Попасне, Новомосковськіїй район, Дніпропетровська область
Попасне — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села Андріївна та ім. Ілліча. Розташоване в степовій частині Придніпровської низовини, за 25 км на північний схід від Новомосковська і за 22 км від найближчої залізничної станції Кільчень. На північ, за 7 км від села, тече ріка Самара, ліва притока Дніпра. Населення — 2510 чоловік.
Про заселення цих місць у стародавні часи свідчать численні археологічні пам’ятки, знайдені в селі та його околицях. На початку XX століття під керівництвом Д. І. Яворницького в Попасному було розкопано 6 курганів доби бронзи(ІИ — І тисячоліття до н. е.). В них же досліджено і поховання кочовиків XIV—XV століть, в яких знайдено скелети воїнів, залізні списи і навіть поховання коней із збруєю.
На місці, де тепер розкинулося Попасне, в далеку давнину були чудові пасовиська, через які пролягав чумацький шлях до Криму. Тут зупинялися чумаки відпочити і попасти волів. Звідси, мабуть, і пішла назва Попасне. У другій половині XVIII століття родючі землі в цій місцевості заселялися козаками, а після ліквідації Запорізької Січі вони стали власністю купця М. Фалеева, який згодом був найближчим помічником Г. О. Потьомкіна по торгівлі й фінансових справах. Наприкінці XVІІI століття цими землями заволоділи поміщики Родзянки.
В документах 5-ї ревізії за 1794 рік згадується хутір Попасний, приписаний до села Андріївки. В ньому та хуторі Поповому налічувалось 25 дворів. Хутори були власністю підполковниці Родзянко. Селяни платили оброк, основним їх заняттям було хліборобство і тваринництво.
На початку XIX століття хутір Попасний почав зростати і в документах за 1835 рік згадується вже як село. Поміщики скуповували кріпаків з Курської, Орловської та Харківської губерній і селили їх на цих землях. В економії Родзянка було відкрито кахельний завод, на якому працювали кріпосні селяни.
Дорогою ціною дісталася жителям села «дарована» царем у 1861 році «воля». Замість повного земельного наділу — по 4 десятини на ревізьку душу — селяни одержали половинні наділи — по 2 десятини. Всього було виділено їм 840 десятин, а проживало тоді в Попасному 1470 чоловік. Отже, на одного чоловіка припадало трохи більш ніж по півдесятини землі. Поміщик Родзянко привласнив 1000 десятин найкращої землі, порубав ліс на ділянці селян, обмежив право користування ставками, викуп за землю в два з половиною рази перевищував її ринкову вартість. На час реформи одна десятина землі в Новомосковському повіті коштувала 18 крб., а жителів Попасного примусили платити по 47 крб. 08 коп. П’яту частину викупного платежу (7910 крб.) вони виплачували безпосередньо Родзянку протягом 5 років, а 31 642 крб.— державі, по 1898 крб. щороку.
Селяни й далі змушені були гнути спину в панській економії, орендувати землю на кабальних умовах. Родзянки лишилися найбагатшими землевласниками в Ново-московському повіті, їм належало більш як 13 тис. десятин землі.
В 1883 році жителі Попасного разом з мешканцями сусідніх сіл Михайлівни, Афанасівки та Всесвятського звернулися з проханням до Родзянків та поміщика Ілляшенка здати їм частину землі в оренду. Поміщики не тільки відмовилися задовольнити ці просьби, але й почали знущатися з селян. Ілляшенко пояснював свою відмову тим, що земля йому потрібна для випасу овець. А коли селяни сказали, що краще порізати частину овець, ніж залишити людей помирати з голоду, Ілляшенко цинічно відповів: «Ріжте своїх дітей». Це ще більш обурило селян і спонукало до рішучих дій. Вони почали захоплювати поміщицьку землю, заявляючи, що вона полита потом і кров’ю їхніх батьків. Запалали поміщицькі комори і засіки. Ці пожежі, за свідченням губернського предводителя дворянства, набрали розмаху, якого не було ніколи, причому «винуваті лишалися не знайденими».
