Рукшин, Хотинський район, Чернівецька область (продовження)
Давня мрія віками гноблених селян збулася 28 червня 1940 року, коли в Рукшині завирувало нове життя, яке принесли червоні бійці зі Сходу. День визволення Рукшина перетворився на велике свято. В центрі села відбувся мітинг, на ньому зі словами глибокої подяки Червоній Армії і Радянському урядові за визволення від румунського панування виступили колишні бідняки В. С. Рачук, Ф. Я. Горбатюк та інші. «Нарешті і над нами засяяла зірка свободи, нарешті й ми стали повноправними людьми»,— говорив В. С. Рачук.
На мітингу створили новий орган влади — сільську Раду, до якої увійшли С. Г. Банар, Ф. Я. Горбатюк, І. І. Гермаківський, І. В. Кривий, В. С. Рачук, П. Г. Шишківський та інші селяни. Рукшинську сільраду очолив колишній бідняк І. І. Гермаківський. Першим своїм законодавчим актом сільська Рада і земельний комітет розподілили між біднотою землю багатіїв і поміщика. 290 господарств одержали від Радянської влади 715 га землі.
Восени 1940 року рукшинські селяни створили ініціативну групу, яка у лютому 1941 року організувала колективне господарство. В ньому об’єдналося 80 найбідніших дворів, що мали 82 гектари землі і 19 коней. Першим головою артілі обрали Ф. М. Шинкарюка. Зачинателями колгоспного руху були Д. І. Браженюк, С. О. Гайсенюк, І. І. Гермаківський, І. Ф. Горбатюк, С. В. Куделько, Г. М. Онофрійчук та інші. Східні області України подали братню допомогу молодій буковинській артілі. Колгоспні лани обробляли новими машинами МТС. Радянська держава асигнувала 1941 року рукшинському колгоспові для придбання тягла, на будівництво та інші потреби довготермінові й короткотермінові кредити в сумі 11 350 крб.; 93 цнт насіння.
Велику роль у піднесенні колективного господарства, культурно-освітньої роботи на селі відіграла комсомольська організація, заснована в Рукшині 1940 року. Весною 1941 року вона налічувала 56 членів, яких очолював секретар Н. П. Галюк. У березні в Рукшині організовано партійну групу, до її складу входили 3 члени партії і 2 кандидати.
Восени 1940 року уперше в історії села всі діти трудівників дістали можливість сісти за шкільні парти і навчатись рідною мовою. В 1941 році у Рукшині працювало 2 школи; в них налічувалось 800 учнів. 389 чоловік дорослого населення було охоплено лікнепом. Педагогічний колектив шкіл поповнили посланці східних областей УРСР досвідчені вчителі — С. В. Якимчук, Л. І. Кейсерман, 3. Д. Райлян та інші.
До Жовтневих свят відкрили клуб, хату-читальню. Вечорами тут дивилися кінофільми. Обрії нового, світлого життя постали перед селянами. Але багато задумів і планів не судилося здійснити: 6 липня 1941 року Рукшин окупували німецько-румунські війська, які запровадили жорстокий режим, кривавий терор. Увесь колгоспний актив, сільських комсомольців було заарештовано. Голову сільради І. І. Гермаківського засудили на 25 років каторги. Понад 40 чоловік ув’язнили у концтаборі, серед них В. Гермаківського, А. Гикавого, М. Гуцуляка, Г. Пушкара, С. Якимчука.
Окупанти здійснювали політику примусової румунізації. Від жителів села вимагали «записуватись у румуни», українські прізвища замінювали румунськими: наприклад, Боднарюк на Боднару, Гловатинський на Главатян, Кравецький на Краєску, Панівський на Паунеску, Шишківський на Шишкою та інші. Про ці знущання розповідає в своєму листі житель села Г. Д. Фостій: «Привели мене до примарії і почали пропонувати різні роботи, вимагаючи стати на румунське підданство. Коли ж я відмовився разом з групою інших селян (українців), то потрапив до робочого табору, де тримали каторжників. Ці табори були розташовані в селі Тірол поблизу м. Тімішоари. Я поневірявся тут до вересня 1944 року, аж поки не визволила Червона Армія».
Але селяни не скорилися окупантам, не склали зброї. М. Д. Фостій, уродженець Чепоносів, який працював у Рукшинській примарії, був членом підпільної комсомольської організації, що діяла в Хотині. Він за завданням організації розмножував на шапірографі і друкарській машинці листівки, інформував підпілля про зміст секретних документів. Після арешту членів організації М. Д. Фостія було засуджено на довічну каторгу.
