Боротьба дончан проти німецької інтервенції і банд Денікіна
Перші кроки по шляху побудови нового суспільства були перервані іноземною воєнною інтервенцією і громадянською війною. Відповідаючи на відозву РНК РСФРР від 21 лютого 1918 року «Соціалістична вітчизна в небезпеці», написану В. І. Леніним, юзівські більшовики і Рада робітничих депутатів проводили величезну роботу для організації відсічі австро-німецьким інтервентам. На початку березня 1918 року Юзівський комітет РКП(б) ухвалив рішення про навчання комуністів і всіх робітників військової справи. За короткі строки було створено кілька загонів Червоної Армії з робітників шахт і заводів, приведено у бойову готовність 1-й Пролетарський Донецького басейну полк Червоної Армії, куди входили і юзівські робітники. Ці загони в боях з австро-німецькими загарбниками під Конотопом виявили безприкладну хоробрість і героїзм.
Коли ворожі війська почали загрожувати Донбасові, Юзівський комітет партії і міжрайонний виконком вжили найенергійніших заходів для здійснення плану оборони, розробленого штабом Верховного головнокомандуючого радянськими військами України. Командування Червоної Армії і польовий штаб оборони Донбасу розташувалися в Юзівці. Спільно з Юзівським комітетом партії вони розробили заходи щодо посилення обороноздатності Юзівського укріпленого району. В місті формувалися бойові робітничі загони, а також частини Донецької армії.
Завдяки стійкості й мужності захисників Донбасу вдалося організувати евакуацію цінного майна: вивезти значну частину військового спорядження, запасів продовольства, вугілля.
22 квітня австро-німецькі війська окупували Юзівку. Влада в місті перейшла фактично до командування окупаційних військ. Почалася розправа над населенням. Особливо жорстоко переслідували комуністів. Сходки, збори, мітинги категорично заборонялися. Підприємства Юзівки, як і інших донецьких міст, вороги пограбували, обладнання їх вивозили до Німеччини. Підприємці, спираючись на підтримку окупаційних та гетьманських властей, повели наступ на робітничий клас.
Організатором боротьби проти окупаційних властей та їх буржуазно-націоналістичних прислужників стала Юзівська підпільна партійна організація на чолі з Д. Корнієнком. До її складу входили І. Бояровський, Г. Зимін, С. Єпіфанцев, Є. Север’янов, М. Огнєв та ін. Під їх керівництвом було створено підпільні партійні осередки в цехах металургійного заводу, на шахтах, у лікарні. Налагодити партійну роботу в Юзівці допомогли П. А. Єгоров (Євдокимов) і М. Г. Толмачов (Титов), які встановили зв’язок з підпільним обкомом Донецько-Криворізького басейну. За їх активною участю юзівські більшовики провели в підпіллі свою конференцію, яка обрала на І з’їзд партійних організацій України двох делегатів — Г. Зиміна і Є. Север’янова.
Комуністи організували страйк металургів, який почався 29 травня. З липня до початку вересня активно виступали робітники металургійного заводу, яких підтримували шахтарі Григорівського, Прохорівського, Берестовського рудників. Вони добивалися 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, визнання колективного договору. Заводоуправління намагалося виселити страйкарів із заводських квартир, залишити робітників без хліба, закрити завод. Але учасники виступу трималися стійко. 2 вересня страйк, який тривав 2 місяці, закінчився перемогою робітників. Юзівський комітет формував також партизанські загони. В листопаді вони налічували 1500 бійців.
Наприкінці листопада, після відступу австро-німецьких військ, у південних районах Донбасу, в т. ч. і Юзівці, окупантів одразу ж заступили красновці, а потім денікінці. У місті тривали масові розстріли робітників, грабежі. Члени Юзівського підпільного комітету А. А. Коваль (Кизлярський), І. П. Лагутенко, О. В. Болдирєв через терор мусили тимчасово виїхати з міста. Але боротьба не припинялася. Нею керував підпільний ревком на чолі з Ф. І. Зайцевим.
З квітня 1919 року частини 1-ї Задніпровської дивізії визволили місто. Вийшли з підпілля партійні осередки. На металургійному заводі, шахтах №30 «Рутченківка» та «Євдокіївка» оформилися перші комсомольські організації.
Ревком конфіскував у буржуазії велику суму грошей, яку передав на потреби трудящих. Партійні та радянські органи дбали також про відбудову шахт.
На заклик Реввійськради Червоної Армії України формувалися бойові робітничі загони для боротьби з денікінцями. Вже навесні 1919 року до них вступило багато комуністів Юзівки.
В квітні місто захопили банди генерала Май-Маєвського. З травня після запеклих боїв противник відступив. Але 5 травня між Юзівкою і Рутченковим махновці по-зрадницькому відкрили фронт білим, які наступного ж дня вдерлися до міста. Його грабували протягом трьох днів. Щодня розстрілювали комуністів, червоноармійців і членів їх сімей, які не встигли піти з частинами Червоної Армії. На шибеницях загинули сотні робітників.
Шахтарі й робітники піднялися на боротьбу за відновлення Радянської влади. Керівництво цією боротьбою здійснювало підпільне бюро, сформоване в травні 1919 року Донецьким губкомом партії. Влітку 1919 року бюро створило у ряді міст Донбасу, а також у Юзівці, міцні підпільні організації.
