Октябрське, Красногвардійський район, Кримська область
Октябрське — селище міського типу, розташоване в степовій частині Кримського півострова, за 25 км на південь від районного центру. Залізнична станція Елеваторна на лінії Москва—Сімферополь. Населення — 8,8 тис. чоловік.
У документах про поселення Перекопського повіту Біюк-Онлар (так називалося Октябрське) вперше згадується 1805 року. Тоді село, в якому було 18 дворів і 130 чоловік жителів, належало до Кучук-Кабацької волості. На початку 70-х років, у зв’язку із спорудженням залізниці Лозова—Севастополь, поблизу Біюк-Онлара виросла станція з тією ж назвою. У другій половині XIX ст. тут уже було 25 будинків, у яких проживало 155 чоловік. Частина з них працювала на залізниці. Більшість населення займалася хліборобством. Землю жителі села орендували у сусіднього поміщика.
Перша російська революція 1905-1907 рр. мала великий революціонізуючий вплив на пробудження свідомості бідняків Біюк-Онлара. Вони підтримали загальний страйк на залізничній станції Джанкой, що розпочався 13 грудня 1905 року, протестуючи проти експлуатації й утисків з боку землевласників, не корилися місцевим властям.
Напередодні першої світової війни єдиним промисловим підприємством у Біюк-Онларі був невеликий паровий млин, збудований місцевим багатієм 1909 року.
Поруч з селом, де налічувалося 30 дворів і мешкало 232 чоловіка, виросло селище при залізничній станції (40 дворів і 338 чоловік). Усі жителі села мали 1098 десятин землі, 230 голів робочої худоби, 76 корів. У залізничному селищі 33 господарства були безземельними. Люди жили в глиняних халупах під солом’яною стріхою. Навіть таврійський губернатор у листі до міністра внутрішніх справ від 22 серпня 1892 року зазначав, що в деяких пристанційних селищах Лозово-Севастопольської залізниці, у т. ч. і при станції Біюк-Онлар, «будівництво… здійснюється без будь-якої системи і дотримання бодай елементарних будівельних, пожежних і санітарних правил… Тому вони являють собою потворну масу таких скупчених будівель, котрі дуже важко підпорядкувати санітарним вимогам, особливо важливих тепер, коли є небезпека поширення холери». Тривалий час у селі не було медичного пункту, хворий мусив іти до волосного центру або долати 25 км до Курман-Кемельчицької лікарні. 1910 року відкрилася лікарська дільниця, штат якої — лікар і фельдшер,— повинні були обслуговувати понад 50 населених пунктів, де проживало 6300 чоловік.
Більшість жителів не знала грамоти. Лише 1900 року почало працювати одно-класне земське училище, але через нестачу місць у ньому, а також бідність селян більшість дітей не мала змоги вчитися: із 60 дітей шкільного віку училище відвідували лише 28.
Багато лиха завдала бідноті перша світова війна. Уже восени 1914 року відчувалася гостра нестача робочих рук, господарства занепадали. Зростало незадоволення політикою царизму.
Після повалення самодержавства під впливом Тимчасового кримського мусульманського комітету в селищі активізувалися татарські буржуазні націоналісти, які жорстоко придушували будь-які революційні виступи селянства.
Корінні зміни в житті трудящих Біюк-Онлара сталися після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. У січні 1918 року з участю революційного загону чорноморських моряків під командуванням О. В. Мокроусова, який рухався з Феодосії до Севастополя, тут встановлено Радянську владу. Земельний комітет узяв на облік конфісковані у поміщиків землі й сільськогосподарський реманент.
Але вже у квітні 1918 року село захопили німецькі окупанти. З листопада 1918 року тут хазяйнували англо-французькі інтервенти й денікінці, які грабували й убивали населення. У квітні 1919 року в селищі було відновлено Радянську владу. Розгорнулося господарське і культурне будівництво. Але в червні владу знову захопили денікінці. Лютував голод. Ціни на продукти зросли в середньому в 20 разів, а на хліб і дрова — в 30 разів.
