Ялта, Кримська область
Ялта — місто обласного підпорядкування, значний культурний і науковий центр. Розташована на березі відкритої морської бухти, на південному схилі головного пасма Кримських гір, за 79 км на південь від Сімферополя. Порт на Чорному морі, вузол автошляхів, зв’язаний з обласним центром найдовшою в світі гірською тролейбусною лінією (85 км). Населення —66 тис. чоловік. Ялтинській міськраді підпорядковані Алупкинська міська та 7 селищних Рад — Гаспринська, Гурзуфська, Кореїзька, Лівадійська, Масандрівська, Сімеїзька, Фороська (31 населений пункт).
Територія сучасної Ялти заселялася з найдавніших часів. Поблизу міста, зокрема на Ай-Петринській яйлі, виявлено більше 10 поселень доби неоліту й міді. Найвідоміші з них — в урочищі Балин-Коші та біля греблі Сікорського. На території міста знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, поселення і могильник та святилище корінного населення півострова — таврів, які жили в цій місцевості протягом останнього тисячоліття до нашої ери.
Тут, у зручній і мальовничій бухті, з давніх-давен існувало поселення греків-колоністів під назвою Яліта. У VI ст. південне та південно-східне узбережжя Криму належало Візантії. Відтоді на території Ялти збереглися печерна церква VIII—IX ст. і залишки 3 поселень. В одному з них виявлена гончарна піч IX—X ст. в. е. Поблизу водопаду Учан-Су збереглися руїни фортеці XII—XV століть.
Арабський географ XII ст. Ідрізі у своїх працях згадує місто куманів (тобто половців) Галіту чи Джаліту. У XIV—XV ст. Південний берег Криму спершу належав до володінь князівства Феодоро, згодом він потрапив під владу генуезців. За тих часів населений пункт, мабуть, являв собою значне приморське місто, бо генуезці мали тут свого консула й адміністрацію. На італійських географічних картах XIV ст. він зветься Каулітою, Геалітою, Еталітою. З 1475 року Кауліта потрапила у цілковиту залежність від Туреччини. У другій половині XV ст. її поруйнував землетрус. Лише через 70 років місцевість знову заселили греки та вірмени. Очевидно, від того часу за поселенням закріпилася сучасна назва.
У XVI—XVIII ст. Ялта — село Мангупського кадилику Бахчисарайського каймаканства. У ньому постійно перебували турецькі чиновники — збирачі податків та невеликий гарнізон. Через кілька років після вигнання російськими військами турецьких завойовників з Ялти виселено 240 греків, з сусідньої Аутки — 169. Неподалік Маріуполя переселенці заснували нове село Ялту (нині Першотравневого району Донецької області).
На час приєднання Криму до Росії Ялта залишалася невеликим рибальським поселенням, розташованим біля підніжжя Полікуровського пагорба на мисі Святого Іоанна. 1802 року в ньому налічувалося 13 будинків, де жили рибалки й солдати грецького Балаклавського батальйону, що входив до складу прикордонної сторожі. Була церква й карантинна застава. Неподалік, за дві-три версти, розташовувалися ще три невеличкі села: Аутка (після Великої Вітчизняної війни селище Чехове, тепер входить у межі міста), куди повернулася частина виселених у 70-х роках XVIII ст. греків, Дерекой (Ущельне) та Ай-Василь (Василівка). Жителі займалися тютюнництвом і городництвом. Кращі ділянки земель, прилеглих до Ялти, Катерина II подарувала своїм вельможам і генералам, які почали будувати тут палаци, дачі, розводити сади й виноградники.
1837 року Ялті надано статус містечка. Тоді в ньому налічувалося 30 дворів і 130 жителів. Через рік населений пункт став містом і центром повіту. Його розвиткові сприяло будівництво 1832—1837 рр. гравійної дороги від Алушти, що з’єднала Ялту з Сімферополем, а 1848 року — на Севастополь. Місто виростало поблизу моря у глибокій улоговині, утвореній долинами двох річок — Дерекойки та Учан-Су. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років у ньому була єдина вулиця. Рибалки, ремісники селилися в халупах на схилах Полікуровського пагорба. Утворилися перші дві слобідки — Масандрівська й Воронцовська.
Ялта не мала морського порту. Мол, споруджений наприкінці 30-х років XIX ст., зруйнував шторм. Пароплави зупинялися на рейді й тримали зв’язок з берегом за допомогою баркасів, що підходили до дерев’яної пристані — вона стояла на якорях.
Ще 1812 року неподалік Ялти, на околиці села Нікіти, відомий російський ботанік X. X. Стевен заклав Економо-ботанічний сад (нині Державний Нікітський ботанічний сад), який незабаром став центром виноградарства й виноробства в Росії. 1828 року при ньому засновано Магарацьке училище виноградарства й виноробства, перетворене через 40 років на Нікітське училище садівництва й виноробства. На початку XX ст. в ньому налічувалося 90 учнів. Тут викладав один із засновників російського виноробства С. Ф. Охріменко.
Після приєднання Криму до Росії в Ялту приїздили і зробили географічний опис Південного берега Криму російські академіки В. Ф. Зуєв та П. С. Паллас, географ-натураліст К. І. Габліц (70—90-і роки XVIII ст.), академік П. І. Кеппен, швейцарський натураліст і археолог Ф. Дюбуа де Монпере. 1802 року в Ялті побував письменник, академік П. І. Сумароков. У вересні 1820 року проїздом з Гурзуфа в Бахчисарай Ялту відвідав О. С. Пушкін, у червні 1825 року — О. С. Грибоедов.
