Краматорськ, Донецька область (продовження)
В умовах зростаючої загрози війни тисячі краматорців вивчали військову справу, готували бойові резерви Червоної Армії. На початку 1940 року в 72 первинних організаціях Тсовіахіму було об’єднано близько 16 тис. чоловік. В місті підготували 1268 ворошиловських стрільців, 2800 льотчиків.
Перемога соціалізму принесла поліпшення матеріального становища трудящих. Із розвитком промисловості зростало населення Краматорська. За переписом 1939 року, тут проживало близько 94 тис. чоловік — в 7,5 раза більше, ніж у 1926 році. Вже в 1930 році у місті не стало безробіття.
В червні 1932 року Краматорськ віднесено до розряду міст обласного підпорядкування. За роки довоєнних п’ятирічок місто докорінно реконструйовано. Створювався єдиний архітектурний комплекс на головній вулиці — ім. А. В. Луначарського. Одночасно з спорудженням Новокраматорського машинобудівного заводу зростало нове, соціалістичне місто машинобудівників. Проект його, розроблений Державним інститутом проектування міст, після широкого обговорення на зборах трудящих Краматорська схвалено в червні 1932 року міською Радою та міськкомом партії. Нове місто вирішили будувати на схід від залізниці, осторонь від промислових підприємств між ним і промисловим районом передбачалося створити 500-метрову зелену санітарнозахисну смугу. До кінця 1932 року будівельники тресту «Індустрійбуд» звели в селищі понад 100 будинків, у їх числі 12 двоповерхових та чотириповерхових. В селищах, віддалених від підприємств до 80 км, на цей час жило більше половини будівельників та робітників заводу. Це утруднювало роботу підприємств. Тому в липні 1933 року ЦК КП(б)У прийняв постанову, в якій визначалися заходи прискорення будівництва Соцміста. Міський комітет комсомолу взяв шефство над виробництвом шлакоблоків, з яких монтувалися чотириповерхові будинки. Монтаж одного будинку тривав 16—20 днів.
Робітники переселялися в світлі, просторі, добре обладнані квартири. На території міста за короткий час було висаджено близько 45 тис. дерев. На площі 25 га краматорці розбили новий парк ім. О. С. Пушкіна. В 1937 році в місті прокладено першу трамвайну колію. На 1940 рік населення обслуговували 4 лікарні, електролікарня, водолікарня, де працювало 105 лікарів. У 1939 році за рахунок профспілок оздоровлено в санаторіях та будинках відпочинку близько 5,5 тис. чоловік, у піонерських таборах — 2 тис. дітей.
Якщо до революції неписьменними були 60 проц. краматорських робітників, то на 1926 рік їх кількість становила лише 16 проц. На 1932 рік неписьменність кадрових робітників в основному було ліквідовано. Якщо в 1926 році у Краматорську працювало 8 шкіл, то в 1940 році їх було вже 33 (з них 17 — середніх) і в них навчалося 17 тис. учнів, працювало 602 вчителі проти 21 в 1917 році. У 1927/28 навчальному році в трьох школах ФЗН здобули виробничу кваліфікацію 364 чоловіка, а 1939 року — вже понад 1 тис. юнаків та дівчат. Важливу роль у підготовці інженерних кадрів відіграв Краматорський машинобудівний інститут, створений 1930 року на базі вечірнього машинобудівного технікуму. Серед його перших випускників були К. І. Брехов — згодом міністр нафтового та хімічного машинобудування СРСР, А. М. Рибальченко — головний спеціаліст Держилану СРСР, В. Ф. Карпов — директор Ждановського машинобудівного заводу, М. і. Шинкаренко — головний конструктор НКМЗ та багато інших. У 1935 році Краматорський машинобудівний інститут об’єднано з Донецьким індустріальним інститутом. У 1940 році на заводах міста працювало 5 тис. інженерів і техніків.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Краматорську видавалося 6 багатотиражних газет. З 1927 року почала виходити газета «Домна», згодом перейменована на «Краматорскую правду» — орган міського комітету КП(б)У та виконкому Краматорської Ради депутатів трудящих. У 1935—1938 рр. видавався двомісячний технічний журнал «Тяжелое машиностроение».
Робкором «Краматорской правды» починав свій творчий шлях відомий радянський журналіст Герой Радянського Союзу С. О. Борзенко. Тут же зростала журналістська майстерність М. Д. Бланка та М. М. Шарабана, мужніло письменницьке перо B. П. Іванова-Краматорського, Г. О. Марягіна і П. О. Трейдуба. Співробітником редакції газети був український радянський поет Марат Андрущенко (Ю. В. Андрущенко). Техніком на Краматорському заводі важкого машинобудування в 1939—1941 рр. працював поет А. І. Ривлін; закінчив тут середню школу і пішов на фронт поет М. О. Рибалко. Тривалий час у Краматорську працювали П. Г. Безпощадний та Б. Л. Горбатов. Вони подавали значну допомогу в організації місцевої преси. Дбайливо виховувала письменницькі кадри партійна організація Краматорська. 19 вересня 1934 року партійний актив міста, заслухавши доповідь про підсумки 1-го Всесоюзного з’їзду письменників, послав привітання О. М. Горькому. Широку культосвітню роботу проводили бібліотеки, які налічували 164 тис. томів. Працювали 2 палаци культури, 5 робітничих клубів, кінотеатр. У гуртках художньої самодіяльності. брали участь понад 3 тис. чоловік.