15 січня 1919 року поміщики й куркулі Криму, зібравшись у Біюк-Онларі на т. зв. з’їзд, вирішили створити свої озброєні каральні загони. Ці загони, що грабували у селян хліб, худобу, майно, відзначалися надзвичайною жорстокістю і допомагали білогвардійцям придушувати революційні виступи. У той час на околицях Біюк-Онлара діяла контрреволюційна банда, очолювана місцевим поміщиком. Вона чинила звірячі розправи над прихильниками Радянської влади. Так, 1919 року бандити закатували місцевих жителів: колишнього чорноморського матроса Г. Коваленка, селянина Ф. Єрмоленка, матір червоноармійця Різпиченка. Влітку 1919 року в Біюк-Онларі було розстріляно трьох радянських патріотів (батька і двох його синів) за організацію диверсій на залізничній дільниці Біюк-Онлар—Курман-Кемельчі. Нині на місці страти трудящі селища встановили пам’ятник.
Жителі Біюк-Онлара не мирилися з окупантами й білогвардійцями. Вже восени 1918 року тут діяв партизанський загін4. Активну боротьбу з ворогами Радянської влади в лавах Червоної Армії і в партизанських загонах вели А. Бараненко, І. П. Бразнець, Є. С. Семенченко, П. Шаловський.
Після визволення села військами Червоної Армії в листопаді 1920 року створено сільський ревком. Його очолив І. М. Каспер, член партії більшовиків з 1917 року. На початку 1921 року оформився партійний осередок з 15 комуністів. З січня того ж року село стало центром однойменного району, що входив спочатку до Сімферопольського повіту (згодом округу). Було обрано райвиконком у складі 7 чоловік, з них 3 члени РКП(б) і 4 безпартійні. У травні того ж року створено районний комітет партії, в червні 1922 року — комсомольський осередок.
Партійні й радянські органи наполегливо взялися за зміцнення Радянської влади, відбудову зруйнованого господарства. Одним з найважливіших завдань того часу було наділення селян землею. У відповідності з аграрним законом Радянської влади у першу чергу її одержали безземельні, які займалися хліборобською працею в Криму до 19 лютого 1918 року (до ухвали Закону про соціалізацію землі). Для боротьби з голодом було створено спеціальний комітет допомоги голодуючим на чолі з секретарем райкому партії В. І. Суворовим. Комітет діставав і розподіляв продукти харчування. Спираючись на бідноту, вилучав заховані куркулями лишки хліба. Лише у 2 сільських глитаїв члени комітету виявили у схованках 1224 пуди пшениці, 380 пудів ячменю і 452 пуди вівса. 1922 року в районі було 38 пунктів, де одержували їжу 2348 голодуючих.
Зусилля сільських комуністів спрямовувалися і на залучення селян до колективних форм ведення господарства. 1921 року в Біюк-Онларі створено товариство спільного обробітку землі «Трудовик», 1924 року —споживчий кооператив і кредитне товариство, в якому об’єдналося 230 чоловік (переважно бідняки). Воно виділяло селянам грошові й насіннєві позички, сільськогосподарський реманент і лісоматеріали. Споживчий кооператив забезпечував жителів села товарами першої потреби. Велику допомогу трудівникам Біюк-Онлара подавала держава. Лише 1925 року вона надала насіннєву позичку розміром 55 тис. пудів.
Наприкінці відбудовного періоду намітилося значне піднесення сільського господарства, зросла його продуктивність.
Були споруджені пекарня, громадська їдальня, дитячі ясла. Ще 1921 року відкрився дитбудинок на 150 чоловік. Налагоджувалося медичне обслуговування населення. Було відбудовано лікарську дільницю, де працювало 3 лікарі, діяла аптека. 1920 року в селі відкрилася школа; 1921 року створено гурток ліквідації неписьменності, який відвідувало 13 чоловік. 1925 року вперше в Криму почала працювати трирічна школа сільської молоді з інтернатом на 40 чоловік. Вона готувала фахівців середньої кваліфікації для села (завідуючих хатами-читальнями, кооператорів). Із 31 учня тут навчалося 10 селян-бідняків, 6 батраків, 14 середняків і один службовець. 1922 року розгорнулася робота клубу, а також хати-читальні з бібліотекою, що налічувала 500 книг, червоним кутком та різними гуртками.
