Буки, Маньківський район, Черкаська область (продовження)
Фашистські загарбники перетворили місцеву лікарню в конюшню, а середню школу — на в’язницю, в якій по-звірячому катували радянських людей — душили ременями, скручували руки й ноги дротами, живцем закопували в землю, розстрілювали. Кам’яний підвал школи був залитий кров’ю замучених. Убито й замордовано понад 200 жителів села і району. Смертю хоробрих полягли командир партизанського загону О. Т. Гулько, майор Є. Я. Нечипоренко, комсомолець В. В. Кручинський, партизани М. І. Шепель, Я. І. Курінний, С. О. Росада та багато інших патріотів.
Три великі братські могили біля школи, де поховано понад 150 чоловік — жертв гітлерівських загарбників — живі свідки нечуваного звірства фашистських окупантів. Піонери середньої школи свято зберігають пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу й незалежність Батьківщини. На могилах патріотів ніколи не в’януть квіти.
Кілометрів за десять від Буків розміщувався мальовничий хутір Павлопіль, де проживало понад 20 сімей. Сюди часто заходили партизани з Пехівського лісу. Тут вони перепочивали, поповнювали харчові запаси, звідси вчиняли напад на фашистських загарбників та поліцаїв. Гітлерівці на хутір не навідувалися довгий час, боялися партизанів. Але в один з осінніх днів 1943 року до Павлополя прибув великий загін фашистів з поліцаями, озброєними до зубів. Усіх жителів вони розстріляли, худобу та цінне майно забрали, а хутір спалили.
6 березня 1944 року настав радісний день визволення Буків. Його принесли воїни 11 -ї гвардійської окремої танкової бригади. Ворог будь-що намагався утримати село як важливий стратегічний пункт переправи через річку Гірський Тікич. У запеклому бою з гітлерівцями екіпаж танка Т-34 на чолі з лейтенантом Я. П. Теличенком першим прорвався у село. Я. П. Теличенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нині він проживає в станиці Вешенській Ростовської області. Одночасно червоноармієць-кулеметник П. В. Кучумов з групою бійців кинувся в бурхливу крижану воду Гірського Тікичу, перейшов на правий берег річки, примусив своїм кулеметом замовкнути ворожі вогневі точки, щоб забезпечити успішний наступ радянських воїнів. За проявлений героїзм під час форсування Гірського Тікичу і визволення Буків безстрашному 19-річному комсомольцеві присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нині сибіряк П. В. Кучумов живе й працює в Омську, тримає зв’язок з Буками. Його фотографія й спогади зберігаються в кімнаті бойової слави середньої школи. Виконком селищної Ради депутатів трудящих з нагоди 25-річчя визволення Буків від німецько-фашистських загарбників активним учасникам боїв П. В. Кучумову, Т. С. Руденку та І. Н. Савченку 6 березня 1969 року присвоїв звання почесного громадянина селища Буків, вручив дипломи й цінні подарунки.
За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни, 193 жителі Буків нагороджені орденами й медалями.
Фашистські загарбники за 957 днів окупації завдали селу великих збитків. Вони повністю зруйнували Буцьку МТС, спалили будинок райвиконкому, маслозавод, дитячі ясла, приміщення редакції газети «Ленінський шлях», два продовольчі магазини, вивели з ладу Буцьку ГЕС, зруйнували та спалили 35 житлових будинків колгоспників. Вивезли до Німеччини та знищили 332 голови рогатої худоби, 111 коней, близько 660 овець, понад 5 тис. штук птиці. Матеріальні збитки, заподіяні окупантами, становили 2874 тис. карбованців.
Проявляючи винятковий героїзм, переборюючи величезні труднощі, зумовлені нестачею робочої сили, матеріалів, жителі приступили до відбудови народного господарства. Наближалася весна, і основна увага приділялася сівбі. Селяни знесли насіння. День і ніч трудилися ветерани праці, ремонтуючи сільськогосподарське знаряддя. Силами партійної організації та всього колективу було відновлено тракторний парк Буцької МТС, майстерню, відбудовано нафтобазу. Протягом квітня 1944 року робітники відремонтували 10 тракторів та, 5 склали з трофейних частин. Значна увага приділялася підготовці кадрів механізаторів. З березня до грудня того року без відриву від виробництва підготували 28 трактористів. У колгоспних коморах з’явилося зерно, з першого обмолоту було здано хліб у фонд оборони країни.
