Булахівка, Павлоградський район, Дніпропетровська область
Булахівка — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Карабинівка, Лиманське, Новоолександрівське, Червона Долина. Розташована в межиріччі Вовчої і Самари (басейн Дніпра), за 18 км від міста Павлограда. За 4 км від села проходить автомагістраль Павлоград—Дніпропетровськ. Населення — 2160 чоловік.
Місцевість, де розташована Булахівка, має давню історію. Академік Д. І. Яворницький в 1924 році досліджував тут кургани катакомбної культури бронзової доби (II тис. дон. е.). В курганах знайдено глиняний ліпний посуд, прикрашений шнуровим орнаментом, крем’яні вістря стріл, кам’яні сокири, бронзові прикраси.
Природні багатства цього краю — наявність у річках риби, а в лісах меду, воску, дичини, будівельного матеріалу — з давніх-давен приваблювали людей. Заселення цієї території в XVI столітті пов’язано з посиленням феодального гніту на Україні і появою козацтва. В Присамар’ї запорізькі козаки займалися рибальством та мисливством, а з середини XVIII століття на цих землях було утворено одну з багатьох запорізьких паланок, де виникли козацькі слободи. Тут налічувалось кілька сот зимівників, слободи, Перещепине, Карнаухівка, Кільчень та інші. У 1776 році за розпорядженням азовського губернатора на річці Самарі було утворено військову слободу Дмитрівку, де розташувався Луганський полк пікінерів. Але оскільки повідь весною заливала місцевість, слободу довелось переселити на берег річки Вовчої. Однак і тут місце було вибране невдало. Довелось переселитися втретє туди, де зараз знаходиться Булахівка. Слободу перейменували на Новодмитрівку.- Зростала вона досить швидко. Цьому сприяв водний шлях з Дніпра в Азовське море по річках Вовчій, Самарі і Міусу. У 1782 році в слободі налічувалось 453 чоловіки населення.
На родючих землях Присамар’я хазяйнували поміщики. Першим володарем цих земель став син азовського губернатора секунд-майор Д. В. Чертков, якому їх було передано у 1779 році як рангову дачу. Пізніше ці землі переходили до нових господарів — поміщиків Сокологорських, Куницьких, Булахових та інших . Багаті присамарські і привовчанські землі та лісові угіддя пани продавали, програвали в карти, здавали у довгострокову оренду.
Йшли роки. Населення слободи зростало. У 1860 році в Булахівці (так вона була названа поміщиком Булаховим) проживало 1558 чоловік. Тяжким було життя покріпачених селян. Їх сподівання після скасування кріпосного права одержати землю виявилися марними. Поміщик Куницький при складанні уставної грамоти визначив наділ по 4 десятини на ревізьку душу, відібрав у селян кращі землі, залишивши їм малородючі. За одержані наділи вони виплачували поміщику викупні платежі, які у 3 рази перевищували тодішні риночні ціни на землю.
В джерелах XIX століття Булахівка згадується, як «слобода багатолюдна і промислова». Її населення у 1897 році становило 2541 чоловік. Здебільшого це були малоземельні і безземельні селяни. Поміщики і колоністи використовували їх як дешеву робочу силу в своїх господарствах.
Булахівська біднота не мирилась зі своїм тяжким становищем. Вона брала участь у селянських заворушеннях, що відбувалися у повіті наприкінці XIX і на початку XX століття.
Під час одного з таких заворушень у 1896 році група селян на чолі з братами Задуріними убила поміщика Куницького. Братам пощастило втекти. Налякані цим виступом спадкоємці Куницького в 1897 році назавжди залишили Булахівку, продавши землю поміщику Мизку, який частину земель залишив за собою, а іншу — продав, програв у карти німецьким колоністам. На околицях Булахівки вони заснували кілька колоній: Магрове, Даргіль, Береснювата, Водяна, в яких батракували малоземельні і безземельні селяни.