1924 року Біюк-Онларський район ліквідовано, село ввійшло до складу Сара-бузького, а через 2 роки — Сімферопольського району. У вересні 1924 року при Біюк-Онларській сільраді організовано партосередок, який наприкінці року об’єднував 13 членів і 4 кандидати в члени партії. Зростав і міцнів створений при сільраді комсомольський осередок, що 1925 року об’єднував 29 чоловік.
Під керівництвом радянських і партійних організацій здійснювалося господарське і культурне будівництво в селі. Восени 1926 року в Біюк-Онларі відбулася сільськогосподарська виставка. На ній були представлені зразки продукції рільництва, тваринництва і кустарної промисловості району. За кращі трудові здобутки 28 сільськогосподарським товариствам і окремим колгоспникам, що брали участь у виставці, присуджено премії.
Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), партійна організація очолила проведення колективізації в селі, 1929 року засновано колгосп «Схід», який об’єднав 101 господарство 3 населених пунктів: Біюк-Онлара, Чече й Алабаша. Колгосп мав близько 1000 га орної землі, понад 50 коней, кілька дискових сівалок. Однією
з основних галузей господарства в перші роки його існування було бавовництво. Бригади І. С. Дворикова, М. Ляпіної, А. Закриничної в умовах Криму вирощували близько 5 цнт бавовнику на га. 1931 року в селі створено машинно-тракторну станцію з майстернею для капітального ремонту техніки і нафтобазою. MTС налічувала 59 тракторів, 42 комбайни, 10 автомашин і різний причіпний інвентар, що дозволяло зібрати врожай з 36500 га колгоспних земель району.
З 1930 по 1962 рік Біюк-Онлар — знову районний центр. У роки перших п’ятирічок серед трудівників села широко розгорнулося соціалістичне змагання. У березні 1931 року місцева парторганізація очолила змагання за краще проведення посівної кампанії під лозунгом «За Червоний прапор Чорноморського флоту». Врожайність пшениці 1932 року порівняно з 1931 роком зросла з 7 до 11,5 цнт з га, кукурудзи — з 9 до 14 цнт. 1934 року, включившись у всесоюзне соціалістичне змагання, тракторна бригада 1. Шгута на шести тракторах ХТЗ за 30 днів виорала 1093 га. Виконуючи зобов’язання, взяті на 3-му Всекримському з’їзді колгоспників-ударників, трудівники ланів 1936 року зібрали по 14,4 цнт зернових з га, а через рік поліпшили це досягнення, зібравши по 16 цнт. 1936 року 80 проц. усіх сільськогосподарських робіт у колгоспі виконано тракторами, 70 проц. зернових зібрано комбайнами.
Наприкінці 30-х років у Біюк-Онларі налічувалося 8 підприємств: м’ясо-молочний комбінат з кисломолочним, бринзосироварним, ковбаснокоптильним та іншими цехами, елеватор, млин, промкомбінат із шкіряним цехом і паливним складом, кар’єр видобутку каменю-черепашнику та каменю бутового, столярний цех, кравецька майстерня. На них працювало 214 чоловік.
Перед Великою Вітчизняною війною село Біюк-Онлар було значним господарським і культурним центром району з населенням 2513 чоловік. Всю організаційно-господарську і виховну роботу тут спрямовували 8 партійних організацій, які об’єднували 103 комуністів. Активну допомогу їм подавали понад 300 комсомольців.
Розвиток промисловості й сільського господарства зумовив поліпшення добробуту населення. Так, 1936 року оплата трудодня в грошах становила 2 крб. 13 коп. проти 1 крб. у 1933 році. Сім’я колгоспника-стахановця В. Трифонова, виробивши 1939 року 1230 трудоднів, одержала 40 цнт пшениці і 3,8 тис. крб., а родина стахановця Закриничного на 1030 трудоднів — 33 цнт пшениці і 2,2 тис. крб. Тракторист-орденоносець Сеттер заробив 25 цнт зерна і понад 2 тис. карбованців.