Виховані Комуністичною партією, тисячі краматорців у роки Великої Вітчизняної війни героїчно боролися проти ненависного фашизму, захищаючи свою соціалістичну Вітчизну. У перші місяці війни під керівництвом міськкому КП(б)У в місті створюється винищувальний батальйон у складі 292 чоловік (з них 220 комуністів та комсомольців). Великих зусиль вимагала вчасна і організована евакуація заводів у східні райони країни. Протягом вересня—жовтня СКМЗ було вивезено до Іркутська, НКМЗ — у міста Орськ та Електросталь Московської області, верстатобудівний — до Новосибірська, металургійний — в Магнітогорськ та Уфалей. На нових місцях за короткий час ці підприємства налагодили випуск продукції для потреб фронту. В заметіль та люті сибірські морози люди, працюючи просто неба, виконували по дві-три норми.
Мужньо захищали підступи до Краматорська воїни 12-ї армії Південного фронту. 20 жовтня 1941 року гітлерівцям вдалося захопити місто. 6 лютого 1942 року вони були вибиті звідти радянськими військами. 27 лютого фашисти знову окупували місто. 22 місяці безчинствували вони, намагаючись насамперед використати краматорські підприємства для воєнних потреб. Та, незважаючи на жорстокий окупаційний режим, фашисти не досягли цієї мети. Гітлерівські кати стратили 6 тис. мирних громадян, понад 10 тис. чоловік насильно вигнали на каторжні роботи до Німеччини.
Тисячі жителів боролися з ворогом у партизанських загонах та підпільних групах. Так, сформовану з краматорців групу в загоні М. І. Карнаухова, що базувався в Слов’яногірських лісах, за дорученням міськкому партії очолили С. І. Максимов та І. Г. Шевелєв. Активно допомагало партизанам населення. У селищі Ясногірці, що прилягає до Краматорська, в перші дні окупації організовано комсомольсько-молодіжну групу — «семірку» — на чолі з М. М. Ковальовим, яка підтримувала зв’язок з штабом загону М. І. Карнаухова. Штаб наказав групі стежити за дорогою Краматорськ—Барвінкове, якою гітлерівське командування пересилало транспорт і техніку. Партизани руйнували дорогу, знищували матеріальні засоби і живу силу ворога. З командуванням 6-ї та 9-ї армій тримав зв’язок створений працівниками Старокраматорського машинобудівного заводу партизанський загін, який складався з 22 чоловік (17 з них були комуністами). Командував загоном М. А. Цимбал, комісаром був В. І. Закитний. Загін базувався в Ямпільському лісі. За дорученням радянського командування партизани вели розвідку, здійснювали бойові операції. Наприкінці 1941 року вони з боєм зайняли с. Закітне, знищивши 56 гітлерівців. Сміливі вилазки робили партизани і в інші навколишні села та в Краматорськ.
Активну діяльність проти фашистських загарбників розгорнула патріотична група медичних працівників під керівництвом Д. С. Мазура та А. Г. Широзян. Лікарі організували в окупованому місті госпіталь, де подавали допомогу пораненим радянським воїнам та військовополоненим. У госпіталі лікували 1500 радянських бійців та командирів, з них понад 300 чоловік після цього перейшли лінію фронту і повернулися в ряди Червоної Армії. В місті діяла також група М. Л. Грубник. Вона розповсюджувала антифашистські листівки, допомагала радянським розвідникам, переховувала поранених воїнів Червоної Армії.
Немеркнучою славою вкрили себе сини індустріального Краматорська на фронтах війни. У танковому бою за Будапешт загинув Герой Радянського Союзу краматорець Є. П. Лисенко. 286 бойових вильотів здійснив Герой Радянського Союзу відважний льотчик М. X. Ржавський, збивши 7 ворожих літаків та знищивши 40 танків. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні також льотчики Ю. Д. Чепіга, що виконав 150 бойових завдань, знищивши 30 ворожих літаків та 58 танків і 75 гармат, В. С. Свірчевський, який здійснив 151 бойовий виліт, повідомляючи радянському командуванню цінні розвідувальні дані, завдяки чому було знищено 50 баз постачання та складів ворога. Звання Героя Радянського Союзу за бойові подвиги на фронті присвоєно 16 жителям міста. Одна з вулиць міста Лейпціга носить ім’я краматорця П. М. Румянцева, який, навіть перебуваючи у ворожому полоні, до останньої години не припиняв боротьби проти фашизму. Він очолював тут інтернаціональний антифашистський комітет. На підприємствах Краматорська та в приміських радгоспах працюють повні кавалери ордена Слави: В. Г. Кременчуцький, А. Т. Молодан та П. Р. Сенченко.
