Новомиколаївка, Новомиколаївський район, Запорізька область
Новомиколаївка (кол. Кочережки) — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована на правому березі річки Верхньої Терси, за 60 км на І північний схід від Запоріжжя і за 27 км на захід від залізничної станції Гайчур Придніпровської залізниці. Через селище пролягає шосе Запоріжжя—Донецьк. Населення — 4,8 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Братерське, Михайлівське, Островське.
Новомиколаївка — центр району, площа якого 915 кв. км, населення — 26,9 тис. чоловік (у т. ч. міського — 6,9 тис., сільського — 20 тис.). В районі 82 населені пункти, підпорядковані 2 селищним і 12 сільським Радам; 14 колгоспів, радгосп, лісорозсадник, 69,2 тис. га орної землі, 3,2 тис. га — під садами і виноградниками; 6 підприємств і 2 будівельні організації, 51 школа, 50 будинків культури і клубів.
Засноване селище в останню чверть XVIII ст. державними селянами, вихідцями з села Кочережок Павлоградського повіту Катеринославської губернії. З 1813 року населений пункт почав називатися Новомиколаївкою. За даними перепису 1858 року, в Новомиколаївці налічувалось 208 дворів, де проживало 1435 мешканців, з них 755 ревізьких душ. За сільською общиною було закріплено 6400 десятин землі.
Більшість переселенців сподівалася на краще життя тут, на родючих землях. Та надії виявились марними. Через примітивні знаряддя праці, погане угноєння та обробіток землі врожаї були низькими. Біднота додатково займалася ремеслами — чинбарством, чоботарством, ткацтвом, гончарною і теслярською справами. Ремісничі вироби збувалися на сільських базарах і ярмарках.
Державні селяни Новомиколаївки одержали на ревізьку душу по 8,2 десятини землі. Щорічно вони сплачували в казну оброчний податок, який збільшувався «особливим додатковим збором» до 15 проц. Багатьом селянським господарствам це було не під силу. Поступово в селі утворився прошарок заможних селян-куркулів, які орендували, а фактично привласнювали бідняцькі наділи й примушували збіднілих селян працювати на себе. З 70-х років XIX ст. земля ділилася на наявні чоловічі душі. При швидкому зростанні населення це призвело до зменшення наділу. В 1900 році на чоловічу душу припадало по 2,7 десятини землі.
Зростання попиту на товарне зерно, особливо у післяреформений період, пожвавило економічне життя і в Новомиколаївці. У 80-х роках тут щорічно відбувалося но три ярмарки, щоденно — базари, постійно торгували 5 крамниць, шинки. У 1886 році в селі налічувалося 362 двори і 2390 мешканців.
Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції викликало потребу не тільки збувати, а й частково переробляти її на місці. У 90-х роках XIX ст. місцеві багатії почали будувати парові млини, олійницю тощо. Наявність дешевої робочої сили давала їм великі вигоди. У 1880 році наймит заробляв за рік 60 крб., а наймичка за таку ж роботу одержувала вдвічі менше.
На початку XX ст. становище новомиколаївських селян значно погіршилося. З 504 приписаних до общини дворів 64 не мали землі. Вони жили за рахунок побічних заробітків. Крім того, в селі проживало 47 не приписаних до сільської общини родин, які не мали права на надільну землю. Частина з них займалася ремісництвом або торгівлею, переважна більшість наймитувала.
125 господарств мали від 1 до 5 десятин землі. З них 57 дворів орендували від 1 до 3 десятин, засіваючи кожен до 8 десятин. Ще 121 господарство мало від 5 до 10 десятин. Ці селяни брали землю в оренду і засівали по 13—14 десятин. Отже, 310 господарств належали до бідноти. Більш як половина з них не мала тягла й інвентаря. Тому наділи 152 дворів частково чи повністю здавалися в оренду, а їх власники йшли у найми. Решта бідноти обробляла свої ділянки супрятою, здаючи також частину землі в оренду. 90 чоловік з бідняцьких сімей ішли на заробітки до поміщицьких економій, 34 — наймитували у своєму селі.
104 господарства, що засівали від 10 до 25 десятин на двір, вважалися середняцькими. Але половина з них через нестачу тягла й інвентаря змушена була вдаватися до супряги. В той же час 90 заможним господарствам належало по 25—50 десятин Надільної землі, понад 300 десятин вони орендували у своїх односельчан та в сусідній общині і понад 1 тис. десятин у поміщиків. Куркульські господарства мали по 2—3 пари коней, волів, реманент та дешеву робочу силу.
В серцях селян зростала люта ненависть до гнобителів. Свідченням крайнього обурення новомиколаївців проти глитаїв були переписані від руки прокламації, в яких закликалося знищити попів, урядника, багатія-мірошника.
У роки столипінської аграрної реформи кількість дворів у селі значно зменшилася за рахунок бідняцьких родин, які, продавши свої наділи, виїхали з села. Внаслідок виділення на хутори на 700 десятин урізалася земля в общині. 60 куркулів, скупивши землі у навколишніх поміщиків та сільської бідноти, заснували 5 хуторів, де зосередили 4636 десятин землі. Селянські ж господарства убожіли. Внаслідок проведених переділів у 1911 році наділи зменшилися до 2,6 десятини.