Поступово відновлювалися торгівля, громадське харчування. Так, план товарообороту на 1 жовтня 1944 року райспоживспілка виконала на 101 проц. Силами вчителів і учнів швидко відремонтували школу в якій на початку квітня пролунав перший дзвінок. Відновили роботу лікарня, пошта, телефонна й телеграфна станції. Стали до ладу громадська їдальня і ветеринарний пункт.
9 травня 1945 року прийшов довгожданий День Перемоги. Понад 300 воїнів-фронтовиків повернулися в село до мирної праці. Як і в бою, вони були в авангарді змагання за збільшення виробництва зерна й тваринницької продукції. Люди не шкодували сил, щоб якнайшвидше залікувати рани, завдані гітлерівськими окупантами. Протягом 1945 року було відремонтовано сільський клуб, почав працювати радіовузол, дала струм Буцька ГЕС. Силами громадськості відбудовано великий міст через Гірський Тікич.
Роки післявоєнних п’ятирічок стали роками зміцнення колгоспу, підвищення й розвитку культури та життєвого рівня трудящих. За 1946—1957 рр. споруджено 8 добротних кам’яних приміщень для тваринництва, новий зернофуражний магазин, механізовану майстерню, водонапірну башту для автоматичного напування худоби. Значний вклад у відродження артільного господарства внесла Буцька МТС, яка швидко поповнювалася тракторами. Якщо весною 1945 року вона мала всього 19 старих і 2 нові трактори, то на початку 1957-го — близько 100 тракторів, 48 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Готуючись до відзначення 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, колгоспники взяли підвищені соціалістичні зобов’язання, щоб дати більше зерна, м’яса й молока. 1957 року колгосп ім. В. І. Леніна вийшов у число передових господарств району, за що одержав 2 перехідні Червоні прапори — від РК КП України і від райвиконкому.
Для кращого використання землі та природних угідь 12 липня 1958 року об’єднано села Буки й Антонівку в селище міського типу Буки, а їх колгоспи — в господарство «Пам’ять Леніна», за яким закріплено 3450,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3187,1 га орної землі.
Завдяки заходам партії й уряду, спрямованим на круте піднесення сільського господарства, в колгоспі відбулися великі зміни. Він економічно зміцнів, став багатогалузевим. З року в рік зростають урожаї сільськогосподарських культур. Так, у 1971 році на всій площі посіву зернових культур колгосп зібрав з кожного га по 32,5 цнт, у т. ч. озимої пшениці—по 42,8 цнт; цукрових буряків — по 279,3 центнера.
Одночасно з розвитком землеробства набирало сили і громадське тваринництво. На 100 га сільськогосподарських угідь першого року дев’ятої п’ятирічки вироблено: м’яса—81,1 цнт, молока—346,8 цнт, вовни — 60,3 цнт. На 1 січня 1971 року колгосп мав великої рогатої худоби —1150 голів, свиней — 1547 голів, овець — 751 голову. План продажу державі продукції тваринництва перевиконано.
1970 року в колгоспі «Пам’ять Леніна» було 30 тракторів, 19 комбайнів різних систем, налічувалася 21 вантажна автомашина. В господарстві працюють люди з технічною й агрономічною освітою. Якщо в 1958 році було лише 4 спеціалісти з вищою і середньою спеціальною освітою, то 1970-го — їх стало 30. Зростання економіки колгоспу відчутно вплинуло на поліпшення добробуту його трудівників, оплата праці за останні 5 років зросла в 2—3 рази. Зараз у колгоспі закінчується реконструкція 8 приміщень тваринницьких ферм, де такі процеси, як догляд, годівля й доїння, будуть повністю механізовані. Споруджується автогараж на 20 машин, поруч якого розміщена механізована ремонтна майстерня.
Невтомна .праця трудівників є запорукою дальшого розквіту їх життя. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили їх старанність і сумління. 266 передовиків колгоспного й промислового виробництва відзначені орденами та медалями
Союзу РСР. Бригадира тракторної бригади М. П. Педоренка нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За трудову доблесть». Доярка С. К. Залізняк 30 років працює на фермі. Від доглядачки телят до передової доярки — такий трудовий шлях колгоспниці. Вона удостоїлась ордена Трудового Червоного Прапора і медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Комбайнер М. С. Кислинський, як кращий механізатор району, нагороджений значком «Відмінник соціалістичного змагання». Він був делегатом III Всесоюзного з’їзду колгоспників.