3 60-х років XIX ст. місто починає розвиватися як курорт. На Південному березі
Криму царська родина й придворна знать будували палаци й вілли. Заповзятливі ділки, скуповуючи маєтки в поміщиків, відкривали пансіонати, готелі, курортно-лікувальні заклади. Протягом літнього сезону в Ялті вирувало життя, а коли курортники виїздили, багато крамниць закривалося, місто ставало тихим, провінціальним.
Чимала заслуга у розвитку Ялти як першого в Росії кліматичного курорту належить видатним російським лікарям С. П. Боткіну і В. М. Дмитрієву. С. П. Боткін першим став направляти сюди хворих на туберкульоз і людей із захворюваннями дихальних шляхів. За його порадою 1867 року до Ялти приїхав лікуватися, а потім оселився і прожив у ній 35 років В. М. Дмитрієв — відомий російський кліматолог, бальнеолог і фтизіатр. Російське географічне товариство присудило В. М. Дмитрієву срібну медаль за оригінальну працю «Нариси кліматичних умов Південного берега Криму», видану 1890 року. Перший у Криму лікувальний заклад — Чукурларська кліматична станція, заснована лікарем М. П. Ограновичем,— проіснував лише 3 роки (з 1884 до 1887). 1900 року у приватному будинку в Аутці Ялтинське благодійне товариство за участю А. П. Чехова, Л. М. Толстого і О. М. Горького збудувало пансіон «Яузлар» на 20 місць. 1903 року на його базі створено санаторій на 45 ліжок (тепер ім. А. П. Чехова). До 1915 року в місті працювали платні курортні заклади: 5 благодійних санаторіїв на 169 ліжок, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз, 3 приватні санаторії, 14 готелів на 800 номерів, понад 50 пансіонів. 1916 року відкрито Ялтинський клінічний туберкульозний інститут. У Ялті працювали лікарі Ф. Т. Штангеєв, який написав капітальну працю «Лікування легеневого туберкульозу в Ялті», С. Я. Єлпатьєвський (російський письменник-публіцист), О. М. Алексій, фтизіатр І. Н. Альтшуллер — один із засновників міжнародної ліги боротьби з туберкульозом, який лікував А. П. Чехова і Л. М. Толстого.
Великих промислових підприємств у Ялті не було, дрібні ж працювали для задоволення потреб курорту. Розвивалися ремесла. До кінця 1861 року тут налічувалося 47 ремісників, у т. ч. пекарі, кравці, шевці та мулярі. У двох долинах, що прилягали до Ялти, були фруктові сади й виноградники. Жителі орендували у сусідніх поміщиків землю під городи та посіви тютюну.
1904 року на 4 невеликих фабрично-заводських підприємствах працювало 55 робітників, у 59 ремісничих — 620. Того ж року споруджено електростанцію (потужність її двигунів 1910 року становила 700 кінських сіл). Ще 1870 року при Магарацькому винопідвалі почала працювати енохімічна лабораторія. Під керівництвом відомих виноробів А. П. Сербуленка, О. Є. Саломона, С. Ф. Охріменка і М. О. Ховренка тут створювалися еталони високоякісних російських десертних вин.
Напередодні першої світової війни стали до ладу тютюнова фабрика, два вапняні заводи, три заводи штучних мінеральних вод і льоду. Транспортне обслуговування здійснювало агентство Російського товариства пароплавства і торгівлі. Місцевий флот складався з двох невеликих парових катерів. Діяла поштово-телеграфна контора.
Щороку у великі землевласницькі господарства Ялти та її околиць прибувало багато наймитів і сезонних робітників. Так, 1900 року в місті зареєстровано 3610 прийшлих робітників. Особливо виснажливою була праця на тютюнових плантаціях. Тут працювали дівчата, що приїздили з Північної Таврії, Катеринославської, Харківської, Полтавської і Воронезької губерній. Серед них п’яту частину становили дівчатка віком до 15 років.
У роботі «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін вказував, що «становище на тютюнових плантаціях найтяжче». Робочий день тривав 16—18 годин. Вночі батрачки зривали тютюнові листки, а вдень нанизували їх, а також виривали бур’ян. За роботу протягом літнього сезону (звичайно я травня до вересня) чоловіки одержували всього 45—65 крб., жінки — 30—40 крб. Жили сезонники найчастіше в тісних бараках. Інколи приміщення, де оброблявся тютюновий лист, правили одночасно за житло.
Жорстока експлуатація штовхала трудящих на шлях боротьби проти гніту й насильства. Дедалі частіше вони переходили від економічних вимог до політичних, засуджували поліцейський терор у Ялті, що різко посилювався під час приїздів царя, коли з міста сотнями виселялися «підозрілі».
1900 року в Ялті виникла соціал-демократична організація, керівником якої став Г. В. Зуєв. Ялтинським соціал-демократам належала велика заслуга у зміцненні зв’язків кримських організацій з ленінською «Искрой».У місті було кілька явок агентів газети та адрес для листів. Весною член Ялтинського комітету РСДРП М. Д. Нагловський організував при Нікітському училищі садівництва й виноробства гурток, який прийняв іскрівську програму. 1 травня 1902 року в місті, робітничих слобідках і в навколишніх царських маєтках були розповсюджені соціал-демократичні прокламації, звернені до ялтинських робітників. Як писала «Искра», прокламації спричинили в Ялті величезне збудження. Поліція й жандармерія, провівши в місті обшуки, заарештували 60 робітників. У Ялтинському повіті поширювалися газета «Искра», брошура В. І. Леніна «До сільської бідноти» та стаття «Революційний авантюризм», а також інші революційні брошури й прокламацій. Весною 1904 року царська охранка вистежила місце зберігання заборонених друкованих видань і вилучила 136 примірників «Искры», номер марксистського науково-політичного журналу «Заря», чотири брошури відомого революціонера-народника С. М. Степняка-Кравчинського.
