Черкаська область на початку XX століття
Концентрація пролетаріату на підприємствах Черкащини сприяла зростанню його революційної свідомості. У 80-х роках XX ст. робітники повели організовану боротьбу проти експлуататорів. Одними з найбільших були економічні страйки на Цибулівській (1880 рік) і на Черкаській (1886—1887 рр.) цукроварнях.
Масового характеру набрав робітничий рух наприкінці XIX — на початку XX ст. Напередодні першої російської буржуазно-демократичної революції територія сучасної області була осередком близько 60 значних виступів міського й сільського пролетаріату (1901—1904 рр.)3, учасники яких переважно вимагали підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня. Найбільші економічні страйки робітників відбулися на Черкаському рафінадному та Смілянському цукровому заводах (жовтень—грудень 1901 р.)4, на тютюновій фабриці Зарицького в Черкасах (травень 1902 р.), на Олександрівській цукроварні в Чигиринському повіті (грудень
1903 р.). Дедалі частіше робітники переходили від економічних до політичних вимог. 30 квітня 1904 року друкарі Умані на нелегальних зборах у парку «Софіївка» вирішили відзначити міжнародне свято трудящих 1 Травня.
Розвиток капіталізму на селі вів, з одного боку, до зміцнення верхівки — куркулів, а з другого,— до зростання маси пролетаризованого селянства. Селяни, що розорилися, наймалися на роботу в поміщицькі економії, на бурякові плантації, цукроварні, в куркульські господарства, йшли до міст — на фабрики й заводи. 1885 року в Золотоніському повіті 6577 (20,1 проц.) господарств жали за сніп, 3705—вирушало на далекі заробітки, 4077 (7,7 проц.) чоловік батракувало. Відхідництво набирало на Черкащині великих розмірів. Якщо в 1886 році Черкаський повіт дав 6986 відхідників, то в 1910 році число їх зросло до 35 287 чоловік.
Щорічно масове переміщення сільськогосподарських робітників вело до утворення робітничих ринків. Після прокладення в 70—80-х рр. залізниць Фастів — Знам’янка і Бахмач—Бобринська робітничими ринками на Україні стали Сміла й Шпола. В праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін писав: «На півдні і південному сході утворилось багато робітничих ринків, де збираються тисячі робітників і куди з’їжджаються наймачі… Наприклад, у Київській губернії робітничими ринками є містечка Шпола і Сміла (великі центри промисловості) і місто Біла Церква».
В умовах зростаючого малоземелля процес класової диференціації відбувався дуже швидко. Це означало перемогу капіталістичного виробництва в землеробстві. Так, 1912 року на правобережжі Черкащини (Звенигородський, Канівський, Уманський, Черкаський, Чигиринський повіти) було бідняцьких (до 3 десятин землі) — 60,6 проц., у т. ч. безземельних — 5,1 проц., середняцьких (3—9 десятин) — 36.1 проц. У Золотоніському повіті 1910 року налічувалось бідняцьких — 61,1 проц., у т. ч. безземельних — 6,3 проц., середняцьких — 27,8 проц., куркульських — 11.1 проц. господарств.
Загострення класових суперечностей на селі після реформи 1861 року посилило боротьбу селянства за землю. Наприкінці 60-х — у першій половині 70-х років на Черкащині сталися нові аграрні заворушення. Особливо великого розмаху набрали вони в Чигиринському й Черкаському повітах. Селянські заворушення цих років були продовженням боротьби проти наслідків грабіжницької реформи 1861 року. Приводом до нових виступів став указ 1868 року про поземельний устрій державних селян, згідно з яким вони могли викупити свої наділи відразу або ж вносити до скарбниці щорічну плату — «державну оброчну подать». У відповідь на це, починаючи з 1868 року, селяни Черкаського й Чигиринського повітів вимагали заміни подвірної системи землеволодіння общиною та збільшення селянських наділів до 5 десятин.