Від фашистських окупантів Краматорськ визволили 6 вересня 1943 року частини 59-ї гвардійської стрілецької дивізії, 5-ї гвардійської окремої мотострілецької бригади, 243-го окремого танкового полку. Їм було присвоєно найменування «Краматорських». Відступаючи під натиском радянських військ, гітлерівські варвари зруйнували промислові підприємства, житлові будинки, медичні та культосвітні заклади. На руїни перетворили фашисти Новокраматорський, Старокраматорський, металургійний, коксохімічний, цементний, шиферний, верстатобудівний та інші заводи. Збитки, завдані місту окупантами, становили величезну суму — 1266 млн. карбованців.
Уже 21 вересня 1943 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову «Про відбудову Новокраматорського і Старокраматорського машинобудівних заводів», у якій ставилося завдання в найкоротший строк відбудувати ці підприємства як базу відродження чорної металургії, вугільної промисловості та електростанцій Донбасу. За рішенням обкому КП(б)У в ряді міст області з цією метою було мобілізовано 7 тис. робітників.
Бойовим керівником трудящих у боротьбі за відродження рідного міста виступила Краматорська партійна організація. Якщо на жовтень 1943 року у її рядах налічувалося 127 комуністів, то на кінець 1944 року вона зросла до 1 тис. чоловік. Комсомольська організація на цей час об’єднувала близько 3 тис. юнаків і дівчат. Міська Рада депутатів трудящих відновила свою діяльність 8 вересня 1943 року і вже 20 вересня її виконавчий комітет затвердив план заходів щодо відбудови міського господарства. За завданням міськкому партії та Ради депутатів трудящих близько тисячі агітаторів проводили роз’яснювальну роботу серед населення, запалюючи його на трудові подвиги полум’яним словом і особистим прикладом.
Особлива увага приділялася питанням підвищення продуктивності праці. Так, рішення VII міської партійної конференції, що відбулася в грудні 1944 року, зобов’язувало первинні партійні організації забезпечити вдосконалення технології виробництва, перехід від ручної до механізованої праці та широке розгортання соціалістичного змагання. Наприкінці 1944 року на підприємствах та будовах міста було близько 7 тис. стахановців і ударників, сотні бригад щодня виконували понад дві норми, більш як 100 чоловік за зміну давали по 10 норм. На відбудові підприємств трудящі виявляли справжню творчість, впроваджували винаходи, які давали змогу прискорити виробництво. Так, з ініціативи директора цементного заводу комуніста І. К. Мороза впроваджено новий метод виробництва цементу, для чого використовували відходи шиферного заводу.
З величезним ентузіазмом відбудовували заводи 350 комсомольсько-молодіжних бригад — близько 2,5 тис. молодих робітників. В напружені періоди підготовки до пуску агрегатів та цехів вони цілу добу не залишали своїх робочих місць. По дві і три зміни підряд працювали на заводі ім. Куйбишева бригади П. С. Матвеева та М: В. Шепітька, які ремонтували турбогенератор. Трудовими ділами уславилися також комсомольсько-молодіжні бригади М. М. Кононенка, Р. О. Кулинич та багато інших. Професіями електрогазозварників, мотористів на лебідках, слюсарів-ремонтників та монтажників оволодівали жінки. На будовах працювали жіночі бригади каменярів, штукатурів, столярів-верхолазів. Самовіддано трудилися бригади А. Г. Жук, Н. М. Данильченко, А. Р. Короткої та інших.
На допомогу краматорцям, які піднімали з руїн своє місто, знову, як і в 30-і роки, прийшла вся країна. Лісгоспи Сибіру надсилали сюди будівельний ліс, з Казахстану прибували ешелони з кольоровими металами, на ленінградському заводі «Электросила» було відремонтовано генератор потужністю в 25 тис. квт.
Значною допомогою краматорців наступаючій Червоній Армії була швидка відбудова залізничного вузла. Вже 23 вересня через станцію Краматорська пройшов перший військовий состав. У 1944 році жителі міста зібрали , і передали до фонду оборони 3 млн. крб. Збудовану на ці кошти танкову колону «Краматорська» 26 березня 1944 року передано радянським військам.
Завдяки невтомній праці жителів міста, їх патріотичному прагненню подати якнайбільшу допомогу фронтові уже через кілька місяців після вигнання фашистських окупантів Новокраматорський та Старокраматорський заводи почали постачати обладнання, необхідне для відбудови металургійної та вугільної промисловості. 17 лютого 1944 року видали перші плавки сталі металурги заводу ім. Куйбишева. Протягом 1945 року за заслуги у відбудові та розвитку важкого машинобудування колективам НКМЗ та СКМЗ не раз присуджувалися перехідні Червоні прапори Державного Комітету Оборони, пізніше передані заводам на вічне зберігання. У тому ж році Новокраматорський машинобудівний завод нагороджено орденом Леніна, а через рік ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно і колектив Старокраматорського заводу.
Загальною справою усіх жителів міста стала його відбудова. Виконуючи настанови XIV сесії міської Ради (лютий 1945 р.), яка поставила рішучу вимогу перед радянськими та господарськими організаціями подолати відставання у відбудові житлових приміщень і культурно-освітніх закладів, та наслідуючи приклад сталінградців, краматорці відпрацювали у позаробочий час на відбудові і благоустрою міста 180 тис. людино-днів. Протягом 1945 року відбудовано 52 тис. кв. метрів житла, водопровід, газопровід, міську електромережу, пущено трамваї. Відновили роботу лікарні міста, 23 школи, машинобудівний технікум тощо.
