Щебетовка, Феодосія, Кримська область
Щебетовка — селище міського типу, центр селищної Ради, підпорядкованої Феодосійській міськраді. Розташована в мальовничій долині річки Отузки, за 4 км від Чорного моря і за 27 км від найближчої залізничної станції Феодосія. З обласним центром селище зв’язане автошляхом. Населення —2700 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Наникове.
Район сучасної Щебетовки був заселений з давніх часів. 1926 року в урочищі Чалках досліджувалися поселення доби неоліту й бронзи (V й II тисячоліття до н. е.), а на Карадагу знайдено кремінні знаряддя періоду міді.
На південній околиці Щебетовки збереглися залишки середньовічної фортеці. Руїни середньовічної церкви візантійського стилю, що стоїть неподалік селища, серед скель, свідчать про існування тут у VIII—X ст. грецького поселення.
Наприкінці XIII ст. намісник золотоординського хана в Криму уступив Отузьку долину й гавань венеціанцям. У цій гавані був один з італійських портів того часу, відомий під назвою Прованта.
1365 року Отузьку долину захопили генуезці. У генуезьких джерелах 1461 року вперше згадано населений пункт Отузи (в перекладі з татарської — тридцять). На початку XIX ст. Отузи були невеликим селом. 1805 року тут налічувалося 40 дворів і 172 жителі. Населення в основному займалося скотарством і насамперед вівчарством і конярством. Сприятливі кліматичні умови, попит на продукти землеробства в сусідніх портових містах сприяли розвиткові садівництва та виноградарства. Долина в цей час дістає нову назву — Бакче-Доре (Садова долина). Як і в більшості степових і гірських татарських населених пунктів тут переважало общинне землекористування. Органом самоврядування в общині були збори старійшин, які складалися в основному з представників духовенства й імущих. Клас феодалів становили мурзи, які пригноблювали бідноту.
Після приєднання Криму до Росії частину земель було передано поміщиці Александровій, на початку XIX ст. великі площі землі в Отузькій долині стали власністю генерал-майора Бакарюкова та ін. У лютому 1824 року жителі Отуз поскаржилися таврійському губернаторові «на утиски, які чинять їм деякі отузькі поміщики». Після цього феодосійський повітовий предводитель дворянства й засідатель Феодосійського повітового земського суду зібрали жителів і погрожували їм за скаргу найсуворішими карами. Декого зі скаржників зв’язали і відправили до земського суду під вартою. Скарга отузьких селян 1841 року в судові органи на осавулів поміщиків Хункалової та Чаєвського, які не дозволяли їм користуватися общинною землею й примушували виконувати різні повинності, так само була безрезультатною. У першій половині 1865 року село Отузи Тарактаської волості Феодосійського повіту складалося з двох окремих дільниць: Верхнього Отуза і Нижнього Отуза з числом дворів 114 і кількістю мешканців — 433. У поре-формений період відбувався інтенсивний процес диференціації місцевого селянства. 1884 року з 214 господарств у Отузах 36 зовсім не мали землі. На один селянський двір у середньому припадало лише 0,6 десятини оброблюваної землі, в т. ч. 0,3 десятини орендованої.
Процес обезземелювання селянства й зростання капіталістичних відносин особливо посилився на початку XX ст. В Отузькій долині з’явилися нові великі землевласники: Юр’єв, Короз, Ібрагім Аджі, Муртазаєв, Чеватні та ін., які хазяйнували по-капіталістичному, широко застосовуючи найману працю. Місцеві селяни мусили ходити на заробітки або наймитували за копійки в садах і на виноградниках, що належали багатіям. Навесні для обробітку виноградників і садів приходило близько 1000 батраків з північних повітів Таврійської губернії та центральних губерній Росії, яких місцеві поміщики жорстоко експлуатували.