Протягом вересня 1883 року катеринославський губернатор Розенберг двічі виїжджав до Попасного для придушення виступу селян проти поміщиків. Вперше — 10 вересня з батальйоном піхоти і 50 козаками, а вдруге — 22 вересня з двома батальйонами піхоти. В телеграмі на ім’я міністра внутрішніх справ він навіть пропонував скасувати Попасненську волость у складі 5 сіл, зважаючи на те, що там заворушення набрали особливо гострого характеру. Наляканий катеринославський предводитель дворянства Алексеев також просив міністра вжити «найенергійніших заходів», бо «інакше,— писав він,— селянські заворушення можуть охопити не тільки всю губернію, але й усю Росію».
Та селяни були наполегливі у своїх вимогах. Незважаючи на наявність війська і масові арешти, вони не відмовилися від намірів захопити землю, заявляючи, що «краще померти від солдатських куль, ніж від голоду». Шляхом жорстоких репресій виступи селян Попасного та інших сіл Новомосковського повіту в 1883 році були придушені.
Через 7 років після цих подій жителі села рішуче відмовилися визнавати царський закон від 12 червня 1889 року про переобрання суддів і положення про земських начальників, розглядаючи їх як «повернення до панщини». «Селяни вчинили опір царським властям»,— писав прокурор катеринославського окружного суду міністру юстиції 25 вересня 1890 року х. Активними учасниками цього виступу були жителі Попасного. Т. Кротов доводив, що різками слід карати і панів, бо «всі люди рівні, як селяни, так і пани»; А. Сидковський говорив, що за новим законом за один крок курки на поміщицькій землі селян будуть штрафувати по 50 крб. сріблом або по 50 різок. В Попасне знову було послано два батальйони (600 солдатів Таганрозького полку з Новомосковська та 400 — Керч-Енікальського полку з Павлограда). За наказом губернатора 27 селян покарали різками.
Незважаючи на репресії, населення не припиняло боротьби за свої права, землю і волю. Особливо посилилася вона в 1905 році. Цьому сприяли катеринославські робітники — колишні жителі села, які приїздили в Попасне, розповідали про революцію, привозили з собою газети і листівки катеринославських більшовиків.
Не випадково в рапорті костянтиноградського повітового справника полтавському губернатору, який був надісланий катеринославському губернатору, повідомлялося, що в «прикордонних з Костянтиноградським повітом селах Новомосковського повіту дедалі більше посилюється аграрний рух серед селян». Жителі Попасненської волості прийшли до поміщиці Родзянко, вимагаючи передати їм в оренду 1000 десятин землі по 4 крб. за десятину, тоді як у навколишніх селах орендна плата становила від 10 до 15 карбованців. З такою ж вимогою селяни звернулися і до поміщиків М. Родзянка та М. Гладкого. В іншому повідомленні катеринославського губернатора сповіщалося, що в маєтку Родзянка навколишні селяни майже безперервно роблять потрави, «діючи натовпом».
Уродженець Попасного Г. Ф. Земляний, матрос Чорноморського флоту, брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». Його брат, Г. Ф. Земляний, служив на броненосці «Георгій Побєдоносець», який відмовився стріляти по «Потьомкіну» і приєднався до повстанців. І. О. Відлога був у числі активних учасників повстання на крейсері «Очаков» під проводом лейтенанта Шмідта.
Восени 1905 року виступи в селі стали активнішими. 9 грудня 1905 року ново-московський предводитель дворянства у зв’язку з посиленням руху серед селян Попасненської і сусідніх волостей просив губернатора послати туди війська. Але жорстокі розправи не припинили боротьби селян за землю. В жовтні 1906 року жителі Попасного, озброївшись колами, розгромили лісну дачу С. Родзянка і спалили сіно. На сходці в листопаді 1907 року селяни, які орендували землю М. Родзянка, вимагали від поміщика повернути їм гроші, які вони сплатили за оренду, «тому що земля буде їхньою».
Після поразки революції на селі, крім поміщика, все більше набирали сили куркулі. На початок 1914 року в Попасному налічувалося 344 двори і 1877 жителів, а надільної землі, як і раніше, залишалось 840 десятин. Зате куркульські господарства придбали 1732 десятини землі. Багато селян-бідняків працювало у наймах в економіях Родзянків. За ціле літо чоловіки заробляли 30—40 крб., а жінки — не більше 25 крб. Плату видавали нерегулярно.
Побутові умови сільської бідноти були жахливими. З ранньої весни й до пізньої осені селяни ходили босі, взувались лише на великі свята. Одяг з домотканого полотна фарбували бузиною. Жили вони здебільшого в низеньких, з маленькими віконцями хатах. Підлогу встилали соломою, на якій і спали, накривши її ряднами.
