Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область (закінчення)
У середині серпня народні месники на деякий час очистили від гітлерівців більшість сіл Любецького району. Партизанська рота вступила у Любеч, де її радо зустріло населення. Тим часом радянські війська нестримно просувалися до Дніпра. Фашистське командування вирішило вжити рішучих заходів, щоб знищити партизанів. 15 вересня в Новозимницькому лісі на дзержинців напали великі сили карателів. Партизанам вдалося з боєм вирватися з оточення, і вони зосередилися в лісах у районі сіл Мокрих Величків та Мекшунівки. Звідси вони продовжували вести бойові дії. Незабаром біля с. Незаможного народні месники зустрілися з радянськими воїнами. Частина партизанів загону ім. Дзержинського стала провідниками підрозділів Червоної Армії, які почали форсування Дніпра, а решта поповнила частини регулярної армії.
24 вересня 1943 року Любеч було визволено військами Центрального фронту. Відразу ж у районі села на дніпровських переправах зав’язалися жорстокі бої. Радянські воїни виявили небачену мужність і героїзм, долаючи шалений опір німецько-фашистських військ, що укріпилися на правому березі Дніпра. Першою до Дніпра вийшла 12-а гвардійська стрілецька дивізія (командир Д. К. Мальков) 61-ї армії Центрального фронту. В ніч на 29 вересня в урочищі Змії форсувати Дніпро почав 32-й гвардійський полк (командир Г. М. Бзаров), який захопив на правому березі плацдарм для дальшого наступу. 30 вересня туди було перекинуто ще один стрілецький полк та артилерію. У цих боях особливо відзначився уродженець Ріпкинського району гвардії лейтенант Л. М. Григор’єв, підрозділ якого одним з перших форсував Дніпро, протягом двох діб стримував шалений натиск противника, а потім, перейшовши у наступ, відкинув його на 2 км від Дніпра і закріпив плацдарм. Л. М. Григор’єву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Жителі Любеча допомагали радянським бійцям. Один з них Ф. С. Звонок вивів батальйон 29-го гвардійського полку до Дніпра. 57 офіцерам і солдатам за зразкове виконання бойових завдань під час форсування Дніпра було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В боях за Любеч загинуло 262 радянські воїни. На вшанування пам’яті про них у Любечі в 1958 році на братській могилі споруджено пам’ятник. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися близько 700 жителів Любеча, з них 211 за ратні подвиги нагороджено орденами й медалями. Жителю селища льотчику К. М. Тарасевичу, який здійснив 576 бойових вильотів, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У середній школі, де він вчився, створено куточок К. М. Тарасевича. На честь односельців, що загинули в боях з фашистами, у день 25-річчя визволення селища від гітлерівських загарбників споруджено обеліск Слави. На ньому золотом викарбувані 388 прізвищ.
Успішний наступ Червоної Армії запалював трудящих Любеча на патріотичну працю й відбудову зруйнованого господарства. Велику допомогу подавали вони фронту. У 1944 році жителі села зібрали 50 тис. крб. на будівництво танкової колони. Відбудову господарства очолила партійна організація і сільська Рада. Німецько-фашистські загарбники завдали значних руйнувань Любечу. Збитки, заподіяні ними, становили понад 30 млн. крб. Було знищено промислові підприємства, середню школу, бібліотеку, багато житлових будинків, тваринницьких ферм, пограбовано колгоспи. Незважаючи на це, колгоспники у 1944 році достроково виконали план хлібозаготівель і здали понад план у фонд Червоної Армії значну кількість зерна. З допомогою держави цього року стали до ладу і були повністю реконструйовані судноремонтні майстерні. Почали працювати маслозавод і Любецька МТС. Розгорнулася відбудова житлового фонду. Долаючи труднощі, поступово відроджувалися колгоспи. Вже у 1947 році колгоспи ім. Тельмана та «Червоний плугатар» досягли довоєнної врожайності зернових культур і повністю освоїли довоєнні посівні площі. Вони достроково виконували плани хлібопоставок державі. Зросло поголів’я худоби на тваринницьких фермах. У 1950 році до колгоспу ім. Тельмана приєдналася артіль «Червоний партизан» с. Духовщини. Перевиконував річні плани рибоколгосп «14-річчя Жовтня». Успішно проводив ремонт річкових суден колектив судноремонтних майстерень. Тракторист Любецької МТС Є. Ф. Роговий систематично виконував річні завдання на 168 процентів.