Незабаром після початку першої російської буржуазно-демократичної революції, 13 березня 1905 року, в Ялті відбулася політична демонстрація. Демонстранти розгромили поліцейський участок, випустили ув’язнених з тюрми, а її приміщення спалили. 16—17 жовтня 1905 року було проведено загальний страйк трудящих міста під лозунгом солідарності з страйкуючим пролетаріатом Росії.
У дні Грудневого збройного повстання в Москві Ялтинський комітет РСДРП випустив прокламацію «До громадян міста Ялти», яка закінчувалася закликом: «Хай живе збройне повстання!», і розповсюдив її серед ялтинських портових робітників. Відбулося кілька сходок сільськогосподарських робітників. 1 травня 1906 року в Ялті знову відбулися демонстрації та маївки, влаштовувалися мітинги, під час
яких трудящі співали «Марсельєзу», несли червоні прапори. У ці роки Ялта майже весь час перебувала на становищі надзвичайної охорони. «Підозрілих» заарештовували й висилали за межі губернії. Погромники з «Союзу російського народу» та поліція створили в місті обстановку жорстокого терору. Соціал-демократична організація пішла в підпілля.
У другій половині XIX ст. досить швидко зростає населення міста. Якщо 1861 року тут жило лише 364 чоловіка, то наприкінці століття — вже 13 155 чоловік. За соціальним складом воно було досить строкатим: селян — 5328, міщан — 4277, дворян — 1156, іноземних підданих — 1620, купців — 261, духовенства —89, інших станів — 424 чоловіка. 1913 року населення вже перевищувало 31 тис. чоловік. Але на виборах до міської думи мали право голосу тільки 554 найбагатші жителі, до думи обиралося близько 40 гласних (переважно великі домовласники й дачовласники)2. 1914 року утворено Ялтинське градоначальство.
1910 року площа міста досягла 465 десятин, у т. ч. заселена — 763,2 тис. кв. сажнів. Вздовж морського берега будувалися готелі, приватні пансіонати, дачі, модні крамниці, ресторани, кафе. У низині, під горою, ліпилися житла трудового люду з земляними долівками. Східними і західними межами міста стали царські удільні маєтки «Масандра» й «Лівадія». 1910 року в Ялті було 1842 житлові будинки (у т. ч. 1430 мурованих). Протяжність вулиць становила 32 версти, з них забрукованих тільки 0,4. Центр міста освітлювався ліхтарями. Лише три вулиці були обсаджені деревами. У 1888—1898 рр. збудовано новий водогін, але він полегшив становище не надовго. Будівництво каналізації розпочалося 1886 року.
Хоч Ялта була містом-курортом, медичне обслуговування населення залишалося на дуже низькому рівні. Земська приймальна палата на 10 ліжок, міська амбулаторія і земська міська лікарня на 30 ліжок (число місць у ній 1914 року збільшилося до 50), крім міста, обслуговували 7 найближчих селищ. 1914 року тут працювали 6 лікарів, 4 фельдшери та 2 акушери. Але тисячі жителів, особливо трудовий люд, не мали змоги її одержати через дорожнечу.
Наприкінці XIX ст. 48,3 проц. жителів Ялти не знали грамоти. 1914 року в місті працювали дві гімназії (засновані 1876 року), комерційне училище (при ньому — курси бухгалтерії) та дев’ять нижчих навчальних закладів, у т. ч. Аутська реміснича школа (відкрита 1880 року)4. Працювали дворічні вищі курси садівництва й виноградарства. На всю Ялту було дві читальні й чотири платні бібліотеки, два клуби й народний будинок, чотири кінематографи. Театр із залом на 450 глядачів відкрився у липні 1896 року.
Відділення Кримсько-Кавказького гірничого клубу, утворене на початку 90-х років у Ялті, організувало 1893 року виставку, що перетворилася згодом у природничо-історичний музей (тепер краєзнавчий). У Ялті також працювали Південнобережне лісництво, Ай-Петринська метеорологічна станція, медичне товариство, товариство сільського господарства.
Друга половина XIX — початок XX ст. пов’язані з перебуванням у Ялті багатьох видатних представників російської та української літератури, мистецтва, науки, передової громадської думки.
З Ялтою тісно пов’язані життя та діяльність талановитого українського поета-демократа С. В. Суданського, який з червня 1861 року, працюючи тут повітовим земським лікарем, безкоштовно лікував бідняків, допомагав їм продуктами. Землю своєї садиби він передав під міський фонтан. На старому Масандрівському кладовищі, де похований поет, через 20 років його шанувальники поставили скромний пам’ятник, а також уперше видали сім книжок його віршів і гуморесок.
Під час свого перебування в Ялті 1876 року великий російський поет-демократ М. О. Некрасов написав четверту частину поеми «Кому на Русі жити добре» і вірш «Вгамуйся, моя музо завзята».
Видатна українська поетеса Леся Українка вперше відвідала Ялту 1890 року. У 1897—1898 рр. вона прожила в місті понад рік. Вірші, написані в Криму і на кримські теми, поетеса об’єднала у два цикли — «Кримські спогади» та «Кримські відгуки». У 1907—1908 рр. Леся Українка жила у Балаклаві та Ялті. Тоді вона написала ряд віршів, працювала над драматичними творами, закінчила поему «Кассандра».
Тричі в різний час бував у Ялті Л. М. Толстой. У 1895—1896 рр. приїздив сюди М. М. Коцюбинський.
Влітку 1879 року в міському театрі і в залі готелю «Росія» виконував свої твори М. П. Мусоргський. У 1874, 1881 і 1893 рр. бував у Ялті М. А. Римський-Корсаков. З літа 1871 року й до останніх днів життя (1873 року) тут жив російський художник-пейзажист, учень І. І. Шишкіна — Ф. О. Васильєв, який проникливо змалював красу кримської природи, написавши у Ялті картини «Дорога в Криму», «У Кримських горах», «Пейзаж з двома постатями біля джерела», «Прибій хвиль». У місті відбулася зустріч Ф. О. Васильєва з основоположником вітчизняного мариністичного живопису І. К. Айвазовським.