В центрі села Родзянки спорудили ще на початку минулого століття великий двоповерховий будинок. Тоді ж побудували й нову церкву, яка допомагала їм тримати населення в покорі й темряві. На 1913 рік церква мала 120 десятин найкращої землі, яку громада обробляла безплатно.
Селяни фактично були позбавлені медичної допомоги. Лише в 1901 році в селі відкрили лікарню на 8 ліжок, для якої побудували плетено-мазану хату. До складу т. зв. Попасненської медичної дільниці входили 3 волості з населенням 23 959 чоловік. Цю кількість населення обслуговували один лікар, 6 фельдшерів і акушерка. При лікарні була аптека, але на всю Попасненську дільницю не було жодного аптекаря.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції понад 80 проц. жителів села були неписьменними. Першу школу в Попасному відкрили тільки в 1866 році, але існувала вона лише кілька років, бо ні уряд, ні земство по-справжньому не дбали про освіту селян. Початкову двокласну церковнопарафіальну школу збудували в селі лише в 1907 році. Напередодні першої світової війни було відкрито ще однокласне змішане земське училище.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції сільські багатії та їх прихвосні створили волосний громадський комітет. На сільських зборах з вимогами підтримувати Тимчасовий уряд, що закликав продовжувати «війну до переможного кінця», виступав С. Родзянко.
Селяни спочатку наївно вірили в обіцянки Тимчасового уряду. Проте поступово ці ілюзії зникали. У квітні — травні 1917 року був створений волосний земельний комітет на чолі з жителем Попасного Р. М. Кобильським. Під впливом вимог трудящого селянства комітет порушив питання про зниження орендних цін, а потім і про передачу поміщицьких земель селянам. Бідняки села згуртовувалися навколо прибулих з фронту солдатів, які розповідали про більшовиків, про В. І. Леніна. Всі вони палко підтримували вимогу більшовиків про негайну передачу поміщицької землі і реманенту селянам.
В січні 1918 року в Попасному було створено революційний комітет, в лютому загальні збори жителів села обрали Раду селянських депутатів. В резолюції зборів зазначалося, що «як земельні комітети, так… і волосні земства не стоять на висоті… і йдуть всупереч інтересам народу і… тільки влада Рад може вивести з критичного становища, що склалося». Головним у роботі Ради було здійснення декретів Радянського уряду, забезпечення бідноти хлібом і насінням. Почалася підготовка до розподілу поміщицької землі, але закінчити її перешкодила навала кайзерівських військ, які у квітні 1918 року окупували село. З окупантами повернулися поміщики. Лютували каральні загони.
Для боротьби з окупантами та гетьманцями активісти села створили партизанський загін. Очолив його колишній наймит родзянківської економії І. П. Земляний. До загону пішли жителі села М. О. Сологуб, Й. І. Лукаш, Р. Д. Кук, учасник революції 1905 року Г. Ф. Земляний та його син, моряк Балтійського флоту Й. Г. Земляний і інші. Першою бойовою операцією партизанів була спроба захопити С. Родзянка, який разом з німецькими окупантами знову повернувся до свого маєтку. Але панові вдалося втекти. Незабаром партизани встановили міцні зв’язки з загонами інших сіл Новомосковського повіту. Зібравшись у с. Вільному, представники партизанських загонів ухвалили почати підготовку до збройного виступу проти австро-німецьких окупантів та гетьманців.
Влітку 1918 року Катеринославський губком створив військово-революційний комітет Новомосковського повіту. Ревкоми організувалися майже у всіх селах повіту. У Попасному його очолив І. П. Земляний. Одним з головних завдань ревкому було придбання зброї для партизанів. Для цього було роззброєно різні банди і каральні загони, яких направляли в село окупанти і гетьманці для придушення селянських виступів.
В листопаді 1918 року об’єднані партизанські загони визволили майже весь Новомосковський повіт. У Попасному було відновлено Радянську владу. В січні 1919 року Попасненський ревком передав повноваження Раді селянських депутатів. Виконком Ради очолив І. П. Земляний. Велику роботу розгорнули працівники Ради, щоб налагодити господарське і культурне життя села. Вони організовували селян на розподіл поміщицької землі, брали участь у здійсненні продрозверстки, забезпечували хлібом та іншим продовольством сільську бідноту. Почали працювати лікарня і школа.