План четвертої п’ятирічки промисловість міста виконала достроково — вже у 1949 році підприємства перевершили рівень випуску продукції 1940 року на 9,5 проц. Довоєнного рівня на кінець п’ятирічки досяг і житловий фонд. Тільки в Соцмісті відремонтовано та споруджено близько 300 будинків. Цілий квартал нових будинків виріс у північній частині міста, де раніше починався степ. Водночас озеленювалися вулиці, розбивалися нові сквери та 2 парки. Краматорськ прикрасився рядом архітектурних ансамблів, пам’ятників.
На перші післявоєнні роки припадає початок творчості письменника А. М. Мартинова, автора книги нарисів «Над Торцом-рекой» і роману «Не с неба звезды», який закінчив тут машинобудівний технікум і працював майстром на локомотивнобудівному заводі. Побут і культуру робітників заводу важкого машинобудування досліджували в 1948—1949 рр. етнографи Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського, які створили рукописну працю на цю тему.
Зростання промислової потужності міста, поліпшення матеріального становища трудящих, піднесення їх культурного рівня в наступні роки були результатом невтомної праці краматорців, великої організаторської та масово-політичної роботи партійних організацій. На 1959 рік їх кількісний склад проти 1940 року зріс на 37 проц. А на початок 1968 року міська партійна організація об’єднувала в своїх рядах понад 12 тис. чоловік. 3/4 числа комуністів працювали на промислових підприємствах, транспорті, будівництві. Вони очолили боротьбу виробничих колективів за технічний прогрес. Під керівництвом партійних організацій зміцнювалися зв’язки промислових підприємств з науково-дослідними інститутами. У співдружності з Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР колектив Новокраматорського машинобудівного заводу впровадив у виробництво електрошлакове зварювання, що дало змогу застосувати в конструкціях комбінування кованого та прокатного металу з литими елементами.
З ініціативи комуністів у 1958 році на Новокраматорському заводі розгорнувся рух за скорочення циклу створення машин. Цей почин підхопили всі машинобудівні підприємства області. Наступного року комуністи верстатобудівного заводу розпочали роботу по виявленню на виробництві елементів відставання від сучасного рівня розвитку верстатобудування. В січні 1960 року ЦК КПРС схвалив ініціативу Новокраматорців щодо модернізації обладнання, виготовленого заводом, яке вже використовувалося на інших підприємствах країни.
Важливу роль у керівництві господарським життям міста відігравала міська Рада депутатів трудящих. На її сесіях регулярно обговорювалися питання, пов’язані з виконанням виробничих планів колективами підприємств, щоквартально підбивалися підсумки соціалістичного змагання. У боротьбу за технічний прогрес активно включилися профспілкові організації. 5 тис. чоловік взяли участь у громадському огляді стану виконання заходів по технічному прогресу, проведеному з ініціативи профспілкової організації Новокраматорського машинобудівного заводу. Внаслідок здійснення пропозицій, що надійшли під час цього огляду, на підприємстві було зекономлено понад 7 млн. карбованців.
Велику роботу серед молоді проводила комсомольська організація’ міста; в 1956 році вона об’єднувала понад 13,5 тис. юнаків та дівчат. На міській комсомольській конференції, що відбулася в грудні 1956 року, схвалено рішення, яке зобов’язувало первинні комсомольські організації забезпечити активну участь усіх молодих робітників у боротьбі за впровадження нової техніки, передових методів праці та підвищення . культури виробництва.
Систематична робота партійних, радянських і громадських організацій сприяла підвищенню трудової активності мас. Особливо яскраво виявилося це в розвитку різних форм соціалістичного змагання. Так, наслідуючи почин московського робітника М. Російського, який виступив ініціатором колективної стахановської роботи, зварник Старокраматорського машинобудівного заводу Б. Т. Кац на своїй дільниці перевиконував планові завдання в 1,5—2 рази. У 1950 році 70 кращих виробничників на Новокраматорському машинобудівному заводі давали продукцію в рахунок 1960—1965 рр. Творче .ставлення робітників та інженерно-технічних працівників до праці проявилося і в русі винахідників та раціоналізаторів. Впровадження протягом п’ятої п’ятирічки на НКМЗ близько 12 тис. раціоналізаторських пропозицій дало змогу зекономити близько 9,2 млн. крб. Рік у рік підвищувалася трудова активність юнацтва. 236 комсомольців та молоді виїхали у 1956 році працювати на вугільні шахти та новобудови країни. 1958 року на підприємствах міста було 264 комсомольсько-молодіжні бригади й зміни. Того року річні завдання за 9 місяців виконали близько 6 тис. комсомольців.
Активно включилися краматорці в рух за комуністичну працю. Ініціаторами його стали бригади токарів В. І. Пашина та Н. С. Сидюка на Новокраматорському машинобудівному заводі.