Робота підпільників посилилася, коли на початку липня 1919 року за дорученням Зафронтбюро ЦК КП(б) України до Юзівки прибуло 7 чоловік. З їх допомогою створилися нові підпільні організації. Наприкінці літа і восени під керівництвом Юзівської партійної організації на шахтах міста відбувалися страйки.
У листопаді 1919 року Червона Армія відкинула денікінців від Тули й Касторної і наприкінці грудня вступила у Донбас. Бої за Юзівку, що почалися 31 грудня 1919 року, вели частини 42-ї стрілецької дивізії. Кулеметний полк дивізії здобув станцію Авдіївку, потім спільно з кінним ескадроном штурмом визволив станцію Юзове. З січня 1920 року денікінців вигнали з Юзівки.
Протягом січня були відновлені міська і заводська партійні організації. До міської партійної організації входило 55, а на початок березня 1920 року — 70 комуністів.
Відновлювати органи Радянської влади доводилося, долаючи запеклий опір меншовиків. 7 січня 1920 року створено ревком Юзівського району. До складу його увійшли комуністи І. Г. Жуковський (голова), П. М. Іпатов, І. П. Лагутенко. Ревком узяв на облік усі матеріальні цінності, організував вивезення вугілля в інші міста країни. Раднаргосп, створений спочатку як відділ ревкому, запровадив контроль над усіма підприємствами міста, під його керівництвом на рудниках та заводах обиралися робітничі правління. Поліпшувалося постачання робітників продовольством: всі запаси зерна було взято під суворий контроль, монополізовано випікання хліба, продукти розподілялися за класовим принципом. Для постачання лікарень молоком в місті створювалися молочні ферми.
5 квітня відбулися вибори до Ради, яка, як і ревком, розв’язувала складні завдання господарського будівництва.
В умовах війни і паливного голоду важливе значення для молодої Радянської держави мало донецьке вугілля. Наприкінці лютого 1920 року Центральне правління кам’яновугільної промисловості створило в Юзівці окружне правління, яке мало керувати відродженням юзівських шахт. До участі у відбудові народного господарства залучили й червоноармійців. Потім сюди прибули частини Української трудової армії, яких використовували на підприємствах, де особливо гостро бракувало робочої сили.
Виконуючи рішення IX з’їзду РКП(б), який накреслив завдання господарського будівництва і економічного відродження країни, Юзівська партійна організація широко залучала трудящих до відбудови зруйнованого господарства. 26 січня 1920 року на Чулківському руднику відбувся перший у Донбасі суботник. 31 січня у суботнику на цьому ж руднику взяли участь 78 чоловік, 8 лютого — 93, 15 лютого — 123 чоловіка. 1 травня 289 трудящих рудника видобули понад 5000 пудів вугілля і навантажили у вагони 15 000 пудів вугілля. Наприкінці липня 1920 року за рішенням Донецького губкому партії на підприємствах міста відбулися суботники і недільники на честь II конгресу Комінтерну. Тільки на металургійному заводі у недільнику взяло участь 2449 чоловік, на рудниках — 1157.
Активними учасниками комуністичних суботників були профспілкові та комсомольські організації. Комсомольську організацію міста відновлено у березні за допомогою ініціативної групи, виділеної райпарткомом. На першій комсомольській конференції Юзівського району, що відбулася 7 квітня, організацію міста представляли 9 чоловік, 3 з них — Холін, Школьников, Медвинська — увійшли до складу Юзівського райкому комсомолу. У червні цього року в усьому Юзівському районі налічувалося 22 комсомольські організації, які об’єднували 2620 юнаків і дівчат. 36 рудничних профспілкових організацій мали у своєму складі близько 40 тис. гірничих робітників.
Відновлювалася робота шкіл. Відділ народної освіти добирав учителів, організовував розробку навчальних програм, підготовку навчальних посібників. Тоді ж зроблено перші кроки у професійній освіті. В місті відкрились курси для гірників, техучилище, вечірні технічні курси, які готували спеціалістів з середньою технічною освітою для заводів і шахт. Створено притулок для дітей-сиріт, перший дитячий садок. Почали діяти курси підготовки працівників для дитячих садків і притулків; школи для дорослих, народний університет. Уже на початку 1920 року працювали 2 клуби, було націоналізовано бібліотеки і кінотеатри.
Усі ці важливі питання господарського і культурного будівництва доводилося розв’язувати у дуже складних умовах. Багато зусиль потрібно було для боротьби проти бандитизму. Комуністи і комсомольці не полишали зброї — після робочого дня вночі вони йшли охороняти підприємства.
Весною 1920 року з міста на польський фронт пішов комуністичний загін, сформований з комуністів і безпартійних робітників. Юзівський комітет комсомолу провів «Тиждень червоного добровольства молоді», під час якого до Червоної Армії записалося 350 юнаків і дівчат. Робітники міста виготовляли зброю, ремонтували бронепоїзди. Наприкінці вересня поблизу Юзівки розгорнулися бої з врангелівськими військами. Юзівський повітовий комітет партії взяв активну участь в організації оборони міста. Партійна організація мобілізувала 300 комуністів, з яких 250 пішли прямо на фронт, профспілка гірників — 148 чоловік. На металургійному заводі, у залізничному депо обладнали бронепоїзди; на шляху, яким міг просуватися противник, копали окопи, будували бліндажі.