З Ялтою пов’язані важливі етапи життя й діяльності О. М. Горького та А. П. Чехова. О. М. Горький уперше відвідав Ялту 1891 року під час мандрування по Росії, потім — у 1897, 1899, 1900—1902, 1903—1905 і 1916 рр.. 1903 року на зустрічі з ялтинськими революціонерами він читав «Пісню про Буревісника». Тут письменник працював над багатьма творами: писав повість «Фома Гордєєв», оповідання, статті, спогади, доопрацьовував п’єси «Діти сонця», «Дачники» та ін. За дорученням В. І. Леніна у Ялті в квітні 1905 року О. М. Горький і В. Д. Бонч-Бруєвич радилися з приводу створення за кордоном партійного видавництва. О. М. Горький звернув увагу на учня ялтинської гімназії С. Я. Маршака, який почав писати вірші у ранньому віці. У 1904—1906 рр. С. Я. Маршак жив у родині письменника в Ялті. У Ялтинський період О. М. Горький зблизився з А. П. Чеховим, який уперше приїхав сюди 1888 року, а з 1898 року Ялта стала його постійним місцем проживання. На околиці міста, у селі Аутці, А. П. Чехов придбав невелику ділянку землі й 1899 року поставив будинок: Тут він написав оповідання й повісті «Нудна історія», «Студент», «Душенька», «В яру», «Дама з собачкою», п’єси «Три сестри», «Дядя Ваня», «Вишневий сад» та інші.
Весною 1900 року трупа Московського Художнього театру приїздила до Ялти, щоб показати А. П. Чехову постановку його п’єс. Театр дав вісім спектаклів, у т. ч. «Чайку» й «Дядю Ваню». Після смерті А. П. Чехова на чеховську «Білу дачу», як і раніше, приїздили друзі. Кожного літа бувала його дружина, російська актриса О. Л. Кніппер-Чехова (згодом народна артистка СРСР). Оселилася у чеховському будинку разом з матір’ю сестра письменника М. П. Чехова. Вона займалася літературною діяльністю, пов’язаною з вивченням творчості брата, підготувала шеститомне видання його листів, першого ж року після смерті письменника відкрила для відвідувань будинок Чехова. Але до Великої Жовтневої соціалістичної революції він не був офіційно визнаний музеєм. Царський уряд не вважав за потрібне хоч би частково фінансувати його утримання.
У місті жили й працювали російський композитор В. С. Калінніков, який створив тут свої кращі твори (у т. ч. лірико-епічну 1-у симфонію), білоруський поет М. А. Богданович, поет А. М. Майков, скульптор С. Д. Меркуров, згодом народний художник СРСР, письменники М. Г. Гарін-Михайловський, К. М. Станюкович, С. О. Найдьонов, театральний діяч Л. А. Сулержицький, актриса М.М. Єрмолова. Композитор О. О. Спендіаров жив і творив у Ялті з 1901 до 1914 рр. Він провадив велику музично-громадську діяльність, диригував симфонічним оркестром, створив у Ялті баладу «Рибалка й фея» (на слова поеми О. М. Горького), дві серії сюїти «Кримські ескізи», пісню «Могила Агасі» тощо. О. О. Спендіарова часто відвідували композитор М. М. Амані та вірменський художник В. Я. Суренянц. Останні одинадцять років свого життя в Ялті прожила відома оперна актриса Е. К. Мравіна (Мравінська). У неї гостювала молодша сестра О. М. Коллонтай, пізніше професіональна революціонерка, радянський дипломат.
Тут жив і працював О. Л. Бертьє-Делагард — відомий російський учений, спеціаліст у галузі археології та історії, нумізматики й епіграфіки Криму, а також військовий інженер-будівельник. Під його керівництвом протягом 1880— 1892 рр. в Ялтинському порту збудовано, а пізніше значно подовжено кам’яний мол. Бібліотека О. Л. Бертьє-Делагарда під назвою «Тавріка», що налічує близько 40 тис. томів, зберігається у Кримському обласному краєзнавчому музеї.
З початком першої світової війни, незабаром після вступу в неї Туреччини на боці Німеччини, Ялта опинилася у прифронтовій зоні. Війна тяжко відбилася на становищі народних мас. Багато безробітних за шматок хліба працювали по 18 годин на добу на виноградних і тютюнових плантаціях. Водночас ялтинський курорт переповнювали багачі, що марнували життя, витрачали гроші на розваги.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Ялті створено повітову Раду робітничих і солдатських депутатів. 24 червня 1917 року почали виходити «Известия Ялтинского Совета рабочих и солдатских депутатов». Більшість у Ялтинській Раді становили представники есерів і меншовиків. Вони діяли в контакті з міською й земською управами, які цілком підтримували Тимчасовий уряд і його комісара по Ялтинському градоначальству й повіту. Діяв орган влади Тимчасового уряду — комітет громадської безпеки. З березня 1917 року в місті почали створюватися профспілки, але керівництво в них також захопили есери й меншовики.
У квітні спалахнув страйк швейників, які вимагали запровадження восьмигодинного робочого дня й підвищення заробітної плати. Його очолив більшовик Ю. І. Дражинський (1. М. Ашевський). На початку червня страйкували складачі з друкарень — протягом восьми днів у місті не виходила жодна газета.