Значні зміни сталися в побуті населення. В оселях з’явилися електрика, радіо, жителі села користувалися послугами кількох магазинів, пекарні, їдальні, перукарні, фотоательє.
Велику увагу партійні й радянські органи приділяли медичному обслуговуванню населення. 1939 року в Біюк-Онларі працювала лікарня на 35 ліжок з амбулаторією, терапевтичним і стоматологічним кабінетами, жіноча й дитяча консультації, а при МТС — фельдшерський пункт. Медичну допомогу подавали 8 лікарів і 24 чоловіка середнього медичного персоналу. За санітарним станом стежила санінспекція з лабораторією і дезпунктом. 1935 року в Біюк-Онларі відкрилася середня школа, в якій 1940 року 26 учителів навчали 717 дітей. Працювали будинок культури і кінотеатр. 1940 року в бібліотеці налічувалося понад 8,4 тис. книжок.
Напад фашистської Німеччини на нашу країну перервав мирну працю радянських людей. В перший день Великої Вітчизняної війни в Біюк-Онлар і відбулися мітинги, на яких трудящі висловили готовність зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Багато жителів села добровільно вступило в ряди Червоної Армії. 44 чоловіка записалися до винищувального батальйону. Жінки замінили на виробництві чоловіків і братів, які пішли на фронт. Цю ініціативу підтримали трактористки Біюк-Онларської МТС. У відповідь на заклик партії колгоспники передали для армії частину тракторів, коней і возів, жителі села збирали і відправляли на фронт теплі речі. Партійні й радянські органи створювали мобілізаційні фонди, зокрема було заготовлено 82 тонни солі.
30 жовтня 1941 року Біюк-Онлар захопили гітлерівці. Запроваджений ними «новий порядок» супроводжувався насильствами й грабунками населення. За роки окупації фашисти розстріляли близько тисячі жителів села й навколишніх сіл, серед них багато жінок, дітей, стариків, 176 військовополонених; 760 чоловік насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 3.
Ще до окупації села, у серпні 1941 року, в Біюк-Онларі почав формуватися партизанський загін. Водночас на базу дислокації загону в Зуйських лісах завозилося спорядження і продовольство. У вересні налічувалося 120 партизанів (командир— офіцер-комуніст Ф. С. Соловей). У листопаді загін поповнився членами Біюк-Онларського винищувального батальйону і 108 бійцями та командирами Червоної Армії, які не змогли пробитися до Севастополя під час відступу. Загін зріс до 228 чоловік.
З листопада 1941 року по серпень 1942 партизани здійснили 61 бойову операцію, знищили 523 гітлерівців. Вони підірвали 10 автомашин, пошкодили 5 км телеграфного кабелю. У боях з окупантами загинуло багато патріотів. 10 листопада 1941 року командування загону направило із спецзавданням до Новоолексіївки комсомольця В. Л. Чепурка. Його схопили карателі і після катувань 17 лютого 1942 року розстріляли. У серпні 1942 року в загоні залишилося всього 50 чоловік, і вони влилися до інших загонів. Ф. С. Соловей згодом став командиром 5-ї бригади Північного з’єднання партизанів.
1942 року в селі створено підпільну патріотичну групу, яку очолив колишній політпрацівник Червоної Армії 1. Ф. Димитров. Група підтримувала зв’язок з однією з підпільних організацій. Патріоти вели агітаційну роботу серед населення, розповсюджували листівки й прокламації, інформували жителів про героїчну боротьбу Червоної Армії, про самовіддану працю робітників і колгоспників у радянському тилу. У лютому 1943 року гестапівцям удалося натрапити на слід підпільників. 1. Ф. Димитров та понад 30 членів групи були заарештовані і після жорстокого катування розстріляні в Сімферополі.