Чимало було зроблено для налагодження роботи закладів охорони здоров’я, освіти й культури. У 1944 році вже відкрили лікарню, в якій працювало 4 лікарі. Протягом 1948—1951 рр. було збудовано комплекс приміщень лікарні: стаціонар, інфекційне і дитяче відділення, поліклініку і рентгенологічний кабінет. У 1944 році почала діяти середня школа. Відчинили двері будинок культури і бібліотека, книжковий фонд якої становив 1300 примірників.
В авангарді боротьби за успішне виконання народногосподарських планів йшли комуністи. Партійні організації Любеча у 1951 році об’єднували 11 членів і кандидатів у члени партії. Особливого значення надавалося піднесенню сільського господарства. У 1953 році в колгоспі ім. Тельмана виростили по 10,5 цнт зернових, по 9 цнт гречки і по 120—145 цнт картоплі з гектара. У колгоспі «Червоний плугатар» зібрали добрий урожай льону. Значних результатів добилися механізатори Любецької МТС. Комсомольці трактористи М. Хандогій і К. Леонова та комбайнери М. Пілеко, К. Голобурда удвічі перевиконували норми виробітку. У 1954 році до колгоспу ім. Тельмана приєдналися артіль «Червоний плугатар» та дрібні господарства навколишніх сіл. Було створено велике багатогалузеве господарство. За ним закріпили 3167 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1050 га орної землі. Провідними культурами в господарстві стали картопля й льон; важливого значення надавалося молочному тваринництву.
У наступні роки колгосп ім. Тельмана досяг нових успіхів. У 1961—1963 рр. в господарстві зібрали по 13 цнт зернових, по 5 цнт льону-насіння і стільки ж льону-волокна, по 160 цнт картоплі і 190 цнт овочів з гектара. Колгосп одержав від держави у 1963 році 1282 цнт мінеральних добрив. Він придбав 8 тракторів, 9 вантажних автомашин, 3 зернові і 2 силосозбиральні комбайни та багато іншої сільськогосподарської техніки. Збільшилося поголів’я громадської худоби, різко підвищилася продуктивність тваринництва. Надій молока на фуражну корову в середньому становив 1900 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 198 цнт молока і 62 цнт м’яса. Особлива увага приділялася вирощуванню льону. У 1964 році любецькі льонарі одержали нову техніку (льонобральну машину, льономолотарки та ін.), значну кількість мінеральних добрив та препаратів для хімічного прополювання посівів, що забезпечило високий урожай цієї культури. Було зібрано по 7,3 цнт льону-волокна і по 5 цнт льону-насіння з гектара. Особливо відзначилася ланка Н. А. Пузан, яка виростила по 9,5 цнт льону-волокна і по 6 цнт льону-насіння з гектара. У колгоспі налічувалося 3 ферми великої рогатої худоби на 1273 голови, свиноферма на 612 голів, птахоферма й вівцеферма. У 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь виробили 259,7 цнт молока. Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання. За успіхи у виробництві картоплі та овочів бригадира Г. І. Зарецького у 1966 році було нагороджено орденом Леніна, а тодішнього голову колгоспу І. Т. Макаренка — орденом Трудового Червоного Прапора.
