Новоазовськ, Новоазовський район, Донецька область
Новоазовськ (до 1923 року — станиця Новомиколаївська, а 1923—1959 рр.— Будьоннівка) — місто районного підпорядкування. Розташоване поблизу Кривої Коси, що заходить у Азовське море біля гирла річки Грузького Єланчика. Асфальтове шосе сполучає місто з Донецьком (115 км). Новоазовській міській Раді підпорядковано села — Гусельщикове, Козлівка, Самсонове, Шеверівка. Населення — 11 тис. чоловік.
Новоазовськ — центр району, площа якого — 987,9 кв. км, населення — 38,5 тис., у т. ч. сільського — 25 тис. чоловік. У районі — 63 населених пункти, підпорядкованих одній міській, одній селищній та 8 сільським Радам. Тут розташовані 13 колгоспів, 3 риболовецьких колгоспи і 4 радгоспи. В колгоспах і радгоспах району вирощують зернові та технічні культури; розвинуто садівництво, овочівництво, тваринництво. 58,5 проц. видобутої в області риби в Азовському морі припадає на Новоазовський район. У північно-східній частині території розташовано Державний заповідник АН УРСР — Хомутівський степ. При заповіднику є музей флори і фауни. У районі — 37 шкіл, Призовський зоотехнікум, 10 будинків культури, 29 клубів, 26 бібліотек.
Про давність заселення цієї території свідчать виявлені археологами 2 поселення доби бронзи поблизу колишніх сіл Гусельщикового та Будьоннівки, які тепер входять у міську смугу.
У другій половині XVIII ст., коли царизм ліквідовував козацьке самоуправління на Дону і роздавав землі заможній верхівці, близько 1768 року на Кривій Косі поселився старшина війська Донського Седов. У 1849 році за вказівкою наказного отамана Війська Донського поблизу його хутора відведено місце для козацької станиці, яку назвали Новомиколаївською. Вона і поклала початок нинішньому містові. До т. зв. станичної юрти увійшли хутори Кривокоський, Безіменний, Самсонівський, Обривський і Хомутівський. Населення станиці швидко зростало за рахунок переселенців із низов’я Дону та внутрішніх губерній Росії. В 1859 році тут було 128 господарств і 885 жителів.
Основним заняттям населення було землеробство, тваринництво і рибний промисел. Розташування станиці на людному шляху, що йшов із Бахмута на Таганрог і з Новочеркаська на Маріуполь, сприяло тому, що в 70—80-х рр. XIX ст. вона стала місцем розвинутої торгівлі пшеницею, овочами, худобою. На щорічні ярмарки сюди завозили для продажу рибу, сіль, тканини та інші товари. Жваво велася торгівля і морським шляхом. Тому в станиці побудували пристань, хлібну біржу, крамниці, складські приміщення.
Під час реформи наділ на душу населення (разом із присадибною ділянкою) в станиці Новомиколаївській становив 3 десятини. Викупні платежі за землю перевищували її вартість у 3 рази; крім цього, за кожен наділ ще належало щорічно сплачувати податки на утримання доріг, мостів, гребель та ін. Багато селян, одержавши мізерні наділи, змушені були орендувати землю у заможних козаків або у військової округи. Орендна плата була дуже високою і стягувалася козацькою адміністрацією з винятковою жорстокістю. Значна кількість бідняків розорялася докраю і йшла в найми до поміщиків та куркулів або на промисли в Маріуполь, Таганрог, Юзівку, Ростов-на-Дону.
Соціальна диференціація серед станичників ще більше поглибилась наприкінці XIX — на початку XX ст. Урядова комісія, яка в 1897 році обстежувала становище на Дону, визнала, що 33 проц. козацького населення — незаможні або неімущі, тому вони неспроможні позбутися заборгованості. Це стверджують і дані по Новомиколаївській станиці, де на той час 249 козацьких дворів не мали робочої худоби, а 431 господарство — необхідного для обробітку землі реманенту і тяглової сили.