У травні та червні 1919 року багато жителів села — бідняків та середняків — вступили до лав Червоної Армії і вирушили на Південний фронт. Коли наприкінці червня територію губернії захопили денікінці, активісти села знову приступили до організації підпілля. В цей час поблизу Попасного, в урочищі Козачий Гай, за завданням Зафронтового бюро ЦК КП(б)У було створено підпільний оперативний штаб Лозово-Синельниківського району для організації масового повстання в тилу ворога. В Попасному штаб одержав велику кількість зброї (гвинтівок, патронів, піроксиліну та артилерійських снарядів), прихованої попасненськими партизанами ще в 1918 році.
З приходом денікінців у свій маєток «Отрада», розташований неподалік сіл Попасного та Андріївни, повернувся М. Родзянко — колишній голова Державної думи. Цей маєток перетворився на пункт постачання білобандитам продовольства та фуражу. На цю базу і спрямували свій удар партизани. Маєток Родзянка був розгромлений. 35 бідняків і середняків з Попасного брали активну участь у повстансько-партизанському русі проти денікінців, серед них — відважна розвідниця Раїса Кук, яку закатували білобандити.
В грудні 1919 року регулярні частини Червоної Армії, спираючись на підтримку партизанських загонів, визволили Новомосковський повіт від білогвардійців. У січні 1920 року жителі Попасного на своїх зборах прийняли постанову про створення тимчасового військово-революційного комітету. Головою цього комітету вони обрали знову І. П. Земляного, секретарем — А. М. Медяного. У березні відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Навесні 1920 року в Попасному організовано волосний партійний осередок у складі 9 чол., переважно активних учасників партизанського руху. Першими комуністами села були Т. Г. Коровкін (секретар осередку), І. П. Земляний, С. Л. Під-гайко, П. А. Сологуб, М. А. Кочубей, О. О. Кравченко, Й. І. Лукаш, Г. П. Качевський, П. В. Переймивовк. У своїй діяльності партійна організація спиралася на сільську бідноту, згуртовану в комітет незаможних селян. Першими його членами були Я. М. Кишка (голова), Л. Г. Степаненко, А. М. Медяний та інші.
Велику увагу приділяли партійна організація та виконком Ради проведенню в життя закону Всеукрревкому «Про землю» від 5 лютого 1920 року. Вже навесні була створена земельна комісія з числа безземельних і малоземельних селян на чолі з комуністом П. А. Сологубом. Вона брала на облік поміщицьку землю і наділяла нею в першу чергу бідняків: на господарство — не менше 6 десятин. Внаслідок здійснення земельних законів Радянської влади селяни Попасного одержали майже 4700 десятин поміщицької та церковної землі.
і Важку і тривалу боротьбу довелося провадити бідняцько-середняцьким масам села проти всіляких банд, які намагалися зірвати радянське будівництво. Так, навесні 1920 року, скориставшися з того, що селяни вийшли в поле ділити землю, на село напав загін махновців. Бандити захопили голову волосного ревкому І. П. Земляного, зв’язали йому руки і збирались прилюдно розстріляти. Але селяни стали на його захист, і махновці примушені були втекти. Куркулі вбили голову комнезаму Я. М. Кишку.
Активно допомагала партійній організації і місцевим органам влади в боротьбі з підступами куркульства та проявами бандитизму молодь села. В 1922 році в селі створили комсомольський осередок, секретарем якого обрали сина бідняка М. Штофе-ля. Першими комсомольцями села були М. Петров, І. П. Серьогін, П. С. Гладун, П. Кучерявий та інші. З ініціативи партійної організації села комсомольці обладнали хату-читальню, а згодом і сільбуд. Комсомольці наполегливо проводили роботу по ліквідації неписьменності. В 1924 році в бібліотеці сільбуду налічувалось 220 книжок, які мали великий попит у селян. Сільбуд передплачував газети і журнали. В 1924/25 навчальному році в селі працювала 4-річна школа, в якій було 106 учнів. 65 жителів села відвідували лікнеп. Молодь села брала участь у роботі самодіяльних гуртків: драматичного, хорового, музичного.
