Безуглівка, Ніжинський район, Чернігівська область
Безуглівка — село, центр сільської Ради, розташоване на обох берегах річки Оржиці, за 15 км від райцентру й за 12 км від залізничної станції Ніжин. Дворів — 508. Населення — 1598 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бідин, Довге, Курилівка, Пашківка, Синдаревське, Хомівка.
Вперше Безуглівка згадується в реєстрі козацького війська 1649 року.
Безуглівці брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. у складі 2-ї сотні Ніжинського полку. Вони вітали історичне рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією й 24 січня 1654 року присягнули на вірність Росії. Після визвольної війни Безуглівка була вільним населеним пунктом, а з 1678 року — ранговим селом ніжинських полковників. 1708 року Петро І закріпив його за полковником Лук’яном Жураковським, і з цього часу Безуглівка стає спадковим володінням Жураковських аж до кінця XVIII ст. У 1736 році тут налічувалося 88 дворів, з них 22 козацьких і 66 селянських. Населення не перевищувало 500 чоловік. Основним заняттям його було землеробство й тваринництво. Вирощувалися жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, просо, картопля, коноплі, тютюн. Розводили велику рогату худобу, овець, свиней.
Після скасування полкового устрою Безуглівка відійшла до Талалаївської волості Ніжинського повіту Чернігівського намісництва. В селі налічувалося 185 дворів, у т. ч. 27 козацьких і 158 селянських. У 1796 році населення становило 1033 чоловіка, з них козаків 202, поміщицьких селян 831. На початку XIX ст. Жураковських замінили нові власники — поміщики Глібови й Сидоренки. Вони володіли 3064 десятинами землі, тоді як у користуванні усіх селян було лише 2643 десятини. Поміщики жорстоко експлуатували кріпаків, примушували їх відробляти панщину, розмір якої на кінець 50-х років досягав 5—6 днів на тиждень.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Згідно з уставними грамотами, на 1063 ревізькі душі виділили 1382 десятини землі, за яку вони мали сплатити 62 349 крб. На ревізьку душу припадало по 1,3 десятини (на 2,1 десятини менше, ніж до реформи). Поміщики відрізали у колишніх кріпаків 1260 десятин землі. До оформлення викупу селяни вважалися тимчасовозобов’язаними й відбували панщину. Це викликало у них рішучий протест. Вони відмовилися виконувати повинності на користь поміщиків, вимагали негайної передачі їм усієї поміщицької землі без викупу. До селян Безуглівки приєдналися жителі сусідніх сіл Томашівки, Дорогинки, Бакаївки й Пашківки. В заворушенні взяло участь понад 3000 чоловік. Для придушення його прибули чернігівський губернатор Голіцин, контр-адмірал Унковський і три батальйони солдатів. За наказом губернатора все населення Безуглівки й сусідніх сіл 5 квітня 1861 року зігнали на майдан й оточили військами. Селянам наказали негайно приступити до роботи. Але вони не підкорилися. Тоді губернатор наказав провести арешти. У відповідь почулися вигуки: «Громада, вперед!». Люди кинулися на озброєних солдатів, сталася сутичка, та сили були нерівними. Опір селян було зламано. Царські сатрапи жорстоко розправилися з учасниками заворушення. Багатьох висікли різками, 23 чоловіка засудили на різні строки ув’язнення. Так, селянина І. Н. Нація закували в кайдани й відправили на довічну каторгу в Сибір, Я. Бичка, М. Коваля, Д. Сутулу, К. Зязюна, Ф. Шевлюгу й А. Головатенка ув’язнили на 12 років кожного. Ще довгий час стояли солдати у селі на повному утриманні селян.
Наприкінці 70-х років XIX ст. в поміщицьких господарствах почали застосовувати багатопільну систему сівозміни, використовувати сільськогосподарську техніку. З’явилися великі плантації промислово-технічних культур, тютюну й кользи. У цей же час стали до ладу винокурний та цегельний заводи. На кінець XIX ст. в селі було дві поміщицькі економії, яким належало 2909 десятин землі. 528 дворів з населенням 2955 чоловік мали 3345 десятин землі. Як і раніше, в господарствах колишніх кріпаків застосовувалася трипільна система сівозміни. Свої ниви вони обробляли супрягою. Тому врожаї збирали низькі, й життя їх залишалося тяжким. Крім викупних платежів за землю, доводилося платити ще й різні податки грішми й відбувати повинності. Відбували також етапну, підводну та інші повинності, безкоштовно ремонтували шляхи й мости, перевозили царських чиновників тощо.
