Поворськ, Ковельський район, Волинська область (продовження)
Надійним помічником комуністів була комсомольська організація, до складу якої входило 50 юнаків і дівчат. Але мирна праця хліборобів незабаром обірвалась: почалася війна. 26 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Поворськ. В село повернулись землевласники, частина осадників, підняли голови українські буржуазні націоналісти, які люто розправлялися з тими, хто встановлював Радянську владу. Та селяни не скорилися фашистам і їхнім посіпакам. Проти ворогів боролися десятки місцевих патріотів, серед них Я. Г. Демчук, Г. А. Карплюк, М. Є. Катеринюк, Є. Г. Матящук, П. X. Самчук, М. П. Булін, Г. О. Сінчук, Н. Г. Романюк, X. І. Римарчук та багато інших. Вони організовували антифашистські групи опору. Наприкінці грудня 1941 року на території села була створена підпільна група з 6 чоловік на чолі з місцевим жителем комуністом П. X. Самчуком (підпільна кличка Бондаренко). Народні месники розгорнули активні бойові дії проти окупантів. Це відзначав також колишній командир партизанського з’єднання, нині Герой Радянського Союзу А. П. Бринський, який писав, що в районах «північніше Ковеля в 1941 році виникли осередки опору, в центрі яких, як правило, стояли колишні члени КПЗУ, які набули великого досвіду підпільної роботи ще за панської Польщі». Члени підпільної групи Поворська, очолюваної комсомольцем А. Ф. Сінчуком, писали антифашистські листівки і поширювали їх серед населення. Вони закликали селян не виїжджати до Німеччини, не давати ворогам хліба і худоби, жорстоко мстити чужинцям. Підпільник цієї групи Я. Г. Демчук збирав цінні розвідувальні відомості про розташування ворожих військ, їх кількість та озброєння і передавав партизанам. Наприкінці 1941 року він знайшов і відправив партизанам 150 снарядів, залишених при відступі частинами Червоної Армії, для добування з них толу, а А. Ф. Сінчук — 100 снарядів, 10 ящиків патронів, 2 пістолети, бойове спорядження. Зв’язківець О. Я. Савчук залучив до лав партизанів 34 чоловіка.
Навесні 1942 року підпільники Поворська і навколишніх сіл, діставши достатню кількість зброї, створили боєздатний партизанський загін. Командиром групи, що складалася з 55 чол., був П. X. Самчук, його заступником — Я. М. Ципко. Патріоти розробили сміливий план дій і почали його здійснювати.
Борючись проти окупантів та їх пособників, партизани спиралися на місцеве населення. Відповідальні бойові завдання виконували жінки і молодь села. Мужньо боровся проти фашистів 15-річний юнак Василь Войтар. «На користь рідної Батьківщини згоджуюся виконувати будь-яке завдання…»—говорив Войтар. І де тільки не проходив, які пильні ворожі пікети не обминав сміливий зв’язковий. У Поворську, Головах, Ковелі — скрізь проникав через будь-які перешкоди і своєчасно приносив вісті партизанам. Довго був невловимий. Але в листопаді 1942 року окупантам та поліцаям вдалось арештувати його. Почалися страшні тортури. Та хлопець не виказав нікого з товаришів.
Поліцаї вивели юного героя і його матір Улиту на страту зовсім роздягненими, лише в подертому натільному одязі. До останнього подиху нескорені патріоти залишались вірними Радянській Батьківщині.
Загін П. X. Самчука пустив під укіс 38 фашистських ешелонів, висадив у повітря 6 залізничних мостів. За вміле керівництво бойовими діями П. X. Самчук був нагороджений орденом Червоного Прапора. За активну участь у партизанській боротьбі високих урядових нагород удостоєно 12 жителів села.
Окупанти тримали в Поворську посилені загони карателів, поліції та агентуру з числа українських буржуазних націоналістів. За найменшу підозру людей арештовували і страчували. Тільки 2 вересня 1942 року поліцаї під командуванням двох гітлерівців розстріляли 200 жителів села. За період окупації вороги зруйнували тут 240 житлових і господарських будівель, лікарню, МТС, пограбували багато худоби, майна. Селу було заподіяно збитків на суму 69 570 карбованців.