1870 року уряд відмовив у прирізках землі з розрахунку на кожну особу. Це призвело до того, що в 1870—1875 рр. прокотилася могутня хвиля заворушень колишніх державних селян Чигиринського й Черкаського повітів, які охопили 19 волостей з населенням 40 тис. чоловік. Понад 20 значних виступів селян відбулося в 1881—1890 рр. На їхню боротьбу мала вплив народницька організація «Земля і воля», заснована в 1876 році. Члени її обстоювали землю й волю для селян. Одна з груп народників наприкінці 1876 — на початку 1877 року зробила спробу підняти повстання в Чигиринському повіті. Я. В. Стефанович, який назвав себе комісаром, призначеним царем, з допомогою Л. Г. Дейча та І. В. Бохановського створив нелегальну організацію «Таємна дружина». Повстання планувалося почати 1 жовтня 1877 року. Проте у вересні змову було розкрито, а її учасників заарештовано. Слідство в т. зв. Чигиринській справі тривало близько двох років, під час нього було допитано 950 селян як винуватців і 150 чоловік — у ролі свідків. Членів таємної організації заслали в північні губернії Росії.
В останній чверті XIX ст. на Черкащині стала поширюватись теорія наукового комунізму. Помітну роль у пропаганді економічного вчення Карла Маркса відіграв прогресивний учений і громадсько-політичний діяч, уродженець села Ярославки Звенигородського повіту С. А. Подолинський (1850—1891). У книгах «Ремесла і фабрики на Україні» (1880), «Про багатство та бідність» (1876) й інших працях, написаних під впливом «Капіталу» Карла Маркса, він навів яскраві факти, що свідчать про розвиток у Росії і на Україні капіталістичного способу виробництва, розклад селянської общини, зростання пролетаріату, тяжке становище трудящих України в умовах капіталістичної експлуатації. Подолинський брав участь у виданні й розповсюдженні значної кількості соціалістичної літератури. 1897 року серед робітників Умані розповсюджувалися листівки київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу».
Велике значення для політичного виховання й організації революційної боротьби трудящих Черкащини мала ленінська «Искра». З ініціативи Організаційного комітету II з’їзду РСДРП за участю П. Г. Смідович в Умані було закладено підпільну друкарню. В липні—вересні 1903 року уманські соціал-демократи передрукували в ній 41-й та 43-й номери «Искры» по три тисячі примірників кожний. Це була одна з перших на Україні іскрівських друкарень.
Незважаючи на чорносотенний терор і поліцейські репресії у роки реакції, редаговані В. І. Леніним газети «Пролетарий», «Социал-демократ» доставлялись до промислових центрів України, в т. ч. й Черкащини. Як видно з листування Н. К. Крупської з М. В. Кобецьким, що відав транспортуванням газет з Данії в Росію, тільки цим шляхом «Пролетарий» і «Социал-демократ» пересилались і в такі міста Черкащини, як Ротмистрівка, Черкаси. Лише протягом березня—червня 1909 року в Ротмистрівку, Черкаси та в інші міста було переслано 552 примірники газети «Социал-демократ», 122 примірники газети «Пролетарий», 54 примірники додатку до № 44 «Пролетария». На сторінках цих газет були опубліковані такі твори В. І. Леніна, як «Мета боротьби пролетаріату в нашій революції», «Карикатура на більшовизм», «Лівіння буржуазії і завдання пролетаріату, про ставлення робітничої партії до релігії». Отже, полум’яне ленінське слово доходило до трудящих Черкащини задовго до перемоги Великого Жовтня, закликаючи їх до боротьби за визволення від соціального й національного гноблення.
Масовий рух на лівобережжі області, що розгорнувся навесні 1902 року і проявився в розгромі поміщицьких маєтків та захопленні землі, знайшов відгук і на правобережжі. Сталися заворушення селян у всіх правобережних повітах (село Оксанине на Уманщині, село Телепине Чигиринського повіту, село Щербинець на Звенигородщині тощо). У Звенигородському, Черкаському й Чигиринському повітах селяни палили поміщицькі маєтки.
