Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Ніжин — місто обласного підпорядкування, центр району, розташоване на берегах річки Остра (притока р. Десни), за 80 км від Чернігова. Вузлова станція Південно-Західної залізниці. Населення — 56 300 чоловік.
Місцевість, де розташоване сучасне місто, була заселена ще задовго до його виникнення. Про це свідчать виявлені на території міста та його околицях поселення доби бронзи, скарби срібних речей, римських монет IV ст. та давньоруських монет XI ст. н. е. На правому березі річки, на території, яку донедавна називали Городком, збереглися також курганний могильник та городище часів Київської Русі.
Ніжин — один із найдавніх населених пунктів України. Він вперше згадується в літопису як град Уненеж під 1147 роком. Уненеж у XII ст. був укріпленим пунктом Чернігівського князівства на південно-східних його кордонах. Восени 1239 року в князівство вторглися монголо-татарські орди, які поряд з іншими містами краю зруйнували й Уненеж. Через кілька десятиліть населений пункт відроджується. З середини XIV ст. він входив до складу Литовського князівства й іменувався Ніжинським городищем, а з 1514 року — Ніжином.
Внаслідок війни Російської держави з Литвою (1500—1503 рр.) Ніжин у складі Чернігово-Сіверщини відійшов до Російської держави. В першій половині XVI ст. він вже був одним з важливих пунктів на торговельному шляху Львів—Київ— Москва. Російські купці привозили на ніжинський ринок хутра, зброю, вироби з дерева, кінську збрую, а купували тут привозні східні і західноєвропейські товари, ювелірні вироби, сіль та інше.
Але розвитку Ніжина, його господарства й торгівлі заважали війни, які вели Литва й Польща проти Росії за землі Сіверської України. За Деулінською угодою 1618 року місто потрапило під владу шляхетської Польщі й було включено до складу Київського воєводства. Польський уряд прагнув перетворити його в один з форпостів на кордоні з Росією. З цією метою в 1624 році Ніжину відвели велику площу навколишніх земель на лівому березі річки Остра. 26 березня 1625 року король Сигізмунд III надав йому магдебурзьке право, що сприяло заселенню й економічному розвитку міста. Створюється міський уряд на чолі з війтом. Міщанам дозволялося займатися різними ремеслами й промислами, засновувати ремісничі цехи, торгувати своїми виробами й привозними товарами. Вже в 30-х роках XVII ст. тут виникли ремісничі цехи: ковальський, ткацький, гончарний, шевський, кравецький, калачницький (хлібний), різницький, музицький. Ремісники виготовляли сільськогосподарські знаряддя, зброю, господарсько-побутові речі, одяг, взуття та інші вироби. Ніжинські купці вивозили їх на ринки України і Росії.
Шляхта, купці й міська адміністрація, зосереджуючи в своїх руках владу й основні засоби виробництва, визискували ремісників, дрібних торговців та інші групи населення. Міщани сплачували грошові податки казні, а також ряд зборів на користь міста: торговельне, вагове, мостове мита та інші. Так, за варіння меду й пива, куріння горілки та за торгівлю ними міщани вносили до «громадського скарбу» податок у розмірі 2,5 золотих від кожного виду напою.
Польська шляхта й католицька церква зневажали мову й звичаї українського населення, всіляко ущемляли його права, намагалися окатоличити. Все це викликало рішучий протест і опір міського населення, яке активно боролося проти соціального й національного гноблення. Одним Із проявів цієї боротьби був виступ ніжинських козаків у 1625 році проти Куруківської угоди, за умовами якої кількість реєстрових козаків на Україні обмежувалася шістьма тисячами. Міщани й козаки міста брали участь і в селянсько-козацьких повстаннях 30-х років. Обурені Переяславською угодою 1630 року, вкладеною між козацькою старшиною й гетьманом Конєцпольським, козаки й слухати не хотіли про реєстр, до якого включали лише заможних. Коли на початку 1631 року гетьман збирався ввести до Ніжина два полки жовнірів (2 тис. чоловік), міщани й жителі навколишніх сіл відмовилися впустити їх. Польські війська тричі намагалися силою заволодіти містом, але захисники його під командуванням полковника Івана Баліловця відбили всі приступи й примусили ворога відступити. 1637 року ніжинці виступили на підтримку повстання селян і козаків під проводом Пав люка. Польський гетьман Потоцький кинув значні сили своїх військ і жорстоко розправився з повстанцями. Уздовж доріг, що вели до Ніжина, стояли палі й шибениці з закатованими.