З лютого 1944 року радянські воїни з допомогою місцевих партизанів визволили село від німецько-фашистських загарбників. У 1944 році в Поворську був розташований штаб 47-ї армії, яка брала участь у боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Чимало місцевих жителів влилося в ряди Червоної Армії. Вони вкрили себе невмирущою славою на полях битв. Але не всі воїни діждалися радісного дня Перемоги. Вшановуючи світлу память полеглих бійців і партизанів, трудящі села громадським коштом спорудили монумент Слави. На ньому золотом викарбувані безсмертні імена односельчан, які полягли смертю героїв. Біля монументу проводяться урочисті мітинги на відзначення бойових подвигів радянського народу, сюди приходять сиві матері, родичі і діти загиблих героїв, тут юнь дає патріотичну клятву бути вірними, мужніми захисниками Батьківщини. Поряд збудовано великий стенд «Вони боролись за Батьківщину». На ньому — 28 імен учасників підпільної боротьби в період Великої Вітчизняної війни, за мужність відзначених Батьківщиною. Серед них М. С. Демчук, П. Є. Матящук, Г. П. Прусаков, І. Г. Дубницький, Г. А. Кирилюк та багато інших.
Визволений Поворськ почав оживати. Радістю сповнилися серця людей, віра в майбутнє закликала на трудові звершення. Під керівництвом партійної організації, органів Радянської влади поворчани приступили до відбудови рідного села. На початку 1945 року було відновлено колгосп, головою якого обрали колишнього партизана Т. Г. Ковальчука. За господарством було закріплено 2239 га землі, що розподілялася між п’ятьма бригадами.
В 1945 році стала до ладу МТС. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспу, у проведенні масово-політичної роботи серед населення відіграв політвідділ Поворської МТС. Комуністи політвідділу подавали значну допомогу партійній організації колгоспу, створеній в середині 1947 року. Сільськогосподарська артіль села Поворська стала одним з передових господарств Маневицького району. Незважаючи на ворожу агітацію та підривну діяльність українських буржуазних націоналістів, колгосп зростав, набирався сил. Заможно і культурно почали жити хлібороби.
Вже в перші роки колективного господарювання хлібороби досягли помітних успіхів. В 1949 році на окремих полях вони зібрали по 25—30 цнт зернових з гектара. Добре вродили й інші культури. Самовіддану працю колгоспників було в тому році відзначено урядовими нагородами. Колгоспниць М. С. Бортничук і В. Н. Савчук нагородили орденом Леніна, а Т. С. Бортничук і Т. Н. Киричук —орденом Трудового Червоного Прапора. В 1954 році з поворським колгоспом об’єднались порівняно невеликі сільськогосподарські артілі сіл Заячівки, Озерного та Гулівки. У 1959—1963 рр. з допомогою держави було осушено 760 га заболочених земель. Відтоді колгосп «Комуніст» перетворився у велике багатогалузеве господарство. Він мав у 1969 році 4639 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1723 га.
Освоєння поліської цілини відкрило нові багаті резерви для дальшого розвитку господарства та зміцнення колгоспної економіки. Це дало також можливість різко збільшити валове виробництво сільськогосподарської продукції. Стали родючими сотні гектарів непродуктивних угідь, рентабельність усіх галузей виробництва зросла до 53 проц. Набагато знизилася собівартість рослинницької і тваринницької продукції. Тільки за два перших роки використання нових земель повністю окупились затрати на меліорацію, господарство одержало до 200 тис. крб. чистого прибутку. На осушених болотах почали збирати високі врожаї сільськогосподарських культур (в цнт з гектара): зерна — 20-25, кормових коренеплодів — 350-500, картоплі — 150, сіна з багаторічних трав — 30-40. Завдяки цьому почали дедалі повніше задовольнятися потреби громадського тваринництва в кормах.