Влітку 1917 року в складі об’єднаної Ялтинської соціал-демократичної організації виникла більшовицька група, ядром якої стали звільнені з в’язниць після Лютневої революції політкаторжани й засланці, які прибули сюди для лікування. Значна частина їх мешкала в Аутці, де влаштовувалися збори, бесіди з робітничою молоддю, обговорювалися чергові завдання організації. Серед них був Я. Ю. Тарвацький— польський робітник-металіст, революціонер з 1898 року. Він став організатором і першим керівником Ялтинської більшовицької організації, що оформилася наприкінці вересня 1917 року. Було обрано комітет РСДРП(б) у складі 7 членів і 2 кандидатів, головою його був професіональний революціонер Я. С. Булевський.
З радістю зустріли трудящі Ялти звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, ленінські декрети про мир і землю. 4 листопада 1917 року відбулися урочисті збори міської партійної організації.
На них з промовами виступили Я. С. Булевський, Я. Ю. Тарвацький та інші більшовики. Для підготовки збройного повстання наприкінці листопада 1917 року більшовики створили військово-революційний комітет.
В останніх числах грудня більшовицька організація скликала мітинг, на якому були присутні близько 500 робітників і солдатів. У прийнятій резолюції висувалися вимоги негайного втілення в життя декретів Ради Народних Комісарів, створення фонду допомоги безробітним, переобрання міської думи, закриття контрреволюційної газети «Ялтинский голос», видання робітничої соціалістичної газети тощо. Наприкінці грудня військово-революційний комітет сформував загін Червоної гвардії, у якому налічувалося близько 200 чоловік. Вороги Радянської влади (тікаючи з центральних районів країни, на Південному березі скупчилося багато капіталістів і поміщиків, царських чиновників, офіцерів та генералів), меншовики та есери, що перейшли на їх бік, всіляко підтримували контрреволюційну Таврійську губернську «Раду народних представників». Активізували свою діяльність і татарські буржуазні націоналісти.
З січня 1918 року вони, спираючись на дислокований у Ялті татарський ескадрон, оголосили про перехід влади до мусульманського комітету. їх підтримали контрреволюційні офіцери. Почалися розправи, обшуки й переслідування.
Більшовики звернулися по допомогу до революційних моряків Чорноморського флотуй трудящих Севастополя, де вже була встановлена Радянська влада. 8 січня 1918 року пізно ввечері у Народному будинку відбулися збори більшовиків, солдатів — членів «Спілки фронтовиків» — і робітників. Я. С. Булевський, що їздив до Севастополя на переговори, повідомив присутніх про рішення партійного комітету негайно розпочати збройне повстання. Опівночі в Ялту прийшов з Севастополя революційний міноносець «Гаджибей» з десантом у складі 200 матросів та зброєю для червоногвардійців. Тієї ж ночі червоногвардійці й матроси-десантники роззброїли офіцерів у Масандрівських казармах, дві комендантські роти солдатів, заарештували коменданта, захопили пошту й телеграф, роззброїли команду т. зв. ескадронців, що охороняли Лівадійський палац. До ранку Ялта була в руках повсталих.
Але «Кримський штаб» надіслав ескадронцям та білогвардійцям підкріплення. 11 січня чотири ескадрони мусульманських військ намагалися захопити місто. Та до Ялти з революційного Севастополя підійшли міноносці «Керчь», «Гневный», «Счастливый». Революційний загін, що прибув на міноносці «Керчь», очолювали член Севастопольського ревкому матрос П. І. Андрющенко, комісар В. А. Ігнатенко, помічник комісара флотилії матрос К. Вагул, член Центрального комітету Чорноморського флоту С. І. Фролов. На «Счастливом» невеликим загоном моряків командував А. І. Толстой, комендант Севастопольської фортеці. З Севастополя до Ялти вилетів бойовий гідроплан під командуванням льотчика І. Ремезюка. Бої за Ялту закінчилися 16 січня 1918 року цілковитою перемогою моряків і червоногвардійських загонів. Влада перейшла до рук військово-революційного штабу у складі 17 чоловік — представників від севастопольських моряків, ялтинських червоногвардійців, лазаретних солдатів і Севастопольського ревкому.
Ялтинський ревком, створений 24 січня, очолив моряк, комуніст з 1912 року В. А. Ігнатенко, згодом голова Ялтинської Ради. Незабаром відбулися вибори до Ялтинської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. У березні обрано повітову Раду селянських і поселянських депутатів. їй підпорядковувалося шість волостей. Міська дума була ліквідована. Ради енергійно приступили до налагодження господарського, фінансового й продовольчого становища: було зібрано накладену на буржуазію контрибуцію у сумі 20 млн. крб., введено нормовану видачу продуктів харчування, націоналізовано палаци й дачі аристократів, будинки буржуазії. Краще житло надавалося трудящим. Сімферопольський ревком організував продовольчу допомогу населенню Ялти. У другій половині січня 16 тис. пудів борошна, через деякий час — ще два вагони було надіслано з Керчі.
Більшовики Ялти (на початку 1918 року їх налічувалося понад 100)2 велику увагу приділяли зміцненню радянського апарату, очищенню його від антирадянських елементів, боротьбі з контрреволюцією. Відкрилися вечірні класи і школи грамоти при них, політехнікум, в яких навчалися солдати й робітники. Особливу турботу виявлено про пам’ятники культури, мистецтва, музеї, бібліотеки, зокрема організовано охорону бібліотеки й колекції вченого і краєзнавця О. Л. Бертьє-Де-лагарда.
У зв’язку з загрозою окупації півострова німецькими загарбниками Ялтинська партійна організація готувалася до оборони.В місті за постановою повіткому партії було створено численний, добре озброєний червоний загін. Командиром його було призначено комісара у продовольчих справах, керівника повстання саперів у Києві 1905 року Б. П. Жаданівського. 27 квітня 1918 року в бою з німецькими окупантами він загинув.