Напередодні першої світової війни Новомиколаївка була великим, але невпорядкованим волосним селом. У 575 дворах проживало 3128 чоловік. Тільки куркулі мали кам’яні будинки, криті залізом або черепицею. У центрі села, поряд з церквою, розміщувалось 8 крамниць і шинків; діяли два парові млини, олійниця, чинбарня, бондарня, столярня. Працювали поштово-телеграфне відділення і телефонна станція.
Майже протягом 70-річного періоду існування села його жителі були позбавлені медичної допомоги, користувалися послугами знахарок і шептух. Тільки в крайніх
випадках зверталися до лікаря у с. Покровське, за 25 км від Новомиколаївки. У 1880 році на кошти земства у Новомиколаївці відкрили фельдшерський пункт. Лише напередодні першої світової війни тут відкрилась невелика лікарня, де працювали лікар, 2 фельдшери та акушерка.
Тривалий час, аж до реформи 1861 року, в селі не було жодного навчального закладу. Тільки 1865 року тут відкрили початкову земську однокласну школу в приміщенні… церковної сторожки. Один учитель навчав понад 50 селянських дітей. 1871 року в Новомиколаївці відкрилась приватна початкова школа, в якій за досить високу плату навчалося 20 дітей заможних селян. Про рівень знань, що їх набували діти в школах, можна судити хоча б з того, що випускні екзамени в земській школі витримали тільки 7, а в приватній — 9 учнів. Навчали дітей малоосвічена вчителька та піп.
Після інспекторської перевірки результатів 1885/86 навчального року попечитель доповідав училищній раді: «Я вже вказував на „просвітительську» діяльність отця Стефановського, а таких батюшок дев’ять десятих на Русі. Додайте тепер сюди ще напівписьменного ремісника-вчителя і погляньте на них з усіх боків — які вони насправді просвітителі?».
1896 року в селі замість приватної школи відкрили друге земське однокласне початкове училище. В кожній школі працював учитель та його помічник. У 1898 році інспектор, який перевіряв першу школу, записав, що шкільне приміщення старе, забруднене, підлога від вогкості прогнила. Вчительська квартира ось-ось розвалиться. На початку 1900 року в селі відкрилася початкова церковнопарафіяльна школа. Разом у трьох закладах навчалось 74 хлопчики та 18 дівчаток — сьома частина дітей шкільного віку. В першому десятиріччі XX ст. кількість учнів у школах зросла вдвічі, проте закінчувала їх, як і раніше, незначна частина. Так, у 1913/14 навчальному році в першій сільській школі налічувалося 195 учнів. До кінця року третина їх залишила навчання. Другу школу із 116 учнів закінчило дещо більше половини. Більшість населення залишалась неписьменною. Проте скарби культури жили в народі. Місцеві майстри славилися своїми гончарними виробами. Наприкінці XIX ст. в селі виявили одну з копій рукопису листа-відповіді запорізьких козаків турецькому султанові.
Велике горе принесла світова війна. Серед бідняцтва зростало обурення політикою царизму. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції окрилила селян.
У січні 1918 року створено Новомиколаївський волосний ревком, першим головою якого призначили солдата-фронтовика С. К. Третинка. Селяни обрали волосну Раду на чолі з місцевим жителем О. Р. Сиротою. Нові органи місцевої влади приступили до здійснення ленінського Декрету про землю, вилучення лишків хліба у куркулів і відправлення його трудящим промислових центрів країни.
Але в квітні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Члени волревкому та волосної Ради перейшли у підпілля, частина активу вступила до партизанського загону, що діяв у районі Новомиколаївки — залізничної станції Софіївка.
У листопаді 1918 року окупанти залишили село. Відновив діяльність волревком під керівництвом Д. Д. Бочковського. Ревком розподіляв землю, забезпечував продовольством і паливом родини бідняків, а повесні 1919 року подавав допомогу біднякам і середнякам на сівбі, зайнявся виконанням продрозверстки.
Та мирному будівництву стала на перешкоді денікінська навала. В середині червня 1919 року частини 14-ї армії, що захищали Новомиколаївку та навколишні села, змушені були відійти. Денікінці пограбували село. їхні спроби провести мобілізацію до своєї армії виявилися марними. Селяни ховали хліб, теплий одяг, фураж.
31 грудня 1919 року частини 41-ї та 54-ї дивізій 14-ї армії, якою командував І. П. Уборевич, визволили село від ворогів.
Про повну рішучість новомиколаївців відстоювати завоювання Радянської влади і підтримувати всі її заходи свідчить резолюція селянської сходки 28 травня 1920 року: «Населення Новомиколаївської волості… вирішило всіма силами, не шкодуючи життя свого і майна, стати на захист Радянської влади — влади робітників і селян, для досягнення повної перемоги над власником і експлуататором. Ми рішуче заявляємо, що дамо хліб і все інше, потрібне для Червоної Армії та робітників, а також будемо боротися проти … ворогів робітничо-селянської влади».
Оголошена у зв’язку з врангелівським наступом мобілізація до Червоної Армії успішно завершилася в селі 13 червня 1920 року.