Доведені до відчаю своїм скрутним становищем, бідняки під час революції 1905—1907 рр. стали палити будівлі колоністів, куркулів. У селі поширювались більшовицькі листівки, які закликали до боротьби. В колоніях з’явилися урядники і козацька охорона. Почалися арешти, допити. Були кинуті до в’язниці брати Герман та Влас Мажари за розповсюдження серед селян революційних ідей.
Процес класової диференціації в селі особливо посилився після столипінської реформи, коли було зруйновано общинне землеволодіння. Відсутність тягла, поганий обробіток земельних наділів призводили до того, що бідняки зовсім розорялися, за безцінь продавали куркулям свою землю, а самі жили поденними заробітками, наймитуючи у куркулів, або йшли найматися на роботу до міста. Тяжкі умови праці, нестатки призводили до частих захворювань. А лікуватися, по суті, не було де, бо один фельдшер не міг обслужити село з населенням в 3230 чоловік.
Не кращі були справи і з освітою. Хоч тут і була церковнопарафіальна школа та два земські однокласні училища, але вчитися у них мали змогу тільки діти більш заможних верств населення. Тому і не дивно, що лише 15 проц. населення Павлоградського повіту вміло читати і писати.
Перша імперіалістична війна важким тягарем лягла на плечі трудящих. На фронт було мобілізовано переважну більшість чоловіків. Всі роботи по господарству довелося виконувати жінкам, старикам і підліткам. До села мало не щодня надходили звістки про тих, хто пішов на війну. 56 булахівчан загинуло на фронті, а більше ста повернулося покаліченими.
Поранені фронтовики, що поверталися додому, дедалі активніше виступали проти імперіалістичної політики царського уряду. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції вони були ініціаторами рішучих виступів селян проти поміщиків. Вже у травні 1917 року селянська біднота Булахівки вирішила самочинно відібрати для громадських потреб сінокоси і випаси поміщика Мизка.
Коли в селі дізналися про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, колишні фронтовики в листопаді 1917 року створили військово-революційний комітет, який очолив більшовик Л. Л. Шинкаренко, а вже 12 грудня 1917 року селяни обрали Раду селянських депутатів.
При Раді було створено земельну комісію, яка почала здійснювати Ленінський декрет про землю. Між селянами розподілялись конфісковані поміщицькі землі. Однак революційні перетворення на селі були перервані німецько-австрійськими окупантами. Підняла голову місцева контрреволюція. Почалися розправи, арешти селян-активістів. Місцеві багатії утворили в селі організацію контрреволюційної «Спілки хліборобів».
Боротьбу жителів села проти окупаційних властей та їх куркульсько-націоналістичних пособників очолили більшовики. Влітку 1918 року був створений Булахівський підпільний ревком, головою якого став М. М. Хвостенко. Він же очолював і партійний осередок, який виник у підпіллі. Ревком створив партизанський загін у кількості 300 чоловік. Командиром загону став Л. Л. Шинкаренко, начальником штабу — М. С. Бортенко. Бійці загону діставали зброю, встановили зв’язок з партизанами сіл Межеріча і Карабинівки, готувались до активних дій. Булахівці тримали також тісний зв’язок з Павлоградським більшовицьким підпіллям. У липні 1918 року М. М. Хвостенко був посланий делегатом на І з’їзд КП(б)У в Москву.
Боротьба проти німецьких інтервентів і гетьманців набрала великого розмаху. На початку листопада 1918 року представники від Булахівки брали участь у нелегальній повітовій конференції партосередків, що відбулася в Межерічі. Гідно відзначили булахівці першу річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. В ніч на 7 листопада на багатьох хатах з’явилися революційні лозунги, які закликали до боротьби проти інтервентів і гайдамаків. В центрі села на високій щоглі було піднято червоний прапор.