Важкими були перші роки становлення Радянської влади в Попасному. Багато зусиль довелося докласти, щоб ліквідувати тяжку спадщину минулого, наслідки двох воєн — загальне зубожіння, відсталу культуру землеробства.
На 1 листопада 1924 року у Попасному налічувалося 492 двори, жило тут. 2632 чоловіки. На ці господарства припадало понад 6 тис. десятин землі. Хоч бідняки й одержали від Радянської держави землю, та не всі могли її обробити, бо не вистачало ні тягла, ні знарядь. Куркулі мали все це і використовували найману працю бідноти. У боротьбі проти куркулів на селі велику роль відіграли кооперативні господарства. Ще у 1924 році тут організувалися споживче товариство, що об’єднувало 170 чол., і сільськогосподарське, яке налічувало 174 пайовики. В 1927 році створено машинно-тракторне товариство, головою якого працював І. П. Земляний, а на початку 1928 року селяни-бідняки вирішили створити товариство спільного обробітку землі. Скликали збори. Крім бідноти, на них пробралося кілька куркулів. Вони спробували було скомпрометувати ідею спільної праці, та біднота примусила їх піти зі зборів. В товариство записалося 16 сімей. До правління обрали І. Д. Юдіна, Г. Т. Кобильського та А. Н. Коновала. 15 березня 1928 року районні організації затвердили статут ТСОЗу «Червоний Жовтень». Товариство одержало позичку на 10 років у сумі 15 тис. крб. На них закупили 16 коней, 4 косарки, 4 сівалки, 16 станів борін, 4 плуги та інший реманент. Партійні й радянські органи району послали в товариство агронома, який став постійно працювати в Попасному. Колективна праця давала хороші наслідки. Із зібраного в 1929 році врожаю ТСОЗ не тільки забезпечив хлібом своїх членів, а й здав державі 500 пудів зерна.
У 1930 році на базі машинно-тракторного товариства в селі було створено ще один ТСОЗ — «Шлях хлібороба». Тоді ж, в результаті злиття обох ТСОЗів, утворилась перша в Попасному сільськогосподарська артіль «Шлях хлібороба». Головою її спочатку працював робітник одного з новомосковських заводів — двадцятип’ятитисячний М. Кривонос, а з серпня 1930 року — житель Попасного Г. Й. Козаченко.
Зміцненню колгоспу сприяло створення в Попасному в 1933 році МТС і політ-відділу при ній. Розгорнулося змагання за високі врожаї, в якому брали участь усі 11 бригад колгоспу «Шлях хлібороба». В результаті наполегливої праці колгоспників артіль займала одне з перших місць не тільки в районі, а й в області. Майстрами колгоспного виробництва стали ланкова Д. К. Половко, коваль М. Л. Підгайко, конюх В. О. Буйвол. Бригадир колгоспу І. Т. Ломака в 1939 році був нагороджений орденом Леніна. Із зміцненням громадського господарства зростала оплата трудодня: в 1940 році колгоспники одержали на кожний трудодень по 4 кг пшениці. Частина жителів Попасного працювала на цегельному заводі, збудованому ще в 1935 році.
Зростали ряди сільської інтелігенції. До Великої Вітчизняної війни населення села обслуговувала лікарня на 25 ліжок, в якій працювали двоє лікарів і 10 чол. середнього медичного персоналу. У Попасненській середній школі (в 1930 році початкову було перетворено на семирічну, а в 1934 — на середню) працювало 30 учителів. Багато юнаків і дівчат села закінчили агротехнікум (реорганізований у садівничий, а ще пізніше — у садово-городній). Технікум у Попасному проіснував з 1929 по 1932 рік, коли його перевели у Верхньодніпровськ. Ще й тепер деякі його вихованці працюють в селі за спеціальністю (С. Я. Ревенко, І. В. Куріпко та інші). Вчителі школи, викладачі та студенти технікуму брали активну участь у громадському житті села.
В 1938—1939 рр. в Попасному було відкрито Будинок культури з кінозалом на 500 місць, де працювали різні гуртки. Тільки до хорового входило близько 80 чоловік.
Мирне, щасливе життя перервала війна. Більшість чоловічого населення Попасного стала воїнами Червоної Армії. Ті, що залишилися, самовідданою працею допомагали фронту. З наближенням загрози окупації села німецько-фашистськими військами було організовано евакуацію МТС, гуртів худоби, колгоспного майна в глиб країни.