Малоземелля змушувало селян з половини засівати поміщицьку землю своїм тяглом і насінням. За користування землею доводилося відробляти в косовицю або в жнива за кожну десятину по 2—3 дні. Поширеною була скіпщина — жали за кожний п’ятий сніп, молотили за десятий. Частина бідноти працювала в наймах у поміщиків і заможних господарів. За робочий день — від світанку до заходу сонця — улітку косар одержував 36 коп., шарувальниця — 20 коп., взимку молотник — 20 коп. Розвиток капіталізму в сільському господарстві прискорив розшарування селянства. Заможні господарі скуповували в бідноти землю й віддавали її за відробітки селянам. Так, на початку XX ст. 32 заможним господарям належало 960 десятин землі, 362 середнякам — 4230 десятин, а 184 бідняцьким господарствам лише 324 десятини.
Зростало незадоволення бідняків, яке влітку 1906 року вилилося в заворушення. Вранці 9 червня близько 150 чоловік рушили до економії. Вони вимагали, щоб поміщик здавав в оренду землю з половини без відробітків, підвищив оплату праці поденним робітникам. Поміщики не тільки відхилили вимоги селян, але й викликали поліцію та жандармів, які придушили заворушення. 14 учасників його заарештовано й засуджено на різні строки тюремного ув’язнення.
Після поразки революції 1905—1907 рр. процес зубожіння безуглівських селян тривав. Біднота, не маючи грошей для оплати податків, продавала свої клаптики землі заможним господарям. Обезземеленим селянам доводилося шукати щастя в інших краях. 1908 року 28 знедолених селянських родин переселилися до Сибіру, але й там їх чекав голод і холод. Через деякий час частина переселенців повернулася до Безуглівки.
Життя селян стало ще більш злиденним. Вони жили в низеньких хатках, вкритих соломою, з 2—3 віконцями. В більшості стіни хат плели з лози, з середини обкладали кулями очерету й обмазували глиною. На все село було дві приватні лавки та шинок, де біднота з горя пропивала останні копійки, речі. Лікувальних закладів у селі не було, а епідемії виникали часто. У 1908 році великих розмірів набрало захворювання трахомою, а в 1913 році — висипним тифом, від якого померло багато селян. Царський уряд не турбувався про розвиток народної освіти. Більшість селян була неписьменною. У 1870 році відкрито трирічну школу, де один учитель навчав 29 дітей, у т. ч. 6 дівчаток. 1911 року було збудовано ще одне приміщення земської школи з однією класною кімнатою. В 1913 році в селі працювало 3 вчителі й навчалося 120 дітей, з них хлопчиків — 92, дівчаток — 285. Заняття проводилися російською мовою, українська — заборонялася.
Важким тягарем лягла на плечі безуглівців перша світова війна. 157 найбільш працездатних селян було мобілізовано в армію і відправлено на фронт. Це негативно позначилося на стані селянських господарств. Зменшилися посівні площі. Вже в 1916 році залишилося 324 десятини незасіяної землі вдів і сиріт. 42 чоловіка загинули на війні, близько 100 повернулося каліками.
Звістка про Лютневу революцію дійшла в Безуглівку в березні 1917 року. Жителі села сподівалися, що нова влада передасть селянам поміщицьку землю й укладе мир, але надії їх не виправдалися. Влітку 1917 року до села почали повертатися солдати з фронту. Вони розповідали селянам про більшовицьку програму. Біднота почала усвідомлювати, що справжнім захисником народу є тільки партія більшовиків.
Селяни палко вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді й утворення робітничо-селянського уряду на чолі з В. І. Леніним. У грудні 1917 року в Безуглівці виникла організація фронтовиків, до складу якої входили А. В. Чернега, С. І. Шумейко, В. І. Скрипка, Я. С. Захарченко, А. Я. Пилипенко, І. О. Ярижко,
В. С. Муромець та інші. За їх ініціативою обрано сільський комітет, який не визнавав Центральної ради, що узурпувала владу на Україні. Він почав наділяти незаможних селян поміщицьким майном та землею. На початку січня 1918 року в Безуглівці встановлено Радянську владу, обрано сільський революційний комітет на чолі з Д. А. Сутулою. Ревком сформував збройний загін для боротьби з ворогами революції, конфіскував поміщицькі економії й розподілив між біднотою понад 1000 десятин землі. Селяни дружно готувалися до першої весняної сівби па колишній поміщицькій землі. Відновлено навчання в школі. Але у перших числах березня 1918 року німецькі окупанти захопили Безуглівку. Колишні фронтовики І. П. Бугаєць, П. В. Кондратенко, Є. Й. Кокош та інші пішли добровільно в Ніжинський червоногвардійський загін, у лавах якого билися з ворогом. Ті, що залишилися в селі, готувалися до партизанської боротьби.