Під час визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування Ніжин у червні 1648 року був визволений військом Богдана Хмельницького й став полковим містом. Козаки Ніжинського полку, в якому налічувалося близько 10 тис. чоловік, до осені визволили від польської шляхти всі села й містечка Ніжинщини. 1648 року вони здійснили похід під Кодак і штурмували фортецю. У липні 1650 року Ніжин був одним з центрів повстання проти польської шляхти, яка за Зборівським договором 1649 року поверталася на Україну. Літом 1651 року Ніжинський полк вів запеклі бої з литовською армією на північних рубежах України. Ніжинські й чернігівські козаки брали участь у боях проти військ шляхетської Польщі влітку 1653 року.
В період визвольної війни посилюється прагнення ніжинців до возз’єднання з російським народом. 1 жовтня 1648 року ніжинський урядник вів розмову з севськими воєводами, під час якої заявив, що всі козаки просять, щоб бути їм «під царською рукою». 11 липня 1653 року ніжинський полковник І. Золотаренко заявив у Чернігові царському посланцю І. О. Іванову, що весь український народ бажає, возз’єднатися з російським народом. У цей час розширювалися економічні зв’язки з населенням прикордонних районів Російської держави. Ніжинські купці вели торгівлю в Севську, Калузі, Путивлі та інших містах Росії, привозили звідти продовольство, зброю, ремісничі вироби.
З великим піднесенням ніжинці сприйняли ухвалу Земського собору в Москві про прийняття України до складу Російської держави. Чимало міщан і козаків 8 січня 1654 року були на Переяславській раді й брали участь в урочистому акті проголошення возз’єднання України з Росією. 24 січня у Ніжині на площі біля соборної церкви жителі присягли на вірність Російській державі. У лютому— березні 1654 року польсько-шляхетські війська знову вторглися на Україну, Ніжинський полк за наказом Богдана Хмельницького вів бої за визволення Білорусії й Смоленщини, оскільки ця боротьба була тісно пов’язана з визволенням і безпекою України.
Козаки й селяни Ніжина весною 1658 року брали участь в антифеодальному повстанні під проводом М. Пушкаря проти шляхетсько-старшинської групи І. Виговського, яка намагалася знову поставити Україну в залежність від шляхетської Польщі, відновити феодально-кріпосницький гніт. Коли восени Виговський підписав Гадяцький договір, за яким Україна повинна була, по суті, повернутися під польсько-шляхетську владу з її соціальним, національним й релігійним гнітом, Ніжинський полк виступив проти зрадника й у 1659 році хоробро бився з ворогом у лавах повстанців на чолі з І. Богуном. У 1661 й 1662 рр. козаки й міщани дали відсіч польським військам і загонам кримських татар, які нападали на місто.
У червні 1663 року Ніжин став центром подій, зв’язаних з виборами гетьмана Лівобережної України. 17—18 червня тут відбулася Чорна рада, на якій, крім старшини й козаків, були присутні міщани та інші верстви населення. Перемогу на виборах здобув кошовий Запорізької Січі І. Брюховецький. Демагогічними обіцянками він зумів привернути на свій бік маси козаків і міщан, спрямувавши їх гнів проти своїх противників — прибічників Я. Сомка й В. Золотаренка.
Обурення народних мас проти гніту козацької старшини виявилося під час виборів у розгромі старшинських та купецьких дворів й свідчило про гострі класові суперечності на початку 60-х років XVII ст. Посилення експлуатації з боку царського уряду й козацької старшини, незадоволення умовами Андрусівської угоди між Росією й Польщею були причинами повстання козаків і міщан Ніжина в 1668 році. Щоб врятувати своє становище, прихильники гетьмана Брюховецького намагалися спрямувати виступ мас лише проти царського воєводи. Війська князя Ромодановського жорстоко придушили повстання й спалили місто. Проте вже в 70-х роках Ніжин був відбудований.