Частина прибулих осідала в Отузах (село було розташоване на шляху, що зв’язував Феодосію з Судаком). На початку XX ст. підприємці Топалов і Мамут-Огли збудували тут цегельно-черепичні заводи. Площа під виноградниками в цей час дорівнювала 260 десятинам, але культивувалися переважно маловрожайні сорти винограду, головним чином Шабаш. Щорічно збувалося 50 тис. пудів заїжджим скупникам, які наживали на цьому великі капітали. На початку XX ст. у зв’язку з курортним будівництвом різко підвищилися ціни на землю. Місцеві ділки дрібнили її на невеличкі ділянки й дуже дорого продавали підприємцям з Феодосії, Карасубазара, Старого Крима, Москви, Петербурга. У селі було 4 крамниці, кінно-поштова станція.
Отузька біднота жила в злиднях й неуцтві. 2768 чоловік, які проживали 1915 року в Отузах, обслуговував один фельдшерський пункт і аптека. До найближчої лікарні було 25 верст. Тільки 1902 року в селі відкрито початкову земську школу. Це був невеликий будинок з однією класною кімнатою. 1910 року в ній навчалося 47 хлопчиків і 12 дівчаток. За допомогою повітового земства засновано також нижчу школу садівництва й виноградарства, яка перебувала у віданні Нікітського ботанічного саду. Навчання в ній для дітей місцевої бідноти було недоступне.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Отузах з’явилися представники Тимчасового уряду, які захищали інтереси буржуазії. Посилилася діяльність татарських буржуазних націоналістів, що розпалювали національну ворожнечу й намагалися відвернути увагу бідноти від боротьби за своє соціальне визволення. Земля залишилася в тих самих власників.
З радістю зустріло трудове селянство звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянську владу в Отузах встановлено в першій половині січня 1918 року. Створений у селі земельний комітет здійснив націоналізацію землі. Розпочалася передача бідноті землі.
Але ці революційні перетворення незабаром перервала німецька окупація. Трудящі активно стали на захист Радянської влади. На мітингу, який відбувся в березні 1918 року, виступив комуніст І. Новиков з Сімферополя. Він закликав селян до боротьби з контрреволюцією. Після мітингу 40 мешканців села вступили в загін Червоної гвардії. У другій половині квітня німецькі частини окупували село. Було повністю відновлено дореволюційні порядки, а землі повернуто колишнім власникам. Згодом, у листопаді німецьких окупантів змінили денікінці, які так само запровадили режим терору й насильств.
У роки громадянської війни Отузька долина стала місцем військових дій партизанів, які билися з силами внутрішньої та зовнішньої контрреволюції. Начальник феодосійської білогвардійської варти на початку вересня 1920 року повідомляв у Сімферополь, що в лісах біля Отузів діють партизанські загони, які завдають ударів по білогвардійських комунікаціях і військових з’єднаннях.
Тільки в середині листопада 1920 року після розгрому Врангеля в Отузах було остаточно відновлено Радянську владу. Створений військово-революційний комітет взявся за проведення революційних перетворень, підготовку до виборів у місцеву Раду. У грудні 1921 року почала роботу Отузька Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Вона керувала втіленням у життя радянських аграрних законів, організовувала боротьбу з бандитизмом, вживала заходів для відродження садів і виноградників, дбала про ремонт доріг, відкриття школи.
У дуже складних умовах відновлювалося господарство: лютували білогвардійсько-куркульські банди, які ховалися в горах. Це доводилося враховувати в своїй роботі місцевій Раді й партійній організації, створеній у травні 1921 року. Комуністи й Рада першорядну увагу приділяли політично-виховній роботі серед населення, підвищенню рівня політичної свідомості селянства, організації його для боротьби з куркульським бандитизмом. На початку травня 1922 року отузькі комуністи брали участь в операції знешкодження бандитів. Багато допомагали їм місцеві комсомольці, осередок яких оформився 1921 року. На 1 травня 1923 року в ньому налічувалося 18 юнаків і дівчат.
Радянське будівництво значною мірою утруднювалося через неврожай 1921 року, коли в тяжкому становищі опинилися бідняцькі господарства. На зборах партосередку 23 листопада 1922 року було накреслено заходи боротьби з голодом. Комуністам стало відомо, що в комісії оподаткування на користь голодуючих засіли куркулі, тому на неімущих накладалися такі ж податки, як і на куркульські господарства. Партосередок домігся зміни складу комісії.