На початку серпня 1920 року Корніловська дивізія врангелівців захопила Новомиколаївку, але вже 28 серпня була вибита червоними частинами. Бої точилися з перемінним успіхом від вересня і до жовтня, коли село назавжди визволили від білогвардійців частини 46-ї дивізії 13-ї армії під командуванням І. П. Уборевича.
За допомогою політвідділу 46-ї дивізії був створений волосний ревком, до складу якого ввійшло 26 чоловік. Очолив його М. Ф. Криволап. Ревком, поряд з вирішенням продовольчого та інших питань, наділив бідняцькі сім’ї землею з розрахунку 2 десятини на кожного їдця, а також худобою та інвентарем. При підтримці волревкому та сільревкому (голова Д. Д. Бочковський) в селі створений комітет незаможних селян на чолі з І. Заїченком. Волосний та сільський ревкоми і KHG вжили рішучих заходів до відродження господарства. Незабаром тут організували споживче кооперативне товариство, спорудили невеличку електростанцію, на базі чинбарні відкрили шкіряний завод. Водночас поновили заняття в усіх школах, роботу лікарні, налагодили виконання продрозверстки та подали допомогу сім’ям червоноармійців і бідноти. Навіть листівка була випущена із зверненням «Засівайте ниви родин червоноармійців!».
Але діяльність ревкомівців і активістів KHG проходила в умовах розгулу махновського бандитизму. Ще в червні 1920 року від рук бандитів загинули працівники політсекції при 13-й армії Андріянов — голова, Бахарєв і Катаев — члени ревкому, які провадили в селі пропагандистську роботу. Спроби махновців обманом і залякуванням привернути населення на свій бік провалились. Незабаром до Новомиколаївки прибув червоний ескадрон разом з новою групою політпрацівників армії, які розгорнули широку роз’яснювальну роботу. Червоним бійцям не раз доводилося вступати в бій з махновцями. В одному з них у січні 1921 року особливо відзначився 368-й полк 41-ї стрілецької дивізії, розбивши зграю бандитів наголову.
Для рішучої боротьби з бандитизмом в Олександрівській губернії в листопаді 1920 року було створено кілька компактних районів, у т. ч. і Новомиколаївський, де розміщувалися червоноармійські частини і була створена Надзвичайна районна нарада. Збройну боротьбу проти махновських банд вели місцевий загін самооборони та 270-й полк 30-ї Іркутської дивізії, який наприкінці листопада 1920 року прибув до села.
У грудні 1920 року в Новомиколаївці виник сільський партійний осередок. В той складний і тривожний час свою долю з партією зв’язали місцеві селяни-бідняки Д. Д. Дудниченко, В. П. Мосейко та інші. В організаційному оформленні партійного осередку велика роль належала комуністам 270-го полку та членам Надзвичайної наради. Вони ж допомогли провести наприкінці січня наступного року вибори сільської та волосної Рад селянських депутатів. Головою вол виконкому став місцевий селянин-комуніст О. Р. Сирота, головою сільради — комуніст М. Соха.
9 травня 1921 року великий махновський загін налетів на Новомиколаївку, порубав керівників волвиконкому та сільради, зруйнував приміщення шкіл, хати родин червоноармійців, мости, колодязі тощо. Але при підході червоноармійських частин бандити втекли з села. Новостворений 18 червня волревком діяв до 29 серпня 1921 року. Ревком збільшив загін самооборони. До нього ввійшли комуністи та комнезамівці. Крім того, був створений загін народної міліції.
Завдяки рішучим діям Надзвичайної районної наради, частин 30-ї Іркутської дивізії та загону самооборони у вересні 1921 року з бандитизмом в окрузі загалом було покінчено. Новообраний склад волосної та сільської Рад, партосередок і КНС приступили до вирішення господарських завдань, піднесення культури і освіти на селі. Господарство Новомиколаївки було вщент зруйнованим. З трьох парових млинів працював лише один, у волосному центрі налічувалось 92 плуги і 100 кінних упряжок. І все ж у жовтні 1921 року тут відбувся місячник продовольчої допомоги робітникам Донбасу, а на початку листопада — тиждень допомоги голодуючим Поволжя, під час якого селяни зібрали 85 пудів хліба та 478 тис. крб. грішми.
В усіх важливих справах комуністам активно допомагала молодь, особливо бідняцька. Вона й стала ядром комсомольського осередку, заснованого наприкінці грудня 1920 року. Першими комсомольцями села були П. Г. Руденко, Л. П. Іванченко, М. Н. Коваленко та інші. Вони брали активну участь у виконанні продподатку, діяльності лікнепу, пропагували декрети Радянської влади тощо.
Основну увагу сільські активісти зосередили на проведенні сівби. Весною 1921 року селяни засіяли через нестачу тягла і реманенту тільки 60 проц. орної землі. Та посуха майже повністю згубила врожай — вони зібрали з гектара пересічно по 2 пуди жита, ячменю, вівса. Насувався голод. У зв’язку з цим комуністи, комсомольці та комнезамівці виявляли лишки хліба в куркулів, організовували їдальні для дітей та селян-незаможників, збирали кошти. Держава подала селянам велику допомогу продовольством та посівним матеріалом. Це дало змогу восени 1922 року в основному подолати продовольчі труднощі, хоча ще в січні того року волость голодувала.
