Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область (продовження)
Страйкарі посилали для переговорів з директором відділення фірми три делегації, але нічого не добились. Щоб зірвати страйк, фірма найняла штрейкбрехерів, але робітники не допустили їх до роботи. Тоді адміністрація викликала поліцію, яка силою розігнала страйкарів. Частина з них зазнала тяжких побоїв і була відправлена до лікарні, інша — лишилась без медичної допомоги тут же на станції.
Лише за допомогою радянського народу трудящі Старого Чорторийська у вересневі дні 1939 року покінчили з ладом експлуатації. Встановлення Радянського ладу в Старому Чорторийську відбувалося з активною участю населення, зокрема під час виборів представників до Народних Зборів Західної України. Сільський комітет, що був створений після визволення села від пансько-польського панування, розподілив 240 гектарів шляхетської і церковної землі серед селян-бідняків. Органи Радянської влади, створені після возз’єднання, подали допомогу найбіднішій частині селян зерном. Всі діти шкільного віку дістали змогу відвідувати школу, яка почала працювати в кінці 1939 року. В цей же час було відкрито сільський клуб, розгорнув роботу медпункт.
Але будівництво нового життя було перервано віроломним нападом німецько-фашистських загарбників на СРСР. 8 липня 1941 року гітлерівці окупували Старий Чорторийськ.
Трудящі не корилися окупантам. Населення, незважаючи на жорстокий режим, допомагало партизанам загону І. Я. Шишка, що діяв в районі станції. В роки німецько-фашистської окупації населення зазнавало утисків, фашисти грабували все: птицю, худобу, городину тощо.
Та найбільшої шкоди гітлерівці та їх підручні — українські буржуазні націоналісти — завдали Старому Чорторийську перед своєю втечею. Вони зігнали на околицю села 250 чоловіків, в тому числі старих і підлітків, і їх розстріляли.
На світанку 28 січня 1944 року до річки Стир, в районі сіл Козлиничів і Старого Чорторийська, підійшли два ескадрони радянських кіннотників 115-го кавалерійського полку 13-ї армії. В ескадронах налічувалось не більше як по 50 бійців, які мали на озброєнні дві 45-міліметрові гармати, чотири протитанкові рушниці, кулемети та автомати. Форсувавши річку, вони розгромили фашистський гарнізон у с. Козлиничах і зайняли висоту між Козлиничами і Старим Чорторийськом.
Проти невеликої групи радянських солдатів гітлерівське командування кинуло великі підрозділи есесівської дивізії генерала Вахта, які раз у раз при підтримці танків найновішого зразка атакували висоту. Найзапеклішою була остання, п’ята атака. На цей раз висоту штурмували 16 фашистських танків і близько батальйона піхоти. Становище радянських солдатів ще більше ускладнилось через те, що закінчилися снаряди для єдиної гармати, що уціліла. Тоді кулеметники — комсомолець гвардії старший сержант з м. Андіжана Узбецької РСР Наматжан Хакімов і гвардії рядовий Віктор Єршов з міста Чермоза Пермської області виявили безприкладну мужність. Обв’язавшись гранатами, вони кинулися під гусениці двох фашистських «тигрів», що рухались попереду, прокладаючи шлях піхоті. Майже одночасно пролунали вибухи — танки було підірвано. Нові підрозділи радянських військ, що підійшли 3 лютого 1944 року, вибили фашистів з Старого Чорторийська.
Напередодні святкування 20-річчя з дня Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками Президія Верховної Ради СРСР посмертно присвоїла Наматжану Хакімову та Віктору Єршову звання Героя Радянського Союзу. Імена радянських воїнів, що віддали життя за перемогу над ворогом, назавжди залишились в пам’яті жителів Чорторийська. В їх честь в селі за кошти колгоспу ім. Щорса споруджено обеліск. Напередодні 50-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі споруджено пам’ятник-ансамбль, який увічнює пам’ять воїнів, що полягли в боях за визволення села, та односельчан, які загинули від рук окупантів.
Героїзм та мужність виявляли жителі села і на фронтах Великої Вітчизняної війни. І. Г. Сокол удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Багато його односельчан нагороджені орденами та медалями.
Після визволення села почались відбудова і налагодження господарського життя, відновлення роботи культосвітніх установ та медичних закладів. Насамперед було відновлено роботу сільської Ради, спочатку силами активістів, а у травні 1944 року проведено вибори депутатів сільради. В 1945 році було створено земельну громаду, що організовувала взаємодопомогу селян під час проведення польових робіт. Громадською молотаркою було обмолочено врожай, зібраний з 320 га. Всі безгосподарські землі земельна громада взяла на облік і організувала їх використання.
Трудящі села взяли активну участь у заготівлі продуктів для фронту, в передплаті позики. Селяни Старого Чорторийська здали в фонд Червоної Армії в 1944 році понад 6 тонн м’яса, більше 44 тонн зерна.