Розстріл мирної робітничої демонстрації у Петербурзі 9 січня 1905 року сколихнув край. Хвиля протестів проти кривавої бойні царських сатрапів прокотилася по містах і селах Черкащини. Масові страйки протесту відбулися наприкінці січня на Черкаському рафінадному та інших заводах. У лютому не працювали друкарі Сміли. Першого березня економічні страйки поширилися на Умань, у червні—липні загальні економічно-політичні страйки мали місце в Черкасах. Так робітники багатьох підприємств добилися 9—8-годинного робочого дня й підвищення оплати праці.
Разом з робітниками на революційну боротьбу піднімалося й селянство. Навесні 1905 року селяни Черкащини громили маєтки й економії, захоплювали поміщицькі землі, рубали ліси, забирали сіно й хліб. Особливо активної форми страйк набрав в економії села Вільхового Канівського повіту. Жителі села, озброєні вилами, сапами та камінням, відбили напад ескадрону драгунів.
Уже в травні київський губернатор констатував велике зростання й поширення страйкового руху сільськогосподарських робітників у Звенигородському, Канівському, Уманському й Черкаському повітах. Навесні та влітку на Черкащині відбулося більш як 60 страйків сільськогосподарських робітників і понад 120 інших виступів селян.
Всеросійський політичний страйк восени 1905 року став могутнім набатом для всієї Черкащини. 16 жовтня Уманська група РСДРП випустила листівку із зверненням до трудящих міста заявити про свою солідарність з усіма робітниками Росії і взяти участь у політичному страйку. На цей заклик відгукнулися робітники підприємств і майстерень, учні шкіл, революційно настроєна інтелігенція. 18 жовтня відбулися збройні виступи трудящих Золотоноші й навколишніх сіл.
У політичному страйку залізничників станції Бобринська, що тривав від 16 до 21 жовтня, взяло участь 1,5 тисячі чоловік. Дружно страйкували залізничники станцій Бобринська й Христинівка в грудневі дні, а також трудівники підприємств Сміли й Золотоноші. Соціал-демократичні організації, що виникли в Умані і Черкасах після II з’їзду РСДРП, провадили агітаційну роботу серед селян, роз’яснювали основні положення ленінської аграрної програми, розповсюджували листівки. Так, широко відомою стала листівка Уманської організації РСДРП «Як відібрати землю в поміщиків», видана двотисячним тиражем у листопаді 1905 року. В ній йшлося про важливість збройної боротьби за землю. Більшовики Умані розповсюджували серед селян нелегальні видання соціал-демократичних організацій Київщини, а також більшовицьких організацій інших міст країни.
Восени 1905 року селянські виступи набули гострого політичного характеру і на лівобережній частині Черкащини. Незважаючи на те, що Полтавську губернію було оголошено на воєнному стані, по селах Золотоніського повіту відбувалися мітинги, спрямовані проти маніфесту 17 жовтня. Селяни Великої Бурімки скинули старосту й призначили нового. Під кінець 1905 року селянський рух охопив усі повіти краю. На заклик більшовиків селяни й сільськогосподарські робітники Черкащини, як і всієї Росії, створювали страйкові і селянські революційні комітети, які мали велике значення для організації трудового селянства на боротьбу проти поміщиків, за знищення численних пережитків кріпосництва. Такі комітети були створені в листопаді 1905 року в містечку Ротмистрівці Черкаського повіту, в серпні 1906 року — в селі Нерубайках Уманського повіту та інших селах. Селянські комітети сприяли зростанню політичної свідомості селянства.
Одним з найбільших виступів цього часу є масовий економічний страйк робітників Цибулівської цукроварні у жовтні 1906 року. Всього за цей рік на території сучасної області відбулося 20 збройних сутичок між робітниками та військами і поліцією. В 1905—1906 рр. на правобережжі мали місце 97 селянських виступів.
