Виникнення і розвиток міста Миколаїв
Миколаїв — місто обласного підпорядкування, адміністративний, промисловий та культурний центр Миколаївської області. Територія — 100 кв. км, населення — 331 тис. чоловік. Відстань до Москви 1550 км, до Києва — 602 км. Миколаїв — морський і річковий порт, зв’язаний з багатьма містами України, РРФСР та ін. республік залізничними, автомобільними і повітряними шляхами.
Територія міста — півострів при злитті річки Інгулу з Бузьким лиманом — була заселена з давніх часів. Так, поблизу обсерваторії та в урочищі Спаському виявлено залишки поселень епохи неоліту (V—IV тис. до н. е.), в урочищах Дикий Сад, Фаліївка і в нинішньому морському порту— доби бронзи (III—II тис. до н. е.), а в районі Нового Водопою — могильник з кам’яними стелами цих часів. В результаті археологічних досліджень встановлено, що на місці сучасного морського порту й шиноремонтного заводу жили скіфи. Знайдені тут уламки посуду черняхівської культури вказують на появу слов’ян в III—V ст. н. е. Про існування слов’янських поселень у VIII—IX ст. свідчать знахідки в районі колишнього села Соляні (західне передмістя Миколаєва за Інгулом).
Потім тривалий час територія сучасного міста через набіги кочівників була безлюдною. Заселятися почала вона у XVIII ст. після приєднання цих земель до Росії. Першими спорудами середини XVIII ст. на півострові були кузня і житловий будинок запорожців біля паромної переправи через гирло Інгулу, а також сезонні риболовні поселення і хутір купця Фабра.
Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр., коли виникла гостра потреба у бойових кораблях для молодого Чорноморського флоту, 21 липня 1788 року за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі Інгулу закладено суднобудівну верф. А ще через рік, 27 серпня 1789 року, він же звелів іменувати її містом Миколаєвом — в пам’ять про взяття російськими військами турецької фортеці Очаків б грудня 1788 року в день святого Миколи, який вважався покровителем моряків.
Спорудження верфі й міста, яке здійснювалося на кошти Чорноморського Адміралтейського управління, доручили полковнику М. Л. Фалееву. Видатні інженери та архітектори І. І. Князев, Ф. І. Волан, І. Е. Старов, М. І. Портарій, П. В. Неелов спланували прямі, широкі вулиці майбутнього міста. Спочатку воно забудовувалось на лівому березі річки Інгулу. Центральну частину його займала Адміралтейська верф із слободою; на захід від неї простягалося цивільне передмістя, на схід — військове (Слобідка). Першою була забудована центральна вулиця Миколаєва — Адміральська, на якій розташувалися Адміралтейство, будинок канцелярії адмірала — головного командира Чорноморського флоту і порту, магістрат, адміралтейський собор. До центральної вулиці прилягали Адміралтейська (нині ім. Комунарів) і Соборна (нині ім. Леніна) площі. Інші вулиці за професією перших майстрових називалися Плотницькою, Столярною, Купорною, Конопатною, Котельною.
Вже через рік після заснування в місті було 59 казарм, 113 землянок і куренів для рекрутів, 5 службових приміщень, 5 складів, 2 цегельні заводи, 4 казенні і 274 приватні житлові будинки (з них 223 мазанки і землянки), кілька крамниць і погребів, 4 лазні, 3 кузні, 3 колодязі, фонтан у Спаському. Населення Миколаєва складало близько 10 тис. чоловік, в основному, це — солдати гренадерського полку, матроси гребної флотилії, казенні майстрові, купці, добровільні поселенці, втікачі-кріпаки тощо. Понад 3 тис. чоловік становили казенні майстрові-суднобудівники. Їх купували у поміщиків центральних губерній Росії, під конвоєм доставляли на верф і зараховували на військову службу строком на 25 років. Майстрові відбували і військову муштру, призначались у наряди та караули. їх робочий день тривав 16—17 годин. Поділялися вони на роти, а з 1827 року — на робочі екіпажі. Непосильна праця, муштра, погане харчування, побої, епідемії і відсутність будь-якої медичної допомоги призводили до високої смертності. Тільки з 1 квітня по 1 липня 1790 року на верфі померло 547 теслярів.
Багато майстрових не витримували жорстокої експлуатації, нужденного життя і тікали з будівництва. Тих, кого ловили, піддавали тілесним покаранням. Для поповнення робочої сили в кінці XVIII ст. поблизу Миколаєва було засновано ряд сіл — адміралтейських поселень, жителі яких по черзі призначались на підсобні роботи на верфі.