Створене 1923 року Отузьке сільськогосподарське кредитне товариство видавало селянам грошові позики, допомагало збувати їм продукцію, забезпечувало інвентарем. Ще наприкінці 1920 року в Отузах організовано радгосп, а в лютому наступного року — комуну. Вони стали осередками соціалістичного будівництва, допомагали бідноті, боролися проти куркульства. У 1923—1924 рр. з ініціативи парторганізації та сільради виникають невеликі колективні господарства. У жовтні 1925 року тут працювали шість садівницьких і виноградарських артілей, що об’єднували 98 чоловік. Перші колективні господарства одержували значну організаційно-господарську допомогу від Радянської держави. Лише на 1925 рік їм було надано кредит на 10,8 тис. карбованців.
У 1925 році в Отузах налічувалося 497 селянських господарств, населення — 2210 чоловік. На цей час у селі працював лікарський пункт, 3 школи, хата-читальня, поштово-телеграфний вузол. У життя й побут трудящих входили нові звичаї. 14 жовтня 1923 року тут уперше відбулося свято врожаю, на якому були присутні понад 300 селян, представники окружкому РКП(б) і окрземвідділу. Після цього святкування дня урожаю стало традиційним.
Важливим завданням сільських комуністів було згуртування трудящого селянства на боротьбу проти куркульства. Аж до початку суцільної колективізації куркулям удавалося значною мірою зберігати своє землекористування незмінним. Деякі з них мали до 16 десятин садів і виноградників. Куркулі утискували малоземельну бідноту. Нерідко, користуючись із свого економічного впливу на селі, куркулі протягували своїх ставлеників до місцевих органів влади. Земельна реформа 1929—1930 рр., у здійсненні якої брала активну участь місцева біднота, очолювана комуністами, усунула порушення радянської земельної політики в Отузах. Розподілу серед бідняцьких господарств підлягало 41,5 десятини садів, 263 — виноградників, 3,7 — городів, 386 — оранки, 345 — сінокосів, 2816 — вигонів, 146 — десятин цілини.
Здійснення земельної реформи збіглося з початком масової колективізації. У другій половині 1929 року в Отузах уже було 11 невеликих колективних господарств. Колгоспним будівництвом керував партосередок, до складу якого входило 5 комуністів і 14 кандидатів у члени ВКП(б)2. Навесні 1930 року в селі організовано дві великі артілі: у Верхньому Отузі — колгосп ім. Ворошилова (об’єднав 247 селянських дворів), у Нижньому Отузі — колгосп ім. Кірова (об’єднав 190 дворів). За ними було закріплено всі землі Отузької долини. Провідними галузями господарства обох артілей стали виноградарство і тютюнництво. 1932 року в колгоспі ім. Ворошилова під виноградниками було зайнято 154 га, під тютюном — 31 га, в колгоспі ім. Кірова відповідно — 90 і 28 гектарів.
Соціалістичний спосіб землеробства сприяв зростанню сільськогосподарського виробництва, в господарствах почали широко застосовувати досягнення агрономічної науки, удосконалений інвентар. Для спорудження зрошувальних систем держава надала колгоспам позичку (17 тис. крб.). Це дозволило побудувати два басейни, якими можна було зросити 29 га тютюнових плантацій та 8 га городів. За рахунок внесення органічних і мінеральних добрив, збільшення площі удобрюваних земель, впровадження в сільськогосподарське виробництво нової техніки зросла урожайність полів.
1939 року в колгоспі ім. Ворошилова врожай винограду становив 80 цнт з гектара, у колгоспі ім. Кірова — досяг 72,8 цнт з гектара. Зростали врожаї і тютюну. Колгосп ім. Ворошилова в 1939 році зібрав 13,3 цнт з гектара, а колгосп ім. Кірова —13,5 цнт з гектара.