30 квітня 1918 року Ялту захопили кайзерівські війська. Під захистом німецьких багнетів сюди знову посунула буржуазія, колишні царські генерали, реакційний набрід. З перших же днів окупанти встановили режим терору, спрямований проти всіх, хто співчував більшовикам. Одночасно з іноземними окупантами до міста вступив загін татарських націоналістів, який вчинив криваву різанину. Кайзерівці захопили призначені для міст Криму запаси хліба, вивозили до Німеччини фрукти, вина, тютюн, коштовності, твори мистецтва, дорогоцінні прикраси.
Боротьбу трудящих проти іноземних загарбників і контрреволюції очолили більшовицька підпільна організація, а також молодіжна група.
Після відступу з Криму німецьких окупантів у листопаді—грудні 1918 року до Ялти вдерся великий загін білогвардійського «добровольчого» полку. Через деякий час до порту підійшли два французькі крейсери, військові кораблі Англії, США, Греції, Італії та інших капіталістичних країн. Економічне життя міста було паралізоване. Зростало безробіття. За найменший опір окупанти та їх поплічники розстрілювали. Було розгромлено Ялтинську партійну організацію. Але боротьба трудящих не припинялася. 29 березня 1919 року на англійському есмінці розповсюджувалися антивоєнні листівки англійською мовою.
12 квітня 1919 року частини Червоної Армії визволили місто. Ялтинський повітовий військово-революційний комітет, створений 13 квітня, ухвалив узяти владу до своїх рук у всьому Ялтинському повіті. 26 квітня сформувалася Ялтинська партійна організація, у травні — міська комсомольська. Ревком здійснив націоналізацію банків і наклав на буржуазію міста й повіту контрибуцію у розмірі 5 млн. крб. Усі національні (колишні удільні) й націоналізовані маєтки перейшли до відання комісаріату національних маєтків при Ялтинському ревкомі. На підприємствах діяло 32 профспілки. Ревком взяв на облік усі вільні будинки, квартири, зменшив квартирну плату трудящим на 20—30 проц., націоналізував готелі, власники яких втекли.
До червня 1919 року вдалося відкрити лазарет-санаторій. Було взято під охорону приватні бібліотеки й твори мистецтва. Книжки звозилися до центральної бібліотеки для розподілу між бібліотеками при робітничих клубах. Почали виходити дві газети. 4 травня 1919 року Сімферопольський ревком оголосив будинок А. П. Чехова національним надбанням. М. П. Чехову призначили довічною хранителькою будинку.
Але 25 червня 1919 року Ялту захопили денікінці. До молу знову підійшли англійські військові кораблі. Білогвардійський терор супроводжувався диким розгулом реакційних сил. Ялтинська в’язниця була переповнена.
На початку 1920 року на нелегальних зборах у місті створено підпільний комітет більшовицької партії та ревком на чолі з П. М. Ословським, якого ще в серпні 1919 року відрядив сюди ЦК партії. Через санітарку лікарні О. Череватенко більшовики здійснювали зв’язок з командуванням кримських партизанів. Діяла також молодіжна підпільна група. У ніч на 5 липня 1920 року контррозвідка заарештувала 18 підпільників. На світанку 12 вересня 1920 року Я. Бронштейн, О. Череватенко, М. Любич, Ю. Задорожний, Ф. Трофимов і В. Кисельов були розстріляні поблизу Ялти у Чекурларській балці (через декілька років на місці їх загибелі комсомольці міста встановили обеліск). Але боротьба проти ворога не припинялася. 15 листопада 1920 року частини Першої Кінної та 6-ї армій визволили Ялту. Наступного дня командуючий Першою Кінною армією С. М. Будьонний і член реввійськради армії К. Є. Ворошилов повідомляли В. І. Леніну: «…Зараз одержано телеграму з Ялти про утворення там ревкому. У місті встановлюється революційний порядок». Розгорнув роботу Ялтинський ревком.
Повітовий партійний комітет, створений через п’ять днів після визволення міста, здійснив облік і перевірку членів партії. У міській партійній організації на 17 грудня 1920 року перебувало 43 члени партії та 13 кандидатів у члени партії.
Приступаючи до відбудови господарства міста, партійна організація зіткнулася з величезними труднощами. Майже всі заводи і фабрики, за винятком окремих майстерень та невеликих підприємств, стояли через відсутність сировини й палива. Красноармійський ревком (з 20 січня до серпня 1921 року Ялта називалася Красноармійськом) здійснив реєстрацію усіх кваліфікованих робітників, інженерів і техніків. Уже в січні 1921 року курортне управління організувало кравецько-швацьку, взуттєву, деревообробну, матрацну, бляхарську, слюсарно-ковальсько-механічну майстерні. Введення в дію електростанції дало змогу електрифікувати курортні райони Південного берега.
До кінця відбудовного періоду в Ялті стали до ладу хімічний завод, друкарня, кінофабрика. Рибалки об’єдналися у кооперативне рибопромислове товариство «Ялтрибалка». Велику роботу щодо відновлення народного господарства вели профспілки. У жовтні 1921 року повітове профбюро об’єднувало майже 5,5 тис. членів профспілок, серед них — 172 члени РКП(б), 9 кандидатів у члени РКП(б) і 22 комсомольці. У міському споживчому товаристві «Товариш» налічувалося близько тисячі членів.
В місті відчувалася гостра нестача продовольства й промислових товарів. Становище ще більше погіршилося через неврожай 1921 року. За вказівкою обкому партії опродком Криму відправив до Ялти 4 тис. пудів хліба. Розподілялися пайки, видані Центральною комісією робітничого постачання. Велику допомогу партійним і радянським органам Ялти у боротьбі з голодом подали голова ВЦВК й голова Центральної комісії допомоги голодуючим М. І. Калінін та голова ЦВК Рад України Г. І. Петровський. Незважаючи на тяжке продовольче становище в країні, населенню Ялти було відпущено 50 тис. пудів борошна. Відкривалися їдальні. У березні 1922 року з Новоросійська до Ялти прибув пароплав з італійською соціалістичною місією допомоги голодуючим, який доставив 1800 пудів продовольчих вантажів.