У серпні 1790 року на воду спущено первенця верфі — 44-гарматний фрегат «Святой Николай», чим було покладено початок спорудженню в Миколаєві великих парусних військових кораблів. Адмірал Ф. Ф. Ушаков, який у лютому 1790 року був у місті, оглянув збудовані тут кораблі і доповів урядові, що «оные по замечанию моему будут весьма хороши». На 20-і роки припадає початок будівництва в місті перших пароплавів — «Везувия» (1820 р.), «Метеора» (1825 р.), «Громовержца» (1829—1830 рр.). Миколаїв стає основною суднобудівною базою Чорноморського флоту.
3 1794 року тут перебувало Управління флотом — канцелярія головного командира Чорноморського флоту і портів. Одним з перших цю посаду займав М. С. Мордвинов — пізніше відомий російський державний і громадський діяч та економіст. З 1805 року головному командирові флоту і портів надаються права військового губернатора Миколаєва і Севастополя, в його руках зосереджувалась військова і цивільна влада. Права ж станової, т. зв. шестигласної думи, що існувала з 1796 року, були надто обмежені.
Великого розмаху набуло будівництво кораблів, а також і міста в період 1833—1853 рр., коли головним командиром Чорноморського флоту і військовим губернатором Миколаєва був адмірал М. П. Лазарев. У ці роки проведено реконструкцію верфі і укомплектовано її досвідченими спеціалістами. Всі кораблі ескадри адмірала П. С. Нахімова, що здобули блискучу перемогу над турецьким флотом у Сінопському бою 18 листопада 1853 року, були споруджені руками миколаївців. З ініціативи М. П. Лазарева в місті почали будувати і перші наборному морі залізні кораблі.
Потребам флоту майже повністю підпорядковувалося господарське життя міста. Головне інтендантство флоту, що перебувало в Миколаєві, щороку укладало з підрядчиками і купцями договори на поставку матеріалів та продуктів на суму до 7 млн. крб. В 20-х—40-х рр. тут побудовано приватні підприємства: канатні, шкіряні, салотопні, свічкові, ватні, вовнобитні, борошномельні, сухарні тощо. До заборони в 1794 році торгівлі з зарубіжними країнами через Миколаїв за кордон вивозився хліб та інші товари. Пізніше дозволялася лише внутрішня каботажна торгівля для потреб верфі, яка здійснювалася через військову, а з 1821 року — через купецьку пристань.
У 50-х рр. XIX ст. в місті жило 40 тис. чоловік, з яких 30 тис. були кадровими або відставними військовими, учнями військових закладів. Решту населення становили чиновники (746 чоловік), селяни—дворові, оброчні та казенні (1183), купці (143) і міщани (7434 чоловіка)1. Впорядковувалося місто лише на кошти військово-морського відомства. В 1823 році тільки дві його вулиці частково освітлювалися гасовими ліхтарями. Населення терпіло від нестачі питної води. Більшість жителів користувалася гірко-солоною водою з колодязів та річки, а придатну для вживання привозили городянам по 3 коп. за відро. У 20-х роках XIX ст. проводились роботи по спорудженню водопроводу у Спаському, але безрезультатно. За наказом адмірала М. П. Лазарева тільки в 50-і роки збільшено басейн питної води для постачання її населенню міста, почалося брукування Адміральської вулиці і спусків до переправ через Південний Буг та Інгул.
Тривалий час жителі міста не діставали необхідної медичної допомоги. 1817 року за розпорядженням Адміралтейства з с. Вітовки до Миколаєва переведено морський госпіталь. Серед лікарів, що працювали тут, були відомі послідовники основоположника російської епідеміології Д. С. Самойловича — Е. Е. Кібер, А. О. Лаврентьев, М. Ф. Таубе, К. О. Федоров, К. А. Хомицький, які прославили вітчизняну медичну науку. Але лікарню для цивільного населення, відкриту в місті лише в 1835 році, обслуговували лікар, фельдшер, акушерка і доглядач. Заможне населення за плату користувалося послугами флотських лікарів.
Весловими і парусними змаганнями (гонками) при М. П. Лазареві було покладено початок водному спорту в Миколаєві. В 1848 році адміральська яхта «Ореанда» вирушила з міста навколо Європи в Кронштадт і, вигравши головний приз, тим же шляхом повернулась назад.