12 квітня 1944 року Біюк-Онлар визволили від окупантів підрозділи 19-го танкового корпусу 51-ї армії. Першими увійшли в село 79-а танкова бригада (командир— полковник П. С. Архипов), 26-а мотострілецька бригада (командир — полковник П. С. Храповицький), армійський окремий мотоінженерний батальйон (командир — майор А. К. Сичов), 21-а винищувально-протитанкова артилерійська бригада (командир — полковник В. Д. Павлов) і 85-й артилерійський полк (командир — полковник П. П. Яременко).
Багато жителів села боролися проти гітлерівських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Вихованець місцевої школи матрос Чорноморського флоту комсомолець А. К. Чикаренко під час оборони Севастополя 26 червня 1942 року здійснив подвиг, висадивши в повітря штольню разом з 200 гітлерівцями. Посмертно його нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, в Севастополі патріоту поставлено пам’ятник. А. К. Чикаренка навічно занесено до списків роти, де він служив, ім’я його викарбувано на меморіальній стелі на Сапун-горі. Населення селища шанує пам’ять героя. Іменем А. К. Чикаренка названо село Кіпчак, у якому він працював до війни трактористом і був секретарем комсомольської організації. На честь полеглих під час Великої Вітчизняної війни односельців жителі 1969 року спорудили монумент.
За період окупації фашисти завдали селу величезних збитків, зруйнувавши елеватор, МТС, нафтобазу, млин, радіовузол, лікарню, дитячу консультацію, дитясла, середню школу, приміщення райкому партії та інші споруди.
Після визволення Біюк-Онлара від німецьких загарбників відновили роботу районний комітет партії, райвиконком, сільська Рада, райком комсомолу. Вони мобілізували жителів на відбудову господарства. Не вистачало робочих рук (працювали переважно жінки, підлітки, інваліди Вітчизняної війни — всього 81 працездатний, з них 8 чоловіків і 73 жінки). У травні вийшли в поле трактори МТС, яку тільки-но почали відбудовувати, ремонтувалися зернові склади, відкрилася їдальня, крамниця, хлібний ларьок, дитяча консультація, амбулаторія. Початкова й середня школи готувалися до нового навчального року. В серпні відновився випуск районної газети. Зерновими було засіяно 820 га землі. Із східних районів країни надійшла допомога — братні народи надіслали худобу. Наприкінці року в колгоспі було 28 коней , 115 голів великої рогатої худоби, 15 свиней, 85 овець. Уже працювали млин, кузня, вітряний двигун. Грошовий прибуток колгоспу 1945 року становив 127,3 тис. крб., а його неподільні фонди збільшилися до 222 тис. крб. Урожайність зернових склала 10,2 цнт з га, надій молока — 1292 кг на корову.
Успішно виконуючи післявоєнну п’ятирічку, колгосп до 1950 року значно розширив посіви зернових культур, швидко відновлював поголів’я худоби і птиці. Середній урожай озимої пшениці досяг 14 цнт з га, ярової — 11 цнт. Надій молока па корову зріс до 2300 кілограмів.
У серпні 1950 року артіль «Схід» злилася з колгоспом ім. М. І. Калініна, центральна садиба якого містилася у селі Амурському Октябрської сільської Ради. (21 серпня 1945 року Біюк-Онлар перейменовано в Октябрське). На той час в Октябрському вже діяли електростанція, молокозавод, елеватор, машинно-тракторна станція, нафтобаза, промисловий комбінат. Лише на відродження МТС в 1944—1946 рр. держава асигнувала 219 тис. крб. Наприкінці першої післявоєнної п’ятирічки місцеву промисловість було повністю відбудовано. 1950 року річний план випуску валової продукції виконано в середньому на 109 проц., у МТС середній виробіток на трактор складав у переводі на м’яку оранку 644 га (за планом 525); було зекономлено 96,2 тонни пального. Бригади І. К. Похилька і Абросимова у середньому на трактор виробили від 705 до 757 га і зекономили по 7 тонн пального, а тракторист М. . Соловей за сезон виорав 1484 гектари.