Колгоспи Отузів стали передовими господарствами в Судацькому районі. Свої успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва вони демонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в 1939 і 1940 рр. У 1939 році колгосп ім. Кірова було відзначено дипломом 2-го ступеня і грошовою премією 5 тис. карбованців. Учасниками виставки стали 19 членів колгоспу, серед них: 3. Салієва — ланкова тютюнницької бригади, яка одержала по 16 цнт тютюну з гектара, ланкова А. Гафар, у якої врожай винограду становив 152,2 цнт з га. Учасниця ВСГВ тих років ланкова тютюнницької бригади Ш. Мамедова брала активну участь у громадському житті. Її не раз обирали депутатом Отузької сільради.
Керівництво всім політико-економічним і культурним життям села здійснювали комуністи. У травні 1939 року в Отузах створено 2 первинні парторганізації — одну при колгоспі ім. Ворошилова (8 членів і 4 кандидати у члени партії), інша — при колгоспі ім. Кірова (6 членів і 4 кандидати в члени ВКП(б)6). Після XVIII з’їзду ВКП(б) в партію було прийнято 18 трудівників села, серед них 11 колгоспників-ударників. Активно працювала й комсомольська організація, яка об’єднувала в 1940 році 20 членів ВЛКСМ. Комуністи й комсомольці показували зразок у праці. Ударником праці був комуніст Е. Велі, бригада комуніста Б. Ісмаїлова в 1939 році одержала по 129 цнт винограду з гектара. Зростання виробництва привело до збільшення доходів колгоспів, підвищення добробуту колгоспників. Збільшилась оплата трудодня. Колгоспники одержували на трудодень по 13—17 крб. грошима. Показником підвищення добробуту трудівників села стало і зростання їхньої купівельної спроможності. 1939 року, наприклад, жителям продано товарів на 2,5 млн. крб. В Отузах було 2 магазини сільського споживчого товариства. У 1932 році в селі відкрито пологове відділення, а в 1939 — лікарню на 139 ліжок. Напередодні Великої Вітчизняної війни в неповній середній школі навчалося 518 дітей і працювало 17 учителів. При хаті-лабораторії організували вивчення сільськогосподарської техніки, при клубі працювали драматичний і музичний гуртки, які мали велику популярність серед населення.
Мирну працю отузьких колгоспників, як і всіх радянських людей, перервав напад на нашу країну фашистських полчищ. Багато чоловіків у перші дні війни пішли в Червону Армію й героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. На початку листопада 1941 року німецько-фашистські окупанти захопили Отузи. Всяка спроба опору жорстоко каралася. Проте багато жителів села активно підтримували загони старокримських і феодосійських партизанів, що діяли в лісових і гірських масивах.
Частина місцевих жителів вступила в партизанські загони. Серед них — С. А. Бринцев, уродженець села.
У 1943 році його схопили і стратили гестапівці.
Від німецько-фашистських окупантів село визволили частини Окремої Приморської армії 14 квітня 1944 року. У серпні 1946 року Отузи перейменовано на Щебетовку на честь лейтенанта М. Ф. Щебетова, який героїчно загинув під час визволення села в квітні 1944 року.
Зразу ж після визволення відновили свою роботу сільська Рада і партійна організація. Вони мобілізували трудівників села на відбудову господарства, якому гітлерівські загарбники завдали величезної шкоди. Сади й виноградники перебували в занедбаному стані, були зруйновані гідротехнічні споруди. У жовтні 1944 року тут створено виноградарський радгосп «Коктебель» виноробського комбінату «Масандра». Директором радгоспу було призначено М. А. Македонського — уславленого командира Південного з’єднання партизанських загонів Криму. Він виявився здібним організатором, багато зробив для відбудови й розвитку господарства. 1945 року в радгосп прибула 91 родина переселенців з центральних областей РРФСР, північних районів України та Білорусії.