У березні наступного року Новомиколаївка стала центром новоствореного району Запорізького округу. На той час тут налічувалось 639 дворів, проживало 3939 чоловік. Понад 60 проц. дворів було бідняцьких, близько 20 проц.— куркульських. Селянські господарства засівали 4452 десятини ріллі, що становило 67 проц. орної землі.
Такі заходи, як заміна продрозверстки продподатком, державні позички, організація споживчої та сільськогосподарської кредитної кооперацій, прокатного пункту сільськогосподарського інвентаря допомогли селянам Новомиколаївки відновити у 1925—1926 рр. довоєнні посівні площі, значно зміцнити бідняцькі господарства. Здебільшого вони ставали середняцькими. Сільрада та КНС вживали рішучих заходів, щоб обмежити куркулів. У 15 глитаїв комнезам конфіскував значну кількість майна, інвентаря та худоби, придбаних в сільської бідноти та середняків за безцінь неврожайного року.
В процесі соціалістичної перебудови села зростали партійна та комсомольська
організації. У 1925 році партійний осередок налічував 15 членів і 13 кандидатів у члени партії. 8 комуністів з них були направлені сюди Запорізьким окружкомом та Катеринославським губкомом КП України. На початку 1923 року Запорізький окружком комсомолу відрядив до Новомиколаївки В. Стрюкова, який став справжнім ватажком сільської молоді і був обраний секретарем райкому комсомолу. Комсомольці налагодили навчання молоді військовій справі. У день 5-х роковин Всевобучу Республіки Рад новомиколаївці надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну, бажаючи йому якнайшвидшого видужання. Великим горем була для них смерть В. І. Леніна. В час ленінського призову 1924 року комсомольський осередок зріс до 70, а наступного року — до 100 чоловік.
Комуністи, комсомольці, сільська Рада постійно дбали про розвиток освіти й культури на селі. Вже в 1920/21 навчальному році в Новомиколаївці діяли 4 початкові трудові школи, де навчалося 529 дітей. Одна з них незабаром стала семирічною. 1921 року відкрилась сільськогосподарська профшкола, перетворена 1930 року на зоотехнікум. 1925 року в селі працювало 14 учителів, діяли 2 бібліотеки, 15 хат-читалень, а також кілька шкіл лікнепу. У народному будинку, крім вистав і концертів, почалось демонстрування кінофільмів.
Радянська влада виявляла турботу про охорону здоров’я трудящих. У селі наприкінці 1920 року почали функціонувати амбулаторія, лікарня на 15 ліжок, аптека, медична консультація1. Тут працювали лікар, фельдшер та акушерка.
Поступово налагоджувалося господарське життя села. Це були роки непу, тому поряд з державними і кооперативними підприємствами як млин, олійниця, крупорушка — діяли також приватні — вітряк, олійниця, 5 кузень, кілька чинбарень, цегельня. У селі було 3 крамниці споживчої кооперації та 10 приватних ларків. Але на початку 30-х років кооперативна торгівля повністю витіснила приватний сектор.
Партійно-комсомольський актив провадив велику роботу серед бідноти, щоб залучити її до кооперативних форм господарювання. Ще в березні 1924 року за 7 км від Новомиколаївки організувалася комуна ім. Ілліча, яка об’єднала 28 комунарів і мала близько 300 га землі, трактор, локомобіль, робочу худобу тощо. У 1926 році до неї приєдналася сусідня комуна «Червоний шлях» та 18 чоловік із комуни «Маяк» цього ж району. Об’єднаній комуні присвоїли ім’я В. Я. Чубаря. В її господарстві було 2 трактори, сівалки, плуги, молотарки, коні, кілька корів.
На початку вересня 1929 року новомиколаївські незаможники створили перше, а восени — друге товариства спільного обробітку землі. До них вступило 367 чоловік. Через рік тут виникла перша сільськогосподарська артіль ім. Сталіна, яка об’єднала 152 господарства бідняків і середняків. Головою її колективісти обрали комуніста П. І. Феня. Члени колгоспу усуспільнили 1216 га землі, 52 коней, 25 сівалок, 16 парокінних плугів та інший сільськогосподарський інвентар. Того ж року в селі організувалися артілі «Серп», «Червона агрономія», «Долина праці»3. Куркулі чинили шаленний опір колективізації. Після того як основна маса бідняків і середняків вступила до колгоспів, вони псували артільне майно, отруювали худобу, палили посіви, стріляли з-за рогу в активістів. Класових ворогів було викрито і вислано з села.
У лютому 1934 року створено Новомиколаївську МТС. До 1940 року її тракторний парк збільшився від 24 до 60, а комбайнів — до 38. Щоб задовольнити потребу в кадрах, МТС створила курси механізаторів. Слухачами їх стали переважно місцеві юнаки і дівчата. Першого ж року механізатори МТС виробили в обслуговуваних колгоспах по 500 га умовної оранки на 15-сильний трактор. Політвідділ МТС роз’яснював селянам постанови ЦК партії та уряду, організував соціалістичне змагання, лекційну пропаганду, допомагав зміцнювати трудову дисципліну. В роки боротьби за піднесення сільського господарства надійним помічником комуністів Новомиколаївки стала районна газета «За більшовицький колгосп», що почала виходити з травня 1935 року (з 1939 року — «Прапор комунізму»).