За рахунок бідноти збагачувалася козацька верхівка, яка використовувала найману робочу силу. Безземелля і голод гнали сюди переселенців із сусідніх губерній. На 1901 рік 832 сім’ї (2511 чоловік) із Катеринославської, Полтавської і Харківської губерній прибули в станицю Новомиколаївську. Не маючи коштів, щоб орендувати землю, 360 сімей наймитували у багатих козаків за мізерну платню. За довгий літній світловий день на польових роботах чоловіки одержували по 1 крб., жінки — по 30—60 коп. Значна частина переселенців працювала в ремісничих майстернях ковалями, зброярами, теслярами, колісниками, кравцями, бондарями тощо.
Біднота тулилася в темних хатинах, зліплених із саману, що мали одну кімнату й сіни. Постійне недоїдання, голод і неписьменність були долею трудівника. Хоча у станиці ще в 1861—1862 рр. відкрили чоловіче й жіноче парафіяльні училища, але дітей бідняків там не було. Навчалося всього 35 учнів, з них 11 — діти дворян, духівництва і купців, 24— заможних козаків. 70 проц. населення Новомиколаївської не знало грамоти. Хвороби були супутниками бідноти. Два лікарі обслуговували все населення Міуського округу. Позбавлені медичної допомоги і догляду, особливо часто вмирали діти. Із 524 новонароджених у 1909 році померли 327.
В роки першої російської революції у станиці поширювалися революційні листівки. Частина козаків відмовилася з’являтися на військові збори і не виконувала наказів, за що 15 чоловік засудили до тюремного ув’язнення та розжалували в рядові. Управління військового округу, що містилося на той час у станиці, привело війська у бойову готовність. Однак новомиколаївці підтримали революційні виступи селян Федорівни, Обриву та інших.
Боротьба проти самодержавства тривала в станиці й після поразки революції 1905—1907 рр. Молодь створила в 1910 році політичний гурток, вивчала і поширювала марксистську літературу. Після арешту гуртківців виник ще один гурток, а в 1912 році — соціал-демократична група, до якої входили юрист Бородін, що закінчив Петербурзький університет, і місцеві жителі С. Н. Чаус, М. Г. Савенко, М. Г. Манько, С. С. Щербаков та прибулий з Харкова робітник У. Т. Брюхнов. У 1913 році одним з активних керівників групи став наймит Г. Г. Аліфанов.
В роки першої світової війни в Новомиколаївській сталися антивоєнні виступи. У 1916 році близько 200 жінок-солдаток на чолі з Воропаєвою і Бесарабовою, протестуючи проти підвищення цін, розгромили крамниці купців Шутенка, Козлова, Дяконова і Верхоплавцева. Спекулянта Бастирєва повели до його власного млина і тут всього обсипали борошном. Отаман, що прибув сюди із стражниками, не наважився застосувати силу до жінок, побоюючись нових виступів.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції козацька верхівка спільно з українськими буржуазними націоналістами, спираючись на контрреволюційні організації, проводили жорстокий терор проти бідняків і тих, що співчували більшовикам.
Лише у січні 1918 року в Новомиколаївській утворено Раду селянських, солдатських і козацьких депутатів. До її складу ввійшли більшовики С. Щербаков, І. О. Власов, Є. О. Бородін, С. Н. Чаус, О. У. Кузеря, П. Д. Бережний, Ю. М. Верещак. Головою виконкому обрали М. Савенка. Рада оголосила і почала проводити в життя перші декрети робітничо-селянської держави. Було відібрано землю, худобу та реманент у поміщиків Циплакова, Козлова, Безчасного, Фролової.
Багаті козаки запросили у станицю загін карателів-білогвардійців, який вчинив масові розправи і арешти активістів. 15 членів Ради після страшних катувань розстріляно 1 травня 1918 року. Розправу продовжували місцеві багаті козаки. Вони били шомполами і розстрілювали тих, хто допомагав Радянській владі. Все узяте майно повернули попереднім власникам.
