Бахмач, Бахмацький район, Чернігівська область
Бахмач — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 145 км від обласного центру. Великий залізничний вузол. Населення — 16 300 чоловік.
Бахмач виник у 60—70-х роках XIX ст. Під час спорудження у 1867 році Курсько-Київської залізниці і у 1873 році—Лібаво-Роменської за 2 км від давнього містечка Бахмача (нині с. Бахмач) було побудовано дві залізничні станції, навколо яких згодом виросли два селища залізничників. Ці селища й поклали початок сучасному місту Бахмачу. Основними видами вантажів, які вивозилися з Бахмача, були зерно, а також тютюн, худоба і цукрові буряки. Серед вантажів, що прибували сюди, перше місце займала сіль. У 1877 році з Бахмача було відправлено по Лібаво-Роменській залізниці 3585 тис. пудів вантажів і по Курсько-Київській — 949 тис. пудів, а надійшло відповідно 1535 тис. та 236 тис. пудів вантажів. У наступні роки вантажооборот обох залізничних станцій знизився. Падіння цін на хліб на світовому ринку привело до зменшення його експорту та зростання переробки на місцях. У 1894 році в Бахмачі побудували великий паровий млин. Борошно йшло переважно до Москви і Прибалтики. Через два роки тут став до ладу спиртовий завод. Наприкінці XIX — на початку XX ст. вантажооборот Бахмацького залізничного вузла знову зріс. Значно збільшилися перевезення транзитних вантажів: лісу, кам’яного вугілля та інших.
З розвитком залізничного вузла і промислових підприємств у Бахмачі зросла кількість робітників. їх становище було дуже тяжким. Робочий день тривав 10—11 годин. Систематично застосовувалися понадурочні роботи і штрафи. І хоч протягом 1900—1905 рр. ціни на продукти збільшилися на 20 проц., заробітна плата не підвищилася.
У червні 1903 року 100 робітників служби колії Бахмацького залізничного вузла застрайкували, вимагаючи підвищення поденної плати з 50 до 60 коп. та поліпшення умов праці. Адміністрація найняла 80 робітників у Гомельському повіті. Але білоруси виявили солідарність з бахмацькими робітниками і відмовилися працювати. Однак цей виступ був стихійним. Частина робітників, не дочекавшись задоволення своїх вимог, стала до роботи, а 40 чоловік звільнили. Активну роль у піднесенні політичної свідомості та згуртованості бахмацьких залізничників відіграла Конотопська соціал-демократична організація іскрївського напряму, що виникла в 1902 році. Бахмацькі залізничники підтримували також зв’язки з залізничниками Гомеля та Києва. Залізничники в свою чергу справляли вплив на селян містечка Бахмача та ряду навколишніх сіл. Під час російсько-японської війни передові бахмацькі залізничники проводили агітацію проти самодержавства серед робітників підприємств і солдатів військових ешелонів, що зупинялися на станції.
З початком революції 1905 року у Бахмачі були розповсюджені газета «Поліський листок», листівки і прокламації, видані Поліським комітетом РСДРП. Вони закінчувалися закликами: «Геть самодержавство! Хай живе демократична республіка! Хай живуть всенародні Установчі збори! Хай живе революція!». У жовтні бахмацькі залізничники взяли активну участь у загальному страйку залізничників, який переріс у загальний політичний страйк. На Бахмацькому вузлі страйком керував комітет.
Під час грудневого збройного повстання в Москві залізничники Бахмача знову оголосили страйк. Страйковий комітет налагодив зв’язок з страйковими комітетами Гомеля й Мінська і обмінювався з ними делегатами. Центром революційного руху стало паровозне депо. Майже щодня тут відбувалися мітинги, на яких лунали заклики до повалення самодержавства. Топки паровозів були погашені, припинився рух поїздів через Бахмач. Пропускали лише військові ешелони з Далекого Сходу та состави з хлібом. На вимогу залізничників, підтриману Конотопською Радою робітничих депутатів, правління Московсько-Києво-Воронезької залізниці звільнило з посади начальника станції Бахмач-Київський, який допускав сваволю щодо робітників і службовців. Та страйк було придушено військовою силою. 16 грудня до Бахмача ввели війська, які, погрожуючи застосувати зброю, примусили залізничників відновити роботу.
Після столипінської реформи значних розмірів набуло переселення безземельних селян у східні райони. Через Бахмацький залізничний вузол проїжджали десятки тисяч переселенців. Тут був постійний пункт для переселення, де людям тижнями доводилося чекати поїздів, щоб їхати далі. Умови на пункті були жахливими. За даними обслідування, наприкінці березня 1909 року тут виявили 63 хворих, а за 15 днів квітня їх кількість зросла до 120 чоловік.
