Нова Басань, Бобровицький район, Чернігівська область
Нова Басань — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Недрі, притоці Трубежу, за 27 км від районного центру і за 30 км від станції Бобровиця. Через село проходить шосе Київ—Суми. Дворів — 2107. Населення — 5549 чоловік.
Нова Басань виникла в першій половині XV ст. як фортеця для захисту від татарських орд. Тоді ж були заселені й хутори Грузька, Лисківка, Зеленуха, які пізніше злилися з Новою Басанню. Поселення входило до Литовського князівства, а після Люблінської унії 1569 року в складі Остерського староства відійшло до Польщі. Жителі займалися хліборобством, скотарством, рибальством. Підлеглі селяни відбували феодальні повинності — лагодили греблі, шляхи, несли сторожу тощо, а також платили грошову й натуральну ренту на користь феодала, податки на користь держави. Українське населення було позбавлене будь-яких прав. Польська шляхта паплюжила його мову, віру і звичаї. Тому жителі піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Зокрема, вони брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1638 року під керівництвом Я. Острянина і Д. Гуні. Чимало горя й страждань завдавали населенню напади татарських завойовників. Так, у лютому 1640 року вони спустошили Нову Басань, полонили багато людей, забрали худобу.
Коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., під знамена Богдана Хмельницького стали й козаки та селяни Нової Басані. В 1654 році вони прийняли присягу на вірність Російській державі.
З 1649 року Нова Басань стала сотенним містечком Прилуцького, а з 1763 року— Переяславського полку. Все населення її поділялося на козаків, що відбували тільки військову повинність, і посполитих — селян і міщан, які платили податки на користь гетьманської адміністрації, церкви та на утримання війська.
В другій половині XVII ст. всі кращі землі в Новій Басані захопив Д. Виговський, частину — козацька старшина. Селяни хоч і могли вільно переходити від одного володаря до іншого, однак були в повній матеріальній залежності від них, бо відповідно до Литовського статуту поміщик мав право відбирати від селянина, що йшов від нього, все його майно. Після перепису населення 1763 року вільний перехід селян було обмежено, а указом Катерини II від 3 травня 1783 року — заборонено. Поміщикам надавалася необмежена влада над селянами. Вони могли продавати їх, міняти, віддавати в рекрути. Так, графиня К. Кушельова, якій у Новій Басані належали 841 десятина землі і 430 кріпаків, програла в карти поміщику Кочубею частину своїх земель разом з людьми.
Перед реформою 1861 року кріпаки відбували панщину три дні на тиждень. Взимку жінки пряли, працювали на току. Селяни, які користувалися польовою землею, відробляли щороку до 14 згінних днів. Крім кріпаків, у містечку жили міщани й козаки, які були особисто вільними. Вони мали присадибні ділянки, середній розмір яких становив 1 десятину 450 кв. сажнів, а також наділи орної землі й сіножатей в середньому 2,25 десятини на ревізьку душу. Купити землі або побудувати хорошу хату для сім’ї було не під силу, бо десятина присадибної землі коштувала 213 крб. 53 коп., орної — 53 крб. 33 копійки.
В період розкладу феодально-кріпосницьких і зародження капіталістичних відносин у Новій Басані виникають промислові підприємства. Вже наприкінці XVIII ст. тут діяли винокурні Полетики і Чаадаева. 1850 року міщанин Сенченков побудував воскобійний завод.
1782 року Нова Басань ввійшла до складу Козелецького повіту Київського намісництва, з 1796 року — до Козелецького повіту Малоросійської губернії, а з 1802 — Чернігівської губернії. В 1796 році Нова Басань стала волосним центром.