З вересня 1944 року почала працювати семирічна школа.
В селі налагоджувалась торгівля, що в роки окупації була повністю паралізована.
Свідченням відданості трудівників села Радянській владі була їх політична активність, що виявилась під час виборів до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946 року, коли вони одностайно віддали голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних, продемонстрували згуртованість навколо партії і уряду.
В грудні 1949 року в селі розгорнулась робота по перебудові сільського господарства на соціалістичній основі. Було створено колективне господарство ім. Щорса. Ініціаторами організації колгоспу були С. Сльозка, К. Герасюк, С. Зуйко, Я. Сахнюк, О. Сюра та інші. На кінець 1949 року в артілі об’єдналися 292 селянські господарства. В колгоспі було усуспільнено 2868 га землі, з них 1480 га орної, сіножатей — 595 га, пасовиськ — 430 га, лісів та чагарників — 188 га, саду — 15 га, інших земельних угідь — 160 га. На час створення колгосп складався з двох рільничих бригад. Мав 128 коней, 15 корів, більше 30 свиней, 20 овець. Завдяки допомозі держави колгосп з кожним роком міцнів. В 1950 році, зокрема, він одержав від держави насіння, що дало можливість значно перевиконати план весняної сівби. Обробляти землю допомагала МТС.
Одержані від держави кредити, зростання господарства дали можливість артілі побудувати у 1953—1956 рр. ряд господарських приміщень: 2 корівники, 2 стайні, свинарник, вівчарню, пташник. Почала діяти пересувна електростанція. Були створені ферми великої рогатої худоби, свиноферма, вівцеферма, птахоферма.
Водночас зростала і продуктивність колгоспного тваринництва. Якщо в 1950 році артіль продала 2665 літрів молока, то в 1956 році — 64 626 літрів, тобто майже в 24 рази більше.
Ще кращих показників добилось громадське господарство в наступні роки. Міцніла матеріально-технічна база артілі. В 1959 році колгосп мав 5 гусеничних та колісних тракторів, 6 тракторних плугів, зернову молотарку, льонобралку, куделе-підготовчу машину та інші сільськогосподарські машини.
Багато робиться в колгоспі для підвищення врожайності сільськогосподарських культур: поліпшується обробіток грунту, його удобрення. Якщо в 1962 році на поля було внесено 9 296 тонн органічних та 750 цнт мінеральних добрив, то в 1965 році — 10 500 тонн органічних та 1500 цнт мінеральних. Колгоспникам багато допомагають авіатори. У 1964 році вони підживили з літака 600 га озимини. В зерновому виробництві запроваджуються найурожайніші сорти пшениці: Білоцерківська-193, Безоста-1, Білоцерківська-198, Миронівська-264. У 1966 році урожай Миронівської-808 становив 15 цнт, жита Місцевого-партизанського — 16 цнт з гектара.
З 1964 року господарство вирощує найбільш урожайні сорти картоплі. Непогано тут родять і цукрові буряки. В 1967 році їх зібрано по 255 цнт з гектара.
Механізація робіт, підвищення культури землеробства та інших ділянок виробництва, зміцнення трудової дисципліни дали бажані наслідки — зростання прибутковості всіх галузей господарства.
Це яскраво видно на розвитку тваринництва. Якщо, наприклад, у 1955—1956 роках в колгоспі було 320 голів великої рогатої худоби, 100 свиней, 225 овець, то в 1965 році — 1156 голів великої рогатої худоби (у тому числі 280 дійних корів), 450 свиней, з них 80 свиноматок, 350 овець. За цей час виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь зросло в чотири рази, м’яса — в три рази, зокрема свинини — в 9 разів. Ще кращих показників добилися колгоспники у 1967 році.
Однією з передумов цих успіхів було створення міцної кормової бази. Широко застосовується сівба кормового люпину на силос. У 1967 році колгосп заклав 700 тонн раннього силосу та засилосував понад 1000 тонн люпину. Поліпшується поголів’я молочного стада.
Колгосп придбав групу племінних телиць високопродуктивної буро-латвійської породи. У 1968 році артіль мала 1172 голови великої рогатої худоби, 382 свині, 525 овець. У господарстві велику увагу приділяють вирощу данню водоплавної птиці. В 1965 році воно мало 1300 качок. Тваринництво має м’ясомолочний напрям. Тут у 1968 році вироблено по 69 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.
Важливу роль у піднесенні громадського тваринництва відіграла механізація ферм. Механізатори обладнали ферми автопоїлками, побудували підвісну дорогу для транспортування кормів, змонтували кормозапарники, встановили автоваги.
В господарстві також працює механічна майстерня з двома токарними верстатами та електрозварювальним апаратом, кузня, пилорама, льоносушарня, млин.