Однією з перших здобула почесне звання колективу комуністичної праці бригада Героя Соціалістичної Праці М. П. Догадкіна з тресту «Краматорськжитлобудж Щомісяця вона виконувала свої завдання на 250—300 проц. Протягом семирічки бригада збудувала 127 тис. кв. метрів житлової площі. Цей передовий колектив будівельників виступив ініціатором руху за впровадження бригадного госпрозрахунку. На початку 1969 року в русі за комуністичну працю брало участь понад 50 тис. трудівників міста.
Важливим засобом комуністичного виховання трудящих і стимулом зростання продуктивності праці на підприємствах стало міжзаводське змагання. Протягом 30 років колектив НКМЗ змагається з Уралмашзаводом. Це змагання переросло в міцне творче співробітництво машинобудівників двох братніх республік. Змагаються між собою споріднені цехи підприємств, бригади, окремі робітники.
Колективи обох заводів постійно обмінюються досвідом роботи.
Плідним є також змагання верстатобудівників Краматорська і Коломни та Харкова, машинобудівників СКМЗ та Іркутська.
Натхненна праця трудящих міста спрямована на зміцнення індустріальної могутності Радянської держави. Багато нових видів машин і обладнання для великих будов країни створено руками краматорських машинобудівників. На спорудженні Волго-Донського каналу працювали десятки потужних крокуючих екскаваторів з маркою НКМЗ.
Для будівництва електростанцій на Волзі, Дніпрі, Іртиші, Камі, Ангарі та Єнісеї заводи міста постачали потужні вали, робочі колеса, підйомні крани тощо.
Новітню техніку для прокатного виробництва дає Старокраматорський машинобудівний завод ім. Г. К. Орджонікідзе. Тільки протягом 1958—1967 рр. на заводі виготовлено 820 зразків нових видів машин та обладнання.
Не менше 1/5 загальносоюзного обсягу виробництва прокатного устаткування припадає на НКМЗ. Міксери, виготовлені новокраматорцями, вищої якості і надійніші, ніж такі ж машини, що їх виробляють американські фірми. Розливальні крани з маркою «НКМЗ» вантажопідйомністю в 450 і 630 тонн далеко кращі від таких же кранів, які випускаються у ФРН та СІЛА. Для споруджуваної Нурекської ГЕС новокраматорці виготовили потужні гідропідйомники та козлові крани. Величезні рудовугільні кар’єри вони оснащували землерийною технікою.
Краматорський завод важкого верстатобудування ім. В. Я. Чубаря з часу свого заснування випустив понад 200 типорозмірів універсальних токарних верстатів. Тільки протягом семирічки на підприємстві освоєно 112 зразків нових моделей верстатів. Виготовлені вперше в СРСР автоматичні лінії для обробки вагонної осі та вугільних електродів, досконалі металорізальні верстати є останнім словом світового верстатобудування. Великою технічною перемогою краматорських верстатобудівників було створення першого в країні колесофрезерного верстата КЖ-20М, застосування якого дає змогу в 3 рази скоротити час ремонту локомотивів. На ВДНГ СРСР новий верстат відзначено дипломом першого ступеня. 1966 року за успіхи в освоєнні і випуску нових типів верстатів колектив верстатобудівного заводу нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Замовниками краматорських машинобудівних заводів є 295 міст нашої країни. Вироби, зроблені руками краматорців, одержують також 48 зарубіжних країн. На робочих колесах Бхакра-Нангал в Індії, прокатних станах Хелеуанського металургійного заводу в ОАР, гігантських екскаваторах рудника Нікаро на Кубі, верстатах Ханойського механічного заводу — на всій цій першокласній техніці, що діє в різних кутках земної кулі, стоїть марка краматорських заводів. Створені в Краматорську машини, що діють на чотирьох континентах землі, наочно переконують людей праці в техніко-економічній могутності країни соціалізму, сприяють завоюванню їх симпатій до нашого суспільного ладу.
Крім машинобудування, в Краматорську розвиваються й інші галузі промисловості. Дальшого технічного розвитку “набув металургійний завод ім. В. В. Куйбишева. Доменні та мартенівські печі заводу опалюються природним газом. Проти рівня 1913 року в 1967 році завод збільшив випуск чавуну майже в 3,7 раза, сталі — в 5,1 раза, прокату — в 7,4 раза. Краматорський шиферний завод у 1929 році мав тільки дві невеликі листоформувальні машини. Тепер на автоматизованих лініях працюють 10 листоформувальних машин загальною продуктивністю 30 млн. великих листів шиферу на рік. З 1967 року в Краматорську споруджується новий завод великого литва та поковок.
З підприємств харчової промисловості в місті є хлібокомбінат, пивоварний та молочний заводи. Місцеву промисловість представляють борошномельний комбінат, швейна фабрика, завод емальованого посуду та комбінат побутового обслуговування.
Результатом активної трудової діяльності робітників та інтелігенції міста є неухильне зростання продуктивності праці, успішне виконання народногосподарських планів. Завдання семирічки промисловість міста виконала на 102,4 процента.