Партійна організація радгоспу, яка в 1945 році налічувала 15 членів і 2 кандидати в члени ВКП(б), поставила перед трудівниками завдання — не тільки якнайшвидше відбудувати господарство, а й перетворити його на передове. Проявляючи справжній героїзм, робітники трудилися в садах і на виноградниках. Перекопували скам’янілу землю, на коромислах і в корзинах носили перегній, копали на схилах гір канави, щоб затримати дощову воду. Це дало можливість з 241 га виноградників зібрати 560 тонн ягід, тобто по 23,5 цнт з кожного гектара. В березні 1945 року створено спеціальні бригади будівельників, що займалися ремонтом житла.
Вже в 1944 році відновились заняття в Щебетовській неповній середній школі. 1945 року при ній було відкрито вечірню школу. Центром культурно-масової роботи став клуб. 1948 року на кошти радгоспу для клубу придбано піаніно, інструменти для духового оркестру. В художній самодіяльності брали участь 114 чоловік.
На 1946 рік радгосп «Коктебель» мав три виноградарські відділки, механічний і будівельний цехи, винозавод і підсобне господарство. Тут трудилося 463 чоловіка. Держава подала радгоспові допомогу насінням —108,3 тонни зерна.
Під керівництвом комуністів розгорнулося соціалістичне змагання за виконання планів першої післявоєнної п’ятирічки. Робітники радгоспу змагалися з іншими господарствами винкомбінату «Масандра». Комуністи організували також змагання між відділками, бригадами, ланками й окремими робітниками. Однією з його форм став рух гектарників, ініціатором якого була М. О. Бринцева — дружина С. А. Бринцева, закатованого фашистами. Вона разом із своїм старшим сином взяла для обробітку два гектари виноградних плантацій. Почин М. О. Бринцевої підхопили інші виноградарі. На 1 січня 1947 року в радгоспі було 90, а через рік уже 190 гектарників.
Закріплення окремих ділянок виноградних плантацій за робітниками, реконструкція виноградників, підвищення культури землеробства, масове соціалістичне змагання сприяли значному підвищенню врожайності. В 1948 році на деяких ділянках плантацій зібрано 80—100 цнт з гектара, а М. О. Бринцева, що очолила ланку, одержала по 225 цнт. За високі показники 14 членів колективу в 1949 році удостоєно урядових нагород: М. О. Бринцевій присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, орденами й медалями нагороджено М. В. Ніколаєву, Т. І. Щукіну, Є. П. Шуманіну, А. В. Пікову, Є. Я. Нелапіну, А. М. Клименко, Є. Я. Калініну.
Партійна організація, ряди якої поповнили кращі трудівники, передовики виробництва, приділяла велику увагу вивченню й поширенню передового досвіду. 1950 року в Щебетовці створено агрокабінет, а при ньому агрокурси з трирічним строком навчання. 1951 року в селі організовано виставку, яка демонструвала успіхи господарства. Її відвідало понад 7 тис. чоловік з усіх районів Криму. З 1964 року в селищі працює й обласна школа передового досвіду, якою керує двічі Герой Соціалістичної Праці (присвоєно вдруге 1958 року) М. О. Бринцева. В ній підготовлено 2500 майстрів високих урожаїв.
З кожним роком міцніла виробнича база радгоспу. Складні сільськогосподарські машини, полегшуючи працю людей, сприяли підвищенню її продуктивності. Особливу увагу звертали на механізацію трудомістких процесів. У 1959 році бригадир тракторної бригади комуніст Д. А. Сухоборов сконструював плужок, застосування якого дало змогу механізувати міжрядний обробіток виноградників, повністю замінити перекопування вручну. Це дало змогу заощадити 220 тис. крб. на рік і вивільнити 400 чоловік від тяжкої фізичної праці. Механік В. А. Оленко сконструював агрегат для установки шпалерного кілля, що дало 3800 людино-днів економії за рік.
У 1952 році для розширення зрошуваних площ робітники радгоспу приступили до будівництва 4 водозбірних басейнів. Вони вміщують 2 млн. куб. метрів води, що йде на зрошення виноградників і садів. На кінець 1958 року було завершено реконструкцію виноградників. За рахунок освоєння незручних земель площі під виноградниками збільшено до 1176 га, в т. ч. 165 — зрошуваних.