Придушивши розрізнені виступи робітників і селян, царський уряд ще більше посилив репресії. Ще в липні 1906 року Черкаський повіт був оголошений на воєнному стані. Почав діяти військово-польовий суд, у села повіту надіслано каральні загони. Були розгромлені партійні організації Черкас, Умані та інших міст. 10 квітня 1906 року заарештовано учня Уманського училища землеробства й садівництва О. А. Піонтковського, на квартирі якого поліція виявила нелегальну друкарню місцевої соціал-демократичної організації, багато листівок і брошур, дві печатки Уманської організації РСДРП тощо. Згодом у справі Уманської організації РСДРП заарештовано й вислано до Сибіру В. С. Довгалевського.
У березні 1907 року поліція провела арешти серед членів організації РСДРП. Але ні арешти, ні переслідування не зламали волі більшовиків, не злякали трудящих. Революційний рух на Черкащині тривав і в чорні дні реакції.
Щоб запобігти новій революції і створити собі міцну соціальну опору на селі в особі куркульства, царський уряд указом від 9 листопада 1906 року дозволив селянам закріпляти свій земельний наділ в особисту власність і виділятися з общини на хутори або відруби. Під час розмежування земель хуторянам відводились кращі ділянки, що підтверджують численні документи. 21 вересня 1910 року селяни села Маньківки, звертаючись до властей, просили не поширювати на них закон щодо відрубних ділянок: «Ми володіємо мізерною кількістю землі, з запровадження його (закону про розмежування) розорить нас. Крім того, кращі ділянки земель забирають багаті селяни, залишаючи нам непридатну. Селяни 1000 дворів села Маньківки».
На 1 січня 1913 року з 187 033 селянських дворів правобережної Черкащини на відруби виділилось 17 089 дворів (5,4 проц.), в т. ч. на Уманщині 12 120 дворів (20,8 проц. загальної кількості селянських дворів у повіті).
Безпросвітні злидні, темноту й забитість селян з величезною художньою силою зобразив М. М. Коцюбинський у новелі «Intermezzo», написаній під час перебування в селі Кононівці Драбівського району в червні 1908 року. «Ми таки стрілись на ниві і мовчки стояли хвилину — я і людина. То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом’яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних, з обвислими грудьми, кістлявими спинами… блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями… пранцюватих дітей всуміш з голодними псами…» Тих, хто виступав проти столипінської реформи, арештовували, били різками, садовили в карцер, висилали на каторгу. Частину жителів села Собківки на Уманщині ув’язнили й кинули до тюрми за те, що вони відмовилися підписати присуд про вихід на відруби й хутори. Жорстоко були придушені виступи жителів сіл Гродзевого та Чорної Кам’янки Уманського повіту. Заворушення селян, пов’язані з проведенням аграрної реформи, виникали і в інших місцях Черкащини. Найбільш люто царизм обрушився на політичні організації робітничого класу, насамперед на його бойовий авангард — більшовицьку партію. 24 липня 1907 року охранка, виявивши зв’язки Черкаської організації РСДРП з Київською організацією, вилучила чимало літератури, в т. ч. 452 листівки Київського комітету РСДРП з приводу розпуску II Думи і 4 примірники «Програми РСДРП». 29—30 липня поліція розгромила підпільну друкарню Уманської організації РСДРП, а двома місяцями раніше був заарештований актив Золотоніської організації РСДРП.
А втім більшовики Черкащини зміцнювали зв’язки з масами, організовували їх на боротьбу з царатом і експлуататорами. В квітні 1908 року Уманська організація РСДРП випустила листівки із закликом до робітників згуртувати свої сили для боротьби з самодержавством. Представники Київського комітету кілька разів виїжджали до Сміли та інших міст, щоб налагодити зв’язки з робітниками місцевих підприємств, надсилали їм нелегальну літературу. 1 травня 1911 року соціал-демократична група Черкас, спираючись на допомогу з Києва, організувала робітничу маївку. У 1907—1910 рр. на Черкащині відбулося 8 робітничих економічних страйків. Суд над членами соціал-демократичної фракції II Державної думи викликав 22 листопада 1907 року страйк робітників цвяхового й лісопильного заводів міста Черкас. 21 квітня, 10 травня 1910 року страйкували робітники Черкаської тютюнової фабрики.