Організоване комуністами соціалістичне змагання та участь у стахановському русі дали хороші наслідки. На районну Дошку пошани в 1936 році були занесені імена багатьох трудівників Новомиколаївки: П. П. Татарка — комсомольця, тракторна бригада якого виконувала норми на 175—200 проц.; В. Д. Логійко—телятниці, що зберегла і виростила 76 телят; Д. К. Писанка — завідуючого молочнотваринниць-кою фермою, колектив якої виконав виробничий план на 132 проц. та інших.
Керуючись почуттям пролетарського інтернаціоналізму, колгоспники артілі «Долина праці», учні та викладачі Новомиколаївського зоотехнікуму зібрали кошти до фонду допомоги іспанським борцям проти фашизму.
1939 року в бою з японськими самураями в районі озера Хасан загинув уродженець Новомиколаївки прикордонник П. П. Маленко. Подвигу героя М. П. Бажан присвятив поему «Мати». Брат прикордонника М. П. Маленко пішов служити на ту ж заставу, одержав зброю і коня свого брата. Ордени і медалі прикрашають груди майора у відставці М. П. Маленка.
Новомиколаївські хлібороби стали майстрами високих урожаїв, розвивалось і тваринництво. В 1939 році колгосп ім. Сталіна був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасниками ВСГВ були й Новомиколаївська МТС, механізатори якої виробили по 707,5 га умовної оранки з розрахунку на 15-сильний трактор; свинарки колгоспу «Серп» К. М. Соха та Г. Я. Крамаренко, які одержали по 22 ділових поросят від свиноматки; колектив працівників вівцеферми колгоспу ім. Сталіна, що виростив по 143 ягняти від кожних 100 вівцематок. Того року артіль одержала 1,3 млн. крб. прибутку. На трудодень колгоспники мали по 5 кг хліба та по З крб. грішми.
Заможно жили колгоспники Новомиколаївки. Замість старих хат під соломою чи очеретом трудівники спорудили нові будинки під залізом, шифером. В кожний дім прийшов достаток. Сім’я колгоспника Г. І. Дранка, що виробила за рік 1552 трудодні, одержала 419 пудів пшениці, 62 пуди фуражу, 5280 крб. грішми. І таких колгоспних родин у селі налічувалось чимало.
Окрилені високою оцінкою їхньої праці, колгоспники наступного року домоглися ще кращих наслідків. Загальні прибутки колгоспів досягли 1 млн. 638 тис. карбованців.
З місцевих підприємств тут діяли млин, ремонтна майстерня і невелика електростанція, на яких разом працювало 40 робітників.
Дедалі ширше розгортала свою діяльність сільська Рада, у складі якої було 56 депутатів. З її ініціативи в селі заклали фруктові сади, впорядкували вулиці та центральний майдан, розбили парк відпочинку, де встановили пам’ятник В. І. Леніну і монумент на честь героїв громадянської війни. Велика увага приділялася будівництву і зразковому утриманню шляхів. У 1935 році за цю роботу ВУЦВК преміював Новомиколаївську сільраду.
Вибори до місцевих Рад 1939 року виявили високу політичну активність селян Новомиколаївки. До сільради були обрані колгоспники Г. П. Бобко, Я. П. Каплун, К. І. Котелевська та інші, члени партії і безпартійні.
Всіма здобутими у передвоєнні роки успіхами трудівники Новомиколаївки завдячували керівній і спрямовуючій ролі партійних організацій, яких у селі було 6. Вони об’єднували понад 50 комуністів. Однією з головних турбот комуністів села, як і раніше, було піклування про розвиток народної освіти. До 1937 року в основному ліквідували неписьменність і малописьменність серед дорослого населення, а всі діти шкільного віку відвідували школу. У 1939/40 навчальному році в селі працювали середня школа, в якій 23 вчителі навчали 800 учнів, вечірня та дві початкові школи, зоотехнікум.
При відкритому в 1935 році районному будинку культури працювали хоровий та драматичний гуртки, діяла стаціонарна кіноустановка. Місцеві ентузіасти організували духовий і струнний оркестри. Хоровий колектив, яким керував учитель місцевої школи М. X. Коваль, був учасником і переможцем республіканського огляду художньої самодіяльності, виступав з концертом на ВСГВ. В селі діяли 3 бібліотеки, будинок піонерів. Молодь з охотою відвідувала гуртки Тсоавіахіму, складала норми ГСО, ПВХО, ГПО, вчилася влучно стріляти. У 1938— 1939 рр. був споруджений стадіон, на якому влаштовувались районні спортивні змагання.
У Новомиколаївці народилися влучні прислів’я, приказки, що характеризували докорінні соціальні зміни в житті селянства, а саме: «Де оре сошка, там хліба трошки, де трактор оре, там хліба — море», «У колгоспному гурті й каша добре їсться», «Газета для людини, що вікно для хатини».