Після запеклих боїв радянські війська відступили. 28 жовтня 1941 року Попас-не окупували гітлерівські загарбники. 23 місяці село перебувало під гнітом німецько-фашистських окупантів. За цей час його населення зазнало жорстоких репресій. На тяжку роботу в Німеччину гітлерівці відправили понад 250 юнаків і дівчат. Окупанти вивозили в Німеччину худобу, хліб, примушували жителів села працювати у т. зв. «громадському господарстві».
Багато попасненців залишило село і пішло в Самарський ліс до партизанів. Десятки селян влилися в партизанський загін Перещепинського району, яким командував Н. А. Міненко. Цей загін разом з сусідніми партизанськими групами провів кілька бойових операцій проти гітлерівських загарбників. Командирами партизанських груп були жителі села Ф. Д. Сітковський — колишній голова колгоспу та Н. І. Галушка — бригадир городньої бригади. В цьому загоні воював і активний учасник громадянської війни М. С. Сологуб, який героїчно загинув у боротьбі з окупантами наприкінці 1941 року. В діях партизанського загону брали також участь О. Т. Шевченко, П. Ю. Степаненко, В. К. Мельник, С. А. Бут, В. К. Братушенко, І. Г. Чорнодуб та ін. Багато з них загинуло в нерівному бою з карателями в січні 1942 року.
Всебічну допомогу партизанам надавали жителі села, хоч їх при найменшій підозрі у зв’язках з народними месниками жорстоко катували й розстрілювали. Так, 28 грудня 1941 року фашистські карателі заарештували 30 місцевих активістів. Майже всі вони були страчені.
В лютому 1943 року війська Південно-Західного фронту вели запеклі бої з фашистською танковою дивізією «Мертва голова» в районі Попасного: 15 лютого о 2-й годині ночі група радянських розвідників проникла в Попасне. Комсомолка Галя Верболоз вказала воїнам, де розміщена гітлерівська комендатура. Німецький комендант та його охорона відкрили вогонь по радянських бійцях. Відважна комсомолка принесла бензин, облила ним приміщення комендатури і підпалила. Фашистський кат і його зграя згоріли в огні. Через деякий час у Попасному з’явилися карателі, які зігнали на центральну площу села все населення і вимагали виказати тих, хто брав участь у вбивстві коменданта, але нічого не дізналися. Наступного дня у Попасному стало відомо, що поліцаї заарештували Галину Верболоз. Допити і катування не зламали патріотку, яка трималася мужньо і з презирством кидала в очі катам: «Вашого катюгу-коменданта спалила я. Така доля чекає на всіх вас!». 2 квітня 1943 року гітлерівські карателі наспіх спорудили шибеницю біля спаленої комендатури і зігнали сюди всіх жителів села. Перекладач прочитав вирок. Галю Верболоз підвели до шибениці. Знесилена від тортурів, але горда і нескорена підійшла комсомолка до місця страти. В останню хвилину вона звернулася до земляків: «Прощайте, люди, товариші мої, не журіться, наші скоро прийдуть!». Фашисти закатували також і А. Д. Коновалова, який допомагав Галі.
В центрі Попасного нині встановлено пам’ятник слави загиблим воїнам громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Там похована і славна патріотка Г. Верболоз. Одна з вулиць села названа її ім’ям. Її ім’я з честю носить піонерська організація Попасненської середньої школи, де вона вчилась, а потім була піонервожатою.
19 вересня 1943 року радянські війська, переслідуючи ворога, визволили Попас-не. Перед відступом гітлерівці запалили село і розстріляли 16 жителів, серед яких 5 чол.— віком 70—80 років.
В рядах Червоної Армії, що громила фашистів, було чимало уродженців села. В січні 1943 року на одній з ділянок фронту, в Білорусії, героїчно бився танковий підрозділ старшого лейтенанта І. Г. Махоти, уродженця Попасного. Німці кинули в бій велике танкове з’єднання. На позицію, яку займали танки Махоти, рушило близько 30 ворожих броньованих машин.
— Помремо, але не пропустимо ворога! — передав по радіо Махота.— Ні метра назад!