На мітинг, присвячений знаменній даті, зібралися старі і малі. Промовці М. М. Хвостенко, Л. Л. Шинкаренко та інші закликали трудящих до збройного повстання проти німецько-гайдамацьких банд, до боротьби за відновлення Радянської влади в повіті. На мітингу було проголошено постанову: «Іменем революції Булахівка, Межеріч, Карабинівка оголошуються радянськими. Хай живе Радянська влада! Хай живе Ленін! Вся влада Радам! Нині всі розпорядження революційного комітету є законом. Зрадникам пролетарської революції — смерть!». Представник «державної варти», що був тоді в Булахівці, втік до Павлограда. Звідти в село невдовзі прибув цілий загін гайдамаків, які почали переслідувати місцевих активістів і одного з них розстріляли. Булахівські та межеріцькі партизани розгромили карателів. Наступного дня новий загін карателів підпалив село. Сотні людей лишились без притулку. Події в Булахівці стали сигналом до масового повстання трудящих навколишніх сіл. Партизанський загін села брав активну участь у бойових операціях партизан повіту по визволенню Павлограда. Активно боролися жителі села і проти петлюрівців, а влітку та восени 1919 року — проти денікінських банд.
Велику любов до Комуністичної партії, її керівника і організатора першої в світі соціалістичної держави В. І. Леніна висловили вони у своїй телеграмі до нього у квітні 1923 року: «Поздоровляємо з днем народження і бажаємо швидкого одужання для дальшого керівництва робітничим класом і селянством Росії і всього світу».
Після розгрому внутрішньої контрреволюції і іноземної воєнної інтервенції комуністи села почали згуртовувати трудящих на подолання господарських труднощів.
Діяльність партійного осередку, який налічував 20 комуністів, охоплювала всі сторони життя села. Комуністи працювали і в. сільській Раді, і в споживчому товаристві. Зростав їх вплив на трудівників села. Поряд з комуністами активну участь у громадському житті села брали комсомольці, які об’єдналися в осередок ще в 1919 році. Очолив його В. Я. Кислий. В червні 1920 року бідняки згуртувалися в комітеті незаможних селян. Сільська Рада та КНС, здійснюючи закон Всеукрревкому про землю, провели перерозподіл всіх земельних угідь. Кожна сім’я отримала по 2 десятини землі на їдця. Біднота села одержала від держави насіннєву позичку, інвентар, тягло тощо. Ця робота ускладнювалася тим, що в Дмитрівській волості було багато куркулів, які всіляко перешкоджали соціалістичному будівництву. В боротьбі з куркульськими елементами комуністи села спирались на бідняків.
Партійна організація разом з комсомольською провели велику роботу по ліквідації неписьменності. Активну участь у цьому взяли вчителі В. Т. Бондар, Д. І. Бондар, Г. М. Щербина, Ф. М. М’ясоїд. Комсомольці відкрили сільбуд, у якому влаштовували вечори, концерти.
Поступово, на основі нової економічної політики, господарство села відроджувалось. На початку 1925 року тут налічувалось 578 господарств, які мали 7160 десятин землі. Наступного року активні учасники революції та громадянської війни комуністи Л. Л. Шинкаренко, X. Ф. Литвин, І. Я. Таран, В. Г. Костенко, підтримані селянською біднотою, організували перше колективне господарство в селі — артіль «Червона долина». Артіль об’єднувала 25 сімей, мала 500 га землі, два десятки коней, трактор «Фордзон». У цьому ж році селяни-бідняки під керівництвом комуніста В. Я. Кислого утворили комуну «Червона нива». На основі цих господарств у Булахівці у 1929 році було створено 2 колгоспи. До 1932 року колективізація на селі була завершена. Селянські господарства об’єдналися в 3 артілі — «Правда», «Спільне життя» і «Червона долина». З часом вони перетворилися у великі соціалістичні господарства. На їх полях працювало більше десятка тракторів, комбайнів, багато іншої сільськогосподарської техніки. Колгоспи «Червона долина» і «Спільне життя» стали передовими не тільки в районі, айв області. Вони були занесені на обласну Дошку пошани. За видатні успіхи в розвитку сільського господарства ці колгоспи не раз брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. На свинофермі колгоспу «Червона долина», якою завідував Д. Кулибаба, в середньому одержували по 19 і більше поросят від кожної свиноматки. Достаток, що прийшов у кожний колгоспний дім, дав можливість розгорнути велике житлове будівництво в селі. Більше половини колгоспних сімей до Великої Вітчизняної війни справили новосілля. Було побудовано школу, відділення зв’язку, дві крамниці.