Трудівники артілі виступили ініціаторами змагання за поліпшення угідь. З 1964 року у числі перших в області, за методом прибалтійських республік, колгосп почав запроваджувати багаторічні культурні пасовища на площі 50 га. Через три роки ця площа зросла більш як у 4 рази. Колгосп мав тоді 440 корів.
Цей досвід колгоспу в 1967 році був схвалений Радою Міністрів УРСР. У прийнятій постанові говорилось, що в колгоспі «Комуніст» Ковельського району Волинської області уже кілька років існують багаторічні культурні пасовища. 1966 року від кожної з 163 корів одержано по 1630 кг молока, або по 10 кг на добу, тоді як від кожної із 154 корів, що утримувалися на природних вигонах, надоєно лише по 630 кг, або по 4,2 кг на добу. Собівартість центнера молока, надоєного від корів, що паслися на культурних пасовищах, знизилась на 2,8 крб. і становила 6,2 карбованця.
Зміцнення кормової бази, поліпшення порідних якостей худоби забезпечило значне підвищення продуктивності громадського тваринництва. У 1963 році було вироблено і продано державі 4600 цнт молока, через 3 роки — удвічі більше, внаслідок чого державне замовлення було перевиконано в півтора раза. Цінний досвід поворців запозичили трудівники багатьох господарств Волині та інших областей. В 1967 році для ознайомлення з досвідом колгосп відвідала делегація працівників сільського господарства Тернопільської області.
Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС, березневого (1965 р.) і наступних Пленумів ЦК КПРС, колгоспники добилися значних успіхів у розвитку сільськогосподарського виробництва. Зросла оплата праці колгоспників, яка у 1968 році становила 274 тис. крб., або 50 проц. всіх грошових доходів артілі. Гідними трудовими досягненнями ознаменували хлібороби колгоспу «Комуніст» 50-і роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції. Самовідданою працею вони перевиконали передювілейні зобов’язання, привели в дію нові резерви і можливості. Завдяки цьому вирощено в середньому по 341 цнт цукрових буряків з га. А ланка А. С. Бортничук накопала по 500 цнт коренів на кожному з 12 га. Значних успіхів добились і працівники ферм. Вони надоїли 9300 цнт молока при державному замовленні 5460 цнт і одержали 1978 цнт м’яса при плані 1120 центнерів. За трудові успіхи урядові нагороди одержали пастух С. Г. Кухарук, ланкова Л. С. Савчук, голова колгоспу В. Ф. Тимощук, слюсар Поворського відділення «Сільгосптехніка» С. К. Демчук та інші.
З 1961 року в колгоспі заведено Книгу пошани. За високі трудові показники, досягнуті на честь 50-річчя Великого Жовтня, до неї внесено імена С. С. Киричука, доярки Н. С. Власюк, пастуха О. С. Шворака та десятків інших передовиків сільськогосподарського виробництва.
Однією з корінних основ розвитку колективного господарства є його механізація. На колгоспних ланах працюють 18 тракторів, 6 зернових, 2 картоплезбиральні комбайни, 4 льонобралки, 9 трансформаторів, 48 електромоторів (в т. ч. у тваринництві — 26, у рослинництві — 7, у майстернях — 15), 10 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Тут виросли кваліфіковані кадри механізаторів широкого профілю. Висока технічна оснащеність полегшила труд хліборобів, зробила його більш продуктивним.
Велику допомогу у розвитку колгоспного виробництва надає поворське відділення «Сільгосптехніка», яке обслуговує понад десять колгоспів району. Тут є 150 робітників та інженерно-технічних працівників. Відділення проводить значний обсяг робіт по ремонту сільськогосподарської техніки, добуванню і вивезенню торфу. Колектив відділення зустрів 50-у річницю Великого Жовтня успішним здійсненням виробничої програми з усіх техніко-економічних показників; зокрема на 70 тис. крб. додатково, ніж це передбачено планом, відремонтовано машин, провапновано земель на 400 га понад план, завдання по поліпшенню кормових угідь виконано на 125 проц. За успіхи, досягнуті на честь 50-річчя Жовтня, значком «Відмінник соціалістичного змагання» нагороджено тракториста В. І. Барана, коваля О. І. Турина, керівника .механізованого загону О. Ф. Левчука. Обласне об’єднання «Сільгосптехніка» і обком працівників сільського господарства та заготівель вручили почесні грамоти семи працівникам поворського відділення.