З квітня 1944 року бійці 1318-го стрілецького полку 163-ї стрілецької дивізії визволили Рукшин від фашистської окупації. Зразу ж відновлено діяльність сільської Ради, яку очолив Т. М. Корчовий. Під її керівництвом селяни відбудовували зруйноване господарство. Хоч спочатку було чимало труднощів, у повоєнні роки рукшинці працювали з потроєною енергією.
У кожну селянську хату прийшли нова радість, щастя. Гостинно відчинили двері школа, новий клуб на 200 місць, фельдшерсько-акушерський пункт. Багато сімей справили новосілля.
500 рукшинців воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. 210 уродженців села за бойові заслуги удостоєні урядових нагород.
Лютий 1946 року — дата утворення сільської первинної партійної організації. Секретарем її був А. А. Кравченко. В тому ж місяці засновано комсомольську організацію (секретар В. І. Рачук).
На селі точилася жорстока класова боротьба. Вороги чинили шалений опір всьому новому. У травні 1945 року бандерівці зруйнували будівлі сільради, школи, пошти, кооперації. Та це не спинило трудівників села, не завадило їм гаряче взятися до діла. У листопаді 1947 року в Рукшині було відновлено колективне господарство ім. Жданова. В жовтні того ж року створено другий колгосп — ім. Кірова, а в 1948 році — артіль ім. Шверника. Рукшин став селом суцільної колективізації. Фундаторами артільного господарства були В. І. Гермаківський, І. Ф. Горбатюк, В. П. Кучер, О. П. Одайний, Г. В. Придрик, В. С. Рачук та інші активісти Радянської влади.
Держава подала в 1947—1949 рр. артілям допомогу — 1450 цнт зерна для посіву, 65 голів племінної худоби, 2 автомашини, добрива, цемент, грошову позику для будівництва тваринницьких ферм. Зі східних областей України для роботи в колгоспах прибули агрономи, механіки та інші спеціалісти. За перші роки існування колгоспів основні виробничі фонди збільшилися вдвоє, грошові надходження — в 2,6 раза.
1950 року всі рукшинські артілі об’єднано в один великий колгосп ім. Шверника, якому згодом було надано ім’я Хотинського повстання. За господарством закріплено 3031 га угідь, у т. ч. 1976 га орної землі. Провідними галузями стали землеробство, зокрема вирощування цукрових буряків, і тваринництво. Грошові прибутки колгоспу вже протягом першого року господарювання порівняно з 1948 збільшилися майже у два рази. Колгосп виростив по 300 цнт цукрових буряків з га. За високі врожаї цієї культури понад 30 хліборобів нагороджено орденами й медалями.
Багато попрацювали й тваринники. У 1950 році на кожну корову надоєно 899 кг молока, в 1955 році — 1870 кг. Зростають і грошові надходження. 1956 р. від тваринництва було одержано лише близько 20 проц. усіх грошових прибутків колгоспу, а в 1960 році питома вага цієї галузі складала 37 проц. При цьому загальна сума грошових доходів зросла з 1956 по 1960 рік майже у 2,5 раза.
Завдяки повсякденній роботі партійної організації колгоспу і його правління, свідомій праці колгоспників артіль ім. Хотинського повстання за роки семирічки стала передовим господарством. Врожайність зернових зросла на 72 проц., цукрових буряків на 28 проц. Виробництво м’яса збільшилось на 38 проц. Грошові надходження зросли у 2,4 раза, а оплата праці більш як у два рази.
А ось здобутки в ювілейному — 1967 році. На круг вирощено 23,6 цнт зернових, у т. ч. 54 цнт кукурудзи; 281 цнт цукрових буряків, 134 цнт картоплі. І це в той час, коли 1967 році погодні умови були несприятливими.
Радують успіхи і тваринників.
Колгосп має 865 голів великої рогатої худоби, у т. ч. 364 корови. Згадаємо для порівняння, що в 1950 році колгосп мав лише 36 корів. Чималі досягнення і в підвищенні продуктивності худоби. 1967 року виробили на 100 га угідь не 484 цнт молока, 87 цнт м’яса (в забійній вазі). Різко знизилась собівартість продукції.
В 1965 році центнер зерна колгоспу обійшовся в 6,8 крб., цукрових буряків — в 3,8 крб., у 1967 році — відповідно — в 4,2 і 1,96 карбованця.
