Економічний і культурний стан Черкас на початку XX століття
Промислова криза і наступний застій у промисловості країни відчутно позначилися на стані економіки міста. 1908 року припинив роботу рафінадний завод. Різко скоротилося виробництво й на інших підприємствах. Порівняно з 1906 роком у 1909 році кількість робітників зменшилася більше як удвічі, а виробництво скоротилося майже в 5 разів. 1913 року в місті діяло 57 промислових підприємств, з них 39 значних, які виробили продукції на 13,5 млн. крб. На цих підприємствах було зайнято 3644 робітники проти 1389 чоловік у 1911 році. Провідними галузями промисловості були харчова, лісорубна, металообробна та машинобудівна.
Значного розвитку досягла торгівля. В місті діяли десятки торговельних контор, складів і магазинів, відбувалося 3 ярмарки на рік, по три дні кожний, щопонеділка збиралися базари. Набагато зріс вантажообіг пристані. 1910 року вона прийняла 835 суден і 365 плотів. Прибуло вантажів 12,5 млн. пудів, а відправлено 1600 суден з вантажем 1,8 млн. пудів. 1912 року було завершено будівництво залізниці Бахмач—Одеса через Черкаси. Місто одержало прямий зв’язок з центральними районами країни.
У роки нового революційного піднесення в Черкасах знову посилилися виступи робітників. 1912 року вони відсвяткували 1 Травня, провівши в лісі поблизу міста маївку. В цьому ж році мав місце страйк на тютюновій і махорковій фабриці Зарицького, де працювало понад 500 робітників. З приводу цього виступу більшовицька газета «Правда» писала, що робітники периферійних міст рівняються на пролетарів великих промислових центрів.
Населення міста за 40 років (з 1870 до 1910) збільшилося майже в три рази (13914 до 39649 чоловік) Черкаси були погано забудовані. Переважали одноповерхові будинки з дерева, вкриті соломою. На околицях будувалися здебільшого мазанки під очеретом. Лише центральна частина в районі Соборної площі мала міський вигляд. Тут жили багатії, працювали повітові установи, контори, банки. Найкращі будівлі, що на розі нинішніх вулиць Урицького й Карла Маркса (тепер готель «Дніпро»), вулиці Леніна (нині Палац одруження), Будинок жіночої гімназії, споруджений за проектом відомого київського архітектора Городецького (нині будинок піонерів).
До 1912 року місто не мало водопроводу, електрики, телефону. Забрукованою була лише Соборна та кілька прилеглих вулиць.
В двох земських лікарнях (одна з них на 50 місць) працювали лікар, фельдшер, помічник аптекаря та акушерка. Крім того, діяли залізнична та приватна заводська (при цукроварні) лікарні й пологовий пункт. Навчалось небагато дітей. За даними перепису 1897 року, місто налічувало грамотних лише 37,5 проц. Церковнопарафіяльні школи, відкриті в перші роки після реформи 1861 року, тривалий час лишалися основними навчальними закладами. У 80—90 рр. XIX ст. і на початку XX ст. відкрилися міністерські училища. 1880 року почала діяти шестикласна (з 1899 — 8-класна) чоловіча, а 1902 року — жіноча казенні гімназії. Проте для багатьох дітей робітників і міської бідноти двері школи, особливо середньої, залишалися зачиненими.
На 1912 рік у місті працювало дві казенні (чоловіча й жіноча) і приватна жіноча гімназії, духовне училище, учительська семінарія, міські чотирикласне і двокласне училища, реміснича школа, приватна торговельна школа, 5 церковнопарафіяльних і єврейська (талмуд-тора) школи. Діяв один приватний дитячий садок. 1910 року в гімназіях числилось 1175 учнів, в церковнопарафіяльних школах — 528, у міністерських училищах — 1392. Всього навчалося в місті 3095 дітей.
Культурно-освітніх закладів для широких мас населення не було, якщо не рахувати «народний будинок» — приміщення барачного типу, збудоване на південній
околиці міста. А тим часом для панівних верств існувало кілька закладів культури — міський клуб. 2 громадські зібрання, комерційне й офіцерське зібрання, куди простому народу заходити не дозволялося. Діяло ще 2 кінотеатри, 2 бібліотеки — міська публічна і приватна.
Визначною подією в культурному житті міста було відвідання його театральними трупами й відомими майстрами сцени, зокрема М. К. Заньковецькою. В осінньо-зимові сезони 1905—1906 і 1906—1907 рр. тут виступав театр, у складі якого працював І. Карпенко-Карий. Для вистав гастрольних труп збудовано приміщення театру й цирку.