Ще 1793 року для потреб флоту в Миколаєві було відкрито морське артилерійське училище, наступного року — морський кадетський корпус (згодом штурманське училище), 1798 року — училище корабельної архітектури які готували морських офіцерів та інженерів. Рядових моряків та кваліфікованих майстрових для Адміралтейства з початку XIX ст. випускали школа юнг і учбовий флотський екіпаж, а робітниць для парусної майстерні і майстерні пошиву матроського обмундирування — відкрите 1826 року училище для дівчат. З 1817 року при Адміралтействі працювала школа музикантів та співаків портових оркестрів і хорів. Лише в 1827 році почала діяти однорічна початкова школа для цивільного населення, де вчилося 25 хлопчиків. В 1833 році школу перетворено на платне училище з трирічним строком навчання.
1796 року в місті почала працювати казенна друкарня, в якій друкувалася морська, військова, технічна, медична, сільськогосподарська і художня література. В заснованому 1803 року гідрографічному депо (нині в цьому будинку музична школа ім. Римського-Корсакова) складалися і друкувалися морські карти, проектувалися будинки та кораблі. Того ж року при депо було відкрито т. зв. кабінет рідкісних речей, де зберігалися колекції морського одягу і озброєння, моделі кораблів, археологічні знахідки з ольвійських і керченських розкопок. 1838 року за наказом М. П. Лазарева Адміралтейство побудувало для цього кабінету спеціальний павільйон. Після Кримської війни він поповнився експонатами Севастопольської оборони. При депо діяла також велика морська службова бібліотека, яка налічувала в 1848 році 17 098 томів. В 1820—1824 рр. в стилі російського класицизму побудовано приміщення будинку флагманів і капітанів (нині Будинок офіцерів флоту).
1841 року Є. П. Манганарі в Миколаєві створив «Атлас Чорного моря», а 1851 року І. А. Шостаков — капітальну «Лоцію Чорного моря». Велику наукову роботу здійснювала відкрита в 1821 році морським відомством астрономічна обсерваторія. У найвищій частині міста в 1821—1827 рр. для неї спорудили гарний будинок з колонами і ротондою.
1840 року в Миколаєві відкрито театр, на сцені якого виступали приїжджі і місцеві аматорські трупи. В 1846 році відомий російський актор М. С. Щеп-кін грав тут роль городничого в комедії М. В. Гоголя «Ревізор». Тоді ж у місті виступали відомий російський співак О. А. Петров і український актор К. Т. Соленик.
В першій половині XIX ст. тут служили першовідкривач Антарктиди Ф. Ф. Беллінсгаузен, адмірали П. С. Нахімов і В. О. Корнілов, творець тактики броненосного флоту Г. І. Бутаков. В 1819—1823 рр. В. І. Даль, перебуваючи тут на військово-морській службі, приступив до складання «Толкового словаря русского языка».
Незважаючи на жорстокий режим, придушення будь-якого прояву вільної думки, в Миколаєві нелегально розповсюджувалися твори декабристів К. Ф. Рилєєва, В. К. Кюхельбекера, О. І. Одоєвського та інших. А уродженець Миколаєва О. В. Поджіо і вихованець Миколаївського штурманського училища М. А. Чижов брали безпосередню участь у повстанні декабристів в Петербурзі. В 1826 році в Миколаїв під суворий нагляд губернатора з Петербурга були вислані причетні до цього повстання морські офіцери С. Ф. Лутковський, В. Н. Романов, Б. А. Шпейєр, Б. Н. Тиртон і Н. А. Колончаков.
Високий патріотизм і героїзм виявляли миколаївці у боротьбі з ворогами своєї вітчизни. В 1812 році з матросів Миколаєва і Севастополя був сформований 75-й корабельний екіпаж, який як інженерна частина забезпечував наступальні дії російських військ проти армії Наполеона і брав участь у закордонному поході аж до Парижа. Вихованці Миколаївського штурманського училища, морські офіцери О. І. Казарський, І. П. Прокоф’єв, Ф. Є. Спиридонов відзначились в нерівному бою брига «Меркурий» з двома турецькими кораблями 6 травня 1829 року. Поховані вони в Миколаєві.
