Варва, Варвинський район, Чернігівська область
Варва — селище міського типу (з 1960 року), центр району, розташоване на лівому березі річки Удаю, за 200 км від Чернігова і за 33 км від залізничної станції Прилуки. Населення — 6300 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Воскресенське.
На околицях селища виявлені курганний могильник і городище часів Київської Русі. Вчені гадають, що городище є залишком давньоруського міста Варина, поблизу якого в 1079 році військо Володимира Мономаха розгромило багатотисячну половецьку орду. Можна вважати, що Варин був першою назвою сучасного селища.
Під час монголо-татарської навали на Русь Варву в 1239 році було зруйновано, але через деякий час вона відроджується. В 1356 році Варву захопили литовські феодали. Багато лиха їй завдали напади кримських татар на чолі з Менглі-Гіреєм. У 1482 році орда спустошила Варву.
Після Люблінської унії 1569 року землі по річці Удаю загарбала шляхетська Польща. На початку XVII ст. Варва була заново заселена втікачами з Правобережної України. В акті 1628 року вона названа «новоосілим» поселенням. У Варві тоді налічувалося 10 димів і 20 городників. Незабаром її захопив Я. Вишневецький. Він заохочував переселення сюди нових жителів з правого берега Дніпра, з-за чого 1624 року мав суперечки з власником с. Мохнача Сквирського повіту.
Польські магнати захоплювали кращі землі в міщан і селян, перетворювали їх на кріпаків. Так, у 90-х роках XVI ст. князь Я. Вишневецький володів майже всією Полтавщиною. Тільки в Прилуцькому повіті йому належало 12 міст і сіл. Селяни несли на своїх плечах основний тягар феодального гніту, платили грошові й натуральні податки, відробляли панщину і виконували багато інших повинностей.
Жителі Варви сповна відчули на собі тяжкий соціальний і національний гніт. Заборонялися українська мова, рідна пісня, насаджувалась католицька віра. Це спричинялося до посилення боротьби проти польської шляхти. Мешканці містечка брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1637—1638 рр. під керівництвом Я. Острянина і К. Скидана. Спеціальним універсалом від 20 березня 1638 року Я. Острянин звертався до селян Варви з закликом нещадно вести боротьбу з польськими панами.
В ході визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетських гнобителів (1648—1654) Варва у 1649 році стала сотенним містечком Прилуцького полку, в якій за реєстром 1654 року значилось 978 козаків і міщан.
В багатьох битвах прославились варвинські козаки, яких очолювали сотники Микита Антоненко і Федько Андрійович. Селяни й козаки руйнували маєтки магнатів та шляхти, відбирали в монастирів водяні млини, різне майно. Внаслідок селянських повстань Я. Вишневецький змушений був відступити з приудайських земель аж до Ніжина, Чернігова і далі на Лоїв і Брагин, а потім — на Правобережну Україну.
В 1654 році жителі Варви вітали возз’єднання України з Росією. Козаки Варвинської сотні рішуче вистудили, проти зрадника українського народу гетьмана І. Виговського, який намагався відновити на Україні польсько-шляхетське панування. В листопаді 1658 року під Варвою відбулись запеклі бої об’єднаних російсько-українських військ під командуванням воєвод Г. Ромодановського й О. Трубецького та наказного гетьмана І. Безпалого проти прихильників І. Виговського. Протягом шести тижнів тривали запеклі бої під Пирятином, Лохвицею і Варвою. В містечку були оточені війська ніжинського полковника Гуляницького, який допомагав Виговському. Остаточно війська ворога були розгромлені під Варвою, Ніжином і Черніговом у 1664 році.
Відчайдушний опір чинило населення Варви війську Карла XII.
В другій половині XVII і на початку XVIII ст. населення Варви займалося головним чином ремеслом та землеробством. Основною системою обробітку землі була трипільна. Вирощували зернові культури, коноплі, тютюн. У зв’язку з недосконалістю сільськогосподарської техніки врожаї, особливо зернових культур,були дуже низькі. Селяни займалися також садівництвом, бджільництвом, рибальством.
За ревізією 1740 року у Варві було 14 дворів ремісників, 24 — селянські, 29 — підсусідських, 39 — належали місцевій старшині та духівництву, 90 — козацьких. У містечку розвивались ремесла. Найбільш поширеними були ткацтво (полотняних і суконних тканин), виробництво збруї, ковальство. Понад 20 міщанських дворів володіли водяними млинами на Удаї. Свої вироби ремісники привозили на продаж до Лохвиці, Прилук, Ніжина, Батурина, Переяслава та інших міст.
Посилювався процес закріпачення селян. Козацька старшина шляхом насильства, кабали, обману скуповувала козацькі й селянські землі, під різними приводами викреслювала козаків з реєстрів, переводячи їх в підданство. 1743 року 22 селянські двори було відписано князям Орбеліані, а 1762-го, за універсалом гетьмана Розумовського, 39 господарств дісталися бунчуковому товаришеві Федору Демешку. Не рідкими були випадки, коли збіднілі козаки потрапляли в становище посполитих, не маючи можливості виконувати козацьку службу. Козацька старшина примушувала селян відбувати різноманітні повинності: відробітки, поштову службу, виконання робіт у Їхніх господарствах та ін. Здебільшого вони зводилися до грошової та продуктової данини, головним чином, хлібом. У Варвинській сотні з посполитих збиралося борошно.
