Клімат і рельєф Черкаської області. Історія заселення
Черкаська область розташована в центральній лісостеповій частині УРСР, у басейнах середніх течій Дніпра й Південного Бугу. На півночі вона межує з Київською, на сході — з Полтавською, на півдні — з Кіровоградською і на заході — з Вінницькою областями УРСР. Площа області — 20,9 тис. кв. км (3,4 проц. території республіки). Населення— 1539,4 тис. чоловік, у т. ч. міського — 582,9, густота — 74 чоловіка на 1 кв. км. Основну частину жителів становлять українці (92,8 процента).
Область утворено 7 січня 1954 року. Вона поділяється на 20 адміністративних районів. У своєму складі має 15 міст, у т. ч. З обласного підпорядкування, 19 селищ міського типу і 815 сільських населених пунктів, підпорядкованих 453 міським, селищним і сільським Радам депутатів трудящих.
Територія Черкащини з південного заходу на північний схід простяглася на 245 км. Більша, правобережна частина області, розміщена в межах Наддніпрянської височини — рівнинна, подекуди горбиста, порізана річками, ярами і балками. Вздовж долини Дніпра на 70 км тягнеться Канівсько-Мошногірський кряж. Значні підвищення рельєфу надають території гірського характеру. Цей район називають Канівськими горами і Мошногорами. Менша, лівобережна частина області, що лежить у межах Наддніпрянської низовини, відзначається одноманітним, слаборозчленованим рівнинним рельєфом, подекуди заболоченим.
З корисних копалин промислове значення мають буре вугілля (Звенигородський район), бентонітові глини (Лисянський район), каоліни, граніти, гнейси, лабрадорит, пісковики, торф.
Клімат помірно континентальний. Зима м’яка, з частими відлигами, літо тепле, дещо посушливе. Пересічна річна температура повітря +7,2°, липня +19,5°, січня —5,9°, ..максимальна +39°, мінімальна —37°. Період з температурою +10° становить 160—170 днів. Річна кількість опадів — 450—520 мм. Переважають північно-західні вітри.
Найважливіша водна артерія — судноплавний Дніпро. До нього (на території області) впадають Рось, Вільшанка, Тя-сьмин, Сула й Супій. Кременчуцьке водосховище загальною площею 180 тис. га, створене греблею Кременчуцької ГЕС, має в межах області протяжність 130 км. Його ширина біля Черкас 18 км. Найбільші допливи Бугу, що протікають у південно-західній частині області, — Гірський Тікич і Гнилий Тікич. На Черкащині є понад 650-заплавних озер і штучних ставків, придатних для рибництва й розведення свійської водоплавної птиці.
Типовими грунтами для Черкащини є чорноземи. На правобережжі області їхній склад строкатий: опідзолені чорноземи і темно-сірі лесові (опідзолені) грунти, сірі та ясно-сірі лесові (опідзолені), на лівобережжі — глибоко гумусні та лучні чорноземи.
Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність поширена на вододілах. У районі Канева і на південний схід від нього переважають дубово-грабові гаї (дуб, граб, клен, липа, ясен), у південно-західній, південній і центральній частині — дубово-ясеневі та грабові гаї. Черкаський субір (сосна, дуб, клен, береза) — найпівденніша межа наддніпрянських хвойних лісів на Україні. Найбільший у Лісостепу Канівський біогеографічний заповідник має площу 1274 га. Всього під лісами й чагарниковими насадженнями зайнято 240 тис. га (4,5 проц. території області).
Тваринний світ Черкащини різноманітний, але нечисленний. З хижаків трапляються вовк, лисиця, тхір і куниця. У лісах живуть косулі, олені, лосі, білки. З птахів найпоширеніші сіра куріпка, перепел, жайворонок, дрізд, мухоловка, кібець. У водоймах області водяться сом, минь, окунь, щука, лящ, бичок, судак, короп, лин, в’юн.
Черкащина, як і вся територія України, була заселена первісними людьми уже в стародавньому кам’яному віці — палеоліті. Найдавнішою з пам’яток на території області є знахідка крем’яних виробів, виготовлених понад 40 тис. років тому неподалік села Великої Бурімки Чорнобаївського району.
Поселення первісних мисливців пізнього палеоліту 40—13 тис. років тому виявлені в Уманському, Маньківському, Канівському, Смілянському районах. Однією з найцікавіших пам’яток цього часу є Межиріцьке поселення в Канівському районі. На ньому виявлені й вивчені залишки наметоподібних жител, для спорудження яких було використано великі кістки мамонтів (тільки під час спорудження одного з таких жител ужито 385 кісток). Значний інтерес має череп мамонта, на лобовій частині якого червоною вохрою зображено складний орнамент, скульптурні жіночі зображення (фігурки-статуетки). Вони віддзеркалюють наявність культу жінки, що існував у родових колективах пізньопалеолітичної епохи.
