Луганська область у роки Великої Вітчизняної війни
Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю радянських людей. На захист рідної Батьківщини встали тисячі шахтарів, металургів, машинобудівників, залізничників, трудівників колгоспних і радгоспних полів. З 49 тис. членів обласної партійної організації на фронт пішло майже 25 тис. чоловік. На кінець 1941 року в ряди Червоної Армії пішло близько 100 тис. молоді, половина їх — комсомольці.
У створенні на далеких і близьких підступах до Донбасу потужних ліній оборони брало участь понад 400 тис. чоловік. За успішне виконання цих робіт понад 2 тис. чоловік було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Велику роботу провели партійні, радянські організації по перебудові на воєнний лад народного господарства. У липні—серпні 1941 року на Луганщині не було жодного підприємства, яке не випускало б воєнної продукції. Не тільки важка індустрія, але й місцева промисловість працювала для фронту. Трудящі самовіддано працювали, щоб забезпечити Червону Армію усім необхідним. Робочі місця чоловіків, що пішли на фронт, займали жінки, підлітки, старики.
У другому півріччі 1941 року понад 50 тис. жінок і дівчат прийшли на підприємства, понад 5 тис. дівчат в області стали трактористами.
У зв’язку з загрозою фашистської окупації Раднарком СРСР і Державний Комітет Оборони визначили конкретні завдання по евакуації. У відповідності з ними у вересні—грудні 1941 року було евакуйовано понад 150 підприємств, відправлено у тилові райони СРСР близько 8 тис. вагонів устаткування і матеріалів, а також евакуйована велика кількість радянських людей.
Ціною великих втрат у живій силі і техніці фашистським військам у липні 1942 року вдалося захопити Луганську область. Тут вони встановили режим терору, безправ’я і сваволі. За час окупації області фашисти замучили, розстріляли, повісили і заживо скинули в шахти близько 100 тис. чоловік, а понад 70 тис. чоловік насильно вивезли на каторжні роботи у Німеччину.
Проте Донецький край лишився нескореним. З перших же днів фашистської окупації на Луганщині розгорілося полум’я народної війни проти окупантів. Організатором і натхненником боротьби проти ненависного ворога була Комуністична партія. Для керівництва роботою підпільних організацій і партизанським рухом були створені підпільний обком партії на чолі з І. М. Яковенком та С. О. Стеценком і 24 підпільні міськкоми та райкоми партії, що об’єднували 735 комуністів.
На території області діяли також підпільний обком комсомолу на чолі з Н. Фесенко і 24 підпільні міськкоми і райкоми комсомолу. Для підпільної роботи було залишено в тилу у ворога 564 комсомольці.
Діяльність партійного і комсомольського підпілля почалася у надзвичайно важких умовах. Багато організацій і партизанських загонів, що не мали достатнього досвіду, зазнали серйозних невдач, провалів. Але це не зломило волі комуністів і комсомольців у боротьбі з ворогом. Уже в період окупації підпільний обком партії створив Марківський підпільний райком партії та 11 підпільних партійних осередків.
Активно діяли під час окупації підпільні партійні організації Луганська, Кадіївки, Краснодона, Антрацита, Іванівни та інших міст і селищ Луганщини.
Безсмертною славою вкрили себе учасники партійно-комсомольського підпілля Краснодона. У тяжких умовах окупації комуністи-підпільники, очолювані П. П. Лютиковим, вели мужню боротьбу з ворогом. Під їх керівництвом була створена і діяла підпільна комсомольська організація «Молода гвардія», комісаром якої був Олег Кошовий, а командиром Іван Туркенич. Подвиг героїв краснодонського підпілля став символом беззавітної відданості Батьківщині, вірності ідеалам Комуністичної партії.
Підпільники надихали трудящих області на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками, викривали брехню гітлерівської пропаганди, роз’яснювали справжнє становище на фронтах Великої Вітчизняної війни, вселяли впевненість у неминучість розгрому німецько-фашистських окупантів. Вони розповсюджували серед населення листівки, газети, які випускалися на місці або надходили з радянського тилу. Тільки у 1942 році з-за лінії фронту було одержано близько мільйона примірників газет і листівок.
На Луганщині діяло 14 партизанських загонів і груп. Серед них загони під командуванням І. М. Яковенка, М. П. Михайличенка, В. І. Бикодорова, І. О. Воропаева, Я. І. Сиворонова та інших.
Масовою формою боротьби в тилу ворога був саботаж заходів окупаційних властей.
В результаті всенародної боротьби гітлерівцям не вдалося поставити собі на службу промисловість і природні багатства Донбасу. Під час окупації жодне велике промислове підприємство в області не працювало. На бойовому рахунку луганчан близько 5 тис. вбитих і поранених гітлерівців і зрадників Батьківщини, 8 пущених під укіс ворожих ешелонів з живою силою і технікою, 15 висаджених у повітря залізничних мостів, сотні знищених автомашин.
За самовіддану боротьбу з німецько-фашистськими окупантами сотні підпільників і партизанів були нагороджені орденами і медалями, а п’ятьом з них — Олегу Кошовому, Івану Земнухову, Уляні Громовій, Любі Шевцовій і Сергію Тюленіну присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу.
Героїчними справами прославили себе під час Великої Вітчизняної війни ті луганчани, які безпосередньо на фронті билися з ворогом. За мужність і відвагу 127 уродженців Луганської області удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, серед них О. Г. Молодчий, I. X. Михайличенко, М. І. Горюшкін двічі удостоєні цього звання. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно і нашим землякам, прославленим полководцям, Маршалам Радянського Союзу К. Є. Ворошилову і А. І. Єременку.
Виховані на великих ідеалах марксизму-ленінізму, в дусі пролетарського інтернаціоналізму і дружби народів, трудящі Луганської області, куди б їх не закинула війна, робили все від них залежне для перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Опинившись з тих чи інших причин за межами Батьківщини, вони брали активну участь в антифашистському Русі Опору в Німеччині, Італії, Франції, Югославії, Польщі та інших країнах Європи.
Розгромивши гітлерівські війська під Сталінградом, Радянська Армія перейшла в наступ по всьому фронту і на березень 1943 року визволила вже 29 районів області, а у вересні територія Луганщини була повністю очищена від німецько-фашистських окупантів. У визволенні Луганської області брали участь війська Південно-Західного фронту під командуванням М. Ф. Ватутіна і Південного фронту під командуванням Р. Я. Малиновського.
На відзначення пам’яті про незабутні подвиги під час Великої Вітчизняної війни у Краснодоні споруджено пам’ятник героям-молодогвардійцям. Воїнам Радянської Армії, що полягли в боях за визволення Луганська, встановлений біля підніжжя Гострої Могили пам’ятник Слави. Величний меморіальний комплекс споруджено біля Красного Луча, на річці Міусі, де в 1941—1943 рр. радянські війська вели вперті героїчні бої з німецько-фашистськими загарбниками. Повсюдно на могилах воїнів, що загинули, споруджені пам’ятники.
Панування фашистів в основній частині Луганської області було нетривалим, всього 6—8 місяців, але й за цей час вони завдали народному господарству збитків на суму понад 17 млрд. крб. На території області були зруйновані всі шахти, заводи, фабрики, залізничний транспорт, колгоспи і радгоспи. Тільки у вугільній промисловості було зруйновано 314 шахт союзного підпорядкування і 213 — місцевого, що давали разом майже 40 млн. тонн вугілля щороку. Спалено і зруйновано 2558 виробничих споруд, 4760 житлових будинків. Були перетворені на руїни школи, клуби, театри, бібліотеки, лікувальні заклади.