До 1950 року не лише відбудовано, але й розширено житловий фонд. У селі налагоджено випікання хліба, громадське харчування. Відкрилися перукарня, шевська майстерня, лазня. Споруджено приміщення школи, лікарні, друкарні, пошти. Методом народної будови зводився 1944 року будинок культури. Кожний працездатний житель відробив тут не менше 450 годин.
За роки четвертої п’ятирічки створено передумови для дальшого розвитку місцевої промисловості. 1965 року реконструйовано й обладнано сучасною технікою молокозавод, внаслідок чого його потужність зросла в кілька разів: він переробляє до 80 тонн молока за добу, випускаючи масло, кефір, вершки, сметану, що надходять до місцевої торговельної мережі, а також до міст-курортів Криму. Валова продукція заводу на початку дев’ятої п’ятирічки становила понад 4,5 млн. крб. на рік. Підприємство вдосконалює техніку виробництва. 1971 року воно придбало нового обладнання на 25,4 тис. крб. Тут трудяться понад 70 чоловік. 1952 року споруджено новий елеватор державного значення ємкістю 11 тис. тонн, оснащений сучасною технікою. Його комплексний вантажообіг — понад 100 тис. тонн зерна на рік. На підприємстві працює 80 чоловік.
1957 року став до ладу винозавод. У наступні роки його значно розширено й переобладнано, 1971 року пущено головний корпус. На заводі працює близько 180 чоловік, у т. ч. 30 інженерів і техніків. Завод переробляє до 18 тис. тонн винограду на рік. Продукція його вивозиться не лише в інші республіки й області країни, але й до Угорської Народної Республіки, ЧССР.
Для забезпечення електроенергією підприємств, радгоспів, колгоспів і населення Красногвардійського району 1957 року створено «Сільенерго», де працює 200 чоловік, з них 42 інженери і техніки.
У селищі з 1959 року працює автопідприємство, в парку якого налічується понад 100 вантажних автомобілів. 180 чоловік складає колектив цього підприємства. 1972 року транспортники перевезли понад 620 тис. тонн різних народногосподарських вантажів.
Сільськогосподарські й культурно-побутові об’єкти в селі з 1960 року споруджує «Міжколгоспбуд», що обслуговує 10 колгоспів. У цьому колективі працює понад 300 чоловік, у т. ч. 20 інженерів і техніків. Підприємство має 20 самоскидів, 12 тракторів, 4 автокрани і 13 екскаваторів. 1972 року ним виконано робіт на 1573 тис. карбованців.
З 1963 року в Октябрському діє завод будівельних матеріалів, у колективі якого 240 чоловік, серед них 28 інженерів і техніків. Завод оснащено сучасною технікою. Продукція його (камінь-черепашник, камінь бутовий, залізобетонні вироби, підпори для виноградників) транспортується не лише на будови Криму, але й до інших областей.
На території Октябрського розташоване відділення «Сільгосптехніки», у майстерні і 2 механізованих загонах якого трудиться 80 чоловік.
Успіхів у розвитку промисловості за післявоєнний період досягнуто завдяки самовідданій праці виробничих колективів. На підприємствах виросли нові, технічно грамотні кадри, які показують зразки високої продуктивності праці. Багато з них відзначені урядовими нагородами. Ордена Жовтневої Революції удостоєний електромонтер «Сільенерго» Г. 1. Кринський, ордена Трудового Червоного Прапора — директор елеватора М. В. Затуливітер, машиніст каменерізної машини М. Г. Астафуров та інші, Ленінської ювілейної медалі — 213 трудівників Октябрського, 300 — носять звання ударника комуністичної праці.
За післявоєнні роки Октябрське перетворилося на велике впорядковане селище (указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 травня 1957 року воно віднесено до категорії селищ міського типу), з розвинутою промисловістю, що переробляє сільськогосподарські продукти й будівельні матеріали.