Сільгоспартіль має всі машинні знаряддя, потрібні для впровадження колгоспної механізації. На артільних ланах працює 13 тракторів, 9 комбайнів, 10 автомобілів, багато інших сільськогосподарських машин, якими виконується понад 90 проц. усіх робіт. В колгоспі — 50 механізаторів широкого профілю, 20 шоферів. Досягнення артілі в рільництві й тваринництві — результат широкого впровадження механізації, використання електроенергії в усіх ланках виробництва. Технічне оснащення колгоспу докорінно змінило погляди селян на працю, підвищило їх загальний культурний рівень, поліпшило добробут, розширило світогляд.
Трудові перемоги здобуто також і завдяки тому, що колгосп виховав багатьох передовиків виробництва. Бригада О. П. Одайного рік у рік одержує високі врожаї зернових і картоплі. Майстрами сталих урожаїв є ланка О. В. Чинчик, комбайнер І. С. Шишківський, ланки М. Я. Білівської, В. Ф. Зварич, а ударниками серед тваринників — Н. П. Рачук, П. 3. Білівська, Г. І. Варварюк та багато інших. Вони — гордість колгоспу, показують зразки високопродуктивної праці. Наприклад, доярка К. П. Гикава рік у рік надоює по 2300—2500 кг молока.
Поліпшується добробут колгоспників. Всі вони користуються оплаченими відпустками, багато з них одержують пільгові путівки до кращих здравниць країни. Для тваринників організовано їдальню, дві кімнати для відпочинку. Краще стали жити колгоспники, зросла продуктивність їх праці.
У всіх хороших ділах перед ведуть комуністи. Колгоспна парторганізація, створена 1950 року, налічує 58 членів КПРС. Комуністи є прикладом у боротьбі за технічний прогрес.
Парторганізація має багато помічників. Це завзяті й невгамовні комсомольці, їх у колгоспі 60 чоловік. Всі члени ЛКСМУ славляться своїми ділами на весь район.
Оновився, невпізнанним став за роки Радянської влади Рукшин. За румунів у селі протягом року будували 3—4 хати, а тепер за цей же час зводять до 40 будинків. Всього після возз’єднаная в Рукшині споруджено понад 300 житлових приміщень. У кожному будинку добротні меблі, радіоприймачі, телевізори, швейні і пральні машини.
В Рукшині є лікарня. З 1958 року тут функціонує пологовий будинок, аптечний пункт, трудяться кваліфіковані спеціалісти. За часів румуно-боярського панування у Рукшині щороку помирало 80—100 чоловік, тепер смертність — рідкісне явище. Лікарі, середній медичний персонал приділяють велику увагу підростаючому поколінню, багатодітним матерям. В Рукшині багато жінок, які народили й виховали по 9—10 дітей. їх удостоєно урядових нагород. Орденом «Материнська слава» 1-го ступеня нагороджено Я. Я. Співак, П. І. Мельничук, К. І. Щербату та інших матерів. Вони одержують від держави грошову допомогу.
Розширилась торговельна мережа. До послуг рукшинців 7 магазинів, павільйон побутового обслуговування. Зростає купівельна спроможність. Лише за 1960— 1967 рр. товарообіг зріс у 2,2 раза. Все більший попит на меблі, пральні машини, одяг та інші речі.
У селі працює пошта, є ощадна каса, лазня, чайна.
Освіченими, культурними людьми ростуть юні рукшинці. В селі є середня й початкова школи, вечірня середня школа сільської молоді. В них навчаються 800 дітей та дорослих, працюють 45 вчителів.
Культурні запити населення задовольняють клуб, бібліотеки. В них відбуваються тематичні вечори, концерти гуртків художньої самодіяльності: тут можна подивитися кінофільм, послухати лекцію, зустрітися з учасниками Хотинського повстання, передовиками виробництва. Три бібліотеки села налічують понад 10 тис. книжок. їх послугами користуються понад 3 тис: чоловік. Жителі села особливо цікавляться творами В. І. Леніна, спогадами про нього.
Колгоспники добре усвідомлюють, що Радянська держава — це вони самі, радянські люди — трударі землі, інтелігенція, робітники. У Рукшинській сільраді працюють 40 народних обранців, які беруть участь у роботі 6 постійних комісій. З 1954 року виконком сільради очолює комуніст І. С. Гайсенюк.
Істотні зміни сталися в економіці й культурі села за роки Радянської влади. Та ще світлішим вимальовується майбутнє Рукшина. Вже розроблено план його генеральної реконструкції. Село прикрасять нові житлові будинки, школа, стадіон. Молодітиме Рукшин, ще краще житимуть його люди — трудівники, творці достатку й щастя.
Ю. О. КАРПЕНКО, Я. С. ГАЙСЕНЮК