Швидкому відновленню міста сприяв розвиток торгівлі. У другій половині XVII — і особливо в XVIII ст. Ніжин став одним з головних центрів ремісничого виробництва й торгівлі на Україні. У 70—80 роках XVIII ст. тут налічувалося 8 ремісничих цехів, де працювало 657 майстрів, 8 цегельних заводів, 2 купецькі мануфактури, що виробляли бавовняні й шовкові тканини. Ремісники виготовляли одяг, взуття, господарський інвентар, прикраси із золота й срібла, посуд та інші вироби. У 80 роках XVIII ст. річний товарооборот ніжинських ярмарків, що проводилися тричі на рік, і торгів (два рази на тиждень) становив близько мільйона крб. У місті 1782 року налічувалося 373 крамниці й ларки. Купці привозили російські хутра, кумачі, жемчуг, парусину, німецькі сукна, ситці й фарфорові вироби, турецький шовк і бавовняну тканину, балканські вина та інші товари. Велику роль у торгівлі Ніжина в XVII—XVIII ст. відігравали купці-греки, які в 1675 році заснували тут свою колонію. 1682 року в Ніжинському грецькому торговельному братстві було 18 купців. Поступово кількість їх зросла й в 1711 році становила 90 дворів, а в 1775 році 129. Вони створили в місті свій магістрат, мали торгові зв’язки з ринками України, Росії, Молдавії, Криму, Німеччини, Австрії, Італії, Туреччини, доставляли звідти велику кількість різноманітних товарів.
В 1782 році Ніжин став повітовим центром Чернігівського намісництва. Населення його становило 11 104 чоловіка, з них: міщан 4905, козаків 3610, селян державних 126, поміщицьких 1071, купців 253, духовенства 222, іноземців 915, у т. ч. 765 греків. За національним складом основну масу міського населення становили українці.
У XIX ст. продовжувало розвиватися ремесло. 1851 року у Ніжині було 12 цехів, які об’єднували 776 майстрів, 580 підмайстрів та 1008 учнів і допоміжних робітників. Разом з тим в цей же час у місті засновуються капіталістичні підприємства: мідноливарний, салотопний і миловарний заводи та тютюнова фабрика, на яких працювало 49 робітників. Праця їх була тяжкою. Робочий день, наприклад, на тютюновій фабриці тривав 14—15 годин. За цей час різальник повинен був покришити 4 пуди сировини, а набійнию набити 6—10 пудів тютюну, за що перший одержував 15—20 коп. з пуда, а другий — 12—15 коп. Хоч ця робота дуже шкідлива для здоров’я, тут часто використовувалася праця жінок і підлітків, яким платили менше, ніж чоловікам.
Значна частина жителів займалася сільським господарством. У 1859 році площа орних земель становила 7,6 тис. десятин, сіножатей — 1,8 тис., лісів — 165 десятин. Тут вирощували жито, овес, гречку, буряки, огірки, цибулю, картоплю та інші овочі, з технічних культур садили тютюн. Насіння його було завезено з голландського міста Амерсфорта, звідки й пішла його назва «амафорський» і «махорка».
В 50-х роках XIX ст. Ніжин мав торговельні зв’язки з багатьма містами України, а також з Петербургом, Москвою, Ригою й Лібавою. Купці вивозили папушний тютюн (близько 500 тис. пудів на рік), солені ніжинські огірки, мариновані фрукти, хліб, ремісничі вироби.
Ніжинці брали участь у боротьбі з іноземними загарбниками, які в XVIII і XIX ст. нападали на Росію. Ніжинський полк у грудні 1701 року громив шведів під Ерестфором, а в 1709 році — під Полтавою. Під час Вітчизняної війни 1812 року козаки полку й 674 ополченці міста й Ніжинського повіту воювали проти наполеонівських військ.