2 червня 1918 року у Безуглівку увійшов каральний загін кайзерівців та гетьманців. На майдан було зігнано всіх селян. Німецький комендант разом з поміщиками зажадали видати активістів Радянської влади, сплатити поміщикам штраф за те, що насмілилися поділити їх землю, а окупантам — контрибуцію зерном, худобою, птицею та іншими продуктами. За доносом місцевих куркулів карателі заарештували П. О. Левенка, Ю. К. Сутулу, І. М. Чернегу, Г. В. Токаря. Потім розпочався грабіж. Окупанти перетворили Безуглівку на табір, куди зганяли заарештованих з усієї Талалаївської волості. В підвалах економії їх катували, а потім гнали до Ніжина у в’язницю.
Сільська біднота в липні сформувала партизанський взвод у складі 80 чоловік під командуванням С. І. Шумейка. Безуглівські партизани брали участь у серпневому повстанні, зокрема в захопленні Ніжина. У цьому бою були вбиті партизани І. І. Перевера і Л. Т. Литвиненко, 11 серпня в селі Мильники полягли смертю хоробрих Й. Т. Олійник і М. Є. Кокош. Безстрашно билися з ворогом партизани: Г. Г. Динько, Є. Г. Токар, А. І. Щербак, П. В. Кондратенко, К. Н. Носенко, А. І. Левенко та інші, які відбили п’ять атак кайзерівців.
У середині серпня 1918 року куркулі, які створили каральний загін, захопили одного з керівників повстанців А. В. Чернегу й закатували його. 18 серпня в Ніжині були розстріляні кайзерівцями партизани В. С. Муромець, Г. Л. Скрипка, Ю. А. Олійник та І. О. Ткаченко.
В січні 1919 року Таращанський полк 1-ї Української Радянської дивізії визволив Безуглівку від петлюрівців, які господарювали тут після втечі окупантів. У селі відновлено Радянську владу. Ревком конфіскував поміщицьку та лишки куркульської землі й розподілив її між біднотою. З великим піднесенням пройшла весняна сівба. Налагоджувалося мирне життя, та в серпні 1919 року його перервали денікінці. Вони відновили старі порядки, повернули землю поміщикам і куркулям. Багато безуглівців знову взялися до зброї. Сільський ревком сформував з колишніх партизанів та активістів загін у кількості 60 чоловік, який влився до складу 60-ї стрілецької дивізії під командуванням М. Г. Кропив’янського і протягом жовтня—листопада 1919 року брав участь у боях проти денікінців.
22 листопада 389-й Богунський полк 44-ї стрілецької дивізії визволив Безуглівку від денікінців. З допомогою ревкому селяни знову одержали землю й провели сівбу озимих. Коли весною 1920 року на Радянську країну напали війська буржуазно-поміщицької Польщі, сільський ревком на чолі з Д. І. Олійником організував допомогу фронту. Багато безуглівців пішло на боротьбу проти польських інтервентів та Врангеля. Проводився збір зерна й коштів для Червоної Армії та сімей червоноармійців. Усім заходам Радянської влади чинили лютий опір куркулі. Вони залякували селян, вдавалися до терору. Так, весною 1921 року було вбито члена сільради, колишнього червоногвардійця Є. Є. Кокоша. 29 квітня цього ж року в село увірвався махновський загін. Бандити пограбували багатьох селян, забрали у них коней, вишукували членів КНС, створеного 15 серпня 1920 року.
За новим адміністративно-територіальним поділом Безуглівка в 1923 році увійшла до Ніжинського району однойменного округу. Влітку 1924 року КНС, який очолював А. І. Левенко (нині кандидат історичних наук), створив комітет взаємодопомоги. Він організував прокатний пункт сільськогосподарських машин, виділяв бідноті зерно для посіву.