В середині XVIII ст. пригноблене й розорене селянство містечка фактично було вже закріпачене.
У другій половині XVIII ст. економічне життя Варви дещо пожвавилось. Тут було 477 дворів, налічувалося 2690 жителів, працювало 6 млинів, олійниця, крупорушка та 10 крамниць. Щонеділі влаштовувались торги, тричі на рік відбувались ярмарки, на які приїжджали жителі з навколишніх сіл. Вони пригонили худобу, коней, привозили посуд, дьоготь, конопляну олію та різні господарські знаряддя (коси, сокири тощо). Частими гостями варвинських ярмарків були чумаки, які завозили сюди сіль, рибу. При двох церквах відкрили парафіяльні школи, у яких навчалося небагато дітей шкільного віку.
За реформою 1861 року селяни стали особисто вільними, але позбулися значної частини землі, якою користувалися до реформи. Так, із 3509 десятин більшість родючої землі (близько 3 тис. десятин) залишилася у місцевих поміщиків і козацької верхівки. 206 поміщицьких селян одержали лише 438 десятин. Крім того, селянські господарства сплачували численні податки: державний поземельний, повітовий, губернський, волосний, сільський, страховий. Все це призводило до зубожіння селян. Щоб якось проіснувати, вони мусили йти на заробітки в поміщицькі економії або на відхожі промисли. Іноді вони переселялися на вільні землі Новоросії, Кубані, Дону. В 1900 році на заробітки ходили люди з 88 господарств Варви, в т. ч. з 52 козацьких.
Всенародна боротьба проти самодержавства у роки першої російської революції знайшла відгук і у Варві. 1905 року тут засновано підпільну соціал-демократичну організацію, до якої входили Н. Д. Пилипенко, його син Григорій та інші. Вони вели широку агітаційно-пропагандистську роботу серед трудящих, розповсюджували листівки. Роботі групи допомагав більшовик М. В. Слободкін, що приїжджав сюди з Прилук для проведення сходок селян. Царській охранці вдалося розкрити варвинських підпільників. Декого з них заарештували і вислали за межі губернії. В серпні 1906 року поліція зробила обшук на квартирі Н. Д. Пилипенка. Під час арешту він вчинив опір і разом з сином Григорієм убив пристава. Військовий окружний суд у Харкові засудив їх до страти через повішення. Вирок було виконано 4 березня 1908 року.
В період столипінської аграрної реформи становище селян ще більше погіршало. Поглибився процес класової диференціації в селі. Частина куркулів виділилася з общини і заснувала хутори. Окремі куркульські господарства мали по 40 і більше десятин землі, а тим пасом близько 60 господарств зовсім не мали орної землі. Безземельні та малоземельні господарства змушені були орендувати землю у поміщиків. Майже з кожної селянської хати один із членів сім’ї поневірявся в наймах. Частина бідняцьких сімей переселилась у Західний Сибір.
До 1917 року у Варві не було жодної медичної установи. Працював лише один приватний фельдшер.
Наприкінці XIX ст. тут було дві школи, земська для хлопчиків і церковнопарафіяльна для дівчаток. Проте вони не могли охопити всіх бажаючих вчитись. У 1907/1908 навчальному році до першого класу земської школи прийняли 54 хлопчиків, а 15 відмовили. Більшість селян лишалася неписьменною. Для ілюстрації цього можна навести такий приклад. Клопотання про будівництво двокласної початкової школи (її збудували в 1915 році) підписало 324 чоловіка, з них лише 16 письменних.
У Варві народився і провів своє дитинство О. М. Бодянський (1808—1877) — український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, що в 1842— 1868 рр. був професором кафедри історії й літератури слов’янських наріч Московського університету і з 1845 року секретарем Московського товариства історії та старожитностей російських. Значну увагу О. М. Бодянський приділяв вивченню української народної творчості.
Нові злигодні принесла перша світова імперіалістична війна. Багато сімей лишилося без годувальників, зросли податки, дорожнеча, що призводило до занепаду бідняцьких господарств. Посівна площа скоротилась. За роки війни майже в 3,8 раза збільшилося число сімей, які неспроможні були вести господарство.
З радістю зустріли жителі Варви звістку про повалення самодержавства. Вони сподівалися, що буде укладено мир, їх наділено землею. Ці питання селяни обговорювали на сходах, мітингах. Але їх мрії не збулися: до влади прийшов буржуазно-поміщицький Тимчасовий уряд.
Поворотним етапом у житті трудящих стала Велика Жовтнева соціалістична революція. Велику роль у боротьбі за встановлення Радянської влади у Варві відіграв Лохвицький повітовий комітет більшовицької партії, що виник наприкінці грудня 1917 року. За його допомогою в січні 1918 року у Варві був створений ревком на чолі з К. А. Литвиненком. 15 січня 1918 року в селі проголошена Радянська влада. Почали здійснюватися соціально-економічні перетворення. На основі Декрету II Всеросійського з’їзду Рад про землю, сільський ревком навесні 1918 року конфіскував поміщицьку й церковну землі. Між селянами розподілили худобу, сільськогосподарський реманент та близько 1700 десятин землі.