Населення Бахмача, яке напередодні Жовтневої революції становило 5504 чоловіка, не одержувало потрібної медичної допомоги. В містечку Бахмачі була медамбулаторія, де працювали лікар і 2 фельдшери, але вона обслуговувала жителів всієї волості. На залізничному вузлі працював лише фельдшер, який мав подавати медичну допомогу і залізничникам, і великій кількості переселенців. Діти трудящих не мали можливості вчитися. У 1892 році в Бахмачі відкрили початкову школу для дітей залізничників, яку відвідувало лише 40 учнів. Напередодні революції у ній навчалося 190 дітей і працювало 17 учителів.
З перших днів імперіалістичної війни залізничний вузол було переведено на воєнний стан. Напруження на залізниці значно зросло, умови праці погіршали. Щодня йшли на фронт ешелони з військами, а звідти везли поранених та скалічених. У Бахмачі посилювалися антивоєнні настрої і ненависть до царизму — одного з винуватців цієї кривавої бійні.
Звістка про Лютневу революцію швидко дійшла до Бахмача. Дізнавшись про повалення царського уряду, залізничники та робітники підприємств вийшли на вулиці з червоними прапорами та революційними піснями. Солдати військових частин, що перебували тут, у березні 1917 року обрали Раду солдатських депутатів. Та владу в Бахмачі захопили ставленики буржуазного Тимчасового уряду. Після повалення самодержавства мало що змінилося: війна тривала, умови життя й праці робітників не поліпшилися, селяни не одержали землі. Все це посилювало Невдоволення трудящих політикою Тимчасового уряду.
На початку квітня 1917 року на Бахмацькому залізничному вузлі створили більшовицьку групу з місцевих більшовиків, які раніше входили до складу Конотопської організації РСДРП. Вона розгорнула підготовку до святкування 1 Травня. В цей час до Бахмача прибули делегати окружної наради РСДРП Південно-Західного краю — робітник Конотопського депо К. Т. Неровня та місцевий більшовик Вітренко, які привезли 26-й номер газети «Правда» з Квітневими тезами В. І. Леніна. На зборах, які відбулися в приміщенні залізничної школи, робітники обговорили й одностайно підтримали тези та ухвалили провести першотравневу демонстрацію під більшовицькими лозунгами. Власті Тимчасового уряду разом з буржуазно-націоналістичними організаціями намагалися зірвати першотравневу демонстрацію. Щоб перешкодити цьому, більшовицька група створила бойову робітничу дружину, яка роззброїла залізничну охорону і під час демонстрації йшла в перших лавах. На першотравневому мітингу виступили представники більшовиків Києва, Конотопа та місцеві і були схвалені запропоновані ними більшовицькі резолюції.
Бахмацькі більшовики вели агітацію і серед солдатів, що їхали на фронт або з фронту. Солдати в свою чергу привозили залізничникам більшовицьку літературу, розповідали їм правду про становище на фронті та настрої у військах. Більшовицька група Бахмача розгорнула роботу також серед селян містечка та навколишніх сіл. Під її впливом селяни захоплювали поміщицькі землі та розподіляли їх між собою.
Трудящі Бахмача радо вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. 26 й 27 жовтня тут відбулися багатолюдні мітинги, на яких було схвалено перші декрети Радянської влади. Більшовицька група, очолювана столяром
депо Д. Л. Ковальовим, учителем К. П. Танчером і телеграфістом Ф. П. Шевелою, згуртувала революційно настроєних залізничників і робітників. 10 листопада в Бахмачі було встановлено Радянську владу і створено ревком залізничного вузла, яким керував Ф. П. Шевела. Залізничники й робітники допомогли селянам містечка та сусідніх сіл встановити Радянську владу. Було створено волосний ревком.
Проте 30 листопада 1917 року Бахмач захопили війська буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Вони намагалися перешкодити просуванню через залізничний вузол радянських військ, що прямували на Дон для боротьби з кадетсько-каледінською контрреволюцією. Активізувалася місцева контрреволюція, що вдалася до переслідувань активних борців за Радянську владу. До навколишніх сіл повернулися поміщики, які відібрали в селян землю. Робітники і селяни швидко зрозуміли контрреволюційну суть Центральної ради і виступили проти неї.