Виробничу й громадсько-політичну діяльність трудящих селища спрямовують 17 первинних партійних організацій, у яких понад 300 членів і кандидатів у члени КПРС. їм активно допомагають 445 членів ВЛКСМ, об’єднаних у 14 комсомольських організаціях. У складі селищної Ради — 120 депутатів, з них 53 члени КПРС, 17 комсомольців; 55 жінок. Бюджет селищної Ради на 1973 рік становив близько 216 тис. крб. З них 30 тис. асигнується на благоустрій, майже 34 тис.— на комунальне господарство, 95 тис.— на розвиток дитячих дошкільних закладів, близько 40 тис.— на охорону здоров’я. Житловий фонд селища — 72 тис. кв. метрів, в ньому — понад 30 вулиць. До 50-річчя Радянської влади і 100-річчя від дня народження В. І. Леніна збудовано понад 2 тис. кв. метрів житлової площі. На вулицях висаджено до 3200 фруктових і декоративних дерев. У червні 1970 року почав працювати побуткомбінат, у якому розмістилися кравецький цех, салон хімчистки, годинникова і шевська майстерні, перукарня, фотографія, пункт прокату.
Рік у рік розширюється торговельна мережа. У селищі — 19 продовольчих і промтоварних магазинів, у т. ч. спеціалізовані (культтоварів, книг, меблів, взуття). Зростає купівельна спроможність населення. Лише за 1972 рік продано товарів на суму понад 10,5 млн. крб. На початок дев’ятої п’ятирічки у селищі діяло 19 підприємств громадського харчування з річним оборотом понад 1 млн. карбованців.
Селищна Рада приділяє велику увагу охороні здоров’я трудящих. Лише за восьму п’ятирічку асигнування на потреби медичного обслуговування становили понад 1,5 млн. крб. В Октябрському є поліклініка та лікарня на 125 ліжок з 7 відділеннями: терапевтичним, хірургічним, дитячим, пологовим, гінекологічним, інфекційним, туберкульозним. Хворих лікують 23 лікарі. У медичних закладах працюють також 108 чоловік середнього й молодшого медичного персоналу. Здійснювати профілактичні й оздоровчі заходи лікарям допомагають створені на підприємствах санпости, в яких працює близько 170 чоловік. Для дошкільнят у селищі відкрито ясла на 95 місць і 3 дитячі садки на 300 дітей.
У 1972/73 навчальному році в середній школі навчалося 1130 учнів і працювало 65 учителів; у восьмирічній школі — 526 учнів і 30 учителів. Є школа робітничої молоді, музична школа, будинок піонерів.
При селищному будинку культури, що має зал на 300 місць, працюють гуртки — хоровий, драматичний, танцювальний, образотворчого мистецтва, учасниками яких є близько 200 чоловік. Тут читаються лекції, проводяться зустрічі з передовиками виробництва, тематичні дитячі ранки тощо. Будинок культури — активний пропагандист нових обрядів: урочистих проводів до Радянської Армії, вручення першого паспорта, заручин.
В Октябрському — широкоекранний кінотеатр на 420 місць і літній кіномайданчик на 400 місць; у двох бібліотеках з загальним фондом 400 тис. книг понад 2600 читачів. Жителі передплатили 1973 року 9,5 тис. примірників газет і журналів.
До 50-річчя Великого Жовтня трудящі селища брали участь у всесоюзній естафеті міст і селищ, які носять ім’я Жовтня. У січні 1967 року вони прийняли естафету від робітників селища Октябрського Волгоградської області. На урочистих зборах гості розповіли про свої трудові успіхи і подарували жителям Октябрського малахітову скриньку зі священною землею Малахового кургану, политою кров’ю радянських воїнів у героїчні дні оборони Сталінграда.
30 листопада естафета з Криму направилася з делегацією в селище Октябрське Кіровоградської області. На урочистих зборах кримці доповіли про свої успіхи і на знак патріотичної солідарності піднесли своїм побратимам грудочку священної керченської землі.
Включившись 1973 року у всесоюзне соціалістичне змагання, трудівники Октябрського домоглися значних успіхів і ознаменували третій, вирішальний рік дев’ятої п’ятирічки високими показниками у виробництві зерна та інших сільськогосподарських продуктів.
Зростання селища Октябрського, його розквіт — наочне підтвердження сили й життєвості ідей Великого Жовтня.
Ф. І. БАВІН