Значно поліпшилось медичне обслуговування. У медичному пункті і пологовому будинку, що відкрилися тут, працювало більше 10 медичних працівників. Дітей колгоспників у семирічній і початковій школах навчали 20 учителів. Багато випускників шкіл здобували вищу освіту.
Коли мирна праця колгоспників Булахівки була перервана віроломним нападом німецьких фашистів, переважна більшість населення пішла захищати свою соціалістичну Батьківщину. У жовтні 1941 року село окупували гітлерівці. Настали чорні дні фашистського поневолення, яке принесло смерть, грабунки, голод. Окупанти спалили 283 будинки колгоспників, приміщення шкіл, пограбували худобу.
Незважаючи на страхітливий гітлерівський терор, трудящі Булахівки героїчно боролися з ворогом. Ще тоді, коли гітлерівські війська наближалися до Павлограда, у вересні 1941 року, Павлоградський райком партії організував з жителів села партизанську групу на чолі з Г. С. Кучеренком. Спочатку в групі було всього 16 чоловік. З 15 жовтня по 15 грудня 1941 року завдяки підтримці і допомозі жителів села партизани успішно провели кілька бойових операцій. Вони нападали на невеликі військові підрозділи, їх обози, знищили 140 ворожих солдатів і офіцерів, пошкодили телефонно-телеграфну лінію Павлоград—Новомосковськ на протязі 10 км, підірвали 2 залізничних мости, двічі підривали Карабинівський міст, 5 мостів на шосейних та грунтових дорогах, знищили 19 німецьких автомашин з боєприпасами та продовольством. Базувалася група в Знаменівському лісі, підтримуючи тісний зв’язок з партизанським загоном Павлограда і Кочерезькою партизанською групою. Партизани проводили велику агітаційну роботу серед населення, розповідали про становище на фронтах, про героїчну боротьбу Червоної Армії.
Для ліквідації партизанських груп у Новомосковському і Знаменівському лісах німецьке командування змушене було зняти з фронту кілька військових частин. Розгорнулися жорстокі бої. Зазнаючи відчутних ударів, гітлерівці мстилися мирному населенню. В гестапівській катівні після жорстоких знущань загинули відважні патріоти І. О. Косяк, О. І. Критіна, які підтримували зв’язок з партизанами, постачали їм продовольство, прали білизну. В боях з гітлерівцями загинули смертю хоробрих партизани Л. Л. Шинкаренко, 3. Г. Довгий, У. Л. Косяк, І. Г. Хвостенко, Є. О. Крцтін, Д. Г. Кіндрачук, І. Я. Таран, Є. П. Штонда та інші 3.
На фронтах Великої Вітчизняної війни героїчно билися булахівчани — Герої Радянського Союзу К. К. Дитюк і І. Р. Косяк. Перший з них удостоєний цього високого звання за подвиг, здійснений в боях при визволенні братньої Латвії. В районі станції Єргли Латвійської РСР батальйон, яким командував майор К. К. Дитюк, 21—22 серпня 1944 року вів запеклий бій проти переважаючих сил ворога, що намагався знищити сміливців, кинувши в бій танки, самохідні гармати і артилерію. Противник, залишивши на полі бою до 850 солдатів і офіцерів, багато техніки, успіху не добився. 16 днів у ворожому тилу діяв батальйон, а в ніч з 6 на 7 вересня 1944 року сміливці пробилися через вороже кільце і з’єдналися з частинами Червоної Армії. В цих боях командир одержав п’ять поранень, але продовжував керувати батальйоном.