Один за одним виходили з ладу ворожі танки. Командир підрозділу влучно стріляв по фашистах. У борт його машини вдарив фашистський снаряд, танк запалав. Із всього екіпажу в живих залишився тільки командир, який направив палаючу машину на ворожу батарею і зім’яв її. У цьому бою він загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього звання удостоєно також І. А. Шевцова — уродженця села Андріївни Попасненської сільради. За ратні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 153 попаснянці нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
З перших же днів після визволення села від фашистських загарбників під керівництвом партійної організації і сільської Ради почалася відбудова зруйнованого колгоспного господарства та МТС. Збитки, що їх завдали окупанти колгоспу, обчислювалися величезною сумою — 49 374 800 крб. В селі уціліло всього 60 хат із 600 і. Восени і взимку 1943—44 рр. в кожній хаті жило по 30 чол., а дехто — в землянках. Більшість чоловіків ще воювали на фронтах.
Основний тягар відбудови колгоспу ліг на плечі жінок. У 1944 році з 2118 мешканців села було всього 23 працездатних чоловіки.
Війна підірвала тваринницьку базу колгоспу. У 1944 році на фермах налічувалося всього 2 корови, 11 волів, одна свиня.
Велику допомогу жителям села подали працівники Попасненської МТС. З уламків тракторів, які залишились, вони склали 7 тракторів.
У 1944 році з глибокого тилу привезли ще 20 машин. Узимку того ж року були відкриті курси трактористів, на яких навчалося 25 дівчат. В 1945 році МТС обслуговувала 24 колгоспи і своєю технікою обробила 34 тис. га землі. Вже в 1946 році стала до ладу майстерня МТС. У наступному році МТС 34 тракторами зорала 75 тис. га ріллі.
Поступово відроджувалося господарство. У 1950 році площа під озимою пшеницею збільшилася з 430 до 712 га, урожайність зернових зросла в півтора раза порівняно з 1947 роком, а кількість великої рогатої худоби — більш ніж у 2,5 раза. У 1950 році колгосп мав 110 корів, 117 волів, 422 свині та іншу худобу. Оплата трудодня за цей період зросла в середньому втроє.
З 1947 до 1958 року колгосп очолював колишній офіцер Радянської Армії, комуніст, досвідчений господарник Й. І. Годованик. Колгосп день у день міцнів економічно і організаційно. В 1950 році він об’єднався з невеликою артіллю села Андріївки та хутора ім. Ілліча. Колгосп «Правда» розвивається як інтенсивне, багатогалузеве господарство з розвинутим рослинництвом і тваринництвом. За ним закріплено 7666 га землі, в т. ч. орної — 4813 га. Всього сільськогосподарських угідь — 6293 гектари. Машинно-тракторний парк колгоспу налічує 25 тракторів, 20 комбайнів, 20 вантажних і 2 легкові автомашини.
Швидко зростає рівень механізації сільськогосподарського виробництва. З 1964 року тут повністю механізовані оранка, міжрядний обробіток кукурудзи, картоплі, овочів, соняшнику, цукрових буряків, а також очищення зерна, скиртування соломи тощо. Широко застосовується механізація на тваринницьких фермах колгоспу.
Багато уваги приділяють трудівники колгоспу піднесенню культури землеробства. У 1967 році більшість озимих висіяно з добривами, а восени всі озимі були підживлені з літака. В 1968 році в колгоспі почали споруджувати зрошувальну систему на площі 270 гектарів.
Поголів’я великої рогатої худоби за один тільки 1967 рік зросло в півтора рази і налічувало в 1968 році 3900 голів. Зростають грошові прибутки господарства. На 1967 рік вони становили 1 млн. 210 тис. крб. (на 340 тис. більше, ніж у 1965 році). В 1965—1966 рр. тут споруджено 6 тваринницьких ферм і 5 інших господарських будівель.
Міцна дружба зв’язує колгоспників Попасного з працівниками Придніпровської ордена Леніна ДРЕС, колектив якої з 1964 року здійснює шефство над колгоспом «Правда». За 4 роки шефи збудували в колгоспі зрошувальну систему (насосну станцію, трубопроводи, розводку) на 42 га; чотирьохрядний корівник, критий тік, склад мінеральних добрив.