Трудівники радгоспу вирощують 40 сортів винограду, в т. ч. столові — Шабаш, Чауш білий; винні — Конур білий, Аліготе, Ркацителі, Рислінг, мускати. Рекордний урожай винограду — 17 466 тонн, у середньому по 135,1 цнт з гектара, було зібрано в 1969 році. Значного розвитку за останні роки в радгоспі «Коктебель» набуло садівництво. 1970 року в радгоспних садах зібрано 217,6 тонни плодових, 155,1 тонни кісточкових, 6,8 тонни горіхів. У господарстві — 95 автомашин, 83 трактори, багато різного інвентаря. На східній околиці селища розкинулися величезні корпуси механічних майстерень. У радгоспі трудяться 108 шоферів і близько 100 механізаторів. 98 проц. обробітку грунту на виноградниках механізовано. Недалеко від механічних майстерень міститься радгоспний винозавод — велике промислове підприємство, обладнане за останнім словом техніки. Новий винозавод споруджено в 1952 році. Він виробляє коньяки і чудові вина — «Мадера», «Рислінг» тощо. Вино-матеріали відмінної якості дістають від радгоспу заводи шампанських вин багатьох населених пунктів нашої країни.
Ще в січні 1962 року радгоспові «Коктебель» присвоєно звання колективу комуністичної праці. Тут — 1010 ударників комуністичної праці. Колектив не раз демонстрував свої успіхи на Виставці досягнень народного господарства СРСР. У 1957 році його відзначено дипломом пошани ВСГВ, а в 1965 — дипломом 1-го ступеня ВДНГ.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 липня 1966 року за успіхи у виконанні завдань семирічного плану, високі техніко-економічні показники в роботі радгосп «Коктебель» нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Як переможець в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна радгосп удостоєний Ювілейної Почесної грамоти ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Успішно виконав колектив господарства восьмий п’ятирічний план. Особливо відзначився колектив відділка № 1. Середня врожайність винограду становила тут 150 цнт з гектара. Активно включившись у змагання за виконання рішень XXIV з’їзду КПРС. щебетовці взяли високі зобов’язання. 1972 року вони змагалися з виноградарями винрадгоспу «Золота балка». В «Коктебелі» виробництво марочних вино-матеріалів становило в 1972 році 200 тис. декалітрів (при плані 100 тис. декалітрів). За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь славного ювілею Радянської багатонаціональної держави, за рішенням бюро Феодосійського міськкому КП України винорадгоспові «Коктебель» надано почесне право зробити запис у Книзі трудових звершень трудящих Кримської області на честь 50-річчя утворення СРСР. «Коктебель» підтримує дружні зв’язки з колективом радгоспу «Адені» Вірменської РСР, а також з молдавськими виноградарями. За останні роки коктебелівці двічі виїздили знайомитися з досвідом до молдавських виноградарів. 1972 року кримський радгосп відвідали гості я Молдавії.
92 працівників господарства нагороджено орденами й медалями, 500 — медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Орден Леніна вручено 16 трудівникам радгоспу, у т. ч. виноградарям Є. П. Шуманіній, Е. А. Калиниченко, С. О. Пилипенко, бригадирові виноградарської бригади І. С. Лозицькому, 20 — орден Трудового Червоного Прапора, 8 — орден «Знак Пошани». У липні 1962 року в центрі селища встановлено бронзовий бюст бригадира виноградарської бригади, двічі Героя Соціалістичної Праці М. О. Бринцевої. Ця жінка, мати шістьох дітей, здобула глибоку повагу односельців своєю самовідданою працею. Вона — депутат Верховної Ради СРСР, обиралася делегатом XXIII і XXIV з’їздів КПРС, членом обласного комітету партії. Звання Героя Соціалістичної Праці, крім М. О. Бринцевої, удостоєні ще А. В. Пікова, ланка якої в 1951 році зібрала по 130,8 цнт винограду з гектара, бригадир виноградарів А. В. Волосенко, директор радгоспу М. А. Македонський (в 1958 році). У радгоспі створено алею пошани заслужених працівників і ветеранів праці, в Книзі шановних людей радгоспу записані імена кращих трудівників.