15 січня 1918 року червоногвардійці Конотопа разом з червоногвардійськими загонами московських і петроградських робітників та полком Червоного козацтва розгромили під Бахмачем значні військові частини Центральної ради й визволили залізничний вузол. Жителі з радістю зустріли своїх визволителів і подавали їм всіляку допомогу. Відновив роботу ревком. У лютому відбувся перший волосний з’їзд Рад, який надіслав вітальну телеграму В. І. Леніну: «Надзвичайний з’їзд Рад Бахмацької волості разом з залізничниками палко вітає товариша Леніна, як справжнього борця за визволення українського народу від контрреволюційної буржуазної ради… ми всі, як один, станемо на захист завоювань революції за першим закликом нашого палко любимого вождя».
Наприкінці лютого 1918 року на Україну посунули німецькі загарбники, запрошені Центральною радою. Загроза окупації нависла і над Бахмачем. Щоб утримати цей важливий стратегічний пункт, було створено Бахмацьку ділянку фронту, командуючим якою призначили В. М. Примакова, а політичним керівником — члена уряду Радянської України 6. Б. Бош. У район Бахмача негайно було перекинуто 2-у колону радянських військ, що стала ядром 5-ї армії. Бахмач захищали також червоногвардійські загони з Петрограда, Харкова, Києва, Полтави, загони конотопських та бахмацьких залізничників, ніжинських робітників, полк Червоного козацтва, селяни навколишніх сіл. Пліч-о-пліч з українцями й росіянами тут билися з ворогом четвертий і шостий стрілецькі чехословацькі полки, в складі одного з яких був Людвік Свобода — нинішній президент ЧССР, і сербський загін Крутова. У 1948 році ветерани цих чехословацьких полків писали бахмачанам: «Відзначаючи свій ювілей, ми згадуємо 1918 рік, коли разом з червоноармійцями ми боролися з нашим спільним ворогом — німецькими загарбниками… Тоді на фронті під Бахмачем ми воювали за ідеали, однаково нам дорогі, і по своїх силах намагалися сприяти остаточній перемозі над ворогом». Захисники Бахмача виявили велику мужність і стійкість. Незважаючи на більш як десятикратну кількісну перевагу ворога, радянські війська 8—10 березня завдали йому поразки й примусили відступити. Та сили були нерівні. Після запеклих десятиденних боїв німецькі загарбники 18 березня захопили Бахмач. Почалися безчинства, грабежі й розправи над населенням.
Трудящі піднялися на боротьбу проти німецьких окупантів та гетьманців. Більшовики, що залишилися в Бахмачі, організували підпілля. Підпільники виготовляли й розповсюджували листівки, що закликали до боротьби проти загарбників і українських буржуазних націоналістів, здобували зброю, виводили з ладу паровози, знищували ворожі ешелони, а також готували повстання. 15 липня почався всеукраїнський страйк залізничників. 19 липня приєдналися до цього страйку залізничники Бахмача. Після краху німецької окупації владу в Бахмачі захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. Та в другій половині листопада радянські війська перейшли в наступ. 20 січня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії вигнали ворога з Бахмача.
Відразу ж після визволення у Бахмачі розгорнули роботу волосний ревком та партійний осередок. Бахмацькі більшовики налагоджували господарство залізничного вузла, разом з комбідами сусідніх сіл реквізували лишки хліба в багатіїв, допомогли відкрити лікарню і дитячий будинок для безпритульних дітей. Було створено бойовий загін залізничників, що брав участь у ліквідації куркульських заколотів і у відбудові зруйнованих залізничних колій. Бахмацький райком партії, створений улітку 1919 року, послав у навколишні села комуністів для допомоги селянству в організації комуністичних осередків, боротьби з куркульством та підготовки до перевиборів Рад.
У літку 1919 року нависла нова небезпека — з півдня наступали денікінці. В Бахмач було призначено надзвичайного уповноваженого Ради Робітничо-Селянської Оборони. Робітники депо обладнали платформи для бронепоїзда. Щоб затримати просування білогвардійців, група залізничників на чолі з робітником депо І. П. Борейшею вирушила назустріч ворогу і зруйнувала колію біля станції Григорівна. Проте 27 серпня 1919 року денікінські війська вдерлися у Бахмач. Останнім евакуювався комісар вузла Ф. П. Шевела. На станції Часниківка його захопили денікінці і по-звірячому закатували. Жителі свято зберігають пам’ять про більшовика-героя. Його ім’ям названо одну з вулиць міста. Білогвардійці відновили ненависні царські порядки та запровадили режим жорстокого терору. В їх тилу активно діяли партизани, які тримали під контролем залізницю. 19 листопада 1919 року частини 60-ї стрілецької дивізії визволили Бахмач.