Анисів, Чернігівський район, Чернігівська область (продовження)
У вересні 1941 року до Анисова вдерлися німецько-фашистські загарбники. Вони відразу вдалися до грабежу й терору. За два роки окупанти зруйнували й спалили всі колгоспні будівлі, школу, сільмаг, 25 будинків колгоспників. Гітлерівці розстріляли голову колгоспу І. І. Чередниченка, голову сільради Є. Г. Щербу, бухгалтера артілі М. М. Лисенка, хліборобів С. Т. Дуброву, А. І. Сірика. 70 чоловік вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Проте фашистський терор не зламав волі жителів. Комуніст П. С. Герасименко був комісаром одного з підрозділів партизанського з’єднання «За Батьківщину». Населення Анисова саботувало накази окупаційних властей, допомагало червоноармійцям, народним месникам. Так, сім’я колгоспника М. С. Козла уже після захоплення села ворогом підібрала знесилених, хворих радянських воїнів — татарина Гатту Керімова й росіянина Юрія Петрова. Майже три тижні М. С. Козел зі своєю дружиною, незважаючи на смертельну небезпеку, виходжували червоноармійців, ділилися з ними останнім шматком хліба. Одужавши, бійці перейшли лінію фронту, щоб продовжувати боротьбу з окупантами. Через чверть віку, в 1966 році, татарин Керімов із сім’єю приїжджав до Анисова, щоб зустрітися зі своїми українськими рятівниками.
Після запеклих боїв 19 вересня 1943 року 181-а ордена Леніна Сталінградська дивізія визволила Анисів від ворога. Понад 480 жителів села хоробро билося з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни, 200 з них нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначилися М. Н. Пантала — учасник Сталінградської битви, кавалер двох орденів Слави, ордена Червоної Зірки, М. І. Чередниченко — учасник героїчної оборони Ленінграда, нагороджений орденом Червоної Зірки. 198 жителів не повернулися додому, віддали життя за Батьківщину. В центрі села в 1967 році споруджено монумент, на якому увіковічено їх імена.
Сільська Рада й правління артілі спрямували зусилля населення на відновлення господарства, подання допомоги фронту. Працювати довелося в складних умовах. Гітлерівці знищили майже всі колгоспні будівлі. В артілях було лише 6 сівалок, 117 плугів, 10 борін, 118 коней, 63 голови великої рогатої худоби. Не вистачало людей. У селі налічувалося 429 дворів і 1308 жителів, у т. ч. чоловіків від 16 і більше років (в основному інваліди та старики) — 153, жінок — 4613. Незважаючи на всі труднощі, колгоспи успішно провели сівбу озимих. Коли переможно завершилася Велика Вітчизняна війна, повернулися з лав Червоної Армії фронтовики. У грудні 1945 року створено територіальну партійну організацію в складі 7 комуністів та комсомольську (40 чоловік)4. Вони очолили рільничі бригади, тваринницькі ферми, працювали на найважливіших ділянках колгоспного виробництва. Вже восени 1945 року було засіяно озимими 500 га, заготовлено необхідні корми для худоби, відбудовано частину тваринницьких приміщень.
1946 року територіальна парторганізація була перетворена в колгоспну. Вона організувала серед хліборобів змагання за відродження довоєнної слави артілі. Колгосп «Всесвітній Жовтень» очолив комуніст-фронтовик А. С. Герасименко. Вже 1949 року в артілі з усієї 900-гектарної площі зібрано по 12 цнт зернових і по 45 цнт кукурудзи з гектара, а в бригадах комуністів І. Р. Горлача, В. Д. Мартиненка — по 19,2 цнт гороху, 80 цнт кукурудзи, 40 цнт проса, 180 цнт картоплі. 3 кожного з 100 га посіву льону одержано по 10 цнт трести й по 6 цнт насіння. На кінець 1950 року в колгоспі налічувалося 630 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 150 корів, а також 640 свиней, 489 овець, 3050 штук птиці. Надій молока на корову становив 2000 кг. Колгосп першим в районі став мільйонером. Господарські успіхи принесли достаток у кожний колгоспний двір. На трудодень хліборобам видано по 2,5 кг зерна, 5 кг картоплі і 3 карбованці.
Поліпшилися культура й побут трудящих. Відразу після визволення почав працювати магазин. Відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, з 1948 року — дитячі ясла. Відновила роботу семирічна школа, в якій в 1950 році навчалося майже 300 дітей. Почалося спорудження будинку культури.
