу успішно виконали план восьмої п’ятирічки. В середньому з гектара зібрали по 149 цнт фруктів. Для тривалого зберігання їх збудували холодильник, який вміщує 1000 тонн плодів. Протягом восьмої п’ятирічки урожайність тютюну зросла до 14,8 цнт з гектара. В ювілейному 1970 році передові бригади зібрали по 18—19 цнт. Від продажу державі тютюну колгосп одержав 40 проц. грошового прибутку. Середня врожайність зернових культур за восьму п’ятирічку становила 24,7 цнт з гектара. Значних успіхів домоглись тваринники. 1970 року в колгоспі утримували понад 860 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 260 корів. Надій молока на фуражну корову в тому ж році становив у середньому 3842 кілограми.
За успішне виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колектив колгоспу ім. Ілліча занесено до Ленінської книги трудової слави області. 128 трудівників нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Орден Леніна вручено голові колгоспу І. 3. Бегмату, бригадиру-садівнику Л. М. Вавіну, колгоспниці садівницької бригади В. І. Лариній. Ордена Жовтневої Революції удостоєна доярка В. Д. Королькова, ланкова-тютюнник М. А. Міхеєнко.
1972 року колгоспники зібрали врожай фруктів по 170 цнт з гектара, зернових — 30,5, тютюну — 16, овочів — по 352 цнт. Господарство одним з перших у районі достроково виконало річні зобов’язання по продажу державі молока. За трудові успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, і виконання соціалістичних зобов’язань по збільшенню виробництва і заготівель продуктів тваринництва 1973 року орденом Леніна нагороджена доярка В. Д. Королькова, орденом Жовтневої Революції — доярка О. В. Жураховська, орденом Трудового Червоного Прапора — дояр Р. С. Івков.
Досягши високих показників у змаганні за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, колгосп здобув право на почесний запис до Книги естафети трудових звершень області.
Успішно працюють трудівники Куйбишевського заготівельного лісового господарства. Воно виникло 1960 року на базі створеного 1933 року лісгоспу. За лісовим господарством закріплено 30 874 га, воно має 13 тракторів і стільки ж автомашин. Посадка дерев та чагарників провадиться на гірських схилах, особливо на Ай-Петринській яйлі, ліси якої мають важливе водоохоронне та грунтозахисне значення. Механізованим способом провадиться реконструкція малоцінних насаджень. Вирощуються такі цінні породи дерев, як сосна кримська і звичайна, волоський горіх.
1960 року Куйбишеве віднесено до категорії селищ міського типу. Тоді ж Куйбишевський район об’єднався з Бахчисарайським. Протягом восьмої п’ятирічки в селищі зведено новий хлібозавод, школу для 320 учнів, палац культури, чотири житлові будинки на 32 квартири, розпочато спорудження водопроводу. Мешканці Куйбишевого звели більш як 100 індивідуальних будинків. В селищі працюють 0 магазинів, підприємства побутового обслуговування. В будинках трудящих — газові плити, пральні машини, радіоприймачі, телевізори. Багато хто придбав мотоцикли, 22 мешканці мають легкові автомашини. З кожним роком поліпшується життя трудівників селища, зростає їх матеріальний добробут. В середньому оплата робочого дня колгоспників становила в 1963 році 2 крб. 70 коп., а в 1970 — вже 4 крб. 87 коп. З суспільних фондів члени колгоспу одержують оплачувані відпустки, пільгові путівки до санаторіїв та будинків відпочинку. До послуг жителів— поліклініка, Куйбишевська лікарня на 110 ліжок. Тут працюють 26 чоловік з вищою та 56 з середньою медичною освітою. В 1956 році відкрито водолікарню «Чорні води», де щомісяця лікуються 120 чоловік.
Постійно підвищується культурний рівень мешканців Куйбишевого. Середня й початкова школи селища містяться у 3 великих світлих будинках. 47 учителів навчають 746 дітей. 1969 року при середній школі відкрили краєзнавчий музей, працюють клуби інтернаціональної дружби і любителів мистецтва. Своє дозвілля діти проводять також у будинку піонерів. Колгосп забезпечує школярів безплатними путівками до піонерських таборів. У школі робітничої молоді здобувають знання 120 чоловік.
У Куйбишевому збудовано два дитячі садки на 200 місць. Дитячі садки та ясла працюють у всіх відділках колгоспу ім. Ілліча. В яслах діти одержують безплатне харчування. Дитячі ясла третього відділку колгоспу були учасником ВДНГ ще на початку 60-х років.
Понад 34 тис. примірників книг налічують фонди бібліотеки селища. На кошти колгоспу зведено палац культури на 600 місць. Тут створено балетну студію, танцювальний колектив «Лебідонька». Є естрадний оркестр, вокальний ансамбль «Веселка». Великою популярністю користується хор колгоспу, що налічує 130 чоловік. На республіканському огляді художньої самодіяльності на ознаменування 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка в березні 1964 року хор відзначено Ювілейною медаллю. Урочисто пройшов у палаці культури колгоспний фестиваль, присвячений 50-річчю утворення СРСР. В селищі є широкоекранний та літній кінотеатри, видається багатотиражна колгоспна газета «Заветы Ильича».
Багато уваги приділяють вихованню молоді Куйбишевого учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн член КПРС з 1918 року І. Г. Матвеев, комуніст 3. І. Імамутдінов — учасник оборони Одеси, Севастополя, боїв за визволення Кавказу, Криму. При в’їзді до селища з боку Ялти височить пам’ятник воїнам, що віддали життя за волю і щастя радянських людей. Є пам’ятники В. І. Леніну та В. В. Куйбишеву, ім’я якого носить селище.
Ініціаторами боротьби за успішне виконання завдань господарського й культурного будівництва виступають комуністи та комсомольці. У п’яти первинних партійних організаціях налічується 185, в чотирьох комсомольських — 287 чоловік. Партійні та комсомольські організації разом з селищною Радою спрямовують свої зусилля на підвищення трудової і громадської активності мешканців Куйбишевого. У складі селищної Ради 63 депутати. Серед них 3 робітники, 40 колгоспників, 32 жінки. 24 депутати — комуністи, 9 — комсомольці. Активно працюють 7 постійних комісій. П’ять депутатів Бахчисарайської районної Ради депутатів трудящих працюють у колгоспі ім. Ілліча.
Трудівники Куйбишевого борються за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки, вносять свій вклад у загальнонародну справу побудови комунізму.
Г. А. ЯЦЕНКО