З травня до листопада 1918 року Новомиколаївську окуповували німецько-австрійські війська. В грудні її захопили білогвардійці. В квітні 1919 року станицю визволили партизанські загони спільно з повстанським батальйоном маріупольських робітників під командуванням К. П. Апатова. Через перевагу сил у ворога вони мусили незабаром відступити. В тилу білогвардійців у партизанських загонах боролися новомиколаївські комуністи Л. А. Цибуля, П. Д. Бережний, Ф. Ф.Линник, П. П. Хмелевський та інші.
Остаточно Радянську владу в Новомиколаївській відновлено в грудні 1919 року, коли частини Першої Кінної армії вигнали білогвардійців. Влада перейшла до рук ревкому. У березні 1920 року Таганрозький окружний комітет партії створив тут партійний осередок. Його очолив колишній фронтовик, місцевий козак С.О. Власов, який закінчив курси червоних командирів при ВЦВК. В числі перших комуністів були Л. А. Цибуля, О. Ф. Ковальов, К. В. Коржов, П. Д. Бережний, Ф. Ф. Линник та Г. Є. Попова, що вступила до Комуністичної партії в 1920 році і є тепер почесною громадянкою Новоазовська. У квітні 1920 року обрано підрайонний комітет партії і підрайонну Раду; в травні цього ж року створено комсомольську організацію.
Захисником інтересів найбіднішого селянства та козацтва і активним помічником партосередку станиці у проведенні всіх заходів Радянської влади був створений влітку 1920 року комітет незаможних селян, на чолі якого став комуніст С. Г. Говоров. Тоді ж у станиці організовано першу виробничу артіль «Труд», яка об’єднувала ковалів, слюсарів, колісників, шевців, садоводів та хліборобів. Метою її було виробництво на кооперативних засадах і збут товарів та продуктів.
Селяни і трудове козацтво одержали кращі землі — по 2 десятини на душу. Відібрані у поміщиків інвентар та худобу роздали незаможникам. Нелегко було відбудовувати сільське господарство новомиколаївській бідноті: бракувало посівного матеріалу, тяглової сили, реманенту. Продовольчому комітетові довелося здійснювати продрозверстку в умовах безчинств куркульських банд, які всіляко намагалися зірвати заходи Радянської влади. Було створено особливий загін для боротьби з бандитизмом, ядро якого становили комуністи і комсомольці. За їх активною участю проведено кілька суботників, тиждень допомоги червоноармійцеві. Тоді відремонтували 25 будинків для сімей червоноармійців, зібрали кошти для допомоги безпритульним дітям. Партійний осередок станиці в грудні 1920 року налічував 32 члени і 10 кандидатів у члени партії.
Таганрозький окружний партійний комітет залучав до соціалістичного будівництва й жінок. Для роботи серед них у станиці створено групу комуністок на чолі з Г. Є. Поповою. У 1921 році жіноцтво організувало дитячий будинок і дитячі ясла. Створені в 1922 році жіночі делегатські збори об’єднували 75 активісток. Вони допомагали партосередку у проведенні тижня допомоги жінці-матері, тижня допомоги дітям німецьких робітників та інших важливих заходів.
Важливим завданням партійного осередку в 1921 —1922 рр. було роз’яснення суті нової економічної політики, виконання закону про продподаток. На допомогу продовольчим органам спочатку виділили 10 комуністів, потім відрядили у села району всіх комуністів Новомиколаївської станиці. Завдання було виконано.
Завдяки наполегливій праці селянства, великій організаторській та політичній роботі партійного осередку, Ради і КНС переборювалися труднощі. Поліпшувалося матеріальне становище населення. 1922—1923 рр. були урожайними. В селі відбудували два вальцьові та кілька вітряних млинів, маслозавод, цегельний завод, відновили рибні промисли. Розгорнулася підготовка до переходу селян на колективні форми господарювання. Спочатку їх залучали до найпростіших форм кооперації: споживчої, збутової, кредитної. У 1924 році всіма видами її в станиці охопили 550 чоловік, на початок 1925 року — 1110 чоловік.