Наступні роки були новими сходинками в економічному зростанні колгоспу. 1955 року артіль зібрала з кожного гектара по 17 цнт пшениці, 6,4 цнт льоноволокна. В 1956 році значних успіхів добилися тваринники. Було надоєно на корову по 3034 кг молока, а доярками Г. С. Молибогою — 3322 кг, О. І. Власенко—3427. Прибуток колгоспу становив 7076 тис. крб. В 1958 році до артілі «Всесвітній Жовтень» приєднано колгосп ім. Шевченка, а через рік — ім. Черняховського с. Лукашівки. За новоствореним господарством закріплено 5712 га угідь, у т.ч. 3748 га орної землі.
Господарство щорічно засіває зерновими понад 1600 га. Провідною культурою є озима пшениця, під яку відводиться понад 600 га. У найбільш врожайні роки вона дає по 37 і більше цнт зерна з гектара. 350—400 га займає картопля, якої збирають по 230—350 цнт з гектара. Знатним картоплярем України став О. Я. Дмитренко. Він у 1963 році очолив механізовану ланку і один з перших у республіці повністю механізував усі роботи на вирощуванні та збиранні картоплі й добився найнижчої в області собівартості її. У 1964 році на площі 150 га ланка виростила на гектарі по 234 цнт бульб, у 1967— по 255, в 1970 — по 267, а 1971 року — по 350 цнт (при собівартості центнера 1 крб. 29 коп.). За досягнуті успіхи О. Я. Дмитренко 1967 року удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Своїм досягненням він значною мірою зобов’язаний дружбі з прославленим механізатором Підмосков’я Віктором Кузнецовим — з Солнечногорської центральної машино-випробувальної станції, у якого український картопляр багато чого навчився. Нині досвід знатного механізатора Полісся став надбанням його колег з Гомельської, Брянської областей, усієї України. В Анисові створено й постійно працює обласна школа передовиків-механізаторів вирощування картоплі. Культурою великих можливостей називають тут льон. Ним засівають близько 180 га кращих земель і одержують по 6 і більше цнт волокна та понад 5 цнт насіння з кожного га. Тільки від льонарства колгосп щорічно має по 250 і більше тис. крб. — майже третину всіх прибутків від рослинництва.
Впровадження передового досвіду, досягнень агротехнічної науки дало можливість значно збільшити виробництво продуктів землеробства, насамперед зерна, й на цій основі забезпечити дальше зростання поголів’я й продуктивності громадського тваринництва. На 1 січня 1971 року в колгоспі було 3056 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1090 корів, а також 2050 свиней, 587 овець. Корівники, телятники, свинарники стали схожими на заводські цехи. Найбільш трудомісткі роботи тут виконують машини. Поблизу ферм — водонапірна башта, скрізь — електролінії, асфальтовані доріжки. 1967 року колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 400 цнт молока і 71 цнт м’яса.
За доблесну працю в період 1951 —1969 рр. 19 колгоспників нагороджено орденами й медалями. Серед них механізатор А. І. Даниленко, свинарка О. О. Герасименко, шофер Т. Г. Шуба та ін. Голова колгоспу А. С. Герасименко в 1957 році удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. У травні 1967 року колгосп за високі показники в розвитку сільського господарства відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.
Анисівці гідно зустріли 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. В 1970 році завдяки ударній праці колгосп одержав у середньому по 25 цнт зернових з гектара, в т. ч. озимої пшениці — по 40 цнт, а також — по 200 цнт картоплі. Значно перевиконано соціалістичні зобов’язання продажу сільськогосподарської продукції.
За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки у квітні 1971 року сім колгоспників відзначено високими урядовими нагородами, серед них голова колгоспу А. С. Герасименко удостоєний ордена Жовтневої Революції, агрономи М. П. Бубра, Т. К. Левченко, свинарка А. Г. Гарус нагороджені орденом «Знак Пошани».