Інший житель села І. Р. Косяк при форсуванні Дніпра в числі перших переправився через ріку, захопив два ворожих кулемети, відкрив вогонь по ворогу і тим самим допоміг наступу нашої піхоти.
За героїчну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників 378 жителів села удостоєні урядових нагород.
В боротьбі проти гітлерівців смертю хоробрих загинуло понад 300 чоловік. Прізвища їх викарбувані на темно-червоному граніті пам’ятника Вічної слави, що встановлений в одному з найкрасивіших місць села. Ім’ям Л. Л. Шинкаренка і X. Ф. Литвина названі вулиці села.
19 вересня 1943 року воїни Червоної Армії визволили від гітлерівців Булахівку. З перших же днів після визволення села колгоспники почали відбудовувати зруйноване фашистами господарство. Переборюючи великі труднощі, булахівчани за короткий час добилися значних успіхів у господарському та культурному будівництві. Вже в 1948 році колгоспи Булахівки, завдяки всебічній допомозі Комуністичної партії і Радянського уряду, перевищили довоєнний рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, в колгоспі «Спільне життя» з площі 755 га було зібрано в середньому зернових і бобових по 15,2 цнт. А озимої пшениці з площі 290 га — по 19,4 цнт. Колгосп «Червона долина» з 387 га зернових зібрав середній урожай 18,1 цнт, зокрема озимої пшениці — по 21,1 центнера.
В серпні 1950 року всі 3 колгоспи були об’єднані в артіль «Україна». Колгосп дістав широкі можливості для дальшої механізації і автоматизації виробничих процесів. Господарство має 20 тракторів, 8 комбайнів. Широко використовується електроенергія. Встановлені в артілі електромотори, електродоїльні установки, автопоїлки тощо мають загальну потужність в 4500 кінських сил. Побудовані 13 свердловин дали можливість повністю розв’язати питання водопостачання 15 тваринницьких приміщень, відгодівельного пункту, пташника, які розміщені тепер у нових приміщеннях. В артілі є вальцьовий млин, олійниця, пилорама.
Партійна організація колгоспу приділяє велику увагу розстановці кадрів на вирішальних ділянках виробництва. У 1953 році головою колгоспу було обрано комуніста В. І. Іваненка. Всі бригадири мають середню агротехнічну освіту. В колгоспі 350 фахівців різного профілю: агрономи, зоотехніки, ветлікарі, механіки, електрики, токарі, слюсарі тощо.
Про темпи розвитку громадського виробництва яскраво свідчать такі дані: за 1956—1967 рр. виробництво зерна в артілі збільшилось у 2 рази, молока — у 8 разів, м’яса і яєць — у 4 рази. Доходи артілі зросли з 318 тис. крб. у 1956 році до 2029 тис. крб. у 1967 році.
Виконуючи зобов’язання на честь 50-річчя Жовтня, трудівники артілі «Україна» у 1967 році виростили найвищий в районі врожай зернових культур. Колгосп одержав по 454 цнт молока і майже по 80 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь. Продано державі 21 тис. цнт молока, 3,3 тис. цнт м’яса. Свої успіхи артіль «Україна» демонструвала на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства.
Успіхи в розвитку громадського господарства досягнуті самовідданою працею трудівників села, які сумлінно працюють на всіх ділянках виробництва. Більше 10 років працює пташницею К. В. Алтанець, яка з року в рік добивається високих показників по виробництву яєць. Так, за 1964 рік вона одержала по 150 яєць від кожної курки-несушки, а в 1967 році — по 169 штук. По виробничих показниках не відстає від неї М. І. Дитюк. Імена обох пташниць занесені до колгоспної Книги пошани. Свинарка М. Д. Кулибаба та голова колгоспу В. І. Іваненко нагороджені золотими медалями ВДНГ.
