Остер, Козелецький район, Чернігівська область
Остер — місто районного підпорядкування, розташоване на лівому березі річки Десни, при впадінні в неї річки Остра, однойменна пристань на Десні. Населення — 8,7 тис. чоловік. Міській раді підпорядковані населені пункти Десна й Любечанинів.
На території Остра та його околиць виявлено поселення доби неоліту, трипільської культури, доби бронзи й скіфського періоду. Знайдено скарб римських монет II ст. н. е. Виявлено також слов’янські поселення перших століть н. е., городище VIII—X ст., курганний могильник, поселення періоду Київської Русі.
Остер — одне з найдавніших міст Придніпров’я. У літопису е згадка, що Володимир Мономах 1098 року заснував Городець «на Въстри». Це була одна з фортець, що захищали Київську Русь від половців. Після смерті Володимира Мономаха Городець перейшов до Юрія Долгорукого, за князювання якого давньоруські зодчі укріпили фортецю, поновили й прикрасили фресками придворну церкву. Вона стала називатися «Юр’євою божницею». Фрески вівтарної частини церкви, що збереглася до наших днів, подібні до фресок Софії Київської.
Під час князівських усобиць Остерський Городець переходив від одного князя до іншого. 1152 року київський князь Ізяслав Мстиславич розорив і спалив місто. Лише в 1195 році суздальський князь Всеволод Юрійович відбудував його й укріпив фортецю. В 1240 році монголо-татарські орди спалили Остерський Городець. Більше він не відбудовувався. Поселення, що згодом виникло на його місці, звалося Старим Остром, Старогородкою. На початку XIV ст. ближче до Десни виросло нове поселення, яке дістало назву Остер. В 1356 році воно підпало під владу Литовського князівства. 1503 року Чернігово-Сіверські землі ввійшли до складу Російської держави, але Остер лишився під владою Литви.
У 1538 році воєвода А. Гаштольд побудував на місці старого Городця замок з п’ятьма дерев’яними баштами. Щоб контролювати судноплавство по Десні, 1571 року на лівому березі її поряд з Остром споруджено новий замок. Тут розташовувався гарнізон із 150 жовнірів при 44 гарматах. В Острі жили міщани й бояри, які мали господарства й відбували військову службу. За Люблінською унією 1569 року Остерське староство відійшло до шляхетської Польщі. В 1593 році польський король Сигізмунд III передав замок з містом Остром князю Ратомському.
Польський уряд рік у рік посилював експлуатацію природних багатств Остерщини. Великі прибутки давали 4 млини на 12 кіл, корчми, торги, мита. Якщо в 1616 році Остер дав казні 699 злотих прибутку, то в 1636 році — до 5 тис. Однією з важливих статей доходу були численні податки, які платили жителі міста.
Після проголошення Брестської церковної унії 1596 року єзуїти перетворили Остер на свій опорний пункт і почали силою насаджувати католицизм. Посилився соціальний гніт. Все це призводило до неодноразових виступів міської бідноти проти польської шляхти. Жителі Остра, зокрема, брали участь у селянсько-козацьких повстаннях під проводом К. Косинського (1591—1593 рр.) і С. Наливайка (1594—1596 рр.). У 1637 році в місті спалахнуло повстання, яке очолили Мурко й Носко. Учасники його громили маєтки феодалів, знищували єзуїтів. У 1638 році остерські козаки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Я. Острянина.
Коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., очолювана Богданом Хмельницьким, Остер став сотенним містечком Переяславського, а з 1667 року Київського полку. 1654 року населення міста вітало возз’єднання України з Росією. Річ Посполита прагнула відновити своє панування на Лівобережній Україні. Польсько-шляхетські війська в 1663 році захопили Остер. Але російські війська й козацькі полки, підтримані народними масами, в лютому 1664 року вибили завойовників з Лівобережної України.