Налагодження господарського й культурного життя міста гальмували наскоки банд колишніх білогвардійців, махновців і татарських буржуазних націоналістів, які переховувалися в горах. Боротьбу проти бандитизму очолила четвірка: секретар повіткому партії, голови ревкому й НК, воєнком. Діяли загін особливого призначення й політгрупа. До кінця 1922 року околиці Ялти були очищено від бандитів.
На початку 1926 року в місті налічувалося 18,7 тис. жителів. У відання міськкомунгоспу перейшли житлові будинки, електростанція, водогін, будівельно-ремонтна майстерня та інші комунальні підприємства, 709 торговельних закладів. Став до ладу новий водогін від Масандрівського джерела. Особлива увага приділялася охороні здоров’я. У 1925-1926 рр. мережа медичних закладів міста складалася з трьох лікарень — центральної (75 ліжок), інфекційної (40 ліжок), пологового будинку (20 ліжок), поліклініки, чотирьох амбулаторій. Працювали 8 дитячих садків. У 1923 році М. О. Семашко і Д. І. Ульянов стали організаторами першого в Криму протитуберкульозного диспансера.
З перших днів встановлення Радянської влади партійна організація розгорнула боротьбу за суцільну письменність та піднесення рівня культури широких народних мас. Уже 1922 року в повіті було 94 школи першого і 6 — другого ступеня, які охоплювали 60 проц. дітей шкільного віку. 16 шкіл для дорослих відвідувало 1100 чоловік. У 1925/26 навчальному році в Ялті налічувалося 9 шкіл першого ступеня (в них 1414 учнів, тобто 85 проц. дітей шкільного віку), 4 школи другого ступеня й семирічні (1168 учнів), вечірня школа для дорослих підвищеного типу (60 чоловік), школа селянської молоді (30 учнів), 3 школи професійної освіти (209 учнів), 5 дитячих будинків. Працювали 2 технікуми: південних спецкультур та педагогічний. Відбудовувалися культурно-освітні заклади, 1921 року при повітовому ревкомі створено відділ політичної освіти, який відав клубами, бібліотеками, театрами тощо. Відкрився народний університет. У центральному робітничому клубі ім. В. І. Леніна, у робітничих клубах ім. К. Лібкнехта й Р. Люксембург читалися лекції на різноманітні теми. Працювали перший Радянський показовий театр, 6 районних бібліотек, кілька кінематографів, цирк. У Ялті виходили газети «Известия Ялтинского ревкома», «Красноармейская правда», «Красная Ялта» (1922 рік), з 1924 року «Маяк Коммуны» — орган Севастопольського й Ялтинського райкомів партії і виконкомів Рад.
Ялтинська кінофабрика після визволення Криму від врангелівців була націоналізована й передана Кримнаркомосом в оренду Всеукраїнському фотокіноуправлінню. У 1922—1924 рр. вона випустила чимало відомих кінокартин: «Остання ставка містера Енніока» за оповіданням О. С. Гріна, «Поєдинок» (режисер В. Р. Гардін), «Трипільська трагедія» (режисер А. Д. Онощенко) тощо. У фільмі «Остап Бандура» знімалася у невеликій ролі народна артистка УРСР М. К. Заньковецька. Режисерами на фабриці працювали В. Р. Гардін (з 1947 року — народний артист СРСР) і П. І. Чардинін (Красавчиков). Змонтований В. Р. Гардіним за матеріалами кінохроніки фільм «Великий Жовтень» вийшов до 5-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Реввійськрада РРФСР високо оцінила фільм і винесла подяку ВУФКУ.
Винятково важливе значення для розвитку міста мав підписаний В. І. Леніним декрет Ради Народних Комісарів РРФСР «Про використання Криму для лікування трудящих». Наказами від 14 і 25 грудня Кримревком накреслив заходи щодо перетворення Криму на всеросійську здравницю, а Ялтинський район оголосив курортною (лікувальною) місцевістю загальнодержавного значення. Наприкінці грудня 1920 року до Ялти прибули нарком охорони здоров’я РРФСР М. О. Семашко та повноважна комісія Раднаркому РРФСР для організації охорони палаців, готелів, колишніх приватновласницьких дач, придатних для лікувальних закладів—санаторіїв та будинків відпочинку. Курортне управління взяло на облік у Ялті 65 будівель, у т. ч. 24—під санаторії і 41—під будинки відпочинку. Перша група хворих і відпочиваючих — колишні політкаторжани, поранені учасники штурму Перекопу — прибула в січні 1921 року, тобто через два місяці після визволення Криму від врангелівців. 20 лютого в місті відбулося урочисте засідання, присвячене відкриттю всеросійської здравниці. 1925 року тут працювало 8 санаторіїв (близько 600 ліжок), 4 пансіонати і курортна поліклініка (близько 400 ліжок). 9 будинків відпочинку (близько 450 ліжок). За рішенням Радянського уряду створено наукові курортно-медичні установи: протитуберкульозний інститут (січень 1922 року) і клімато-фтизіатричний інститут ім. М. О. Семашка.