Розвитку всіх галузей народного господарства сприяє підвищення кваліфікації хліборобів. Агро- та зооветнавчанням у колгоспі охоплені всі ланкові, бригадири, тваринники, багато рядових колгоспників. Зростає і загальна культура колгоспників, їх громадська активність.
Підвищення продуктивності виробництва збагатило колгоспну касу. Якщо в 1955 році доход артілі становив 35,6 тис. крб., то в 1962 році — вже 213,5 тис. крб., а в 1967 році —340 тис. карбованців.
За роки колективного господарювання в селі виріс значний загін шоферів, трактористів та інших спеціалістів. Колгоспне виробництво очолюють спеціалісти з вищою агрономічною та зооветеринарною освітою. Золотим фондом артілі є передовики виробництва. Це доярка М. Богдан, тракторист В. Пасій, свинарка П. Лойко та інші. Кожна бригада, кожна ланка і ферма пишаються своїми передовиками.
Вирішальну роль у розвитку колективного господарства, громадсько-політичному та культурному житті села відіграють комуністи. До складу колгоспної парт-організації у 1967 році входило 34 комуністи. Жодна проблема господарського і громадсько-політичного життя колгоспу села не залишалась поза її увагою. Переважна більшість комуністів працює на вирішальних ділянках виробництва — в бригадах, на фермах.
Трудівники села беруть активну участь у політичному житті. До сільської Ради колгоспники обирають передовиків колгоспного виробництва та кращих представників інтелігенції. Депутати та актив проводять велику роботу щодо піднесення добробуту населення, поліпшення його побутових умов.
Невпинно зростає культура села. Крім державних коштів, що відпускаються на культурно-побутові потреби села, певні кошти для цього виділяє і колгосп. Якщо в 1950 році артіль асигнувала на культурно-побутові потреби лише 268 крб., то в 1960 році для цієї ж мети було вже виділено 18 127 крб. Витрати колгоспу на культурні потреби в наступні роки ще більш зросли.
Рік у рік підвищується добробут населення Старого Чорторийська. Його основу становить неухильне підвищення оплати трудодня. В 1967 році, наприклад, вона становила 1,73 карбованці.
За допомогою артілі переважна більшість колгоспників побудувала добротні житла. Лише за 1965—1967 рр. в селі споруджено 43 житлові будинки. Майже у всіх садибах є невеличкі садки. Житлові та громадські приміщення села й вулиці електрифіковано та радіофіковано. Селяни мають радіоприймачі, радіоли, телевізори, мотоцикли, велосипеди, пральні машини, добротні меблі.
Потреби населення в промислових виробах та продовольчих товарах задовольняють універсальний магазин, побудований в центрі села в 1962 році, магазин продовольчих товарів та буфет. Працює також майстерня побутового обслуговування. В селі діє поштове відділення.
Про поліпшення добробуту населення Старого Чорторийська свідчить зростання його купівельної спроможності та сум вкладів до місцевої ощадної каси. Сільський універмаг продав у 1965 році товарів на 15 000 крб. більше, ніж у 1963 році. Вклади до місцевої ощадкаси з 1957 по 1965 рр. зросли більше ніж на 80 процентів.
Добре організовано медичне обслуговування. Ще у 1947 році в селі відкрито лікарню на 10 ліжок, а в 1958 році її розширено вже до 25 ліжок. До 1965 року лікарня розташовувалась у кількох дерев’яних приміщеннях. У 1966 році завершено спорудження цегляного типового будинку на 35 ліжок з лікувальними кабінетами та службовими приміщеннями. В лікарні працюють 3 спеціалісти з вищою та 11 — з середньою медичною освітою.
Молодь села має чудові можливості для навчання. До 1962 року в селі була семирічна школа, яку перетворено в середню. Для неї споруджено нове приміщення, а також навчальну майстерню на 40 робочих місць. Споруджено двоповерховий восьмиквартирний будинок для вчителів. У 1966/67 навчальному році в школі навчалось 487 учнів та працювало 27 вчителів. Багато випускників школи після закінчення вищих навчальних закладів працюють в різних куточках нашої Батьківщини. Тільки в селі є 117 чоловік з вищою та середньою спеціальною освітою.
Розширились культурні запити жителів села. У клубі часто організовуються лекції та доповіді. Працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний. На концерти і вистави самодіяльних митців збираються сотні односельчан. На сцені клубу виступають і мистецькі колективи з Луцька, Нововолинська та сусідніх районів, відбуваються урочисті вшанування кращих працівників колгоспу, пенсіонерів.
До послуг трудящих — бібліотека. Її фонд становить понад 8700 книг. Серед постійних читачів 924 жителі села. Збираються книголюби вечорами в бібліотеці, щоб обмінятися думками з приводу прочитаних книг або вшанувати улюбленого письменника.
Організатором економічного і культурного життя виступають 2 партійні організації, які мають на обліку 39 комуністів. Помічниками їх є комсомольці, яких у селі 159 чоловік.
П. З. КОЗИН