Возз’єднання України з Росією сприяло швидкому розвитку міста. 1662 року Остру було надано магдебурзьке право. За переписом 1666 року тут з 354 міщан 138 були ремісниками й 15 — купцями. Ремісники виробляли зброю, рибальські сітки, гончарний посуд тощо. Були розвинуті деревообробний і мукомельний промисли. В середині XVII ст. в Острі працювало 19 водяних млинів на 32 хлібні кола, а в передмісті — 14 водяних млинів і вітряків. Двічі на рік відбувалися ярмарки. По Десні привозили на байдаках залізо, вапно, колеса, вози, цукор, чай та інші товари; з російських міст — конопляну олію, з Криму — сіль та сушену рибу, з Польщі — дьоготь і смолу. По річках Десні й Остру йшов сплавом ліс.
У другій половині XVII ст. багато угідь і дворів посполитих у місті прибрали до рук представники козацької старшини. Частину млинів на річках захопив воєвода, призначений в Остер у 1665 році. 1668 року кілька сіл, млинів та угідь гетьман передав у власність Києво-Видубецькому й Києво-Михайлівському монастирям. У другій половині XVIII ст. великі земельні володіння під Остром цариця Катерина II подарувала графу О. А. Кушельову-Безбородьку.
Найбільшу економічну силу в Острі у XVIII ст. мала козацька старшина — Солонини, Забіли, Закревські та ін. їм належали кращі землі, млини, винокурні, шинки. У 1766 році в місті, крім садиб шляхти, духовенства, полкової та сотенної старшини, налічувалося 384 двори, в яких жили козаки — 1086 чоловік, міщани — 391, підлеглі й посполиті — 393, підсусідки — 137 чоловік. Населення було надто мало забезпечене землею — тільки 58 дворів мали землю, з них 30 — орну, сіножатями володіли 38 дворів, 209 — не мали робочої худоби. Частина жителів займалася ремеслами, зокрема були поширені шевське, кравецьке, бондарське, ткацьке, ковальське, кушнірське та інші ремесла. Чотири рази на рік у місті відбувалися ярмарки, щотижня — базари, на яких ремісники збували свої вироби. Збіднілі козаки й міщани працювали у маєтках поміщиків, старшини. За тяжку роботу від сходу до заходу сонця чоловіки одержували на хазяйських харчах 4—5 крб. на рік, жінки — найбільше 2 крб. 40 коп. Податки й повинності в Острі були такі: урядовий податок, т. зв. консистенську дачу, платило все населення; посполиті, піддані та підсусідки, крім того, платити чинш, господарський податок і відробляли панщину 1—3 дні на тиждень.
Після ліквідації залишків автономії на Лівобережній Україні 1782 року Остер став повітовим містом Київського намісництва, з 1796 року як заштатне місто ввійшов до Малоросійської губернії, а з 1803 року — повітове місто Чернігівської губернії.
Загальне обурення жителів Остра викликало вторгнення військ Наполеона в Росію. Для боротьби з іноземними загарбниками у вересні 1812 року в Остерському повіті було зібрано земське ополчення в кількості 1350 чоловік. Крім того, внесено по пуду сухарів від кожної ревізької душі.
Напередодні реформи 1861 року в Острі налічувалося 498 дворів і 4846 чоловік населення. У місті були повітове й парафіяльне училища, лікарня, поштова станція. У пореформений період завдяки наявності вільних робочих рук економічний розвиток міста дещо пожвавився. Остер і навколишні села були найбільшими на Україні осередками виробництва риболовних сіток, виготовленням яких займалися 2393 ремісники. В середині 90-х років XIX ст. їх продукція досягала 70— 100 тис. крб. на рік. Остерський повіт давав 83 проц. губернського виробництва плетених кошиків та лозяних меблів, які збувалися в Києві, Катеринославі, Херсоні, Одесі. Однак питома вага капіталістичної промисловості Остра в масштабі губернії була порівняно невеликою. У 1904 році на заводах — 2 цегельних, безалкогольних напоїв і канатному — налічувалося 26 робітників.