Велику увагу Радянська влада приділяє охороні здоров’я селян. Відразу ж після визволення села тут відкрили поліклініку, рентген-кабінет, аптеку і дільничну лікарню, де трудівникам подається безплатна медична допомога. За польського буржуазного ладу тут існувала одна трирічна школа з двома учителями. Тепер тут з 1948 року працює середня школа. Невпізнанно змінилась і зросла її навчально-матеріальна база, збудовано майстерню, інтернат, їдальню. Лише в 1967 році з державного бюджету на школу виділено більше 62 тис. крб. В ній навчається 545 учнів, працює 37 учителів. Близько 80 випускників школи обрали благородну і почесну професію вчителя. За роки Радянської влади школа дала путівку в життя 717 юнакам і дівчатам, понад 150 поворчан здобули вищу і середню спеціальну освіту. Так, дочка колгоспника У. І. Ващука закінчила Українську сільськогосподарську академію і працює на науковій роботі. Цей же заклад закінчила і М. Крегульчук.
У 1946—1966 рр. в Поворську працювала зооветеринарна однорічна школа, яка відіграла велику роль у підготовці кадрів, необхідних для розвитку громадського тваринництва в молодих колгоспах. Вона випустила близько 1200 ветеринарних і зоотехнічних працівників. Багато з тих, що закінчили цю школу, одержали середню і вищу ветеринарну або зоотехнічну освіту і тепер працюють на відповідальних ділянках колгоспного і радгоспного виробництва Волині.
Працюють чайна, їдальня, 10 магазинів, з них — 2 продовольчих, взуттєвий, меблевий, книжковий. Тут є ощадкаса і філія зв’язку.
Газета, журнал, книга, телевізори, радіоприймачі стали звичайною потребою трудящих.
Чудовим місцем відпочинку трудящих став сільський клуб. Вечорами сюди приходять трудівники, щоб послухати концерт, цікаву лекцію, подивитись кінофільм, почитати газети, журнали. При клубі є кімната щастя, в якій відбуваються урочисті реєстрації шлюбів, новонароджених. Великою популярністю серед населення користуються гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний, художнього читання і вокальний. В їх роботі беруть участь понад 110 колгоспників, робітників і сільської інтелігенції. При сільському клубі відкрито кімнату передового досвіду вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур місцевого колгоспу.
Поворська сільська бібліотека з 1958 року носить почесне звання бібліотеки відмінної роботи. Вона налічує у своєму фонді 10 740 книг. У бібліотеці регулярно відбуваються літературні вечори, читацькі конференції, лекції, доповіді і т. д.
Партійна організація колгоспу налічує в своєму складі 84 комуністи. Вони працюють на вирішальних ділянках виробництва. Ініціатором багатьох корисних справ виступає і комсомольська організація, яка в 1967 році об’єднувала 96 комсомольців. Велику і плодотворну роботу проводить сільська Рада. Питання сільського благоустрою завжди в центрі її уваги. На сесіях сільради, засіданнях виконавчого комітету вирішуються питання піднесення продуктивності колгоспного виробництва, забудови села, забезпечення будівництва необхідними матеріалами, накреслюються заходи по дальшому піднесенню культури села. Дедалі більше трудящих залучається до управління державними справами. Активізували діяльність постійні комісії сільської Ради, зокрема культурно-освітня комісія, очолювана депутатом Г. К. Корніюком.
Своєю невтомною працею жителі села вносять посильний вклад у створення достатку сільськогосподарської продукції, в справу будівництва комунізму в нашій країні.
І. В. ПАВЛЮК, Я. К. СМІЯН