Окрилені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, XXIV з’їзду КП України, анисівці з величезним піднесенням трудяться над виконанням плану дев’ятої п’ятирічки. Так, у 1971 році хлібороби одержали з кожного гектара по 26,5 цнт зернових і по 265 цнт картоплі, перевершивши рубіж, намічений на 1975 рік по зернових культурах — на півтора центнера і по картоплі — на 65 цнт. Розгорнувши змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу РСР, колгоспники переглянули свої можливості і взяли підвищені зобов’язання. Вони борються за те, щоб у 1975 році зібрати з кожного гектара по 30 цнт зернових і по 270 цнт картоплі, виробити на 100 га сільськогосподарських угідь по 650 цнт молока й по 120 цнт м’яса. У битві за врожай великою підмогою є дружба. Так, колгосп ім. XXII партз’їзду Гомельського району, з яким змагаються анисівці, передав їм насіння картоплі сортів Темп та Лошицький, що дають по 300 цнт з гектара. Випробовуються також сорти естонської селекції Сулев та ленінградської—Гатчинський.
Зі зміцненням економіки колгоспу зростає добробут його трудівників. З 1966 року господарство перейшло на гарантовану грошову оплату праці, яка в 1969 році становила 3 крб. 87 коп. за людино-день. Середній місячний заробіток рільника — 100—110 крб., механізатора — 130—170, тваринника — 120—160 крб. Крім того, колгоспники одержують великі виплати із суспільних фондів споживання: пенсії, безплатне лікування. Механізаторам і працівникам ферм щорічно надаються двотижневі оплачувані відпустки, а кому потрібно,— путівки в санаторії на лікування. Введена також виплата за вислугу років, премії за виробництво надпланової продукції.
Змінився вигляд села. Його вулиці освітлюють 120 електросвітильників. Посаджено парк і сквери. Майже 600 сімей хліборобів спорудили нові житлові будинки, 105 — користується газобалонними установками, 151 — пральними машинами. В усіх хатах є радіоточки, 570 колгоспників мають телевізори, майже 500 — радіоприймачі та радіоли. В кожній хаті, як правило, є швейна машина, 1—2 велосипеди, 310 трудящих мають власні мотоцикли.
До послуг анисівців — універмаг, промтоварний, продовольчий і книжковий магазини, кафе. Працюють майстерні пошиття та ремонту одягу й взуття. Збудовано готель на 50 місць з кафе, дві лазні. Жителів села обслуговує фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок, де працює 4 медпрацівники з середньою спеціальною освітою, діє дитячий комбінат.
Семирічну школу в 1956 році було перетворено в десятирічну. У ній налічується понад 400 учнів і 30 учителів. З 1956 року заняття проходять у двоповерховому типовому будинку, збудованому на кошти колгоспу. В 1962 році почав працювати філіал обласної заочної середньої школи, в 1952 — Чернігівської дитячої музичної школи. В Анисові живе й трудиться 21 спеціаліст з вищою і 26 з незакінченою вищою і середньою освітою. За роки Радянської влади з села вийшло понад 20 учителів, 5 інженерів, 16 агрономів, 11 медичних працівників, 15 зоотехніків і 17 інших спеціалістів.
Справжнім вогнищем культури став будинок культури з залом для глядачів на 500 місць, багатьма кімнатами для гурткової роботи. У художній самодіяльності беруть участь понад 150 чоловік. Постійно працюють хоровий, драматичний, танцювальний та музичний гуртки. Колгоспників та їх дітей обслуговує сільська, дитяча і шкільна бібліотеки.
Застрільниками й організаторами усіх починань у сільськогосподарському виробництві, культурному житті села є комуністи, яких налічується 76 чоловік. Вони об’єднані в дві первинні парторганізації — при колгоспі й при школі. Комуніст А. С. Герасименко обирався делегатом XX, XXI і XXII з’їздів КПРС та XXIV з’їзду КП України, а також депутатом Верховної Ради СРСР 4, 5 і 6 скликань. У комсомольській організації Анисова — 127 членів ВЛКСМ. Велику роботу проводить сільська Рада. Її 33 депутати і 5 постійних комісій повсякденно турбуються про дальший економічний і культурний розвиток села.
Прекрасне сьогодення жителів Анисова, але ще кращим буде їхнє майбутнє. Вже розроблено проект генеральної реконструкції села, воно стане селищем міського типу з широкими, впорядкованими вулицями, світлими багатоквартирними двоповерховими житловими будинками з центральним опаленням, водопроводом і газом. Передбачено будівництво їдальні, хлібобулочної пекарні, будинку побуту, ряд інших об’єктів. Ще заможніше житимуть трудящі Анисова — квітучого села орденоносної Чернігівщини.
С. С. БОЙКИНЯ, І. Д. ЛИСЕНКО