Умови праці на підприємствах були тяжкі. Робочий день тривав 12—14 годин. Ремісників, що виробляли риболовні сітки, повністю закабалили скупники. Вони забирали в місцевих кустарів усю продукцію і вивозили на Азовське й Чорне моря. Багато наживалися скупники й на продажу плетених виробів.
Незважаючи на нечисленність пролетаріату в Острі, тут напередодні революції 1905—1907 рр. виникла соціал-демократична група, яку очолив житель міста Віталій Васильович Птуха. Коли хвиля революційних виступів у 1905 році охопила й Чернігівщину, соціал-демократична група 19 жовтня організувала мітинг, де з промовою виступив В. В. Птуха. Після мітингу відбулася антиурядова демонстрація. Царські власті розправилися з учасниками виступу. В. В. Птуху було заарештовано й заслано до Сибіру на каторгу.
До Великого Жовтня економіка й культура в Острі були на низькому рівні. Власті мало дбали про охорону здоров’я й освіту. Перший лікар у місті з’явився в 1872 році. Наступного року відкрито лікарню на 25 ліжок, яка обслуговувала жителів усього повіту. Переважна більшість населення не знала грамоти. На 13 568 чоловік населення повіту в 1869 році письменних налічувалося 361, у т. ч. 33 жінки. Напередодні імперіалістичної війни в Острі діяли три міські училища: однокласні чоловіче й жіноче, засновані 1872 року, та двокласне, відкрите 1878 року. В них навчалося 292 учні. Крім того, було ще два приватні училища. 1901 року почало працювати ремісниче училище. Того ж року засновано земську бібліотеку, яка налічувала 5255 примірників книжок переважно релігійного змісту. 1912 року створено педагогічний музей. Якщо витрати на охорону здоров’я й освіту становили 1285 крб. на рік, то на повітову земську управу — 5452 карбованці.
Після перемоги Лютневої революції в Острі на початку березня 1917 року поряд з буржуазним громадським комітетом, який підтримував комісара Тимчасового уряду, виникла Рада робітничих і солдатських депутатів. Її головою обрали Р. Д. Барила — солдата місцевого гарнізону. До складу Ради ввійшли більшовики О. В. Одинцов, М. М. Шевченко, К. В. Свистай та ін. Це едина Рада робітничих і солдатських депутатів на Чернігівщині, яка з самого початку свого існування йшла за більшовиками.
У березні 1917 року розпочала роботу Остерська організація РСДРП, в якій на 16 квітня 1917 року налічувалося 100 членів партії. Фундаторами її були колишні місцеві жителі — студент Київського університету О. В. Одинцов та студент Петроградського гірничого інституту Володимир Васильович Птуха, які повернулися в місто після Лютневої революції. Перший став секретарем, другий — його заступником. Більшовицька організація провадила агітаційну роботу серед населення, викривала справжню суть політики Тимчасового уряду. 1 травня 1917 року вона організувала мітинг і демонстрацію, в якій взяли участь понад 500 чоловік. Демонстранти несли червоні прапори й транспаранти з написами: «Геть війну!», «Вся влада Радам!», «8-годинний робочий день!». Щоб підтримати випущену Тимчасовим урядом «позику свободи», міська дума організувала мітинг. Більшовики зірвали передплату. Зазнала цілковитої поразки й маніфестація під гаслом: «Війна до переможного кінця!», яку намагалася провести дума. На виборах до міської думи в серпні 1917 року більшовики одержали більшість голосів.
Населення Остра радісно зустріло звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. 19 листопада в місті було проголошено Радянську владу. На засіданні Ради робітничих і солдатських депутатів прийняли рішення повністю підтримати створений у Петрограді Радянський уряд і організувати Остерський військово-революційний комітет, якому й повинна належати вся влада в повіті. Ревком очолив О. С. Ячник. Остерський повітовий комісар Центральної ради намагався зірвати засідання Ради. Та підпорядковані йому піший і кінний загони під впливом більшовицької агітації перейшли на бік ревкому.