Поступово від присвоювальних форм господарювання (збиральництво, полювання, рибальство) в період неоліту (VI—III тисячоріччя до н. е.) людина переходить до відтворювальних форм. І хоча в добу неоліту на території Черкащини основу господарської діяльності людини ще становило мисливство й рибальство, в цей час з’явилися початки скотарства й мотичного землеробства, а також прядіння й ткацтво. У побут почав входити глиняний посуд. У долині Дніпра, головним чином, у Черкаському, Чигиринському, Золотоніському і Чорнобаївському районах, виявлено близько 30 неолітичних поселень (стоянок). Вони належать здебільшого до т. зв. дніпро-донецької культури IV—III тисячоріччя до н. е. На одному з них біля села Бузьків Чорнобаївського району досліджено наземне житло з двома вогнищами. Тут виявлено також поховання і мотику з кісток.
Але, крім неолітичних мисливсько-рибальських племен, правобережну Черкащину IV—III тисячоріч до н. е. населяли племена трипільської культури, поширеної на просторах між Дністром і Дніпром, основним заняттям яких було землеробство. В області, особливо в її південно-західній частині навколо Умані, відомо понад сто трипільських довготривалих поселень із залишками жител з глинобитними долівками-площадками і печами, господарськими приміщеннями і ямами-коморами. Ці племена вже користувалися знаряддями праці з міді, глиняним посудом з художнім розписом. Інколи на посудинах трапляються зображення тварин і людських фігур.
Найповніше уявлення про господарство та побут населення за доби міді дають дослідження поселень поблизу сіл Сушківки й Косенівки Уманського району, Попудні — Монастирищенського, Пеніжкового — Христинівського, Старої Буди — Звенигородського районів. На Сушківському поселенні знайдено модель глинобитного житла. Залишки великих поселень виявлені біля Доброводів Уманського району, Тальянок і Майданецького Тальнівського району. Площа найбільшого з них досягає 300—400 га. На поселенні біля Майданецького виявлено 1200 жител, що розташовані в 10 концентричних колах. Населення, за попередніми підрахунками, становило кілька тисяч чоловік.
У південній частині правобережжя області та на її лівобережжі в III — на початку II тисячоріччя до н. е. жили скотарські племена, поселення яких виявлені поблизу села Новоселиці Чигиринського району та біля сіл Домонтового і Чапаєвки Золотоніського району. Неподалік Домонтового зберігся також курганний могильник мідного віку.
За доби бронзи III — початок І тисячоріччя до н. е. територію Черкащини заселяли кілька груп землеробсько-скотарських племен. Поселення найбільш ранньої групи, що існували на правобережній Черкащині, досліджено на околицях Канева та в селі Пекарях Канівського району, а біля села Долинки Монастирищенського району розкопано близько 60 поховань.
У середині II тисячоріччя до н. е. лісостепове правобережжя Дніпра було заселене землеробсько-скотарськими протослов’янськими племенами т. зв. комарівсько-тшинецької культури. Пам’ятки цих племен — залишки поселень поблизу Мошнів Черкаського району та курганні поховання біля Гуляй-Городка і Теклиного Смілянського району. Нащадками населення комарівсько-тшинецької культури на правобережній Черкащині були племена білогрудівської культури кінця бронзового віку (XI—IX ст. до н. е.). Свою назву вона дістала від Білогрудівського лісу, що коло села Піківця Уманського району, де в 20-х роках розпочалося дослідження загадкових попелищ. Тепер пам’ятки цієї культури відомі в багатьох місцевостях області, зокрема в Уманському, Христинівському, Чигиринському та Канівському районах. Частину з них уже добре вивчено. Так, у поселенні поблизу Собківки виявлено залишки наземних жител з вогнищами, а в Суботівському поселенні та біля Умані знайдено залишки бронзо-ливарного виробництва. І, нарешті, у VIII — першій половині VII ст. до. н. е. правобережжя області населяли племена чорноліської культури. їх укріплені поселення — городища виявлено в басейні Тясьмину й Гірського Тікичу — в Смілян-ському, Черкаському й Чигиринському районах. Одним з них є Суботівське городище. Воно виникло на місці білогрудівського поселення і було значним центром місцевої бронзоливарної металургії. Скарб бронзових речей та прикрас знайдено на городищі в селі Залевках Смілянського району. Він свідчить і про появу майнової нерівності серед тогочасного населення.