У піднесенні господарства колгоспу велика заслуга комуністів, яких тут 70 чол., більшість з них працює безпосередньо на фермах і в бригадах: 26 чол.— в рільництві, 12 — у тваринництві, 22 — на інших ділянках сільськогосподарського виробництва. 15 комуністів об’єднує партійна організація училища механізації, 7 — входить до парторганізації середньої школи і 4 — до партгрупи Новомосковського цеху продтоварів. Всього в селі — 96 комуністів. Надійним помічником і бойовим резервом партії є комсомольська організація села, яка об’єднує 37 комсомольців у колгоспі і 220 у школі.
З 1965 року головою колгоспу обрано члена партії П. Т. Добриніна, який до цього працював директором Попасненської середньої школи. В третій комплексній бригаді з 23 комуністів 18 працюють на фермі. Одна з передових доярок колгоспу Д. П. Козаченко — член районного партійного комітету. Високих урожаїв домагаються В. С. Кобильський та М. В. Кобильська, які одержали в 1967 році по 400 цнт цукрових буряків з кожного га. У 1967 році вони нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Комуніст-механізатор А. Ю. Жученко з своєю ланкою вирощує по 25—27 цнт проса і по 13 цнт гречки з кожного гектара.
Після реорганізації машинно-тракторних станцій на базі Попасненської і Кільченської МТС було створено Кільченську PTC, а приміщення колишньої Попасненської МТС передане міжобласному училищу механізації сільського господарства, розрахованому на 400 курсантів.
Із зростанням громадського багатства підвищується і матеріальний добробут колгоспників. Так, оплата праці в колгоспі зросла з 1,09 крб. на людино-день в 1960 році до 2,70 крб. в 1967 році, 542 чол. одержують колгоспні пенсії но старості. З травня 1967 року рішенням правління колгоспу ветеранам колгоспного руху присвоюється звання «Почесний колгоспник», вони одержують підвищену пенсію і користуються іншими пільгами. Цього звання в Попасному вже удостоєно 8 чоловік. На їх будинках красується дошка: «Тут проживає почесний колгоспник».
Значно зросла купівельна спроможність населення. Лише в 1966 році колгоспники через Попасненську споживчу кооперацію придбали 60 пральних машин, 74 телевізори, більше 100 радіоприймачів.
Разом з правлінням колгоспу багато зробила для благоустрою села Попасненська сільська Рада, у складі якої 32 депутати. 70 чол. активу працюють у 4-х постійних комісіях. У 1968 році завершено будівництво дороги (Голубівка — Попасне) з твердим покриттям. В селі широко розгортається житлове будівництво. Тільки в 1963—1966 рр. тут споруджено 210 нових типових будинків. У 1967 році колгосп збудував нову лікарню на 45 ліжок, школу, готель, лазню. В попасненській лікарні є хірургічне, терапевтичне, гінекологічне і дитяче відділення, рентгенкабінет, клінічна лабораторія, фізіотерапевтичний та зубопротезний кабінети. Тут працюють 3 лікарі і 14 чол. середнього медичного персоналу.
Соціалістичний лад створив широкі можливості для культурного розвитку села. В 1967 році в Попасненській середній школі навчалось 673 дітей, працювало 38 учителів. Вчительський колектив займає провідне місце в районі по навчально-виховній роботі і трудовому вихованню. Із 870 випускників школи 124 здобули вищу освіту. Колишні вихованці школи працюють також у колгоспі трактористами, тваринниками, а деякі з них, як наприклад, В. О. Помийко, одержавши диплом інженера, приїхали на роботу в рідний колгосп. В селі є також вечірня школа, інтернат. Попасненське училище механізаторів сільського господарства щороку випускає 200—250 механізаторів.
Значну роль у культурному житті села відіграє Будинок культури. В його просторому приміщенні — великий зал на 500 місць, кімнати для 5 гуртків. Працівники клубу, приділяють багато уваги організації тематичних і циклових лекцій, вечорів трудової слави, днів новатора, пропаганді серед колгоспників передового досвіду. Провадяться також читацькі конференції. У фонді бібліотеки — 9010 книг. Вона має 1179 читачів. За активну участь у громадському та виробничому житті села завідуюча бібліотекою А. Ф. Павловська нагороджена медаллю «За трудову доблесть».
Нові соціалістичні принципи життя міцно ввійшли в свідомість і побут жителів Попасного. В невпинній творчій праці, з новими успіхами вони впевнено ідуть в комуністичне майбутнє.
Я. Т. ДОБРИНІН, В. В. МАКСИМЕНКО, В. Я. НАЙДЮН.