По-новому жили, працювали і мислили селяни. І коли новомиколаївці довідались про початок війни, нав’язаної фашистською Німеччиною, вони на сільському мітингу рішуче заявили, що не пошкодують життя для захисту соціалістичної Батьківщини. Уже наступного дня 300 колгоспників, робітників і службовців добровільно з’явились до військового комісаріату і вступили до Червоної Армії. Серед них — багато комуністів.
3 перших днів війни партійні осередки села провадили велику роботу по організації допомоги фронтові. При МТС були створені курси жінок-механізаторів. І хоч більшість працездатних чоловіків пішла на фронт, урожай було зібрано вчасно, план хлібоздачі перевиконано. З наближенням фронту колгоспи відправили в глибокий тил 700 голів великої рогатої худоби, 1500 свиней, машинно-тракторний парк МТС. Евакуювалась і частина населення.
Райком партії та райвиконком створили в райцентрі винищувальний батальйон у складі 300 чоловік. Він пізніше тримав оборону в районі Дніпровської ГЕС і відійшов разом з 12-ю армією. Частину бійців батальйону, що потрапили в оточення, в 1942 році розстріляли окупанти.
4 жовтня 1941 року ворог увірвався в Новомиколаївку. Але радянські люди не скорилися фашистам. В селі весь час з’являлися зведення про бойові дії радянських військ на фронті. Почав діяти партизанський загін у складі 18 чоловік, взявши під контроль шляхи в напрямі Михайло-Лукашевого, Гуляйполя та Оріхова. Загоном командував Д. І. Швидкий. В одному з боїв з карателями партизани були розбиті. 1943 року на східній околиці Новомиколаївки фашисти розстріляли вісім відважних патріотів, серед них — учительку М. І. Дятлову. На каторжні роботи до Німеччини гітлерівці відправили 268 юнаків і дівчат.
Окупанти пограбували село і колгоспи, спалили МТС, приміщення шкіл, зоотехнікуму. Загальна сума збитків становила 27,9 млн. крб.
18 вересня 1943 року частини 216-ї стрілецької дивізії 54-го стрілецького корпусу визволили Новомиколаївку від фашистських загарбників.
З великим трудовим піднесенням приступили новомиколаївці до відбудови господарства. Водночас вони робили все залежне від них, щоб прискорити розгром ворога. Колгоспники передали 2 млн. 25 тис. крб. особистих заощаджень на побудову авіаескадрильї ім. Поліни Осипенко та здали понад план 327 648 пудів хліба. За це вони одержали подяку Верховного Головнокомандуючого.
Піднімати з руїн артільне господарство було важко. В селі збереглося 10 коней і 3 пари волів. Наприкінці 1943 року з уламків старої техніки колгоспники зібрали 2 трактори, 2 комбайни, 8 лобогрійок та 10 кінних плугів. Незабаром надійшло ще 13 тракторів. Так було відновлено МТС. Колгоспниці, підлітки й літні жителі села щодня перевиконували норми на збиранні врожаю.
Завдяки братній допомозі колгоспників Казахстану, Азербайджану, Російської Федерації артілі Новомиколаївки вже наприкінці року мали 117 голів великої рогатої худоби, 40 коней, 68 свиней та 39 овець.
Організатором і керівником трудящих у виконанні всіх планів по відбудові господарств була партійна організація, відновлена в райцентрі в грудні 1943 року. Наступного року відновили роботу школа, а згодом — клуб і бібліотека.
З переможним закінченням Великої Вітчизняної війни до села повернулось багато воїнів. Та не всіх дочекались рідні оселі. У боях з гітлерівцями на фронтах Великої Вітчизняної війни смертю героїв загинуло 274 новомиколаївці. Високими урядовими нагородами відзначила Батьківщина бойові подвиги 480 воїнів. Майор М. П. Маленко удостоєний ордена Червоного Прапора, майор Г. Ф. Соболь — ордена Вітчизняної війни ІІ-го ступеня та Червоної Зірки, медсестра Л. І. Коряка — двох орденів Червоної Зірки.
Вчорашні воїни включилися в мирну працю. Вже до 1947 року колгоспники відбудували значну частину колгоспних споруд, МТС, млин. І хоч загалом справи пішли на краще, урожайність полів, занедбаних у роки окупації і оброблюваних запряженими в плуги коровами, була низькою. Урожай зернових у всіх сільгоспартілях райцентру не перевищував у цей час 10 цнт з га. Повільно відроджувалося тваринництво.
У серпні 1950 року місцеві сільгоспартілі об’єдналися в 2 колгоспи. Це дало змогу раціональніше планувати сівозміни і використовувати техніку та працю колгоспників, укрупнити тваринницькі ферми. Того ж року обидва колгоспи на площі 3,6 тис. га зібрали пересічно з гектара по 13 цнт озимої пшениці. Наприкінці першої післявоєнної п’ятирічки артілі вже мали близько 1 тис. голів великої рогатої худоби, у т. ч. 200 корів; 850 свиней, понад 1 тис. овець. Загальні прибутки колгоспів становили 1,2 млн. крб., а неподільні фонди — 1,5 млн. крб. Збільшенню виробництва зернових і технічних культур та продуктивності тваринництва у роки другої післявоєнної п’ятирічки сприяло оснащення сільського господарства новою технікою. У 1953 році Новомиколаївська МТС мала вже 74 трактори, 34 зернові комбайни та багато інших машин і механізмів. На 90 проц. поля оброблялися машинами. До кінця п’ятирічки врожайність зернових і бобових культур у новомиколаївських артілях зросла до 18,3 цнт з га на площі 4335 га, в т. ч. до 20 цнт озимої пшениці на 1635 га. У 2,3 раза підвищилася врожайність основної технічної культури — соняшнику; поголів’я худоби подвоїлося, а загальні прибутки та неподільні фонди зросли майже вчетверо.