Економіка колгоспу ім. Тельмана зміцніла в роки восьмої п’ятирічки. Трудівники новими звершеннями відзначили 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Середньорічний урожай зернових становив 14,4 цнт з гектара, у т. ч. 22,2 цнт озимої пшениці. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 312 цнт молока. Механізована ланка А. С. Куліша виростила по 172 цнт картоплі з гектара (собівартість одного цнт становила 3 крб. 44 коп.). Систематично виконує норми виробітку на 150 проц. тракторист комуніст В. І. Трихліб. Приклад високопродуктивної праці показує доярка Є. П. Коробок, яка щороку надоює від кожної корови до 2300 кг молока. Свинарка В. С. Репех доглядає 200 голів свиней відгодівельної групи і одержує добовий приріст по 700—800 грамів. Телятниця О. Г. Шинкаренко добилася добового приросту телят по 600—800 грамів, за що була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Сумлінна праця колгоспника Ф. А. Усенка відзначена в 1971 році орденом «Знак Пошани». Високих показників у соціалістичному змаганні механізаторів району добивається тракторна бригада М. А. Анищенка. Колгоспник І. К. Пузан був делегатом третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. Зросла механізація виробничих процесів. Тут налічується 12 тракторів, 4 зернові, 5 картоплезбиральних, 2 силосозбиральні і 2 льонозбиральні комбайни, 10 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Господарство має 72 електромотори. Ферми обладнані транспортерами для прибирання приміщень, автопоїлками, механізовано також підготовку кормів, доїння. В колгоспі працює 50 механізаторів. Є ремонтна майстерня і пилорама. У дев’ятій п’ятирічці любецькі трудівники змагаються за те, щоб виростити по 17 цнт зернових, 5,5 цнт льону-волокна, 200 цнт силосних культур, 400 цнт кормових буряків з гектара. Тваринники зобов’язалися надоїти від кожної фуражної корови по 2 тис. кг молока, виробити на 100 га сільськогосподарських угідь по 320 цнт молока і 70 цнт м’яса.
У післявоєнні роки в Любечі набула розвитку промисловість. Великим підприємством є консервно-овочесушильний завод, побудований у 1955 році. Він переробляє фрукти, овочі, лісові ягоди та гриби. Продукція підприємства має великий попит не тільки в нашій країні, а й за рубежем. У 1970 році на експорт відправлено десятки тисяч банок маринованих огірків і велику партію сушеної картоплі. Продукція заводу надходить в інші соціалістичні країни, а також в Англію і ФРН. У восьмій п’ятирічці здійснено його реконструкцію. Оновлено основні виробничі фонди, встановлено нові агрегати, механізовано і автоматизовано переважну частину виробничих процесів. Все це значно підвищило продуктивність праці.
За роки восьмої п’ятирічки завод випустив продукції на 1079 тис. крб., виконавши план на 108,7 проц. Успішно справився він також з планом 1971 року. Зросла потужність маслозаводу, який у 1959 році реорганізували на сироварний цех Ріпкинського маслозаводу. У роки восьмої п’ятирічки встановлені холодильні установки, здійснено повну механізацію виробництва вершкового масла, сиру та виготовлення молочного ДУКРУ (лактози). Протягом восьмої п’ятирічки цех виробив 12 292 цнт вершкового масла, 7797 цнт різних сортів сиру, 773 цнт молочного цукру та багато іншої продукції. З 1971 року цех спеціалізується на виробництві сиру.
У Любечі діє відділення «Сільгосптехніки», яке обслуговує 11 колгоспів. Тут працює 86 ударників комуністичної праці. Одним з найстаріших підприємств селища є судноремонтні майстерні. За роки восьмої п’ятирічки валова продукція майстерень зросла на 83 проц. у порівнянні з минулою п’ятирічкою. У Любечі є річкова пристань. У 1970 році перевезено 6200 пасажирів та 3600 тонн вантажів. Судна курсують до Києва і Гомеля. Пасажирський флот пристані поповнився суднами типу «Ракета». Серед передових колективів — «Міжколгоспбуд», створений у березні 1958 року. Якщо в 1966 році було виконано будівельних робіт на 417 тис. крб., то в 1970 році — на 554 тис. крб. При підприємстві працює цегельний завод. У риболовецькому колгоспі «14-річчя Жовтня» об’єднано 80 рибалок. У 1970 році вони виловили в Дніпрі понад 1 тис. цнт риби.