Заслужену повагу здобула сім’я ветерана колгоспу старого комуніста Д. І. Сторожука. Майже 30 років він працює трактористом. У 1971 році він нагороджений орденом Жовтневої Революції. Любов до професії він прищепив і синам — Миколі та Василю, з якими вирощує дорідний урожай. Вони разом з усіма трудівниками господарства зміцнюють економіку колгоспу, борються за збільшення всенародного достатку.
В післявоєнні роки здійснено чимале капітальне будівництво. Для великої рогатої худоби, свиней споруджено 18 нових добротних кам’яних будівель, до яких 5 водонапірних башт подають воду для автоматичного напування худоби. Добре впорядковані будинки тваринників. Для них відкрито їдальню, бібліотеку і кімнати відпочинку. За селом, потопаючи в зелені, височить будинок механізаторів. Яскравим показником широких масштабів колгоспного виробництва є споживання електроенергії, якої щорічно витрачається на різні потреби колгоспу понад 140 тис. квт.-годин.
У повоєнний період швидко розвивалися й промислові підприємства. Вже 42 роки для блага радянських людей працює Буцька ГЕС. Вона значно розширилась, обслуговує повністю Маньківський, частково Жашківський, Звенигородський і Тальнівський райони. Нині ГЕС постачає електроенергію 26 колгоспам, 2 радгоспам, усім підприємствам району. До станції підключено 2455 різних за потужністю електродвигунів і 70744 світлоточок. Загальна довжина електромережі досягла 1193 км. На Буцькій ГЕС працюють 104 спеціалісти. Це кваліфіковані ветерани виробництва. Буцька гідроелектростанція вже 3-й рік — підприємство комуністичної праці.
З 1963 року працює відділення «Сільгосптехніки», яке має велику механізовану майстерню, 47 вантажних автомашин, 8 тракторів, 4 бульдозери, 2 тракторні лопати, екскаватор. 134 фахівці-механізатори відділення обслуговують 10 колгоспів.
На території селища з 1970 року працює велике підприємство — «Міжколгоспбуд», яке обслуговує 10 колгоспів, розміщених у 15 населених пунктах. Воно має 2 цегельні заводи з річною продуктивністю 16 млн. штук цегли, кам’яний кар’єр, де щорічно добувають 15—16 тис. кубометрів граніту для будов району. «Міжколгоспбуд» — механізоване господарство, оснащене потужною будівельною технікою. Тут працює близько 500 фахівців різних професій.
Буцька автоколона, що існує з 1948 року, має 14 автобусів, 37 вантажних автомашин, 2 хлібні автомашини та виїзну ремонтно-шляхову майстерню. Щоденно від Буцького автопавільйону вирушають автобуси на Київ, Черкаси, Умань, Маньківку, Звенигородку та в інші населені пункти.
Трудівники селища в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна та XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України добилися високих виробничих показників. 240 чоловік нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Докорінно змінилися життя й побут населення. За післявоєнні роки в Буках споруджено понад 800 добротних жилих будинків під шифером чи бляхою, третина з них — цегляні. В особистому користуванні населення — 1200 радіол, 366 телевізорів, 14 легкових автомашин, понад 100 мотоциклів, майже 1500 велосипедів, кілька сотень пральних машин і холодильників, понад 300 газових установок. Селище електрифіковано й радіофіковано. Зростають заощадження трудящих, які на 1 січня 1970 року досягли 994 тис. крб. Купівельна спроможність населення за останні 5 років збільшилася майже в 2 рази. Нині його обслуговує 19 торговельних одиниць споживчої системи.
Для широкого впровадження телебачення в 1969 році збудовано капітальну споруду республіканського значення — Буцьку ретрансляційну телевізійну станцію, антена якої височить на 237 метрів. Станцію обслуговує 18 чоловік інженерно-технічного персоналу. Одночасно зведено двоповерховий житловий будинок для фахівців телеретранслятора.
В Буках здійснюється широке культурно-побутове будівництво. Тут побудовано будинок культури, споруджено приміщення дитячого садка, сільмагу, відкрилася їдальня. Забруковано головну вулицю селища, посаджено багато молодих дерев. Весною 1958 року упорядковано центральний парк, побудовано стадіон, відкрито дитячу бібліотеку. В 1969 році збудовано нове приміщення для бібліотеки. Діє побуткомбінат із швейною та шевською майстернями, фотоательє, готелем.