В роки відбудовного періоду успішно здійснювалися завдання культурного будівництва. Крім початкової школи, відкритої ще в 1920 році, створили і школу ліквідації неписьменності з тримісячним курсом навчання. Для письменних у 1921 році організували народний університет, де читалися лекції й доповіді з питань науки, культури та політики. В районному клубі працювала бібліотека з читальним залом. В її фонді налічувалося 1169 книг. Кожного дня бібліотеку відвідувало 70—75 любителів книги. Потім відкрили хату-читальню, ще одну початкову школу.
Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. Було розширено лікарню, відкрито аптеку. В 1925 році медичну допомогу населенню подавали 5 лікарів, 2 медсестри і 4 фельдшери.
У 1923 році 4 волості, в т. ч. й Новомиколаївську, переведено із Таганрозького округу в Маріупольський. Вона стала центром однойменного району. На прохання жителів президія Маріупольського окрвиконкому ухвалила перейменувати станицю Новомиколаївську на Будьоннівку.
На початку 1929 року в селі створено перше товариство спільного обробітку землі. До нього вступили 25 сімей селян-бідняків та козаків. Роз’яснювальну роботу серед селян про значення колективізації вели комуністи Я.П. Дяченко, К. М. Павлова, Г. А. Тельбізов, Д. А. Буланов, М. С. Чаус та інші. У 1929 році засновано два колгоспи: ім. 1-ї Будьоннівської Ради та «Ревхвиля», які очолювали С. Н. Лузан і Н. А. Тищенко. У 1930 році кооперовано 72 проц., 1931 році — 80 проц. господарств. У колгоспи вступили 177 бідняків і 329 середняків.
Велику роль у зміцненні цих артілей відіграла машинно-тракторна станція, створена наприкінці 1930 року. Весною 1931 року вона мала 39 тракторів та інші сільськогосподарські машини і обслуговувала 17 колгоспів (20 тис. га орної землі). На курсах підготовлено понад 40 трактористів.
Політвідділ МТС, створений в січні 1933 року, висував на керівну роботу передових колгоспників. 96 чоловік з них стали командирами виробництва. Колгоспники-ветерани понині добрим словом згадують комуніста-двадцятип’ятитисячника, ленінградського робітника Д. Ф. Ніколаєва, який тоді очолював політвідділ Будьоннівської МТС. Виховну роботу серед робітників МТС проводили комуністи О. В. Дегтярьов, К. І. Василевський, Я. С. Опескін, М. Г. Таран, Ф. М. Минаев, В. Ф. Курчев та інші. В жовтні 1933 року партосередок машинно-тракторної станції налічував 30 чоловік.
Шефську допомогу МТС і колгоспам Будьоннівки подавали робітники Маріуполя. Колективи заводів ім. Ілліча та «Азовсталі» посилали сюди бригади для ремонту сільськогосподарської техніки; надсилали в МТС верстати, інструменти; допомагали запроваджувати госпрозрахунок у тракторних бригадах.
На початку 1930 року в Будьоннівці створено радгосп ім. Р. Люксембург, якому виділили 25 тис. га землі. Кращі виробничники радгоспу поповнювали партійну організацію. Так, у 1931 році прийнято до лав ВКП(б) колишнього наймита І. Кравченка, чабана П. Вєтрова. У 1933 році парторганізація налічувала 38 комуністів. Тоді ж створено і комсомольську організацію.
За два роки свого існування радгосп мав велике, добре налагоджене господарство. В 1932 році тут було 29 тис. голів худоби. Держава одержала 6 тис. пудів м’яса і понад 5 тис. пудів бринзи. Радгосп подавав значну допомогу колгоспам у проведенні сільськогосподарських робіт, організації праці.
Питання дальшого організаційно-господарського зміцнення колгоспів перебували в центрі уваги комуністів Будьоннівки. Практичну допомогу вони діставали від обласних та республіканських органів. З доповіддю про підсумки III Всеукраїнської партійної конференції на зборах Будьоннівської парторганізації в липні 1932 року виступив голова ВУЦВКу Г. І. Петровський.