Під час підготовки до 50-річчя Радянської влади на заводі важкого машинобудування народився патріотичний почин під девізом «Хто зустріне першим ювілей Батьківщини?». Його гаряче підхопили робітники інших підприємств. В соціалістичному змаганні за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня брало участь 55 тис. краматорців. В рахунок донецького ювілейного процента вони внесли 1,1 млн. крб. надпланового прибутку. Пам’ятним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС нагороджено колектив Новокраматорського машинобудівного заводу. Машинобудівникам Старокраматорського заводу вручено пам’ятний Червоний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради профспілок. Пам’ятні прапори міськкому КП України та виконкому міськради вручені на вічне зберігання як символ трудової слави заводам важкого верстатобудування, металургійному та шиферному, трестові «Донмашбуд», швейній фабриці й іншим підприємствам міста. У 1968 році промислові підприємства виробили продукції більш як на 420 млн. крб., у т. ч. на 226 млн. крб. машин, верстатів, механізмів.
Розгорнувши змагання за гідну зустріч Ленінського ювілею, трудівники міста успішно виконали завдання четвертого року нової п’ятирічки. Понад план випущено машин, верстатів та інших механізмів на суму 2 млн. крб., сталі — 5 тис. тонн, прокату — 8 тис. тонн, цементу — 9,6 тис. тонн. Було збудовано та здано в експлуатацію ряд важливих промислових об’єктів, в їх числі цех шиферного заводу продуктивністю 75 млн. умовних плиток шиферу на рік.
За новою системою планування та економічного стимулювання 1968 року працювало 13 підприємств. Продукція, яку вони випускали, становила 82 проц. загального обсягу промислового виробництва міста. А вже напередодні 1969 року на нові умови роботи перейшли 28 підприємств міста, і випускали вони продукції на суму 450 млн. крб., що становило 90 проц. загальної суми від реалізованої продукції, випущеної усіма краматорськими підприємствами.
У соціалістичному змаганні до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна особливо відзначився колектив Новокраматорського машинобудівного заводу. Близько 4 тис. трудящих заводу завершили свої п’ятирічні завдання. Цього року заводові присвоєно «Знак якості» за створення унікальної шахтопідйомної машини; на підприємстві виготовлено перший у країні високопродуктивний видобувний роторний комплекс.
Багато передовиків виробництва за самовіддану працю удостоєно Ленінських ювілейних медалей, а колектив підприємства нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СPСP, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Широку і багатогранну допомогу подають краматорці колгоспному селу. Колективи промислових підприємств — шефи 26 колгоспів і 6 радгоспів в Олександрівському, Добропільському та Слов’янському районах області. З 1958 по 1968 рік у цих колгоспах і радгоспах за допомогою шефів збудовано 56 приміщень для тваринницьких ферм і зрошувальні системи на полях площею 1520 га. Крім того, господарства села одержали на суму понад 1 млн. крб. обладнання та засобів механізації, багато будівельних матеріалів. Шефи допомагають трудівникам села у проведенні сільськогосподарських робіт, здійснюють на селі масово-політичну та культосвітню роботу.
В ході комуністичного будівництва, у творчій праці виховуються новатори виробництва, які примножують трудову славу рідного міста. Серед них Герої Соціалістичної Праці токарі П. В. Головко, В. А. Барабаш, Г. С. Гень, горновий доменної печі П. М. Федотов, директор металургійного заводу В. С. Діордієв. Простим робітником на будівництві НКМЗ починав своє трудове життя Ю. Є. Благовєщенський. В 1935 році він уперше брав участь у розробленні креслень прокатного стана для «Запоріжсталі», згодом став одним з творців першого радянського блюмінга, за що в числі інших конструкторів заводу був відзначений Державною премією. В 1956 році за створення і монтаж безперервного автоматизованого тонколистового стана для металургійного комбінату в Новій Гуті уряд ПНР нагородив Ю. Є. Благовєщенського офіцерським хрестом ордена «Відродження Польщі».
Одна з кращих вулиць Соціалістичного міста названа ім’ям талановитого інженера І. Т. Катеринича, який на НКМЗ пройшов трудовий шлях від рядового робітника до директора заводу. У відділі редуктування НКМЗ трудиться Герой Соціалістичної Праці Г. І. Тищенко, в минулому слюсар-розмітник.
Велика група інженерно-технічних працівників краматорських заводів за створення нових машин та удосконалення виробництва удостоєна Ленінських премій. Це М. А. Бондарчук, М. Л. Беккер, С. С. Гржибовський, І. Г. Гузенко, Ю. Ф. Доценко, А. С. Кишкин, М. М. Кисильов, І. Ф. Кейс, Р. С. Черкащенко та інші.
У жовтні 1945 року, після демобілізації з рядів Червоної Армії, інженером на НКМЗ почав працювати О. П. Ляшко — нині член Політбюро ЦК КП України, Голова Президії Верховної Ради УРСР. В 1951 році його обирають секретарем заводського партійного комітету, а згодом — першим секретарем Краматорського міськкому партії. Токарем почав свою трудову діяльність В. О. Сологуб — пізніше директор СКМЗ. З 1963 року він — другий секретар Донецького обкому КП України, депутат Верховної Ради УРСР.