Світова імперіалістична війна істотно вплинула на життя міста. Тут розташувалися госпіталі, сюди прибуло багато біженців з прифронтових губерній. Кілька підприємств і майстерень стали випускати продукцію для потреб фронту, зокрема снаряди. За браком робітників, багато з яких було мобілізовано в армію, до роботи на підприємствах залучались військовополонені. 1916 року поблизу Черкас почалося будівництво окопів, траншей та бліндажів.
Тягар війни повністю ліг на плечі трудящого населення. Особливо він відчувався в сім’ях робітників, міської бідноти, де годувальників забрали на фронт. Збільшувалися нестатки, зростали ціни, за хлібом стояли довгі черги. Все це викликало невдоволення, страйки. Найдовшим був страйк на тютюновій і цигарковій фабриці Зарицького в листопаді 1915 року. Робітниці пакувального відділу 20 листопада, не припиняючи роботи, пред’явили адміністрації вимогу підвищити заробітну плату за кожний упакований ящик на 5 копійок. Вони мотивували свою вимогу зростанням дорожнечі на предмети першої потреби. Після того як адміністрація не захотіла поступитися, застрайкувало понад 130 робітниць. Підприємці вивісили оголошення, погрожуючи звільнити робітниць, якщо вони страйкуватимуть. Жінки щодня приходили на фабрику, але до роботи не приступали і розрахунку в конторі не брали. На 6 день страйку, 25 листопада, поліція не пропустила їх на виробництво. Пристав загрожував страйкуючим арештом, але й це не вплинуло. Адміністрація змушена була збільшити заробітну плату. 1 грудня робітниці почали працювати.
У червні 1916 року 450 робітників фабрики знову застрайкували. Страйкарі вимагали підвищити заробітну плату й скоротити робочий день у передсвяткові дні з 9,5 до 8 годин. Страйк закінчився частково перемогою робітників. Ще раз вони застрайкували в січні 1917 року, зажадавши підвищення зарплати. Адміністрація пообіцяла з квітня переглянути розцінки, страйк припинився.
На початку березня 1,917 року в Черкасах стало відомо про повалення самодержавства. На фабриках і заводах міста відбулися багатолюдні мітинги, а на Олександрівській (нині імені Т. Г. Шевченка) вулиці — загальноміські збори й парад військ, міського гарнізону.
8 березня 1917 року на міських зборах представників робітників фабрик і заводів була утворена Черкаська Рада робітничих депутатів. Її очолив один з керівників міської організації РСДРП робітник-вальцювальник черкаського млина Т. Г. Нестеренко. До складу тимчасового виконавчого комітету Ради увійшло 15 чоловік. У першій Раді переважали меншовики, есери, бундівці, які підтримували Тимчасовий уряд.
Обрали свою Раду й солдати гарнізону. Більшовицьку групу Ради солдатських депутатів очолював унтер-офіцер І. Г. Константинов. Армійські більшовики вели пропагандистську роботу в частинах гарнізону, встановили зв’язки з більшовицьким ядром міської організації РСДРП, з профспілковими організаціями, створеними на всіх міських підприємствах. До революційної боротьби активно включається молодь: молодий робітник з механічної майстерні Гроссе А. Шерстюк, будівельник Орлов та інші. Центром згуртування революційних сил стає рафінадний завод. Помітно пожвавилася революційна робота після прибуття з армії слюсаря Ф. Тищенка та електрика С. Вербовецького, які очолили міську організацію більшовиків.
Три роки війни виснажили економіку країни, гостро відчувалася нестача продовольства. Посилилися виступи трудящих жінок проти війни й політики Тимчасового уряду. Наприкінці травня 1917 року в Черкасах мав місце стихійний виступ жінок-солдаток. Група жінок організувала перевірку квартир багатіїв, продовольчих магазинів, відкривала підвали, реквізовувала продовольчі запаси в спекулянтів і передавала їх для продажу населенню.
У травні 1917 року місто стало одним з центрів формування Тимчасовим урядом т. зв. ударних батальйонів. Побоюючись дальшого розвитку революційних подій, буржуазія посилено збирала свої сили. В червні оформилася організація провідної буржуазної партії кадетів, яка намагалася згуртувати навколо себе буржуазію й угодовців.
Черкаська Рада робітничих депутатів і Черкаська Рада солдатських депутатів у липні 1917 року об’єднались.
6—13 серпня 1917 року відбулися вибори Черкаської міської думи. Гласними міської думи в переважній більшості були обрані кандидати угодовських партій. Вибори показали, що 40 проц. цивільних виборців і майже половина солдатів бойкотували вибори, не вірили угодовським партіям, політиці Тимчасового уряду. Органи Тимчасового уряду на місцях прагнули придушити революційні виступи трудящих, переслідували більшовицькі організації.