Піднесення сільськогосподарського виробництва позначилося на матеріальному становищі колгоспників. Якщо в 1932 році вартість трудодня не перевищувала 3 кг зерна, то 1933 року в усіх колгоспах, що їх обслуговувала МТС, колгоспники одержували по 4 кг хліба.
У передвоєнні роки колгоспники Будьоннівки збирали стопудові урожаї зернових; успішно розвивали громадське тваринництво; одержували по 4—5 кг зерна і по 2—3 крб. на трудодень.
Іншими, духовно і політично зрілими стали люди. Ланкову М. І. Зименко обрали депутатом Верховної Ради СРСР. Колгоспників І. А. Роянова, Ф. X. Ніколаєнка, М. С. Павлович та інших нагородили орденами й медалями.
101 чоловік 1940 року брали участь у ВСГВ. Далеко за межами Будьоннівки була відома перша в районі жіноча тракторна бригада, організована в 1935 році, яку очолювала С. С. Курочкіна (Хачеєва).
На початку 30-х років сільську семирічну школу перетворено на середню. У 1938 році для неї збудовано нове приміщення. На заклик партійної організації комуністи, комсомольці, всі жителі охоче йшли на недільники, щоб швидше завершити будівництво школи.
Пізніше перетворили на семирічну також і колишню початкову школу.
У Будьоннівці (з 1938 року вона стала селищем) відкрили районну бібліотеку з читальним залом, будинок культури, книжковий магазин, літній кінотеатр. Селище озеленювалося. Квартири трудящих було електрифіковано. Сплановано також бульвари з твердим покриттям пішохідної та проїжджої частин. Місцеве населення допомагало прокладати шосе Маріуполь—Будьоннівка.
Війна обірвала мирну працю людей. Вона зажадала і від будьоннівців величезного напруження сил — духовних та матеріальних.
Любов до Батьківщини, люту ненависть до німецько-фашистських загарбників виявляли і будьоннівці, що пішли на фронт, і ті, хто залишився в тилу. На мітингах колгоспники і робітники одностайно заявляли, що працюватимуть не лише за самих себе, а й за тих чоловіків, батьків, синів, що пішли воювати. Вони достроково закінчили збирання врожаю і виконали план хлібоздачі державі; майно та худобу евакуювали у східні райони країни.
9 жовтня 1941 року фашистські війська окупували селище. Незважаючи на терор, населення саботувало заходи гітлерівців. Коли взимку замерзла Таганрозька затока, багато сміливців переходили на протилежний берег в напрямку Єйська, щоб вступити до Червоної Армії і боротися з окупантами. Місцеві патріоти допомагали радянським розвідникам збирати відомості про ворога, знищували ворожих солдатів, несли людям слово правди про становище на фронтах і в тилу країни.
Мужньою патріоткою була К. А. Скороїдова. До війни вона працювала старшою піонервожатою у Будьоннівській середній школі. Вночі проти 23 лютого 1942 року радянська авіація скинула бомби на німецькі механізовані частини, розміщені в селі. Гітлерівці заарештували К. А. Скороїдову. Її звинуватили в тому, що вона сигналізувала нашим бомбардувальникам. У щоденнику службовця фашистської поліції Шмідта, пізніше вбитого, 25 лютого 1942 року зроблено запис: «Комуністка Катерина Скороїдова за кілька днів до атаки росіян на Будьоннівку знала про це. Вона негативно ставилася до росіян, які співробітничали з нами». На станичну площу окупанти зігнали жителів села. Сюди привели закривавлену від катувань К. А. Скороїдову. «Хто бачив, як вона світила гасовою лампою, сигналізувала радянським літакам?»— марно допитувалися вороги. Нічого не добившись, вони розстріляли патріотку тут же, на площі.
Після цього почалися масові арешти і розстріли. Влітку 1943 року фашисти стратили 47 жителів. У міському сквері після визволення селища патріотам споруджено пам’ятник.