З метою дальшого організаційно-господарського зміцнення артілей господарства села у 1957 році об’єдналися в одну артіль «40 років Жовтня» (з 1965 року — «Росія»).
1958 року врожайність зернових тут становила 22,4 цнт з га, у т. ч. кукурудзи — 27 цнт. Загальні прибутки колгоспу зросли в 2,4 раза.
За роки семирічки артіль стала розвинутим багатогалузевим господарством. Тут з’явились 3 ферми великої рогатої худоби, 2 свиноферми, 2 вівцеферми та 2 птахоферми. На 100 га сільгоспугідь тваринники колгоспу виробили по 257 цнт молока, 67 цнт м’яса; понад 12 тис. штук яєць на 100 га зернових.
Особливо значні зрушення відбулись в артілі «Росія» після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС та XXIII з’їзду партії. Партійна організація та правління колгоспу переглянули і поліпшили структуру посівних площ, запровадили новий принцип морального та матеріального стимулювання праці, домоглися значного підвищення агрокультури та повнішої механізації трудомістких процесів у тваринництві. Зміцніла матеріально-технічна база. В 1969 році тут налічувалося 50 тракторів, 22 комбайни і стільки ж вантажних автомашин, 175 потужних електродвигунів та багато іншої техніки. В артілях трудяться 86 механізаторів та 20 спеціалістів сільського господарства.
У соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня хлібороби колгоспу досягли нових відрадних наслідків. Тільки понад план вони продали державі 3600 тонн зерна. Загальна сума прибутків колгоспу в 1967 році досягла 1,7 млн. крб. Середньомісячна заробітна плата колгоспника — 95 карбованців. У 1968—1969 рр. пересічна врожайність озимої пшениці з гектара зросла до 22,7 цнт, збільшилось поголів’я худоби, а виробництво яєць на 100 га зернових досягло 21 тис. штук.
Керівна роль у господарському і громадському житті артілі належить партійній організації, яка налічує 50 членів і кандидатів у члени КПРС. Комсомольська організація складається з 23 членів ВЛКСМ. Під керівництвом партійної організації в колгоспі розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці. Високе звання ударника комуністичної праці присвоєно 14 трудівникам, звання колективу комуністичної праці — одній з комплексних бригад.
Кращі передовики виробництва відзначені високими урядовими нагородами. Доярка Г. Я. Рудик, яка надоїла по 4087 кг молока від кожної корови, удостоєна ордена Леніна, комбайнер В. Л. Лобода за високі намолоти зернових нагороджений також орденом Леніна, доярка Л. Г. Валя за надої молока понад 4 тис. кг від корови — орденом Трудового Червоного Прапора; голова колгоспу С. X. Заболотний, бригадир першої комплексної бригади О. Г. Скляр, бригадир городньої бригади І. Н. Шкребтан, а також тракторист О. Ф. Марченко, який без затрат ручної праці виростив по 30 цнт соняшнику з га, свинарка Г. І. Загорій, що виростила по 21 поросяті від кожної свиноматки — нагороджені орденом «Знак Пошани».
Крім колгоспу, в райцентрі є ще кілька трудових колективів. Об’єднання «Сільгосптехніки» 1969 року мало 40 автомашин, 17 тракторів, десятки різних верстатів. Як і в колгоспі «Росія» тут широко розгорнулось соціалістичне змагання за успішне завершення п’ятирічного плану та за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Перед вели комуністи. Токар І. В. Підлявський за виконання норм на 130—140 проц. і високу якість продукції нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Він — активний раціоналізатор і винахідник, депутат селищної Ради.
Широкий обсяг будівельно-монтажних робіт веде колектив Новомиколаївського міжколгоспбуду — великої будівельної організації, цехи якої: залізобетонних виробів, слюсарний і ковальський — обладнані сучасним устаткуванням. За високопродуктивну працю уряд нагородив бригадира мулярів В. Ф. Пивовара орденом «Знак Пошани».
Новомиколаївський завод продовольчих товарів, створений 1954 року, має цехи: консервний — потужністю 1 млн. банок на рік, розмелювальний, безалкогольних напоїв, ковбасний та олійницю. Шанують і поважають у колективі робітницю Н. М. Поставну, нагороджену медаллю «За трудову доблесть». Вона — депутат районної Ради депутатів трудящих. Маслозавод забезпечує селище і район молочною продукцією. Його маслоцех переробляє за зміну 9,4 тонни молока, виробляє 4 тонни масла першого сорту та «Екстра». А загалом на харчових підприємствах селища виготовляють борошно, олію, масло, кефір, сметану, ковбаси, консерви, ситро, коптять окости, випікають смачний хліб.