У центрі селища встановлено пам’ятник В. І. Леніну. В парках 1955 року споруджено 3 обеліски вічної Слави жителям Буків, Антонівки й Березівки, які загинули під час громадянської війни. На центральній площі до 10-річчя з Дня Перемоги відкрито пам’ятник радянським воїнам, які полягли смертю хоробрих у роки Великої Вітчизняної війни. На обелісках вічної Слави викарбовано 344 імені — жителів селища, які віддали своє життя за честь і славу нашої Вітчизни.
В Буках працює поліклініка і лікарня на 100 ліжок. 14 лікарів і 56 чоловік середнього медперсоналу дбають про здоров’я трудящих.
У затишному куточку селища на весь квартал простяглася нова велика двоповерхова споруда — державний дитячий комбінат на 140 місць. Коли відзначалося 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, тут справили новосілля діти робітників і службовців.
Чимало успіхів досягли буківці і в розвитку освіти. 1958 року добудовано приміщення середньої школи, а в 1960—1961 рр. зведено нове типове приміщення восьмирічки. В цих школах працює 68 педагогів, які навчають і виховують 782 учні.
Є вечірня школа робітничої молоді, де здобувають середню освіту без відриву від виробництва 150 чоловік. Тільки за останні 20 років закінчили середню школу понад 1500 чоловік. Більш як половина її вихованців здобули вищу або середню спеціальну освіту. Лише за післявоєнні роки з селища вийшло 128 учителів, 38 лікарів, 29 агрономів, 36 інженерів, кілька десятків механізаторів, будівельників та інших фахівців. За багаторічну сумлінну працю на ниві народної освіти орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» нагороджено вчителя Л. П. Криволапа. Орденом «Знак Пошани» і значком «Відмінник народної освіти» відзначено вчителя І. М. Степовенка.
В Буках є профтехучилище механізаторів сільського господарства № 13. В ньому працює 12 викладачів і майстрів, навчається 340 учнів. За 10 років свого існування училище випустило понад 3 тис. механізаторів. Воно має великий і добре обладнаний сільськогосподарською технікою полігон, у якому — 24 трактори, 9 комбайнів різних систем і кілька десятків інших сільськогосподарських машин.
На центральній площі села височить двоповерховий красень — будинок культури з широкоекранною установкою і кінозалом на 400 місць. Тут діють 6 гуртків художньої самодіяльності; відбуваються масові зустрічі з передовиками виробництва, ветеранами праці та війни, проводи до лав Радянської Армії тощо. Вже 5 років працює зразково обладнаний кабінет політичної освіти, який став центром партійно-політичної роботи.
Населення користується 4 бібліотеками для дорослих і 3 — для дітей, загальний фонд яких становить 61 696 книг.
Для культурного відпочинку трудящих у селищі є 2 парки, великий лісопарк, стадіон, дзеркальний ставок з пляжем на Гірському Тікичу.
Творчі зусилля трудящих спрямовують 11 первинних партійних організацій селища, які об’єднують 273 комуністів. Найближчими їх помічниками є 155 членів ВЛКСМ. Переважна більшість комуністів і комсомольців працюють безпосередньо у сфері матеріального виробництва.
Плідно працює селищна Рада депутатів трудящих, до складу якої входить 59 кращих обранців народу, серед них — 25 жінок. При Раді діє 9 постійних комісій. На своїх засіданнях вони обговорюють актуальні питання життя селища, а найважливіші з них передають на розгляд сесій та засідань виконкому. Крім вирішення різних господарських питань, що стосуються колгоспу, підприємств, організацій та установ, Рада велику увагу приділяє благоустрою селища. Цьому сприяє її бюджет, який у порівнянні з 1970 роком збільшився на 23,8 тис. крб. Значні асигнування виділяються в ньому на соціально-культурні потреби населення. Так, наприклад, у 1971 році на народну освіту витрачено 87 940 крб., на культуру —19 760 крб. і на охорону здоров’я — 5310 карбованців.
Добрий старт у першому році дев’ятої п’ятирічки взяли колективи колгоспу та підприємств. У новому п’ятиріччі в селищі буде зведено типову середню школу, пологове відділення з профілакторієм, ветеринарну аптеку, 8-квартирний будинок для спеціалістів сільського господарства, другий залізобетонний міст через Гірський Тікич, зерносховище на тисячу тонн, збудовано нових електроліній протяжністю 36 км, закінчено електроосвітлення всіх вулиць. Споживання електроенергії зросте в 1,5 раза.
Бойова програма трудівників селища — це успішне виконання конкретних завдань, накреслених рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України.
Л. І. ВОЛОШИНА, О. В. ТАНЦЮРА