2 вересня 1943 року частини 44-ї армії визволили Будьоннівку. В боях за селище і район брала участь і 9-а гвардійська авіадивізія, одним з полків якої командував тричі Герой Радянського Союзу О. І. Покришкін.
Трудівники селища — 3148 чоловік — воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Майже всіх відзначено урядовими нагородами.
Відступаючи під ударами наших військ, окупанти зруйнували виробничі приміщення колгоспів, радгоспів, млин, школи, лікарню, поліклініку, культурно-освітні заклади.
Жителі Будьоннівки з перших днів визволення робили все для допомоги фронтові. В жовтні 1943 року вони здали у фонд оборони 11 209 цнт зерна та інших сільськогосподарських продуктів.
До 26-ї річниці Великого Жовтня відбудували клуб, радіовузол, бібліотеку, школу. Всі діти шкільного віку сіли за парти.
У тяжких умовах довелося відбудовувати господарство, зруйноване і розорене окупантами. Бракувало робочих рук, тяглової сили. У вересні — жовтні 1943 року колгоспні механізатори звезли із усіх сіл району понівечені трактори, з яких у майстернях Будьоннівської МТС до весни склали 63 машини. Але техніки все ж не вистачало, і тому часто у плуг запрягали корів. Завдяки героїчній праці людей в колгоспі ім. 1-ї Будьоннівської Ради 1944 року на площі 788 га зібрано по 10 цнт зернових, в радгоспі ім. Р. Люксембург — по 13,2 цнт з площі 2 тис. гектарів.
За успіхи у всесоюзному соціалістичному змаганні колективові племрадгоспу у вересні 1946 року вручено на вічне зберігання перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони.
Значним кроком у розвитку господарства і поліпшення добробуту трудящих Будьоннівки були роки післявоєнної п’ятирічки. У 1949 році трудівники радгоспу вийшли переможцями в змаганні серед радгоспів України щодо настригу вовни. Зміцнювалася економіка укрупненого в 1950 році колгоспу ім. С. М. Будьонного. За короткий час в селищі збудували цегельно-черепичний завод, що дало змогу прискорити будівництво виробничих приміщень у колгоспах і радгоспах району та житлових будинків для робітників і колгоспників. Прокладалися вулиці з твердим покриттям, тротуари; відкрилися нові магазини, районний будинок культури, побутові заклади.
Нових успіхів домоглися господарства селища після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Уже через два роки тваринники радгоспу підвищили надої молока до трьох тисяч літрів на корову. Свинарки колгоспу М. Ф. Самсонова, Г. Т. Лисенко, Г. І. Жеребцова одержали по 22—25 поросят від кожної свиноматки. Чабани радгоспу — Г. Драганов, Н. Бондаренко, Г. Сигарєв — виростили до 145—160 ягнят від кожної сотні вівцематок. У 1955 році від реалізації продукції колгосп дістав 2,3 млн. карбованців.
Про зростання оплати праці в ці роки свідчать такі дані. В 1955 році колгоспники мали по 3,3 кг зерна і 4 крб. на трудодень. Сім’я Л. Дубова за вироблені 1887 трудоднів одержала 21 тис. крб. у грошовому обчисленні; бригадир тракторної бригади П. Д. Гурєєв — 42 тис. крб., або 3580 крб. щомісяця.
Працю хліборобів і тваринників високо оцінив уряд. Комбайнера І. М. Скопіна і чабана Г. О. Сигарєва нагородили двома орденами Леніна, бригадира Я. Г. Єпікова — орденом Леніна, директора племінного заводу (так почав називатися радгосп з 1957 року) М. Г. Павлія— орденом Трудового Червоного Прапора.
Невпинно збільшували виробництво продукції господарства Новоазовська (селище перейменовано в травні 1959 року) і в роки семирічки. В 1963 році продаж зерна державі перевиконано на 1504 тонни, соняшнику — на 100 тонн, здано 6111 цнт м’яса і 6209 цнт молока.