Заснований 1959 року Новомиколаївський плодорозсадницький радгосп спеціалізується на вирощуванні тутових шовкопрядів. Із 200 га землі, що має господарство, 70 — під шовковицею, на якій двічі в рік вигодовуються шовкопряди. Це високоприбуткове господарство.
Побутовий комбінат має шевські, кравецькі майстерні, хімчистку, теле- і фотоательє, майстерні по ремонту годинників, побутових машин і електроприладів. На підприємствах селища широко розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч знаменного ленінського ювілею.
У селищі є 22 первинні партійні організації, які об’єднують 318 комуністів. Вони спрямовують діяльність 20 комсомольських організацій селища, що налічують близько 450 членів ВЛКСМ.
Невпізнанно змінилася Новомиколаївка за роки Радянської влади. У 1957 році село віднесене до категорії селищ міського типу. Протягом останніх років споруджено і капітально відремонтовано понад 70 проц. усього житлового фонду. Стали до ладу приміщення двох шкіл, трьох дитячих ясел, чотирьох магазинів. Споруджується колгоспний палац культури з залом на 650 місць, кімнатами для гуртків художньої самодіяльності та спортивним комплексом. Трудящі селища одержали 174 нові комунальні квартири, 340 родин за допомогою державного кредиту спорудили індивідуальні будинки.
До 1950 року був забрукований та освітлений лише центр селища.
Нині тут уже є понад 13 км заасфальтованих чи забрукованих озеленених вулиць, електрифіковані будинки, готель, 12 магазинів. До 1957 року селище користувалося електроенергією кількох місцевих електростанцій. 1957 року тут споруджено електропідстанцію, через яку Новомиколаївка одержує енергію Дніпрогесу ім. В. І. Леніна.
Про зростання добробуту трудящих свідчить обсяг їх купівельної спроможності. Якщо в 1961 році жителі купили різних товарів на 1,5 млн. крб., то 1969 року — на 3,5 млн. карбованців.
У 1967 році в Новомиколаївці відкрито нову лікарню на 135 ліжок та поліклінічне відділення, а також фельдшерсько-акушерський пункт. Тут працює 20 лікарів, 60 чоловік середнього медичного персоналу. Для малят гостинно відчиняють двері чотири дитсадки.
За післявоєнний час зроблено значні кроки в розвитку освіти. Вже в 1945/46 навчальному році в Новомиколаївці працювали середня та початкова школи, в яких 30 учителів навчали 520 дітей. 1958 року початкову школу перетворено на восьмирічну, а в 1961 році відкрито восьмирічну школу-інтернат. У 1969/70 навчальному році 84 вчителі навчали в школах райцентру 1187 учнів. Крім денних, тут працює школа робітничої й сільської молоді, діє консультаційний пункт заочної школи.
Багато працівників освіти стали майстрами педагогічної справи. 8 з них відзначені високими урядовими нагородами. Це вчителі Г. Г. Аксютіна та І. С. Ломоть, нагороджені орденом Леніна, директор середньої школи Й. Г. Лежинський — удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. 12 вчителів селища — відмінники народної освіти УРСР.
У години відпочинку новомиколаївці охоче відвідують районний будинок культури, широкоекранний кінотеатр «Дружба» (750 місць), селищний клуб, бібліотеки, народний історико-краєзнавчий музей, а юні мешканці селища — будинок піонерів. У місцевих бібліотеках за участю читацького активу, комсомольців провадяться конференції, літературні диспути, тематичні вечори. Славу довоєнного хорового колективу наслідує хор районного будинку культури. 1951 року він успішно виступив на Декаді української літератури та мистецтва в Москві. У Новомиколаївці нині є 3 великі хорові колективи. Добре працюють 11 різних гуртків художньої самодіяльності. При будинку культури та селищному клубі організовані агіткультбригади.
Цікаво проводяться в селищі нові, радянські свята і обряди: посвячення в хлібороби та робітники, вечори трудової слави, свята врожаю тощо. Під час урочистих проводів до лав Радянської Армії сотні новомиколаївців кладуть квіти до підніжжя пам’ятника героям. Притихлі юнаки слухають розповіді ветеранів про подвиги земляків на фронтах, про те, як несуть службу в армії новомиколаївці. Представники партійних і радянських організацій, господарств наказують молодим бути гідними слави батьків і братів, як зіницю ока берегти найдорожче в світі — рідну Батьківщину.
У Новомиколаївці два стадіони, два баскетбольні і 6 волейбольних майданчиків. Різними видами спорту охоплено близько тисячі чоловік.
Успішно здійснюється генеральний план реконструкції селища. Тут споруджуються багатоповерхові будинки, готель, нові магазини, будинок культури, побуткомбінат. Прокладаються нові кілометри впорядкованих вулиць.
Натхнені історичними рішеннями XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, трудящі Новомиколаївки впевнено йдуть по шляху, вказаному В. І. Леніним.
П. В. МАЛЕНКО, Л. Я. НАТАНЗОН, Л. Ю. НЕЧАЄНКО