На трудовому фронті попереду — комуністи. Партійна організація радгоспу налічує 186 членів КПРС, об’єднаних у 13 цехових організаціях. У комсомольській організації — 178 юнаків і дівчат.
Водночас з розвитком господарства й зміцненням його економіки змінювалося й життя трудівників радгоспу, зростав їхній добробут. У 1969 році середній щомісячний заробіток робітника радгоспу становив 143 крб. Живуть щебетовці в квартирах з центральним опаленням, каналізацією, газом. Майже в кожній — телевізор, радіоприймач. Багато хто має пральні машини, холодильники, мотоцикли, легкові автомобілі. Зараз радгосп щорічно витрачає на будівництво 2,5 млн. крб. Лише в одному 1956 році радгоспові «Коктебель» держава надала кредит на будівництво жител для переселенців у сумі 200 тис. карбованців.
Восени 1948 року сільська Рада розробила план озеленення Щебетовки, за яким передбачено відновлення мигдалевого гаю, закладку розсадника, висадження інжиру, озеленення садиб, дворів, школи й центральної вулиці. У виконання цього плану активно включилася вся громадськість села. 1960 року Щебетовку віднесено до категорії селищ міського типу.
Працює лікарня на 50 ліжок з терапевтичним, дитячим і неврологічним відділеннями (неврологічне відділення обслуговує населення всієї Великої Феодосії).
1951 року на базі семирічки створено середню школу. 1957 року закінчилося спорудження нової триповерхової будівлі Щебетовської середньої школи. Тепер число її учнів досягає 546. У школі працює 35 вчителів. Усі діти навчаються в одну зміну. Працює педагогічний лекторій для батьків.
На початку 1972 року в селищі проживало понад 100 спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою — агрономи, інженери, лікарі, вчителі, економісти; 20 чоловік навчалися заочно в технікумах, 9 — у вузах, 7 випускників місцевої школи радгосп на свій кошт послав на навчання в інститути; 200 робітників і службовців навчаються у вечірній школі.
12 дипломів і ювілейну медаль Т. Г. Шевченка завоювали за останні шість років самодіяльні артисти Щебетовки. Близько 200 учасників художньої самодіяльності виступають на районних, обласних і республіканських оглядах художньої самодіяльності. У 1967 році хорову капелу клубу нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.
До послуг щебетовців — велика бібліотека, фонд якої становить більш як 20 тис. книг. Тисяча мешканців селища є її постійними читачами. Робітники радгоспу одержують щодня понад 3200 примірників газет і журналів. Два побудованих радгоспом ретранслятори забезпечують стійке приймання телевізійних передач. Щорічно в Щебетовці проводяться спартакіади. Спортом тут займаються близько 400 чоловік; працюють спортивні секції, є стадіон.
Питанням подальшого розвитку господарства, культурного будівництва й благоустрою багато уваги приділяє Щебетовська селищна Рада, в складі якої 43 депутати, в т. ч. 25 робітників, 18 службовців, 19 комуністів. У 1973 році бюджет Ради становив 108,1 тис. крб. Ці кошти витрачаються на потреби народної освіти, охорони здоров’я, впорядкування селища.
Щебетовку часто відвідують гості. В серпні 1963 року тут побували Герої Радянського Союзу льотчики-космонавти А. М. Ніколаєв і П. Р. Попович. Нерідко приїздять закордонні делегації. Жителям селища є що показати, є чим пишатися.
Історія Щебетовки — яскраве свідчення великих досягнень нашого народу за роки Радянської влади. Впевнені у своєму завтрашньому дні, щебетовці натхненно трудяться над втіленням у життя величних накреслень Комуністичної партії.
А. О. ГЛАДКОВА, С. Г. КАЩЕНКО