План продажу вовни виконано на 163 проц. В змаганні племрадгоспів України за 1964 рік радгосп здобув першість у виробництві продуктів тваринництва. У вересні 1964 року племзаводов і присвоєно звання колективу комуністичної праці. Директора його Г. 3. Плюща відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.
Рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС про запровадження нової системи закупівель сільськогосподарських продуктів, стабільність планування, підвищення закупівельних цін і про додаткові асигнування на технічне оснащення сільського господарства себе цілком виправдали. В колгоспі «Радянська Росія»(до 1959 року колгосп ім. G. М. Будьонного) та наплемзаводі домоглися сталих урожаїв. У 1965—1968 рр. середня врожайність зернових становила 24—25 цнт, озимої пшениці — 30—31 цнт з гектара. Новими трудовими здобутками зустріли трудівники Новоазовська 50-річчя Великого Жовтня. В колгоспі «Новоазовський» (так з грудня 1966 року почав називатися колгосп «Радянська Росія») зібрали озимої пшениці по 34 цнт з площі 3612 га, кукурудзи — по 32 цнт. Тваринники племзаводу продали державі 13 607 цнт м’яса, 1573 цнт вовни, добилися удоїв понад 3 тис. кг молока від кожної корови.
На племзаводі виведено приазовський тип цигайської породи овець, яка завдяки високій продуктивності і цінним племінним якостям здобула велике поширення в GPGP. Колгоспи УРСР щорічно дістають з ферм племзаводу понад 3 тис. племінних баранів. їх також закуповують господарства із зарубіжних соціалістичних країн.
В радгоспі і колгоспі широко розгорнулося змагання на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Незважаючи на несприятливі погодні умови (за 1968 рік — близько 200 мм опадів), племзавод перевиконав план продажу державі всіх видів сільськогосподарських продуктів і племінної худоби. Цього досягнуто самовідданою працею робітників і спеціалістів. Рільнича бригада I. С. Кузьмина зібрала по 43,5 цнт пшениці з гектара. Чабани домоглися зростання поголів’я і настригу вовни, доярки — по 3—3,5 тис. кг молока від корови. Славно потрудилися свинарки і птахівниці. За 1964—1968 рр. прибутки господарства подвоїлися. Головного зоотехніка племзаводу заслуженого зоотехніка УРСР В. Г. Мільчевського за виведення цигайської породи овець нагороджено орденом Леніна.
Комуністи племзаводу — не тільки вправні організатори виробництва; вони подають особистий приклад у роботі на вирішальних ділянках господарства. 33 працюють у тваринництві, 55 — у рільництві, 35 — механізаторами.
На велике механізоване господарство перетворився колгосп «Новоазовський». Тут є 34 трактори, 16 комбайнів, 42 тракторні сівалки, 40 культиваторів та багато іншої сільськогосподарської техніки. До ленінського ювілею механізовано основні процеси на тваринницьких фермах. У 1968 році доходи колгоспу становили близько 1,5 млн. крб. В неподільний фонд відраховано 200 тис. крб. Поряд з дальшим збільшенням виробництва зерна, м’яса і молока колгосп спеціалізується на виробництві яєць.
Випробуваними ватажками колгоспників є комуністи. Партійна організація «Новоазовського» налічує 82 члени КПРС, з них 56 працюють на виробництві. Кожен є зразком самовідданої праці. Чабан В. П. Бойко виростив по 122 ягнят на 100 вівцематок. Трактористи М. І. Дорошенко і Г. Г. Колесников систематично перевиконують норми виробітку.
В соціалістичному змаганні районів області за виробництво і продаж державі усіх видів тваринницької продукції Новоазовський район у 1968 році здобув першість. Районові присвоєно перехідний Червоний прапор Донецького обкому партії і облвиконкому.
На території міста розташовано об’єднання «Сільгосптехніки» і «Міжколгоспбуд», райхарчокомбінат, пересувна механізована колона тресту «Ждановсільбуд», авто-підприємство, цегельний завод і хлібозавод, комбінат побутового обслуговування.