Самовіддано трудяться колективи промислових підприємств. Особливий розмах набуло соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КЦ України. Успішно несли передз’їздівську вахту колектив консервного цеху консервно-овочесушильного заводу, сироварного цеху, «Міжколгоспбуду» та відділення «Сільгосптехніки». Підвищені зобов’язання на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України взяв колектив судноремонтних майстерень і достроково виконав план першого кварталу 1971 року. Всі судна зимового ремонту здано раніше графіка і з високою оцінкою. 140 передовиків виробництва селища нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
За роки Радянської влади у Любечі відбулися докорінні перетворення.
З 1958 року він став селищем міського типу. Широкого розмаху набуло будівництво. За післявоєнний час тут споруджено консервно-овочесушильний завод, виробничі приміщення відділення «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуду» та колгоспу ім. Тельмана, сироварний цех, лікарню, середню школу, будинок культури, житлові будинки загальною площею 14 317 кв. метрів. Поліпшився благоустрій селища, розширилося комунальне господарство. В 1967—1971 рр. забруковано 15 тис. кв. метрів вулиць, заасфальтовано 2,3 км тротуарів. Водопровідна мережа дорівнює 5 км. У 1970 році в Любечі налічувалося 18 магазинів і ларків. Товарооборот їх у 1970 році зріс до 1704,4 тис. крб. проти 746,4 тис. крб. у 1957 році. Це свідчить про невпинне піднесення добробуту трудящих. До їх послуг пошта, телеграф, телефон, радіовузол, майстерня побутового обслуговування. 650 жителів мають телевізори.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. У Любечі діє лікарня на 100 ліжок з рентгенологічним і фізіотерапевтичним кабінетами та лабораторією.
В лікарні працюють 15 лікарів, 44 фельдшери та медичні сестри. Із закладів освіти у селищі є середня школа на 615 учнів і допоміжна школа-інтернат на 120 учнів. У них працює 70 учителів. Велику культурно-масову роботу проводить будинок культури. При ньому створено гуртки художньої самодіяльності. Тут відбуваються тематичні вечори, цікаві зустрічі. У Любечі є селищна бібліотека, книжковий фонд якої становить близько 60 тис. примірників. В 1970 році вона обслуговувала 3507 читачів. На багатьох підприємствах створено свої бібліотеки. Загальний книжковий фонд бібліотек селища налічує понад 70 тис. примірників. У віддалених бригадах колгоспу ім. Тельмана організовано 3 пересувні бібліотеки та 2 пункти видачі книжок. Відкрито краєзнавчий музей на громадських засадах. В первинній організації товариства «Знання» об’єднано 44 лектори. Чимало жителів підвищують свої знання в народному університеті педагогічних знань. У центрі селища в 1957 році споруджено пам’ятник В. І. Леніну.
Велику організаторську й політико-виховну роботу проводять 14 первинних партійних організацій, які об’єднують 356 комуністів. їх бойовими помічниками є 8 первинних комсомольських організацій, в лавах яких — 106 юнаків та дівчат. У житті селища активну роль відіграє селищна Рада депутатів трудящих. Вона складається з 49 депутатів, з них 25 робітників, 9 колгоспників і 15 представників інтелігенції, 24 комуністи і 6 членів ВЛКСМ, 21 жінка. Постійно діючі комісії селищної Ради багато уваги приділяють вирішенню виробничих питань, розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. Зростають асигнування на соціально-культурні потреби. У 1971 році вони становили 57,7 тис. крб. проти 32 тис. у 1966 році.
У Любечі збереглися пам’ятки архітектури — т. зв. кам’яниця наказного гетьмана Павла Полуботка, яка являє собою цегляну двоповерхову будівлю з хрещатим склепінням, прикрашену зовні спареними пілястрами по кутах, і церква другої половини XVIII ст. у вигляді круглої ротонди з великою центральною банею і 4 портиками.
У селищі народилися заслужений діяч науки УРСР, член-кореспондент Академії медичних наук СРСР О. М. Хохол (1897—1964) та кандидат фізико-математичних наук І. М. Оліфер.
Трудівники Любеча докладають всіх зусиль, щоб успішно виконати завдання дев’ятого п’ятирічного плану.
В. І. КОВАЛЕНКО, І. Г. ТКАЧЕНКО