В роки Кримської війни Миколаїв був головною тиловою базою Чорноморського флоту. Через місто у Крим йшли військові частини, ополченці, тяглися безперервно обози з озброєнням, продовольством. В майстернях Адміралтейства виготовляли для захисту Севастополя мортирні верстати, гарматні лафети, артилерійські снаряди. Чотири екіпажі майстрових (близько 4000 чоловік) відправили до Криму для безпосередньої участі в обороні Севастополя. На вимогу адмірала П. С. Нахімова всі придатні приміщення казарм, майстерень, шкіл, навіть приватні будинки обладнувалися під госпіталі для поранених, евакуйованих з Севастополя. Водночас навколо Миколаєва, оголошеного на загрозливому становищі, зводилися артилерійські редути, на яких було встановлено 160 гармат. На фарватері Південного Бугу спорудили насип і поставили батарею, яка дістала назву Костянтинівської. У всіх цих роботах, крім солдатів гарнізону (їх налічувалося до 10 тис.), брали участь всі жителі міста. «Миколаїв і Херсон,— писав Ф. Енгельс у вересні 1855 року в одній із статей, присвяченій аналізу подій Кримської війни,— два найбільш укріплені пункти Південної Росії, являють собою центр зосередження резервної армії». Він також зазначав, що в Миколаєві, мабуть, сконцентровано близько 40 тис. ополченців. Для швидкого пересування військ і обозів в Крим 1855 року замість паромної переправи в місті побудували наплавний міст через Південний Буг. В тому ж році через Миколаїв проведено лінію електричного телеграфу замість оптичного, що сполучав Крим з Петербургом.
Після залишення російськими військами Севастополя ворожі кораблі декілька разів намагались прорватися до Миколаєва, але кожного разу зазнавали рішучої відсічі. В 1874 році в місті за проектом відомого скульптора і художника М. Й. Микешина на громадські кошти був споруджений пам’ятник героєві оборони Севастополя Гнату Шевченку. 1903 року його перевезено до м. Севастополя.
Поразка Росії в Кримській війні значно підірвала економічну базу міста. Через заборону для Росії тримати на Чорному морі військовий морський флот різко скоротилось будівництво суден. Закривались морські установи і навчальні заклади.
В 1856 році ліквідовано управління головного командира Чорноморського флоту.
Моряків переводили на інші флоти або звільняли зі служби. З 17-ти флотських екіпажів в 1857 році залишилося лише 2 роти (30 офіцерів і 557 матросів), замість 7 робочих екіпажів — тільки один (16 офіцерів і 1088 майстрових). Зменшилось населення міста з 61 675 чоловік в 1856 році до 43053 чоловік в 1863 році.
Занепала торгівля, припинилося спорудження житлових будинків. Але вже у 60-х роках XIX ст. у зв’язку з швидким розвитком капіталізму після скасування кріпацтва економічний розвиток Миколаєва пожвавився. В 1862 році тут відкрито торговий порт, у який дозволено заходити іноземним суднам. Було створено таможню, іноземні консульства. Иа кінець XIX ст. порт займав третє місце після Петербурга і Одеси за обсягом торгівлі із закордоном, а за експортом зерна, поставниками якого були степові губернії, — перше місце в країні.
Розвиток порту прискорився після відкриття в 1873 році залізничного сполучення між Миколаєвом, Знам’янкою, а згодом і Харковом. Поглиблення фарватера від Очакова до Миколаєва дало можливість заходити в порт великим океанським суднам. У 80-х роках із Миколаївського порту щорічно в середньому вивозили понад 23 млн. пудів зерна. Для зберігання його в 1893 році тут збудували елеватор. Крім хліба, звідси вивозилися з Придніпров’я залізна і марганцева руди.
На кінець XIX ст. Миколаїв стає великим промисловим центром на півдні України. Якщо в 1860 році тут працювало 18 підприємств, то в 1890 році їх кількість зросла до 131 і виробляли вони продукції на 1 млн. 151 тис. крб. Крім того, було ще 900 дрібних кустарних майстерень. У 1871 році за проектом відомого спеціаліста ракетної справи К. І. Константинова збудовано казенний ракетний завод, єдиний тоді в Росії. Завод виготовляв бойові, освітлювальні, сигнальні й рятувальні ракети для російських фортець і військових гарнізонів. В 1877—1878 рр. завод обслуговував російську армію в її боях на Балканах. 1911 року він був переведений до м. Шостки (нині Сумської області).
Після скасування в 1870 році обмежувальних статей Паризького договору відновилося будівництво військових кораблів на Адміралтейській верфі. Тут споруджувались броненосці, есмінці, канонерські човни, транспортні судна. Верф розширювалась. Однак устаткування її залишалось старим, і всі роботи по складанню суден виконувалися вручну. Виникли залізничні майстерні, а також завод сільськогосподарських знарядь братів Донських (1884 р.), чавуноливарний завод Матвєєвих (1902 р.), парові млини, спирто-горілчаний завод тощо.