За Радянської влади Новоазовськ докорінно змінився. У 1966 році він став містом. Зараз тут є 3236 будинків з житловою площею в 146 тис. кв. метрів. За міським бюджетом 1968 року на житлово-комунальне будівництво асигновано 218 тис. крб., в т. ч. на благоустрій — 171 тис. крб. Прокладено дороги з твердим покриттям, тротуари; зведено три 16-квартирних і 5 одноквартирних будинків площею 1700 кв. метрів. Відкрито будинок зв’язку, автозаправну станцію; прокладено 5,2 км водопроводу. В колгоспі «Новоазовський» (з 1970 року— «Росія») створено комбінат побутового обслуговування, який будує не тільки виробничі приміщення, а й житла для колгоспників. Робітники й колгоспники за допомогою держави звели собі 196 будинків, завершують спорудження ще 326 будинків площею понад 15 тис. кв. метрів. Місто потопає в квітах. В 1968 році квітники розширено до 6 га. У міському сквері височить групова скульптура, що увічнює пам’ять полеглих за Радянську владу. їх іменами названо вулиці міста.
Високі доходи колгоспників і робітників племзаводу дають їм змогу не тільки споруджувати комфортабельні будинки, а й купувати гарні меблі, добре одягатись. Зараз не знайдеш у місті сім’ї, яка б не мала радіоприймача, холодильника, пральної машини, телевізора.
Зростає торговельна мережа. Якщо в 1950 році населення райцентру обслуговували 9 підприємств з річним товарооборотом 85 тис. крб., то в 1968 році уже діяли 30 торговельних і 9 підприємств громадського харчування з товарооборотом понад 600 тис. карбованців.
Добре поставлено медичне обслуговування. До революції тут була невеличка лікарня, двоє лікарів; тепер — лікарня на 255 місць; працюють 63 лікарі. На племзаводі — 2 лікарні, 4 медпункти. В місті і районі шанують лікарів О. Г. Бешевлі, Н. Т; Степанову, К. Ф. Ушакову, зубного техніка В. Ф. Микитіна та інших. За заслуги в галузі охорони здоров’я Л. К. Болдирєву нагороджено медаллю «За трудову доблесть».
Великою турботою і увагою оточене підростаюче покоління. За післявоєнні роки в Новоазовську відкрито школу робітничої молоді, дві восьмирічні, середню, школу-інтернат і музичну школи. Ними охоплено 2411 учнів, яких навчають і виховують 169 учителів. Багато сил і вміння віддають цій справі П. С. Горбачов, Т. Я. Лосева, Є. Ф. Бударіна, М. В. Слюсаренко, В. П. Шушерова, О. Т. Шишенко, О. П. Єпік та інші. Робітники і колгоспники навчаються у вищих і середніх учбових закладах. Для найменших мешканців побудовано дитячий комбінат. Неподалік від кожної тваринницької ферми племзаводу для дітей, чиї матері тут працюють, відкрито дитячі ясла і садки.
Партійна організація і Рада дбають про задоволення культурних потреб трудящих. При районному будинку культури створено народні університети правових знань, культури і робсількорів. В 13 гуртках художньої самодіяльності беруть участь понад 250 чоловік. Систематично читаються лекції на політичні і сільськогосподарські теми, проводяться зустрічі з учасниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн, передовиками підприємств. На фермах племзаводу побудовано 4 клуби з кіноустановками, кімнати відпочинку.
До послуг новоазовців є бібліотеки: районна з фондом 50 тис. книг, дитяча (7 тис. книг), шкільні та бригадні, бібліотека відділення «Сільгосптехніки». З ініціативи райкому ЛКСМУ в лютому 1969 року проведено місячник поширення творів В. І. Леніна. Понад 6 тис. томів ленінських праць придбали трудящі.
Зростає і кращає місто. Найближчим часом тут спорудять палац культури, кінотеатр, автовокзал, універмаг, дитячі ясла тощо. На піклування партії та уряду новоазовці відповідають трудовими здобутками на благо Батьківщини.
В. В. ВЕНЕДИКТОВ, М. П. ДИКИЙ