Марно селяни покладали надію на реформу 1861 року. Вона була проведена не на їх користь. Частина поміщиків Нової Басані розширила свої земельні володіння за рахунок більш родючих земель, якими користувалися кріпаки. Інші навпаки — частину неродючих грунтів віддали селянам, одержавши за це викуп. Всього селяни Нової Басані одержали 1539 десятин 184 кв. сажні землі. Кріпаки поміщиці К. Кушельової мали сплатити 32 632 крб. 27 коп., інших поміщиків — 21 613 крб. 59 коп., що значно перевищувало ринкову ціну на землю. Найвищий наділ становив 2 десятини 1800 кв. сажнів на ревізьку душу, найнижчий — 2200 кв. сажнів. Але обробляти навіть ці мізерні наділи не було чим. Багато селянських дворів не мали робочої худоби. Зубожіння їх дійшло до того, що повітова земська комісія в 1881 році віднесла Нову Басань до поселень з розладнаним господарством. Навіть земство мусило визнати, що селяни одержали найгірші землі.
З кожним роком у містечку зростала кількість безземельних селян, які потрапляли за борги в кабалу до куркулів, а частина йшла на заробітки в економії місцевих поміщиків або на південь України — в Таврію. Найбільше було строкових робітників, що працювали на бурякових плантаціях з весни до осені за 30—35 крб. Жили вони в жахливих, антисанітарних умовах. Сільські багатії, які мали робочу худобу і реманент, брали в оренду понад 30 проц. поміщицьких земель. Частину їх вони здавали невеликими ділянками селянам з половини, решту обробляли наймані робітники, яким платили влітку кінному — 1 крб. 50 коп.. пішому — 45 коп. за день. Подвійна оренда, що мала напівкріпосницький характер, і всезростаючий податковий тягар посилювали процес розорення селян.
Наявність вільних робочих рук сприяла розвитку промисловості. В Новій Басані виникли підприємства, пов’язані з переробкою продуктів сільського господарства. Тут діяли воскобійний завод, винокурний, відкритий у 1863 році, і шкіро-обробне підприємство, засноване 1881 року. Були в містечку ремісники й дрібні крамарі, що торгували взуттям, одягом, галантерейними товарами тощо. Жителі ткали для себе й на продаж полотно, рядна, килими.
Велике значення для розвитку Нової Басані мало те, що через неї проходив торговий шлях з Москви на Київ, який не втратив свого значення й після спорудження Курсько-Київської залізниці. Цим шляхом перевозилося протягом року в обох напрямках до півмільйона тонн вантажів. П’ять разів на рік відбувалися ярмарки, грошовий оборот яких становив 125 тис. крб. Все це сприяло зростанню кількості населення. Якщо в 1860 році в Новій Басані налічувалося 858 дворів і 5568 жителів, то в 1897—1456 дворів і 7440 жителів.
На початку XX ст. найбільші землевласники в Новій Басані — поміщики Буто-вич, Кочубей і Ракович — володіли 75 проц. всієї землі. Селяни були відрізані від пасовищ. Якщо худоба, яку гнали пастися, заходила на поміщицьку землю, накладався штраф, але грішми поміщики не брали, а вимагали відробітку. «Гірше кріпосного права,— казали селяни,— весь вікна інших працюєш, а помреш, поховати ні на що». Земство 1901 року організувало в Новій Басані сільськогосподарське товариство, метою якого було підвищення рівня господарювання та створення культурно-показових ділянок на землях, що належали членам товариства. Товариство продавало селянам віялки, плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент. Але членами його були великі землевласники, а бідняцькі та середняцькі господарства фактично не користувалися допомогою.
Робітники й революційно настроєна інтелігенція Нової Басані на початку XX ст. організували соціал-демократичну групу. Члени групи розгорнули роз’яснювальну роботу серед робітників і селян, читали їм революційні брошури й відозви, розповсюджували заборонену літературу. Соціал-демократична група організувала гуртки. Селяни збиралися таємно для читання газети «Искра» та іншої нелегальної літератури, обговорювали прочитане. Студент Київського університету С. М. Полонський використовував для пропагандистської роботи гурток художньої самодіяльності, створений при народному будинку.