У січні 1918 року відбувся перший Остерський повітовий з’їзд Рад, який прийняв рішення про створення Колегії народних комісарів Остерського повіту. До складу її ввійшли В. В. Птуха, О. В. Одинцов, О. С. Ячник, Т. О. Гайдук та ін. Колегія народних комісарів сформувала червоногвардійський загін, зброю для нього одержали з київського «Арсеналу». Щоб забезпечити робітників та службовців платнею, на місцеву буржуазію було накладено контрибуцію. Безземельні й малоземельні селяни одержали наділи за рахунок конфіскованих поміщицьких і куркульських земель.
1918 рік був роком тяжких випробувань. Покликані Центральною радою кайзерівські полчища вдерлися на Україну. На початку березня вони окупували Остер. Загарбники відновили поміщицьке землеволодіння. В місті почалися переслідування активних учасників боротьби за Радянську владу. Ячника, Жарова, Бешлягу, Лозу та інших по-звірячому закатували.
Для боротьби з німецькими окупантами підпільний комітет партії створив партизанський загін, який налічував 120 бійців. Командиром його призначено колишнього матроса більшовика М. С. Василенка, комісаром — В. В. Птуху.
Ядро загону становили комуністи. В селах повіту, розташованих у межиріччі Десни й Дніпра, де діяв загін, було відновлено Радянську владу. Спроби окупантів вивозити хліб, худобу та інше награбоване майно зривалися завдяки бойовим діям партизанів.
На зміну німецьким окупантам і гетьманцям прийшли петлюрівські банди Директорії, які наприкінці грудня 1918 року захопили Остер. Але їх влада втрималася недовго. 24 січня 1919 року ескадрон Богунського полку, підтриманий партизанським загоном Василенка, визволив місто. В Острі було відновлено Радянську владу. Почали працювати партійні й радянські органи. В селах повіту створено комбіди. Незважаючи на втрати, яких зазнала міська парторганізація в період боротьби з німецькими загарбниками та буржуазно-націоналістичними бандами, у травні 1919 року вона налічувала 22 члени і 54 співчуваючі. Під керівництвом повітового комітету партії у квітні 1919 року в Острі створено комсомольську організацію. Секретарем повітового комітету комсомолу обрали Л. А. Грабовського. Одним з організаторів комсомолу був М. С. Іллюшин (Притиків) — пізніше державний діяч Грузинської РСР.
Зміцненню Радянської влади на місцях перешкоджали куркульські банди, які тероризували населення, вбивали партійних і радянських активістів. Для боротьби з ними Остерський повітовий комітет партії організував надзвичайний штаб. З числа комуністів, комсомольців та безпартійного активу створено частину особливого призначення (ЧОП). Командиром був начальник остерської міліції комуніст С. А. Сахаров, комісаром — представник Чернігівського губкому партії Караваев. Після запеклих боїв банди було ліквідовано.
Поступово в Острі налагоджувалося мирне життя. 1 травня 1919 року відбулося урочисте засідання трудящих міста, в якому взяли участь представники всіх радянських установ. Учасники засідання надіслали привітання В. І. Леніну. 5 травня вийшов перший номер газети «Известия», що була органом повітового комітету партії та виконкому.
Але почався другий похід Антанти проти Країни Рад. Партія закликала до боротьби проти денікінців. На початку липня 1919 року в Острі відбулася перша повітова партійна конференція, на яку прибуло 43 делегати. Конференція поставила перед комуністами завдання поліпшити ідеологічну роботу серед селян. Для боротьби з білогвардійцями оголошено мобілізацію комуністів і комсомольців. 10 липня на фронт виїхали добровольцями 7 членів повітового виконавчого комітету, 26 партійних працівників і 12 комсомольців.