Лівобережжя у VIII ст. до н.е. було освоєне скотарськими племенами, що кочували головним чином у пристеповій і степовій частинах нинішньої України. Лише в скіфські часи (VII—III ст. до н. е.), коли на Наддніпрянщині знаряддя праці почали виготовляти із заліза, Лівобережжя поступово заселяють нащадки місцевого лісостепового населення з Правобережжя. Ці осілі землеробські племена відомі з писемних джерел під назвою скіфів-орачів.
На Черкащині є близько 100 городищ, поселень і курганних могильників скіфських часів. Найкраще вивченими з них є поселення в басейні Тясьмину, біля села Жаботина Кам’янського району, два городища біля села Пастирського Смілянського району та багато курганів поблизу Журавки Городищенського району. Знайдений під час розкопок бронзовий посуд, предмети кінської збруї засвідчують і в цей час давні зв’язки Наддніпрянщини із Закавказзям, Наддністрянщиною та Подунав’ям. Тісні зв’язки з грецькими колоніями стверджує унікальна знахідка в торфовищі на річці Супої, недалеко від Піщаної Золотоніського району — човен з 15 високохудожніми грецькими бронзовими посудинами разом з останками людини, що загинула V—IV ст. до н. е. під час якоїсь катастрофи.
У цей час розклад первісного родового ладу, що розпочався ще за доби бронзи, відбувається особливо інтенсивно, виділяється родоплемінна знать. У II ст. до н. е. на степовій й частково на лісостеповій Наддніпрянщині з’являються іранські кочові племена — сармати. На берегах Тясьмину поблизу Рижанівки Звенигородського, Райгорода Кам’янського, Колодистого Тальнівського районів і м. Сміли досліджено кургани з сарматськимй похованнями, а в селі Залевках Смілянського району знайдено скарб сарматських золотих речей.
Територія Черкащини входила до складу тих земель, де на початку н. е. сформувалося ядро ранніх східнослов’янських племен, що були нащадками місцевих лісостепових землеробських племен попередніх часів. Вони залишили після себе пам’ятки зарубинецької (II до н. е.— II ст. н. е.) археологічної культури. В області на берегах Дніпра, в Пороссі й Тясьмині відомо близько 30 пам’яток цієї культури. Кілька цікавих поховань розкопано на могильнику поблизу Суботова. В Корсунь-Шевченківському районі коло села Сахнівки та в місті Каневі (на Московській горі і на Пилипенковій горі) досліджувались поселення. На Пилипенковій горі виявлено 38 жител і 102 господарські ями. Найчисленнішими серед слов’янських пам’яток Черкащини є поселення та могильники черняхівської культури (II—VI ст. н. е.). їх тут відомо близько 500. Найкраще досліджені могильник на околиці с. Маслового Шполянського району, поселення та могильник біля Журавки Городищенського району, поселення поблизу Лесьок і Ломуватого Черкаського району та неподалік Чапаєвки Золотоніського району. В Канівському, Чигиринському, Уманському та ін. районах виявлено також слов’янські поселення VII—VIII ст. н. е. Одне з них коло Канева всебічно досліджено.
Економічною основою господарства ранньослов’янських племен було орне землеробство із застосуванням сівозміни. Для обробітку землі вони користувалися плугом із залізним лемешем і череслом. Один з таких лемешів знайдено біля села Свинарки Уманського району. Тоді вже виділилися в самостійні галузі виробництва такі ремесла, як залізодобувне, залізообробне, гончарне та ряд інших. Отже, виготовлення сільськогосподарських знарядь праці, в т. ч. лемешів і чересел, цілком забезпечувалося рівнем розвитку залізообробного виробництва, залишки якого виявлено на поселеннях у Золотоніському районі, поблизу Завадівки Корсунь-Шевченківського району, Умані, Собківки і Фурманки Уманського району. На збут ішли гончарні, а також ювелірні й косторізні вироби. Понад 120 місць області із знахідками численних римських монет є доказом широкого розвитку торгівлі. «З поділом виробництва на дві великі основні галузі, землеробство і ремесло, — писав Ф. Енгельс,— виникає виробництво безпосередньо для обміну,— товарне виробництво, а разом з ним і торгівля, причому не тільки всередині племені і на його кордонах, але вже і з заморськими країнами».
Всі ці умови забезпечували порівняно вищий рівень життя тогочасного населення. Яскравим свідченням цього є розкопана на поселенні черняхівської культури садиба однієї родини (в селі Леськах поблизу Черкас). Вона складається з житла, двох великих і чотирьох малих господарчих будівель і двох ям-комор для зберігання зерна.