Під час революції 1905—1907 рр. у Новій Басані під керівництвом членів соціал-демократичної групи відбулося кілька селянських виступів, спрямованих проти поміщиків та їх управителів. Так, в економії Кочубея селяни вчинили потраву посівів. Поміщики викликали козаків і солдатів для охорони своїх маєтків. Проте селяни не злякались їх і спалили економію Кочубея. Під час сутички селян з поліцією й військами в квітні 1906 року було смертельно поранено селянина А. Д. Бородавка. Активних учасників виступу засуджено й вислано до Сибіру. В липні селяни знову виступили. Вони вимагали від поміщика Бутовича, щоб той віддав їм землю в оренду за «незначну плату». Бутович відмовив і звернувся по допомогу до пристава, який з 5 стражниками приїхав до Нової Басані. Але селяни побили пристава й стражників. Після цього до містечка прибули 50 козаків на чолі з повітовим справником. Між селянами й військами почалася сутичка, під час якої вбито одного з організаторів виступу О. Гармату. Кількох чоловік було заарештовано. Селяни намагалися звільнити заарештованих товаришів, але це їм не вдалося. Виступ був придушений. 12 чоловік власті виселили з містечка.
В роки реакції, незважаючи на арешти й переслідування поліції, Новобасанська соціал-демократична група провадила агітаційно-масову роботу. В містечко в 1909—1910 рр. надходили газети «Социал-демократ» і «Пролетарий». Робітники, селяни, інтелігенція потай читали ці газети.
Напередодні першої світової війни Нова Басань лишалася невеличким волосним містечком. Тут була поштова контора, телеграф, заїзд. 1910 року відкрито лікарню на 6 ліжок. З навчальних закладів діяли 2 земські початкові училища, 2 церковнопарафіяльні школи, двокласне сільське училище міністерства народної освіти і 4-класне міське училище. Але на утримання навчальних закладів відпускалися мізерні кошти, навчалися переважно діти заможних верств населення. На 1000 жителів припадало 21—25 учнів. Більшість селян і міщан лишалася неписьменною.
Робилася спроба налагодити в селі професійне навчання дітей. Починаючи з 1907 року тут працювали тимчасові курси ткацтва, а з 1908 року — навчально-ткацька майстерня. У листопаді 1910 року місцеве ощадно-позичкове товариство, яке виникло в 1898 році, відкрило сільську ремісничу навчальну майстерню, де готували ковалів, слюсарів, теслярів, столярів. До майстерні приймали дітей не тільки з Нової Басані, а й з навколишніх сіл.
Колишні моряки-балтійці А. Гузько, М. П. Лотиш, Й. С. Зубець, М. Поліно, що на початку березня 1917 року повернулися додому, принесли в Нову Басань звістку про Лютневу революцію. У містечку відбувалися мітинги. Селяни вимагали миру, розподілу землі. Під впливом більшовицької агітації вони відмовлялися обробляти панську землю, забороняли поміщикам рубати ліс, продавати худобу. Однак істотних змін у становищі трудящих не сталося. Земля і підприємства лишались у тих же власників. Тому селяни з радістю зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. В грудні 1917 року в містечку було проголошено Радянську владу, створено ревком, головою якого обрали комуніста М. П. Лотиша. Комітет прийняв рішення конфіскувати поміщицькі землі. Але війська Центральної ради не допустили цього.
Наприкінці січня 1918 року загони московських, брянських і курських червоно-гвардійців при підтримці сільської бідноти вигнали «вільних козаків» Центральної ради з Нової Басані. Ревком розподілив землю між безземельними й малоземельними селянами, організував охорону поміщицького маєтку, придушував опір куркулів.
Та мирний перепочинок був перерваний наступом кайзерівських військ, покликаних Центральною радою. В березні 1918 року в село вдерлися німецькі окупанти, з якими повернувся поміщик Ракович. Почалися арешти, екзекуції. Від селян забрали землю, худобу, накладали штрафи, а хто не повертав поміщицького майна, били шомполами. Шукали й розстрілювали комуністів та членів ревкому. Тоді було вбито А. Гузька.