У піднесенні творчої ініціативи і активності мас авангардну роль відіграють комуністи. Ряди партійної організації міста систематично поповнюються кращими представниками робітничого класу та інтелігенції. Тільки за час з 1966 по 1969 рік кількість комуністів зросла на 1523 чоловіка. На початок 1970 року краматорська партійна організація об’єднувала 13 тис. комуністів, з них 4959 робітників, 4278 інженерів та техніків. В рядах Ленінського комсомолу 20 тис. юнаків та дівчат. В місті 13 тис. піонерів. Зростання політичної свідомості жителів Краматорська яскраво проявляється і в їх активній участі в діяльності органів державного управління. 350 депутатів, в т. ч. 170 робітників, обрано до складу Краматорської міської Ради депутатів трудящих. Серед депутатів — 209 комуністів та комсомольців. У роботі 13 постійних комісій Ради беруть участь 229 чоловік. Новою формою залучення трудящих до державного управління стали громадські ради, створені 1962 року в 12 мікрорайонах міста. В їх роботі зайнято понад 1200 чоловік. Слюсаря СКМЗ Н. Ф. Христича обрано депутатом Верховної Ради СРСР. Посланцями краматорців у Верховній Раді УРСР є токар НКМЗ Н. Г. Черемисов та секретар міськкому КП України Р. М. Лядов. У 1959 році в місті створено добровільну народну дружину; об’єднує вона більше 10 тис. чоловік. Понад 58 тис. краматорців — члени організації ДТСААФ.
Рік у рік зростає населення Краматорська. 75 проц. усіх працюючих зайнято в промисловості і на транспорті. Рішучих заходів вживають партійні та громадські організації міста для забезпечення трудящих усім необхідним. Велику роботу щодо благоустрою міста, поліпшення побутового та культурного обслуговування населення проводять міська Рада депутатів та громадські ради мікрорайонів. Площа міста зростає за рахунок розширення нової частини Краматорська — Соціалістичного міста. Протягом 20 років на житлове та культурно-побутове будівництво тут витрачено 150 млн. крб. Житловий фонд Соцміста порівняно з довоєнним часом зріс у 3,5 раза. Його нові квартали забудовуються 5- та 9-поверховими будинками. Сюди тепер перемістився центр Краматорська. Тільки протягом 1967 року в місті газифіковані понад 17 тис. квартир трудящих. Створюється єдина система озеленення, яка включає всю територію, підпорядковану Краматорській міськраді. На одного жителя в 1965 році припадало 6 кв. метрів зелених насаджень. Наслідуючи приклад севастопольців, краматорці включилися у змагання за перетворення свого міста на місто зразкового порядку і культури. На вулицях висаджено багато дерев та чагарників, розбито новий парк ім. 40-річчя Жовтня, розширена освітлювальна та водопровідна мережа. Для кращого постачання мешканців водою створено Веселовське водоймище. Заасфальтовано 35 км шляхів і тротуару. За роботу по благоустрою в 1965 і 1966 рр. місту присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради профспілок з врученням першої грошової премії. Вулицями Краматорська курсують комфортабельні автобуси і таксі. Ще в 1957 році налагоджено автобусне сполучення між заводськими селищами та центром. Збудовано і добре обладнано приміщення автовокзалу.
Неухильно підвищується добробут трудящих. З 1963 по 1969 рік бюджет міста зріс з 8,4 млн. крб. до 16 млн. крб. За цей час витрати на соціальне забезпечення збільшено з 53 до 55 тис. крб., охорону здоров’я —з 4,2 до 6,1 млн. крб., освіту — з 3,2 до 4,9 млн. крб., на розвиток культосвітніх закладів—з 111 до 142 тис. крб. У січні 1969 року в ощадкасах було понад 61 тис. вкладників, а сума їх вкладів становила 26 млн. крб. Протягом 1960—1968 рр. краматорці придбали в магазинах міста 28 тис. телевізорів. В їх особистому користуванні понад 2,2 тис. автомобілів та понад 6,6 тис. мотоциклів.
Розширюється мережа торговельних підприємств. У місті 294 магазини, великий універмаг та 213 підприємств громадського харчування.
Якщо в 1918 році на 12 тис. жителів селища Краматорська була лише одна невелика лікарня, де працювали 2 лікарі та 9 фельдшерів, то в 1969 році в місті діяло 15 медичних закладів (у т. ч. 7 лікарень та 3 диспансери) і трудилися тут 443 лікарі та 1158 середніх медичних працівників. Почесне звання заслуженого лікаря УРСР присвоєно Ф. С. Білоброву, В. . Гаркуші, І. Л.Єлисеєву, П. М. Румянцеву, П. М. Чайциній. У 1969 році було 59 дитсадків та 14 ясел.