За самовіддану працю понад 50 трудівників артілі відзначено урядовими нагородами. Тільки в 1966 році 16 колгоспників було нагороджено орденами і медалями, в т. ч. орденом Леніна І. Я. Якуб — бригадира першої комплексної бригади. Серед нагороджених доярки Г. І. Різник та П. С. Таран, коваль П. С. Гончар, бригадир І. О. Пізняк, ланкові П. Г. Дитюк, М. О. Чумак.
На всіх ділянках колгоспного виробництва авангардну роль відіграють комуністи. Партійна організація колгоспу налічує в своєму складі 66 комуністів. Створено чотири бригадні партійні організації і одну партійну групу на молочно-товарній фермі. Вірним помічником партійної організації виступає комсомольська організація, яка об’єднує 90 членів ВЛКСМ.
Оновлюється село. Партійна організація, сільська Рада велику увагу приділяють житловому будівництву. За останні 5 років у Булахівці споруджено 300 будинків. Перебудовується село за єдиним генеральним планом. Спеціалізована будівельна бригада, яка має різних за профілем фахівців, споруджує протягом року по 70— 75 одноповерхових будинків на 3—4 кімнати, з верандою, вкритих шифером. Будівельні матеріали постачає селу міжколгоспний комбінат будматеріалів. Готовий до заселення будинок передають господарю, а він потім протягом кількох років виплачує колгоспу вартість будови. Споруджуються і громадські будівлі. В останні роки побудовано приміщення правління колгоспу, механізовану пекарню, дитячий комбінат на 150 місць, Палац культури, середню школу, їдальню, магазин тощо. Повністю завершено електрифікацію і радіофікацію Булахівки. Вирішується питання газифікації села. Вже в 1967 році в будинках колгоспників встановлено 365 газових плит. Трудівники Булахівки поставили перед собою завдання — до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна повністю завершити реконструкцію села.
В особистому користуванні жителів більше 100 мотоциклів, 800 велосипедів, багато холодильників, телевізорів, пральних машин тощо.
Відбулися великі зрушення і в охороні здоров’я. Понад 20 кваліфікованих медичних працівників обслуговують колгоспників села. У 1965 році побудоване нове приміщення лікарні, відкрито аптеку.
Щороку трудящі за рахунок артілі лікуються на курортах та відпочивають у будинках відпочинку. У 1967 році 365 колгоспників мали оплачувану відпустку.
Піклується громадськість села про підростаюче покоління. У середній школі навчається 412 учнів. Є вечірня школа.
Свої знання учням передають 33 вчителі. А. О. Бондар за успіхи в справі розвитку народної освіти нагороджена орденом Леніна. З 1954 року Булахівську середню школу закінчили 225 чоловік. З них 17 вже закінчили інститути, 35 — технікуми, більше 30 — спеціальні школи. Навчається в інститутах і технікумах ще 55 чоловік.
Чимало жителів села відвідують університет культури, що працює при Палаці культури.
Велику роботу серед трудящих проводить бібліотека, книжковий фонд якої налічує 13 тис. примірників. Колгоспники на 1 січня 1968 року передплатили 2274 прим, газет та журналів.
При Палаці культури працюють більше 10 гуртків художньої самодіяльності. Добре зарекомендував себе драматичний гурток, який не раз брав участь у районному та обласному оглядах художньої самодіяльності. З успіхом виступають перед трудящими вокально-хореографічний ансамбль «Самарянка», інструментально-вокальний та естрадний ансамблі, учасники танцювального гуртка та духового оркестру. Постійно діюча агіткультбригада Палацу культури часто виїжджає з концертами в бригади і ферми під час польових робіт. В селі є спортивний майданчик. Розпочато будівництво Палацу спорту. Влітку 1966 року комсомольці села власними силами обладнали пляж і водну станцію.
Славний шлях пройшла Булахівка за 50 років Радянської влади. Заможно і культурно живуть сільські трудівники, натхненно працюють вони на благо своєї Батьківщини.
І. X. БОНДАР, В. Г. ПОСТАВНОЙ.