Великі й складні завдання постали перед трудівниками Ялти в період соціалістичної індустріалізації. Ще на початку 30-х років переважну кількість підприємств тут становили дрібноремісничі та кустарні. 1932 року було 7 промартілей, механічний і льодоробний заводи, столярно-оббивна, панчішно-трикотажна майстерні тощо. До кінця 30-х років у промкомбінаті діяло п’ять цехів: швацький, механічний та ін. В економіці Ялти значну роль відігравали підприємства, що працювали на місцевій сировині. 1930 року став до ладу ферментаційний завод (для штучного бродіння тютюну), 1934 року — морзвіррибозавод, що випускав медичний риб’ячий жир, копчену й солону рибу різних сортів, 1936 року — комбінат будівельних матеріалів, 1939 року — молокозавод, механізований хлібозавод потужністю 22 тонни хліба на добу й завод безалкогольних напоїв. Збільшилася потужність електростанції, було прокладено високовольтну лінію електропередачі Севастополь — Ялта. Якщо в 1927—1928 рр. на великих промислових підприємствах міста було зайнято тільки 92 робітники, то 1940 року — понад 11003. 1929 року на базі товариства «Ялтрибалка» організовано риболовецький колгосп «Пролетарський промінь».
Згідно з рішенням ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 26 липня 1936 року «Про виробництво радянського шампанського, десертних і столових вин «Масандра» створено вино-комбінат «Масандра», до якого увійшло 8 виноградарських радгоспів, 5 винозаводів, завод виноградних соків, 17 підприємств первинного виноробства. 1939 року ними вироблено понад 824 тис. декалітрів вина, у той час як 1913 року виноробські підприємства Південного берега дали лише 110 тис. декалітрів. Підвищилася якість вина. Напередодні Великої Вітчизняної війни здано в експлуатацію першу чергу будівництва найбільшого в СРСР Масандрівського винозаводу потужністю мільйон декалітрів вина.
Такі галузі промисловості Ялти, як виноробство, переробка тютюну й ефіро-олійних культур набули всесоюзного значення.
У торговельній мережі міста 1940 року налічувалося 70 крамниць і 3 їдальні. Поліпшувалося транспортне обслуговування населення. Ялтинський морський порт поповнився новими пасажирськими суднами. Перевезення пасажирів збільшилося до мільйона чоловік на рік. 1936 року завершилося будівництво великого морського вокзалу. 1936 року морем та сушею перевезено майже 2 млн. пасажирів. Між Севастополем та Ялтою щогодини курсували автобуси. У Ялті діяли радіовузол, телефонна станція, пошта.
Значна робота щодо реконструкції міського господарства та поліпшення благоустрою міста розгорнулися у другій половині 20-х років. Лише у 1926—1927 рр. в цю справу вкладено 4 млн. крб. Наприкінці 1925 року всі комунальні підприємства об’єднано у трест «Електровод». Ремонтувалися будинки, водогін, тротуари вкривалися асфальтом і озеленювалися вулиці, гасові ліхтарі замінювалися електричними. Створено розсадник декоративних рослин, споруджено нові, широкі мости через гірські річки Учан-Су й Дерекойку, укріплено їх береги, а також морську набережну. До середини 30-х років у Ялті забруковано й заасфальтовано 65 км шляхів та вулиць.
1930 року XVII Ялтинська районна партійна конференція затвердила п’ятирічний план розвитку курортного району. З 1932 по 1940 рік на це витрачено 110 млн. крб. 1931 року у місті та його найближчих околицях налічувалося 15 санаторіїв (3526 ліжок), 18 будинків відпочинку (2570 ліжок) і 2 пансіонати (605 ліжок).
З травня 1934 року Ялта стала самостійною адміністративною одиницею, міськрада підпорядковувалася безпосередньо ЦВК КримАРСР. 23 лютого 1935 року ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову про зміцнення міського господарства й бюджету міста Ялти, а також курортно-селищних Рад Алупки й Сімеїза як курортних центрів всесоюзного значення. За генеральним планом соціалістичної реконструкції Південного берега Криму, розробленим на основі постанови XVI Всеросійського з’їзду Рад (23 січня 1935 року) про реконструкцію кримських курортів, передбачався розвиток курортних і населених комплексів. Ще 1928 року прийняв хворих перший збудований за роки Радянської влади туберкульозний санаторій ім. Цюрупи. У двох його просторих корпусах влітку розміщувалося близько 400 чоловік, до послуг яких були дві рентгенотерапевтичні клініки та численні лабораторії. У довоєнні роки поблизу Ялти відкрилися санаторії «Курпати», «Золотий пляж» і «Сосняк».
У 1935—1936 рр. стали до ладу 6 санаторіїв та будинків відпочинку різних відомств. Перед Великою Вітчизняною війною у Ялті діяло 42 санаторії й будинки відпочинку на 5560 ліжок і центральна курортна поліклініка, де протягом року лікувалося й відпочивало 45 тис. чоловік. Понад 30 тис. чоловік оселялися щороку у міських готелях та будинку туриста. У санаторіях зводилися нові корпуси, клуби, будувалися спортивні майданчики. З 1921 до 1940 р. на Південному березі Криму лікувалося й відпочивало 3,5 млн. чоловік, тоді як до революції за 25 років— близько 360 тис. чоловік. Працювали дитячі санаторії, піонерські табори.
Ялта стала значним науковим центром Криму. У найбільшому науково-лікувальному закладі — Державному інституті медичної кліматології та кліматотерапії туберкульозу (пізніше інститут кліматотерапії туберкульозу) — 55 наукових співробітників і 415 чоловік медичного персоналу лікували 1700 хворих щороку. 36 наукових співробітників працювало на Всесоюзній станції виноробної промисловості у Магарачі. Значну роботу проводила Кримська зональна станція Всесоюзного інституту тютюнової та махоркової промисловості. У червні 1930 року Всесоюзний геологічний інститут організував першу в СРСР Кримську науково-дослідну зсувну станцію (припинила роботу 1936 року і відновила її 1944 року). З 1928 року до середини 30-х років працювала Ялтинська сейсмологічна станція.