За доби феодалізму культурний розвиток міста відбувався повільно. Першу школу тут відкрили в 1696 році при церкві «грецького братства». В ній навчалися лише діти жителів грецької колонії. Певного розвитку набула освіта в XVIII ст. В 1762 році для навчання дітей міської верхівки було засновано приватний пансіон. 1782 року в місті працювало двокласне народне училище, де два вчителі навчали грамоти 48 учнів. 1786 року діяло вже 7 парафіяльних шкіл, а в 1789 — розпочалися заняття в повітовому та парафіяльному училищах. У першій половині XIX ст. Ніжин перетворився на один із значних культурних центрів України. Визначною подією в його культурному житті було відкриття 16 вересня 1820 року Ніжинської гімназії вищих наук. За 7 років гімназія підготувала 76 випускників. У 1821 — 1828 рр. тут навчався великий російський письменник М. В. Гоголь. Її випускниками були українські письменники Є. П. Гребінка, В. М. Забіла, російський письменник Н. В. Кукольник, вчений-філософ П. Г. Редькін та інші.
З посиленням визвольного руху в країні царський уряд у 1828 році вжив заходів щодо зміни напряму підготовки кадрів у Ніжинській гімназії. У 1832 році її реорганізували в фізико-математичний ліцей, де основна увага приділялася вивченню фізики, хімії і технології виробництва. 1840 року ліцей з фізико-математичного перетворено в юридичний, де готували чиновників судових установ. Серед його випускників був відомий український байкар Л. І. Глібов, український етнограф, фольклорист К. М. Сементовський, український і російський письменник, етнограф 0. С. Афанасьев (Чужбинський), поет, перекладач творів Шевченка, Байрона й Шекспіра на російську мову М. В. Гербель.
У період XVII — першої половини XIX ст. місцеві майстри спорудили в Ніжині ряд будов, які відзначаються своєю архітектурною досконалістю. В стилі українського барокко в 1668 рр. збудовано шестикупольний Миколаївський собор, в 1702—1716 рр.— Благовіщенський собор. Однією з найкрасивіших споруд міста доби феодалізму є навчальний корпус Ніжинської гімназії вищих наук, зведений кріпосними майстрами Ніжинщини в 1807—1820 рр. за проектом архітектора академіка А. І. Руски.
Ніжин був одним з найбільших центрів ювелірного ремісничого виробництва на Україні. У XVII—XVIII ст. ювеліри (золотарі) сріблярського цеху виготовляли художні оправи (шати) для ікон, мідні «царські врата» та інші речі для церков, обручки, сережки та інші прикраси. Особливо цікавими й цінними як художні вироби були дукачі — жіноча нагрудна прикраса. Вона мала вигляд медальйону з металевим бантом, який потім назвали ніжинським. Медальйон виготовлявся
в техніці вільного карбування, для покриття його в 1837 році майстри застосовували гальванічне золочення.
Здавна розвивалося в місті музичне мистецтво. Вже в 30-х роках XVII ст. тут засновано музицький цех. У 1779 році він об’єднував 13 музикантів. «Троїсті музики» (тріо) виконували весільні, жниварські пісні, українські мелодії, народні танці {метелицю) та інші.
При Ніжинській гімназії вищих наук у 1826 році відкрили театр. Організатором і активним актором його був М. В. Гоголь.
Ніжин є батьківщиною українського письменника, церковного й культурного діяча, ректора Київської академії Г. Кониського (20. XI 1717 — 13.11 1795), видатного мореплавця 10. Ф. Лисянського (1773—1837), одного з керівників першої російської кругосвітньої морської подорожі у першій половині XIX ст. Він народився в сім’ї ніжинського священика й провів тут своє дитинство. У 1803—1806 рр. на кораблях «Надежда» і «Нева» Ю. Ф. Лисянський разом з І. Ф. Крузенштерном здійснили подорож до берегів Аляски. Дослідження Лисянського мали велике наукове значення, вони поклали початок новій галузі в російській науці — океанографії. У 1811 році Ю. Ф. Лисянський на свої кошти, бо таких царський уряд не відпустив, видав знамениту наукову працю «Подорож навколо світу». У лютому 1846 року в місто приїздив Т. Г. Шевченко. Він три дні прожив в готелі поштової станції, зустрічався з ліцеїстами, в альбомі М. В. Гербеля записав невеличку поезію, присвячену М. В. Гоголю, відвідав дворянське зібрання.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5