В 43 загальноосвітніх школах навчається 31,8 тис. дітей; 2,5 тис. чоловік без відриву від виробництва вчаться в 5 школах робітничої молоді. В усіх школах працюють 1385 педагогів, серед них заслужені вчителі школи Української РСР С. С. Богданова, О. П. Івануха, М. K. Кожушко, О. М. Ніколаєва, Г. Т. Подольська. 370 дітей вчаться в музичній школі по класу фортепіано, віолончелі та скрипки. В машинобудівному, технологічному та торговельному технікумах навчається понад 4 тис., учнів. Без відриву від виробництва підвищують свій освітній рівень у вечірніх та заочних інститутах і технікумах понад 5 тис. чоловік. 1952 року в місті відкрився вечірній індустріальний інститут, створений спочатку як філіал Донецького політехнічного інституту на НКМЗ, а в 1960 році реорганізований на самостійний навчальний заклад. За 15 років тут підготовлено близько 3 тис. інженерів-механіків, електромеханіків і металургів. Тільки в 1969 році на стаціонарному, вечірньому та заочному відділеннях інституту було понад 5 тис. студентів. їх навчали 254 викладачі, у т. ч. 50 кандидатів наук. Кафедру підйомнотранспортних машин в інституті очолює професор П. І. Кох — спеціаліст з проблеми підвищення надійності екскаваторів та підйомних кранів. Всього в місті близько 1 тис. наукових працівників. Велику роботу проводять співробітники науково-дослідного інституту машинобудування. У співдружності з колективами машинобудівних заводів вони успішно розв’язують проблемні питання механізації, автоматизації та удосконалення технологічних процесів.
Про підвищення освітнього рівня населення свідчать такі дані: з 1939 по 1959 рік кількість жителів міста з вищою освітою зросла в 2,5 раза, а в 1969 році на краматорських підприємствах працювало понад 14 тис. інженерів та техніків. Тільки на НКМЗ тепер 2 тис. конструкторів. Зріс культурно-технічний рівень робітників. Так, якщо в 1940 році у колективі цементного заводу кваліфіковані робітники становили близько 20 проц., то в 1968 році кількість їх зросла до 82 проц. На НКМЗ в 1968 році 65 проц. молодих робітників віком до 25 років мали середню освіту.
Рік у рік зростає мережа культурно-освітніх закладів. В 1958 році книжковий фонд бібліотек міста становив і млн. томів, а на 1968 рік він досяг 1,5 мільйона. Спираючись на широку громадськість, бібліотеки застосовують найрізноманітніші форми і методи роботи серед трудящих — проводять масові вечори, лекції, диспути, організовують фотовиставки та вітрини.
Ідеї комунізму, мистецтво несуть в маси також 5 палаців культури, 7 клубів, 5 кінотеатрів. У місті влаштовуються щорічні огляди художньої самодіяльності, в яких за останні роки взяло участь понад 6 тис. чоловік.
В клубах, парках та на агітмайданчиках самодіяльні артисти дають по 2 тис. концертів на рік. У 1960 році на республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві драматичним колективам НКМЗ та СКМЗ присвоєно звання народних театрів, а робітничому хорові СКМЗ — звання заслуженої хорової капели УРСР. Керівник цієї капели 1. Т. Руденко удостоєний звання заслуженого артиста УРСР. На огляді художньої самодіяльності 1967 року звання заслуженої хорової капели УРСР присвоєно і робітничому хорові Новокраматорського машинобудівного заводу, а керівник цього хору О. П. Петросян став заслуженим діячем мистецтв УРСР. 210 самодіяльних колективів у складі 20 тис. учасників виступали на міському фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Із колективів самодіяльності міста вийшли відомі професіональні артисти Л. Ф. Биков, М. М. Булгакова, Й. Д. Кобзон, О. Н. Лісовський, О. І. Пархоменко, О. М. Садовська. Талановитий композитор П. Д. Гайдамака також уродженець Краматорська. У Великому театрі Союзу РСР художником-декоратором працює краматорець К. П. Невменко.
В місті — значний загін письменницької молоді. Вже вийшли у світ перші твори Л. О. Горового, К. І. Міщенка, О. Б. Плуталова. Краматорський поет М. О. Рибалко, що видав кілька поетичних збірок — «Под солнцем Родины», «Глазами сердца», «Цветы и порох»,— лауреат премії ім. М. Островського.
У 1969 році в місто щодня надходило 265 тис. примірників газет і журналів.
У 1925 році в Краматорську працював один клубний радіогурток. Для колективного прослуховування радіопередач біля прохідних воріт СКМЗ тоді було влаштовано єдиний гучномовець, і вечорами тут збирався величезний натовп людей. А 1967 року в місті було 86 тис. телевізорів і два потужні радіовузли, які живили 180 тис. радіоточок. Створено 4 клуби та станцію юних техніків, які проводять значну роботу серед молоді, прищеплюють їй любов до технічних знань.
У ювілейному 1967 році в Краматорську відкрито музей революційної і трудової слави, створено меморіальний сквер. Біля могили воїнів, що загинули під час визволення міста від гітлерівських загарбників, горить вічний вогонь, встановлено пам’ятник. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в Краматорську споруджено величний пам’ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави. 22 квітня 1970 року відбулося також відкриття пам’ятника визначному партійному і державному діячеві В. Я. Чубарю, який проводив тут революційну роботу.
Восени 1968 року Краматорську зв’язку із 100-річчям з дня заснування і за високі досягнення в розвитку народного господарства нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.
Впевнено йде вперед місто машинобудівників, металургів, цементників, місто славних революційних традицій.
М. І. ДРЕВЕТНЯК, 3. Г. ЛИХОЛОБОВА